Постанова
від 13.06.2023 по справі 910/3245/22
ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" червня 2023 р. Справа№ 910/3245/22

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Разіної Т.І.

суддів: Іоннікової І.А.

Тарасенко К.В.

Секретар судового засідання: Луцюк А.В. За участю представників учасників процесу: від позивача : адвокат Середа О.Я. від відповідача -1 : не з`явився; від відповідача -2 : адвокат Пилипенко О.В. від третьої особи: представник не з`явився; від арбітражного керуючого: адвокат Яценко Є.Ю.

Розглянув у відритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Транспортно-експедиційна компанія «Енерготранс» на рішення Господарського суду міста Києва від 14.11.2022 у справі №910/3245/22 (суддя Пукас А.Ю., м. Київ, повний текст рішення підписано - 15.11.2022)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Тар Альянс»

до: 1) Товариства з обмеженою відповідальністю «Транспортна компанія «Бізнестранслогістік»,

2) Товариства з обмеженою відповідальністю «Транспортно-експедиційна компанія «Енерготранс»,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю «Паливно - енергетична компанія «Енергоіндустрія»

про визнання недійсним правочину

За результатами розгляду апеляційної скарги, Північний апеляційний господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

Товариство з обмеженою відповідальністю «Тар Альянс» (далі - позивач/ ТОВ «Тар Альянс») звернулося до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Транспортна компанія «Бізнестранслогістік» (далі - відповідач-1/ТОВ «ТК «Бізнестранслогістік») та Товариства з обмеженою відповідальністю «Транспортно-експедиційна компанія «Енерготранс» (далі - відповідач-2/ ТОВ «ТЕК «Енерготранс»), за участі у справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю «Паливно - енергетична компанія «Енергоіндустрія» (далі - третя особа/ТОВ «ПВК «Енергоіндустрія») про визнання недійсним правочину - договору купівлі-продажу права вимоги № 1603 впв від 16.03.2020 (далі за текстом - Договір).

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що Договір не був спрямований на реальне настання правових наслідків та укладався з метою виникнення «штучної» заборгованості перед відповідачем-2 для включення його до реєстру вимог кредиторів, а тому на підставі ч. 1 ст. 215, ч. 5 ст. 203 Цивільного кодексу України підлягає визнанню недійсним.

Позивач звертає увагу суду на те, що Договір підписано керівником Відповідача -2 - Бриком Р.О., однак всупереч вимог, встановлених ч. 2 ст. 44 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» , враховуючи значний розмір такого правочину.

Додатково у якості підстав для визнання Договору недійсним з підстав його фіктивності позивач зазначає, що відповідачем-2 не вчинялися дії щодо стягнення заборгованості з третьої особи за Договором, а основною метою відповідача-2 є саме задоволення свого права та стягнення активів боржника (третьої особи) в процедурі банкрутства.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його ухвалення

Рішенням Господарського суду міста Києва від 14.11.2022 у справі №910/3245/22 позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Тар Альянс» про визнання недійсним договору - задоволено.

Визнано недійсним з моменту укладення договір №1603впв відступлення права вимоги від 16.03.2020, укладений між ТОВ «ТК «Бізнестранслогістік» та ТОВ «ТЕК «Енерготранс».

Присуджено до стягнення з ТОВ «ТК «Бізнестранслогістік» на користь ТОВ «Тар Альянс» судовий збір в розмірі 1 240,50 грн.

Присуджено до стягнення з ТОВ «ТЕК «Енерготранс» на користь ТОВ «Тар Альянс» судовий збір в розмірі 1 240,50 грн.

Приймаючи вказане рішення місцевий господарський суд виходив з того, що позивачем доведено, а відповідачами не спростовано факту укладання оспорюваного Договору без мети реального настання правових наслідків, що обумовлені ним, у зв`язку з чим суд дійшов висновку про те, що договір №1603впв відступлення права вимоги від 16.03.2020, укладений між ТОВ «ТК «Бізнестранслогістік» та ТОВ «ТЕК «Енерготранс» підлягає визнанню недійсним на підставі ч.1 ст. 215, оскільки сторонами правочину не дотримано вимог ч. 5 ст. 203 Цивільного кодексу України.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погодившись із прийнятим рішенням, ТОВ «Транспортно-експедиційна компанія «Енерготранс» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 14.11.2022 у справі №910/3245/22 та в задоволенні позову ТОВ «Тар Альянс» до ТОВ «ТК «Бізнестранслогістік», ТОВ «ТЕК «Енерготранс», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - ТОВ «ПВК «Енергоіндустрія» про визнання недійсним правочину відмовити в повному обсязі. Вирішити питання судових витрат.

