Постанова

від 05.06.2023 по справі 917/1632/22

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 червня 2023 року м. Харків Справа №917/1632/22

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Хачатрян В.С., суддя Гетьман Р.А., суддя Россолов В.В.,

за участю секретаря судового засідання Ярош В.В.,

за участю представників у режимі відеоконференції:

позивача (у режимі відеоконференції) - Берьозкіна Ю.В. (адвокат), ордер серія АІ№1398221 від 22.05.2023 року, свідоцтво серія КС№9461/10 від 18.09.2020 року;

відповідача - не з`явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Лубенський молочний завод» (вх.№807П/1) на рішення Господарського суду Полтавської області від 06.04.2023 року у справі №917/1632/22,

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Корса-Фуд Спешелтіс», вул. Артема, б.103 В літ "А", м.Київ,

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лубенський молочний завод» вул. Індустріальна, 2, Лубни, Лубенський район, Полтавська область, 37500,

про стягнення 931922,79 грн.,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Корса-Фуд Спешелтіс» звернулося до Господарського суду Полтавської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лубенський молочний завод» про стягнення 931922,79 грн., з яких 479466,65 грн. сума основного боргу, 168730,12 грн. пеня, 52890,57 грн. - 3% річних, 230835,45 грн. - інфляційні втрати. В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору купівлі-продажу від 05.03.2019 року №05/03.

Рішенням Господарського суду Полтавської області від 06.04.2023 року у справі №917/1632/22 (повний текст складено 07.04.2023 року, суддя Киричук О.А.) позов задоволено повністю.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Лубенський молочний завод» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Корса-Фуд Спешелтіс» 479466,65 грн. оплати за поставлений товар, 168730,12 грн. пені, 52890,57 грн. 3% річних; 230835,45 грн. інфляційних збитків, 10382,85 грн. витрат на сплату судового збору.

Вирішено повернути Товариству з обмеженою відповідальністю «Корса-Фуд Спешелтіс» з Державного бюджету України 3596,00 грн. судового збору, сплаченого відповідно до платіжного доручення №3733 від 05.12.2022 року, оригінал якого знаходиться у матеріалах справи.

Відповідач з вказаним рішенням суду першої інстанції не погодився та звернувся до суду апеляційної інстанції зі скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм права, на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, а також на невідповідність висновків суду обставинам справи, просить:

- скасувати рішення Господарського суду Полтавської області від 06.04.2023 року;

- прийняти нове судове рішення, яким стягнути суму основного боргу, яка ще не звірена між сторонами;

- у стягненні 168730,12 грн. пені, 52890,57 грн. 3% річних; 230835,45 грн. інфляційних збитків відмовити.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що позивачем невірно проведено розрахунок суми інфляційних втрат, оскільки у більшості випадків прострочення сплати коштів становить не більше кілька днів. Наполягає на помилковості обрахунку суми пені, а саме, що при здійсненні розрахунку пені, зазначалась не лише основна сума боргу, а з додаванням сум 3% річних та інфляції, однак нарахування слід проводити на суму основного боргу, не обтяжену іншими нарахуваннями.

Також апелянт вважає, що наявні підстави для зменшення заявлених до стягнення пені, річних та інфляційних, з огляду на введення воєнного стану, настання форс-мажорних обставин та відсутністю доказів понесення позивачем збитків. При цьому можливість зменшення річних та інфляційних втрат підтверджується значною судовою практикою.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 09.05.2023 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Лубенський молочний завод» на рішення Господарського суду Полтавської області від 06.04.2023 року у справі №917/1632/22. Встановлено строк на протязі якого позивач має право подати до суду відзив на апеляційну скаргу, а також встановлено строк на протязі якого учасники справи мають право подати до суду клопотання, заяви, документи та докази в обґрунтування своєї позиції по справі. Справу призначено до розгляду в судове засідання на 05.06.2023 року і роз`яснено шляхи реалізації права учасників справи на участь у судовому засіданні, а також шляхи реалізації права учасників справи на подання документів до суду засобами електронного зв`язку. Витребувано з Господарського суду Полтавської області матеріали справи №917/1632/22.

