Рішення

від 20.06.2023 по справі 530/90/23

ЗІНЬКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 530/90/23

2/530/179/23

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А І Н И

20.06.2023 року Зіньківський районний суд Полтавської області в складі: головуючого - судді Должко С.Р., при секретарі Тараненко Т.І., представника позивача адвоката Зінченка Г.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Зіньків цивільну справу за позовом

ОСОБА_1 , адреса місця проживання: с.Тарасівка, Полтавського району, Полтавської області до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма ім.Довженка", юридична адреса: с.Яреськи, вул.Козацький шлях, 29, Миргородського району, Полтавської області про захист права власності та витребування земельної ділянки із незаконного користування, -

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до ч.1 ст.3 Цивільного процесуального кодексу України, - кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

25.01.2023 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Зіньківського районного суду Полтавської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма ім. Довженка", юридична адреса: с. Яреськи, вул. Козацький шлях, 29, Миргородського району, Полтавської області про захист права власності та витребування земельної ділянки із незаконного користування.

В позовній заяві ОСОБА_1 просив витребувати із незаконного користування відповідача належну позивачеві земельну ділянку площею 2,9975 га, (кадастровий номер: 5321386400:00:034:0009), яка знаходиться на території Зіньківської міської ради (раніше Тарасівська сільська рада) Полтавського (раніше Зіньківського) району Полтавської області та стягнути з відповідача понесені позивачем судові витрати у розмірі 19073,60 грн., в тому числі судовий збір у розмірі 1073,60 грн. та витрати на правничу допомогу адвоката у розмірі 18000,00 грн..

Ухвалою Зіньківського районного суду Полтавської області від 01.03.2023 року відкрито провадження в цивільній справі позовного провадження. Сторонам по справі направлено ухвалу про відкриття провадження, відповідачу разом з копіями позовної заяви та доданими до неї документами та судові повістки про час дату та місце судового засідання, отримані відповідачем.

Ухвалою суду від 13.03.2023 року заборонено Товариству з обмеженою відповідальністю "Агрофірма" ім.Довженка" користуватися (обробляти і засівати) земельну ділянку площею 2,9975 га, кадастровий номер 5321386400:00:034:0009.

Ухвалою суду від 12.05.2023 року призначено по справі судовий розгляд.

15.04.2023 року відповідачем подано відзив на позов, у якому зазначено, що 23.06.2015 року між ОСОБА_1 та ТОВ Сільськогосподарське підприємство Агро-Ка Полтава було укладено договір оренди земельної ділянки б/н згідно якого орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення,кадастровий номер 5321381400:00:034:0009, площею 2,99 га., строком на 7(сім) років до 23.06.2022 року. Державну реєстрацію вказаного договору проведено 18.04.2016 року приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу Ющенко В.В., номер запису про інше речове право:14250368. У період дії договору оренди землі відбулася заміна орендаря ТОВ Сільськогосподарське підприємство Агро-Ка Полтава внаслідок реорганізації на його правонаступника ТОВ "Агрофірма" ім. Довженка". Листом від 26.04.2022 року (вих № 91). ТОВ "Агрофірма" ім. Довженка" у відповідь на звернення позивача щодо його наміру самостійно обробляти земельну ділянку повідомило, що керуючись п.21.1 договору земельна ділянка ОСОБА_1 буде повернута після закінчення збору врожаю 2022 року.

Пунктом 21.1. договору оренди землі від 23 червня 2015 року передбачено, що при настанні умов, за яких орендар повинен повернути орендовану земельну ділянку орендодавцю, повернення земельної ділянки здійснюється лише після збору орендарем врожаю сільськогосподарських культур, які фактично наявні (посіяні) на орендованій земельній ділянці на момент виникнення необхідності в поверненні земельної ділянки тобто, з урахуванням циклу посіву та збирання сільськогосподарських культур.

Відповідно до Указу Президента України Про введення воєнного стану в Україні від 24 лютого 2022 року № 64/2022, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб та продовжено до даного часу.

Законом України №2145-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення умов для забезпечення продовольчої безпеки в умовах воєнного стану» який набрав чинності 07.04.2022 року внесено зміни до законодавчих актів України, в тому числі і Земельного кодексу України Закону України Про оренду землі, зокрема щодо поновлення без волевиявлення сторін договору оренди землі.