Зокрема, узагальненні доводи заявника апеляційної скарги зводяться до наступного:

- місцевим господарським судом не була надана оцінка, що відступлення права вимоги не порушує (впливає) права та інтереси позивача та ТОВ «ПЕК «Енергоіндустрія» у цій справі, оскільки в результаті укладення оспрюваного договору обсяг майнових зобов`язань боржника ТОВ «ПВК «Енергоіндустрія» у справі про банкрутство №910/18802/21 не змінився та до нового кредитора перейшли права в тому ж розмірі, що існували у первісного кредитора та не змінився їх строк погашення;

- поза увагою суду першої інстанції залишився той факт, що дана справа повинна була розглядатися виключно в межах справи про банкрутство ТОВ «ПВК «Енергоіндустрія»;

- судом першої інстанції у якості представника третьої особи яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - залучено арбітражного керуючого Дутковського Б.В., чим порушено положення ст. 60 Господарського процесуального кодексу України.

Також скаржником у прохальній частині апеляційної скарги заявлено клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 14.11.2022 у справі №910/3245/22.

Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу

Арбітражний керуючий подав до Північного апеляційного господарського суду письмові пояснення, в яких просив апеляційну скаргу відповідача -2 залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.

Заперечуючи проти задоволення апеляційної скарги, арбітражний керуючий вказав, що відповідачем -2 не було надано жодних належних та допустимих документів щодо наявності у керівника ТОВ «ТЕК «Енерготранс» повноважень на підписання та укладення договору №1603впв відступлення права вимоги від 16.03.2020, що свідчить про фіктивний характер вказаного правочину відсутності спрямованості на реальне настання наслідків.

Позивач подав до Північного апеляційного господарського суду відзив в якому просив апеляційну скаргу відповідача - 2 залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін, вказуючи спір у якому позивач заявив свої позовні вимоги не до боржника - ТОВ «ПВК «Енергоіндустрія», а до сторін спірного правочину - ТОВ «ТЕК «Енерготранс» та ТОВ «ТК «Бізнестранслогістик». Натомість, з огляду на відсутність у позивача вимог до ТОВ «ПВК «Енергоіндустрія», дану особу залучено до участі у даній справі у статусі третьої особи без самостійних вимог. Відтак, з врахуванням суб`єктного складу учасників даної судової справи та змісту норм ч.2 ст.7 Кодексу України з процедур банкрутства в даному випадку відсутні підстави для обов`язкового розгляду даної справи господарським судом, в провадженні якого перебуває справа про банкрутство ТОВ «ПВК «Енергоіндустрія». Щодо залучення ТОВ «ПВК «Енергоіндустрія» і участі у ній розпорядника майна Дутковського Б.В. позивач зазначає, що рішення суду у даній справі безпосередньо пов`язано з обсягом і змістом прав та обов`язків ТОВ ПВК «Енергоіндустрія», залученого у дану справу в якості третьої особи і має безпосередній зв`язок і вплив на функціональні права та обов`язки розпорядника майна, як спеціального суб`єкта правовідносин, включеного судом до структури правління боржника з огляду на необхідність збереження його майна для забезпечення і галізації заходів, передбачених процедурою банкрутства.

Відзив на апеляційну скаргу від відповідача-1 до суду апеляційної інстанції у встановлений строк не надходив.

Частиною 3 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), що відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідач-1 не був обмежений у своїх процесуальних правах надати відзив на апеляційну скаргу через канцелярію суду або шляхом їх направлення на адресу суду поштовим відправленням. Відтак, приймаючи до уваги, що відповідач-1 у строк, встановлений судом апеляційної інстанції не подав відзиву на апеляційну скаргу, суд дійшов висновку, що неподання останнім відзиву не перешкоджає вирішенню справи по суті за наявними в ній матеріалами.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.12.2022 апеляційну ТОВ «Транспортно-експедиційна компанія «Енерготранс» у справі №910/3245/22 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Разіна Т.І., судді: Іоннікова І.А., Тарасенко К.В.

Апеляційна скарга ТОВ «Транспортно-експедиційна компанія «Енерготранс» подана безпосередньо до Північного апеляційного господарського суду.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.12.2022 витребувано матеріали справи №910/3245/22 та вирішено відкласти питання щодо можливості відкриття, повернення, залишення без руху або відмови у відкритті апеляційного провадження до надходження даної справи з суду першої інстанції.

02.01.2023 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №910/3245/22.

Однак, суддя Тарасенко К.В., яка входить до складу колегії суддів і не є суддею-доповідачем перебувала у відпустці з 26.12.2022 по 20.01.2023.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.01.2023 задоволено клопотання ТОВ «ТЕК «Енерготранс» та поновлено строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 14.11.2022 у справі №910/3245/22; відкрито апеляційне провадження у справі №910/3245/22; розгляд апеляційної скарги ТОВ «ТЕК «Енерготранс» призначено на 14.02.2023; зупинено дію рішення Господарського суду міста Києва від 14.11.2022 у справі №910/3245/22 до закінчення її перегляду в апеляційному порядку.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 14.02.2023 розгляд справи №;910/3245/22 відкладено на 21.03.2023.

21.03.2023 судом оголошено перерву у судовому засіданні до 18.04.2023.

