Постанова

від 16.05.2023 по справі 910/13913/22

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" травня 2023 р. Справа№ 910/13913/22

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко О.В.

суддів: Станіка С.Р.

Шаптали Є.Ю.

за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання від 16.05.2023

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Київський електровагоноремонтний завод" на рішення Господарського суду міста Києва від 02.03.2023

у справі № 910/13913/22 (суддя Мудрий С.М.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Градекс"

до Приватного акціонерного товариства "Київський електровагоноремонтний завод"

про стягнення 974 341,73 грн.

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

Товариство з обмеженою відповідальністю "Градекс" (далі - позивач) звернувся до Господарького суду міста Києва з позовом до приватного акціонерного товариства "Київський електровагоноремонтний завод" (далі - відповідач) про стягнення загалом 974 341,73 грн., з яких 842 843,40 грн. - основного боргу, 113 695,81 грн. - інфляційні втрати та 17 802,52 грн. - три проценти річних.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення умов договору поставки №КЕВРЗ/ВПЗ-21393 від 30.09.2021 відповідачем в частині оплати поставленого товару, внаслідок чого позивач просить стягнути з відповідача заборгованість в розмірі 842 843,40 грн., інфляційні втрати в розмірі 113 695,81 грн. та три проценти річних у розмірі 17 802,52 грн. з посиланням на ст. 625 Цивільного кодексу України.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його ухвалення

Рішенням Господарського суду міста Києва від 02.03.2023 у справі № 910/13913/22 позовні вимоги задоволено повністю.

Стягнуто з Приватного акціонерного товариства "Київський електровагоноремонтний завод" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Градекс" основний борг в розмірі 842 843 грн. 40 коп., три проценти річних в розмірі 17 802 грн. 52 коп., індекс інфляції в розмірі 113 695 грн. 81 коп. та судовий збір в розмірі 14 615 грн. 13 коп. На виконання рішення суду був виданий відповідний наказ.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що факт наявності основної заборгованості за договором поставки у відповідача перед позивачем в сумі 842 843,40 грн. належним чином доведений, документально підтверджений та не спростовано відповідачем, тому позовні вимоги визнаються судом обґрунтовані та такими, що підлягають задоволенню. Крім того, суд першої інстанції погодився з розрахунком трьох процентів річних в розмірі 17 802,52 грн. та інфляційних втрат в розмірі 113 695,81 грн., наданим позивачем, внаслдок чого визнав його обґрунтованим, а вимоги в цйі частині такими, що підлягають задоволенню.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погоджуючись з ухваленим рішенням суду першої інстанції, Приватне акціонерне товариство "Київський електровагоноремонтний завод" 27.03.2023 звернулося безпосередньо до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, у якій просить суд скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 02.03.2023 у справі № 910/13913/22 у повному обсязі та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю. До апеляційної скарги долучено клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження.

Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що місцевим господарським судом при ухваленні оскаржуваного рішення порушено норми процесуального права та неправильно застосовано норми матеріального права, рішення суду першої інстанції ухвалено при неповному дослідженні доказів та з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, а зроблені судом висновки не відповідають обставинам справи.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення не було враховано приписи ст. ст. 538, 662 Цивільного кодексу України, ст. 268 Господарського кодексу України, а також не враховано умови договору (п. 4.4, п. 6.2, п. 6.3.), які свідчать в сукупності про те, що перебіг строку на оплату починається після виконання обов`язку позивача з передачі товару у власність відповідача з належно оформленими товаросупровідними документами, але у будь-якому разі не раніше дати реєстрації податкової накладної.