18.05.2023 року матеріали справи №917/1632/22 надійшли до суду апеляційної інстанції.

26.05.2023 року від позивача на електронну пошту суду надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх.№6012 ел.9506), в якому зазначає, що згоден з рішенням господарського суду першої інстанції, вважає його обґрунтованим та законним, прийнятим при об`єктивному та повному досліджені всіх матеріалів справи, без порушення матеріального чи процесуального права, у зв`язку з чим просить оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

До початку судового засідання 05.06.2023 року від відповідача на електронну пошту суду надійшло клопотання (вх.№6357), в якому просить суд відкласти розгляд справи на розумний строк, терміном не менш ніж на 7 робочих днів.

Як вказує заявник, 26.05.2023 року між ТОВ «Лубенський молочний завод» та Адвокатським бюро «Володимира Петракова» укладено договір правової допомоги. 02.06.2023 року клієнтом було передано бюро матеріали по справі №917/1632/22. У той час, 03.06.2023 року та 04.06.2023 року були вихідними днями (субота та неділя), що унеможливило вивчення документів та здійснити підготовку до участі у судовому засіданні. Також заявник вказує, що в нього не було часу здійснити дії направленні на участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

Відповідно до частини 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі, зокрема, неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин, або без повідомлення причин неявки; повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Згідно частини 11 статті 270 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними.

Розглянувши клопотання відповідача, суд не вбачає підстав для його задоволення з огляду на наступне:

1) в силу приписів Господарського процесуального кодексу України відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні;

2) згідно ухвали суду від 09.05.2023 року явка представників сторін в судове засідання обов`язковою не визнавалась, а відповідачем у своєму клопотанні не обґрунтовано мотивів, з яких його участь слід вважати обов`язковою;

3) судом надавався час учасникам судового провадження для надання усіх необхідних на їх думку документів та пояснень у справі. Так, відповідач, ініціюючи апеляційне провадження виклав у апеляційній скарзі свої доводи. Позиція учасників даного судового процесу чітко і зрозуміло викладена у письмових документах, що наявні в матеріалах справи. Сторонами не подано нових доказів чи доводів, які б потребували розгляду їх безпосередньо в судовому засіданні. Слід відмітити, що з моменту відкриття апеляційного провадження та проведення судового засідання (майже місяць) було достатньо часу для вчинення дій щодо представництва інтересів у судовому засіданні. Крім того, суд апеляційної інстанції швидко реагує на заяви сторін про їх участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, однак матеріали справи свідчать, що з боку відповідача будь-яких спроб з цього питання не було;

4) бажання сторони у справі викласти під час публічних слухань свої аргументи, які висловлені нею в письмових та додаткових поясненнях, не зумовлюють необхідність перенесення розгляду справи в силу положень чинного Господарського процесуального кодексу України;

5) судом апеляційної інстанції враховується принцип ефективності судового процесу, який діє у господарському судочинстві і направлений на недопущення затягування процесу, а також положення ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою передбачено, що справа має бути розглянута судом у розумний строк.

Таким чином, з огляду на наведене та на наявність достатніх матеріалів для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, враховуючи, що учасники провадження у справі належним чином повідомлені про дату та місце судового засідання, явка учасників справи у судове засідання не була визнана судом обов`язковою, судова колегія дійшла висновку про відмову в задоволенні клопотання відповідача про відкладення розгляду справи та визнає за можливе розглянути справу №917/1632/22 за апеляційною скаргою відповідача за відсутністю його представника.

У судовому засіданні 05.06.2023 року представник позивача оголосив, що проти позиції апелянта заперечує з підстав викладених у відзиві та вважає його доводи надуманими і не підтвердженими будь-якими доказами.

