Постанова

від 19.06.2023 по справі 520/7022/15-ц

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/57/23

Справа № 520/7022/15-ц

Головуючий у першій інстанції Калашнікова О.І.

Доповідач Цюра Т. В.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.06.2023 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

Головуючого: Цюри Т.В.,

Суддів: Комлевої О.С., Сєвєрової Є.С.,

За участю секретаря судового засідання: Трофименко О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Одеського апеляційного суду апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» на рішення Київського районного суду м.Одеси від 24 вересня 2018 року по цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_1 і ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль», третя особа: ОСОБА_2 , про визнання недійсним договору кредиту, за зустрічним позовом ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль», третя особа: ОСОБА_1 , про визнання договору поруки припиненим,-

В С Т А Н О В И В:

У травні 2015 року, Публічне акціонерного товариство «Райффайзен Банк Аваль» (далі - ПАТ «Райффайзен Банк Аваль») звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , в якому просив суд стягнути солідарно з відповідачів на користь Банку заборгованість за кредитним договором №014/0022/74/37500 від 03.10.2005 року в сумі 82061,56 дол.США, що еквівалентно по курсу НБУ становить 1926964,95 грн.; стягнути з ОСОБА_1 на користь Банку судовий збір у розмірі 1827,00 грн. та стягнути з ОСОБА_2 на користь Банку судовий збір у розмірі 1827,00 грн. (Том І: а.с. 1-6).

У червні 2015 року, ОСОБА_1 звернулася до суду із зустрічною позовною заявою до ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», третя особа: ОСОБА_2 , в якій з урахуванням уточнень просила суд визнати недійсним Кредитний договір № 014/0022/74/37500, укладений між ОСОБА_1 та Акціонерним поштово - пенсійним Банком «Аваль» 03.10.2005 року і додаткових до нього угод; застосувати до сторін наслідки недійсності правочину реституції; стягнути з ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 15000 грн., а в задоволенні позовних вимог ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_1 відмовити повністю (Том І: а.с. 64-71, Том ІІІ: а.с. 59-60, 70).

У грудні 2015 року, ОСОБА_2 також звернулася до суду із зустрічною позовною заявою до ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», третя особа: ОСОБА_1 , в якій просила визнати договір поруки, укладений 03.10.2005 року між Акціонерним поштово - пенсійним Банком «Аваль» та ОСОБА_2 припиненим з 24.04.2009 року (Том І: а.с.136-138).

Рішенням Київського районного суду м.Одеси від 24 вересня 2018 року позов Публічного Акціонерного товариства „Райффайзен Банк Аваль" до ОСОБА_1 і ОСОБА_2 задоволено частково.

Стягнуто в солідарному порядку з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , НОМЕР_1 , зареєстрована АДРЕСА_1 і з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ІПН НОМЕР_2 , зареєстрована АДРЕСА_2 на користь Публічного Акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» код ЄДРПОУ 14305909 в особі Одеської обласної дирекції ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» борг за договором кредиту №014\0022\74\37500 в розмірі 1333880 грн. 57 коп., де борг за кредитом - 1159720,43 грн (в тому числі прострочена заборгованість 128113,51 грн.); заборгованість за відсотками - 174160,14 грн. (в тому числі прострочена заборгованість 162594,64 грн.).

У задоволенні іншої частини позову Публічному Акціонерному товариству «Райффайзен Банк Аваль» відмовлено.

Зустрічний позов ОСОБА_1 до Публічного Акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» про визнання кредитного договору недійсним та застосування наслідкові недійсності правочину залишено без задоволення.

Зустрічний позов ОСОБА_2 до Публічного Акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» про визнання договору поруки припиненим залишено без задоволення.

Стягнуто з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , НОМЕР_1 , зареєстрована АДРЕСА_1 на користь Публічного Акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» код ЄДРПОУ 14305909 в особі Одеської обласної дирекції ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» судовий збір в сумі 1827 грн.

Стягнуто з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ІПН НОМЕР_2 , зареєстрована АДРЕСА_2 на користь Публічного Акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» код ЄДРПОУ 14305909 в особі Одеської обласної дирекції ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» судовий збір в сумі 1827 грн.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, Акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль» подало до суду апеляційну скаргу, у якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить суд скасувати рішення Київського районного суду м. Одеси від 24 вересня 2018 року в частині відмови у стягненні суми заборгованості за кредитним договором в іноземній валюті доларів США станом на день ухвалення рішення, а саме станом на 24.09.2018 року, ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги АТ «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити у повному обсязі; стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь АТ «Райффайзен Банк Аваль» заборгованість за кредитним договором №014/0022/74/37500 від 03.10.2005 року станом на 02.04.2015 року, яка складає 82061,56 доларів СІЛА з визначенням суми заборгованості в національній валюті за курсом НБУ на день ухвалення рішення, а саме станом на 24.09.2018 року; стягнути з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь АТ «Райффайзен Банк Аваль» судовий збір у розмірі 3654,00 грн та судовий збір у розмірі 5481,00 грн.

