Рішення

від 20.06.2023 по справі 464/2299/22

ЛИЧАКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ЛЬВОВА

Справа № 464/2299/22

Провадження № 2/463/562/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 червня 2023 року Личаківський районний суд м. Львова

в складі: головуючого судді Рудакова Д. І.

при секретарі судового засідання Метеллі Б.Б.

позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

представника відповідача ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження в залісуду вм.Львові цивільнусправу запозовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Національний академічний український драматичний театр імені Марії Заньковецької» про скасування наказу «Про простій в умовах воєнного часу», скасування наказу «Про скорочення чисельності працівників», скасування наказу «Про звільнення ОСОБА_1 », поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення заробітної плати, -

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернувся в суд із позовною заявою до Державного підприємства «Національний академічний український драматичний театр імені Марії Заньковецької» про скасування наказу «Про простій в умовах воєнного часу», скасування наказу «Про скорочення чисельності працівників», скасування наказу «Про звільнення ОСОБА_1 », поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення заробітної плати. Позовні вимоги аргументовав тим, що Постанову Львівського апеляційного суду від 04 жовтня 2021 року залишеною без змін постановою Верховного суду від 16 лютого 2022 року у справі № 463/3590/20 та поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника художньо - освітлювального цеху Державного підприємства «Національний академічний український драматичний театр імені Марії Заньковецької» з 21 березня 2020 року.

06 жовтня 2021 року відповідач видав наказ № 158-к «Про виконання постанови Львівського апеляційного суду від 04 жовтня 2021 року». Пунктом 1 наказу він безпідставно переклав свій безпосередній, прямий обов`язок по відновленню в штатному розписі посади позивача на міністерство культури та інформаційної політики України та запропонував собі звернутись до зазначеного вище міністерства «з клопотанням про внесення змін до штатного розпису щодо введення посади позивача». Посаду позивача він вивів поза штат, та зобов`язав бухгалтерію провести виплату позивачу середнього заробітку за час вимушеного прогулу».

Незважаючи на набрання рішенням суду законної сили 04.10.2021 року, відповідачем воно навмисно не виконано і на даний час. Позивач до штату відповідачем не включений. Достовірно знаючи, що станом на 01 жовтня 2021 року у відповідача були наявні 17,5 вакантних посад, відповідач мав та на даний час має реальну можливість внести зміни до штатного розпису та ввести до свого штату посаду позивача або рівнозначну, аналогічну їй посаду, яка відповідає посаді, освіті, досвіду роботи, спеціальності, окладу та спеціалізації позивача, що прямо передбачено зазначеними вище рішеннями судів та вимогами ч. З ст. 64 ГК України. Однак відповідач навмисно цього не зробив, а навпаки повторно, протиправно знову звільнив позивача, неодноразово порушуючи вимоги діючого законодавства України.

Так наказом № 32/к від 09 березня 2022 року «Про простій в умовах воєнного часу» відповідач, за відсутності законних підстав передбачених ст. 34 КЗпП України, невмотивовано, необґрунтовано оголосив позивачу про «простій». Мотивами для оголошення простою відповідач вказав наступні обставини: «у зв`язку з соціально - політичною ситуацією у державі, зумовленою спільним воєнним нападом російської федерації та республіки білорусь проти України, що потягло за собою запровадження воєнного стану», що на думку відповідача ці обставини «виключають здійснення основної статутної діяльності Театру, у зв`язку із складнощами у виконанні трудової функції та для оптимізації виробничо-постановочного процесу, керуючись ст.34, 113 КЗпП України та п. 3.1.11 Колективного договору».

Наказ про оголошення простою позивачу та виплату йому лише 2/з посадового окладу не відповідає та суперечить вимогам ст. 34 КЗпП, тому підлягає скасуванню з наступних підстав. Наказ не містить доказів зупинення роботи відповідача, викликане відсутністю у нього організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи позивачем. Текст наказу не містить доказів наявності або впливу на відповідача невідворотної сили або інших обставин, визначених Законом для оголошення простою. З 24 лютого по даний час відповідач постійно здійснює свої статутні повноваження та проводить вистави. Простій не може бути оголошено одній особі. В наказі не зазначено дати початку та дати закінчення «простою», строку дії простою. Додатків та посилань на будь - які докази наказ не містить, а з тексту наказу таких не вбачається. Відсутні докази, яким саме чином виключалось здійснення основної статутної діяльності відповідача. Наказ не містить доказів у зв`язку із якими саме складнощами у виконанні трудової функції саме особисто позивачем викликаний його ж простій. Наказ не містить доказів для оптимізації якого саме виробничо - постановочного процесу відповідача, в якому обсязі та протягом якого періоду необхідно оголошувати простій одній єдиній особі позивачу, який перебував поза штатом. Діюче законодавство не надає визначення поняття «воєнного часу».

