Постанова

від 22.06.2023 по справі 399/666/20

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

22 червня 2023 року

м. Київ

справа № 399/666/20

провадження № 61-15958св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Олійник А. С. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - Сільськогосподарський кооператив «Україна»,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Кременчуцького міського нотаріального округу Полтавської області Ганночка Валентина Михайлівна,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Сільськогосподарського кооперативу «Україна» на рішення Онуфріївського районного суду Кіровоградської області від 27 січня 2021 року, додаткове рішення Онуфріївського районного суду Кіровоградської області від 19 квітня 2021 року у складі судді Лях М. М. та постанову Кропивницького апеляційного суду від 18 серпня 2021 року у складі колегії суддів: Голованя А. М., Мурашка С. І., Чельник О. І.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2020 року Сільськогосподарський кооператив «Україна» (далі - СК «Україна») звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Кременчуцького міського нотаріального округу Полтавської області Ганночка В. М. (далі - приватний нотаріус), про визнання договору емфітевзису недійсним.

Позов обґрунтований тим, що 15 листопада 2007 року між СК «Україна» та ОСОБА_3 укладено договір оренди землі, який був зареєстрований у Онуфріївському районному відділенні Кіровоградської регіональної філії Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру» (далі - Онуфріївський РВ КРФ ДП «ЦДЗК»), про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 10 березня 2010 року № 041038100800.

Відповідно до пункту 1 договору оренди ОСОБА_3 передала СК «Україна» в строкове платне користування земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться на території Млинківської сільської ради Онуфріївського району Кіровоградської області, загальною площею 5,56 га, кадастровий номер 3524684700:02:000:1164, яка належала їй на підставі державного акта на право приватної власності на земельну ділянку, серія РІ, № 347640, від 27 серпня 2002 року.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла.

У липні 2014 року ОСОБА_1 звернувся до СК «Україна» та повідомив, що він успадкував після ОСОБА_3 земельну ділянку, кадастровий номер 3524684700:02:000:1164, що знаходиться на території Млинківської сільської ради Онуфріївського району Кіровоградської області, надав позивачу копії свідоцтва про право на спадщину за заповітом, видане державним нотаріусом 03 липня 2014 року та зареєстроване за № 1250.

Згідно з пунктом 8 договору оренди цей договір укладено на 10 років з моменту державної реєстрації, тому він набув чинності 10 березня 2010 року й мав припинити свою дію через 10 років - 10 березня 2020 року. Проте 21 лютого 2020 року ОСОБА_1 уклав з ОСОБА_2 договір емфітевзису № 350.

15 червня 2020 року позивачу стало відомо, що приватний нотаріус зареєстрував за ОСОБА_2 право користування вказаною земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис).

Такі дії відповідачів порушують його законне право оренди земельної ділянки, тому просив суд:

- визнати договір № 350 про право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (договір емфітевзису), укладений 21 лютого 2020 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 щодо користування земельною ділянкою, загальною площею 5,5586 га, кадастровий номер 3524684700:02:000:1164, що знаходиться на території Млинківської сільської ради Онуфріївського району Кіровоградської області, посвідчений приватним нотаріусом, про що зроблено запис в реєстрі № 350, недійсним та застосувати наслідки недійсності правочину;

- скасувати запис про проведену державну реєстрацію іншого речового права, права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) зроблений за рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 51267600 державного реєстратора прав на нерухоме майно приватного нотаріуса на земельну ділянку з реєстраційним номером 398433935246, що розташована на території Млинківської сільської ради Онуфріївського району Кіровоградської області, кадастровий номер 3524684700:02:000:1164, за користувачем ОСОБА_2 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

Рішенням Онуфріївського районного суду Кіровоградської області від 27 січня 2021 року та додатковим рішенням Онуфріївського районного суду Кіровоградської області від 19 квітня 2021 року, залишеними без змін постановою Кропивницького апеляційного суду від 18 серпня 2021 року, у позові СК «Україна» відмовлено.

Суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивач не довів належними та достатніми доказами, що спірна земельна ділянка після закінчення строку, на який було укладено договір оренди (10 березня 2020 року), фактично знаходилась в його користуванні та, що оспорюваний договір емфітевзису, укладений між відповідачами, порушив право СК «Україна» на користування земельною ділянкою. Враховуючи, що в задоволенні позову в частині визнання недійсним договору про право користування (емфітевзису) відмовлено, відсутні підстави для скасування запису про його державну реєстрацію.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У вересні 2021 року СК «Україна» поштовим зв`язком направив до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Онуфріївського районного суду Кіровоградської області від 27 січня 2021 року, додаткове рішення Онуфріївського районного суду Кіровоградської області від 19 квітня 2021 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 18 серпня 2021 року, у якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не врахували частину першу статті 410 ЦК України про те, що землекористувач має право користуватися земельною ділянкою в повному обсязі відповідно до договору. Тому, укладаючи 21 лютого 2020 року договір емфітевзису під час дії попереднього договору оренди землі, укладеного з СК «Україна», відповідачі порушили право позивача щодо володіння та користування вказаною земельною ділянкою. На підтвердження використання земельної ділянки за цільовим призначенням та належного виконання взятих на себе договірних зобов`язань позивач надав до суду докази сплати орендної плати за 2018-2020 роки.

Одночасне існування державної реєстрації кількох прав користування (оренди) на одну і ту ж земельну ділянку суперечить вимогам Закону України від 01 липня 2004 року № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та призводить до позбавлення позивача як орендаря права самостійно господарювати на землі, що вказує на порушення статті 95 ЗК України та частини першої статті 25 Закону України 06 жовтня 1998 року № 161-XIV «Про оренду землі» (далі - Закон № 161-XIV).

Суд першої інстанції не звернув уваги на додаток до відзиву на позовну заяву від представника ОСОБА_2 - копію відповіді від ОСОБА_1 саме на лист-пропозицію СК «Україна» про поновлення договору оренди землі. Отже, суди неправильно застосували до спірних правовідносин статтю 33 Закону № 161-XIV.

Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає: суди попередніх інстанцій не врахували правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18, у постановах Верховного Суду від 20 серпня 2020 року у справі № 916/2664/19, від 24 червня 2020 року у справі № 229/4059/19, від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18, від 18 листопада 2019 року у справі № 902/761/18, від 04 грудня 2019 року у справі № 917/2101/17; суди не дослідили докази у справі.

Аргументи інших учасників справи

Відзиви на касаційну скаргу до Верховного Суду не надійшли.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 23 грудня 2021 року поновлено СК «Україна» процесуальний строк на касаційне оскарження рішення Онуфріївського районного суду Кіровоградської області від 27 січня 2021 року, додаткового рішення Онуфріївського районного суду Кіровоградської області від 19 квітня 2021 року та постанови Кропивницького апеляційного суду від 18 серпня 2021 року, відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи.

У січні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду

Підстави відкриття касаційного провадження та межі розгляду справи

Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Касаційне провадження відкрито з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389, пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_3 належала земельна ділянка, площею 5,5586 га, кадастровий номер 3524684700:02:000:1164 (а. с. 17-19).

15 листопада 2007 року між ОСОБА_3 (орендодавець) та СК «Україна» (орендар) укладено договір оренди земельної ділянки, кадастровий номер, 3524684700:02:000:1164, який зареєстрований у Онуфріївському РВ КРФ ДП «ЦДЗК», про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 10 березня 2010 року за № 041038100800.

У пункті 7 договору оренди земельної ділянки сторони узгодили, що договір укладено строком на 10 років з моменту реєстрації договору. Після закінчення строку договору оренди, орендар має переважне право поновити його на новий строк. У цьому разі орендар повинен у термін не пізніше 30 днів до закінчення строку дії договору повідомити орендодавця про намір продовжити його дію.

Відповідно до пункту 40 договору оренди земельної ділянки, у разі закінчення дії договору до закінчення польових робіт договір оренди продовжує свою дію до повного завершення польових робіт (а. с. 13-15).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла.

03 липня 2014 року ОСОБА_1 , як спадкоємцю померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 , видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом. Спадщина, на яку видане свідоцтво, складається із земельної ділянки, площею 5,5586 га, кадастровий номер 3524684700:02:000:1164, яка розташована на території Млинківської сільської ради Онуфріївського району Кіровоградської області (а. с. 19-23).

21 лютого 2020 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір про право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (договір емфітевзису).

Предметом оспорюваного правочину є земельна ділянка, загальною площею 5, 5586 га, кадастровий номер 3524684700:02:000:1164, розташована на території Млинківської сільської ради Онуфріївського району Кіровоградської області (а. с. 9-12).

Згідно з довідкою про посіви від 30 липня 2020 року вих. № 757 СК «Україна» на земельній ділянці площею 5, 5586 га, кадастровий номер 3524684700:02:000:1164, яка належить ОСОБА_1 , посіяно соняшник (а. с. 25-28).