На адресу апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу від сторін не надходив, однак відповідно до положень ч.3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

В судове засідання, призначене на 30.05.2023 року, сторони не з`явилися, про розгляд справи були повідомлені належним чином, у відповідності до вимог ст. 128-130 ЦПК України, що підтверджується письмовими матеріалами справи.

Від АТ «Райффайзен Банк Аваль» 22.05.2023 року на електрону адресу суду надійшла заява, у якій представник банку просить розгляд вказаної справи проводити без участі представника АТ «Райффайзен Банк Аваль».

Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Апеляційний суд з метою дотримання строків розгляду справи, вважає можливим слухати справу у відсутність сторін, які своєчасно і належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи.

У відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України, датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

За змістом ч.ч. 1, 4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Оскільки рішення Київського районного суду м.Одеси від 24 вересня 2018 року оскаржується АТ «Райффайзен Банк Аваль» лише в частині відмови у стягненні суми заборгованості за кредитним договором в іноземній валюті (доларах США) станом на день ухвалення рішення, тому в іншій його частині у відповідності до ч.1 ст. 367 ЦПК України та роз`яснень п.15 Постанови Пленуму ВСУ №12 від 24.10.2008 року «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» колегією суддів не перевіряється.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, апеляційний суд дійшов до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване рішення суду, в частині його оскарження, зазначеним вимогам не в повній мірі відповідає, з огляду на таке.

Так, судом першої інстанції встановлено, що 03.10.2005 року Акціонерний поштово-пенсійний банк «Аваль» (правонаступником якого є ПАТ «Райффайзен Банк «Аваль») і ОСОБА_1 уклали кредитний договір №014\0022\37500, за умовами якого Банк надає, а ОСОБА_1 отримує кредит у вигляді не відновлювальної кредитної лінії з лімітом 90 000 дол.США строком на 180 місяців по 03.10.2020 року із сплатою 15,25 % річних ( п.п.1.1,1.3,1.5 договору). За умовами договору погашення кредиту та сплата відсотків здійснюється щомісячно відповідно до графіку, який є невід`ємною частиною договору кредиту.

В забезпечення виконання ОСОБА_1 зобов`язань за кредитним договором №014\0022\37500 від 03.10.2005 року між Банком і ОСОБА_2 03.10.2005 року було укладено договір поруки, за умовами якого поручитель зобов`язалась відповідати за виконання позичальником усіх зобов`язань перед кредитором у повному обсязі.

06.12.2005 року і 06.03.2006 року Банк і Позичальник уклали додаткові угоди до Кредитного договору, за умовами яких розмір відсоткової ставки було зменшено відповідно до 15%, а потім до 13%.

24 квітня 2009 року Банк і Позичальник уклали додаткову угоду №3, якою змінили умови погашення кредиту. Тимчасово, у період з 24.04.2009 року по 24.04.2010 року сторони зменшили розмір щомісячного платежу Позичальника за кредитом. Станом на 24.04.2009 року заборгованість Позичальника по сплаті кредиту складала 69750 дол.США, заборгованість Позичальника строк сплати якої настав складала 3007,46 дол.США, у тому числі 750 дол.США - з погашення суми кредиту і 2257,46 - заборгованість з погашення процентів. 24.04.2009 року Банк і ОСОБА_1 до дотикової угоди уклали графік погашення кредиту і розрахунок сукупної вартості кредиту (т.1 а.с.23-30). Розрахунок сукупної вартості кредиту виконано з суми кредиту 72007,45 дол.США.

21 жовтня 2010 року Банк і ОСОБА_1 уклали додаткову угоду №4 , якою змінили умови погашення кредиту. З 21.10.2010 року Позичальник зобов`язалась здійснювати погашення заборгованості за кредитом шляхом здійснення щомісячних ануїтетних платежів відповідно до графіку. До додаткової угоди банк знову надав розрахунок сукупної вартості кредиту в сумі 71434,87 дол.США.

Поручитель ОСОБА_2 з додатковими угодами №3 і №4 була ознайомлена і погодилась, про свідчить її підпис на цих угодах.

Позичальник ОСОБА_1 належним чином не виконувала свої зобов`язання за кредитним договором - у строки і в розміри, визначені договором і додатковими умовами до цього договору- не повертала Банку кредитні кошти і не сплачувала відсотки. Внаслідок чого станом на 13.02.2015 року прострочена заборгованість ОСОБА_1 за договором склала: за тілом кредиту - 5643,94 дол.США, за відсотками - 7299,62 дол.США.

16.02.2015 року Банк надіслав Позичальнику і Поручителю досудову вимогу щодо погашення заборгованості за кредитним договором. Оскільки відповідачі вимогу залишили без уваги, Банк звернувся до суду з цим позовом і вимагає стягнути в солідарному порядку з Позичальника і поручителя достроково суму кредиту в розмірі 49860,17 дол.США, прострочену заборгованість за кредитом в розмірі 6192,05 дол.США,, заборгованість за відсотками в сумі 8417,60 дол.США, за порушення умов договору - пеню в сумі 17591,74 дол.США.

Ухвалюючи оскаржуване рішення, про стягнення боргу за договором кредиту з відповідачів в гривні на день звернення Банку до суду, районний суд виходив з того, що позивач до позову не надав ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями, тому вимоги Банку про стягнення боргу за договором кредиту в доларах США задоволенню не підлягають.

Проте, апеляційний суд не може повністю погодитися із таким висновком районного суду, оскільки він не в повній мірі відповідає вимогам закону та фактичним обставинам справи, виходячи з наступного.

Так, відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч. 2. ст. 1050 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умова, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку.

Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язань боржником.

Відповідно до ст. 554 Цивільного кодексу у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає в тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Cудовим розглядом справи встановлено, що 03.10.2005 року Банк і ОСОБА_1 при укладанні договору кредиту досягли домовленості щодо усіх істотних умов: мети, суми і строку кредиту; умов і порядку його видачі та погашення; відсоткової ставки; порядку плати за кредит; порядку зміни та припинення дії договору; відповідальності сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору. Договір сторони уклали в письмовій формі. На укладання договору сторони мали вільне волевиявлення і необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Банк свої зобов`язання за договором виконав і видав ОСОБА_1 кредитні кошти в сумі 90 000 дол.США. ОСОБА_1 свої зобов`язання виконувала до червня 2014 року - повертала кредит і сплачувала відсотки в доларах США.

Матеріали справи свідчать, що за період з грудня 2005 року по березень 2006 року Банк двічі зменшував позичальнику розмір відсоткової ставки за користування кредитом: з 15,25% до 15% і до 13%.

З 2009 року по квітень 2010 року Банк надав Позичальнику кредитні канікули, шляхом зменшення розміру щомісячного платежу, але з липня 2014 року ОСОБА_1 не повертає кредитні кошти і не сплачує відсотки за користування кредитом. Умовами кредитного договору (п.7.5) передбачено право Банку вимагати дострокового повернення кредиту, простроченої заборгованості за кредитом, за відсотками, пені в розмірі 0,5% від суми простроченого платежу за кожен день прострочки, що визначено п.10.1 Кредитного договору.

Дійшовши вірного висновку про обґрунтованість позовних вимог щодо стягнення з відповідачів боргових зобов`язань за кредитним договором, суд першої інстанції не звернув уваги на наступне.

Так, у поданій апеляційній скарзі АТ «Райффайзен Банк Аваль» посилається на те, що застосування судом першої інстанції як підставу для відмови у задоволені позовної вимоги щодо стягнення заборгованості за кредитним договором в іноземній валюті ст. ст. 192, 533 ЦК України із приводу того, що використання іноземної валюти на території України допускається при наявності генеральної та індивідуальних ліцензій НБУ, а Банк до позову не надав ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями, тому вимоги Банку про стягнення боргу за кредитним договором в доларах США задоволенню не підлягають - не підлягає застосуванню до спірних правовідносин.

Апеляційний суд частково погоджується із такими доводами апелянта, з огляду на наступне.

Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня.

При цьому Основний Закон не встановлює заборони щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.

Відповідно до статті 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Тобто, відповідно до чинного законодавства гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.

Такі випадки передбачені статтею 193, частиною четвертою статті 524 ЦК України, Законом України «Про зовнішньоекономічну діяльність», Декретом Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» (далі - Декрет), Законом України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті».

Декретом встановлено режим здійснення валютних операцій на території України, визначено загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функції банків та інших фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, права й обов`язки суб`єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства.

У статті 5 Декрету визначено, що операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій Національного банку України. Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв`язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання.

Індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції.

Згідно статті 1 Декрету комерційні банки не входять до категорії «резидентів» та «нерезидентів» та змістом вказаного Декрету не передбачено обов`язку банку в отриманні індивідуальної ліцензії на передачу іноземної валюти в позику.

Крім того, 09 лютого 2019 року Декрет втратив чинність у зв`язку із введенням в дію Закону України «Про валюту і валютні операції», за змістом частини першої статті 9 якого банки надають банківські та інші фінансові послуги, якщо вони є валютними операціями, на підставі банківської ліцензії.

Статтею 524 ЦК України визначено, що зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Статтею 533 ЦК України встановлено, що грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях.

Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Заборони на виконання грошового зобов`язання в іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі, чинне законодавство не містить.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18).

Більш того, у постанові Великої Палати від 16.01.2019 року у справі №373/2054/16-ц висловлено правову позицію, що у разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.

Велика Палата Верховного Суду відступила від правового висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 2 липня 2014 року в справі N 6-79цс14, а також у постанові Верховного Суду від 25 липня 2018 року в справі N 308/3824/16-ц, про те, що незалежно від валюти боргу (тобто грошової одиниці, в якій обчислена сума зобов`язання), валютою платежу, тобто засобом погашення грошового зобов`язання і фактичного його виконання є національна валюта України - гривня, зазначивши, що як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству. Крім того, висновки про можливість ухвалення судом рішення про стягнення боргу в іноземній валюті містяться й у постанові Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року в справі N 14-134цс18.

Гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України. У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.

Тому як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству.

Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому з огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.

Що стосується можливості і порядку визначення в рішенні суду еквівалента суми боргу в національній валюті, то Велика Палата Верховного Суду зазначила, що нею висловлена правова позиція з цього приводу, яку викладено у постанові від 04 липня 2018 року в справі N 14-134цс18. Велика Палата Верховного Суду вказала, що зазначення судом у своєму рішенні двох грошових сум, які необхідно стягнути з боржника, внесло двозначність до розуміння суті обов`язку боржника, який має бути виконаний примусово за участю державного виконавця. У разі зазначення у судовому рішенні про стягнення суми коштів в іноземній валюті з визначенням еквівалента такої суми у гривні стягувачеві має бути перерахована вказана у резолютивній частині судового рішення сума в іноземній валюті, а не її еквівалент у гривні.

З урахуванням вищенаведеного, колегія суддів зауважує, що стягнення заборгованості за спірним кредитним договором в іноземній валюті не суперечить законодавству України, з урахуванням того, що кредит, з дотриманням вимог законодавства, чинних на час його укладення, був наданий за погодженням сторін в іноземній валюті і позивач просив стягнути суму боргу у валюті основного зобов`язання. Разом зі стягненням заборгованості в іноземній валюті суд має право стягнути й проценти за кредитним договором в іноземній валюті.

При цьому, слід також зауважити, що ретельно перевіривши матеріали справи, апеляційним судом встановлено, що Банк відповідно до вимог чинного законодавства України разом із позовною заявою надав до суду Ліцензію на здійснення операцій з валютними цінностями, а саме - копію Банківської ліцензії № 10 від 03.12.2001 року та копію Дозволу № 10-3 від 10.02.2004 року з Додатком (Том І: а.с. 53, 54, 55-56), на що суд першої інстанції уваги не звернув.

З урахуванням наведеного, вимоги Банку про стягнення боргу з відповідачів за кредитним договором в доларах США є правомірними.

Отже, як встановлено матеріалами справи, станом на час ухвалення рішення судом апеляційної інстанції не повернута відповідачами позивачу сума в доларах США становить 64469,82 дол. США, (56052,22 дол. США + 8417,60 дол. США), з яких:

-заборгованість за кредитом складає 56052,22 дол.США (в тому числі прострочена заборгованість 6192,05 дол.США);

-заборгованість за відсотками складає 8417,6 дол.США (в том числі прострочена 7858,61 дол. США), яку слід стягнути з відповідачів на користь позивача.

Інші доводи апеляційної скарги, крім тих, з якими погодилася колегія суддів, виходячи з конкретних обставин по справі, не є підставою для задоволення апеляційної скарги та позову в повному обсязі.

За таких обставин, рішення суду першої інстанції підлягає зміні в частині його оскарження, у відповідності до ч. 1 ст.376 ЦПК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

На підставі викладеного і керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд ,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» - задовольнити частково.

Рішення Київського районного суду м.Одеси від 24 вересня 2018 року - змінити в частині часткового задоволення позовних вимог Акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль», виклавши його резолютивну частину в такій редакції:

Стягнути в солідарному порядку з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , НОМЕР_1 , зареєстрована АДРЕСА_1 ) та з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , ІПН НОМЕР_2 , зареєстрована АДРЕСА_2 ) на користь Публічного Акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» (код ЄДРПОУ 14305909 в особі Одеської обласної дирекції ПАТ «Райффайзен Банк Аваль») борг за договором кредиту №014\0022\74\37500 в загальному розмірі 64469,82 доларів США, де заборгованість за кредитом складає 56052,22 доларів США (в тому числі прострочена заборгованість 6192,05 доларів США); заборгованість за відсотками складає 8417,6 доларів США (в том числі прострочена 7858,61 доларів США).

В решті рішення суду - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 19.06.2023 року.

Головуючий Т.В. Цюра

Судді: О.С. Комлева

Є.С. Сєвєрова