Постанова

від 24.05.2023 по справі 923/1424/20

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 травня 2023 року

м. Київ

Справа № 923/1424/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Краснова Є. В. - головуючого, Мачульського Г. М., Рогач Л. І.,

секретар судового засідання - Астапова Ю. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу заступника керівника Херсонської обласної прокуратури на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 01.02.2023 (колегія суддів: Таран С. В., Аленін О. Ю., Поліщук Л. В.) та рішення Господарського суду Херсонської області від 24.05.2021 (суддя Пригуза П. Д.) у справі

за позовом першого заступника керівника Херсонської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Державного агентства меліорації та рибного господарства України до Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "Гемма ЛТД"</a>, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача, - Товариства з обмеженою відповідальністю "Генезіс Енерджи" про припинення права власності та повернення майна,

за участю представників:

Офісу Генерального прокурора - Цимбалістого Т. О.;

третьої особи - Лободи І. О.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2020 року перший заступник керівника Херсонської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Державного агентства меліорації та рибного господарства України звернувся до суду з позовом, в якому просив припинити право приватної власності відповідача на будівлю насосної станції з устаткуванням площею 114,3 кв.м (реєстраційний номер майна: 25779658) і гідроспоруди ставкового господарства Збур`ївського рибгоспу (реєстраційний номер майна: 25498340) та повернути у державну власність в особі Державного агентства рибного господарства України зазначені об`єкти, отримані Товариством з обмеженою відповідальністю фірма "Гемма ЛТД" (далі - ТОВ Фірма "Гемма ЛТД") за договорами купівлі-продажу, укладеними 24.11.2008 з Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Херсонській області.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідно до наказу Фонду державного майна України від 04.07.2008 зазначене майно включено до об`єктів державної власності, що підлягають приватизації, а у 2009 році на підставі відповідних договорів купівлі-продажу передано ТОВ Фірма "Гемма ЛТД". Однак, посилаючись обмежену оборотоздатність спірного майна, прокурор наполягав на нікчемності цих правочинів. Правовою підставою позову прокурор визначив статтю 391 Цивільного кодексу України.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

04.07.2008 Фонд державного майна України видав наказ № 775, згідно з яким включив до переліку об`єктів державної власності, що підлягають приватизації, будівлю насосної станції з устаткуванням площею 114,3 кв. м. та гідроспоруди ставкового господарства Збур`ївського рибгоспу.

24.11.2008 Регіональне відділення Фонду державного майна України по Херсонській області (продавець) та ТОВ Фірма "Гемма ЛТД" (покупець) уклали такі нотаріально посвідчені договори:

- договір купівлі-продажу об`єкта групи А - "Будівля насосної станції з устаткуванням площею 114,3 кв.м Збур`ївського рибгоспу" шляхом викупу орендарем, відповідно до якого продавець зобов`язується передати у власність покупця вказаний об`єкт за адресою: Херсонська обл., Голопристанський р-н, с. Стара Збур`ївка, що знаходяться на балансі Державного підприємства "Укрриба" та не увійшов до статутного фонду Відкритого акціонерного товариства "Херсонрибгосп" під час приватизації та залишився в державній власності, а покупець зобов`язується прийняти об`єкт та сплатити за нього 315 244,80 грн;

- договір купівлі-продажу об`єкта групи А - "Гідроспоруди ставкового господарства Збур`ївського рибгоспу" шляхом викупу орендарем, за умовами якого продавець зобов`язується передати у власність покупця вказаний об`єкт за адресою: Херсонська обл., Голопристанський р-н, с. Стара Збур`ївка, що знаходяться на балансі Державного підприємства "Укрриба" та не увійшов до статутного фонду Відкритого акціонерного товариства "Херсонрибгосп" під час приватизації та залишився в державній власності, а покупець зобов`язується прийняти об`єкт та сплатити за нього 1 144 695,60 грн.

В січні 2009 року сторони цих договорів підписали відповідні акти приймання-передачі.

Згодом Херсонське державне бюро технічної інвентаризації провело державну реєстрацію права приватної власності ТОВ Фірма "Гемма ЛТД" на ці об`єкти.