Скаржник наголошує, що не повно дослідивши всі докази у їх сукупності, судом першої інстанції не було встановлено, чи виконано позивачем належним чином зобов`язання з поставки, чи передано всі належні товаросупровідні документи, чи відбулася подія, з якою пов`язаний початок перебігу строку на оплату, передбачений п. 5.1 Договору, і судом першої інстанції не встановлено коли, в який день відбулася передача продукції з належними товаросупровідними документами у власність відповідачу, тобто відбулася поставка; чи були передані всі товаросупровідні документи, що передбачені п. 6.2 договору разом з продукцією або після її передачі, в т.ч. у передбачений договором строк х- 5 робочих днів з дня передачі продукції. При цьому, в доказах, наданих позивачем, а також обґрунтуванні позовних вимог відсутні будь-які відомості, що позивач виконав зобов`язання з поставки, в частині передачі продукції з усіма товаросупровідними документами у власність відповідачу, як це передбачено умами договору.

Таким чином, скаржник зазначає, що оскільки саме позивачем не виконано обов`язок з поставки, який передбачено умовами Договору, що виразилось у його простроченні, то відповідач, як боржник не вважається таким, що прострочив, а тому суд першої інстанції дійшов до неправильного висновку щодо наявності у відповідача простроченого грошового зобов`язання, яке суд вирішив стягнути з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми. Водночас, строк на оплату, передбачений п. 5.1. договору не розпочав свій перебіг в зв`язку з тим, що подія з якою пов`язаний початок перебігу цього строку, а саме, не відбулась поставка, зважаючи, що датою поставки сторони вважають дату передачі у власність продукції з усіма належними товаросупровідними документами.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу № 910/13913/22 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Тищенко О.В. судді: Станік С.Р., Шаптала Є.Ю.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.03.2023 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/13913/22. Відкладено вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, які визначені главою 1 розділу Господарського процесуального кодексу України, за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства "Київський електровагоноремонтний завод" на рішення Господарського суду міста Києва від 02.03.2023 у справі № 910/13913/22.

10.04.2023 матеріали справи надійшли до Північного апеляційного господарського суду.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.04.2023 поновлено Приватному акціонерному товариству "Київський електровагоноремонтний завод" пропущений строк на подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 02.03.2023 у справі № 910/13913/22, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства "Київський електровагоноремонтний завод" на рішення Господарського суду міста Києва від 02.03.2023 у справі № 910/13913/22, судове засідання призначено на 16.05.2023, встановлено учасникам справи процесуальні строки на подання відзивів, заяв та клопотань.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.05.2023 задоволено заяву Приватного акціонерного товариства "Київський електровагоноремонтний завод" про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Позиції учасників справи та явка представників сторін у судове засідання

В судове засідання 16.05.2023 з`явився представник скаржника - Приватного акціонерного товариства "Київський електровагоноремонтний завод".

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Градекс" в судове засідання 16.05.2023 представників не направив, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, зокрема засобами поштового зв`язку (ухвала Північного апеляційного господарського суду від 12.04.2023 у справі № 910/13913/22 направлена позивачу та отримана останнім згідно рекомендованого поштового відправлення - 0212114379856).

Відзив на апеляційну скаргу від позивача у встановлений строк не надходив, проте, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції (ч. 3 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України).

Колегія суддів апеляційного господарського суду з урахуванням ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 202, ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України, вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами, оскільки про дату та місце розгляду справи учасники спору повідомлялись належним чином, участь представників сторін у судовому засіданні судом обов`язковою не визнавалась, суду не наведено обставин, за яких спір не може бути вирішено в даному судовому засіданні, тому неявка представників позивача, як і неподання відзиву на апеляційну скаргу, не є перешкодою для розгляду справи.

Крім того, судова колегія вважає за необхідне зазначити, що у випадку, коли представники сторін чи інші учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Відтак, неявка представників позивача у судове засідання за умови належного повідомлення сторін про час і місце розгляду справи, не є безумовною підставою для відкладення розгляду справи, а тому суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що підстави для відкладення розгляду справи - відсутні.

