Рішення

від 14.06.2023 по справі 522/8178/14-ц

ПРИМОРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ОДЕСИ

Справа № 522/8178/14-ц

Провадження № 2/522/3197/23

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14червня 2023року Приморський районний суд м. Одеси

у складі: головуючої судді Суворової О.В.,

за участі секретаря судового засідання Довгань Ж.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом Заступника прокурора Приморського району м. Одеси в інтересах держави в особі Одеської міської ради до ОСОБА_1 , треті особи, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору - Реєстраційна служба Одеського міського управління юстиції, Управління Держземагентства у м. Одесі Одеської області про визнання незаконним та скасування державного акту на право власності на земельну ділянку, витребування земельної ділянки,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до Приморського районного суду м. Одеси з позовом до ОСОБА_1 з вимогою витребувати з чужого незаконного володіння, а саме ОСОБА_1 земельну ділянку, площею 0,1000 га, розташовану по АДРЕСА_1 , визнати незаконним та скасувати державний акт на право власності на земельну ділянку, площею 0,1000 га, розташовану по АДРЕСА_1 , серії ЯЕ № 670319 від 08.10.2007 року, який зареєстрований в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі Одеською регіональною філією державного підприємства Центр державного земельного кадастру за № 010750501635, виданий ОСОБА_1 та скасувати реєстрацію права власності ОСОБА_1 на зазначену земельну ділянку. При цьому посилався на те, що рішенням Печерського районного суду м. Києва від 07.09.2007 по справі № 2-1225-1/07 за ОСОБА_1 визнано право власності на земельну ділянку, площею 0,1000 га, що розташована по АДРЕСА_1 , для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд; зобов`язано Одеську регіональну філію Державного підприємства Центр Державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах видати державний акт про право приватної власності на земельну ділянку та зареєструвати її у відповідному реєстрі. На підставі зазначеного рішення суду ОСОБА_1 отримала державний акт на право власності на земельну ділянку, площею 0,1000 га, розташовану по АДРЕСА_1 , серії ЯЕ № 670319 від 08.10.2007 року, який зареєстрований в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі Одеською регіональною філією державного підприємства Центр державного земельного кадастру за № 010750501635. Зазначений акт виданий та підписаний Управлінням земельних ресурсів у м. Одесі та зареєстрований. Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 28.05.2009 рішення Печерського районного суду м. Києва від 07.09.2007 скасовано, справу направлено на новий розгляд до Приморського районного суду м. Одеси. При новому розгляді справи, ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 25.10.2010 по справі № 2-8452/10 позов залишено без розгляду, у зв`язку з повторною неявкою сторін. Оскільки право власності відповідача на спірну земельну ділянку набуто неправомірно, фактично й відсутня підстава для видачі державного акту на землю.

Заочним рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 07 жовтня 2014 року задоволено позов заступника прокурора Приморського району м. Одеси в інтересах держави в особі Одеської міської ради до ОСОБА_1 , третя особа, що не заявляє самостійні вимоги на предмет спору Реєстраційна служба Одеського міського управління юстиції, Управління Держземагентства у м. Одесі Одеської області про витребування майна та скасування державного акту про витребування майна та скасування державного акту.

27.01.2023 року до суду звернулась відповідачка ОСОБА_1 із заявою про перегляд заочного рішення, яка була передана судді Суворовій О.В. 02.02.2023 року. У заяві просить поновити строк на подання заяви про перегляд заочного рішення, скасувати вищевказане заочне рішення суду від 07.10.2014 року та призначити справу до розгляду за правилами загального позовного провадження.

В обґрунтування заяви зазначає, що про існування зазначеного рішення ОСОБА_1 не була повідомлена належним чином, як і про факт звернення до суду з такими вимогами до неї. Позовні вимоги ґрунтувались на тому, що на підставі рішення Печерського районного суду м. Києва від 07.09.2007 року у справі № 2-1225-1/07 за позовом ОСОБА_1 та інших до ЗАТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок України „Укрпрофоздоровниця", Одеської міської ради, ДП «Центр ДЗК" в особі Одеської Регіональної філії Центру ДЗК про усунення перешкод у користуванні будівлями цілісного майнового комплексу, визнання права власності на земельні ділянки та зобов`язання вчинити певні дії, яким за ОСОБА_1 було визнаноправо власностіна земельнуділянку площею1000кв.м.,яка розташованапо АДРЕСА_1 , та було зобов`язано Одеську регіональну філію державного підприємства «Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельним ресурсам» зареєструвати та видати на ім`я ОСОБА_1 державний акт на вказану земельну ділянку для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель та споруд, - ОСОБА_1 отримала державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ № 673074 від 16.07.2008 року, а саме земельну ділянку площею 0,1000 га, яка розташована по АДРЕСА_1 , для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд

(присадибнаділянка), зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право

власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі

Одеською регіональною філією державного підприємства „Центр державного земельного

кадастру за № 010750501635. Однак, позивач зазначив, що рішення суду , на підставі якого ОСОБА_1 отримала право власності, було скасовано, що стало підставою для звернення до суду. Проте, ОСОБА_1 не може бути належним відповідачем за зазначеними

вимогами, оскільки 23 жовтня 2007 року на підставі договору купівлі-продажу №

19086, ОСОБА_1 продала ОСОБА_2 та ОСОБА_3 спірну земельну ділянку в таких частках : ОСОБА_2 - земельну ділянку площею 0.0500 га, зазначену під літерами

«А-Б-В-Г-А» на Плані, який є невід`ємною частиною цього договору та зазначений під

кадастровим номером: 5110137500:51:003:0354; ОСОБА_3 - земельну ділянку

площею 0.0500 га, зазначену під літерами «А-Б-В-Г-А» на Плані, який є невід`ємною

частиною цього договору та зазначений під кадастровим номером:

5110137500:51:003:0355. В зв`язку з чим , вважає рішення таким , що підлягає скасуванню .

Ухвалою суду від 20.02.2023 року заявувідповідачки ОСОБА_1 про переглядзаочногорішенняпо справі№522/8178/14-цза позовом заступника прокурора Приморського району м. Одеси в інтересах держави в особі Одеської міської ради до ОСОБА_1 , третя особа, що не заявляє самостійні вимоги на предмет спору Реєстраційна служба Одеського міського управління юстиції, Управління Держземагентства у м. Одесі Одеської області про витребування майна та скасування державного акту задоволено.

Заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 07 жовтня 2014 року, ухвалене по справі №522/8178/14-цза позовом Заступника прокурора Приморського району м. Одеси в інтересах держави в особі Одеської міської ради до ОСОБА_1 , третя особа, що не заявляє самостійні вимоги на предмет спору Реєстраційна служба Одеського міського управління юстиції, Управління Держземагентства у м. Одесі Одеської області про витребування майна та скасування державного акту про витребування майна та скасування державного акту скасовано, а справу призначено до судового розгляду в загальному позовному провадженні з повідомленням сторін на 02березня 2023року.

Ухвалою суду від 04.05.2023 року закрито підготовче засідання по цивільній справі та призначено справу до судового розгляду по суті на «14» червня 2023 року.

У судове засідання 14.06.2023 року з`явились: представник прокуратури Рубанова Н.О. та представник Одеської міської ради Соболь Я.О., відповідач в судове засідання не з`явилась, про день та час слухання справи повідомлена належним чином та своєчасно. Про причини своєї не явки суду не повідомила.

Відповідно до ч.8ст.178 ЦПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Суд, у зв`язку з неявкою відповідача та неповідомленням про поважність причин такої неявки в судове засідання, ненаданням відповідачем відзиву на позов, ухвалив слухати справу у відсутності відповідача, згідно ст.ст.280-281 ЦПК України, при заочному розгляді на підставі наявних у справі доказів.

Суд, дослідивши та проаналізувавши матеріали справи, додані до неї документи, приходить до висновку, що даний позов підлягає відмові з наступних підстав.

Судом встановлено,що рішенням Печерського районного суду м. Києва від 07.09.2007 року по справі № 2-1225-1/07 за ОСОБА_1 визнано право власності на земельну ділянку, площею 0,1000 га, що розташована по АДРЕСА_1 , для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд; зобов`язано Одеську регіональну філію Державного підприємства Центр Державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах видати державний акт про право приватної власності на земельну ділянку та зареєструвати її у відповідному реєстрі.

На підставі зазначеного рішення суду ОСОБА_1 отримала державний акт на право власності на земельну ділянку, площею 0,1000 га, розташовану по АДРЕСА_1 , серії ЯЕ № 670319 від 08.10.2007 року, який зареєстрований в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі Одеською регіональною філією державного підприємства Центр державного земельного кадастру за № 010750501635 (а.с.5).

Зазначений акт виданий та підписаний Управлінням земельних ресурсів у м. Одесі та зареєстрований.

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 28.05.2009 року рішення Печерського районного суду м. Києва від 07.09.2007 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до Приморського районного суду м. Одеси. При новому розгляді справи, ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 25.10.2010 року по справі № 2-8452/10 позов залишено без розгляду, у зв`язку з повторною неявкою сторін(а.с.6).

