Рішення

від 26.06.2023 по справі 420/6854/23

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 420/6854/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 червня 2023 рокум. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіПотоцької Н.В.

розглянувши за правилами загального позовного провадження (у письмовому провадженні) справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Відділу державного нагляду (контролю) у Одеській області Державної служби України з безпеки на транспорті та Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу,-

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Одеського окружного адміністративного суду знаходиться справа за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Відділу державного нагляду (контролю) у Одеській області Державної служби України з безпеки на транспорті та Державної служби України з безпеки на транспорті в якому позивач просить:

- визнати протиправною та скасувати постанову Відділу державного нагляду (контролю) у Одеській області від 27.02.2023 року №355398 про застосування до ОСОБА_1 адміністративно-господарського штрафу у розмірі 17000,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані наступним.

27.02.2023 року Відділом державного нагляду (контролю) у Одеській області прийнято постанову № 355398, якою до ОСОБА_1 застосовано адміністративно господарський штраф у розмірі 17 000 гри.

Вказана постанова прийнята на підставі Акту від 12.01.2023 року № 351224, яким зазначено про наявність порушення, відповідальність за яке передбачена ст. 60 Закону України «Про автомобільний транспорт», а саме ч.1 абз.3 перевезення пасажирів за відсутності на момент проведення перевірки: протоколу перевірки технічного стану транспортного засобу, схеми маршруту; розкладу руху; таблиці вартості проїзду у перевізника ОСОБА_2 .

Проте, з зазначеною постановою Відділу державного нагляду (контролю) у Одеській області від 27.02.2023 року № 355398 неможливо погодитись, оскільки остання є незаконною, безпідставною, винесеною із порушеннями матеріального та процесуального права, а отже є такою, що підлягає скасуванню, у зв`язку з тим, що ОСОБА_1 не є відповідним суб`єктом застосування адміністративно господарського штрафу, оскільки не є автомобільним перевізником та про протиправне використання його автомобіля йому стало відомо тільки з постанови про притягнення його до відповідальності та накладення на нього штрафу у розмірі 17 000 грн.

Процесуальні дії

Ухвалою суду від 06.04.2023 року відкрито провадження по справі в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами (в порядку ст. 262 КАС України).

25.04.2023 року до суду за вхід. №ЕП/14403/23 надійшов відзив, в якому зазначено, що положеннями чинного законодавства покладено на перевізника обов`язок з забезпечення, а водія - пред`явлення для перевірки відповідних документів.

12.01.2023 посадовою особою Відділу державного нагляду (контролю) у Одеській області проводилась рейдова перевірка транспортних засобів перевізників, що здійснюють внутрішні та міжнародні перевезення пасажирів та вантажів.

Представник зазначає, що під час проведення перевірки, водієм ОСОБА_3 пред`явлено свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, відповідно до якого Позивач є власником автомобіля MERCEDES BENZ дн НОМЕР_1 також надано паспорт автобусного маршруту регулярних перевезень ПП «Діамант» маршрут «Рені АС - Одеса АС «Привокзальна» та фото на мобільному пристрої тимчасового реєстраційного талону НОМЕР_2 виданого ОСОБА_2 , дата реєстрації 08.02.2014 (інформація про адресу місцезнаходження чи реєстрації ОСОБА_2 в тимчасовому реєстраційному талоні відсутня).

Під час здійснення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом встановлено порушення, відповідальність за яке передбачена абзацом 3 частини першої статті 60 Закону № 2344-ІІІ. Здійснення перевезення пасажирів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтею 39 Закону № 2344-ІІІ: а саме: протоколу перевірки технічного стану транспортного засобу, схеми маршруту, розкладу руху маршруту, таблиці вартості проїзду.

Відсутність усіх необхідних документів, визначених положеннями Закону № 2344-ІІІ, на момент проведення рейдової перевірки, та встановлені за наданими документами обставини, знайшли своє відображення в акті від 12.01.2023 № 351224.

Представник також зазначив, що водій з актом ознайомлений, пояснень не надав.

Представник звернув увагу, що листом від 23.01.2023 № 4363/35/24-23 Позивача запрошено на розгляд акту на 06.02.2023. Також,листом від 23.01.2023 № 4362/35/24- 23 ПП «Діамант» запрошено на розгляд справи на 06.02.2023.