Представник відповідача (скаржника) в судовому засіданні 16.05.2023 підтримав доводи апеляційної скарги, просив рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Як підтверджується наявними матеріалами справи та вірно встановлено судом першої інстанції, 30.09.2021 між приватним акціонерним товариством "Київський електровагоноремонтний завод" (замовник) та товариством з обмеженою відповідальністю "Градекс" (постачальник) укладено договір поставки №КЕВРЗ/ВПЗ-21393 (далі - договір).

Відповідно до п.1.1 договору, постачальник зобов`язується передати у власність (поставити) в обумовлені строки (строк) замовнику продукцію, найменування, технічні характеристики (креслення, науково-технічні документи), кількість, ціна якої вказується в специфікації (-іях), що оформляється додатком до договору і є його невід`ємною частиною, а замовник зобов`язується прийняти вказану продукцію і оплатити її.

Найменування продукції: скло. Виробник: ТОВ "Контракт-61", Україна.

Згідно з п.3.1 договору, ціна на продукцію вказана у специфікації і приймається сторонами в національній валюті України - гривні.

Про зміну ціни продукції постачальник зобов`язаний повідомити замовника за 30 (тридцять) календарних днів до можливого підвищення цін. У разі зміни ціни продукції сторони зобов`язані внести відповідні зміни до договору шляхом оформлення додаткової угоди (п.3.3 договору).

Пунктом 3.6 договору передбачено, що сума договору складає 511 000,00 грн., крім того ПДВ 20% - 102 200,00 грн., а разом становить 613 200,00 грн.

Протягом дії договору сума договору може змінюватися, про що укладається додаткова угода (п.3.7 договору).

Відповідно до п.4.1 договору поставка продукції здійснюється окремими партіями за адресою: м. Київ, вул. Ползунова 2 на умовах DDP, відповідно до заявки замовника на поставку продукції.

Оплата за продукцію проводиться замовником протягом 90 (дев`яносто) банківських днів з дати повної поставки кожної окремої партії продукції, але не раніше дати реєстрації податкової накладної (п.5.1 договору).

30.09.2021 між сторонами підписано специфікацію №1 (додаток 1 до договору), відповідно до якого загальна суму складає 613 200,00 грн. Умови поставки: поставка товару здійснюється партіями, за письмовими заявками замовника, згідно DDP (склад замовника м. Київ, вул. Ползунова, 2) відповідно до умов "ІНКОТЕРМС" (редакція-2000р.). Умови оплати: протягом 90 банківських днів з моменту отримання партії продукції.

Крім того, як підтверджується наявними матеріалами справи, між сторонами укладено специфікацію №2 (додаток 2), відповідно до якої загальна сума вартості товару складає 423 540,00 грн. Умови поставки: поставка товару здійснюється партіями, за письмовими заявками замовника, згідно DDP (склад замовника м. Київ, вул. Ползунова, 2) відповідно до умов "ІНКОТЕРМС" (редакція-2000р.). Умови оплати: протягом 90 банківських днів з моменту отримання партії продукції.

23.11.2021 між сторонами укладено додаткову угоду №1 до договору якою сторонами викладено п.3.6 договору в новій редакції: сума договору з урахуванням специфікацій 1,2 складає 1 036 740,00 грн. в т.ч. ПДВ 172 790,00 грн.

09.12.2021 між сторонами укладено додаткову угоду №2 до договору, якою сторони прийшли згоди викласти п.5.1 договору в новій редакції: оплата за продукцію проводиться замовником протягом 30 (тридцяти) календарних днів з дати повної поставки кожної окремої партії продукції, але не раніше дати реєстрації податкової накладної.

В матеріалах справи наявні заявки відповідача щодо поставки товару по договору.

