Постанова

від 21.06.2023 по справі 918/261/21

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 червня 2023 року Справа № 918/261/21

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Філіпова Т.Л. , суддя Бучинська Г.Б.

секретар судового засідання Мельников О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Гарпун" на рішення Господарського суду Рівненської області від 09 серпня 2022 року по справі № 918/261/21 (суддя - Романюк Р.В.)

час та місце ухвалення рішення: 9 серпня 2022 року; м. Рівне, вул. Набережна, 26-А; вступна і резолютивна частина проголошена о 14:30 год; повний текст рішення складено 10 серпня 2022 року

за позовом Виконувача обов`язків керівника Рівненської окружної прокуратури

в інтересах держави в особі

Рівненської обласної державної адміністрації

до

Відповідача 1: Олександрійської сільської ради

Відповідача 2: Товариства з обмеженою відповідальністю "Гарпун"

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів:

Третя особа 1: Приватного нотаріус Рівненського районного нотаріального округу Скоромна Юлія Анатоліївна

Третя особа 2: Управління забезпечення надання адміністративних послуг Рівненської міської ради в особі державного реєстратора Репетухи Олександри Миколаївни

про визнання незаконним та скасування рішення ради та рішень про внесення змін до запису Державного реєстру речових прав на нерухоме майно

за участю представників сторін:

від Прокурора - Гарбарок В.А.;

від Відповідача 2 - Басюк О.П.;

від Позивача, Відповідача 1, Третьої особи 1,Третьої особи 2 - не з`явився.

ВСТАНОВИВ:

Виконувач обов`язків керівника Рівненської окружної прокуратури (надалі - Прокурор) в інтересах держави в особі Рівненської обласної державної адміністрації (надалі - Позивач) звернувся до Господарського суду Рівненської області з позовною заявою до Олександрійської сільської ради (надалі - Відповідач 1); Товариства з обмеженою відповідальністю "Гарпун" (надалі - Відповідач 2; за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів: Приватного нотаріуса Рівненського районного нотаріального округу Скоромної Юлії Анатоліївни (надалі - Третя особа 1); Управління забезпечення надання адміністративних послуг Рівненської міської ради в особі державного реєстратора Репетухи Олександри Миколаївни (надалі - Третя особа 2)) в якій просив: визнати незаконним та скасувати рішення Виконавчого комітету Заборольської сільської ради № 59 від 4 жовтня 2016 року; визнати незаконним та скасувати рішення державного реєстратора про внесення змін до запису Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 33688862 від 2 лютого 2017 року; визнати незаконним та скасувати рішення державного реєстратора про внесення змін до запису Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №34926614 від 25 квітня 2017 року.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що Виконавчий комітет Заборольської сільської Рівненського району при прийнятті рішення № 59 від 4 жовтня 2016 року перевищив свої повноваження, оскільки останнє стосується нерухомості, яка знаходиться на території Олександрійської сільської ради, що підтверджується документами на підставі яких воно винесене до реєстру речових прав. Згідно договору оренди землі від 19 вересня 2012 року, укладеного між Позивачем та Відповідачем 2, земельна ділянка кадастровий номер 5624684700:01:003:0010 знаходиться на території Заборольської сільської ради Рівненського району, на вказаній земельній ділянці відсутні об`єкти нерухомого майна. Відповідно до листа Управління ДАБІ у Рівненській області № 1017-114-21 від 17 лютого 2021 року, відсутня інформація щодо видачі документів, які б надавали право на виконання будівельних робіт чи засвідчували прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єкту «Будівля їдальні та 54 альтанки по вул. Лісова, 1А, с. Боянівка, Рівненського району», де замовником був Відповідач 2. Як вказує Прокурор, до Рівненської обласної державної адміністрації звернення Відповідач 2 щодо погодження будівництва їдальні та 54 альтанок по вул. Лісова, 1А, с. Боянівка, Рівненського району не надходило та відповідне погодження облдержадміністрацією не надавалось. За твердженням Прокурора, за адресою - вул. Лісова, 1А, с. Боянівка, Рівненського району відсутні будь-які об`єкти нерухомості, які на законних підставах належали б - Відповідачу 2.

Разом з тим, Прокурор вказує, що 27 січня 2015 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно внесено відомості про реєстрацію права власності, на підставі свідоцтва про право власності № 32821150 від 28 січня 2015 року за Відповідачем 2 зареєстровано право власності на об`єкт нерухомості: їдальні літера «Г-1» , розташованого по вул. 1 Травня, буд. 71, с. Олександрія, Рівненського району, на земельній ділянці кадастровий номер 5624680400:12:036:075. Реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 560519456246. Прокурор в позовній заяві зазначає, що 2 лютого 2017 року представник Тишкун Р.Ю., діючи на підставі довіреності виданої Відповідачем 2, звернувся до Третьої особи 1 із заявою про внесення змін до запису про нерухоме майно, права власності та суб`єкта. За результатами розгляду вказаної заяви приватним нотаріусом 2 лютого 2017 року прийнято рішення №33688862 та внесено до запису про об`єкт нерухомого майна за реєстраційним номером 560519456246 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зміни щодо площі об`єкту та його адреси. Прокурор вважає, що оскаржуване рішення про реєстрацію права прийнято на підставі документів, які містять суперечності стосовно об`єкта нерухомого майна. Зокрема, наявні суперечності між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно, а саме щодо площі та адреси об`єкту нерухомості, що в свою чергу згідно статті 24 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" є підставою для відмови у державній реєстрації речових прав.

Рішенням Господарського суду Рівненської області від 9 серпня 2022 року (суддя Романюк Р.В.), позов задоволено повністю (том 2, а.с. 170-193).

Рішення суду мотивовано тим, що спірне рішення органу місцевого самоврядування щодо присвоєння поштової адреси об`єкту нерухомого майна, який знаходиться за межами адміністративно-територіальної одиниці громади, прийнято з перевищенням виконавчих функцій і повноважень, що передбачені Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні». При цьому суд вказав на те, що оспорювані рішення державного реєстратора прийняті на підставі незаконного рішення органу місцевого самоврядування та документів і відомостей, які містять суперечності між заявленими та вже зареєстрованими речовими права на нерухоме майно.

Не погоджуючись із висновками суду апеляційної інстанції Відповідач 2 звернувся до Північно-західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, у якій просив скасувати рішення Господарського суду Рівненської області від 9 серпня 2022 року в справі № 918/261/21 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Відповідач 2 вважає, що вказане рішення є необґрунтованим, вказуючи при цьому, що судом порушені норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору.

Відповідач 2 заперечує проти доводів Прокурора та вказує, що Виконавчий комітет Заборольської сільської ради при прийнятті рішення № 59 від 4 жовтня 2016 року не перевищив свої повноваження, оскільки останнє стосується присвоєння поштової адреси нерухомості (їдальні літ. «Г-1»), яка знаходиться на території Відповідача 1.

При цьому, Відповідач 2 зауважує, що з висновку експерта вбачається, що об`єкт нерухомого майна Відповідача 2 їдальня лід. «Г-1» та альтанки фактично розташовані на земельній ділянці кадастровий номер 5624684700:01:003:0010.

Апелянт покликається на договір оренди землі від 19 вересня 2012 року, з якого вбачається, що земельна ділянка кадастровий номер 5624684700:01:003:0010 знаходиться на території Заборольської сільської ради Рівненського району Рівненської області, а тому на переконання Відповідача 2 станом на дату прийняття оспорюваного рішення виконкому Заборольської сільської ради 4 жовтня 2016 року об`єкт нерухомого майна їдальня літ. «Г-1» з альтанками знаходиться на земельній ділянці з кадастровим номером 5624684700:01:003:0010, яка в свою чергу знаходиться на території Заборольської сільської ради, а тому інформація, котра внесена до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, про місцезнаходження об`єкту нерухомого майна, що в свою чергу за доводами Відповідача 2, відповідає дійсності.