Ухвалами Північного апеляційного господарського суду від 18.04.2023 та від 06.06.2023 розгляд справи №910/3245/22 відкладався.

Явка сторін

У судове засідання 13.06.2023 сторони з`явився представник позивача, представник відповідача - 2 та арбітражний керуючий.

Відповідач-1 та третя особа своїх представників у судове засідання не направили.

Нормами ст. 120 ГПК України передбачена можливість повідомлення сторін про призначення справи до розгляду та про дату, час і місце проведення судового засідання чи проведення відповідної процесуальної дії шляхом направлення повідомлень на адресу електронної пошти.

Ухвала Північного апеляційного господарського суду від 06.006.2023 надіслана учасникам справи на їх електронні адреси, наявні у справі та в електронні кабінети учасників.

У відповідності до вимог ч. 5 ст. 6 ГПК України, суд направляє судові рішення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу на їхні офіційні електронні адреси, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).

Заяв/клопотань про відкладення розгляду апеляційної скарги від відповідача-1 т третьої особи через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду не надходило.

Відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

З огляду на те, що відповідач -1 третя особа належним чином повідомлені про дату, час та місце проведення судового засідання у даній справі, явка представників сторін судом апеляційної інстанції обов`язковою не визнавалась, а участь в засіданні суду є правом, а не обов`язком сторони (ст. 42 ГПК України), зважаючи на відсутність від відповідача-1 та третьої особи клопотань/заяв про відкладення розгляду справи з поданням відповідних доказів а також враховуючи положення ч. 12 ст. 270 ГПК України, суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про можливість розгляду справи за відсутності представників відповідача -1 та третьої особи.

Позиції учасників справи

Представник скаржника у судовому засіданні просив рішення Господарського суду міста Києва від 14.11.2022 у справі №910/3245/22 скасувати та прийняти нове, яким у задоволені позову ТОВ «Тар Альянс» до ТОВ «ТК «Бізнестранслогістік», ТОВ «ТЕК «Енерготранс», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - ТОВ «ПВК «Енергоіндустрія» про визнання недійсним правочину відмовити в повному обсязі.

Представник відповідача - 2 у судовому засіданні просив апеляційну скаргу позивача залишити задоволення, а рішення - без змін.

Арбітражний керуючий у судовому засіданні просив апеляційну скаргу позивача залишити задоволення, а рішення - без змін.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Як убачається із матеріалів справи, 10.02.2020 між ТОВ «ТК «Бізнестранслогістік» та ТОВ «ПВК «Енергоіндустрія» укладено договір № 10/02/20-фп про надання поворотної фінансової допомоги (далі за текстом - Договір від 10.02.2020), відповідно до пункту якого ТОВ «ТК «Бізнестранслогістік» зобов`язався передати у власність ТОВ «ПВК «Енергоіндустрія» грошові кошти в розмірі у сумі 5 000 000 грн, а ТОВ «ПВК «Енергоіндустрія» прийняти та повернути таку ж суму грошових коштів (сума позики) у передбачений цим Договором строк.

Положеннями п. 1.2. Договору від 10.02.2020 визначено, що позика грошових коштів надається на основі поворотної фінансової допомоги без нарахування процентів.

За умовами п.п. 3.1. та 3.2. Договору від 10.02.2020 ТОВ «ПВК «Енергоіндустрія» повертає фінансову допомогу у безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Позикодавця протягом терміну дії цього договору. Повернення фінансової допомоги може здійснюватись рівновеликими частинами, проте останній внесок повинен бути здійснений не пізніше 10.03.2020.

Договір від 10.02.2020 вважається укладеним з моменту фактичної передачі грошових коштів ТОВ «ПВК «Енергоіндустрія» ТОВ «ТК «Бізнестранслогістік» і діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань (п. 5.1. Договору від 10.02.2020).

У подальшому, з огляду на невиконання ТОВ «ПВК «Енергоіндустрія» зобов`язань за Договором від 10.02.2020 в частині повернення позики 16.03.2020 між ТОВ «ТК «Бізнестранслогістік» та ТОВ «ТЕК «Енерготранс» укладено Договір, відповідно до пункту 1 якого ТОВ «ТК «Бізнестранслогістік» передає, а ТОВ «ТЕК «Енерготранс» (як новий кредитор) набуває права вимоги від ТОВ «ПВК «Енергоіндустрія» (як боржник) належного виконання в повному обсязі зобов`язань за договором № 10/02/20-фп про надання поворотної фінансової допомоги від 10.02.2020.

Відповідно до умов Договору Новий кредитор набуває права вимоги до Боржника щодо наданої за Договором від 10.02.2020 фінансової допомоги в розмірі 4 915 192, 70 грн, а також право вимоги сплати штрафних санкцій, пені та інші права в повному обсязі, які встановлені Договором від 10.02.2020 та законодавством України.