У 2017 році заступник прокурора Херсонської області в інтересах держави в особі Державного агентства рибного господарства України звернувся до суду з позовом до відповідачів: ТОВ Фірма "Гемма ЛТД", Фонду державного майна України та Регіонального відділення Фонду державного майна України в Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі, в якому просив:

- визнати незаконним та скасувати наказ Фонду державного майна України від 04.07.2008 № 775 "Про перелік об`єктів, що підлягають приватизації" в частині включення до цього переліку будівель насосної станції з устаткуванням площею 114,3 кв.м. та гідроспоруд ставкового господарства Збур`ївського рибгоспу;

- визнати недійсними договори купівлі-продажу від 24.11.2008 цих об`єктів, укладені ТОВ Фірма "Гемма ЛТД" та Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Херсонській області;

- вилучити у ТОВ Фірма "Гемма ЛТД" та повернути у державну власність в особі Державного агентства рибного господарства України зазначене вище майно.

23.08.2018 Господарський суд міста Києва ухвалив рішення у справі № 910/390/17 про відмову у задоволенні цього позову. Суд у цій справі дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог, однак відмовив у позові з підстав пропуску позовної давності.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

24.05.2021 Господарський суд Херсонської області ухвалив рішення про відмову у позові.

Суд першої інстанції зазначив, що між сторонами склалися кондикційні правовідносини, оскільки відповідач не повертає протягом тривалого часу державі нерухоме майно, яке безпідставно набуте ним від держави. Безпідставність набуття майна, як зазначив суд першої інстанції, встановлена наведеними прокурором та позивачем судовими рішеннями. Однак судового рішення про визнання недійсними відповідних правочинів та обов`язку відповідача повернути майно - немає. За таких обставин суд дійшов висновку, що прокурор та позивач неправильно обрали спосіб захисту права держави. Стосовно вимоги прокурора та позивача про повернення у державну власність спірного нерухомого майна суд першої інстанції зазначив, що таке "повернення" може бути здійснене лише при застосуванні способу захисту як скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на спірне майно за відповідачем; визнання недійсними договорів купівлі-продажу державного майна через їх нікчемність та на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також (одночасно) про визнання чи зміну цим рішенням суду речових прав держави.

01.02.2023 Південно-західний апеляційний господарський суд прийняв постанову про залишення цього рішення без змін.

Суд апеляційної інстанції виходив із презумпції правомірності правочинів - договорів купівлі-продажу від 24.11.2008, зазначивши, що невідповідність цих договорів приватизаційному законодавству може бути підставою для визнання їх недійсними, тобто ці правочини, за висновком суду, є оспорюваними, а не нікчемними.

Щодо обраного прокурором способу захисту суд апеляційної інстанції зазначив, що відповідач провів державну реєстрацію права приватної власності на спірне нерухоме майно, а тому він є володільцем майна у розумінні чинного законодавства, що зі свого боку виключає можливість застосування у спірних правовідносинах такого способу захисту як негаторний позов, пред`являти який може виключно володіючий власник. Між тим, зазначаючи про подання негаторного позову, прокурор фактично прагне уникнути розповсюдження на його позовні вимоги позовної давності, пропуск якої став підставою для відмови у задоволенні позову в межах розгляду справи № 910/390/17, адже негаторний позов може бути поданий протягом всього часу існування відповідного правопорушення.

Окрім цього, за висновком суду апеляційної інстанції, спрямовуючи позов фактично на припинення державної реєстрації права власності на спірне майно, проведеної за відповідачем, прокурор при цьому не заявляє вимог про скасування рішення державного реєстратора щодо державної реєстрації прав, про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, або про скасування державної реєстрації прав, натомість обмежується лише вимогою про припинення права власності відповідача, яка в контексті статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" без одночасного заявлення однієї з перелічених вище вимог не може вважатися належним та ефективним способом захисту.

Короткий зміст касаційної скарги

Заступник керівника Херсонської обласної прокуратури звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати ці судові рішення і ухвалити нове про задоволення позову.