Окрім цього наказом відповідача № 33/к від 11 березня 2022 року «Про скорочення чисельності працівників» (позаштатна посада) скорочено посаду «начальник художньо освітлювального цеху» поза штатним розписом та організаційною структурою з 14 травня 202 2року. Пунктом зазначеного наказу попереджено позивача про вивільнення за п. 1 ст. 40 КЗпП України у 2-х місячний термін з моменту доведення до відома відповідне попередження і запропоновано перевести його за згодою на вакантні посади, на які не укладено трудового договору. Пунктом 3 зазначеного наказу відповідач взяв на себе обов`язок протягом 2-х місячного строку повідомляти невідому особу про появу вільних посад та пропонувати їх для переведення невстановленій особі, однак цього не виконав. У разі відмови від переведення невідомої особи провести звільнення не зазначеного працівника у встановленому законом порядку. Наказ не містить доказів повідомлень протягом 2-х місячного строку про наявність та появу вільних вакантних посад в штаті у відповідача, які відповідають освіті, спеціалізації, досвіду роботи, окладу та спеціальності позивача. Наказ не містить доказів та переліку запропонованих позивачу штатних вільних вакантних посад за період з 11 березня 2022 року по 13 травня 2022 року, які відповідають освіті, спеціалізації, досвіду роботи, окладу та спеціальності позивача, в тому числі і для його переведення на штатну посаду. Крім цього наказ № 33/К від 11 березня 2022року не містить підпису позивача про ознайомлення з ним та про його отримання.

Зазначив, лист відповідача № 131 від 11 березня 2022 року адресований невстановленій особі без зазначення ПІБ, у першому абзаці якого відповідач на власний розсуд припустив, що «у зв`язку із скороченням витрат на утримання театру, відсутністю виробничої потреби, а також приведенням у відповідність до актуальної структури Театру, затвердженої МКІП України, посада позивача підлягає скороченню. Такі припущення відповідача не відповідають та суперечать п. 1 ст. 40 КЗпП України В другому абзаці листа невідому особу попереджено про розірвання трудового договору у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці п. 1 ст. 40 КЗпП України у 2-х місячний термін з часу цього попередження.

Окрім цього Наказом № 58/к від 12 травня 2022 року «Про скорочення посади, ОСОБА_4 » не поновленого ( відсутнього) в штаті позивача відповідач звільнив з посади начальника художньо - освітлювального цеху « в зв`язку із скороченням штату працівників» за пунктом 1 ст. 40 КЗпП України з 14 травня 2022 року. Параграфом 1 оскаржуваного наказу мотивами для звільнення позивача, відповідач зазначив: «у зв`язку із скороченням витрат на утримання театру, відсутністю виробничої необхідності, а також приведенням у відповідність до актуальної структури Театру, затвердженої МКІП України, скоротити 14 травня 2022 року позаштатну посаду позивача. Наказ про звільнення позивача не відповідає та суперечить вимогам пункту 1 частини 1 ст. 40 КзПП України, тому підлягає скасуванню. Належних, допустимих, достовірних та достатніх письмових доказів фактичного, реального внесення відповідачем змін до штатного розпису з 11 березня 2022року по 13 травня 2022року та доказів фактичного внесення змін в організації виробництва за цей період, які би включали скорочення позаштатної посади позивача, немає.

Окрім цього стверджує, позивач ОСОБА_1 , що за період з 11 березня 2022 року по 13 травня 2022 року не отримував від відповідача жодних пропозицій, назв, чи переліку штатних вільних вакантних посад, які відповідають його освіті, спеціалізації, досвіду роботи, окладу та спеціальності, в тому числі і для його переведення на штатну посаду. Порядок вивільнення працівників у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці та порядок врахування переважного права працівника на залишення на роботі встановлено статтями 42, 49-2 КЗпП України. Проведення вивільнення працівників на підставі п. 1 ст. 40 КзПП допускається за умови дотримання, передбачених ст.49-2 цього ж законодавчого акту. Тут, зокрема вказано, що про наступне вивільнення, працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільнення працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку з змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, установі, організації. Діючим законодавством України не передбачено скорочувати посаду, якої і так немає у штатному розписі. Наказ не містить передбачених пунктом 1 частини 1 ст. 40 КзПП України підстав для звільнення позивача. Окрім цього, обов`язком відповідача було запропонувати позивачу іншу роботу, яка відповідає його освіті, спеціалізації, досвіду роботи, окладу та спеціальності. Однак цього обов`язку та вимог діючого законодавства відповідачем не дотримано та порушено.