У відповідності до п. 2 та п. 3 Договору ТОВ «ТЕК «Енерготранс» сплачує ТОВ «ТК «Бізнестранслогістік» за відступлене право вимоги 4 915 192, 70 грн., оплата яких здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок ТОВ «ТК «Бізнестранслогістік» протягом 90 банківських днів з моменту підписання цього Договору.

Первісний кредитор (ТОВ «ТК «Бізнестранслогістік») зобов`язаний сповістити Боржника (ТОВ «ПВК «Енергоіндустрія») про відступлення права вимоги та передати Новому кредитору (ТОВ «ТЕК «Енерготранс») документи, що засвідчуються відступлення права вимоги. Документи повинні бути передані за Актом прийому-передачі, підписаним між Первісним кредитором та Новим кредитором (п. 5 Договору).

Договір вважається укладеним і набирає чинності 02.04.2021. Право вимоги за основним договором (Договором від 10.02.2022) від Первісного боржника до Нового боржника є переданим з 02.04.2021.

Даний Договір підписано від імені ТОВ «ТЕК «Енерготранс» - Бриком Р.О., а від імені ТОВ «ТК «Бізнестранслогістік» - Орєховим В.І., чиї підписи скріплено печатками.

При цьому судом встановлено, що факт перебування Брика Р.О. станом на дату підписання Договору - 16.03.2022 на посаді керівника відповідача-2 сторонами не заперечується, а відтак є встановленою обставиною.

Як вбачається з матеріалів справи, згідно акту від 16.03.2020 приймання-передачі документів за Договором, ТОВ «ТК «Бізнестранслогістік» передано, а ТОВ «ТЕК «Енерготранс» прийнято наступні документи, підтверджуючі право вимоги за Договором від 10.02.2020: договір №10/02/20-фп про надання поворотної фінансової допомоги від 10.02.2020; платіжне доручення №7 від 12.02.2020 та акт звіряння розрахунків за договором № 10/02/20-фп про надання поворотної фінансової допомоги від 10.02.2020.

Також згідно зазначеного акту від 16.03.2020 ТОВ «ТЕК «Енерготранс», підписуючи останній, підтвердив, що йому була передана вся необхідна інформація (документація), пов`язана з Договором від 10.02.2020.

Місцевим господарським судом встановлено, що акт від 16.03.2020 підписано від імені ТОВ «ТЕК «Енерготранс» - Бриком Р.О., а від імені ТОВ «ТК «Бізнестранслогістік» - Орєховим В.І., чиї підписи скріплено печатками.

Крім того, місцевим господарським судом встановлено, що у провадженні Господарського суду міста Києва перебуває на розгляді справа № 910/18802/21 за заявою ТОВ «Тар Альянс» до ТОВ «ПВК «Енергоіндустрія» про банкрутство.

Відповідач - 2 звертався у справі №910/18802/21 із заявою про визнання його кредитором боржника - третьої особи (ТОВ «ПВК «Енергоіндустрія») з кредиторським вимогами на суму 4 915 192,70 грн, факт наявності якої відповідач - 2 підтверджував Договором.

Водночас, розпорядником майна ТОВ «ПВК «Енергоіндустрія» арбітражним керуючим Дутковським Б.В. 08.02.2022 відмовлено Відповідачу-2 у визнання його кредиторських вимог з огляду на відсутність підтверджень щодо здійснення оплат за Договором та наявності у керівника Відповідача-2 повноважень на підписання і укладання Договору.

Позивач заявляючи даний позов зазначає про недійсність Договору з огляду на відсутність доказів здійснення оплати відповідачем-2 на користь відповідача-1, що відповідно, на його думку свідчить, про відсутність у сторін намірів його виконувати з метою настання реальних правових наслідків, а також підписання Договору від імені відповідача-2 Бриком Р.О. виходить за межі наданих йому повноважень та відносить до компетенції Загальних Зборів і огляду на значний характер такого правочину.

Відповідач -2 у відзиві на позовну заяву заперечує щодо задоволення позовних вимог, оскільки позивач не є стороною Договору та не має права звертатися до суду у порядку ч. 3 ст. 215 Цивільного кодексу України.

Також відповідач - 2 заперечує щодо фіктивності Договору з огляду на те, що на виконання такого правочину було передано документацію по відступленню права вимоги згідно підписаного акту від 16.03.2020, а ненадання відповідачем-2 арбітражному керуючому Дудковському Б.В. у справі №910/18802/21 підтвердження розрахунків за оспорюваним правочином не свідчить про відсутність таких доказів в цілому, доводи позивача щодо відсутності повноважень у директора відповідача-2 є безпідставними та такими, що не доведені належними чином.

Із пояснень третьої особи вбачається, що остання підтримує заявлені позивачем вимоги та просить суд задовольнити позовні вимоги з огляду на фраудаторний характер оспорюваного Договору та його укладання виключно з метою створення «штучної заборгованості).