У ході апеляційного розгляду даної справи Східним апеляційним господарським судом, у відповідності до п.4 ч.5 ст.13 Господарського процесуального кодексу України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строку, встановленого ч. 1 ст. 273 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ч.1 ст.269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. За приписами ч.2 цієї норми, суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В ході розгляду даної справи судом апеляційної інстанції було в повному обсязі досліджено докази у справі, пояснення учасників справи, викладені в заявах по суті справи в суді першої інстанції - у відповідності до приписів ч.1 ст.210 Господарського процесуального кодексу України, а також з урахуванням положень ч.2 цієї норми, якою встановлено, що докази, які не були предметом дослідження в судовому засіданні, не можуть бути покладені судом в основу ухваленого судового рішення.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі та відзиві на неї доводи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм права, а також повноту встановлених обставин справи та відповідність їх наданим доказам, заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши справу в порядку ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила наступне.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов`язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов`язку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

У відповідності зі ст. 173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб`єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконати її обов`язок.

Господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст.174 Господарського кодексу України).

Згідно ч.7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох чи більше осіб, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 Цивільного кодексу України).

Так, 05.03.2019 року між ТОВ «Корса-Фуд Спешелтіс» (продавець, позивач у справі) та ТОВ «Лубенський молочний завод» (покупець, відповідач у справі) укладено договір купівлі-продажу №05/03 (надалі - договір), згідно з яким сторони погодили, що продавець зобов`язується поставляти та передавати у власність покупця товар, а покупець зобов`язується приймати цей товар і своєчасно здійснювати його оплату на умовах договору.

Предметом договору є товар, асортимент та кількість якого зазначається в накладній та рахунку-фактурі, узгоджених сторонами за допомогою факсимільного зв`язку чи електронної пошти (п. 1.2. договору).

Загальна сума договору складається із сум грошових коштів всіх товарних (товарно-транспортних або видаткових) накладних, підписаних сторонами протягом терміну дії даного договору на фактично поставлений товар (п. 2.2. договору).

Відповідно до п.2.4. договору, оплата товару здійснюється покупцем шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок продавця з відстроченням платежу 20 робочих днів з дати отримання товару покупцем. Датою отримання товару є дата вказана у видатковій накладній, що підписується повноважними представниками сторін.

Підтвердженням факту узгодження асортименту, номенклатури, кількості і ціни товару є його прийняття покупцем згідно видаткової накладної продавця, яка являється невід`ємною частиною даного договору (п. 1.3. договору).

Договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та його скріплення печатками сторін та діє до 31 грудня 2019 року, але у будь- якому випадку до повного виконання сторонами взятих на себе зобов`язань (п. 9.1. договору).

Матеріали справи свідчать, що договір купівлі-продажу підписано повноважними представниками сторін і скріплено печатками підприємств.

Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Наразі у матеріалах справи відсутні відомості про визнання вищевказаного договору недійсним як і відсутні обставини вважати, що договір є недійсним в силу Закону.

Як передбачено п. 9.3. договору, його дія автоматично продовжується на кожен наступний річний період за умови, якщо жодна із сторін не повідомить іншу про його розірвання не пізніше ніж за 30 (тридцять) календарних дій до збігання строку його дії.

За твердженням позивача, так як жодна із сторін не вчиняла дій направлених на розірвання договору, договір чинний і всі поставки, здійснені за період з 05.03.2019 року і по день звернення до суду, в межах цього договору і на них розповсюджуються умови договору.