06.02.2023 під представника ПП «Діамант» адвоката Ушакова О.О., який також є представником Позивача у вказаному спорі, надійшла заява про перенесення розгляду акту.

Запрошенням від 06.02.202 № 1486/35/24-23 ПП «Діамант» запрошено на розгляд справи на 20.02.2023.

ПП «Діамант» повідомлено, що зазначений вище автомобіль MERCEDES BENZ дн НОМЕР_1 не обслуговує маршрути підприємства, а дія тимчасового реєстраційного талону НОМЕР_3 закінчилась 09.08.2022, водія ОСОБА_3 звільнено 03.01.2023.

Враховуючи вказані обставини, запрошенням від 20.02.2023 №10695/35/24-23 Позивача запрошено на розгляд справи на 27.02.2023.

Однак, Позивач на розгляди не з`являвся, жодних пояснень чи спростувань викладених у акті проведення перевірки обставин не надавав.

ОБСТВИНИ СПРАВИ ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ

12.01.2023 року старшими державними інспекторами Відділу державного нагляду (контролю) у Одеській області Тагієвим Р.К., відповідно до направлення на рейдову перевірку від 06.01.2023 року №02/в, проведено перевірку транспортного засобу марки MERCEDES BENZ, державний номерний знак НОМЕР_1 , власником якого є ОСОБА_1 , що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу серія НОМЕР_4 від 11.03.2011 року.

Під час проведення перевірки, водієм ОСОБА_3 (посвідчення водія НОМЕР_5 від 16.08.2022 року) пред`явлено наступні документи:

-свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_4 від 11.03.2011 року;

-паспорт автобусного маршруту регулярних перевезень ПП «Діамант» маршрут «Рені АС - Одеса АС «Привокзальна»;

-фото на мобільному пристрої тимчасового реєстраційного талону НОМЕР_2 виданого ОСОБА_2 , дата реєстрації 08.02.2014, дійсний до 08.02.2024 року (інформація про адресу місцезнаходження чи реєстрації ОСОБА_2 в тимчасовому реєстраційному талоні відсутня).

У ході перевірки встановлено порушення, відповідальність за яке передбачена ст.60 Закону України «Про автомобільний транспорт», зокрема: «ч.1 абз.3 перевезення пасажирів за відсутності на момент проведення перевірки: протоколу перевірки технічного стану транспортного засобу, схеми маршруту; розкладу руху; таблиці вартості проїзду у перевізника ОСОБА_2 ».

За результатами перевірки складено акт №351224 проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом від 12.01.2023 року відповідно до якого встановлено порушення позивачем вимог законодавства про автомобільний транспорт відповідальність за яке передбачена абз.3 ч.1 ст.60 Закону України «Про автомобільний транспорт».

Зазначений автомобіль раніше надавався ПП «ДІАМАНТ» для ведення господарської діяльності, у зв`язку з чим було оформлено тимчасовий реєстраційний талон ДХХ№ 091421, строк дії якого закінчився 09.08.2022 року.

Інформації щодо укладення між ОСОБА_1 та ПП «ДІАМАНТ» додаткових угод щодо надання спірного ТЗ для господарської діяльності після 09.08.2022 року до суду сторонами не надано та позивачем заперечується.

В акті №351224 від 12.01.2023 року міститься запис про те, що водій ознайомлений з актом, пояснення не надав, акт водієм ( ОСОБА_3 ) підписаний.

Листом від 23.01.2023 № 4363/35/24-23 ОСОБА_1 запрошено на розгляд акту на 06.02.2023.

Листом від 23.01.2023 № 4362/35/24-23 ПП «Діамант» запрошено на розгляд справи на 06.02.2023.

06.02.2023 від представника ПП «Діамант» адвоката Ушакова О.О., надійшла заява про перенесення розгляду акту.

Запрошенням від 06.02.202 № 1486/35/24-23 ПП «Діамант» запрошено на розгляд справи на 20.02.2023.

Листом від 23.02.2023 року вих. №23-02/23 ПП «Діамант» повідомило, що зазначений автомобіль MERCEDES BENZ дн НОМЕР_1 не обслуговує маршрути підприємства, а дія тимчасового реєстраційного талону НОМЕР_3 закінчилась 09.08.2022, водія ОСОБА_3 звільнено 03.01.2023 року відповідно до наказу №03-01/23-к (на підтвердження надана виписка з книги реєстрації наказів з особового складу).