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Відповідно до вимог частин 1, 2, 4, 5 статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши думку представників позивача, відповідача-2 та арбітражного керуючого, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшов висновку, що апеляційна скарга відповідача -2 не підлягає задоволенню, а оскаржене рішення суду першої інстанції не підлягає зміні чи скасуванню, виходячи з наступних підстав.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема є, договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України (далі - ГК України) господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.\

Зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства ( ч. 1 ст. 180 ГК України).

Відповідно до ч.ч. 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

В силу положень ст.ст. 6, 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Суд апеляційної інстанції зазнчає, що загальні підстави та порядок заміни кредитора у зобов`язанні визначені ст. 512 ЦК України, в силу якої кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 514 ЦК України).

У відповідності до ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення (ст. 517 ЦК України).

Тобто, відступлення права вимоги (цесія) за своєю суттю означає договірну передачу зобов`язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором. Заміна кредитора у зобов`язанні допускається протягом усього часу існування зобов`язання, якщо це не суперечить договору та не заборонено законом. Договір відступлення права вимоги може бути як оплатним, так і безоплатним.

Згідно з положеннями ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ч.ч. 1, 2 та 5 статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

В обґрунтування підстав наявності у позивача права на звернення до суду з даним позовом останній зазначає, що Договір, який має фіктивний характер може бути підставою для включення заявлених відповідачем - 2 вимог до реєстру кредиторських вимог ТОВ «ПВК «Енергоіндустрія» та надасть відповідачу-2 можливість брати участь у процедурі банкрутства задля задоволення власних майнових інтересів за рахунок коштів та майна боржника. Відтак, на думку позивача, висновки стосовно правомірності Договору безпосередньо впливають на його права, як ініціюючого кредитора у справі № 910/18802/21 в процедурі банкрутства ТОВ «ПВК «Енергоіндустрія» в частині погашення наявної заборгованості за власними вимогами до боржника.

Аналіз наведених вище норм матеріального права свідчить про те, що вимога про визнання правочину недійсним може бути пред`явлена особами, визначеними у Цивільному кодексі України та інших законодавчих актах, що встановлюють оспорюваність правочинів, а саме:

1) однією зі сторін правочину або

2) заінтересованою стороною (не стороною правочину), тобто особою, чиї права та / або охоронювані законом інтереси порушує цей правочин.

У постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 11.02.2020 у справі №922/1159/19 сформульовано такий правовий висновок:

- "Передусім оспорювати правочин у суді може одна із сторін правочину або інша заінтересована особа. Тобто стороння особа, якщо вона має заінтересованість та доведе це, управі пред`являти позов про визнання недійсним правочину, укладеного іншими сторонами.

- За відсутності визначення поняття "заінтересована особа" під такою слід розуміти тих, хто має конкретний майновий інтерес в оспорюваному договорі. Це може бути у випадках, коли: права заінтересованої особи порушені договором, який оспорюється, і можуть бути в такий спосіб відновлені або іншим чином захищені; інтереси такої особи можуть бути реалізовані, унаслідок чого вона здатна буде набути прав.

- Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним, спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину.

- Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебували у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.

- Самі по собі дії осіб, зокрема, щодо вчинення правочинів, навіть якщо вони здаються іншим особам неправомірними, не можуть бути оспорені в суді, допоки ці останні не доведуть, що цими діями порушуються їхні права" .

При вирішенні питання щодо наявності у цій справі порушених прав та / або інтересів позивача, місцевий господарський суд правомірно погодився із доводами позивача в даній частині, оскільки спірний договір порушує (впливає) права та інтереси ТОВ «Тар Альянс» і останнє має право на звернення до суду з позовом про визнання недійсним укладеного між відповідачами Договору, стороною якого ТОВ «Тар Альянс» не є, оскільки позивач фактично є заінтересованою стороною щодо визнання недійсним зазначеного Договору, оскільки є ініціюючим кредитором у справі №910/18802/21 про банкрутство ТОВ «ПВК «Енергоіндустрія», а тому безпосередньо зацікавлений у здійсненні дій, направлених на збереження майна, зокрема коштів зазначеного підприємства, на вчинення дій, направлених на виявлення та оспорення правочинів, предметом яких є заборгованість боржника.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду Верховний Суд від 02.09.2022 у справі №916/144/17.

Суд апеляційної інстанції зазначає, шо загальним правилом, у спорі про визнання правочинів недійсними, суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин (див. висновки у постановах Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі №905/1227/17, від 02.10.2019 у справі №587/2331/16-ц, від 22.10.2019 у справі №911/2129/17, від 19.11.2019 у справі №918/204/18).

Так, за змістом ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише "про людське око", знаючи заздалегідь, що він не буде виконаним; вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків, які встановлені законом для цього виду правочину (див. постанову об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі № 910/7547/17).

Фіктивний правочин характеризується тим, що сторони, вчиняючи його, знають, що він не буде виконаним. Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. Вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків, які встановлені законом для цього виду правочину.