Відповідно до звіту СК «Україна» про посівні площі сільськогосподарських культур під урожай 2020 року посівна площа сільськогосподарської культури соняшника становить 529 га (а. с. 29-30).

11 березня 2020 року ОСОБА_1 надіслав на адресу СК «Україна» лист-повідомлення про заперечення у поновленні договору оренди землі (а. с. 62). Вказаний лист-заперечення СК «Україна» отримало 21 квітня 2020 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення ДП «Укрпошта» (а. с. 63).

12 березня 2020 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 укладено договір № 5 про надання агротехнічних послуг, згідно з яким виконавець ОСОБА_4 зобов`язується за завданням замовника надати замовнику агротехнічні послуги на земельній ділянці площею 5, 5586 га, кадастровий номер 3524684700:02:000:1164, яка розташована на території Млинківської сільської ради Онуфріївського району Кіровоградської області з використанням сільськогосподарської техніки (а. с. 60).

Відповідно до завдання замовника за договором № 5 про надання агротехнічних послуг від 12 березня 2020 року замовник ОСОБА_2 (замовник) просить ОСОБА_4 (виконавця) надати наступні агротехнічні послуги: передпосівна підготовка ґрунту на земельній ділянці, кадастровий номер 3524684700:02:000:1164; посів на земельній ділянці сільсогосподарської культури - соняшника; збирання урожаю (сільськогосподарської продукції) (а. с. 61).

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно дочастини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно з частиною першої статті 638 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до частини другої статті 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Такі відносини регулюються, зокрема Земельним кодексом (далі - ЗК) України, Законом № 161-XIV.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем (частина друга статті 124 ЗК України у редакції, чинній на час підписання ОСОБА_3 із позивачем договору оренди землі).

Відповідно до частини першої статті 210 ЦК України правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

Згідно з частиною другою статті 125 ЗК України у вказаній редакції право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації.

Відповідно до стаття 20 Закону № 161-XIV у редакції, чинній на час підписання ОСОБА_3 із позивачем договору оренди землі та його державної реєстрації, укладений договір оренди землі підлягає державній реєстрації. Державна реєстрація договорів оренди землі проводиться у порядку, встановленому законом.

Договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації (стаття 18 Закону № 161-XIV у вказаній редакції).

Суди першої й апеляційної інстанцій виходили з недоведеності позивачем того, що оспорюваний договір емфітевзису, укладений між відповідачами, порушив право СК «Україна» на користування земельною ділянкою.

Щодо вказаного висновку в контексті правовідносин, які виникли між сторонами, Верховний Суд зазначає таке.

Оскаржений договір емфітевзису зареєстровано у день його укладення 21 лютого 2020 року.

Встановлено та не заперечується у справі, що договір оренди землі від 15 листопада 2007 року набув чинності 10 березня 2010 року й мав припинити свою дію через 10 років - 10 березня 2020 року.

Таким чином, на час підписання 21 лютого 2020 року оскарженого договору та реєстрації на підставі цього договору права оренди земельної ділянки за ОСОБА_2 був чинним інший договір оренди цієї ж земельної ділянки, підписаний ОСОБА_3 із позивачем 15 листопада 2007 року і зареєстрований 10 березня 2010 року у Онуфріївському РВ КРФ ДП «ЦДЗК».

Згідно з частиною першою статті 27 Закону № 161-XIV орендареві забезпечується захист його права на орендовану земельну ділянку нарівні із захистом права власності на земельну ділянку відповідно до закону.

Орендодавець зобов`язаний не вчиняти дій, які би перешкоджали орендареві користуватися орендованою земельною ділянкою (абзац четвертий частини другої статті 24 Закону № 161-XIV).

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом визнання угоди недійсною (пункт «в» частини третьої статті 152 ЗК України).

Внаслідок укладення оскарженого договору ОСОБА_2 отримав право оренди земельною ділянкою, що стало перешкодою для позивача у реалізації аналогічного права щодо тієї самої земельної ділянки.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що укладення договору оренди земельної ділянки під час дії іншого договору оренди цього ж об`єкта може перешкоджати первинному орендареві реалізувати його право користування відповідною ділянкою (див. постанови від 20 березня 2019 року у справі № 587/2110/16-ц, від 10 квітня 2019 року у справі № 587/2135/16-ц, від 02 жовтня 2019 року у справі № 587/2331/16-ц та від 15 січня 2020 року у справі № 587/2326/16-ц).

