Ухвала

від 23.06.2023 по справі 2-1842/11

БАБУШКІНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

Справа № 2-1842/11

Провадження № 6/932/113/23

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 червня 2023 року м. Дніпро

Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська у складі:

головуючого судді Овчиннікової О.С.,

при секретарі Ланному В.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп», заінтересовані особи Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «НАДРА», боржники ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про заміну стягувача у виконавчих листах,

ВСТАНОВИВ:

24.04.2023 року до Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська надійшла заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп», заінтересовані особи Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «НАДРА», боржники ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про заміну стягувача у виконавчих листах. На обґрунтування заяви представником ТОВ зазначено, що заочним рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 20.12.2011 року ( справа № 2-1842/11) позовні вимоги ВАТ «Комерційний банк «НАДРА» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 задоволено, стягнуто солідарно з боржників на користь ВАТ «КБ «НАДРА» заборгованість за кредитним договором № 872417/ФЛ від 04.08.2008 року всього у сумі 1 693539,21 гривень.

Згідно договору № GL3N216953 про відступлення прав вимоги від 24.04.2020 року, право вимоги за кредитним договором № № 872417/ФЛ від 04.08.2008 року, укладеним ОСОБА_1 з ВАТ «КБ «НАДРА», перейшло до ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп». В зв`язку з чим заявник просить суд замінити сторону стягувача з ВАТ «КБ «НАДРА» на правонаступника - ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» у виконавчих листах по справі 2-1842/11, які видавалися Бабушкінським районним судом м. Дніпропетровська.

В судове засідання представник заявника не з`явився, надав заяву про розгляд за його відсутності, заяву підтримав, на її задоволенні наполягав.

Інші учасники процесу, належним чином повідомлені про дату та місце судового розгляду, в судове засідання не з`явилися, заяв та клопотань не надали.

Суд, дослідивши матеріали заяви та цивільної справи, вважає, що заява не підлягає задоволенню з огляду на таке:

Як вбачається із матеріалів цивільної справи, заочним рішенням Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 20 грудня 2011 року позов ПАТ «КБ «НАДРА» задоволено, з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 солідарно стягнуто на користь ПАТ КБ «Надра» кредитну заборгованість за кредитним договором № 872417/ФЛ від 04.08.2008 року в розмірі 1691719, 00 грн., судовий збір 1700 грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи 120 грн., а всього у сумі 1 693 539,21 гривень.

Ухвалою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 01.06.2021 року у задоволенні заяви ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» про заміну стягувача у виконавчих листах по справі № 2-1842/11 відмовлено з огляду на відсутність належних доказів щодо відкриття виконавчого провадження, яке т триває.

Встановлено, що згідно Договору № GL3N216953 про відступлення прав вимоги від 24 квітня 2020 року, первісний кредитор ПАТ КБ «Надра» відступив права вимоги за кредитним договором № за кредитним договором № 872417/ФЛ від 04.08.2008 року, укладеним між ПАТ КБ «Надра» та ОСОБА_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп», разом з усіма додатками до нього (у т.ч. графіками здійснення платежів) та додатковими договорами (угодами), договорами поруки, договорами про внесення змін, змінами і доповненнями.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Згідно з п. 9 ч. 3 ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є обов`язковість рішень суду.

Судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, установлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами (частина перша статті 18 ЦПК України).

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов`язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають з відносин щодо примусового виконання судових рішень.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно з положеннями ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

По своїй суті заміна кредитора в зобов`язанні внаслідок відступлення права вимоги є різновидом правонаступництва та можлива на будь-якій стадії процесу. Підставою для заміни сторони судового процесу або виконавчого провадження, тобто процесуального правонаступництва, є наступництво у матеріальних правовідносинах, унаслідок якого відбувається вибуття сторони зі спірних або встановлених судом правовідносин і переходу до іншої особи прав і обов`язків вибулої сторони в цих правовідносинах.

У ч. 1 ст. 15 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що у разі вибуття однієї із сторін виконавець за заявою сторони, а також заінтересована особа мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником.