Запрошенням від 20.02.2023 № 10695/35/24-23 ОСОБА_1 запрошено на розгляд справи на 27.02.2023.

ОСОБА_1 на розгляд не з`являвся, жодних пояснень чи спростувань викладених у акті проведення перевірки обставин не надавав.

27.02.2023 року начальником Відділу державного нагляду (контролю) у Одеській області, що входить до складу Державної служби України з безпеки на транспорті, винесено Постанову №355398 щодо стягнення з ОСОБА_1 адміністративно-господарського штрафу в сумі 17 000, 00 грн. на підставі Акту № 351224 від 12.01.2023 року.

РЕЛЕВАНТНІ ДЖЕРЕЛА ПРАВА

Частиною другою статті 19 Конституції України визначено обов`язок органів держаної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Постановою Кабінету Міністрів України № 103 від 11.02.2015р. затверджено Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті (далі Укртрансбезпека).

Відповідно до п. 1 вказаного Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №103 від 11.02.2015 (далі - Положення №103), Державна служба України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури і який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті.

Згідно з п. 8 Положення №103, Укртрансбезпека здійснює свої повноваження безпосередньо, через утворені в установленому порядку територіальні органи.

Порядок здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, затверджений постановою Кабінету Міністрів України №1567 від 08.11.2006 (далі - Порядок №1567), визначає процедуру здійснення державного контролю за додержанням суб`єктами господарювання, які провадять діяльність у сфері автомобільного транспорту (далі - суб`єкти господарювання), вимог законодавства про автомобільний транспорт, норм та стандартів щодо організації перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом, норм міжнародних договорів про міжнародне автомобільне сполучення, виконанням умов перевезень, визначених дозволом на перевезення на міжобласних автобусних маршрутах, вимог Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення, дотриманням габаритно-вагових параметрів, наявністю дозвільних документів на виконання перевезень та відповідністю виду перевезень, відповідних ліцензій, внесенням перевізниками-нерезидентами платежів за проїзд автомобільними дорогами.

Згідно з пунктами 3, 4 Порядку № 1567, органами державного контролю на автомобільному транспорті (далі - органи державного контролю) є Укртрансбезпека, її територіальні органи.

Згідно з п. 8 Положення №103 Укртрансбезпека здійснює свої повноваження безпосередньо, через утворені в установленому порядку територіальні органи.

Державний контроль на автомобільному транспорті (далі - державний контроль) здійснюється посадовими особами органу державного контролю (далі - посадові особи) у форменому одязі, які мають відповідне службове посвідчення, направлення на перевірку, сигнальний диск (жезл) та індивідуальну печатку, шляхом проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі).

Рейдові перевірки можуть проводитися із залученням посадових осіб відповідного підрозділу Національної поліції, Укравтодору, органу місцевого самоврядування та/або місцевої держадміністрації, підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління Укртрансбезпеки, та власників (балансоутримувачів) пунктів габаритно-вагового контролю (за погодженням з їх керівниками).

Згідно з п. п. 14,15 Порядку № 1567, рейдова перевірка транспортних засобів проводиться в будь-який час на окремо визначених ділянках дороги, маршрутах руху, автовокзалах, автостанціях, автобусних зупинках, місцях посадки та висадки пасажирів, стоянках таксі і транспортних засобів, місцях навантаження та розвантаження вантажних автомобілів, місцях здійснення габаритно-вагового контролю, під час виїзду з підприємств та місць стоянки, на інших об`єктах, що використовуються суб`єктами господарювання для забезпечення діяльності автомобільного транспорту.

Під час проведення рейдової перевірки перевіряється виключно: наявність визначених статтями 39 і 48 Закону документів, на підставі яких здійснюються перевезення автомобільним транспортом; додержання вимог статей 53, 56, 57 і 59 Закону; додержання водієм вимог Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення (ЄУТР) (далі - Європейська угода); відповідність зовнішнього і внутрішнього спорядження (екіпірування) транспортного засобу встановленим вимогам; оснащення таксі справним таксометром; відповідність кількості пасажирів, що перевозяться, відомостям, зазначеним у реєстраційних документах, або нормам, передбаченим технічною характеристикою транспортного засобу; додержання водієм автобуса затвердженого розкладу та маршруту руху; наявність у всіх пасажирів квитків на проїзд та квитанцій на перевезення багажу, а у разі пільгового проїзду - відповідного посвідчення; додержання водієм режиму праці та відпочинку, а також вимоги щодо наявності в автобусі двох водіїв у разі перевезення пасажирів на відстань 500 і більше кілометрів або перевезення організованих груп дітей за маршрутом, який виходить за межі населеного пункту та має протяжність понад 250 кілометрів; виконання водієм інших вимог Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту та Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, інших нормативно-правових актів.