На виконання умов договору та на підставі наданих відповідачем заявок, позивачем поставлено товар на загальну суму 842 843,40 грн., що підтверджується підписаними сторонами видатковими накладними:

- №ГР_10/29-002 від 29.10.2021 на суму 38 937,60 грн.;

- №ГР_11/02-001 від 02.11.2021 на суму 201 789,00 грн.;

- №ГР_11/17-001 від 17.11.2021 на суму 99 243,00 грн.;

- №ГР_11/26-006 від 26.11.2021 на суму 132 000,00 грн.;

- №ГР_12/01-006 від 01.12.2021 на суму 137 904,00 грн.;

- №ГР_12/03-001 від 03.12.2021 на суму 171 529,80 грн.;

- №ГР_12/14-002 від 14.12.2021 на суму 57 600,00 грн.;

- №ГР_01/14-002 від 14.01.2022 на суму 3 840,00 грн.

На підтвердження наявності повноважень у представника відповідача на отримання продукції позивачем до матеріалів справи долучені відповідні довіреності.

Як встановлено судом першої інстанції, позивачем у позові наголошувалось, а відповідачем не спростовано, що будь-яких зауважень та претензій щодо кількості, якості та комплектності продукції покупцем заявлено не було.

В матеріалах справи наявні зареєстровані позивачем податкові накладні.

Матеріалами справи підтверджується, що:

- по видатковій накладній №ГР_11/02-001 від 02.11.2021 позивачем складена податкова накладна №111 від 29.10.2021, яка зареєстрована у Єдиному реєстрі податкових накладних 12.11.2021;

- по видатковій накладній №ГР_11/02-001 від 02.11.2021 позивачем складена податкова накладна №7 від 02.11.2021, яка зареєстрована у Єдиному реєстрі податкових накладних 24.11.2021;

- по видатковій накладній №ГР_11/17-001 від 17.11.2021 позивачем складена податкова накладна №76 від 17.11.2021, яка зареєстрована у Єдиному реєстрі податкових накладних 09.12.2021;

- по видатковій накладній №ГР_11/26-006 від 26.11.2021 позивачем складена податкова накладна №115 від 26.11.2021, яка зареєстрована у Єдиному реєстрі податкових накладних 14.12.2021;

- по видатковій накладній №ГР_12/01-006 від 01.12.2021 позивачем складена податкова накладна №4 від 01.12.2021, яка зареєстрована у Єдиному реєстрі податкових накладних 22.12.2021;

- по видатковій накладній №ГР_12/03-001 від 03.12.2021 позивачем складена податкова накладна №12 від 03.12.2021, яка зареєстрована у Єдиному реєстрі податкових накладних 29.12.2021;

- по видатковій накладній №ГР_12/14-002 від 14.12.2021 позивачем складена податкова накладна №45 від 14.12.2021, яка зареєстрована у Єдиному реєстрі податкових накладних 30.12.2021;

- по видатковій накладній №ГР_01/14-002 від 14.01.2022 позивачем складена податкова накладна №4 від 14.01.2022, яка зареєстрована у Єдиному реєстрі податкових накладних 27.01.2022.

Як підтверджується наявними матеріалами справи, будь-яких доказів оплати заборгованості по договору - матеріали справи не містять.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Згідно із ст.269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Північний апеляційний господарський суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до ч.1 статті 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з ч.1 статті 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частина 2 статті 509 Цивільного кодексу України передбачає, що зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно п.1 ч. 2 статті 11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з ч. 1 статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Проаналізувавши зміст укладеного між сторонами Договору, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, з яким погоджується і суд апеляційної інстанції, що за своєю правовою природою вказаний правочин є договором поставки.

Відповідно до п. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Пунктами 1, 2 статті 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно із п. 6 статті 265 Господарського кодексу України, до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Положеннями ч. 1 статті 656 Цивільного кодексу України встановлено, що предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Частиною 1 ст. 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується зі ст.ст.525, 526 Цивільного кодексу України, відповідно до яких зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до ст.610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 Цивільного кодексу України).

Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, це й принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Реалізація принципу змагальності сторін в процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час вирішення судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

Відповідно до статті 79 Господарськог процесуального кодексу України визначає, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Близьку за змістом правову позицію висловив Верховний Суд у постанові від 29.01.2021 №922/51/20.