Вимогами передбаченими частиною другою статті 235 КЗпП України встановлено, що при ухваленні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Згідно виписки по заробітній платі позивача за період з 05 жовтня 2021 року по 14 травня 2022 року та повідомлення від 13.05.2022 року № 207 розмір середнього місячного заробітку позивача становив 24362 грн., а оклад позивач був 23292 грн. Розмір доходів позивача за два останні місяці, що передували звільненню ( без врахування часу простою з 09.03.2022року) становив :

за січень 2022року відповідачем виплачено позивачу заробітну плату в сумі 23292грн;

за лютий 2022 року відповідачем виплачено позивачу заробітну плату в сумі 23292 грн;

Розрахунок належних виплат за час вимушеного прогулу наступний:

Січень 2022: 23 292 грн. за 19 робочих день;

Лютий 2022: 23292 грн. за 20 робочих днів.

Середньоденна заробітна плата: (23292 грн.+23292 грн.) - Ц19роб.д.+20 робочих днів)= 1194,46 грн. За період з 14 травня 2022 року по 11 червня 2022 року є 20 робочих днів.

Розрахунок 20 робочих днів*1194,46 грн..= 23 889,23 грн. З врахуванням того, що оскаржуваний наказ відповідача від 9 березня 2022року № 32/к про оголошення позивачу простою не відповідає та суперечить вимогам ст. 34 КЗпП України, він підлягає скасуванню в судовому порядку, а позивачу має бути виплачена заборгована заробітна плата за весь період дії зазначеного вище наказу.

В період простою з 09 березня 2022року по 14 травня 2022 року відповідач оплачував позивачу лише 2/3 тарифної ставки ( посадового окладу), а саме за березень 2022року позивач отримав лише частину заробітної плати в розмірі 13966,34 грн., а за квітень 2022року позивач отримав лише частину заробітної плати в розмірі 15528,08 грн., а мав отримати 23292грн. за кожний місяць.

За березень 2022 року відповідач не виплатив позивачу заробітну плату в розмірі 23292 грн- 13966,34 грн. = 9325,66 грн. За квітень 2022 року відповідач не виплатив позивачу заробітну плату в розмірі 23292 грн. - 15528,08 грн. = 7763,92 грн. Таким чином за період дії протиправного наказу відповідача про оголошення простою позивачу, останній не отримав належної йому заробітної плати в розмірі 9325,66 грн. +7763,92 грн. =17089,58 грн. Недоотримана заробітна плата підлягає стягненню з відповідача на користь позивача в повному обсязі. Враховуючи наведене просить позов задовольнити у повному обсязі.

Ухвалою судді Сихівського районного суду м.Львова Бойко О.М. від 15.06.2022 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, справу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження.

15.07.2022 ухвалою суду задоволено клопотання представника відповідача та вирішено передати справу до Личаківського районного суду м.Львова за підсудністю.

Постановою Львівського апеляційного суду від 03.10.2023 апеляційну скаргу залишено без задоволення,

04.11.2022 справа надійшла до Личаківського районного суду м.Львова, шляхом автоматизованого розподілу між суддями розподілена на суддю Рудакова Д.І.

25.11.2023 позивачем ОСОБА_1 подано заяву про уточнення позовних вимог.