Приписами п. п. 20, 21 Порядку № 1567 передбачено, що виявлені під час перевірки порушення вимог законодавства та норм і стандартів щодо організації перевезень автомобільним транспортом зазначаються в акті з посиланням на порушену норму.

У разі виявлення в ході перевірки транспортного засобу порушення законодавства про автомобільний транспорт посадовими особами, що провели перевірку, складається акт за формою згідно з додатком 3.

Статтею 1 Закону України «Про автомобільний транспорт» встановлено, що автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами.

Статтею 33 Закону України «Про автомобільний транспорт» визначено, що автомобільним перевізником, що здійснює перевезення вантажів на договірних умовах, є суб`єкт господарювання, який відповідно до законодавства надає послугу згідно з договором про перевезення вантажу транспортним засобом, що використовується на законних підставах.

Положеннями ст.34 Закону України «Про автомобільний транспорт» передбачені вимоги до автомобільного перевізника, зокрема, автомобільний перевізник повинен:

виконувати вимоги цього Закону та інших законодавчих і нормативно-правових актів України у сфері перевезення пасажирів та/чи вантажів;

утримувати транспортні засоби в належному технічному і санітарному стані та забезпечувати їх зберігання відповідно до вимог статті 21 цього Закону;

забезпечувати контроль технічного і санітарного стану транспортних засобів перед виїздом на маршрут;

забезпечувати проведення медичного контролю стану здоров`я водіїв;

організувати проведення періодичного навчання водіїв методам надання домедичної допомоги потерпілим від дорожньо-транспортних пригод;

забезпечувати умови праці та відпочинку водіїв згідно з вимогами законодавства;

забезпечувати проведення стажування та інструктажу водіїв у порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту;

забезпечувати безпеку дорожнього руху;

забезпечувати водіїв відповідною документацією на перевезення пасажирів.

Відповідно до ст.39 Закону України «Про автомобільний транспорт» автомобільні перевізники, водії, пасажири повинні мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконуються пасажирські перевезення.

Документи для регулярних пасажирських перевезень:

для автомобільного перевізника - ліцензія, договір із органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування чи їх дозвіл, паспорт маршруту, документ, що засвідчує використання автобуса на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством України;

для водія автобуса - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, квитково-касовий лист, схема маршруту, розклад руху, таблиця вартості проїзду (крім міських перевезень), інші документи, передбачені законодавством України;

для пасажира - квиток на проїзд в автобусі та на перевезення багажу (для пільгового проїзду - посвідчення особи встановленого зразка чи довідка, на підставі якої надається пільга), а в разі запровадження автоматизованої системи обліку оплати проїзду - електронний квиток та документи для пільгового проїзду.

Відповідно до абз.3 ч.1 ст.60 Закону України «Про автомобільний транспорт» за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи за перевезення пасажирів та вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтями 39 і 48 цього Закону, - штраф у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Наказом Міністерства транспорту та зв`язку України 07.05.2010 року № 278, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 17 червня 2010 року за № 408/17703, затверджений «Порядок розроблення та затвердження паспорта автобусного маршруту» (далі - Порядок № 278).

Згідно з пунктом 1.3 Порядку 278 автомобільний перевізник повинен забезпечити: водія автобуса, що здійснює перевезення пасажирів за маршрутом регулярних перевезень, таблицею вартості проїзду (крім міських перевезень), схемою маршруту та копією затвердженого організатором перевезень розкладу руху.

Відповідно до п.1.4. Порядку №278 схема маршруту та розклад руху регулярних перевезень або відповідний примірник паспорта регулярних спеціальних перевезень пред`являються водієм автобуса під час здійснення перевезень пасажирів та перевізником за його місцезнаходженням для перевірки представникам Державної служби України з безпеки на транспорті під час здійснення ними державного контролю та представникам Державної автомобільної інспекції МВС України (далі - Державтоінспекція).

Отже, з наведених норм чинного законодавства, на підставі яких позивача притягнуто до відповідальності, вбачається, що адміністративно-господарські штрафи застосовуються до автомобільних перевізників.