Прокурор вважає, що суд апеляційної інстанції, зазначаючи про оспорюваність договорів купівлі-продажу від 24.11.2008, застосовував частини другу та третю статті 215 Цивільного Кодексу України (далі - ЦК України) без врахування висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 02.11.2021 у справі № 917/1338/18 та висновку об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.06.2021 у справі № 927/491/19 у подібних правовідносинах

У касаційній скарзі зазначено, що суд апеляційної інстанції не врахував висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 03.04.2019 у справі № 924/1220/17, висновку Верховного Суду України, викладеного у постановах від 27.05.2015 у справі № 6-92цс15 та від 03.06.2020 у справі № 916/1666/18 щодо застосування статті 391 ЦК України.

Прокурор також вважає, що суд апеляційної інстанції не врахував висновки, викладені в пункті 71 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц, пункті 96 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц, пункті 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, пункті 97 постанови від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц у подібних правовідносинах. На думку прокурора, сформовані у наведених справах висновки є загальними стосовно справ, пов`язаних із протиправним переходом у приватну власність об`єктів з обмеженою оборотоздатністю, а тому підлягають застосуванню до спірних правовідносин. Верховний Суд у наведених вище судових рішеннях звертав увагу на те, що для забезпечення реального й ефективного поновлення порушених прав Українського народу, держави чи територіальної громади обов`язковою складовою предмета позову має бути вимога про повернення відповідного об`єкта захисту, а не його витребування, як це зазвичай вказується у віндикаційних позовах.

Узагальнений виклад позицій інших учасників справи

У відзиві відповідач просить відмовити у задоволенні касаційної скарги, а оскаржувані судові рішення залишити без змін. ТОВ Фірма "Гемма ЛТД" повністю погоджується із висновками судів попередніх інстанцій щодо презумпції правомірності правочинів, неналежності обраного прокурором такого способу захисту як негаторний позов, у зв`язку з чим наполягає на необґрунтованості протилежних доводів скаржника.

Представник третьої особи в судових засіданнях 17.05.2023 та 24.05.2023 заперечив проти задоволення касаційної скарги. Зазначив, що правочини, на підставі яких відповідач набув право власності на майно є дійсними; у задоволенні позову прокурора про віндикацію майна відмовлено у іншій справі згідно з рішенням суду, яке наразі є чинним. Вважає, що у прокурора відсутні підстави для звернення із негаторним позовом, оскільки відповідач є власником та володільцем майна.

Позиція Верховного Суду

Предметом спору у цій справі є вимога прокурора про припинення права приватної власності відповідача на майно та вимога повернення цього майна у державну власність.

Щодо вимоги про припинення права приватної власності

Обґрунтовуючи свої вимоги, прокурор наполягав на тому, що договори купівлі-продажу, за якими позивач набув право власності на спірне майно, є нікчемними, оскільки це майно відповідно до закону не підлягало приватизації.

Натомість відповідач наполягав на тому, що він є законним власником та володільцем майна, що підтверджував, зокрема даними відповідного державного реєстру.

Статтею 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно з частиною першою статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

За усталеною практикою Верховного Суду, якщо недійсність певного правочину встановлена законом, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо юридичних наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, оцінює правочин на предмет його нікчемності. Такий правовий висновок викладений, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 463/5896/14-ц, від 02.11.2021 у справі № 917/1338/18, у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.06.2021 у справі № 927/491/19.

Згідно зі статтею 41 Конституції України право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Відповідно до статті 178 ЦК України об`єкти цивільних прав можуть вільно відчужуватися або переходити від однієї особи до іншої в порядку правонаступництва чи спадкування або іншим чином, якщо вони не вилучені з цивільного обороту, або не обмежені в обороті, або не є невід`ємними від фізичної чи юридичної особи. Види об`єктів цивільних прав, перебування яких у цивільному обороті не допускається (об`єкти, вилучені з цивільного обороту), мають бути прямо встановлені у законі. Види об`єктів цивільних прав, які можуть належати лише певним учасникам обороту або перебування яких у цивільному обороті допускається за спеціальним дозволом (об`єкти, обмежено оборотоздатні), встановлюються законом.

У статті 326 ЦК України визначено, що у державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна. Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади. Управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб`єктами.