Заступником генерального директора-художнього керівника Коропецькою Н. подано відзив від 29.11.2022, в якому просила відмовити у задоволенні позову посилаючись на наступне. Так в позовній заяві вказано «06.10.2021 відповідач видав наказ №158-к «Про виконання постанови Львівського апеляційного суду від 04 жовтня 2021 року» та зазначив, що «посаду позивач вивів поза штат». Вважає, що такі доводи не відповідають дійсності, посаду не було виведено, а навпаки введено для виконання рішення суду, оскільки такої посади, на яку був поновлений ОСОБА_1 , у штатному розписі не існувало, за відсутності потреби у посаді керівника-управлінця. Що стосується оскарження позивачем наказу N° 32/к від 09.03.2022 «Про простій в умовах воєнного часу», то так 24.02.2022 в Україні введено правовий режим воєнного стану, який зумовлений військовим вторгненням російської федерації в Україну, зокрема з території республіки білорусь (указ Президента України від 24.02.2022 року № 64/2022). Пунктом 8 частини першої статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану», визначено, що на час дії режиму воєнного стану забороняється проведення інших масових заходів. Наказом Відповідача № 22/к від 24.02.2022 року, у зв`язку із запровадженням воєнного стану в Україні, припинено показ вистав діючого репертуару. Що стосується питання, щодо не повідомлення про вільні посади, які пропонувалися для переведення, визначені наказом №33/к від 11.03.2022, то таке не відповідає дійсності. Окрім цього в даному наказі зазначено про попередження ОСОБА_1 про вивільнення за п.1 ст.40 КЗпП України у двомісячний термін з моменту доведення до відома. відповідне попередження і запропоновано перевести його за згодою на вакантні посади. Власне саме таке попередження міститься у листі №131 від 11.03.2022. Вказані документи позивач ОСОБА_1 отримав в присутності працівників театру ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 про, що складено відповідний акт.

Представник позивача подав відповідь на відзив в якому вказав, що незгідний із доводами відповідача та вважає такі необґрунтованими, окрім цього вважає, що вказаний відзив разом з усіма долученими до нього документами на підставі діючих норм підлягає поверненню особі, яка його подала, а долучені документи підлягають визнанню судом недопустимими.

В судовому засіданні позивач та представник позивача позовні вимоги підтримали, просили позов задовольнити.

Представник відповідача позовні вимоги заперечив, просив у задоволенні позову відмовити.

Заслухавши пояснення позивача, представників сторін, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів в їх сукупності, дослідивши та перевіривши усі обставини справи, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов наступних висновків.

У відповідності до статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

За ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує зокрема: чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; які правовідносини випливають зі встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Судом встановлені наступні факти та відповідні ним правовідносини.

Відповідно до статті 129 Конституції України судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону. Основними засадами судочинства є: законність; рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; забезпечення доведеності вини; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості; підтримання державного обвинувачення в суді прокурором; забезпечення обвинуваченому права на захист; гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом; обов`язковість рішень суду.

Згідно статті 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є невід`ємною частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов`язків має право на справедливий судовий розгляд.

Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, при цьому способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб (ст. 16 ЦК України).

За ч. 2 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 13 ЦПК України визначено принцип диспозитивності цивільного судочинства, відповідно до якого суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до вимог ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Цивільним процесуальним кодексом України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи, які мають відповідати вимогам належності, допустимості, достовірності та достатності.

У відповідності до частини 1 ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ч. 2 вказаної статті Кодексу).

Згідно з ч.ч. 1, 5, 6 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 82 ЦПК України визначено випадки, у яких сторона звільняється від доказування обставин, на які посилається.

Відповідно до ч. 1 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно з практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Справедливість судового рішення вимагає, аби такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вони ґрунтуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення і мають оцінюватись у світлі обставин кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов`язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди мають дослідити основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю - змагальні документ, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод.

Правовідносини, що виникли між сторонами, є трудовими і врегульованіКонституцією України,Кодексом законів про працю України(далі -КЗпП України).

Відповідно до статті достатті 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Відповідно достатті 232 КЗпП України, безпосередньо в районних, районних у місті, міських чи міськрайонних судах розглядаються трудові спори за заявами: працівників про поновлення на роботі незалежно від підстав припинення трудового договору, зміну дати і формулювання причини звільнення, оплату за час вимушеного прогулу або виконання нижчеоплачуваної роботи.

Розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за п. 1ст. 40 КЗпП України, зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишенні на роботі та чи попереджався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

Судом встановлено,що відповіднодо наказуДержавного підприємства«Національний академічнийукраїнський драматичнийтеатр іменіМарії Заньковецької»від 12.05.2022№ 58-к,позивача ОСОБА_1 , «начальника художньо-освітлювального цеху», звільнено у зв`язку зі скороченням, згідно п. 1ст. 40 КЗпП України.

Вказаномузвільненню передувалитакі обставини.Так,що стосуєтьсяпроцедури та обставин поновлення позивача на роботі на підставі судових рішень у справі № 463/3590/20.