Спірним у цій справі є питання правомірності стягнення саме з власника транспортного засобу адміністративно-господарських санкцій та визначення такого власника перевізником.

Відповідно до ст.1 Закону України Про автомобільний транспорт автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами.

Також у ст.1 Закону України Про автомобільний транспорт визначено, що послуга з перевезення пасажирів чи вантажів - перевезення пасажирів чи вантажів транспортними засобами на договірних умовах із замовником послуги за плату.

З матеріалів справи судом встановлено, що посадова особа Відповідача при проведенні перевірки визначив ОСОБА_1 як власника транспортного засобу, а ОСОБА_2 як особу якій належить транспортний засіб відповідно до тимчасового реєстраційного талону НОМЕР_2 від 08.02.2014 (дійсний до 08.02.2024 року), а також зазначено автомобільним перевізником пасажирів ПП «Діамант» відповідно до паспорта автобусного маршруту регулярних перевезень та а ОСОБА_2 з наданих водієм документів. Така інформація (про автомобільного перевізника та власника) зазначена в акті проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом від 12.01.2023 року №351224.

Разом з тим, ОСОБА_1 в акті №351224 як перевізник не зазначається, натомість, як зазначає відповідач, ОСОБА_2 на розгляд не було запрошено у зв`язку з відсутністю даних про особу в наданому тимчасовому реєстраційному талоні.

Зазначений автомобіль раніше надавався ПП «ДІАМАНТ» для ведення господарської діяльності, у зв`язку з чим було оформлено тимчасовий реєстраційний талон ДХХ№ 091421, строк дії якого закінчився 09.08.2022 року.

Інформації щодо укладення між ОСОБА_1 та ПП «ДІАМАНТ» додаткових угод щодо надання спірного ТЗ для господарської діяльності після 09.08.2022 року до суду сторонами не надано та позивачем заперечується.

Крім того, в ході розгляду акта, листом від 23.02.2023 року вих. №23-02/23 ПП «Діамант» повідомило, що зазначений автомобіль MERCEDES BENZ дн НОМЕР_1 не обслуговує маршрути підприємства, а дія тимчасового реєстраційного талону НОМЕР_3 закінчилась 09.08.2022, водія ОСОБА_3 звільнено 03.01.2023 року відповідно до наказу №03-01/23-к (на підтвердження надана виписка з книги реєстрації наказів з особового складу).

Прийнявши вказані заперечення, контролюючий орган не розглядав ПП «Діамант» в якості перевізника при винесенні постанови №355398.

ОСОБА_2 на розгляд акта не запрошувався взагалі та до відповідальності не притягався.

Разом з тим, водій транспортного засобу на момент проведення перевірки, ОСОБА_3 , надав свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_4 від 11.03.2011 року, паспорт автобусного маршруту регулярних перевезень ПП «Діамант» маршрут «Рені АС - Одеса АС «Привокзальна», та фото на мобільному пристрої тимчасового реєстраційного талону НОМЕР_2 виданого ОСОБА_2 , дата реєстрації 08.02.2014, дійсний до 08.02.2024 року. В жодному з цих документів ОСОБА_1 не зазначений перевізником.

Доказів найму вищезазначеного водія Позивачем чи укладення між ним та Позивачем окремої угоди до суду сторонами не надавалися.

З огляду на вищевказане, суд зазначає, що Верховний Суд висловив позицію, що порушення процедури прийняття рішення суб`єктом владних повноважень саме по собі може бути підставою для визнання його протиправним та скасування у разі, коли таке порушення безпосередньо могло вплинути на зміст прийнятого рішення.

Певні дефекти адміністративного акта можуть не пов`язуватись з його змістом, а стосуватися процедури його ухвалення. У такому разі можливі дві ситуації: внаслідок процедурного порушення такий акт суперечитиме закону (тоді акт є нікчемним), або допущене порушення не вплинуло на зміст акта (тоді наслідків для його дійсності не повинно наставати взагалі).

Отже, саме по собі порушення процедури прийняття акта не повинно породжувати правових наслідків для його дійсності, крім випадків, прямо передбачених законом.

Виходячи із міркувань розумності та доцільності, деякі вимоги до процедури прийняття акта необхідно розуміти не як вимоги до самого акта, а як вимоги до суб`єктів владних повноважень, уповноважених на їх прийняття.

Так, дефектні процедури прийняття адміністративного акта, як правило, тягнуть настання дефектних наслідків (ultra- invalid). Разом із тим, не кожен дефект акта робить його неправомірним.

Стосовно ж процедурних порушень, то в залежності від їх характеру такі можуть мати наслідком нікчемність або оспорюваність акта, а в певних випадках, коли йдеться про порушення суто формальні, взагалі не впливають на його дійсність.

Суд наголошує, що, у відповідності до практики Європейського Суду з прав людини, скасування акта адміністративного органу з одних лише формальних мотивів не буде забезпечувати дотримання балансу принципу правової стабільності та справедливості.

Таким чином, ключовим питанням при наданні оцінки процедурним порушенням, допущеним під час прийняття суб`єктом владних повноважень рішення, є співвідношення двох базових принципів права: "протиправні дії не тягнуть за собою правомірних наслідків" і, на противагу йому, принцип "формальне порушення процедури не може мати наслідком скасування правильного по суті рішення".

Межею, що розділяє істотне (фундаментальне) порушення від неістотного, є встановлення такої обставини: чи могло бути іншим рішення суб`єкта владних повноважень за умови дотримання ним передбаченої законом процедури його прийняття.

Виходячи із міркувань розумності та доцільності, деякі вимоги до процедури прийняття акта необхідно розуміти не як вимоги до самого акта, а як вимоги до суб`єктів владних повноважень, уповноважених на їх прийняття. Дефектні процедури прийняття адміністративного акта, як правило, тягнуть настання дефектних наслідків. Разом із тим, не кожен дефект акта робить його неправомірним.

Фундаментальне порушення - це таке порушення суб`єктом владних повноважень норм права, допущення суттєвої, істотної помилки при прийнятті певного рішення, яке мало наслідком прийняття незаконного рішення.

Стосовно ж процедурних порушень, то в залежності від їх характеру такі можуть мати наслідком нікчемність або оспорюваність акта, а в певних випадках, коли йдеться про порушення суто формальні, взагалі не впливають на його дійсність.

Отже, суд, не применшуючи значення необхідності дотримання встановленої законодавством процедури ухвалення того чи іншого рішення, вважає, що порушення такої процедури може бути підставою до скасування рішення суб`єкта владних повноважень лише за тієї умови, що воно вплинуло або могло вплинути на правильність рішення.

Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23 квітня 2020 року у справі № 813/1790/18.

З огляду на велику кількість розбіжностей в зазначенні автомобільного перевізника, суд дійшов висновку, що державний інспектор при оформленні акта №351224 допустив істотне порушення процедури, не з`ясував достовірні відомості про фактичного перевізника на підставі належних та достатніх доказів.

Такі обставини свідчіть про те, що в матеріалах справи відсутні належні та достатні докази, що позивач має відношення до відповідних автомобільних перевезень.

Суд погоджується з доводами Укртрансбезпеки про те, що автомобільний перевізник має використовувати транспортний засіб для перевезення пасажирів на законних підставах. Проте автомобільним перевізником є той, хто за умовами договору (із замовником/ пасажиром) про перевезення пасажирів надає відповідну послугу (статті 33, 42 Закону № 2344-III), а не власник/користувач транспортного засобу.

Не без того, що надання цієї послуги може передбачати використання (на законних підставах) транспортного засобу, який належить іншій особі, але ця обставина не змінює правового статусу перевізника в цих правовідносинах, особливо коли йдеться про застосування відповідальності, передбаченої абзацом третім частини першої статті 60 Закону № 2344-III. Тому автомобільний перевізник не може визначатися тільки на підставі реєстраційних документів на транспортний засіб (адже такі дані не завжди можуть збігатися), як на тому акцентує відповідач.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 22 лютого 2023 року у справі №240/22448/20 та від 22 грудня 2021 року у справі №420/3371/21.

Аналізуючи наведені вище положення законодавства у зіставленні з обставинами цієї справи, суд виходить передусім з того, що відповідальність за порушення законодавства про автомобільний транспорт, зокрема, за перевезення пасажирів та вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтями 39 і 48 цього Закону покладається виключно на автомобільних перевізників, а не на власників/користувачів транспортного засобу, яким перевозиться пасажирів.