Згідно з ч.ч. 1, 5 ст. 442 ЦПК України у разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження суд замінює сторону її правонаступником. Положення цієї статті застосовуються також у випадку необхідності заміни боржника або стягувача у виконавчому листі до відкриття виконавчого провадження.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У пунктах 73-75 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 листопада 2020 року в справі № 916/617/17, провадження № 12-48гс20, зазначено, що «оскільки виконавче провадження є самостійною стадією судового процесу, сторони виконавчого провадження належать до учасників справи, а отже, якщо процесуальне правонаступництво має місце на стадії виконавчого провадження, заміна сторони виконавчого провадження означає й заміну учасника справи. На стадії виконавчого провадження, як на завершальній стадії судового провадження, можлива заміна сторони виконавчого провадження правонаступником за наявності відкритого виконавчого провадження. Після відкриття виконавчого провадження та до його закінчення заміна сторони виконавчого провадження (з одночасною заміною відповідного учасника справи) правонаступником здійснюється у порядку, передбаченому статтею 334 цього Кодексу з урахуванням підстав, визначених статтею 52 ГПК України. У цьому випадку приписи статті 334 ГПК України, що містить процесуальні особливості здійснення правонаступництва на стадії виконання судового рішення, застосовуються разом з положеннями статті 52 цього Кодексу. Натомість як до відкриття виконавчого провадження, так і після його закінчення заміна учасника справи правонаступником здійснюється виключно на підставі статті 52 ГПК України. У такому випадку з огляду на відсутність відкритого виконавчого провадження заміна відповідної сторони виконавчого провадження правонаступником є неможливою. Єдиним винятком є заміна боржника або стягувача у виконавчому документі до відкриття виконавчого провадження, що окремо обумовлено у частині п`ятій статті 334 ГПК України».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 січня 2022 року, справа № 34/25, провадження № 12-69гс21, зазначено, що «заміна сторони виконавчого провадження правонаступником полягає в поширенні на правонаступника законної сили судового рішення з усіма її наслідками - незмінністю, неспростовністю, виключністю, преюдиційністю, виконуваністю. Отже, у випадку неможливості виконання судового рішення за відсутності підстав для поновлення строків для виконання наказу суду (виконавчого листа) або у випадку, якщо судове рішення не підлягає виконанню у примусовому порядку через органи виконавчої служби, правонаступник не може бути замінений у виконавчому провадженні, яке не здійснюється. Разом з тим особа може бути замінена судом у порядку процесуального правонаступництва за статтею 52 ГПК України на будь-якій стадії процесу, якщо здійснюється провадження у справі за участі її правопопередника щодо майна чи активів (немайнових прав), набутих цією особою в порядку матеріального правонаступництва».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року, у справі № 2-7763/10, провадження № 14-197цс21, зроблено висновок, що «заміна будь-якого учасника справи судом носить не виключно формальний характер, покликаний зафіксувати процесуальне правонаступництво на підставі матеріального правонаступництва, а здійснюється для реалізації завдань цивільного судочинства, передбачених частиною першою статті 2 ЦПК України, в межах стадій судового процесу. Реалізація процесуального правонаступництва має мати процесуальну мету, яку суд також враховує разом із доказами матеріального правонаступництва, яке стало підставою процесуального правонаступництва. Заміна судом сторони справи на підставі матеріального правонаступництва здійснюється з процесуальною метою реалізації правонаступником прав щодо виконання судового рішення у виконавчому провадженні, відтак потребує розгляду підстав поновлення такого виконавчого провадження, якщо воно вважається закінченим. Враховуючи завдання виконавчого провадження, як складової судового провадження, процесуальною метою заміни як сторони відкритого виконавчого провадження, так і сторони справи (стягувача у виконавчому документі) в цьому контексті є отримання виконання судового рішення в межах виконавчого провадження. За відсутності підстав відновлення виконавчого провадження, яке було закінчене, досягнення цієї процесуальної мети неможливе. Тому разом із заявою щодо правонаступництво, якщо виконавче провадження закінчене, заявник має здійснювати процесуальні дії (наприклад, оскаржити постанову про закінчення виконавчого провадження), спрямовані на відновлення виконавчого провадження, а суд має оцінювати ці питання в комплексі. За відсутності підстав для відновлення закінченого виконавчого провадження відсутні і підстави для процесуального правонаступництва. Якщо ж виконавче провадження не закінчене, але виконавчий документ був повернутий стягувачу без виконання, у його правонаступника є можливість отримати право на повторне звернення з виконавчим документом до виконання за умови дотримання строків звернення виконавчого документа до виконання. Якщо ці строки пропущені, то разом з питанням процесуального правонаступництва заявник повинен звернутися з заявою про поновлення пропущеного строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання. За відсутності підстав для поновлення пропущеного строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання відсутні і підстави для процесуального правонаступництва».