Згідно ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 691 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Згідно з нормою ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, позивач на виконання умов договору поставив відповідачу товар на загальну суму 4949119,68 грн. відповідно до наступних видаткових накладних: №170964 від 27.03.2019, №171003 від 03.04.2019, №171181 від 26.04.2019, №171243 від 07.05.2019, №171308 від 15.05.2019, №171323 від 17.05.2019, №171367 від 23.05.2019, №171415 від 29.05.2019, №171464 від 05.06.2019, №171705 від 08.07.2019, №171772 від 17.07.2019, №171840 від 24.07.2019, №171905 від 05.08.2019, №172075 від 28.08.2019, №172166 від 10.09.2019, №172251 від 23.09.2019, №172337 від 03.10.2019, №172438 від 17.10.2019, №172552 від 04.11.2019, №172606 від 18.11.2019, №172651 від 04.12.2019, №172706 від 23.12.2019, №172739 від 14.01.2020, №172798 від 04.02.2020, №172819 від 12.02.2020, №172834 від 18.02.2020, №172870 від 04.03.2020, №172910 від 18.03.2020, №172930 від 31.03.2020, №172967 від 14.04.2020, №173015 від 04.05.2020, №173051 від 19.05.2020, №173126 від 11.06.2020, 173199 від 07.07.2020, №173234 від 21.07.2020, №173269 від 30.07.2020, №173313 від 17.08.2020, №173359 від 03.09.2020, №173374 від 07.09.2020, №173396 від 15.09.2020, №173415 від 17.09.2020, №173455 від 06.10.2020, №173491 від 15.10.2020, 173515 від 26.10.2020, №173552 від 04.11.2020, №173589 від 17.11.2020, №173670 від 15.12.2020, №173747 від 13.01.2021, №173806 від 08.02.2021, №173881 від 04.03.2021, №173921 від 22.03.2021, №173964 від 31.03.2021, №174022 від 19.04.2021, №174079 від 07.05.2021, №174099 від 17.05.2021, №174157 від 02.06.2021, №174186 від 14.06.2021, №174238 від 01.07.2021, №174283 від 15.07.2021, №174357 від 10.08.2021, №174405 від 26.08.2021, №174594 від 05.11.2021, №174665 від 06.12.2021, №174737 від 05.01.2022, №174843 від 17.02.2022, №174869 від 15.03.2022, №174956 від 07.06.2022, №174966 від 14.06.2022, №174987 від 29.06.2022, №175072 від 31.08.2022.

Відповідач у відзиві на позов до суду першої інстанції підтвердив, що за період з 27.03.2019 року по 31.08.2022 року позивачем було поставлено товару на загальну суму 4949119,68 грн.

Виходячи з положень п.2.4. договору, товар переданий відповідачу повинен був бути оплачений протягом 20 робочих днів з дати отримання товару.

Матеріалами справи підтверджено, що відповідач сплатив за поставлений товар частково, що підтверджується випискою АТ «Укрексімбанк» за період з 05.03.2019 року по 11.11.2022 рік. З урахуванням проведених оплат, за розрахунком позивача, основний борг відповідача за договором становить 479466,65 грн.

Перелік документів, що підтверджують поставку товару у відповідну дату та на певну суму, а також дати розрахунків та суми по кожній поставці наведені позивачем у позові.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Положення статті 525 Цивільного кодексу України визначають, що одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Згідно статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст.ст. 611, 612 Цивільного кодексу України).

У відзиві на позовну заяву відповідач фактично визнав суму основного боргу у розмірі, що визначений позивачем.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 46 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) на будь-якій стадії судового процесу.

Згідно з ст. 191 Господарського процесуального кодексу України відповідач може визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. До ухвалення судового рішення у зв`язку з визнанням позову відповідачем суд роз`яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи не обмежений представник відповідної сторони у повноваженнях на їх вчинення. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача суми основного боргу у розмірі 479466,65 грн є обґрунтованими, підтверджені належними доказами, визнання відповідачем позову в цій частині не суперечить закону або порушує права чи інтереси інших осіб, у зв`язку з чим прийняв рішення про задоволення позову в частині вимог про стягнення основної заборгованості в розмірі 479466,65 грн.

Суд апеляційної інстанції погоджується з такими висновками суду першої інстанції. Так, матеріалами справи підтверджено факт невиконання відповідачем прийнятого на себе зобов`язання по сплаті за товар у належні строки та розмірі за договором купівлі-продажу №05/03 від 05.03.2019 року. Будь-яких доказів у спростування заборгованості відповідачем не надано.