Даний закон бувприйнятий зметою врегулюванняпроблеми продовженнядоговорів орендив умовахвідключених реєстрівта воєнногостану.Цим закономрозділом Хперехідних положеньЗемельного кодексуУкраїни булодоповнено пунктом 27такого змісту:«Під часдії воєнногостану земельнівідносини регулюютьсяз урахуваннямтаких особливостей:1)вважаються поновленимина одинрік безволевиявлення сторінвідповідних договоріві безвнесення відомостейпро поновленнядоговору доДержавного реєструречових правна нерухомемайно договориоренди,суборенди,емфітевзису,суперфіцію,земельного сервітуту,строк користуванняземельними ділянкамищодо якихзакінчився післявведення воєнногостану,щодо земельнихділянок сільськогосподарськогопризначення: а) державної,комунальної власності,не витребуваних,нерозподілених земельнихділянок,а такожземельних ділянок,що залишилисяу колективнійвласності ібули переданів орендуорганами місцевогосамоврядування; б) приватної власності;...».

Наведеним законом встановлено ,що договори оренди, суборенди земельних ділянок, емфітевзису, (право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб) суперфіцію, ( право забудови земельної ділянки) земельного сервітуту( право користування)строк користування земельними ділянками щодо яких закінчився після введення воєнного стану ,щодо земельних ділянок сільськогосподарського призначення вважаються пролонгованими ( поновленими) на один рік без волевиявлення сторін відповідних договорів.

Відповідач зазначає, що орендодавців власників земельних ділянок термін дії договорів яких закінчився після набрання чинності Закону України №2145-ІХ,а саме після 07.04.2022 року було повідомлено про поновлення договорів оренди землі на один рік без волевиявлення сторін і без внесення відомостей про поновлення договору до державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Оскільки договір оренди землі від 23.06.2015 року укладений між ОСОБА_1 та ТОВ Сільськогосподарське підприємство Агро-Ка Полтава правонаступником якого є ТОВ "Агрофірма" ім. Довженка" закінчився 23.06.2022 року, то ОСОБА_1 було повідомлено про те, що відповідно до вимог вищевказаного закону його договір є поновленим на один рік, дане повідомлення ОСОБА_1 отримав 17.06.2023 року. При цьому жодних заперечень щодо поновлення договору на один рік та продовження терміну дії його до 23.06.2023 року до ТОВ "Агрофірма" ім.Довженка" не надходило. Збір врожаю на спірній земельній ділянці закінчився 02.11.2023 року. Орендну плату за 2022 рік у розмірі 11542,10 грн. ОСОБА_1 отримав 18.10.2022 року в повному обсязі, заперечень не надав. Тому твердження позивача про те, що відповідач не повертає земельну ділянку після збирання врожаю 2022 року шляхом укладення сторонами акту приймання-передачі не відповідають дійсності ,оскільки позивач із пропозицією щодо підписання акту приймання-передачі земельної ділянки по закінченню збору урожаю до підприємства не звертався. Крім цього ТОВ "Агрофірма" ім.Довженка" визнає позовні вимоги в частині повернення ОСОБА_1 земельної ділянки кадастровий номер 5321381400:00:034:0009, площею 2,99 г.

У судове засідання учасники справи: позивач ОСОБА_1 та його представник адвокат Зінченко Г.В. з`явилися, позовні вимоги підтримали в повному обсязі та просили їх задовільнити.

Представник відповідача ТОВ "Агрофірма" ім.Довженка" адвокат Лубенець В.Ю. не з`явився надіслав до суду заяву у якій просить провести розгляд справи за відсутності представника.

Суд, зачитавши позовну заяву позивача, заслухавши думку позивача та його представника, які підтримали позовні вимоги, та дослідивши наявні матеріали справи, приходить до висновку.

24 лютого 2022 року указом Президента України № 64/2022, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який діє по даний час.

Відповідно до рішення Ради Суддів України від 24 лютого 2022 року № 9 щодо вжиття невідкладних заходів для забезпечення сталого функціонування судової влади в Україні Верховна Рада України 24 лютого 2022 року на позачерговому засіданні запровадила воєнний стан через вторгнення Росії в Україну.