Актом від 20.12.2013 року , складеним Державною інспекцією сільського господарства в Одеській області обстежено земельну ділянку, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 . За результатами обстеження встановлено, що на момент візуального обстеження земельна ділянка орієнтовно площею 0,01 га (кадастровий номер 5110137500:51:003:0325), вільна від забудови(будівельні роботи не проводяться), неогороджена та фактично не використовується (а.с.11).

Згідно договору купівлі-продажу від 23.10.2007 року ОСОБА_1 продала ОСОБА_2 , ОСОБА_3 земельну ділянку площею 0,1000 га , розташовану в АДРЕСА_1 в частках ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,0500 га, ОСОБА_3 земельну ділянку площею 0,0500 га. Вказана земельна ділянка належить продавцю ОСОБА_1 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку ЯЕ №670319, виданого Управлінням земельних ресурсів у м.Одесі 08.10.2007 року на підставі рішення Печерського районного суду м. Києва від 07.09.2007 року, справа № 2-1225-1/07 та зареєстрованого у книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010750501635, кадастровий номер 5110137500:51:003:0325. Цільовим призначення земельної ділянки: для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка). Договір зареєстровано у реєстрі за №19086та посвідчено приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Іллічовою Н.А. (а.с.76-77).

Вирішуючи спір на підставі встановлених вище обставин справи, суд виходить з наступного.

Відповідно до п. 27 Постанови Пленуму ВСУ № 14 від 18.12.2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» під час судового розгляду предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні рішення.

Як визначено в ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст.77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ст. 81 ЦПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Зігдно з ч. 1 ст. 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання:

1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;

2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження;

3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин;

4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин;

5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити;

6) як розподілити між сторонами судові витрати;

7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення;

8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Відповідно до ст.ст.15,16 ЦК Україникожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Верховний Суд зазначає, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Ефективним способом захисту права є такий, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (постанова Верховного Суду у справі № 916/3156/17 від 4 червня 2019 р.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення (можливого порушення), невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Відтак суд повинен установити, чи були порушені (чи існує можливість порушення), не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого - вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Ст. 317 ЦК Українипередбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна

Відповідно дост. 321 ЦК Україниправо власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправне позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об`єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другоюстатті 353 цього Кодексу.

Відповідно до ст.ст.316,319 ЦК Україниправом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своє волею, незалежно від волі інших осіб. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно дост. 387 ЦК Українивласник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Витребування майна із чужого незаконного володіння - це передбачений законом спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника майна чи особи, що має речове право на майно (титульного володільця), який полягає у відновленні становища, що існувало до порушення, шляхом повернення об`єкта права власності у володіння власника (титульного володільця) з метою відновлення права використання власником усього комплексу його правомочностей.

Спірні правовідносини виникли у зв`язку з порушенням права власності на земельну ділянку територіальної громади міста Одеси. Предмет позову становлять дві позовні вимоги про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння та про визнання недійсним державного акту на земельну ділянку.

У постанові ВП ВС від 02.02.2021 № 925/642/19 зроблені такі висновки: порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Судом встановлено, що на момент звернення до суду з даним позовом, право власності Одеської міської ради на спірну земельну ділянку було порушене, оскільки вона вибула з володіння Одеської міської ради поза її волею на підставі судового рішення, яке в подальшому було скасоване. В результаті реалізації скасованого судового рішення, відповідач ОСОБА_1 отримала свідоцтво про право власності на належне Одеській міській раді майно земельну ділянку.

Разом з тим, позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16(пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23)

При цьому, обрання позивачем неефективного способу захисту порушеного права має призводити довідмови в задоволенні позову(постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 13 березня 2023 року у справі № 398/1796/20).

Відповідно до правової позиції, викладеній в Постанові ВП ВС від 14.11.2018 року у справі №183/1617/16, «задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.

Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника».

Окрім того, в Постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.06.2020 року у справі №372/266/15-ц зазначено, що «власник з дотриманням вимог статей387і388 ЦК Україниможе витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Тому не є ефективним способом захисту права власника для мети витребування ним його майна з чужого незаконного володіння оспорювання не тільки рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, але й договорів, інших правочинів щодо спірного майна та документів, що посвідчують відповідне право. Останні не є підставами набуття земельної ділянки у власність із земель державної чи комунальної власності. Такою підставою є відповідне рішення органу державної влади чи органу місцевого самоврядування».

Таким чином, суд доходить висновку, що належим, ефективним та достатнім способом захисту у спірних правовідносинах може бути вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, в той час як позовна вимога про визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку не є ефективним способом захисту та не підлягає задоволенню.

Вирішуючи спір в частині позовної вимоги про витребування земельної ділянки з незаконного володіння ОСОБА_1 , суд виходить з наступного.

Встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову є обов?язком суду, який виконується під час розгляду справи (правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 17.04.2018у справі № 523/9076/16-ц).

Відповідач це особа, яка, на думку позивача, або відповідного правоуповноваженого суб?єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб?єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач притягається до справи у зв?язку з пред`явленою до нього позовною вимогою.

Під неналежними відповідачами розуміють таких відповідачів, щодо яких судом під час розгляду справи встановлено, що вони не є зобов?язаними за вимогою особами.

Для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов?язку відповідати за даним позовом.

Щоб визнати відповідача неналежним, крім названої умови, суд повинен мати дані про те, що обов?язок відповідати за позовом покладено на іншу особу.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 31 березня 2021 року у справі № 752/4033/16-ц (провадження № 61-13656св20) вказано, що "аналіз статті 387 ЦК свідчить, що віндикаційний позов - це вимога про витребування власником свого майна з чужого незаконного володіння. Тобто позов неволодіючого власника до володіючого невласника. Віндикаційний позов заявляється власником при порушенні його правомочності володіння, тобто тоді, коли майно вибуло з володіння власника: (а) фізично - фізичне вибуття майна з володіння власника має місце у випадку, коли воно в нього викрадене, загублене ним тощо; (б) "юридично" - юридичне вибуття майна з володіння має місце, коли воно хоч і залишається у власника, але право на нього зареєстровано за іншим суб`єктом. Належним відповідачем у віндикаційному позові є володіючий невласник".

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16-ц (провадження № 14-208цс18) зроблено висновок, що "метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю). Однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо права власності на це майно (пункт 9 частини першої статті 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень"). Рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем.

Оскільки судом на підставі наданого відповідачем договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Іллічовою Н.А. 23 жовтня 2007 року за р. № 19086 встановлено, що на момент пред`явлення цього позову ОСОБА_1 не була власником спірної земельної ділянки, то суд доходить висновку про необхідність відмови у задоволенні позовної вимоги про витребування спірної земельної ділянки, як такої, що пред`явлена до неналежного відповідача.

Також суд зазначає, що представником позивача був наданий суду витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №324483869 від 01.03.2023 року , з якого вбачається, що власником спірної земельної ділянки (кадастровий номер 5110137500510030325) на даний час є Територіальна громада міста Одеси в особі Одеської міської ради (а.с.126-127).

В судовому засіданні представник позивача пояснив , що доказів того, що на даний час відповідачка користується земельної ділянкою , немає. Все це в сукупності дає суду підстави вважати , що позивач не довів , що його права порушені та не зазначив суду за захистом саме яких прав він звернувся до суду.

Крім того, згідно з п. 2 ч. 1 ст. 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, питання про те, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.

У зв`язку з цим, вирішуючи даний спір, суд встановив, що про порушення свого права та особу, яка його порушила, Одеська міська рада, як власник земельної ділянки ,повинна була дізнатись щонайменше 28.05.2009 року , коли рішення районного суду м. Києва від 07.09.2007 по справі № 2-1225-1/07, на підставі якого спірне майно вибуло з володіння Одеської міської ради, було скасовано, а справу направлено на новий розгляд до Приморського районного суду м. Одеси.

Проте, позовну заяву в інтересах Одеської міської ради було подано до суду у травні 2014 року, тобто більше, ніж через п`ять років з моменту коли позивачу повинно було стати відомо про порушення свого права та про особу, які таке право порушила.

Згідно зі ст. 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлена тривалістю у три роки.

Разом з тим, суд застосовує позовну давність тільки у разі, якщо про її сплив заявлено стороною у спорі та за наявності підстав для задоволення позову.

Враховуючи, що суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову в частині витребування майна з чужого незаконного володіння з підстав його пред`явлення до неналежного відповідача, а також враховуючи відсутність посилання відповідача на сплив пропуску строку позовної давності, судом не застосовуються наслідки спливу строку позовної давності.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 2, 4, 10-13, 43, 49, 64, 76, 81, 82, 89, 95, 133, 141, 210, 247, 258-259, 263-265, 268, 280-289, 354 ЦПК України, суд,-

У Х В А Л И В:

В задоволенні позовної заяви Заступника прокурора Приморського району м. Одеси в інтересах держави в особі Одеської міської ради до ОСОБА_1 , треті особи, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору - Реєстраційна служба Одеського міського управління юстиції, Управління Держземагентства у м. Одесі Одеської області про визнання незаконним та скасування державного акту на право власності на земельну ділянку, витребування земельної ділянки відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Апеляційна скарга на заочне рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Заочне рішення суду набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Повний текст рішення виготовлений 23.06.2023 року.

Суддя О.В.Суворова