Заміна судом сторони у справі на підставі матеріального правонаступництва здійснюється з процесуальною метою реалізації правонаступником прав щодо виконання судового рішення у виконавчому провадженні, а тому потребує розгляду підстав поновлення виконавчого провадження, якщо воно вважається закінченим.

Судом встановлено, що рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 20.12.2011 року, яке набрало законної сили, не виконано, виконавче провадження не відкривалося. Чотири виконавчі листи по справі отримані представником позивача 06.08.2013 року. Доказів зворотного заявником ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» суду не надано.

Стадія виконавчого провадження, як завершальна стадія судового процесу, починається після видачі виконавчого документа стягувачу та закінчується фактичним виконанням судового рішення або зі спливом строку пред`явлення документа до виконання, оскільки у разі пропуску такого строку виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби/приватним виконавцем без прийняття до виконання. Отже, за межами цього процесуального строку виконавчі дії не вчиняються, а строк виконавчого провадження спливає одночасно зі строком пред`явлення виконавчого документа до виконання.

Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 25 червня 2019 року у справі № 910/10031/13 та від 11 березня 2021 року у справі № 910/2954/17.

Особа, на користь якої видано виконавчий документ, набуває статусу стягувача з моменту видачі такого виконавчого документа, а не з моменту відкриття виконавчого провадження. Але разом з тим ця особа до відкриття виконавчого провадження, як юридичного процесу, є лише стягувачем у виконавчому документі на стадії виконання судового рішення з відповідним потенціалом прав у виконавчому провадженні, які повноцінно реалізує лише у статусі стягувача як сторони відкритого виконавчого провадження, за виключеннями, передбаченими законодавством.

Тому заміна стягувача, як сторони виконавчого провадження неможлива, якщо заява правонаступника про це подана, зокрема, після спливу строку пред`явлення виконавчого документа до виконання, і він не був поновлений судом.

Водночас заміна стягувача у виконавчому документі іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) допускається на будь-якій стадії судового процесу, у тому числі, до відкриття виконавчого провадження.

При вирішенні питання про заміну сторони виконавчого провадження суди мають встановити, чи не сплив строк пред`явлення виконавчого документа до виконання, оскільки за межами цього процесуального строку виконавчі дії не вчиняються, а строк виконавчого провадження спливає одночасно зі строком пред`явлення виконавчого документа до виконання. Після спливу строку виконавчого провадження не може вирішуватись питання про заміну сторони виконавчого провадження.

Відповідно до ч. 1 ст. 433 ЦПК України, у разі пропуску строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання з причин, визнаних судом поважними, пропущений строк може бути поновлено.

У підпункті 17.4 пункту 1 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України передбачено, що у разі втрати виконавчого документа суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, незалежно від того, суд якої інстанції видав виконавчий документ, може видати його дублікат, якщо стягувач або державний виконавець, приватний виконавець звернувся із заявою про це до закінчення строку, встановленого для пред`явлення виконавчого документа до виконання.

Таким чином, єдиною підставою для видачі судом дубліката виконавчого листа є його втрата.

В той же час, обов`язковою умовою видачі дубліката виконавчого листа є звернення до суду із такою заявою в межах встановленого законом строку для пред`явлення його до виконання або його поновлення за рішенням суду.