Частиною 1 статті 345 ЦК України передбачено, що фізична або юридична особа може набути право власності у разі приватизації, зокрема державного майна.

Відповідно до частини 3 статті 145 ГК України правовий режим майна суб`єкта господарювання, заснованого на державній (комунальній) власності, може бути змінений шляхом приватизації майна державного (комунального) підприємства відповідно до закону.

Правові, економічні та організаційні основи приватизації державного майна та майна, що належить Автономній Республіці Крим, на час виникнення спірних правовідносин визначались Законом України "Про приватизацію державного майна".

Так, згідно з частиною третьою статті 12 цього Закону відмова в приватизації можлива тільки у випадках, коли: особа, яка подала заяву, не може бути визнана покупцем відповідно до статті 8 цього Закону; законодавством встановлено обмеження щодо приватизації цього підприємства; майно у встановленому порядку включено до переліку об`єктів (групи об`єктів), що не підлягають приватизації; об`єкт приватизації знаходиться в заповідній зоні, або розташований у прибережних захисних смугах морів, річок, озер на відстані ближче ніж 100 метрів від них.

У частині другій статті 5 Закону України "Про приватизацію державного майна" був визначений перелік об`єктів, які не підлягають приватизації.

Відповідно до абзацу 19 підпункту "Г" частини другої зазначеної статті, приватизації не підлягають об`єкти, що мають загальнодержавне значення, а також казенні підприємства. Загальнодержавне значення мають, зокрема, об`єкти, які забезпечують життєдіяльність держави в цілому: водосховища і водогосподарські канали комплексного призначення, міжгосподарські меліоративні системи, гідротехнічні захисні споруди.

Отже, на час виникнення спірних правовідносин закон виключав можливість передання зазначених в абзаці 19 підпункту "Г" частини другої статті 5 Закону України "Про приватизацію державного майна" об`єктів у приватну власність.

За частинами першою, другою статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідні висновки про незаконність приватизації спірного майна містяться також у судових рішеннях у справі № 910/390/17 за позовом заступника прокурора Херсонської області в інтересах держави в особі Державного агентства рибного господарства України до ТОВ фірма "Гемма ЛТД", Фонду державного майна України, Регіонального відділення Фонду державного майна України в Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі.

Разом з тим нікчемність правочину щодо приватизації спірного майна означає, що жодних юридичних наслідків (крім пов`язаних з його недійсністю), у тому числі перехід права власності, такий правочин не спричиняє.

З урахуванням наведеного, оскільки відповідач не набув права власності, тож це право не може бути припинене. Крім того, задоволення такої вимоги не призведе до відновлення порушених прав держави на спірне майно.

Тому висновки судів попередніх інстанцій про відмову у позові в цій частині загалом є правильними, однак з врахуванням мотивів відмови, наведених у цій постанові.

Щодо вимоги про повернення майна.

Як вже зазначено вище, у справі, що розглядається, суди попередніх інстанцій, обґрунтували відмову в позові, зокрема, тим, що невідповідність договорів купівлі-продажу приватизаційному законодавству може бути підставою для визнання їх недійсними, тобто ці правочини, за висновком суду, є оспорюваними, а не нікчемними. Враховуючи, що судового рішення про визнання їх недійсними немає, а тому у відповідача відсутній обов`язок щодо повернення майна.

Проте, обмежившись посиланням на відсутність судових рішень про визнання відповідних правочинів недійсними, суди не з`ясували правового режиму спірного майна, не встановили можливості переходу цього майна у приватну власність, а отже, не перевірили доводів прокурора щодо можливості володіння цим майном.

Згідно з частиною четвертою статті 334 ЦК України права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

Отже, законодавець визначив, що до інших правових наслідків, окрім офіційного визнання і підтвердження державою відповідних юридичних фактів, встановлюючи презумпцію правильності зареєстрованих відомостей з реєстру для третіх осіб, застосування норм Закону "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" не призводить.

Державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним з юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для виникнення права власності, а самостійного значення щодо підстав виникнення права власності не має.

Тож державна реєстрація визначає лише момент, після якого виникає право власності, за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення права власності.