Відповідно до статті 26 Закону України "Про правовий режим воєнного стану", правосуддя на території, на якій введено воєнний стан, здійснюється лише судами. На цій території діють суди, створені відповідно до Конституції України. Скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства забороняється. У разі неможливості здійснювати правосуддя судами, які діють на території, на якій введено воєнний стан, законами України може бути змінено територіальна підсудність судових справ, що розглядаються в цих судах, або в установленому законом порядку змінено місце знаходження судів.

Рада суддів Українивирішила звернути увагу усіх судів України, що навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану робота судів не може бути припинена, тобто не може бути обмежено конституційне право людини на судовий захист.

З урахуванням положень статті 3 Конституції України про те, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю рекомендувати зборам суддів, головам судів, суддям судів України у випадку загрози життю, здоров`ю та безпеці відвідувачів суду, працівників апарату суду, суддів оперативно приймати рішення про тимчасове зупинення здійснення судочинства певним судом до усунення обставин, які зумовили припинення розгляду справ.

Відповідно до вимогст.263 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами,які були досліджені в судовому засіданні. Якщо одна зі сторін визнала пред`явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 206 цього Кодексу.

У відповідності до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цивільного процесуального кодексу України.

Як передбачено нормою ст. 3 ЦПК України, - цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу та Закону України "Про міжнародне приватне право", законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Якщо міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, передбачено інші правила, ніж встановлені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору. Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Закон, який встановлює нові обов`язки, скасовує чи звужує права, належні учасникам цивільного процесу, чи обмежує їх використання, не має зворотної дії в часі.

Відповідно до ст. 41 Конституції України: кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Відповідно до ст. 16 ЦК України, визнання права є одним із способів захисту порушеного майнового права.

Відповідно до ст. 30 ЦПК України: Позови, що виникають з приводу нерухомого майна, пред`являються за місцезнаходженням майна або основної його частини, враховуючи місцезнаходження, позов пред`являється за правилами виключної підсудності до Зіньківського районного суду Полтавської області за місцем знаходження земельної ділянки.

Відповідно до ст. 392 ЦК України, власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою... .

Згідно положень пункту 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 № 14 Про судове рішення у цивільній справі, - рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права. У зв`язку з цим суди повинні неухильно додержувати вимог про законність і обґрунтованість рішення у цивільній справі. При встановленні суперечностей між нормами права, які підлягають застосуванню при розгляді та вирішенні справи, суду також необхідно враховувати роз`яснення Пленуму Верховного Суду України, що містяться в постанові від 1 листопада 1996 року № 9 "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя". Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

За змістом ст. 12 ЦПК України, - цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд зберігаючи об`єктивність і неупередженість: керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Відповідно ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Як передбаченост. 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Відповідно дост. 24 Конституції України, громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом, не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Відповідно до ч. 1ст. 4 ЦПК України- кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно дост. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Згіднозіст. 10-13 ЦПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно доКонституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов"язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановленіКонституцієюта законами України. Суд застосовує при розгляді справКонвенцію про захист прав людини і основоположних свобод1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Суд застосовує норми права інших держав у разі, коли це передбачено законом України чи міжнародним договором, згода на обов"язковість якого надана Верховною Радою України. Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов"язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов"язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов"язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об"єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз"яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов"язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов"язків.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах - не є обов"язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Статтею 18 ЦПК України, встановлено - судові рішення, що набрали законної сили, обов"язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов"язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом. Обов"язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси.

У відповідності до ст.ст. 76-83 ЦПК України- доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов"язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд - не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов"язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників. Відмова від визнання обставин приймається судом, якщо сторона, яка відмовляється, доведе, що вона визнала ці обставини внаслідок помилки, що має істотне значення, обману, насильства, погрози чи тяжкої обставини, або що обставини визнано у результаті зловмисної домовленості її представника з другою стороною. Про прийняття відмови сторони від визнання обставин суд постановляє ухвалу. У разі прийняття судом відмови сторони від визнання обставин вони доводяться в загальному порядку.

Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили - не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили - не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду.

Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.

Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.

Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об"єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Копії доказів (крім речових доказів), що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними. Докази, які не додані до позовної заяви чи до відзиву на неї, якщо інше не передбачено цим Кодексом, подаються через канцелярію суду, з використанням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи або в судовому засіданні з клопотанням про їх приєднання до матеріалів справи.

У разі подання заяви про те, що доданий до справи або поданий до суду учасником справи для ознайомлення документ викликає сумнів з приводу його достовірності або є підробленим, особа, яка подала цей документ, може просити суд до закінчення підготовчого засідання виключити його з числа доказів і розглядати справу на підставі інших доказів.

Відповідно дост. 81 ЦПК Україникожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановленихстаттею 82 цивільного процесуального кодексу України.

Як передбачено нормоюст. 3 ЦПК України, - цивільне судочинство здійснюється відповідно доКонституції України, цього Кодексу таЗакону України "Про міжнародне приватне право", законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Якщо міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, передбачено інші правила, ніж встановлені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору. Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Закон, який встановлює нові обов`язки, скасовує чи звужує права, належні учасникам цивільного процесу, чи обмежує їх використання, не має зворотної дії в часі.

Згідно положень пункту 2Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 № 14 "Про судове рішення у цивільній справі", - рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованихКонституцією Україниправ і свобод людини та здійснення проголошеногоОсновним Законом Українипринципу верховенства права. У зв`язку з цим суди повинні неухильно додержувати вимог про законність і обґрунтованість рішення у цивільній справі (частина першастатті 213 ЦПК). Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно достатті 2 ЦПК, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно достатті 8 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми. Якщо спірні правовідносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права). Якщо є суперечності між нормами процесуального чи матеріального права, які підлягають застосуванню при розгляді та вирішенні справи, то рішення є законним, якщо судом застосовано відповідно до частини четвертоїстатті 8 ЦПКнорми, що мають вищу юридичну силу. У разі наявності суперечності між нормами законів (кодексів), що мають однакову юридичну силу, застосуванню підлягає той з них, який прийнято пізніше. При встановленні суперечностей між нормами права, які підлягають застосуванню при розгляді та вирішенні справи, суду також необхідно враховувати роз`яснення Пленуму Верховного Суду України, що містяться впостанові від 1 листопада 1996 року № 9 "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя". Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Уст. 8 Конституції Українизазначено, щоКонституція Українимає найвищу юридичну силу.

Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основіКонституції Україниі повинні відповідати їй.

Статтями15,16 ЦК Українивизначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першоюстатті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно дост. 124 Конституції Україниправосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Згідно зст. 129-1 Конституції Українисуд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Частиною 1ст. 2 Закону «Про судоустрій і статус суддів»визначено, що суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованихКонституцієюі законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно дост. 13 Закону «Про судоустрій і статус суддів»судове рішення, яким закінчується розгляд справи в суді, ухвалюється іменем України.

В судовому засіданні було встановлено, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 2,9975 га, (кадастровий номер: 5321386400:00:034:0009), яка знаходиться на території Зіньківської міської ради (раніше Тарасівська сільська рада) Полтавського (Зіньківського) району Полтавської області. В 2015 році між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Сільськогосподарське підприємство «Агро-КА Полтава» було укладено договір оренди землі від 23 червня 2015 року на оренду вищезазначеної земельної ділянки строком дії на 7 років до 23.06.2022 року ( а.с.17-19).

В подальшому права орендаря за вищезазначеним договором оренди землі набуло Товариство з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «їм. Довженка» - відповідач у даній справі, яким чином це відбулось позивачу невідомо, оскільки ніяких повідомлень про перехід прав та обов`язків орендаря за вказаним договором та документального підтвердження даного факту йому ніхто не направляв.

Листом від 30.08.2021 року ОСОБА_1 повідомив відповідача про те, що після закінчення строку дії договору оренди він має намір обробляти належну йому земельну ділянку самостійно та просив не обробляти її в подальшому після закінчення строку дії договору (а.с.20).

