Постанова

від 20.06.2023 по справі 336/10828/21

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Дата документу 20.06.2023 Справа № 336/10828/21

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Є.У.№ 336/10828/21 Головуючий у 1 інстанції: Савеленко О.А.

№ 22-ц/807/245/23 Суддя-доповідач: Крилова О.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 червня 2023 року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого: Крилової О.В.

суддів: Кухаря С.В.

Полякова О.З.

секретар: Бєлова А.В.

розглянувши цивільну справу заапеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 08 червня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства Запорізьке машинобудівне конструкторське бюро «Прогрес» імені Академіки О.Г. Івченка (ДП «Івченко-Прогрес») про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ

В грудні 2021 року ОСОБА_1 звернулося до суду із позовом до ДП Запорізьке машинобудівне конструкторське бюро «Прогрес» імені Академіки О.Г. Івченка (ДП «Івченко-Прогрес») про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.

В обґрунтування позовних вимог зазначав, що він працює на посаді токаря цеху у ДП «Івченко-Прогрес». В грудні 2021 року його права були порушені відповідачем, оскільки ним пред`явлені вимоги до позивача про надання останнім інформації щодо вакцинації від респіраторної хвороби COVID-2019, спричиненої коронавірусом SAPS-CoV-2.

Зазначив, що спочатку відповідач його повідомив про обов`язкове профілактичне щеплення проти хвороби COVID-2019, а 15.12.2021 йому був вручений наказ про відсторонення від роботи за № 327-к/тр з 20.12.2021 з підстав відсутності щеплення від зазначеної хвороби.

Вважає такої дії відповідача незаконними, оскільки в його трудовому контракті та в посадовій інструкції зобов`язання про здійснення такого щеплення немає.

В результаті видання відповідачем оспорюваного наказу, був позбавлений права на працю.

У зв`язку з прийняттям наказу від 15.12.2021 № 327-к/тр про відсторонення від роботи, заробітна плата йому не виплачувалась, тому вважає необхідним стягнути з відповідача невиплачену заробітну плату за час незаконного відсторонення.

Через відсторонення від роботи, було порушено його нормальні життєві зв`язки, він був позбавлений можливості реалізувати свої нормальні життєві функції.З моменту отримання наказу про відсторонення від роботи у нього погіршився сон, був постійно знижений настрій, млявість та підвищена дратівливість, тобто порушився нормальний уклад його життя.

Посилався на те, що у зв`язку з незадовільним станом здоров`я позбавлений можливості повноцінно працювати та продовжувати звичний спосіб життя, постійно відчуває страждання, психологічний дискомфорт, порушена душевна рівновага, виражена у почуттях розпачу, тривоги, дратівливості, у почуттях страху на фоні сильних психологічних відчуттів.

Посилаючись на вищезазначене просив суд, визнати незаконним і скасувати наказ відповідача про відсторонення від роботи та поновити його на роботі. Стягнути з відповідача невиплачену заробітну плату за час незаконного відсторонення від роботи, моральну шкоду в розмірі 50 000 грн. та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000 грн.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 08 червня 2022 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на незаконність, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити в повному обсязі.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що на підставі наказу від 12.11.2021 № 1157 ДП «Івченко-Прогрес» «Про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19» (а.с.65-66) 17 листопада 2021 року позивач був ознайомлений з повідомленням про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19, про правові наслідки відсторонення від роботи, а також про необхідність надання документу, що підтверджує повний курс вакцинації або одну дозу вакцинації, або міжнародного, внутрішнього сертифікату або іноземного сертифікату, що підтверджує вакцинацію від COVID-19 або довідку про тимчасові або постійні протипоказання у строк до 01.12.2021 (а.с.67), про що свідчить його особистий підпис у списку ознайомлення працівників цеху 01.05.66 (механічна бригада) (а.с.54-55).

Згідно з актом № 4 від 30.11.2021 про відмову проведення та надання документу обов`язкового профілактичного щеплення проти COVID-19, ОСОБА_1 було запропоновано надати документ про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19 або медичний висновок про абсолютні протипоказання до вакцинації проти гострої респіраторної хвороби COVID-19 на підставі наказу ДП «Івченко-Прогрес» від 12.11.2021 № 1157. ОСОБА_1 відмовився.