Фіктивний правочин є недійсним незалежно від мети його укладення, оскільки сторони не мають на увазі настання правових наслідків, що породжуються відповідним правочином. Таким може бути визнаний будь-який правочин, в тому числі нотаріально посвідчений. Якщо сторонами не вчинено ніяких дій на виконання фіктивного правочину, господарський суд приймає рішення лише про визнання фіктивного правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі коли на виконання правочину було передано якесь майно, такий правочин не може розцінюватися як фіктивний. Саме лише невчинення сторонами тих чи інших дій на виконання правочину не означає його фіктивності. Визнання фіктивного правочину недійсним потребує встановлення господарським судом умислу його сторін.

З урахуванням того, що фіктивний правочин не спрямований на набуття, зміну чи припинення цивільних прав та обов`язків, він не створює цивільно-правових наслідків незалежно від того, чи він був визнаний судом недійсним. У розгляді відповідних справ суд має враховувати, що ознака фіктивності має бути притаманна діям усіх сторін правочину. Якщо хоча б одна з них намагалася досягти правового результату, то даний правочин не може визнаватися фіктивним. Позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що всі учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент його вчинення.

Отже, для визнання зобов`язання таким, що вчинено фіктивно, закон вимагає наявність наступних умов: вина осіб, що проявляється у формі умислу, який спрямований на вчинення фіктивного договору; такий умисел повинен виникнути у сторін до моменту укладення договору; метою укладення такого договору є відсутність правових наслідків, обумовлених договором. Відсутність хоча б однієї з цих умов не дає підстав стверджувати, що зобов`язання вчинялося фіктивно. У фіктивних правовідносинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 28.02.2018 по справі №909/330/16 та №912/2185/16 від 31.07.2019.

Як вірно встановлено місцевим господарським судом, що у п.п. 2 та 3 Договору закріплено обов`язок відповідача-2 здійснити оплату на користь відповідача-1 за відступлене право вимоги кошти в розмірі 4 915 192,70 грн протягом 90 банківських днів з моменту підписання Договору.

Водночас, як убачається із матеріалів справи доказів оплати зазначених коштів відповідачем-2 не надано, а, відтак, дані обставини не можуть бути встановлені судом належним чином.

Крім того, згідно із п. 5 Договору відповідач-1 зобов`язаний був сповістити третю особу про відступлене право та передати відповідачу-2 документи, що засвідчують відступлення права вимоги згідно Акту.

У свою чергу, відповідачем-2 у поданому відзиві на позовну заяву зазначено, що 16.03.2020 відповідачем-1 особисто вручено повідомлення №185 від 16.03.2020 директору ТОВ «ПВК «Енергоіндустрія» про відступлення права вимоги за Договором від 10.02.2020 та одночасно додано копію спірного Договору.

Водночас, відповідачем - 2 на підтвердження зазначених обставин, враховуючи те, що останні зазначаються ним самостійно у відзиві всупереч ч. 1 ст. 74 ГПК України не надано повідомлення №185 від 16.03.2020 до матеріалів справи, у зв`язку з чим у суду виникає сумнів про фактичне існування такого повідомлення.

При цьому, обґрунтовано зазначив суд першої інстанції, що для належного виконання положень п. 5 Договору за допомогою сполучника «та» закріплено необхідність повідомлення первісним кредитором боржника про відступлення права вимоги та одночасно необхідність передати відповідні документи про відступлення такого права новому кредитору.

З огляду на те, що на виконання п. 5 Договору сторонами фактично вчинено лише одну дію, а саме підписано Акт від 16.03.20520 прийому-передачі документів за договором відступлення права вимоги, однак без доказів вручення відповідачем-1 повідомлення боржнику, суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для встановлення факту належного виконання сторонами п. 5 Договору.

У даному випадку саме на відповідача-2, як на зацікавлену сторону у даному спорі, покладено обов`язок доведення реальності виконання умов Договору та укладення його з метою визначеною у договорі, відтак саме відповідач-2 несе і ризик настання наслідків, пов`язаних з неподанням до суду відповідних доказів на підтвердження своїх доводів.

Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Стандарт доказування «вірогідності доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Слід зауважити, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

При цьому, враховуючи «баланс вірогідностей» суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що аргументи відповідача-2 та встановлений, як судом першої інстанції так і судом апеляційної інстанції факт відсутності доказів на їх підтвердження, є менш вірогідними для спростування обставини недійсності Договору, ніж протилежні аргументи та докази позивача.

Водночас, для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Судам необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі, якщо на виконання правочину передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 31.03.2021 в справі №201/2832/19.

Враховуючи вище наведене та з огляду не надання відповідачами доказів, які б підтверджували належного виконання Договору, а саме не надано доказів здійснення оплати права вимоги, доказів повідомлення боржника про відступлення права вимоги, місцевий господарський суд, з яким і погоджується суд апеляційної інстанції, дійшов вірного висновку про те, що укладений договір для відповідачів не був спрямований на реальне настання правових наслідків, а саме- досягнення мети вказаного Договору - виконання третьої особою грошового зобов`язання на користь відповідача-2, із врахуванням того, що з матеріалів справи не вбачається, що відповідачем-2 фактично понесено витрати в розмірі 4 915 192, 70 грн, які за переконаннями останнього знову ж таки підлягають відшкодуванню третьою особою.