Листом відповідача від 26.04.2022 року вих.№91 ОСОБА_1 було повідомлено про те, що належна йому земельна ділянка буде повернута відповідачем після закінчення збирання врожаю 2022 року з урахуванням вимог пункту 21.1. договору оренди (а.с.21).

Згідно умов пункту 21.1. договору оренди землі від 23 червня 2015 року передбачено, що з врахуванням норм ст. 34 Закону України «Про оренду землі» сторони погодили наступну умову при дотриманні якої здійснюється повернення земельної ділянки від орендаря до орендодавця, а саме: при настанні умов, за яких орендар повинен повернути орендовану земельну ділянку орендодавцю, повернення земельної ділянки здійснюється лише після збору орендарем врожаю сільськогосподарських культур, які фактично наявні (посіяні) на орендованій земельній ділянці на момент виникнення необхідності в поверненні земельної ділянки тобто, з урахуванням циклу посіву та збирання сільськогосподарських культур. Сторони погодили, що строк дії цього договору продовжується на час необхідний орендарю для збирання врожаю. Орендодавець розуміє необхідність збирання орендарем врожаю сільськогосподарських культур посіяних протягом строку дії договору і визнає, що дії орендаря зі збирання врожаю не є самовільним зайняттям земельної ділянки не є порушенням умов цього договору, прав орендодавця та норм статей 90, 95, 212 Земельного кодексу України.

Таким чином станом на 26.04.2022 року між сторонами було досягнуто домовленості щодо повернення земельної ділянки по закінченню строку дії договору оренди землі від 23 червня 2015 року, а саме після збирання відповідачем врожаю 2022 року.

Згідно пункту 21 договору, після припинення дії цього договору та за умови не поновлення сторонами договору на новий строк, орендар повертає орендодавцеві земельну ділянку за актом її приймання-передачі...

Однак в порушення умов пунктів 21, 21.1 договору та досягнутої домовленості сторін щодо повернення відповідачем земельної ділянка після збирання ним врожаю 2022 року, відповідач по даний час не повернув позивачу за актом приймання-передачі земельної ділянки після збирання ним врожаю 2022 року.

Натомість відповідачем було надано ОСОБА_1 лист, в якому відповідач безпідставно стверджує про те, що начебто договір оренди землі від 23 червня 2015 року укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «СП`Агро-КА Полтава», правонаступником якого є відповідач у справі - ТОВ «Агрофірма» ім.Довженка», на його думку вважається поновленим без волевиявлення власника, з посиланням на прийнятий 24.03.2022 року Закон України №2145-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення умов для забезпечення продовольчої безпеки в умовах воєнного стану», яким було доповнено пунктами 27 Розділ X «Перехідні положення» Земельного кодексу України (а.с.22).

Позивач вважає таке твердження відповідача необгрунтованим і безпідставним, а також вбачає порушення відповідачем умов договору оренди землі, статей 31, 34 Закону України «Про оренду землі», ст.14 Конституції України та порушення його права власності на земельну ділянку, внаслідок чого і звернувся з позовом до суду.

Відповідно ч. 1,3 ст. 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

За змістом ч. 1, ст. 1 Цивільного Кодексу України, цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Відповідно до ст.13 Закону України Про оренду землі договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально.Договір оренди землі (у редакції Закону, чинного на момент укладення спірного договору) набирає чинності з моменту його державної реєстрації (ст.14,18,20 Закону).

Відповідно ч. 4ст. 124 ЗК України, передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.

Частиною 2ст. 792 ЦК Українипередбачено, що відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Згідно ч. 1ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 4ст. 125 ЗК Українипередбачено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Як вбачається зі ст.31 Закону України «Про оренду землі», договір оренди землі припиняється в разі: закінчення строку, на який його було укладено.

Крім того відповідно до ч.2 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Тобто обов`язковою ознакою письмової форми є те, що сторони власноручно вчиняють підпис на відповідному документі при укладенні правочину.

Відповідно до ч.3 ст.203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Згідно з ч.1 ст.627 ЦК України відповідно до ст. 6 цього кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Тобто волевиявлення учасника правочину має бути :1) вільним (формуватися за відсутності тиску на психіку або особистість фізичної особи тощо, в умовах, за яких особа може належним чином оцінити ситуацію, визначити для себе мету правочину, отримати уявлення про його характеристику тощо); 2) таким, що відповідає внутрішній волі (намірам) суб`єктів правочину. Тому у разі коли воля суб`єкта правочину формувалася не вільно і (або) не відповідала його волевиявленню, правочин визнається недійсним.

Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (1950 року), ратифікованою Законом від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, зокрема ст.1 Першого протоколу до неї (1952 року), передбачено право кожної фізичної чи юридичної особи безперешкодно користуватися своїм майном, не допускається позбавлення особи її власності інакше в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, визнано право держави на здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Згідно ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

У відповідності до ст. 41 Конституції України передбачає, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності . Право приватної власності є непорушним.

Згідно ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Відповідно до ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 №5 Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав до позовів, що виникають з приводу нерухомого майна, належать ,зокрема, позови про визнання права на таке майно, про витребування майна із чужого незаконного володіння, про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном, не пов`язаних із позбавленням володіння, про встановлення сервітуту, виключення майна з-під арешту, визнання правочину недійсним (незалежно від заявлення вимоги про застосування наслідків недійсності правочину) тощо.

Враховуючи п.19 коментованої постанови, застосовуючи положення статті 387 ЦК України, суди повинні виходити з того, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним і в якої майно фактично знаходиться та є індивідуально визначеним.

Згідно з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду (постанова від 14.11.2018 року у справі № 183/1617/16), задоволення вимоги про витребування нерухомого майна ,з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника.

Відповідно до Постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 серпня 2019 року у справі №127/17971/15-ц, відповідно до закріпленого в статті 387 ЦК України загального правила власник має необмежене право витребувати майно із чужого незаконного володіння. Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і фактичним володільцем майна відсутні договірні відносини і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. Тобто згідно із вимогами зазначених статей та частини третьої статті 10 ЦПК України особа, яка звернулася до суду з позовом про витребування майна із чужого незаконного володіння, повинна довести своє право власності на майно, що знаходиться у володінні відповідача.

За змістомстатті 11 ЦК Україницивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Згідно із частиною першоюстатті 202 ЦК Україниправочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті).

Відповідно до законодавчого визначення правочином є перш за все вольова дія суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки. Здійснення правочину законодавством може пов`язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов`язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі його суб`єктів).

У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети; породжуючи правовий наслідок, правочин - це завжди дії незалежних та рівноправних суб`єктів цивільного права.

Частиною третьоюстатті 203 ЦК Українипередбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання його недійсним у силу припису частини першоїстатті 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил про правочини, вчинені з дефектом волевиявлення - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.

Як у частині першійстатті 215 ЦК України, так і устаттях 229-233 ЦК України, йдеться про недійсність вчинених правочинів, тобто у випадках, коли існує зовнішній прояв волевиявлення учасника правочину, вчинений ним у належній формі (зокрема, шляхом вчинення підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає фактичній внутрішній волі цього учасника правочину.

У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли.

Відповідно до частини першоїстатті 205 ЦК Україниправочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку (частина першастатті 207 ЦК України, тут і далі - у редакції, чинній на час укладення спірного договору).

Згідно із частиною першоюстатті 627 ЦК Україниі відповідно достатті 6 цього Кодексусторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цьогоКодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина першастатті 638 ЦК України).

За частиною першоюстатті 14 Закону України «Про оренду землі»договір оренди землі укладається у письмовій формі. У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини. Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено.

За змістом статей15і16 ЦК Україникожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини другоїстатті 16 цього Кодексуспособами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

У постанові від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19) Велика Палата Верховного Суду сформулювала висновок про те, що такий спосіб захисту, як визнання правочину неукладеним, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом.

У такому випадку власник земельної ділянки вправі захищати своє порушене право на користування земельною ділянкою, спростовуючи факт укладення ним договору оренди земельної ділянки у мотивах негаторного позову та виходячиз дійсного змісту правовідносин, які склалися у зв`язку із фактичним використанням земельної ділянки.

Ефективним способом захисту права, яке позивач вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майном, зокрема шляхом пред`явлення вимоги про повернення таких земельних ділянок. Більше того, негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідних земельних ділянок.

Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 19 серпня 2020 року у справі № 637/239/14,від 23 вересня 2020 року у справі № 396/1857/16, від 11 листопада 2020 рокуу справі № 598/538/19 та від 22 вересня 2021 року у справі № 610/3162/18.

Відповідно до доповнених пунктів 27 і 28розділу X «Перехідні положення» ЗК України, які набрали чинності 07 квітня 2022 року встановлено, що під час дії воєнного стану земельні відносини регулюються з урахуванням таких особливостей: 1) вважаються поновленими на один рік без волевиявлення сторін відповідних договорів і без внесення відомостей про поновлення договору до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно договори оренди, суборенди, емфітевзису, суперфіцію, земельного сервітуту, строк користування земельними ділянками щодо яких закінчився після введення воєнного стану, щодо земельних ділянок сільськогосподарського призначення: а) державної, комунальної власності, невитребуваних, нерозподілених земельних ділянок, а також земельних ділянок, що залишилися у колективній власності і були передані в оренду органами місцевого самоврядування; б) приватної власності.

Законом України від 09 жовтня 2022 року № 2698-IX, який набрав чинності19 листопада 2022 року, абзац перший підпункту 1 пункту 27 після слів «воєнного стану» доповнено словами «до набрання чинностіЗаконом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відновлення системи оформлення прав оренди земельних ділянок сільськогосподарського призначення та удосконалення законодавства щодо охорони земель»(тобто цим Законом).

Аналіз наведених положеньЗК Українидає підстави для висновку, що у період із07 квітня 2022 року до 19 листопада 2022 року договори оренди земельної ділянки були поновлені на один рік без волевиявлення сторін договору, строк яких сплинув у цей проміжок часу.

Судом встановлено, що договір оренди землі від 23.06.2015 року укладений між ОСОБА_1 та ТОВ Сільськогосподарське підприємство Агро-Ка Полтава правонаступником якого є ТОВ "Агрофірма" ім.Довженка" закінчився 23.06.2022 року та підлягав під дію пунктів 27 і 28розділу X «Перехідні положення» ЗК України, тому, відповідно до пункту 27розділу X «Перехідні положення» ЗК України, вищезазначений договір був поновленим на один рік без волевиявлення сторін, тобто до 23 червня 2023 року. Орендну плату за 2022 рік у розмірі 11542,10 грн. ОСОБА_1 отримав 18.10.2022 року, що не заперечувалося сторонами.

Системне телеологічне тлумачення зазначених приписів дозволяє зробити висновок про те, що законодавець під час дії воєнного стану дозволив вважати поновленими на один рік без волевиявлення сторін договори оренди земельних ділянок саме для спрощення оформлення відповідних змін для тих сторін, які бажають продовжити ці правовідносини.

Така автоматична пролонгація договорів оренди земельних ділянок діяла до19 листопада 2022 року, тобто до моменту, коли набрав чинностіЗакон України№ 2698-IX«Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відновлення системи оформлення прав оренди земельних ділянок сільськогосподарського призначення та удосконалення законодавства щодо охорони земель».

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про те, що з дня набрання чинностіЗаконом України № 2698-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо відновлення системи оформлення прав оренди земельних ділянок сільськогосподарського призначення та удосконалення законодавства щодо охорони земель», тобто з 19 листопада 2022 року, автоматична пролонгація договорів оренди земельних ділянок сільськогосподарського призначення, укладених з фізичними особами, скасована. Позивач ОСОБА_1 не бажає продовжувати договірні відносини з ТОВ "Агрофірма" ім.Довженка", автоматична пролонгація договору оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення, під час складання повного тексту рішення суду закінчилася, а саме 23.06.2023 року, крім цього представник відповідача у відзиві на позовну заяву зазначив, що визнає позовні вимоги в частині повернення ОСОБА_1 земельної ділянки площею 2,9975 га, (кадастровий номер: 5321386400:00:034:0009), тому земельна ділянка повинна бути повернута позивачу, адже знаходиться у фактичному користуванні відповідача без установлених законом підстав.