Він був поінформований про правові наслідки відмови або ухилення від обов`язкового проведення профілактичного щеплення проти COVID-19 та відсторонення від роботи без збереження заробітної плати. Крім того, позивач був поінформований, що період відсторонення від роботи без збереження заробітної плати не увійде до страхового стажу для призначення пенсії та оплати тимчасової непрацездатності, адже за цей час роботодавець не сплачуватиме за нього страховий внесок, та до стажу, що дає право на щорічну відпустку. Строк відсторонення - до надання відповідних документів (а.с.56).

У зв`язку з тим, що позивач не надав жодного із зазначених вище документів, ДП «Івченко-Прогрес» видав наказ від 15.12.2021 № 327-к/тр про відсторонення ОСОБА_1 з 20 грудня 2021 року від роботи на час відсутності щеплення проти COVID-19 без збереження заробітної плати (а.с 10).

Наказом ДП «Івченко-Прогрес» № 54-к/тр від 01.03.2021 «Про зупинення дії наказів про відсторонення від роботи» у зв`язку із набранням чинності наказу МОЗ від 25.02.2022 № 380 «Про зупинення дії наказу Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року № 2153» дія наказів, у тому числі й № 327-к/тр від 15.12.2021 зупинена до завершення воєнного стану в Україні (а.с.86).

Згідно з наказом ДП «Запорізьке МКБ «Прогрес» імені Академіка О.Г. Івченка» № 1350 від 30.11.2015 з 01.02.2016 для працівників підприємства встановлено режим роботи з чотирьох денним робочим тижнем (крім окремих робочих місць з повним виробничим навантаженням та чергових служб, що працюють за графіком змінності) з двома вихідними днями (субота, неділя) та з єдиним неробочим по підприємству днем тижня (п`ятниця) (а.с.69-71).

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до ч.1ст.46 КЗпП України відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.

Згідно з ч.2 ст.12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

У Преамбулі наказу МОЗ України від 04.10.2021 № 2153 та зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 07.10.2021 за № 1306/36928 (зі змінами, внесеними наказом МОЗ України № 2393 від 01.11.2021, який офіційно опублікований 09.11.2021 і набрав чинності 09.12.2021, та зареєстрований в Міністерстві юстиції України 08.11.2021 за №1452/37074) визначено, що цей наказ прийнято з метою забезпечення епідемічного благополуччя населення України, попередження інфекцій, керованих засобами специфічної профілактики.

У преамбулі Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, який затверджений цим же наказом зазначено, що обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають працівники відповідних підприємств, установ та організацій, зокрема, відповідно до пунктів 4, 6 цього Переліку підлягають працівники: підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління центральних органів виконавчої влади; підприємств, установ та організацій, включених до Переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04 березня 2015 року № 83.

Також суд першої інстанції врахував? що ДП «Івченко-Прогрес» входить до Переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, затвердженого постановою КМ України від 04.03.2015 року № 83.

Ця обставина, як вважав суд першої інстанції, свідчить про те, що усі працівники, які працюють в ДП «Івченко-Прогрес», у тому числі ОСОБА_1 , є такими, що підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженому наказом Міністерства охорони здоров`я України №2153 від 4 жовтня 2021 року.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги, судова колегія виходить з наступних положень закону.

Відповідно до ст.43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Зміст права на працю, закріпленого положеннями частин першої і другої статті 43 Конституції України, крім вільного вибору праці, включає також відповідні гарантії реалізації цього права. Не може бути дискримінації у реалізації працівниками трудових прав. Порушення їх рівності у трудових правах та гарантіях є недопустимим, а будь-яке обмеження повинне мати об`єктивне та розумне обґрунтування і здійснюватись з урахуванням та дотриманням приписів Конституції України та міжнародних правових актів (рішення Конституційного Суду України у справі за конституційною скаргою щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини третьої статті 40 Кодексу законів про працю України від 4 вересня 2019 року № 6-р(II)/2019).

Оскаржуваний наказ керівником винесений на підставі п. 19 Постанови внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 №1236», п.41-6 Постанови КМУ від 09.12.2020 № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 та наказу МОЗ України від 04.10.2021 №2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням.