Спростовуючи доводи Прокурора про різницю у площах та адресі розміщення об`єкту нерухомого майна, зазначені у технічних паспортах на їдальню літ. «Г-1» від 29 грудня 2014 року та від 1 листопада 2016 року Відповідач 2 звертає увагу суду, що зміна площі після проведення технічної інвентаризації відбулась за рахунок утеплення та оздоблення стін, влаштування додаткових перегородок тощо. Як наголошує апелянт, такі зміни передбачені Інструкцією про порядок технічної інвентаризації нерухомого майна, та не є самочинним будівництвом, на проведення таких дій не потрібно дозволу уповноважених органів у сфері архітектурно-будівельного контролю.

Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 22 листопада 2022 року, вище вказане рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нове, яким відмовлено у задоволенні позову.

Свій висновок апеляційний суд мотивував тим, що Прокурор не довів, яким чином спірні рішення органу місцевого самоврядування та державних реєстраторів порушують права та інтереси Позивача, що виключає правові підстави для задоволення позову.

Постановою Верховного Суду від 1 березня 2023 року касаційну скаргу задоволено частково, постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 22 листопада 2022 року в справі № 918/261/21 скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

При винесенні даної постанови Верховним Судом було зазначено, що при новому розгляді даної справи необхідно встановити відповідні обставини, виходячи з наступного:

«прокурор заявив три позовні вимоги: визнати незаконним та скасувати рішення виконавчого комітету Заборольської сільської ради Рівненського району Рівненської області від 4 жовтня 2016 року № 59 «Про присвоєння поштової адреси»; визнати незаконним та скасувати рішення державного реєстратора про внесення змін до запису Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 2 лютого 2017 року № 33688862; визнати незаконним та скасувати рішення державного реєстратора про внесення змін до запису Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 25 квітня 2017 року № 34926614. Кожну з цих вимог слід розглядати окремо. І по кожній з них окремо слід з`ясувати склад сторін.

Щодо вимоги про визнання незаконним та скасування рішення виконавчого комітету Заборольської сільської ради про присвоєння адреси Верховний Суд зазначає таке. Фактичним Позивачем за цією вимогою є держава, а відповідачем - територіальна громада (в особі Олександрійської сільської ради), бо оскаржується рішення виконавчого органу її правопопередника.

Вказані земельні ділянки перейшли у комунальну власність з моменту державної реєстрації права комунальної власності на них і такий перехід, як вбачається, мав місце вже після звернення прокурора у суд із даним позовом. Таким чином ці земельні ділянки вважаються комунальною власністю територіальних громад.

Згідно статті 52 ГПК України у разі смерті або оголошення фізичної особи померлою, припинення юридичної особи шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення), заміни кредитора чи боржника в зобов`язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідного учасника справи на будь-якій стадії судового процесу (частина 1). Усі дії, вчинені в судовому процесі до вступу у справу правонаступника, обов`язкові для нього так само, як вони були обов`язкові для особи, яку правонаступник замінив (частина 2). Про заміну або про відмову в заміні учасника справи його правонаступником суд постановляє ухвалу (частина 3).

Разом з тим відповідно до положень частини 4 статті 56 ГПК України держава, територіальна громада бере участь у справі через відповідний орган державної влади, орган місцевого самоврядування відповідно до його компетенції, від імені якого діє його керівник або представник.

Отже, оскільки вказані земельні ділянки були зареєстровані на праві комунальної власності за відповідачем-1, останній у силу наведених вище положень частини 4 статті 56 ГПК України не може бути позивачем у спірних правовідносинах.

За вказаних обставин суд касаційної інстанції зазначає, що у спірних правовідносинах представницький орган територіальної громади є відповідачем-1, а неясність, не чіткість законодавства щодо представницького органу територіальної громади не може бути підставою для відмови у вирішенні питання захисту суспільного, публічного інтересу, а відтак і у позові, тому постанову суду апеляційної інстанції слід скасувати як незаконну.»

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 8 травня 2023 року прийнято апеляційну скаргу Відповідача 2 до провадження у складі колегії суддів: головуючого судді Василишин А.Р., судді Філіпової Т.Л., Бучинської Г.Б.. Запропоновано учасникам справи №918/261/21 в строк протягом 7 днів з дня вручення даної ухвали, надати до канцелярії суду письмові пояснення з урахуванням позиції Верховного Суду, наведеної в постанові від 1 березня 2023 року по справі №918/261/21.

На адресу Північно-західного апеляційного господарського суду надійшли додаткові пояснення від Прокурора, в яких Прокурор просив залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Прокурор вказав, що Відповідач 2 внаслідок прийняття незаконного рішення та подальших змін в технічному паспорті, маючи право власності на об`єкт нерухомості, який знаходиться на зазначеній земельній ділянці водного фонду, набуває привілейованого права на користування земельною ділянкою, що в свою чергу призводить до обмеження у володінні, розпорядженні та користуванні власником земельної ділянки - Відповідачем 1 (том 5, а.с. 138-142).

Водночас, 22 травня 2023 року від Департаменту цифрової трансформації та забезпечення надання адміністративних послуг (надалі - Заявник) до Північно-західного апелцяійного господарського суду надійшло клопотання про заміну третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідачів у справі №918/261/21.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 31 травня 2023 року клопотання Департаменту цифрової трансформації та забезпечення надання адміністративних послуг про заміну третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідачів по справі №918/261/21 - задоволено. Здійснено процесуальне правонаступництво у справі №918/261/21 та замінити Управління забезпечення надання адміністративних послуг Рівненської міської ради в особі державного реєстратора Репетухи Олександри Миколаївни на його правонаступника - Департамент цифрової трансформації та забезпечення надання адміністративних послуг Рівненської міської ради в особі державного реєстратора Репетухи Олександри Миколаївни. Проведення підготовчих дій закінчено. Розгляд апеляційної скарги призначено на 21 червня 2023 року об 14:00 год. (том 5, а.с. 167).

На виконання вимог ухвали Північно-західного апеляційного господарського суду Відповідач 2 подав письмові пояснення, в котрих підтримав доводи апеляційної скарги та просив скасувати рішення місцевого господарського суду і прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог. Відповідач 2 вказав, що висновком судової земельно-технічної експертизи №9959 від 17 червня 2022 року підтверджено, що їдальня «літ. «Г-1» знаходиться на земельній ділянці кадастровий номер 5624684700:01:003:0010. Відповідач 2 вважає, що матеріали справи підтверджуються, що вказана земельна ділянка відноситься до території та відання Заборольської сільської ради (на момент ухвалення рішення виконавчого комітету Заборольської сільської ради № 59 від 4 жовтня 2016 року). Як вказує апелянт, фактично прийняття спірного рішення виконавчого комітету Заборольської сільської ради №59 від 4 жовтня 2016 року мало на меті приведення поштової адреси об`єкта нерухомого майна у відповідність до реального стану речей, та, відповідно, внесення актуальних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень. Зміна загальної площі пов`язана із влаштуванням утеплення та оздоблення стін, влаштуванню додаткових перегородок всередині їдальні літ. «Г-1»; на вчинення таких дій не потрібно дозволу органів у сфері архітектурно-будівельного контролю, а зміна площі в наслідок вищевказаних дій є типовим явищем, та підтверджена проведеною технічною інвентаризацією та технічним паспортом від 1 листопада 2016 року. Як вказує Відповідач 2, внесення альтанок до актуальної інформації про об`єкт нерухомого майна - їдальні літ. «Г-1» вчинено законно, з урахуванням вимог чинного законодавства, адже альтанки не були зареєстровані як окремі об`єкти нерухомого майна з внесенням відповідного запису про право власності на такі альтанки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (том 5, а.с. 170-172).

В судове засідання від 21 червня 2023 року представники Позивача, Відповідача 1, Третьої особи 1, Третьої особи 2 не з`явилися.

Відповідно до частини першої статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Крім того, суд не викликав учасників справи у судове засідання, відповідно до частини 1 статті 120 Господарського процесуального кодексу України, що вказує на те, що ухвалою суду від 31 травня 2023 року явка сторін обов`язковою не визнавалась.