При цьому суд апеляційної інстанції зазначає, що позивачем не доведено, а судом апеляційної інстанції не вбачається за можливе встановити наявність у відповідача-1 та відповідача-2 при укладання Договору умислу з певним спрямуванням волі та тих обставин, що такий Договір не відповідав волевиявленню сторін, враховуючи відсутність будь яких пояснень від відповідача-1, що фактично виключає визнання оспорюваного правочину фіктивним та визнання його недійсним на підставі ч. 2 ст. 234 ЦК України.

Водночас, враховуючи підстави для визнання недійсним договору з ч. 1 ст. 215 ЦК України колегія суддів погоджується з доводами позивача в цій частині та зазначає, що укладений між відповідачами Договір є недійсним саме на підставі ч. 5 ст. 203 ЦК України , оскільки фактично не був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

У свою чергу доводи позивача в частині відсутності у директора відповідача-2 повноважень на укладання та підписання Договору та віднесення останнього до виключної компетенції Загальних Зборів, правомірно були відхилені місцевим господарським судом, оскільки доводи є виключно припущеннями позивача, не відповідають дійсності, а відтак не можуть бути підставою для визнання правочину недійсним.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що посилання позивача на положення ч. 2 ст. 44 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» також наразі є недоцільними та безпідставними, оскільки позивачем не надано до матеріалів справи належних та допустимих доказів, з яких вбачалося б за можливе встановити, що предмет Договору дійсно перевищує 50 % вартості чистих активів відповідача-2, як це відповідно передбачається нормою такої статті, при тому що положеннями ч. 1 ст. 44 вказаного закону закріплено саме право, а не обов`язок товариства на встановлення особливого порядок надання згоди уповноваженими на те органами товариства на вчинення певних правочинів залежно від вартості предмета правочину чи інших критеріїв (значні правочини).

Положеннями ч.1 ст. 216 ЦК України визначено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ст. 76 ГПК України).

У відповідності до ч.ч. 1-3 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи вище наведене, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що позивачем доведено, а відповідача не спростовано факту укладання оспорюваного Договору без мети реального настання правових наслідків, що обумовлені ним, у зв`язку з чим такий Договір підлягає визнанню недійсним на підставі ч.1 ст. 215 ЦК України, оскільки сторонами правочину не дотримано вимог ч. 5 ст. 203 ЦК України.

Мотиви прийняття або відхилення аргументів, викладених скаржником в апеляційній скарзі

Щодо тверджень скаржника про те, що дана справа повинна була розглядатися виключно в межах справи про банкрутство ТОВ «Паливно - енергетична компанія «Енергоіндустрія», суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Положеннями ч. 3 ст. 3 ГПК України визначено, шо судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Частина друга статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства визначає підсудність спорів одному господарському суду, який акумулює усі майнові вимоги за участю боржника.

Таким чином, розгляд усіх майнових спорів, стороною в яких є боржник у справі про банкрутство, повинен відбуватися саме і виключно господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи. Аналогічна правова позиція наведена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.02.2020 у справі № 918/335/17 (провадження № 12-160гс19).

У справах позовного провадження учасниками справи є сторони та треті особи ( ч. 1 ст. 41 ГПК України)

Положення ст. 45 ГПК України визначають що сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу. Позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є особи, яким пред`явлено позовну вимогу.

Кодекс України з процедур банкрутства передбачає особливості розгляду справ про банкрутство, частина друга статті 7 названого Кодексу визначає підсудність спорів одному господарському суду, який акумулює усі майнові вимоги за участю боржника, як сторони у такому спорі, в межах справи про банкрутство. В такий спосіб законодавець захищає не лише права банкрута, а й права інших осіб, які мають вимоги до банкрута. Захист таких осіб полягає у тому, що інші суди, незалежно від юрисдикції, які розглядали справи за позовами до відповідача, щодо якого відкрито провадження у справі про банкрутство після відкриття провадження в інших справах, не закривають таке провадження, а передають справу до належного суду для розгляду по суті. При цьому таким належним судом є виключно суд господарської юрисдикції, який відкрив справу про банкрутство відповідача. Таке урегулювання процедури розгляду спорів до відповідача, щодо якого відкрито провадження у справі про банкрутство, встановлює зрозумілу і справедливу процедуру закінчення розгляду справи належним судом, дотримання принципу визначення юрисдикції справи та підсудності спорів одному господарському суду, який акумулює усі вимоги до відповідача, щодо якого порушено процедуру банкрутства.

Таким чином, законодавець вкотре підкреслив, що розгляд всіх майнових спорів, стороною в яких є боржник у справі про банкрутство, повинен відбуватися саме і виключно господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи (аналогічний висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15.01.2020 у справі № 607/6254/15-ц, від 18.02.2020 у справі № 918/335/17, постановах Верховного Суду від 30.01.2020 у справі № 921/557/15-г/10, від 06.02.2020 у справі № 910/1116/18).