З огляду на це Верховний Суд вважає порушеним право позивача на оренду земельної ділянки та враховує відповідні доводи касаційної скарги. Разом з цим, за фактичних обставин у цій справі це не вплинуло на правильність вирішення указаного спору по суті, з огляду на таке.

Згідно з частиною першою статті 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.

Особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд (частина перша статті 12 ЦК України).

Способи захисту цивільного права чи інтересу - це закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника (пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16). Іншими словами, це дії, спрямовані на попередження порушення або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (див. пункт 14 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц).

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Це право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Вимога захисту цивільного права чи інтересу має забезпечити їх поновлення, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі отримання відповідного відшкодування (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40)).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18 (провадження № 14-436цс19), на яку посилається заявник у касаційній скарзі, конкретизовано раніше викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 587/2135/16-ц висновок стосовно права орендаря за первинним договором оренди на захист:

«46.3. Якщо особа, якій належить право оренди земельної ділянки (первинний орендар) за законодавством, що було чинним до 1 січня 2013 року, після настання цієї дати не зареєструвала її право в у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, то укладення наступного договору оренди того ж майна під час дії первинного договору оренди може порушити відповідне право первинного орендаря у разі, коли на підставі наступного договору оренди відповідна земельна ділянка передана у користування наступному орендареві, а право останнього - зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Така реєстрація унеможливлює внесення запису до вказаного реєстру про право оренди тієї ж ділянки первинним орендарем.

46.4. У такому випадку суд може захистити право первинного орендаря тоді, коли на підставі відповідного судового рішення цей орендар зможе зареєструвати його право оренди у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Проте, означену можливість первинний орендар матиме тільки тоді, коли на момент набрання судовим рішенням про задоволення відповідного позову законної сили цей орендар матиме чинне право оренди, зокрема, якщо не спливе строк оренди чи буде поновленим первинний договір оренди. В іншому випадку в позові слід відмовити.»

Правові підстави поновлення договору оренди землі визначені статтею 33 Закону № 161-XIV.

Відповідно до частин першої-п`ятої статті 33 Закону № 161-XIV (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов`язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі).

Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов`язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі.

До листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі орендар додає проект додаткової угоди.

Під час поновлення договору оренди землі його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється.

Орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення.

Відповідно до частин восьмої, дев`ятої статті 33 Закону № 161-XIV землі» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) додаткова угода до договору оренди землі про його поновлення має бути укладена сторонами у місячний строк в обов`язковому порядку. Відмова, а також наявне зволікання в укладенні додаткової угоди до договору оренди землі може бути оскаржено в суді.

Отже, відповідно до статті 33 Закону № 161-XIV реалізація переважного права на поновлення договору оренди землі можлива лише за умови дотримання встановленої цією нормою процедури та волевиявлення сторін. У разі недотримання цієї процедури орендарем його переважне право на укладення договору оренди землі припиняється.

Таким чином, для поновлення договору оренди землі з підстав, передбачених частиною шостою статті 33 Закону № 161-XIV, необхідна наявність таких юридичних фактів: орендар належно виконує свої обов`язки за договором оренди; до закінчення строку дії договору він повідомив орендодавця в установлені строки про свій намір скористатися переважним правом на укладення договору на новий строк; до листа-повідомлення орендар додав проект додаткової угоди, продовжує користуватись виділеною земельною ділянкою; орендодавець письмово не повідомив орендаря про відмову в поновленні договору оренди.

Встановлено, що відповідно до визначеного статтею 33 Закону № 161-XIV порядку СК «Україна» не вчинило всіх необхідних дій для реалізації переважного права на укладення договору оренди землі на новий строк. Зокрема, встановлено, що орендар не направив орендодавцю необхідний проект додаткової угоди. Водночас, відповідач ОСОБА_1 на адресу СК «Україна» надіслав лист-повідомлення про заперечення у поновленні договору оренди землі.

Подані разом з апеляційною скаргою копії додаткової угоди до договору оренди землі від 15 листопада 2007 року, яка датована 05 лютого 2020 року, та поштові документи на підтвердження факту направлення цієї угоди орендодавцю ОСОБА_1 , суд апеляційної інстанції обґрунтовано не прийняв як докази у справі, посилаючись на вимоги частини третьої статті 367 ЦПК України, оскільки позивач не довів неможливість подання вказаних доказів до суду першої інстанції.

Таким чином, позивач не реалізував переважне право на укладення договору оренди землі від 15 листопада 2007 року на новий строк.