Разом з тим суд констатує, що відкладення розгляду апеляційної скарги, визначено статтею 273 Господарського процесуального кодексу України, що по суті є неприпустимим з огляду на те, що це суперечить одному із завдань господарського судочинства, визначених частиною 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України (своєчасне вирішення судом спорів). При цьому апеляційний господарський суд наголошує на тому, що в силу дії частини 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України, суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

В силу дії частини 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

З огляду на вищевказане суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу за наявними у справі матеріалами без участі прдставників Позивача, Відповідача 1, Третьої особи 1, Третьої особи 2.

В судовому засіданні від 21 червня 2023 року, представник Відповідача 2 підтримав доводи наведені в апеляційній скарзі, просив скасувати рішення місцевого господарського суду та прийняти нове, котрим відмовити в задоволенні позовних вимог Прокурора, покликаючись на те, що висновком судової земельно-технічної експертизи №9959 від 17 червня 2022 року підтверджено, що їдальня «літ. «Г-1» знаходиться на земельній ділянці кадастровий номер 5624684700:01:003:0010. Матеріали справи підтверджуються, що вказана земельна ділянка відноситься до території та відання Заборольської сільської ради (на момент ухвалення рішення виконавчого комітету Заборольської сільської ради № 59 від 4 жовтня 2016 року). Фактично прийняття спірного рішення виконавчого комітету Заборольської сільської ради №59 від 4 жовтня 2016 року мало на меті приведення поштової адреси об`єкта нерухомого майна у відповідність до реального стану речей, та, відповідно, внесення актуальних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень. Як вважає представник апелянта, зміна загальної площі пов`язана із влаштуванням утеплення та оздоблення стін, влаштуванню додаткових перегородок всередині їдальні літ. «Г-1»; на вчинення таких дій не потрібно дозволу органів у сфері архітектурно-будівельного контролю, а зміна площі в наслідок вищевказаних дій є типовим явищем, та підтверджена проведеною технічною інвентаризацією та технічним паспортом від 1 листопада 2016 року. При цьому Відповідач 2 вказав, що внесення альтанок до актуальної інформації про об`єкт нерухомого майна - їдальні літ. «Г-1» вчинено законно, з урахуванням вимог чинного законодавства, зазначаючи, що альтанки не були зареєстровані як окремі об`єкти нерухомого майна з внесенням відповідного запису про право власності на такі альтанки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

В судовому засіданні від 21 червня 2023 року Прокурор заперечив проти доводів апеляційної скарги Відповідача 2, та просив відмовити в її задоволенні при цьому залишити рішення місцевого господарського суду без змін. Вказавши, що виконавчий комітет Заборольської сільської Рівненського району при прийнятті рішення № 59 від 4 жовтня 2016 року перевищив свої повноваження, оскільки останнє стосується нерухомості, яка знаходиться на території Олександрійської сільської ради, що підтверджується документами на підставі яких воно винесене до реєстру речових прав. Прокурор вказав, що 27 січня 2015 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності внесено відомості, на підставі свідоцтва про право власності № 32821150 від 28 січня 2015 року за Відповідачем 2 зареєстровано право власності на об`єкт нерухомості: їдальні літера «Г-1» , розташованого по вул. 1 Травня, буд. 71, с. Олександрія, Рівненського району, на земельній ділянці кадастровий номер 5624680400:12:036:075. Реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 560519456246. Прокурор при цьому зазначає, що 2 лютого 2017 року представник Тишкун Р.Ю., діючи на підставі довіреності виданої Відповідачем 2, звернувся до Третьої особи 1 із заявою про внесення змін до запису про нерухоме майно, права власності та суб`єкта. За результатами розгляду вказаної заяви приватним нотаріусом 2 лютого 2017 року прийнято рішення №33688862 та внесено до запису про об`єкт нерухомого майна за реєстраційним номером 560519456246 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зміни щодо площі об`єкту та його адреси. Прокурор вважає, що оскаржуване рішення про реєстрацію права прийнято на підставі документів, які містять суперечності стосовно об`єкта нерухомого майна. Зокрема, наявні суперечності між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно, а саме щодо площі та адреси об`єкту нерухомості, що в свою чергу в силу дії статті 24 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" є підставою для відмови у державній реєстрації речових прав.

Дослідивши матеріали справи, апеляційну скаргу, заслухавши пояснення представника Відповідача 2 та Прокурора, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом при винесенні рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що в задоволенні апеляційної скарги Відповідача 2 слід відмовити, а оскаржуване рішення залишити без змін, виходячи з наступного.

Як встановлено судом апеляційної інстанції та вбачається з матеріалів справи, в ході досудового розслідування кримінального провадження №4202018181010000069 від 18 травня 2020 року з`ясовано, що рішенням виконавчого комітету Заборольської сільської ради № 59 від 4 жовтня 2016 року присвоєно поштову адресу об`єкту нерухомого майна Відповідачу 2 - їдальня літера «Г-1» - вулиця Лісова № 1 А, село Боянівка, Рівненського району. З документів, які слугували для прийняття рішення № 59 від 4 жовтня 2016 року вбачається, що об`єкт нерухомості якому присвоюється поштова адреса знаходиться за адресою: вул. 1 Травня, буд. 71, с. Олександрія, Рівненського району та на земельній ділянці з кадастровим номером 5624680400:12:036:0075. Згідно адміністративного поділу село Олександрія Рівненського району, станом на 4 жовтня 2016 року (дата прийняття рішення № 59 від 4 жовтня 2016 року виконкомом Заборольської сільської ради), знаходилось на території Олександрійської сільської ради Рівненського району, а с. Боянівка - на території Заборольської сільської ради Рівненського району.

19 вересня 2012 року між Позивачем та Відповідачем 2, укладено Договір оренди землі, посвідченого приватним нотаріусом Рівненського районного нотаріального округу Сохацьким І.С., зареєстрованого в реєстрі № 1995, в управлінні Держкомзему у Рівненському районі, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 28 вересня 2012 року за № 562468044002269 (надалі - Договір; том 1, а.с. 49-51).

Відповідно до пунктів 1 - 3 Договору: Позивач надав, а Відповідач 2 прийняв в строкове платне користування земельну ділянку площею 6,6480 гектара для рибогосподарських потреб за рахунок земель запасу водного фонду, що знаходиться на території Олександрійської сільської ради Рівненського району Рівненської області; в оренду передається земельна ділянка площею 6,6480 гектара на підставі розпорядження голови Рівненської районної державної адміністрації від 26 липня 2012 року № 591, Кадастровий номер земельної ділянки: 5624680400:12:036:0075; експлікація земель: загальна площа - 6,6480 га; забудовані землі - 0,62 га; в тому числі: землі, які використовуються для відпочинку та інші відкриті землі - 0,62 га, з них: під гідротехнічними спорудами - 0,62 га; відкриті землі, без рослинного покриву, або з незначним рослинним покривом - 2,8580 га; в тому числі: інші (схил, ями) - 2,8580 га; внутрішні води - 3,17 га, в тому числі: штучні водосховища - 3,17 га.; на земельній ділянці розміщені належні орендарю на праві власності об`єкти нерухомого майна: будівля насосної станції з гідротехнічною спорудою (дамба) та будинок на ставку.

19 вересня 2012 року між Позивачем та Відповідачем 2, укладено Договір оренди землі, посвідчений приватним нотаріусом Рівненського районного нотаріального округу Сохацьким І.С., зареєстрований в реєстрі № 1996 в управлінні Держкомзему у Рівненському районі, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 28 вересня 2012 року за № 562468474002270 (надалі - Договір оренди землі; том 1, а.с. 54-56).