Отже, виходячи з диспозиції статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства, участь боржника у спорі саме як сторони (позивача, відповідача) передбачає, що у будь якому випадку за результатами розгляду спору настають правові наслідки для боржника (набуття, припинення, зміна прав чи обов`язків).

Водночас, у поданому позові визначено відповідачами ТОВ "Транспортна компанія "Бізнестранслогістік" та ТОВ "Транспортно-експедиційна компанія "Енерготранс".

Таким чином, відсутність участі боржника у спорі як сторони виключає можливість розгляду такого спору в межах справи про банкрутство за правилами статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 13.10.2020 у справі № 910/22904/15.

Виходячи з вищевикладеного, спір за позовом ТОВ "Тар Альянс" до ТОВ "Транспортна компанія "Бізнестранслогістік" та ТОВ "Транспортно-експедиційна компанія "Енерготранс" про визнання недійсним правочину не підлягає вирішенню господарським судом в межах справи про банкрутство, а повинен розглядатись в порядку окремого позовного провадження.

Інші наведені доводи скаржника, викладені в поданій ним апеляційній скарзі, не спростовують висновків місцевого господарського суду, викладених в оскаржуваному рішенні.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Трофимчук проти України»).

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно зі ст.ст. 73, 74 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч. 2 ст. 86 ГПК України жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, виходячи із фактичних обставин справи, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду про задоволення позовних вимог, у зв`язку з їх доведеністю та обґрунтованістю.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Частиною 1 ст. 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Також, відсутні підстави для скасування чи зміни оскаржуваного рішення суду в розумінні ст. 277 ГПК України, з викладених в апеляційній скарзі обставин.

З огляду на викладене, Північний апеляційний господарський суд зазначає, що рішення місцевого господарського суду прийняте з повним і достовірним встановленням всіх фактичних обставин, а також з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для зміни або скасування рішення Господарського суду міста Києва від 14.11.2022 у справі №910/3245/22, та, відповідно, апеляційна скарга ТОВ «ТЕК «Енерготранс» є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

Також, оскільки ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.01.2023 дія оскаржуваного рішення була зупинена в силу приписів ч. 5 ст. 262 ГПК України, і за наслідками апеляційного розгляду рішення залишено без змін, а тому дія рішення Господарського суду міста Києва від 14.11.2022 у справі №910/3245/22 підлягає поновленню.

Розподіл судових витрат

Оскільки цією постановою суд апеляційної інстанції не змінює рішення та не ухвалює нового, розподіл судових витрат судом апеляційної інстанції не здійснюється, а витрати пов`язані з розглядом апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 14.11.2022 у справі №910/3245/22 покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 124, 129-1 Конституції України, ст.ст. 8, 11, 74, 129, 240, 267-270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Транспортно-експедиційна компанія «Енерготранс» залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 14.11.2022 у справі №910/3245/22 залишити без змін.

3. Поновити дію рішення Господарського суду міста Києва від 14.11.2022 у справі №910/3245/22.

4. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

5. Справу №910/3245/22 повернути до Господарського суду міста Києва

Постанову може бути оскаржено у касаційному порядку відповідно до вимог ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст судового рішення складено та підписано суддями - 22.06.2023.

Головуючий суддя Т.І. Разіна

Судді І.А. Іоннікова

К.В. Тарасенко

СудПівнічний апеляційний господарський суд
Дата ухвалення рішення13.06.2023
Оприлюднено28.06.2023
Номер документу111799063
СудочинствоГосподарське
КатегоріяСправи позовного провадження Справи у спорах, щодо недоговірних зобов’язань спонукання виконати або припинити певні дії

Судовий реєстр по справі —910/3245/22

Ухвала від 08.09.2023

Господарське

Касаційний господарський суд Верховного Суду

Кондратова І.Д.

Ухвала від 03.08.2023

Господарське

Касаційний господарський суд Верховного Суду

Кондратова І.Д.

Постанова від 13.06.2023

Господарське

Північний апеляційний господарський суд

Разіна Т.І.

Ухвала від 06.06.2023

Господарське

Північний апеляційний господарський суд

Разіна Т.І.

Ухвала від 18.04.2023

Господарське

Північний апеляційний господарський суд

Разіна Т.І.

Ухвала від 21.03.2023

Господарське

Північний апеляційний господарський суд

Разіна Т.І.

Ухвала від 14.02.2023

Господарське

Північний апеляційний господарський суд

Разіна Т.І.

Ухвала від 23.01.2023

Господарське

Північний апеляційний господарський суд

Разіна Т.І.

Ухвала від 22.12.2022

Господарське

Північний апеляційний господарський суд

Разіна Т.І.

Рішення від 14.11.2022

Господарське

Господарський суд міста Києва

Пукас А.Ю.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2023Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні