Рішення

від 18.10.2010 по справі 2-49/2010

КОТОВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

КОТОВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД

ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 2-49/2010

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.10.10 м. Котовськ

Котовський міськрайонний суд Одеської області у складі: головуючого - судді Бондаренко Н.В. при секретарі - Шершун О.О., Матвєєві С.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розділ майна, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про розділ майна. Свої позовні вимоги вона мотивує тим, що з 2001 року вона, ОСОБА_3 та ОСОБА_2 спільно проживали та були пов`язані спільним побутом. 06 листопада 2007 року відділом РАЦС по м. Котовську Котовського міськрайонного управління юстиції в Одеській області між ними було зареєстровано шлюб, який в подальшому, 26 вересня 2008 року рішенням Котовського міськрайонного суду Одеської області було розірвано.

Під час спільного проживання ними було нажито спільне майно у вигляді: автомобілю ВАЗ 21101 2006 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , вартістю 43210 гривень; причіп вантажний ПГ-02А та гриль курячий електричний ГК-16М загальною вартістю 16000 гривень; двокімнатна (колишня трьохкімнатна) квартира АДРЕСА_1 вартістю 5614 гривень.

В своїй позовній заяві позивачка також звертає увагу на те, що 22 серпня 2003 року ОСОБА_4 та її чоловік ОСОБА_2 уклали договір дарування, відповідно до якого ОСОБА_4 подарувала ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1 . Але позивачка разом із ОСОБА_2 передавала гроші за квартиру ОСОБА_4 , тобто насправді відбулася угода купівлі-продажу вищезазначеної квартири, а не її дарування.

Враховуючи всі ці обставини, позивачка запропонувала ОСОБА_2 добровільно поділити спільне майно, однак він відмовився. Крім того, відповідач, без її згоди, почав впроваджувати дії щодо продажу вищевказаної квартири.

Зважаючи на те, що це порушує право власності позивачки на частину вказаної квартири, а також іншого зазначеного в позові майна, вона вимушена була звернутися до суду із позовом до ОСОБА_2 , в якому просить поділити майно, набуте нею за час спільного проживання та шлюбу з ОСОБА_2 , виділивши їй ХА частину автомобілю ВАЗ 21101 2006 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , вартістю 43210 гривень; 1/2 частину причепа вантажного ПГ-02А та грилю курячого електричного ГК-16М загальною

вартістю 16000 гривень; 14 частину квартири АДРЕСА_1 . Також визнати договір дарування удаваним та нікчемним правочином, зобов`язати відповідача провести відповідну реєстрацію правочину купівлі- продажу та технічних документів на оспорювань квартиру, забезпечити позов шляхом накладення арешту на вказане в позові майно та заборонити відчуження будь-яким способом третім особам до вирішення судового спору. Витребувати в органах МРЕВ реєстраційні документи на причіп вантажний ПГ-02А, зареєстрований на ім`я ОСОБА_2 , призначити проведення незалежної оцінки ринкової вартості квартири, вказаної в позові. Допитати в якості свідка ОСОБА_4 , яка мешкає за адресою: АДРЕСА_2 . Стягнути з відповідача на її користь судові витрати.

Представник позивачки за довіреністю - ОСОБА_5 , в судовому засіданні позов підтримала, просила задовольнити позовні вимоги, в частині % визнання договору дарування удаваним та нікчемним правочином, розділу за час спільного проживання та шлюбу з ОСОБА_2 14 квартири за адресою АДРЕСА_3 ., та 4 автомобілю ВАЗ 21101, 2006 року випуску р\н НОМЕР_1 , в частині щодо виділення 14 причепа вантажного ПГ-02А та грилю курячого електричного - відмовляється.

Представник відповідача за довіреністю - Коваль Дмитро Олександрович, в судовому засіданні проти задоволення позову заперечував, про що надав до суду письмове заперечення на позов про поділ квартири та поділ причепу, грилю курячого електричного.

Свої заперечення відповідач обгрунтовує тим, що квартира відповідачу належить на ^ підставі договору дарування квартири від 20 серпня 2003 року, а тому відповідно до ст. 57 СК України є особистою приватною власністю, тому як набуте на підставі договору дарування, та до шлюбу, також по цій угоді сплинув строк позовної давності, причеп вантажний ПГ-02 та гриль курячий електричний ГК- 16М не підлягають також розподілу, так як не зареєстровані в органах ДАІ та не знаходяться на обліку, таким чином не є власністю ані позивача, ані відповідача. Щодо поділу автомобілю ВАЗ 21101, 2006 року випуску р\н НОМЕР_1 , то позивач не заперечує проти поділу вказаного автомобілю, однак виділити повністю позивачці автомобіль, зі сплатою, відповідачу по справі коштів сплачених ним особисто до реєстрації шлюбу та 14 коштів сплачених ними обома під час перебування ними у шлюбі, або залишити автомобіль відповідачу по справі, на що він згоден виплатити 14 коштів сплачених ними обома під час перебування ними у шлюбі.