Що стосується вимоги позивача в частині стягнення судового збору та витрат на правову допомогу адвоката, то суд виходить з наступного:

Відповідно до частини 1статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки суд дійшов висновку про повне задоволення позовних вимог, то з відповідача на користь позивача стягненню підлягає судовий збір у розмірі 1073,60 грн., що підтверджено квитанцією від 23.01.2023 року.

Щодо витрат на правову допомогу в розмірі 18000.00 грн. слід зазначити наступне.

Згідно з ч.ч. 1, 3ст. 133 ЦПК Українисудові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до ч. 1ст. 134 ЦПК Україниразом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи.

Згідно ч.ч. 1-5ст. 137 ЦПК Українивитрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертоїст. 137 ЦПК Українисуд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Разом з цим Договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (ст.1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Згідно з частиною 8статті 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Отже, на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу та їх відшкодування за рахунок опонента в судовому процесі сторонам необхідно надати суду такі докази: 1) договір про надання правничої допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо); 2) документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження тощо); 3) докази щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт (акти наданих послуг, акти виконаних робіт та ін.); 4) інші документи, що підтверджують обсяг, вартість наданих послуг або витрати адвоката, необхідні для надання правничої допомоги.

Як вбачається з письмових матеріалів справи суду надані: копія Договору № 001 про надання правової допомоги від 10.01.2023 року, додаткова угода №1 до договору про надання правової допомоги № 001 від 10.01.2023 року, копія Акту прийому-передачі виконаних робіт від 19.06.2023 року, копія квитанції від 20.06.2023 року, ордер № 1074760 на надання правової допомоги, копія свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.

Судом встановлено, що адвокат Зінченко Г.В. брав участь у трьох судових засіданнях, вартість участі одного засідання становить 500 грн., а тому суд вважає за необхідне зменшити вартість послуг адвоката Зінченка Г.В. за його участь у судових засіданнях з 2500 грн., як зазначено в акті приймання передачі виконаних робіт до 1500 грн. та приходить до висновку, що судові витрати на правову допомогу адвоката підлягають частковому задоволенню на суму 17 000,00 грн..

На підставівикладеного такеруючись ст.41 Конституції України, ст. ст. 1,2,4,7, 8,12,13,19,30,81,133,134,137,141,210,228-229,258,263-268,354 ЦПК України, ст. ст. 1,11,15,16, 202,207, 215,317,387,626,627,638,792 ЦК України, ст.ст.124,125 Земельного кодексу України,ст.ст.13,14, 18,20,31 Закону України Про оренду землі, ЗУ "Про судовий збір", суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 , адреса місця проживання: с.Тарасівка, Полтавського району, Полтавської області до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма ім.Довженка", юридична адреса: с.Яреськи, вул.Козацький шлях, 29, Миргородського району, Полтавської області про захист права власності та витребування земельної ділянки із незаконного користування - задоволити.

Витребувати із незаконного користування Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма ім.Довженка" належну ОСОБА_1 земельну ділянку площею 2,9975 га, (кадастровий номер: 5321386400:00:034:0009), яка знаходиться на території Зіньківської міської ради (раніше Тарасівська сільська рада) Полтавського (раніше Зіньківського) району Полтавської області.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма ім.Довженка", юридична адреса: с.Яреськи, вул.Козацький шлях, 29, Миргородського району, Полтавської області, код ЄДРПОУ03770394 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_1 , адреса місця проживання: с. Тарасівка, Полтавського району, Полтавської області 1073 (одну тисячу сімдесят три) грн. 60 коп., сплаченого судового збору та 17000 (сімнадцять тисяч) грн. - витрат на правову допомогу, а всього на суму 18073 (вісімнадцять тисяч сімдесят три) грн. 60 коп..

Заходи забезпечення позову застосовані ухвалою Зіньківського районного суду Полтавської області від 13.03.2023 року, що полягають у забороні ТОВ "Агрофірма" ім.Довженка" користуватися (обробляти і засівати) земельну ділянку площею 2,9975 га, кадастровий номер 5321386400:00:034:0009, після набрання рішенням суду законної сили - скасувати.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Полтавського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за на слідками апеляційного перегляду.

Написано власноручно.

Повний текст рішення складено 26 червня 2023 року.

Суддя Зіньківського районного суду

Полтавської області С.Р. Должко