З урахуванням наведеного, оцінивши наявні у справі докази як кожен окремо, так і у їх сукупності, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що наявними у матеріалах справи доказами підтверджується, що позивачем на виконання умов договору було поставлено відповідачу товар загалом на суму 842 843,40 грн., що підтверджується підписаними без будь-яких зауважень та заперечень сторонами видатковими накладними, і здійснено реєстрацію відповідних податкових накладних, а тому у відповідача з огляду на умови п.5.1 договору (як в первісно узгодженій редакції, так і в подальшому - з огляду на додаткову угоду №2 до договору), а також приписи ст. 526, 692, 712 Цивільного кодексу України, виник обов`язок з оплати отриманого товару у визначений договором строк щодо кожної видаткової накладної, строк оплати за якими настав у розумінін як умов договору, так і наведених приписів закону.

При цьому, доводи скаржника в апеляційній скарзі про те, що при ухваленні оскаржуваного рішення не було враховано приписи ст. ст. 538, 662 Цивільного кодексу України, ст. 268 Господарського кодексу України, а також не враховано умови договору (п. 4.4, п. 6.2, п. 6.3.), які свідчать в сукупності про те, що перебіг строку на оплату починається після виконання обов`язку позивача з передачі товару у власність відповідача з належно оформленими товаросупровідними документами, але у будь-якому разі не раніше дати реєстрації податкової накладної, і довод про те, що судом першої інстанції не було встановлено, чи виконано позивачем належним чином зобов`язання з поставки, чи передано всі належні товаросупровідні документи, чи відбулася подія, з якою пов`язаний початок перебігу строку на оплату, передбачений п. 5.1 Договору - судом апеляційної інстанції відхиляються як необґрунтовані та такі, що суперечать як умовам договору, так і приписам ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України з огляду на наступне.

Так, умовами договору сторони узгодили чітко строк оплати поставленого товару: протягом 90 банківських днів з дати повної поставки кожної окремої партії продукції, але не раніше дати реєстрації податкової накладної, який застосовувався до поставок, здійснених до моменту укладення додаткової угоди №2 від 09.12.2021, якою вказаний строк оплати встановлено протягом 30 (тридцяти) календарних днів з дати повної поставки кожної окремої партії продукції, але не раніше дати реєстрації податкової накладної, і відповідні умови узгоджуються з приписами ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України, яка є загальною нормою у даному випадку, і дозволяє сторонам договору унормовувати строк поставки на власний розсуд, що і було дотримано сторонами договору.

При цьому, суд першої інстанції вірно встановив, що подія, з якою пов`язаний початок перебігу строку на оплату, передбачений п. 5.1 Договору - настала, що в сукупності підтверджується видатковими накладними та реєстрація відповідних податкових накладних до них.

Доводи скаржника про те, що в доказах, наданих позивачем, а також обґрунтуванні позовних вимог відсутні будь-які відомості, що позивач виконав зобов`язання з поставки, в частині передачі продукції з усіма товаросупровідними документами у власність відповідачу, як це передбачено умами договору, і оскільки саме позивачем не виконано обов`язок з поставки, який передбачено умовами Договору, що виразилось у його простроченні, то відповідач, як боржник не вважається таким, що прострочив - судом апеляційної інстанції відхиляються як необгрунтовані та такі, що не спростовують факт наявності у відповідача обов`язку з оплати отриманого товару на спірну суму, строк оплати якого настав в розумінні п.5.1 договору (як в первісно узгодженій редакції, так і в подальшому - з огляду на додаткову угоду №2 до договору), а також приписи ст. 526, 692, 712 Цивільного кодексу України. При цьому, саме умовами договоур сторонни не встановиви строк оплати в залежності саме від передачі товаросупровідних документів на товар, у зв`язку з чим доводи скаржника в цйі частині також є необурнтованими.