За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на захист її особистого немайнового або майнового права чи інтересу у суді.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Спосіб захисту порушеного права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду (висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 01.10.2019 у справі № 910/3907/18, від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19).

Загальний перелік способів захисту цивільних прав та інтересів, а також можливість їх захистити іншим способом, встановленим договором або законом чи судом у визначених законом випадках, закріплені у частині другій статті 16 ЦК України. Глава 29 ЦК України передбачає, зокрема, такі способи захисту права власності як витребування майна з чужого незаконного володіння (віндикаційний позов) та усунення перешкод у реалізації власником права користування та розпорядження його майном (негаторний позов).

Апеляційний суд визначив обраний прокурором спосіб захисту як негаторний та дійшов висновку про неможливість застосування його у спірних правовідносинах з огляду на те, що відповідач провів державну реєстрацію права приватної власності на спірне нерухоме майно, а тому він є володільцем майна.

Водночас у касаційній скарзі прокурор наполягав, що суд апеляційної інстанції не врахував висновки, викладені в пункті 71 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц, пункті 96 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц, пункті 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, пункті 97 постанови від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц у подібних правовідносинах. На думку прокурора, сформовані у наведених справах висновки є загальними стосовно справ, пов`язаних із протиправним переходом у приватну власність об`єктів з обмеженою оборотоздатністю, а тому підлягають застосуванню до спірних правовідносин. Верховний Суд у наведених вище судових рішеннях звертав увагу на те, що для забезпечення реального й ефективного поновлення порушених прав Українського народу, держави чи територіальної громади обов`язковою складовою предмета позову має бути вимога про повернення відповідного об`єкта захисту, а не його витребування, як це зазвичай вказується у віндикаційних позовах.

У справі, яка розглядається, прокурор просив, зокрема, повернути у державну власність будівлю насосної станції з устаткуванням і гідроспоруди ставкового господарства з підстав обмеженої оборотоздатності цього майна (неможливості передання його у приватну власність).

Суди попередніх інстанцій, як зазначалось вище, не перевірили правового режиму спірного майна та, помилково відхиливши доводи про нікчемність спірних правочинів, не встановили істотні обставини справи, які полягають у тому, чи відбувся перехід цього майна із державної у приватну власність та чи може бути позбавлена держава володіння таким майном. Встановлення наведеного має ключове значення для вирішення питання щодо можливості в такому разі у держави в особі її органів вимагати усунення порушення її права як власника майна шляхом пред`явлення негаторного позову.

Водночас підтвердилися порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, адже, дійшовши висновку про оспорюваність спірних договорів суд не дослідив зібрані у справі докази та передчасно відхилив вимоги про повернення майна, що є підставою для направлення справи в цій частині на новий розгляд.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Враховуючи вищенаведене, оскаржувані судові рішення в частині вимог про припинення права приватної власності на спірне майно відповідача по суті спору (резолютивні частини) підлягають залишенню без змін з викладенням їх мотивувальних частин в редакції цієї постанови, а в частині вимог про повернення цього майна у державну власність рішення та постанова підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду суду необхідно врахувати викладене, надати належну оцінку всім доводам учасників справи із належним обґрунтуванням прийняття або неприйняття відповідних доводів і доказів, а отже, і встановити обставини щодо наявності або, навпаки, відсутності підстав для задоволення позову в частині вимоги про повернення майна.

Судові витрати

Оскільки у цьому випадку суд касаційної інстанції не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється (частина чотирнадцята статті 129 ГПК України).

Керуючись статтями 240, 300, 301, 308, 309, 310, 311, 314, 315, 316, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу заступника керівника Херсонської обласної прокуратури задовольнити частково.

2. Постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 01.02.2023 та рішення Господарського суду Херсонської області від 24.05.2021 щодо вимоги про повернення у державну власність майна скасувати; справу в цій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

3. В іншій частині позовних вимог постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 01.02.2023 та рішення Господарського суду Херсонської області від 24.05.2021 змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови.

4. В решті оскаржувані судові рішення залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя Є. В. Краснов

Суддя Г. М. Мачульський

Суддя Л. І. Рогач