Відповідно до пунктів 1 - 3 Договору оренди землі: Позивач надає, а Відповідач 2 приймає в строкове платне користування земельну ділянку площею 89,3234 гектара для рибогосподарських потреб за рахунок земель запасу водного фонду, що знаходиться на території Заборольської сільської ради Рівненського району Рівненської області; в оренду передається земельна ділянка площею 89,3234 гектара на підставі розпорядження голови Рівненської районної державної адміністрації від 26.07.2012 року №591, Кадастровий номер земельної ділянки: 5624684700:01:003:0010; експлікація земель: загальна площа - 89,3234 га; забудовані землі - 0,04 га; в тому числі: землі, які використовуються для відпочинку та інші відкриті землі - 0,04 га, з них: під гідротехнічними спорудами - 0,04 га;болота - 0,68 га; відкриті землі, без рослинного покриву, або з незначним рослинним покривом - 7,0534 га; в тому числі: інші (схил, ями) - 7,0534 га; внутрішні води - 81,55 га, в тому числі: штучні водосховища - 81,55 га.; на земельній ділянці об`єкти нерухомого майна не розміщені.

Згідно технічного паспорта на виробничий будинок їдальня літ. «Г-1», вул. 1-го Травня, № 71, с. Олександрія, від 29 грудня 2014 року виготовленого ТОВ «Рівненське БТІ» на замовлення Відповідача 2, щодо виробничого будинку їдальні літ. «Г-1», що знаходиться за адресою: вул. 1 Травня, буд. №71, с. Олександрія, приміщення загальною площею 160,7 кв.м.

Як вбачається з технічного паспорта на громадський будинок їдальня літ. «Г-1», вул. Лісова, № 1А, с. Боянівка, від 1 листопада 2016 року (виготовленого ФОП Гремента Л.І. на замовлення Відповідача 2), громадський будинок їдальня літ. «Г-1» знаходиться за адресою: вул. Лісова, буд. № 1А, с. Боянівка, будинок загальною площею 150,3 кв.м.

Відповідно до Свідоцтва про право власності, індексний номер 32821150 від 28 січня 2018 року, об`єкт нерухомого майна - Їдальня літера «Г-1», адреса об`єкта - Рівненська область, Рівненського району, с. Олександрія, вул. 1 Травня, буд. 71, загальна площа 160,7 кв.м., власник - Відповідач 2.

Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, індексний номер витягу - 32821326 від 28 січня 2015 року, номер запису про право власності - 8529952, власник - Відповідач 2, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 560519456246, об`єкт нерухомого майна - Їдальня літера «Г-1», адреса - Рівненська обл., Рівненський р., с. Олександрія, вул. 1 Травня, буд. 71, земельна ділянка місця розташування - 5624680400:12:036:0075, цільове призначення для рибогосподарських потреб за рахунок земель запасу водного фонду.

Рішенням Виконавчого комітету Заборольської сільської ради № 59 від 4 жовтня 2016 року «Про присвоєння поштової адреси» вирішено присвоїти поштову адресу об`єкту нерухомого майна Відповідача 2 - їдальня літера «Г-1» - село Боянівка, вулиця Лісова №1 А, Рівненського району Рівненської області.

Рішенням № 33688862 від 2 лютого 2017 року Державного реєстратора прав на нерухоме майно Третьої особи 1 про внесення змін до запису Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено зміни до запису про нерухоме майно, право власності та суб`єкта (суб`єктів) цього права за номером 8529952 розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, відкритого на об`єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 560519456246 спеціального розділу державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

У рішенні № 33688862 від 2 лютого 2017 року зазначено, що державним реєстратором встановлено, що: Г-1 - Їдальня, матеріали стін - цегла, загальна площа - 150,3 кв.м., адреса об`єкта нерухомого майна : Рівненська область, Рівненський район, с. Боянівка, вул. Лісова, № 1А.

Альтанки: Д; Е; Є; Ж; 3; К; Л; М; Н; О; П; Р; С; Т; У; Ф; Ц; Ч; Ш; Щ; Ю; Я; 2А; 2Б; 2В; 2Г; 2Д; 2Е; 2Є; 2Ж; 2З; 2К; 2Л; 2М; 2Н; 2О; 2П; 2Р; 2С; 2Т; 2У; 2Ф; 2Ц; 2Ч; 2Ш; 2Щ; 2Ю; 2Я; 3А; 3Б; 3В; 3Г; 3Д, матеріали стін - дерево.

Рішенням № 34926614 від 25 квітня 2017 року Третьої особи 2 про внесення змін до запису Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено зміни до запису про право власності за номером 8529952 розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, відкритого на об`єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 560519456246.

Прокурор вказує, що виконавчий комітет Заборольської сільської Рівненського району при прийнятті рішення № 59 від 4 жовтня 2016 року перевищив свої повноваження, оскільки останнє стосується нерухомості, яка знаходиться на території Олександрійської сільської ради, що підтверджується документами на підставі яких воно винесене, оскільки згідно Договору оренди землі, укладеного між позивачем та Відповідачем 2, земельна ділянка кадастровий номер 5624684700:01:003:0010 знаходиться на території Заборольської сільської ради Рівненського району. Водночас, на вказаній земельній ділянці відсутні об`єкти нерухомого майна.

Разом з тим, відповідно до листа Управління ДАБІ у Рівненській області № 1017-114-21 від 17 лютого 2021 року, відсутня інформація щодо видачі документів, які б надавали право на виконання будівельних робіт чи засвідчували прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єкту «Будівля їдальні та 54 альтанки по вул. Лісова, 1А, с. Боянівка, Рівненського району», де замовником був Відповідач. До Позивача звернувся Відповідач 2 щодо погодження будівництва їдальні та 54 альтанок по вул. Лісова, 1А, с. Боянівка, Рівненського району не надходило та відповідне погодження облдержадміністрацією не надавалось.

Прокурор стверджує, що державні реєстратори приймаючи рішення №34926614 від 25 квітня 2017 року та №34926614 від 25 квітня 2017 року мали можливість ознайомитись з усіма даними (відомостями), наявними у реєстраційній справі №560519456246 з 2015 року. Однак, всупереч вимогам чинного законодавства, за наявності явних суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами, вчинили оспорювані реєстраційні дії та фактично зареєстрували право власності на новий об`єкт нерухомого майна на земельній ділянці з кадастровим номером 5624684700:01:003:0010, за відсутності правовстановлюючих документів на нього, що стало підставою для звернення Прокурора в інтересах держави з даним позовом.

Аналізуючи встановлені обставини справи та переглядаючи спірні правовідносини на предмет наявності правових підстав для задоволення позовних вимог, суд апеляційної інстанції приймає до уваги наступні положення діючого законодавства з урахуванням фактичних обставин справи.

Згідно з частиною 2 статтею 19 Конституції України та статтею 24 Закону України "Про місцеве самоврядування", на органи місцевого самоврядування, їх посадових осіб покладено обов`язок діяти лише па підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 140 Конституції України, право територіальних громад на самостійне вирішення питань місцевого значення в межах Конституції і законів України (місцеве самоврядування) здійснюється через сільські, селищні, районні, міські, обласні ради та їх виконавчі органи.

Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 26 березня 2002 року № 6-рп/2002 визначив політико-правову природу органів місцевого самоврядування, які є не органами державної влади, а представницькими органами, через які здійснюється право територіальної громади самостійно вирішувати питання саме місцевого значення, тобто такі, які пов`язані передусім з життєдіяльністю територіальних громад і перелік яких визначено у Конституції і законах України.

Гарантоване державою місцеве самоврядування передбачає правову, організаційну та матеріально-фінансову самостійність, яка має певні конституційно-правові межі, встановлені, зокрема, приписами статей 8, 19, 140, 143, 144, 146 основного Закону України.

Отже, з аналізу вказаних конституційних положень вбачається, що органи місцевого самоврядування, здійснюючи владу і самостійно вирішуючи питання місцевого значення, віднесені Законом до їх компетенції, та, приймаючи рішення, які є обов`язковими до виконання па відповідній території, зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України. Такі ж положення закріплені у статті 4 Європейської хартії місцевого самоврядування.