Із тексту позовної заяви та пояснень, що були надані стороною позивача у судових засіданнях вбачається, що позивач намагається обґрунтувати свої позовні вимоги про визнання звільнення незаконним, обставинами та доказами, що мають відношення лише до поновлення його на роботі на виконання судових рішень у справі № 463/3590/20. Суд бере до уваги доводи представника відповідача, не повинно братися до уваги при вирішення справи № 464/2299/22 жодні обставини та докази, які стосуються поновлення позивача на роботі на виконання судових рішень у справі № 463/3590/20. У межах справи № 464/2299/22 позивач не оскаржував (і взагалі не оскаржував) наказ відповідача про поновлення його на роботі. Відповідно до статті 77 Цивільного процесуального кодексу України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Станом на момент розгляду справи, постанова Львівського апеляційного супу віл 04.10.2021 року у справі № 463/3590/20 виконана. Це підтверджується наказом відповідача № 158-к від 06.10.2021 «Про виконання постанови Львівського апеляційного суду від 04.10.2021 у справі № 463/3590/20», інформацією з Автоматизованої системи виконавчого провадження згідно із якою виконавче провадження № 67995537 від 23.12.2021 закрите та поясненнями ОСОБА_1 , який у судових засіданнях підтвердив, що його було допущено до роботи та надано робоче місце. Як вбачається із постанови Верховного Суду від 17,06.2020 у справі № 521/1892/18:

«За змістом статті 65 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції чинній на момент поновлення позивача на роботі за рішенням суду) рішення вважається виконаним боржником із дня видання відповідно до законодавства про працю наказу або розпорядження про поновлення стягувача на роботі та внесення відповідного запису до трудової книжки стягувача, після чого виконавець виносить постанову про закінчення виконавчого провадження. При розумінні роботи як регулярно виконуваної працівником діяльності, обумовленої трудовим договором, поновлення на роботі також включає допущення працівника до фактичного виконання трудових обов`язків, тобто створення умов, за яких він може їх здійснювати у порядку, що мав місце до незаконного звільнення. Отже, виконання рішення про поновлення на роботі вважається закінченим з моменту видачі наказу про поновлення працівника на роботі та фактичного допуску працівника, поновленого на роботі рішенням суду, до виконання попередніх обов`язків. При цьому, працівник повинен бути обізнаним про наявність наказу про його поновлення на роботі і йому повинно бути фактично забезпечено доступ до роботи і можливості виконання своїх обов 'язків»

Таким чином, позивач, ОСОБА_1 , був поновлений на роботі на підставі постанови Львівського апеляційного суду від 04.10.2021 у справі № 463/3590/20 і не оскаржував такого поновлення, тобто приступив до фактичного виконання посадових обов`язків. Відповідно обставини та документи, що стосуються поновлення позивача на роботі не є предметом доказування в межах справи № 464/2299/22 та не можуть підтвердити або спростувати законність чи незаконність скорочення позивача у межах цієї справи.

Окрім цього щодо оскарження позивачем наказу № 32/к від 09.03.2022 «Про простій в умовах воєнного часу». Так 24.02.2022 в Україні введено правовий режим воєнного стану, який зумовлений військовим вторгненням російської федерації в Україну, зокрема з території республіки білорусь (указ Президента України від 24.02.2022 № 64/2022). Пунктом 8 частини першої статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану», визначено, що на час дії режиму воєнного стану забороняється проведення інших масових заходів. Наказом відповідача № 22/к від 24.02.2022, у зв`язку із запровадженням воєнного стану в Україні, припинено показ вистав діючого репертуару. Відповідно до пункту 2.1. Статуту відповідача, метою основною діяльності Театру є розвиток театрального мистецтва та театральної справи, формування та задоволення потреб населення в театральному мистецтві. Тобто запровадження в Україні правового режиму воєнного стану та припинення показу вистав діючого репертуару повністю зупинило здійснення відповідачем господарської діяльності. Відповідно до статті 34 Кодексу законів про працю України, простій - це зупинення роботи, викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами.

Враховуючи зупинення роботи відповідача з 24.02.2022, виникла необхідність оголосити в Театрі простій для працівників. Всупереч твердженню позивача, простій було оголошено не лише для позивача, а й для інших працівників. Зокрема, 28.02.2022 року наказом № 25/к «Про простій в умовах воєнного часу», оголошено простій не з вини працівників для 113 працівників Театру. Наказом № 35/к від 15.03.2022 року, продовжено дію наказу № 25/к від 28.02.2022 в частині простою для працівників Театру у кількості 229 осіб. Наказом № 51/к від 18.04.2022 запроваджено простій для працівників у кількості 182 особи. Таким чином, твердження позивача про незаконність наказу № 32/к від 09.03.2022 «Про простій в умовах воєнного часу» спростовуються наявними в матеріалах справи доказами. Можливість введення простою на підприємстві визначена статтею 34 Кодексу законів про працю України, у зв`язку із зупиненням роботи. Зупинення роботи Театру зумовлено неможливістю здійснювати свою статутну діяльність внаслідок запровадження правового режиму воєнного стану. Відповідний наказ про зупинення роботи Театру є чинним та не був оскаржений. Простій в Театрі був оголошений також для інших 229 працівників. Окремо слід звернути увагу на той факт, що питання зупинення діяльності Театрів в Україні є загальновідомими обставинами та відповідно до статті 82 ЦПК України, не потребують доказуванню.

Вартозазначити,що усудовому засіданні,що відбулось06.06.2023,представник відповідачаозвучив матеріалиотримані іззагальнодоступних джерел,що підтверджуютьзупинення роботитеатральних закладівв Україні,одразу післяпочатку повномасштабноговторгнення російськоїфедерації натериторію України.Зокрема інформаціяпро такіобставини булаоприлюднена нанизці інформаційнихпорталів:веб-сайтЛьвівського оперноготеатру,веб-сайти: ІНФОРМАЦІЯ_1 ,ргосіїегк.іпй), ІНФОРМАЦІЯ_2 . Також як вбачається із публікації на офіційному веб-сайті Міністерства культури та інформаційної політики України від 30.03.2022 року7, лише з 1 квітня 2022 року поступово було відновлено роботу закладів культури та мистецтв. Проте усі події в таких закладах мали проводитись з урахуванням вимог воєнного стану. З огляду на вищевикладене, вважаємо, що оскаржуваний наказ № 32/к від 09.03.2022 року «Про простій в умовах воєнного часу» є законним та прийнятий відповідачем у встановленому порядку.

Щодо питання про оскарження позивачем наказів № 33/к від 11.03.2022 «Про скорочення чисельності працівників (позаштатна посада)» та № 58/к від 12.05.2022 «Про скорочення посади, ОСОБА_10 ». Згідно із пунктом 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані роботодавцем лише у випадках: змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників. Відповідно до статті 49-2 Кодексу законів про працю України, про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган, фізична особа, яка використовує найману працю, пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, у фізичної особи. Питання щодо звільнення працівників за процедурою скорочення чисельності або штату працівників неодноразово було предметом розгляду Верховним Судом, який сформував стійку правову позицію, стосовно того, що повинні дослідити суди при вирішення такої категорії справ. У постанові Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі N° 641/5330/16- ц зазначено: «Розглядаючи трудові спори, пов' яз ані зі звільненням за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за два місяці про наступне вивільнення». Відповідно, Верховний Суд детально визначив перелік питань, які підлягають з`ясуванню під час розгляду спору про скорочення, а саме: реальність, зокрема, скорочення чисельності або штату працівників; чи дотримано власником або уповноваженим ним органом законодавство з питань вивільнення працівника; чи належним чином виконаний власником або уповноваженим ним органом обов`язок щодо працевлаштування працівника; чи користувався працівник, вивільнення якого відбулось, переважним правом на залишення на роботі; чи дотримано роботодавцем вимог щодо попередження працівника про подальше вивільнення.

Відповідно до наданих документів, в таких містяться копії штатних розписів відповідача з 01.01.2021, з яких вбачається, що посада ОСОБА_1 (начальник художньо-освітлювального цеху) в штатному розписі передбачено не було. А точніше така посада була скорочена ще 01.06.2020, без будь-якої прив`язки до особи позивача, оскільки в період її скорочення, ОСОБА_1 в Театрі не працював.Як зазначено у постанові Верховного Суду від 27,05.2021 року у справі № 201/6689/19: «При виникненні спору між працівником і роботодавцем суд не вирішує питання про доцільність скорочення чисельності або штату працівників, а перевіряє наявність підстав для звільнення (чи відбувалося скорочення штату або чисельності працівників) та дотримання відповідної процедури.