Також суд заслухав пояснення свідка ОСОБА_4 .

В судовому засіданні свідок ОСОБА_4 , пояснила, що у 2003 році вона подарувала квартиру за адресою АДРЕСА_3 . ОСОБА_2 , однак вона не знала, що це був договір дарування, а не договір купівлі-продажу, у нотаріуса вона була присутня, нотаріус її зачитував договір дарування, однак її було все одно, що це була за угода, тому як кошти за квартиру вона ^ отримала. Також пояснила, що ОСОБА_2 пояснив їй що вони з нею укладуть договір дарування, а не договір купівлі-продажу, тому як так оформлення обійдеться дешевше. Про те що квартиру вона подарувала, а не продала дізналась у 2007 - 2008 році.

Відповідач та його представник, з приводу цього пояснили, що квартиру відповідачу подаровано, а не куплено, тому як коштів він за неї не сплачував, а одарено його було за те, що він надавав різні видів допомоги, ОСОБА_4 , також у матеріалах справи, є розписка ОСОБА_4 від 12 жовтня 2009 року де вона вказує на те що квартиру вона

подарувала, і ніяких коштів за квартиру не отримувала. Також ця квартира відповідачем набута задовго до шлюбу з ОСОБА_1 .

Вислухавши пояснення представника позивачки, позивачку, представника відповідача, відповідача заслухавши пояснення свідка та дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню за наступних підстав.

У суду є підстави ставити під сумнів достовірність і правдивість фактів, повідомлених свідком. Тому як її показання не підтверджуються і суперечать іншим зібраним у справі доказам, а саме заяві ОСОБА_4 від 12 жовтня 2010 року в якій вона вказує, що квартиру АДРЕСА_1 вона подарувала, ніяких коштів за квартиру не отримувала. Також достовірність відносно того, що вона не знала що це була за угода, тому як у нотаріуса свідок особисто була присутня, також сама свідок дала у суді пояснення, щодо того що про укладення договору дарування вона особисто знала у день його укладання, тому як ОСОБА_2 пояснив її що це за угода.

Також даний договір дарування було посвідчено приватним нотаріусом Котовського міського нотаріального округу Одеської області Сівун Ф.И. 20 серпня 2003 року. Зазначена квартира належала дарувателю ОСОБА_4 на підставі свідоцтва № НОМЕР_2 про право власності виданого приватизаційною комісією Котовського цукрового заводу 08 червня 1993 року, нотаріус під час укладання договору дарувателю тобто ОСОБА_4 роз`яснив права та обов`язки сторін за договором та його правові наслідки. Таким чином ОСОБА_4 знала, що це була за угода.

Також неможливо щоб про це не знала й ОСОБА_1 яка на момент укладення договору дарування з ОСОБА_2 проживала спільно.

Згідно зі статтею 58 ЦК України у редакції 1963 року, якщо угода укладена з метою приховати іншу угоду (удавана угода), то застосовуються правила, що регулюють ту угоду, яку сторони дійсно мали на увазі. Тобто, недійсною за змістом згаданої норми є лише удавана угода, а не та угода, яку сторони мали на увазі.

З аналізу даної норми випливає, що закон не передбачає недійсність удаваного правочину, а лише пропонує застосовувати до відносин сторін норми, що регулюють той правочин, який сторони дійсно мали на увазі.

Суб`єкт, який вимагає визнання правочину недійсним як укладеного з метою приховати інший правочин, повинен довести, що правочин укладений з такою метою.

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06.11.2009 року № 9, суд, встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, на підставі статті 235 ЦК має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання недійсним.

Відповідно до ст. ст. 10, 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень; доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін, які беруть участь у справі, виникає спір.

Також вимоги про визнання недійсним договору дарування спірної квартири 20 серпня 2003 року не підлягають задоволенню з підстав пропуску сторонами строку

позовної давності (ст. ст. 71,80 ЦК України у редакції 1963 року, які були чинні на час укладення договору дарування), позивач з дня укладання договору і до листопада 2008р., тобто протягом 5 років, зазначений договір не оспорював, і, по-друге, договір дарування квартири укладено відповідно до вимог закону, оскільки відчуження шляхом дарування було здійснено власником цієї квартири у встановленому законом порядку, тобто із нотаріальним посвідченням.

За змістом ст. ст. 71, 75, 80 ЦП К України у редакції 1963 року, загальний строк для захисту права особи, право якої порушено (позовна давність) встановлено у три роки. Позовна давність застосовується судом незалежно від заяви сторін. Закінчення строку позовної давності до пред`явлення позову є підставою для відмови у позові.

Позивачка звернулась до суду із вимогами про визнання недійсним договору дарування від 20 серпня 2003 року - 06 листопада 2008 року, тобто з пропуском встановленого законом строку позовної давності.

Про пропуск позивачем строку позовної давності вказував і відповідач у своїх запереченнях на позов у квітні 2010 року.