В той же час, додержання всіма учасниками суспільних відносин принципу законності, який закріплено у статті 68 Конституції України (кожен зобов`язаний неухильно додержуватись Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей), відображає фундаментальне положення конституціоналізму щодо необхідності обмежень наділених владою суб`єктів діяти виключно відповідно до установлених чинним законодавством України цілей їх утворення.

Згідно з вимогами статті 1 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", право комунальної власності - це право територіальної громади володіти, доцільно, економно, ефективно користуватися і розпоряджатися на свій розсуд і в своїх інтересах майном, що належить їй, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування.

Відповідно до вимог статтей 10, 25 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами. Сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.

В силу дії статті 172 Цивільного кодексу України, територіальні громади набувають і здійснюють цивільні права та обов`язки через органи місцевого самоврядування у межах їх компетенції, встановленої законом. Аналогічна норма міститься і у статті 80 Земельного кодексу України.

Отже, територіальна громада, як власник об`єктів права комунальної власності, делегує відповідній раді повноваження щодо здійснення права власності від її (громади) імені, в її інтересах, виключно у спосіб та у межах повноважень, передбачених законом, Цивільним кодексом України та Земельним кодексом України.

Статею 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначено, органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад, керуючись законом, здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності.

Пунктом 34 частиною 1 статтею 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" встановлено, що до компетенції рад відносяться питання щодо регулювання земельних відносин у відповідності до вимог чинного законодавства. Повноваження сільських, селищних, районних, міських, обласних рад та їх виконавчих органів визначені статтями 8-12 Земельного кодексу України (розпорядження землями, передача земельних ділянок у власність громадянам та юридичним особам, надання земельних ділянок у користування, вилучення земельних ділянок, викуп земельних ділянок для суспільних потреб, організація землеустрою тощо). Аналогічні повноваження органів виконавчої влади в галузі земельних відносин визначено у главі 3 Земельного кодексу України.

Відповідно до статті 122 Земельного кодексу України, сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

В силу законодавчих приписів рішення суб`єктів владних повноважень не є абсолютними (у розумінні їх здійснення "на власний розсуд"), вони реалізуються самостійно, але в межах повноважень, прямо передбачених Конституцією та законами України.

З огляду на викладене суб`єкт владних повноважень, який діє в інтересах територіальної громади як власника майна, повинен вчиняти щодо нього будь-які дії виходячи з волі та волевиявлення власника, у межах і спосіб волевиявлення, що характеризує добросовісність набуття права власності (володіння, користування, розпорядження).

Верховний Суд України у постановах від 2 листопада 2016 року в справі № 6-2161 цс 16 від 23 листопада 2016 року в справі № 3-1058гс16, від 25 січня 2017 року в справі № 916/2131/15, Верховний Суд у постанові від 23 січня 2019 року у справі № 916/2130/15 та Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 грудня 2018 року у справі № 522/2110/15-ц зазначили, що прийняття органом місцевого самоврядування рішень усупереч вимогам, встановлених законодавством, не буде відображати волю територіальної громади як власника, оскільки її інтереси визначаються доцільністю, економністю та ефективністю використання майна.

При цього суд апеляційної інстанції констатує, що порушення вимог законодавства під час розпорядження земельними ділянками комунальної власності не тільки не відображає волю територіальної громади на розпорядження земельними ділянками комунальної форми власності, а й порушує суспільні інтереси та інтереси територіальної громади.

Згідно з частинами 1-3 статті 78 Земельного кодексу України: право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками; право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них; земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

Частинами 1, 2 статті 83 Земельного кодексу України визначено, що землі, які належать на праві власності територіальним громадам є комунальною власністю.

У комунальній власності перебувають: усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності; земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування; землі та земельні ділянки за межами населених пунктів, що передані або перейшли у комунальну власність із земель державної власності відповідно до закону.

Щодо участі Прокурора в даній справі в інтересах держави саме в особі Позивача, то колегія суддів зауважує наступне.

Пунктом 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України передбачено, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Частинами 3 та 5 статті 53 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (крім прокурора), особа, в чиїх інтересах подано позов, набуває статусу позивача. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Відповідно до частини 4 статті 53 Господарського процесуального кодексу України, прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

За змістом статті 23 Закону України "Про прокуратуру" представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини. Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень. У разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження.

З системного аналізу вказаних правових норм вбачається, що виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття "інтерес держави".

У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 8 квітня 1999 року № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття "інтереси держави" висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини).

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте, держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

З урахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Таким чином, "інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом (Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25 квітня 2018 року зі справи №806/1000/17).

З огляду на вказане вище, наведені вище норми законів та Рішення Конституційного Суду України, надають прокуророві право звертатися до суду з позовами про захист інтересів держави, обґрунтовуючи при цьому, в чому саме полягає таке порушення.

Відповідну правову позицію, викладено і в постанові Верховного Суду від 26 липня 2018 року в справі №926/1111/15.

У справі «Менчинська проти російської федерації» (рішення від 15 січня 2009 року, заява №42454/02, пункт 35) Європейський суд з прав людини висловив таку позицію (у неофіційному перекладі): «Сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави».

Водночас, Європейський суд з прав людини уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у відповідному провадженні.

Розглядаючи кожен випадок окремо суд вирішує наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.

У Рекомендаціях Парламентської Асамблеї Ради Європи від 27 травня 2003 року №1604 (2003) «Про роль прокуратури в демократичному суспільстві заснованому на верховенстві закону» щодо функцій органів прокуратури, які не відносяться до сфери кримінального права, передбачено важливість забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему відправлення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій були засновані окремі, належним чином розміщені і ефективні органи.

Враховуючи викладене, з урахуванням ролі прокуратури в демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст пункт 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено.

Прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (пункт 3 частина 2 статті 129 Конституції України).

Положення пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України «Про прокуратуру».

Якщо інтереси держави вимагатимуть захисту прав певного органу державної влади чи органу місцевого самоврядування, то представництво такого органу в судах здійснюється через прокурора.

Наведене утворює собою передбачений вимогами Конституції України та Закону України «Про прокуратуру» винятковий випадок, за якого порушення відповідачем інтересів держави супроводжується неналежним виконанням уповноваженим органом державного контролю та органу виконавчої влади функцій із їх захисту, що призводить до виникнення у органів прокуратури не лише права, а й обов`язку вжити заходів з представництва інтересів держави в суді.

Відповідно до статті 13 та статті 14 Конституції України, земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Кожний громадянин має право користуватися природними об`єктами права власності народу відповідно до закону. Власність зобов`язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству. Держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб`єкти права власності рівні перед законом. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Поряд з тим, статтею 122 Земельного кодексу України визначено, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Районні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для: ведення водного господарства; будівництва об`єктів, пов`язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, закладів культури, лікарень, підприємств торгівлі тощо), з урахуванням вимог частини сьомої цієї статті; індивідуального дачного будівництва. Обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб.

Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

"Нездійснення захисту" виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

"Здійснення захисту неналежним чином" виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

"Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року в справі № 912/2385/18 викладено таку правову позицію: прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу; бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк; звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення; невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо; прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Суд апеляційної інстанції констатує, що Рівненська місцева прокуратура інформувала Позивача (лист № 37-56-1579ВИХ-21 від 26 лютого 2021 року) щодо виявлених фактів порушення законодавства, допущених при прийнятті рішення № 59 від 4 жовтня 2016 року Виконавчим комітетом Заборольської сільської ради, державними реєстраторами при прийнятті рішення про внесення змін до запису Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №33688862 від 2 лютого 2017 року та рішення про внесення змін до запису Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №34926614 від 25 квітня 2017 року, а також про наявні підстави для захисту інтересів держави Позивачем, який уповноважений державою здійснювати відповідні функції у правовідносинах та просив надати інформацію про вжиті заходи із вказаного питання (прийняті розпорядження, скеровані пропозиції, проекти додаткових угод, звернення до суду, тощо).

Позивач листом № вих-2702/0/01-22/21 від 11 березня 2021 року у відповідь на листи Прокурора №37-56-910ВИХ-21 від 4 лютого 2021 року та № 37-56-1579ВИХ-21 від 26 лютого 2021 року повідомив, що Позивач не заперечує щодо вжиття Прокуратурою, за наявності підстав, заходів представницького характеру.

Крім того, Прокурор листом № 50-56-678ВИХ-21 від 6 квітня 2021 року, з врахуванням листа Позивача № вих.-2702/0/01-22/21 від 11 березня 2021 року, повідомив про заплановане пред`явлення до суду позову про визнання незаконними та скасування рішення № 59 від 4 жовтня 2016 року, рішень про внесення змін до запису Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №33688862 від 2 лютого 2017 року та № 34926614 від 25 квітня 2017 року.

Враховуючи зазначене, Позивач, будучи безпосередньо обізнаною про рішення № 59 від 4 жовтня 2016 року Заборольської сільської ради та прийняття рішень державними реєстраторами про внесення змін до запису Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, які вносилися на підставі спірного рішення, не вчиняв належні дії щодо захисту інтересів держави щодо визнання незаконними та скасування вказаних рішень.

При цьому, досліджуючи обставини звернення Прокурора в даній справі з позовом саме в особі Позивача, колегія суддів враховує, вказівки наведені в постанові Верховного Суду від 1 березня 2023 року щодо звернення Прокурора саме в особі Позивача, в якій зазначено: оскільки вказані земельні ділянки були зареєстровані на праві комунальної власності за відповідачем-1, останній у силу наведених вище положень частини 4 статті 56 ГПК України не може бути позивачем у спірних правовідносинах. За вказаних обставин суд касаційної інстанції зазначає, що у спірних правовідносинах представницький орган територіальної громади є відповідачем-1, а неясність, не чіткість законодавства щодо представницького органу територіальної громади не може бути підставою для відмови у вирішенні питання захисту суспільного, публічного інтересу, а відтак і у позові, тому постанову суду апеляційної інстанції слід скасувати як незаконну.

З огляду на зазначене, зважаючи на те, що позов Прокурора в даній справі спрямований на захист суспільного, публічного інтересу територіальної громади, колегія суддів прийшла до висновку, що, звертаючись до суду із позовом у даній справі, прокурор відповідно до вимог статті 23 Закону України "Про прокуратуру" обґрунтував наявність у нього підстав для представництва інтересів держави в суді, визначив, у чому саме полягає порушення інтересів держави.

Разом з тим, колегією суддів враховується, що скасовуючи судові акти та передаючі справу на новий розгляд до суду першої інстанції, Верховний Суд в своїй постанові від 1 березня 2023 року зазначив, що:

«оскільки вказані земельні ділянки були зареєстровані на праві комунальної власності за відповідачем-1, останній у силу наведених вище положень частини 4 статті 56 ГПК України не може бути позивачем у спірних правовідносинах.

У спірних правовідносинах представницький орган територіальної громади є відповідачем-1, а неясність, не чіткість законодавства щодо представницького органу територіальної громади не може бути підставою для відмови у вирішенні питання захисту суспільного, публічного інтересу, а відтак і у позові, тому постанову суду апеляційної інстанції слід скасувати як незаконну.»

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта, номер інформаційної довідки - 208692462 від 12 травня 2020 року:

· реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 560519456246, 2 лютого 2017 року рішенням №33688862 Третьої особи 1 внесено зміни: загальна площа - 160,7 кв.м змінено на 150,3 кв.м; адреса - Рівненська область, Рівненський район, с. Олександрія, вул. 1 Травня, буд. 71 змінено на Рівненська область, Рівненський район, с. Боянівка, вул. Лісова, 1А;

· реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 560519456246, 25 квітня 2017 року рішенням № 34926614 Третьою особою 2 внесено зміни: земельні ділянки місця розташування - 5624680400:12:036:0075, для рибогосподарських потреб за рахунок земель запасу водного фонду змінено на 5624684700:01:003:0010 для рибогосподарських потреб за рахунок земель запасу водного фонду;

· номер запису про право власності - 8529952, власник - Відповідач 2, 2 лютого 2017 року рішенням № 33688862 Третьої особи 1 внесено зміни: додано рішення про присвоєння поштової адреси, серія та номер - 59, виданий 4 жовтня 2016 року, видавник Заборольська сільська рада Рівненського району Рівненської області; додано довідка про технічні показники об`єкта нерухомого майна, серія та номер - 266, виданий 1 листопада 2016 року, видавник ФОП Гремента Л.І.; додано технічний паспорт на громадський будинок, серія та номер - 508, виданий 1 листопада 2016 року, видавник ФОП Гремента Л.І.

Тобто, як вбачається з доказів, долучених до матеріалів справи, оспорюване рішення Виконавчого комітету Заборольської сільської ради № 59 від 4 жовтня 2016 року, рішення державного реєстратора про внесення змін до запису Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 33688862 від 2 лютого 2017 року та рішення державного реєстратора про внесення змін до запису Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 34926614 від 25 квітня 2017 року стосуються одного і того ж об`єкту нерухомого майна Відповідача 2, а саме: їдальня літера "Г-1".

Разом з тим, як описане вище в даній постанові та вбачається з висновку судової земельно-технічної експертизи № 9959 від 17 червня 2022 року (том 2, а.с. 55-67), об`єкт нерухомого майна Відповідача 2 їдальня літера "Г-1" - село Боянівка, вул. Лісова, 1 - А, Рівненського району, Рівненської області фактично розташований на земельній ділянці кадастровий номер 5624684700:01:003:0010, а сама земельна ділянка кадастровий номер 5624684700:01:003:0010 станом на 4 жовтня 2016 року знаходилась за межами населених пунктів Заборольської сільської ради Рівненського району Рівненської області.

З огляду на зазначене, зібрані у справі докази свідчать, що Виконавчий комітет Заборольської сільської ради Рівненського району 4 жовтня 2016 року прийняв рішення № 59 щодо присвоєння поштової адреси об`єкту нерухомого майна, який знаходиться за межами адміністративно-територіальної одиниці цієї територіальної громади з перевищенням виконавчих функцій і повноважень місцевого самоврядування, наданих Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні та без будь-яких правових підстав, з огляду на те, що доказами, долученими до матеріалів справи підтверджено, що нерухоме майно (їдальня літера «Г-1») фактично розташоване за адресою - Рівненська область, Рівненській район с. Олександрія, вулиця 1 Травня, будинок 71 (загальна площа 160, 7 кв.м.).

При цьому, Відповідачем 2 не доведено будь-якими належними і допустимими доказами обставин фактичного місця розташування нерухомого майна їдальня літера «Г-1» за іншою юридичною адресою, а ніж Рівненська область, Рівненській район с. Олександрія, вулиця 1 Травня, будинок 71.

Відтак, зважаючи на докази, долучені до матеріалів справи, котрі підтверджують реальне розташування нерухомого майна (Рівненська область, Рівненській район с. Олександрія, вулиця 1 Травня, будинок 71) суд апеляційної інстанції приходить до висновку про відсутність будь-яких обгрунтованих обставин і підстав, котрими керувалася Заборольська сільська рада Рівненського району Рівненської області при винесенні оскаржуваного рішення.

В той же час, Заборольська сільська рада Рівненського району Рівненської області виносячи оскаржуване рішення apriori повинна було дослідити весь пакет документів поданих представником Відповідача 2 для присвоєння поштової адреси, зважаючи на існування уже в юридичній природі зареєстрованого речового права на таке нерухоме майно за іншою юридичною адресою та реальне розташування такого майна на відповідній земельній ділянці (кадастровий номер 5624680400:12:036:0075), та прийняти відповідне рішення з приводу присвоєння поштової адреси об`єкту, який вже має юридичну адресу по фактичному місцю розташуванню (при цьому, залишаючи поза увагою вже дозвільні документа з-приводу реєстрації іншого аніж передбачено Договором оренди та первинним технічним паспортом об`єкта нерухомого майна).

Згідно зі статтею 152 Земельного кодексу України, захист прав на земельні ділянки здійснюється, крім іншого, шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, визнання угоди недійсною.

За імперативними вимогами частини 10 статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або Законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

В даному контексті слід звернути увагу, що пунктом 5 рішення Конституційного Суду України № 7-рп/2009 від 16 квітня 2009 року, зазначено, що зі змісту частини 2 статті 144 Конституції України та частини 10 статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" вбачається, що рішення органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб з мотивів невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними з ініціативи заінтересованих осіб судом загальної юрисдикції, тобто в судовому порядку.

Частиною 1 статтею 21 Цивільного кодексу України передбачено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт.

Обов`язковою умовою визнання акта недійсним є, також, порушення у зв`язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі.

Водночас, зважаючи на прийняття органом місцевого самоврядування рішення щодо присвоєння нової поштової адреси, та зважаючи на позицію Верховного Суду наведену в постанові від 1 березня 2023 року (чи є присвоєння поштової адреси правовою підставою для розпорядження землею, і не надав жодної оцінки зазначеному аргументу прокурора, що не відповідає пункту 5 частини 4 статті 238 ГПК України), враховуючи те, що в подальшому таке рішення стало підставою для вчинення інших дій Третіми особами, які є предметом дослідження та оскарження в даній справі, колегія суддів, краховуючи позицію, наведену в постанові Верховного суду по дані справі (не чіткість законодавства щодо представницького органу територіальної громади не може бути підставою для відмови у вирішенні питання захисту суспільного, публічного інтересу, а відтак і у позові) колегія апеляційного господарського суду прийшла до висновку про задоволення позовних вимог в частині визнання незаконним та скасування рішення виконавчого комітету Заборольської сільської ради від 4 жовтня 2016 року №59.

Дане вчинено і місцевим господарським судом, а відтак суд апеляційної інстанції залишає без змін оспорюване рішення в цій частині.

Що ж стосується позовних вимог про визнання незаконним та скасування рішення Третіх осіб про внесення змін до запису Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, то суд виходить з наступного.

Згідно положень Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (в редакції чинній на день прийняття оспорюваних рішень), державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; Державний реєстр речових прав на нерухоме майно - єдина державна інформаційна система, що забезпечує обробку, збереження та надання відомостей про зареєстровані речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про об`єкти та суб`єктів таких прав.

Державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема відповідність відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що містяться у Державному реєстрі прав, відомостям, що містяться у поданих/отриманих документах.

За змістом статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Державний реєстр речових прав на нерухоме майно (далі - Державний реєстр прав) - єдина державна інформаційна система, що забезпечує обробку, збереження та надання відомостей про зареєстровані речові права на нерухоме майно та їх обтяження. Реєстраційна дія - державна реєстрація прав, взяття на облік безхазяйного нерухомого майна, а також інші дії, що здійснюються державним реєстратором у Державному реєстрі прав, крім надання інформації з цього реєстру.

Відповідно до частин 1, 2, 4 статті 5 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" у Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об`єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: підприємства як єдині майнові комплекси, житлові будинки, будівлі, споруди, а також їх окремі частини, квартири, житлові та нежитлові приміщення. Якщо законодавством передбачено прийняття в експлуатацію нерухомого майна, державна реєстрація прав на таке майно проводиться після прийняття його в експлуатацію в установленому законодавством порядку, крім випадків, передбачених статтею 31 цього Закону. Не підлягають державній реєстрації речові права та їх обтяження на корисні копалини, рослини, а також на малі архітектурні форми, тимчасові, некапітальні споруди, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких можливе без їх знецінення та зміни призначення, а також окремо на споруди, що є приналежністю головної речі, або складовою частиною речі, зокрема на магістральні та промислові трубопроводи (у тому числі газорозподільні мережі), автомобільні дороги, електричні мережі, магістральні теплові мережі, мережі зв`язку, залізничні колії.

Частиною 3 статтею 10 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" визначено, що державний реєстратор: встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: відповідність обов`язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення у випадках, передбачених законом; відповідність повноважень особи, яка подає документи для державної реєстрації прав; відповідність відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що містяться у Державному реєстрі прав, відомостям, що містяться у поданих/отриманих документах; наявність обтяжень прав на нерухоме майно; наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов`язує можливість виникнення, переходу, припинення речового права, що підлягає державній реєстрації; перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення; під час проведення державної реєстрації прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, обов`язково запитує від органів влади, підприємств, установ та організацій, які відповідно до законодавства проводили оформлення та/або реєстрацію прав, інформацію (довідки, засвідчені в установленому законодавством порядку копії документів тощо), необхідну для такої реєстрації, у разі відсутності доступу до відповідних носіїв інформації, що містять відомості, необхідні для проведення державної реєстрації прав, чи у разі відсутності необхідних відомостей в єдиних та державних реєстрах, доступ до яких визначено цим Законом, та/або у разі, якщо відповідні документи не були подані заявником. Органи державної влади, підприємства, установи та організації зобов`язані безоплатно протягом трьох робочих днів з моменту отримання запиту надати державному реєстратору запитувану інформацію в паперовій та (за можливості) в електронній формі; під час проведення реєстраційних дій обов`язково використовує відомості Державного земельного кадастру та Єдиного реєстру дозвільних документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, відомостей про повернення на доопрацювання, відмову у видачі, скасування та анулювання зазначених документів, а також використовує відомості, отримані у порядку інформаційної взаємодії Державного реєстру прав з Єдиним державним реєстром судових рішень; відкриває та/або закриває розділи в Державному реєстрі прав, вносить до відкритого розділу або спеціального розділу Державного реєстру прав відповідні відомості про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про об`єкти та суб`єктів таких прав; присвоює за допомогою Державного реєстру прав реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна у випадках, передбачених цим Законом; виготовляє електронні копії документів, поданих у паперовій формі, та розміщує їх у реєстраційній справі в електронній формі у відповідному розділі Державного реєстру прав (у разі якщо такі копії не були виготовлені під час прийняття документів за заявами у сфері державної реєстрації прав); формує за допомогою Державного реєстру прав документи за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав; формує реєстраційні справи у паперовій формі.

Відповідно до статті 11 зазначеного Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав. Втручання, крім випадків, передбачених цим Законом, будь-яких органів влади, їх посадових осіб, юридичних осіб, громадян та їх об`єднань у діяльність державного реєстратора під час проведення реєстраційних дій забороняється і тягне за собою відповідальність згідно із законом.

Частинами 1, 2 статті 15 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" передбачено, що реєстраційним номером об`єкта нерухомого майна є індивідуальний номер, який присвоюється кожному індивідуально визначеному об`єкту нерухомого майна при проведенні державної реєстрації права власності на нього вперше, не повторюється на всій території України і залишається незмінним протягом усього часу існування такого об`єкта. У разі переходу права власності на об`єкт нерухомого майна або зміни відомостей про об`єкт нерухомого майна його реєстраційний номер не змінюється, крім випадків, передбачених статтею 14 цього Закону.

Згідно з статтею 22 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" документи, що подаються для державної реєстрації прав, повинні відповідати вимогам, встановленим цим Законом та іншими нормативно-правовими актами. Електронні документи, подані для проведення державної реєстрації прав, оформляються згідно з вимогами, встановленими цим Законом та іншими нормативно-правовими актами. Не розглядаються документи з підчищеннями або дописками, закресленими словами та іншими не обумовленими в них виправленнями, заповнені олівцем, з пошкодженнями, що не дають змоги однозначно тлумачити їх зміст, а також оформлені з порушенням вимог законодавства. Відповідальність за достовірність даних, що містяться в документах, поданих для державної реєстрації прав, несе заявник, якщо інше не встановлено судом. Відповідальність за відповідність електронних копій документів, поданих для державної реєстрації прав, оригіналам таких документів у паперовій формі у разі подання заяви в електронній формі несе особа, яка виготовила електронні копії документів.