Відповідно до статті 64 Господарського кодексу України (далі - ГК України) підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис. Частиною другою статті 65 ГК України передбачено, що власник здійснює свої права щодо управління підприємством безпосередньо або через уповноважені ним органи відповідно до статуту підприємства. Згідно з позиціями Верховного Суду, викладеними у постановах від 16 січня 2018 року у справі № 519/160/16-ц (провадження N№ 61-312св1 7), від 06 лютого 2018 року у справі № 696/985/15-ц (провадження № 61-1214св18), від 12 червня 2019 року у справі № 297/868/18 (провадження № 61-393св19), від 28 квітня 2021 року у справі № 373/2133/17 (провадження № 61-8393св20), суд не може вдаватися до обговорення та оцінки питання про доцільність і правомірність скорочення штату та чисельності працівників. Право визначати чисельність і штат працівників належить винятково власнику або уповноваженому ним органу, суд зобов`язаний тільки з`ясувати наявність підстав для звільнення.» Тобто безспірним є той факт, що у відповідача відбулось скорочення чисельності або штату працівників, оскільки посада позивача була скорочена і вилучена із штатного розпису відповідача ще у 2020 році, та станом на момент розгляду цієї справи такої посади або посади із аналогічними посадовими обов`язками у штаті Театру не передбачено. Чи дотримано власником або уповноваженим ним органом законодавство з питань вивільнення працівника. Чинним законодавством України передбачено ряд обов`язків роботодавця при звільненні працівника за скороченням. На переконання відповідача усі зобов`язання щодо ОСОБА_1 були дотримані. Зокрема: наказ про скорочення чисельності був доведений до відома позивача, що підтверджується наявним в матеріалах справи Актом від 11.03.2022 року про те, що позивач «отримав на руки» наказ № 33/к від 11.03.2022 та лист № 131 від 11.03.2022.

Окрім цього наказом № 33/к від 11.03.2022 року попереджено ОСОБА_1 про вивільнення за п.1 ст. 40 КзПП України у двомісячний термін; наказом № 33/к від 11.03.2022 року та листом № 131 від 11.03.2022 позивачу запропоновано усі вакантні посади в ОСОБА_11 . Листом № 158 від 13.04.2022 позивачу додатково запропоновано ще одну вакантну посаду в Театрі. Відповідно до статті 32 Кодексу законів про працю України, переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, а також переведення на роботу на інше підприємство, в установу, організацію або в іншу місцевість, хоча б разом з підприємством, установою, організацією, допускається тільки за згодою працівника. Листами № 131 від 11.03.2022 та № 158 від 13.04.2022, відповідач запропонував позивачу усі вакантні у Театрі посади, що були вакантними в період з повідомлення про вивільнення до звільнення працівника. Верховний Суд у постанові по справі № 761/41149/16-ц від 29.01.2020 надав роз`яснення застосуванню вказаної норми, вказавши: «...Оскільки обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору; за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з 'явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення...» Проте, Позивач своєї згоди на переведення на іншу посаду не надав, а тому Відповідач не мав правових підстав для його переведення. Чи користувався працівник, вивільнення якого відбулось, переважним правом на залишення на роботі.

Відповідно до частини 2 статті 49-2 КЗпП України, при вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Статтею 42 КЗпП визначено, що при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. У разі однакової кваліфікації працівників, роботодавцем враховуються такі обставини, як наявність двох або більше утриманців, відсутність в сім`ї інших працівників з самостійним заробітком та інші. Так, під час тлумачення зазначеної норми видається, що під час вивільнення більше ніж одного працівника є необхідним аналіз усіх працівників, за підсумками якого може бути скорочено лише осіб, у яких таке переважне право відсутнє. Проте, у постанові по справі № 334/4326/17 від 19.08.2020 року Верховний Суд дійшов висновку: « ... у цій справі не було порушено переважне право позивача на залишення на роботі при звільненні за скороченням штату, передбачене частиною першою статті 42 КЗпП України, оскільки цим правом наділені працівники, які займають однакові посади, а посада позивача була єдиною...». Подібний висновок висловив Верховний Суд у постанові по справі N° 646/2661/20 від 09.12.2021 р.. вказавши: «...Колегія суддів погоджується із висновком судів попередніх інстанцій щодо порушення переважного права на залишення на роботі позивача, так як право на залишення на роботі, передбачене частиною першою статті 42 КЗпП України, не застосовується для працевлаштування на іншу посаду, оскільки переважне право на залишення на роботі враховуються при скороченні декількох посад, тобто інші рівнозначні посади залишаються, і тоді роботодавець застосовує переважне право та надає право на залишення на роботі...». З огляду на це, відповідач не повинен був перевіряти переважне право ОСОБА_1 на залишення на роботі, оскільки посада ОСОБА_1 була єдиною посадою, що скорочувалась.