Хоч станом на момент укладення 21 лютого 2020 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 оскарженого договору був чинним договір оренди землі від 15 листопада 2007 року (до 10 березня 2020 року), СК «Україна» звернулося до суду з цим позовом у серпні 2020 року, тобто після припинення його дії та згідно з умовами цього договору не реалізувало переважне право на продовження строку його дії.

Позов не може бути задоволений з тих підстав, що позивач мав переважне право на продовження строку дії первинного договору оренди, а відповідачі діями з укладення оскарженого договору оренди позбавили його можливості реалізувати це право.

У постанові від 01 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18 (провадження

№ 14-436цс19) Велика Палата Верховного Суду вказала, що позивач звернувся до суду тоді, коли з огляду на встановлені процесуальним законом строки він завідомо не міг мати чинного права оренди земельних ділянок на момент набрання законної сили судовим рішенням про задоволення відповідного позову. Оскільки на час розгляду справи й ухвалення судом першої інстанції рішення строк дії первинних договорів оренди закінчився, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність у позивача права користування спірними земельними ділянками та внаслідок цього - про відмову у задоволенні позову.

У справі, що переглядається, звернувшись із позовом після закінчення строку дії первинного договору оренди та не реалізувавши переважне право на продовження строку його дії, позивач заявив вимоги, які не могли забезпечити поновлення його права користування відповідною земельною ділянкою.

Помилкові висновки судів попередніх інстанцій, що оспорюваний договір емфітевзису, укладений між відповідачами, не порушив право СК «Україна» на користування земельною ділянкою, не дають підстав для визнання оскарженого договору недійсним, з огляду на підстави касаційного оскарження і встановлені обставини у справі.

Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про те, що позивач надав до суду докази на підтвердження використання земельної ділянки за цільовим призначенням та належного виконання взятих на себе договірних зобов`язань, оскільки за умови заперечення власника земельної ділянки (орендаря) продовжувати договір оренди такі дії не мають значення для захисту права позивача.

Також необґрунтованими є доводи заявника, що суд першої інстанції не звернув увагу на додаток до відзиву на позовну заяву від представника ОСОБА_2 , копію відповіді від ОСОБА_1 саме на лист - пропозицію СК «Україна» про поновлення договору оренди землі, оскільки встановлено, що орендар не направив орендодавцю проект додаткової угоди.

Таким чином, є необґрунтованим посилання заявника на те, що суди неправильно застосували до спірних правовідносин статтю 33 Закону № 161-XIV.

Посилання заявника на те, що суди попередніх інстанцій не врахували правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 24 червня 2020 року у справі № 229/4059/19, від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18, від 18 листопада 2019 року у справі № 902/761/18, від 04 грудня 2019 року у справі № 917/2101/17, не дають підстав для скасування оскаржуваних судових рішень з огляду на таке.

У постанові Верховного Суду від 24 червня 2020 року у справі № 229/4059/19 зроблено висновок, що на час укладення (07 вересня 2011 року) та реєстрації (20 липня 2017 року) оспорюваного договору емфітевзису земельної ділянки між відповідачами був чинним договір оренди цього ж об`єкта, укладений 11 листопада 2007 року з позивачем (строком на 15 років). Отже, право користування земельною ділянкою, яке виникло та існує в позивача на підставі раніше вчиненого правочину, було порушене внаслідок укладення договору про користування цією ж земельною ділянкою між відповідачами, і таке право підлягає захисту.

Водночас у справі № 229/4059/19 позивач звернувся до суду з позовом під час дії первинного договору оренди.

Висновки, викладені у справі, що переглядається, не суперечать висновкам, викладеним у постанові Верховного Суду від 24 червня 2020 року у справі № 229/4059/19.

Посилання заявника на необхідність врахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18, від 18 листопада 2019 року у справі № 902/761/18, від 04 грудня 2019 року у справі № 917/2101/17 є необґрунтованими, оскільки судові рішення ухвалені у спорах за неподібних предмета та підстав позову, тому не є релевантними.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права під час розгляду справи, Верховний Суд дійшов висновку про залишення оскаржуваних судових рішень без змін.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки у цій справі оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд

у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Сільськогосподарського кооперативу «Україна» залишити без задоволення.

Рішення Онуфріївського районного суду Кіровоградської області від 27 січня 2021 року, додаткове рішення Онуфріївського районного суду Кіровоградської області від 19 квітня 2021 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 18 серпня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: А. С. Олійник

О. В. Ступак

В. В. Яремко