Велика Палата Верховного Суду зауважила, що критеріями сумісності заходу втручання у право на повагу до приватного життя з гарантіями ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є такі:

чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, який відповідає вимогам до якості (доступність, чіткість і зрозумілість, передбачуваність застосування з метою уникнення ризику свавілля);

чи переслідувало таке втручання легітимну мету, що випливає саме зі змісту п. 2 вказаної статті;

чи є відповідний захід нагально потрібним і пропорційним цій меті (необхідним у демократичному суспільстві), тобто чи є він у ситуації конкретної людини найменш обтяжливим засобом, що дає змогу досягнути визначеної в п. 2 ст. 8 Конвенції мети.

Втручання становитиме порушення гарантій ст. 8 Конвенції, якщо воно не відповідатиме будь-якому з означених критеріїв.

Велика Палата Верховного Суду у Постанові від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22) констатувала, що застосування приписів законодавства України не має призводити до незаконного й непропорційного втручання у права учасників цивільних, зокрема трудових, правовідносин.

Проаналізувавши законодавство, підзаконні нормативно-правові акти, Велика Палата ВС зазначила, що відсторонення від роботи (виконання робіт) певних категорій працівників, які відмовляються або ухиляються від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, було передбачено законом. Приписи законів України з приводу такого відсторонення є чіткими, зрозумілими та за дотримання визначеної в них процедури дають можливість працівникові розуміти наслідки його відмови або ухилення від такого щеплення за відсутності медичних протипоказань, виявленої за наслідками медичного огляду, проведеного до моменту відсторонення, а роботодавцеві - визначити порядок дій щодо такого працівника.

Якщо відсторонення працівника від роботи не було правомірним, роботодавець зобов`язаний здійснити працівникові визначені законодавством виплати.

Поширення інфекційної хвороби зумовлювало необхідність вжиття державою певних обмежувальних заходів, пов`язаних, зокрема, із втручанням у право на повагу до приватного життя для захисту здоров`я населення від хвороби, яка може становити серйозну небезпеку. Така мета відповідно до п. 2 ст. 8 Конвенції є легітимною. Встановивши обов`язковість щеплення проти COVID-19 для окремих категорій працівників як умову продовження виконання ними трудових обов`язків, держава намагалася досягнути цієї мети.

Разом з тим, як зазначила Велика Палата, необхідно з`ясовувати, чи було нагально необхідним відсторонення працівника від роботи та наскільки саме таке відсторонення сприяло досягненню зазначеної легітимної мети.

Велика Палата Верховного Суду зауважила, що відсторонення особи від роботи, що може мати наслідком позбавлення її в такий спосіб заробітку без індивідуальної оцінки поведінки цієї особи, лише на тій підставі, що вона працює на певному підприємстві, у закладі, установі, іншій організації, може бути виправданим за наявності дуже переконливих підстав. У кожному випадку слід перевіряти, чи була можливість досягнути поставленої легітимної мети шляхом застосування менш суворих, ніж відсторонення працівника від роботи, заходів після проведення індивідуальної оцінки виконуваних ним трудових обов`язків, зокрема оцінки об`єктивної необхідності під час їх виконання особисто контактувати з іншими людьми, можливості організації дистанційної чи надомної роботи, тощо.

Велика Палата Верховного Суду констатувала, що в кожному конкретному випадку для вирішення питання про наявність підстав для обов`язкового щеплення працівника проти COVID-19 і, відповідно, для відсторонення працівника від роботи слід керуватися не тільки Переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом МОЗ України № 2153, але й оцінкою загрози, яку потенційно на роботі може нести не вакцинований працівник. Зокрема, треба враховувати і такі обставини, як: кількість соціальних контактів працівника на робочому місці (прямих / непрямих);

форма організації праці (дистанційна / надомна), у тому числі можливість встановлення такої форми роботи для працівника, який не був щепленим;

умови праці, у яких перебуває працівник і які збільшують вірогідність зараження COVID-19, зокрема потреба відбувати у внутрішні та закордонні відрядження;

контакт працівника з продукцією, яка буде використовуватися (споживатися) населенням.

У даній справі позивач працював токарем, а відтак його робота не була пов`язана ані з обслуговуванням населення, ані з виробництвом продукції, яка буде ним споживатися.