У апеляційній скарзі апелянт вказує, що має місце невідповідність у товарних накладних, провадилась часткова проплата і необхідно провести взаємозвірку по сумі боргу.

Проте, колегія суддів апеляційної інстанції відхиляє такі посилання апелянта. По-перше, апелянт не наводить, які саме невідповідності у товарних накладних мають місце. По-друге, обставини часткової проплати за товар не заперечуються позивачем та відображені у розрахунку. Натомість, відповідач вказуючи про часткові оплати не надає будь-яких відомостей чи пояснень, які проплати не враховані та докази проведення таких проплат. По-третє, проведення взаємозвірки по сумі боргу є правом сторін, яким вони користуються на власний розсуд. Враховуючи триваючі взаємовідносини між сторонами, здійснити взаємозвірку розрахунків сторони могли неодноразово, однак не зробили. Разом з тим, матеріали справи не містять доказів ініціювання процедури звірки взаєморозрахунків з боку відповідача, а підстави вважати, що на даний час такі дії будуть вчинені, колегія суддів не вбачає.

Місцевий господарський суд дійшов правомірного висновку, з яким погоджується колегія суддів апеляційної інстанції, що позовні вимоги про стягнення 479466,65 грн. заборгованості за товар є обґрунтованими, підлягають задоволенню, а вказана сума стягненню з відповідача на користь позивача.

Правові наслідки порушення зобов`язання встановлені статтею 611 Цивільного кодексу України. Відповідно до частини 1 вказаної статті, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Крім того, частина 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлює, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно ч.1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з частиною 2 статті 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Стаття 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» встановлює, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, а згідно із статтею 3 зазначеного Закону розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

У пункті 7.3. договору передбачено, що у випадку прострочення покупцем оплати за товар у встановлений договором термін, продавець має право нарахувати покупцю пеню у розмірі 0,5% від суми боргу, за кожен день такого прострочення.

Позивачем здійснено розрахунок та заявлено до стягнення пеню в розмірі 168730,12 грн. за загальний період з 25.04.2019 року по 02.11.2022 року (з урахуванням дати виникнення зобов`язань по оплаті окремо за кожною видатковою накладною).

Суд першої інстанції, з яким погоджується Східний апеляційний господарський суду перевіривши розрахунок позивача заявленої до стягнення пені, з урахуванням норм чинного законодавства України і наявних між сторонами правовідносин, дійшов обґрунтованого та правомірного висновку, що розрахунок пені є арифметично вірним і наявні правові підстави для задоволення позовних вимог і стягнення з відповідача на користь позивача пені у розмірі 168730,12 грн.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

На підставі вищевказаної норми Закону позивачем зроблений розрахунок та заявлено до стягнення за загальний період з 25.04.2019 року по 02.11.2022 року (з врахуванням дати виникнення зобов`язань по оплаті окрема за кожною видатковою накладною) 3% річних у розмірі 52890,57 грн. та інфляційні збитки у розмірі 230835,45 грн.

Колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції, перевіривши розрахунок позивача, здійснивши власний розрахунок, дійшов обґрунтованого та правомірного висновку про стягнення інфляційних втрат у сумі 230835,45 грн. та 3% річних у розмірі 52890,57 грн., оскільки такий розрахунок є вірним, а вимоги обґрунтованими та доведеними.

Щодо посилання відповідача на те, що позивачем невірно обрахована сума пені з огляду на те, що при здійсненні розрахунку пені, зазначалась не лише основна сума боргу, а з додаванням сум 3% річних та інфляції, то такі твердження відповідача не відповідають дійсності, бо з розрахунку вбачається, що нарахування пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ відбувалося виключно на суму основної заборгованості без урахування сум 3% річних та інфляції.

Словесні твердження відповідача про невірність розрахунку пені, інфляційних нарахувань, здійснені позивачем без наведення власних розрахунків з визначенням помилок і неможна вважати належними, достовірними та допустимими доказами, що підтверджують позицію відповідача.