Однак позивач зазначені обставини залишив поза увагою, заяву про поновлення строку позовної давності із обгрунтуванням причин пропуску цього строку, до суду не подав.

За таких обставин, суд дійшов до висновку про те, що вимоги про визнання недійсним договору дарування від 20 серпня 2003 року не підлягають задоволенню, через пропуск позивачем строку позовної давності.

Судом встановлено що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 з 2001 року проживали однією сім`єю, але не перебували у шлюбі між собою.

ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебували у зареєстрованому шлюбі з 06 листопада 2007 року.

Шлюб між ними було розірвано рішенням Котовського міськрайонного суду Одеської області від 26 вересня 2008 року. Рішення набрало чинності 07 жовтня 2007 року.

Згідно ч.2 ст. 114 СК України у разі розірвання шлюбу судом шлюб припиняється у день набрання чинності рішення суду про розірвання шлюбу.

Таким чином майно, набуте ними за час спільного проживання, а це автомобіль ВАЗ 21101, 2006 року випуску р\н НОМЕР_1 тому як він був придбаний в час коли сторони по справі спільно проживали, що не заперечується відповідачем, та вказується позивачем, однак не перебували у зареєстрованому шлюбі таким чином спірний автомобіль належить їм на праві спільної сумісної власності.

Також судом встановлено, що автомобіль ВАЗ 21101, 2006 року випуску р\н НОМЕР_1 , є предметом застави згідно кредитного договору №11038175000 від 12 вересня 2006 року між АКІБ «УкрСіббанк» та ОСОБА_2 укладеного про надання грошових коштів у розмірі 43210грн., кредит надано на придбання автомобілю ВАЗ 21101.

Кредит банком був наданий у сумі 43210 грн., також за період проживання однією сім`єю та перебування у шлюбі сторонами по справі було сплачено 23754,9 грн.

А відповідно до ст. 60 СК України, майно набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. У разі поділу майна , що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя згідно ст. 70 СК України частки майна дружини та чоловіка є рівними, а відповідно до вимог ст. 71 СК України, майно що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя ділиться між ними в натурі.

Згідно ст. 63 СК України, дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, однак у сторін не виникло права на розпорядження майном до повного погашення суми кредиту разом з відсотками, однак у сторін виникли рівні права на володіння і користування майном що належить їм на праві спільної сумісної власності.

Статтею 74 СК України передбачено, якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.

Зважаючи на те що автомобіль ВАЗ 21101 є предметом застави за кредитним договором №11038175000 від 12 вересня 2006 року, а згідно до ст. 317 ЦК України в якій вказується, що зміст права власності у суб`єктивному значенні складається з трьох правомочностей власника 1) права володіння; 2) права користування; 3) права розпорядження, однак сторони по справі не набули всіх прав власника, тому як ними ще не сплачено кредит за спірний автомобіль, й тому в них не виникло право розпорядження, або відчуження, або інше, таким чином відповідно до ст. 71 СК України, автомобіль ВАЗ 21101, не може бути поділено між подружжям в натурі.

Згідно до того, що за час спільного проживання та перебування у шлюбі ОСОБА_2 та ОСОБА_1 за кредитним договором №11038175000 від 12 вересня 2006 року було сплачено разом 23754,9 грн. грн. за спільні кошти, тому як сторони по справі спільно проживали разом з 2001 року, як встановлено судом, таким чином кредитний договір укладався у час проживання сторонами по справі спільно, та шлюб між ними розірвано рішенням Котовського міськрайонного суду Одеської області від 26 вересня 2008 року, рішення набрало чинності 07 жовтня 2007 року, таким чином так як іншого не доведено судом ураховується сума сплаченого кредиту з моменту його укладення тобто з 12 вересня 2006 року по 13 жовтня 2008 року по день останнього погашення суми кредиту, тому як по 07 жовтня 2008 року сторони перебували ще у шлюбі, таким чином ними за цей промежуток часу сплачено 43210 грн. вказана сума підлягає поділу в рівних частках та становить 11877,45 грн.

Таким чином автомобіль ВАЗ 21101, 2006 року випуску р\н НОМЕР_1 залишити у власність ОСОБА_2 зобов`язавши його сплатити ОСОБА_6 частку коштів сплачених ними разом за час спільного поживання, та перебування у шлюбі, та яка складає 11877,45 грн.

Керуючись: ст.ст. 10, 11, 58, 60, 61,84,88, 213-215 ЦГЖ України , ст. 317 ЦК України, ст.ст. 60, 63, 70, 71, 74, 114 СК України суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розділ майна - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 суму у 11877,45 грн. сплачену по кредиту за автомобіль ВАЗ 21101, 2006 року випуску р\н НОМЕР_1 з червня 2007 року по жовтень включно 2008 року.

В іншій частині позову - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку в апеляційний суд Одеської області через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-ти денний строк апеляційної скарги.

Суддя Н.В. Бондаренко