Відповідачем не доведено, що у період, який передував відстороненню від роботи, характер роботи позивача будь-яким чином створював небезпеку для оточуючих через відсутність вакцинації.

Касаційний Цивільний Суд Верховного Суду у постанові від 17 квітня 2019 року у справі № 682/1692/17 дійшов висновку, що принцип важливості суспільних інтересів превалює над особистими правами особи, однак лише тоді, коли таке втручання має об`єктивні підстави та є виправданим. Аналогічний висновок Верховний Суд зробив і в низці інших постанов.

Велика Палата виснувала, що при розгляді подібних справ суди повинні враховувати, що суспільні інтереси превалюють над особистими, однак лише тоді, коли втручання у відповідні права особи має об`єктивні підстави (передбачене законом, переслідує легітимну мету, є нагально необхідним і пропорційним такій меті).

З огляду на викладене, судова колегія вважає, що відсторонення позивача від роботи здійснене з порушенням вимог законодавства, відповідач порушив законне право позивача на працю та її оплату а вжиті заходи втручання у відповідні права особи не мали об`єктивних підстав.

За таких обставин оскаржуване судове рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового про часткове задоволення позову в частині визнання відсторонення таким, що не відповідає закону ти стягнення втраченої заробітної плати.

Щодо стягнення моральної шкоди, судова колегія враховує, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, яка є джерелом національного законодавства, порушення прав людини тягне за собою моральні страждання та виникнення моральної шкоди.

Разом з тим, встановлення Європейським судом з прав людини порушення права, гарантованого Європейською конвенцією з прав людини чи її Протоколами не призводить до автоматичного присудження справедливої сатисфакції. Це чітко зазначено у статті 41 Конвенції, яка передбачає призначення Судом справедливої сатисфакції тільки якщо внутрішнє право не дозволяє повного відшкодування, і навіть в такому випадку - лише "в разі необхідності".

Крім того, Суд надає відшкодування, яке вважатиметься "справедливим" за даних обставин, тобто, зважаючи на всі особливості кожної справи. Суд може вирішити, що стосовно певних скарг визнання порушення Конвенції саме по собі є достатньою справедливою сатисфакцією і немає потреби надавати будь-яку грошову компенсацію. Можуть бути взяті до уваги і місцеві економічні обставини.

У даній справі судова колегія враховує що на час відсторонення від роботи позивача дійсно існувала певна загроза як життю та здоров`ю оточуючих, так і самого позивача через поширення коронавірусної інфекції, позивачем не доведено що його тимчасове відсторонення від роботи мало тяжкі наслідки, а крім того, сам факт поновлення прав та компенсація середнього заробітку за час відсторонення є достатньою справедливою сатисфакцією.

Судова колегія враховує також що на даний час наказ про відсторонення скасовано та позивач поновлений на роботі.

У відповідності до положень ст. 141 ЦПК на користь позивача підлягають стягненню витрати з надання йому правничої допомоги. Розмір витрати підтверджений відповідними розрахунками, не оспорений та не суперечить вимогам розумності.

Керуючись ст. ст. 374, 376, 382 ЦПК України, суд,-

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 08 червня 2022 року по цій справі скасувати та ухвалити нове рішення.

Позов ОСОБА_1 до Державного підприємства Запорізьке машинобудівне конструкторське бюро «Прогрес» імені Академіки О.Г. Івченка (ДП «Івченко-Прогрес») про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди задовольнити частково.

Визнати таким що не відповідає закону наказ від 15.12.2021 р. про відсторонення ОСОБА_1 з посади токаря цеху від роботи.

Стягнути з Державного підприємства Запорізьке машинобудівне конструкторське бюро «Прогрес» імені Академіки О.Г. Івченка (ДП «Івченко-Прогрес») на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 55 252, 30 гр.( п`ятдесят п`ять тисяч двісті п`ятдесят дві гр. 30 коп)., та витрати на правничу допомогу у розмірі 10 000 гр. ( десять тисяч гр.).

В іншій частині позовні вимоги залишити без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 26 червня 2023 р.

Головуючий О.В. Крилова

Судді: С.В. Кухар

О.З. Поляков