Щодо доводів апелянта про наявність підстав та необхідність зменшення заявлених до стягнення пені, інфляційних втрат та 3% річних, колегія суддів зазначає наступне.

Частиною першою статті 233 Господарського кодексу України передбачено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно зі збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. У частині третій статті 551 Цивільного кодексу України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Неустойка має на меті, в першу чергу, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не може бути непомірним тягарем для споживача і джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора (рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 року №7-рп/2013). Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення.

Основними засадами цивільних правовідносин є справедливість, добросовісність, розумність (п.6 ст.3 Цивільного кодексу України).

У відповідності до наведених правових норм інститут зменшення неустойки (пені та штрафу) є механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов`язання. Він покликаний протидіяти необґрунтованому збагаченню однією із сторін за рахунок іншої. Цей інститут спрямований на забезпечення цивільно-правових принципів рівності і балансу інтересів сторін. Право на зменшення пені направлене на захист слабшої сторони договору, яка в силу зацікавленості в укладені договору, монополістичного положення контрагенту на ринку, відсутності часу чи інших причин не має можливості оскаржити включення в договір завищених санкцій.

При цьому ні у зазначених нормах, ні в чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності.

Колегія суддів апеляційної інстанції відзначає, що інфляційне нарахування на суму боргу та 3% річних не є санкціями, а отже відповідні суми не підлягають зменшенню за приписами ст. 551 Цивільного кодексу України та ст. 233 Господарського кодексу України.

Разом з тим, з огляду на мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 року у справі №902/417/18 дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання.

Проте підстав для зменшення інфляційних нарахувань немає, адже законодавство цього не передбачає і Верховний Суд у зазначеній вище постанові не вказує про можливість зменшення інфляційних втрат.

Таким чином, відповідачем не доведено та не обґрунтовано наявність правових підстав для зменшення інфляційних втрат.

Відповідач посилається на запроваджений воєнний стан, що на його думку, може слугувати підставою для зменшення санкцій. Проте, суд апеляційної інстанції так само як і суд першої інстанції, такі посилання вважає безпідставними, оскільки на сьогодні всі суб`єкти господарської діяльності перебувають в однакових умовах і на діяльність всіх впливають наслідки російського вторгнення, що виражаються у підвищенні вартості палива, зниження купівельної спроможності юридичних та фізичних осіб та іншому, що в комплексі негативно впливає на економічну ефективність підприємств.

Колегія суддів також відхиляє посилання скаржника на форс-мажорні обставини.

Відповідно до статті 42 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Відповідно до статті 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у кодексі розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом.

Важливим елементом підприємницької діяльності є ризик збитків. Підприємницький ризик - це імовірність виникнення збитків або неодержання доходів порівняно з варіантом, що прогнозується; невизначеність очікуваних доходів.

Слід враховувати, що сторони, укладаючи договір, погодили всі його істотні умови. Відтак відповідач, прийнявши на себе зобов`язання за договором, погодився із відповідними зобов`язаннями, які взяв на себе підписанням договору.

Необхідно врахувати, що відповідач як юридична особа, яка здійснює свою господарську діяльність на власний ризик, усвідомлювало необхідність оплати за товар, оскільки будь-які законодавчі підстави для звільнення від такого обов`язку відсутні, з огляду на що повинно було розумно оцінити цю обставину з урахуванням виду своєї діяльності та можливості виконання зобов`язання у погоджені сторонами строки.

Відповідно до частини 1 статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати України» Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності.

Відповідно до листа Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 року №2024/02.0-7.1 визнано форс-мажорною обставиною військову агресію Російської федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану 24.02.2022 року. Торгово-промислова палата України підтверджує, що зазначені обставини з 24.02.2022 року до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними.

Стаття 218 Господарського кодексу України унормовує, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Статтею 617 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Відповідно до статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.

За загальним правилом, неможливість виконати зобов`язання внаслідок дії обставин непереборної сили відповідно до вимог законодавства є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання (частина 1 статті 617 Цивільного кодексу України).

Тобто, можливе звільнення від відповідальності за невиконання зобов`язання, а не від виконання зобов`язання в цілому. В будь-якому разі сторона зобов`язання, яка його не виконує, повинна довести, що в кожному окремому випадку саме ці конкретні обставини мали непереборний характер саме для цієї конкретної особи. І кожен такий випадок має оцінюватись судом незалежно від наявності засвідчених компетентним органом обставин непереборної сили.

Верховний Суд у постанові від 25.01.2022 року по справі №904/3886/21 зазначив, що форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер, а зацікавленій стороні необхідно довести (1) факт їх виникнення; (2) те, що обставини є форс-мажорними (3) для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд і у постанові від 16.07.2019 року по справі №917/1053/18, зазначивши, що лише посилання сторони у справі на наявність обставин непереборної сили та надання підтверджуючих доказів не може вважатися безумовним доведенням відповідних обставин, яке не потребує оцінки суду. Саме суд повинен на підставі наявних у матеріалах доказів встановити, чи дійсно такі обставини, на які посилається сторона, є надзвичайними і невідворотними, що об`єктивно унеможливили належне виконання стороною свого обов`язку.

Апелянтом не надано належних та допустимих, у розумінні статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, доказів існування форс-мажорних обставин у взаємовідносинах із позивачем, як і не надано обґрунтованих причинно-наслідкових зв`язків між введенням 24.02.2022 року в Україні воєнного стану та неможливістю виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором купівлі-продажу.

Необхідно також врахувати, що більшість неоплачених видаткових накладених за якими не здійснено оплату датовані у період з 2019 року по початок 2022 року, тобто у період, коли був відсутній воєнний стан.

Матеріали справи свідчать, що з боку позивача вчинялись дії по врегулюванню питання щодо погашення заборгованості за товар у позасудовому порядку шляхом проведення багаторазових усних переговорів, що були зафіксовані в гарантійному листі №290 від 31.08.2022 року, наданого відповідачем. За вказаним листом був узгоджений між сторонами графік погашення заборгованості, в якому не були враховані неустойка, інфляційні нарахування та 3% річних. Незважаючи на надані боржником гарантії, вони не були виконані в повному обсязі.

Вказане спростовує твердження відповідача про зволікання позивача і умисного накопичення боргів задля стягнення більшої суми штрафних санкцій.

Відповідно до статті 55 Конституції України, статей 15,16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до вимог ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Статтею 86 цього ж кодексу визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Колегія суддів зазначає, що апелянтом всупереч приписів ст. 73 та ст. 74 Господарського процесуального кодексу України не доведено факту, а також не надано належних та допустимих доказів у підтвердження належного виконання умов договору купівлі-продажу №05/03 від 05.03.2019 року щодо своєчасного розрахунку у встановленому порядку та розмірі.

Статтею 236 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги в зв`язку з її юридичною та фактичною необґрунтованістю та відсутністю фактів, які свідчать про те, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням судом норм права. Доводи апеляційної скарги не спростовують наведені висновки колегії суддів, у зв`язку з чим апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Лубенський молочний завод» не підлягає задоволенню з підстав, викладених вище, а оскаржуване рішення Господарського суду Полтавської області від 06.04.2023 року у справі №917/1632/22, яке відповідає вимогам статті 236 Господарського процесуального кодексу України, має бути залишене без змін.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, колегія суддів зазначає, що оскільки в задоволенні апеляційної скарги відмовлено, то судові витрати понесені заявником апеляційної скарги, у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, відшкодуванню не підлягають в силу приписів статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись статтями 13, 73, 74, 77, 86, 129, 240, 269, 270, п.1, ч.1 ст.275, 276, 281, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Лубенський молочний завод» залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Полтавської області від 06.04.2023 року у справі №917/1632/22 залишити без змін.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки її оскарження передбачено ст. 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст складено 23.06.2023 року.

Головуючий суддя В.С. Хачатрян

Суддя Р.А. Гетьман

Суддя В.В. Россолов