З огляду на викладене, доводи скаржника не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду справи та спростовуються наявними у справі матеріалами, а суд першої інстанції врахував при вирішенні спору усі наявні у справі докази.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції погоджується з правомірними висновками суду першої інстанції про те, що факт наявності основної заборгованості за договором поставки у відповідача перед позивачем в сумі 842 843,40 грн. належним чином доведений, документально підтверджений та не спростований відповідачем, тому позовні вимоги в цйі частині є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повновму обсязі.

У зв`язку з неналежним виконання грошових зобов`язань за договором, позивач просив стягнути з відповідача 3% річних в розмірі 17 802,52 грн. та інфляційні збитки в розмірі 113 695,81 грн.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд апеляційної інстанції, здійснивши перерахунок вказаних показників щодо сумм, строків і ставок нарахувань, погоджується з розрахунком трьох процентів річних в розмірі 17 802,52 грн. (за загальний період з 29.01.2022 по 13.12.2022, з урахуванням поставок за відповіними накладними) та інфляційних втрат в розмірі 113 695,81 грн. (за загальний період з 29.01.2022 по 13.12.2022, з урахуванням поставок за відповіними накладними, а також з врахуванням неповних місяців заборгованості, які правильно не враховувались у відповідні нарахування позивачем), вважає його арифметично вірним, документально обгрунтованим та не спростованим відповідачем.

Отже, усі доводи, посилання та обгрунтування учасників справи судом апеляційної інстанції враховані при вирішенні спору, проте, є такими, що не спростовують висновків суду першої інстанції та висновків суду апеляційної інстанції у даній постанові щодо спірних правовідносин учасників справи, а судом першої інстанції, в свою чергу, надано належну оцінку усім наявним у справі доказам та правовідносинам учасників справи та ухвалено обґрунтоване рішення у відповідності до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, яким задоволено позовні вимоги у повному обсязі, а саме: стягнуто з Приватного акціонерного товариства "Київський електровагоноремонтний завод" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Градекс" основний борг в розмірі 842 843 грн. 40 коп., три проценти річних в розмірі 17 802 грн. 52 коп., індекс інфляції в розмірі 113 695 грн. 81 коп.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. У даній справі апеляційний суд дійшов висновку, що учасникам спору було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені скаржником в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків суду першої інстанції у вказаній справі про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

У відповідності з п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. (ст. 76 Господарського процесуального кодексу України).

Статтею 79 Господарського процесуального кодексу України визначено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Ч. 1 статті 276 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, Північний апеляційний господарський суд визнає, що доводи скаржника викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному рішенні, оскаржуване рішення ухвалено з повним і достовірним встановленням всіх фактичних обставин, а також з дотриманням норм процесуального та матеріального права, у зв`язку з чим, суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для зміни або скасування оскаржуваного рішення Господарського суду міста Києва від 02.03.2023 у справі № 910/13913/22, за наведених скаржником доводів апеляційної скарги.

Крім того, оскільки за наслідками апеляційного розгляду справи оскаржуване рішення залишено в силі, а тому його дія, зупинена ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.04.2023, підлягає поновленню.

Розподіл судових витрат

Згідно із ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись ст. ст. 129,232-241,275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Київський електровагоноремонтний завод" на рішення Господарського суду міста Києва від 02.03.2023 у справі № 910/13913/22 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 02.03.2023 у справі № 910/13913/22 залишити без змін.

3. Судові витрати (судовий збір) за розгляд апеляційної скарги покладаються на Приватне акціонерне товариство "Київський електровагоноремонтний завод".

4. Матеріали справи № 910/13913/22 повернути до Господарського суду м. Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена відповідно ст.ст. 287-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови підписано 14.06.2023.

Головуючий суддя О.В. Тищенко

Судді С.Р. Станік

Є.Ю. Шаптала