В силу дії частин 1, 5 статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" записи до Державного реєстру прав вносяться на підставі прийнятого рішення про державну реєстрацію прав. У разі зміни ідентифікаційних даних суб`єкта права, визначення часток у праві спільної власності чи їх зміни, зміни суб`єкта управління об`єктами державної власності, відомостей про об`єкт нерухомого майна, у тому числі зміни його технічних характеристик, виявлення технічної помилки в записах Державного реєстру прав чи документах, виданих за допомогою програмних засобів ведення цього реєстру (описка, друкарська, граматична, арифметична чи інша помилка), за заявою власника чи іншого правонабувача, обтяжувача, а також у випадку, передбаченому підпунктом "в" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, вносяться зміни до записів Державного реєстру прав. У разі якщо помилка в реєстрі впливає на права третіх осіб, зміни до Державного реєстру прав вносяться на підставі відповідного рішення суду.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, і, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року в справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року в справі № 905/1926/16 та від 30 січня 2019 року в справі № 569/17272/15-ц.

В той же час, відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини 3 статті 26 Закону України № 1952 (в редакції, чинній з 16 січня 2020 року) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини 6 статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини 6 статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону.

Отже, за змістом статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» виконанню підлягають виключно судові рішення: про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, тобто до їх переліку не входить судове рішення про скасування запису про проведену державну реєстрацію права.

Відповідну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду: від 3 вересня 2020 року в справі №914/1201/19; від 20 серпня 2020 року в справі №916/2464/19; від 14 липня 2020 року в справі №910/8387/19; від 23 червня 2020 року в справі №906/516/19; від 23 червня 2020 року в справі №905/633/19; від 23 червня 2020 року у справі №922/2589/19.

Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

В той же час, як слідує з доказів, долучених до матеріалів справи, державна реєстрація прав (рішення державного реєстратора про внесення змін до запису Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 33688862 від 2 лютого 2017 року та рішення державного реєстратора про внесення змін до запису Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 34926614 від 25 квітня 2017 року) вчинена Третіми особами на підставі незаконного рішення Виконавчого комітету Заборольської сільської ради № 59 від 4 жовтня 2016 року та документів і відомостей які містять суперечності між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно, а саме щодо кадастрового номеру земельної ділянки на якій розміщено об`єкт нерухомості, правовстановлючих документів щодо права користування земельною ділянкою (договорів оренди), технічної інформації щодо площі об`єкту нерухомості та адреси (місцезнаходження) об`єкту нерухомості, що згідно статті 24 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" мало б бути підставою для відмови у державній реєстрації прав.

При цьому, колегія суддів акцентує увагу на тому, що в скасованому рішенні Заборольської сільської ради № 59 від 4 жовтня 2016 року, котре стало підставою для вчинення оскаржуваних реєстраційних дій, жодним чином не зазначено про будь-яку земельну ділянку, зокрема, з кадастровим номером 5624684700:01:003:0010, та жодним чином не зазначено про здійснення реєстрації нерухомого майна на такій земельній ділянці (котра як вбачається з Договору оренди землі вільна від розміщення на ній об`єктів нерухомого майна).

Відтак, зважаючи на те, що оспорювані рішення Третьої особи № 33688862 від 2 лютого 2017 року та № 34926614 від 25 квітня 2017 року прийняті державними реєстраторами на підставі незаконного рішення Виконавчого комітету Заборольської сільської ради № 59 від 4 жовтня 2016 року та документів і відомостей які містять суперечності між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно, колегія суддів приходить до висновку про задоволення позовних вимог Прокурора щодо визнання незаконними та скасування рішень Третіх осіб про внесення змін до запису Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Дане вчинено і місцевим господарським судом, а відтак суд залишає без змін оспорюване рішення і в цій частині.

В той же час суд апеляційної інстанції констатує, що представник Відповідача 2 просив суд застосувати наслідки спливу строку позовної давності.

Відтак, щодо письмової позиції Відповідача 2 про застосування наслідків спливу строків позовної давності, то колегія суддів зауважує таке.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Колегія суддів зауважує, що в розумінні статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність є часовою межею подання особою позову, тобто звернення з вимогою про прийняття рішення про захист конкретного порушено права. Початок перебігу, тривалість та сплив позовної давності пов`язується з конкретною вимогою про захист окремого порушено права. Визначення початкового моменту перебігу позовної давності має важливе значення, оскільки від нього залежить і правильність обчислення позовної давності, і захист порушеного права.

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у 3 роки.

За загальним правилом, перебіг загальної та спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у статті 252 - 255 Цивільного кодексу України.

За змістом вказаних норм початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Таким чином, позовна давність пов`язується із судовим захистом суб`єктивного права особи в разі його порушення, невизнання або оспорювання. Якщо упродовж установлених законом строків особа не подає до суду відповідного позову, то за загальним правилом ця особа втрачає право на позов у розумінні можливості в судовому порядку здійснити належне їй цивільне майнове право. Тобто сплив позовної давності позбавляє цивільне суб`єктивне право здатності до примусового виконання проти волі зобов`язаної особи.

Відповідно до положень статей 256, 267 Цивільного кодексу України можливість захисту в судовому порядку цивільного права обмежена позовною давністю, яка застосовується судом лише за заявою сторони у спорі та саме з урахуванням причин пропущення позовної давності.

При цьому, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

У позовній заяві Прокурор зазначає, що про наявність підстав для вжиття заходів представницького характеру Рівненській окружній прокуратурі стало відомо лише 18 травня 2020 року, а саме, з моменту внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №42020181010000069, зокрема, з моменту виявлення факту, що виконавчим комітетом Заборольської сільської ради присвоєно поштову адресу об`єкту нерухомості - Їдальня літ. «Г-1» - вул. Лісова, буд. 1А, с. Боянівка, Рівненського району, витребування та отримання відповідних документів на підставі яких вносились зміни до Державного реєстру речових прав нерухоме майно. Рівненській обласній державній адміністрації стало відомо про вказані порушення з листа Рівненської окружної прокуратури Рівненської місцевої прокуратури.

Жодних доказів на спростування твердження Прокурора щодо періоду коли він довідався (мав об`єктивну можливість довідатись) про порушене право сторонами не подано і під час судового розгляду справи, а відтак з наявних в ній матеріалів судом іншого строку не встановлено.

Крім того, в матеріалах справи наявний лист Рівненської міської прокуратури, вих. № 37-56-1579ВИХ-21 від 26 лютого 2021 року, який адресований Рівненській обласній державній адміністрації щодо виявлених фактів порушення законодавства, допущених при прийнятті рішення № 59 від 4 жовтня 2016 року виконавчим комітетом Заборольської сільської ради, державними реєстраторами при прийнятті рішення про внесення змін до запису Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №33688862 від 2 лютого 2017 року та рішення про внесення змін до запису Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №34926614 від 25 квітня 2017 року, а також про надання інформації про вжиті заходи із вказаного питання.

Тобто зібрані у справі докази свідчать, що Прокурор довідався про порушене право та про особу, яка його порушила, а також звернувся до суду з відповідним позовом в межах трирічного строку позовної давності, визначеного статтею 257 Цивільним кодексом України, а тому заява Відповідача 2 про пропуск встановленого законодавством строку позовної давності, визнається необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

Відповідно до пункту 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для справи. Пунктами 1 та 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Зазначені норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Відтак, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга Відповідача 2 не підлягає до задоволення.

Судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно з`ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді спору судом першої інстанції, судовою колегією не встановлено, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга, не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, а наведені в ній доводи не спростовують висновків суду.

Судові витрати зі сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги покладаються на Відповідача 2, згідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись статтями 129, 269-276, 280, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Гарпун" на рішення Господарського суду Рівненської області від 09 серпня 2022 року по справі № 918/261/21 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Рівненської області від 09 серпня 2022 року по справі №918/261/21 - залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

4. Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

5. Справу №918/261/21 повернути Господарському суду Рівненської області.

Повний текст постанови виготовлено 26 червня 2023 року.

Головуючий суддя Василишин А.Р.

Суддя Філіпова Т.Л.

Суддя Бучинська Г.Б.