Оскільки відповідачем не доведено, що саме Позивач 12.01.2023 здійснював свою господарську діяльність щодо перевезення пасажирів або використовував найману працю водія, який таке перевезення здійснював або укладав із водієм цивільно-правову угоду щодо здійснення відповідних перевезень, відповідальність за порушення законодавства про автомобільний транспорт на позивача покладена бути не може.

Таким чином, правові підстави для накладення штрафу на ОСОБА_1 відсутні.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог, шляхом визнання протиправною та скасування постанови Відділу державного нагляду (контролю) у Одеській області від 27.02.2023 року №355398 про застосування до ОСОБА_1 адміністративно-господарського штрафу у розмірі 17000,00 грн.

Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); добросовісно; розсудливо.

Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Згідно положень ст. 75 КАС України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому в силу положень ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Щодо витрат на правничу допомогу.

Частинами 1, 2 ст.132 КАС України передбачено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до ч. 11 ст. 139 КАС України судові витрати третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, стягуються на її користь зі сторони, визначеної відповідно до вимог цієї статті, залежно від того, заперечувала чи підтримувала така особа заявлені позовні вимоги.

Згідно ч.1 ст.143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Частиною 1 ст. 134 КАС України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Згідно із п.3 ст. 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат:1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частинами 4, 5 ст. 134 КАС України передбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно із ч.ч. 6, 7 ст. 134 КАС України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

При цьому, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

При вирішенні питання про розподіл судових витрат, суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Зазначене відповідає алгоритму дій викладеному в постанові Великої Палати Верховного Суду від 4 червня 2019 року у справі № 9901/350/18

Положеннями ч.3-5 ст.143 КАС України передбачено, що якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог. Для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше п`ятнадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог. У випадку, передбаченому частиною третьою цієї статті, суд виносить додаткове рішення в порядку, визначеному статтею 252 цього Кодексу.

Представником позивача заявлено розмір правничої допомоги 4000 грн та на підтвердження понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу разом з заявою не надано документів.

В свою чергу, суд зазначає, що вирішуючи питання про визначення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, суд має враховувати складність справи, час витрачений адвокатом на виконання робіт, обсяг наданих послуг та ціну позову, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору.

Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат, про що зазначено в постанові Верховного Суду від 23.05.2018 року по справі №61-3416св18.

В постанові від 24.01.2019 року по справі №910/15944/17 Верховний Суд зауважив, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі «Баришевський проти України» (Заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі «Двойних проти України» (Заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі «Меріт проти України» (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму.

З урахуванням зазначеного, суд вважає, що розмір понесених позивачем витрат на правничу допомогу адвоката у розмірі 2000,00 грн є обґрунтованим та пропорційною до предмета спору та складності справи.

Згідно ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При розподілі судових витрат суд враховує, що позивачем сплачено судовий збір у загальному розмірі 1073,60 грн.

Таким чином, відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України, з Державної служби України з безпеки на транспорті за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 слід стягнути судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1073,60 грн.

Керуючись ст. ст. 2-9, 12, 139, 242, 246, 250, 251, 255, 262, 295, 297 КАС України, суд,

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Відділу державного нагляду (контролю) у Одеській області Державної служби України з безпеки на транспорті та Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу задовольнити повністю.

Визнати протиправною та скасувати постанову Відділу державного нагляду (контролю) у Одеській області від 27.02.2023 року №355398 про застосування до ОСОБА_1 адміністративно-господарського штрафу у розмірі 17000,00 грн.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Державної служби України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) на ОСОБА_1 судові витрати за сплату судового збору у розмірі 1073 (одна тисяча сімдесят три гривні) грн. 60 коп. сплачені відповідно до квитанції №32528798800006584128 від 30.03.2023 року та витрати на правничу допомогу у розмірі 2000 (дві тисячі гривень) грн. 00 коп.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та у строки, встановлені ст. ст. 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , паспорт НОМЕР_6 )

Відділ державного нагляду (контролю) у Одеській області Державної служби України з безпеки на транспорті (адреса: 65014, м. Одеса, вул. Успенська, буд. 4, Код ЄДРПОУ: 38297000, тел. (048) 737-8792, ел. пошта: odesa@dsbt.gov.ua)

Державна служба України з безпеки на транспорті (адреса: 01352, м. Київ, пр.-т. Пересоги, буд. 14, Код ЄДРПОУ: 39816845, тел. (044) 351-47-66, ел. пошта: contact@dsbt.gov.ua)

Головуючий суддяПотоцька Н.В.