Дублікат - це документ, що видається замість втраченого оригіналу та має силу первісного документу. Оригінал виконавчого листа вважається втраченим, коли його загублено, вкрадено, знищено або істотно пошкоджено.

Згідно вимог ст. 22 Закону України «Про виконавче провадження» у редакції, чинній на момент ухвалення рішення, строк пред`явлення виконавчих документів до виконання було встановлено один рік.

З огляду на зміст Закону України «Про виконавче провадження» строк пред`явлення виконавчого документа до виконання - це період часу, в межах якого стягувач має право пред`явити виконавчий документ до примусового виконання.

Встановлення відповідних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників виконавчого провадження та своєчасного виконання ними передбачених ЦПК України та Законом України «Про виконавче провадження» певних процесуальних дій. Інститут строків як в цивільному судочинстві, так і у виконавчому провадженні сприяє досягненню юридичної визначеності у даних правовідносинах, а також стимулює їх учасників добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків.

Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся за виконанням судового рішення, відносини стають стабільними.

Поважність причин пропуску строку є оціночною категорією і встановлюється у кожному конкретному випадку.

Поважними визнаються лише ті обставини, які є об`єктивно непереборними і пов`язані з дійсними істотними труднощами для вчинення дій.

Як зазначив Верховний Суд у постанові від 23 вересня 2020 року у справі №27/2-3538/10 поважними є причини, пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для стягувача отримати та подати у встановлений законом строк виконавчий лист до примусового виконання.

Поважність причин пропущеного строку для пред`явлення виконавчого документу до виконання пов`язана не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об`єктивною можливістю цієї особи знати про ці обставини. Можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів, за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права. Обов`язок доведення часу, з якого особі стало відомо про порушення її права, покладається на заявника.

Європейський суд з прав людини, розглядаючи справу «Пономарьов проти України» 03 квітня 2008 року, встановив, що вирішення питання щодо поновлення строку перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

У силу ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Європейський Суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово наголошував на необхідності дотримання принципу правової (юридичної) визначеності, які є невід`ємною, органічною складовою принципу верховенства права (зокрема, рішення у справах «Єлоєв проти України», «Новік проти України»).

У широкому розумінні принцип правової визначеності являє собою сукупність вимог до організації та функціювання правової системи з метою забезпечення перш за все стабільного правового становища індивіда шляхом вдосконалення процесів правотворчості та право застосування.

Положення Закону України «Про виконавче провадження», що обмежують строк на пред`явлення виконавчих документів до примусового виконання, є законодавчим втіленням принципу правової визначеності та встановлюють строк, протягом якого боржник може очікувати примусового виконання рішення, ухваленого не на його користь.

Протягом цього строку позивач (стягувач), який бажає примусово виконати рішення суду, повинен вжити всіх залежних від нього заходів для отримання виконавчого документу та пред`явлення його до примусового виконання.

У ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частиною 1 ст. 76 ЦПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Згідно з положеннями ч. 3 ст. 12 та ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Матеріали справи не містять доказів вчинення відповідних дій стягувачем, тоді як правомірність очікування виконання рішення суду цілком залежала від дій стягувача щодо отримання та пред`явлення виконавчого документа до виконання.

Сам по собі факт того, що рішення суду залишається невиконаним, не може бути підставою для поновлення пропущеного строку. Законодавець обмежив строк, протягом якого виконавчий документ може бути пред`явлений до виконання, таким чином забезпечив рівність сторін виконавчого провадження.

Виходячи з наведеного, суд прийшов до висновку про відмову в задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» в частині заміни вибулого стягувача - Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Надра» на правонаступника - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» у виконавчих листах по справі 2-1842/11, боржники - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 .

Керуючись ст.ст. 509-510, 512, 514ЦК України, ст.ст. 55, 442 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

В задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп», заінтересовані особи Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «НАДРА», боржники ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про заміну стягувача у виконавчих листах по справі № 2-1842\11, відмовити.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Учасник справи, якому повна ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Суддя О.С. Овчиннікова