Окрім цього наказом № 33/к від 11.03.2022 попереджено ОСОБА_1 про вивільнення за п.1 ст. 40 КзПП України у двомісячний термін. Вказаний наказ доведений до відома позивача, що підтверджується Актом від 11.03.2022 про те, що позивач «отримав на руки» наказ № 33/к від 11.03.2022 та лист № 131 від 11.03.2022. Таким чином, Державне підприємство «Національний академічний український драматичний театр імені Марії Заньковецької» дотримався усіх, передбачених чинним законодавством України та судовою практикою Верховного Суду, вимог при здійсненні процедури звільнення ОСОБА_1 у строки, визначені КзПП України. Позивача повідомлено про майбутнє вивільнення. Наказ про майбутнє вивільнення доведено до відомо позивачу двічі запропоновано вакантні посади у Театрі, впродовж двомісячного терміну.

У своїй позовній заяві та в поясненнях, що надавались Суду у процесі розгляду цивільної справи, позивач та представник позивача неодноразово зазначали, що «не можна скоротити посаду, якої немає в штатному розписі». Проте, з таким твердженням позивача не можна погодитись, оскільки є численні судові рішення, зокрема Верховного Суду у справах про скорочення працівників, які перебували поза штатом роботодавця. До того ж рішення судів у таких справах прийняті на користь ОСОБА_12 . Це відображено, зокрема у постановах Верховного Суду від 08.04.2019 у справі № 176/2096/16-ц; від 19.07.2021 у справі № 386/86/20; від 30.11.2022 у справі № 583/1631/21, у справі № 380/3276/20.

Поряд з цим, наголошуємо на позиції Верховного Суду викладеній у постанові від 19.07.2021 у справі № 386/86/20: «Отже, твердження ОСОБА 1 про те, що її звільнення на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України є незаконним, тому має право на захист передбачений статтею 5 КЗпП України, є безпідставним, оскільки не будь-яке звільнення у зв`язку із скороченням є незаконним. Законом гарантовано право на захист від незаконного звільнення. Якщо ж судом встановлено, що звільнення з підстав скорочення чисельності працівників відбулось відповідно до вимог закону, відповідно таким звільненням права працівника не порушено, у такому разі відсутні підстави для застосування такого способу захисту, як поновлення на роботі. За обставинами цієї справи встановлено, що КНП "Голованівська ЦРЛ" дотрималось вимог статей 40, 49 КЗпП України, зокрема повідомило за два місяці про наступне вивільнення позивача, а також запропонувало вакантні посади з урахуванням освіти та кваліфікації ОСОБА1, від яких остання відмовилася, а аналогічної посади, яку обіймала позивач до скорочення, у штатному розкладі підприємства не було».

Крім того, у зазначених заявником постановах, від яких позивач просить відступити, Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позову зв`язку з тим, що відповідачем не порушено вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, оскільки у відповідача відбулись зміни в організації виробництва і праці, а саме, скорочення чисельності штату працівників, і позивач попереджався про наступне вивільнення за два місяці з дати її попередження, з моменту попередження про наступне вивільнення та до дати звільнення йому пропонувались усі вакантні посади, що були на підприємстві і відповідали її кваліфікації, від яких позивач відмовилася. Отже, існує усталена практика у спірних правовідносинах, та за відсутності обгрунтованих мотивів необхідності відступити від висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, Верховний Суд не вбачає підстав для відступу від них.»

Статтею 13 ЦПК Українивизначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до ч.1ст.81 ЦПК Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Зважаючи на вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до Державного підприємства «Національний академічний український драматичний театр імені Марії Заньковецької» про скасування наказу «Про простій в умовах воєнного часу», скасування наказу «Про скорочення чисельності працівників», скасування наказу «Про звільнення ОСОБА_1 », поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення заробітної плати, задоволенню не підлягають.

Керуючись ст.ст.2, 10-13,76-81,141, 258, 259,279, 263-265,268ЦПК України, суд

у х в а л и в:

відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 до Державного підприємства «Національний академічний український драматичний театр імені Марії Заньковецької» про скасування наказу «Про простій в умовах воєнного часу», скасування наказу «Про скорочення чисельності працівників», скасування наказу «Про звільнення ОСОБА_1 », поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення заробітної плати.

Повний текст рішення складено та підписано 26.06.2023 о 12 год. 00 хв.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга протягом 30 днів з часу складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено в день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне найменування (ім`я) учасників справи та їх місце проживання (місцезнаходження):

Позивач: ОСОБА_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач: Державне підприємство «Національний академічний український драматичний театр імені Марії Заньковецької», 79008, м.Львів, вул.Лесі Українки,1, ЄДРПОУ: 02224614.

Суддя Д.І. Рудаков