Постанова

від 31.05.2023 по справі 159/4599/21

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

31 травня 2023 року

м. Київ

справа № 159/4599/21

провадження № 61-1631св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Грушицького А. І.,

суддів: Литвиненко І. В., Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Пророка В. В., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Камінь-Каширська державна нотаріальна контора,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Волинського апеляційного суду від 21 грудня 2022 року в складі колегії суддів: Матвійчук Л. В., Федонюк С. Ю., Шевчук Л. Я., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Камінь-Каширська державна нотаріальна контора, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Камінь-Каширська державна нотаріальна контора, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

В обґрунтування своїх вимог, з урахуванням уточненої позовної заяви, зазначав, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла матір ОСОБА_5 , після смерті якої відкрилася спадщина, яка складається, зокрема, із:

- житлового будинку, який знаходиться на АДРЕСА_1 (далі - житловий будинок);

- земельної ділянки площею 0,2374 га, з кадастровим номером 0721486900:01:001:0005, з цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування житлового будинку, яка знаходиться в с. Запруддя Камінь-Каширського району Волинської області (далі - земельна ділянка площею 0,2374 га);

- земельної ділянки площею 0,0516 га, з кадастровим номером 0721486900:01:001:0005, з цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства, яка знаходиться в с. Запруддя Камінь-Каширського району Волинської області (далі - земельна ділянка площею 0,0516 га).

Позивач зазначав, що за життя, а саме 15 жовтня 2007 року, ОСОБА_5 склала заповіт, яким все належне їй майно заповіла у рівних частках його сестрам - відповідачам у справі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 . Заповіт посвідчений приватним нотаріусом Ковельського районного нотаріального округу Дудою Л. В.

На підставі зазначеного заповіту відповідачі стали спадкоємцями спірного майна ОСОБА_5 , а саме: набули право власності на 5/18 часток спірного житлового будинку та спірних земельних ділянок кожна.

Крім того, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 отримали у спадщину по 1/12 частці кожен спірного житлового будинку та земельної ділянки площею 0,0516 га у порядку статті 1241 ЦК України.

Позивач як спадкоємець за законом внаслідок працездатного віку не отримав права на отримання спадщини.

Позивач вказував, що ОСОБА_7 та ОСОБА_6 померли. Він, дізнавшись про наявність заповіту, протягом багатьох років намагався отримати його копію, а отримавши та ознайомившись з його змістом, у нього виникли сумніви щодо його законності, у зв`язку з чим він звернувся до суду.

Рішенням Камінь-Каширського районного суду Волинської області від 18 березня 2021 року в справі № 157/1758/19 у задоволенні його позову до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання заповіту недійсним відмовлено, однак у мотивувальній частині рішення встановлено факт нікчемності заповіту ОСОБА_5 , складеного 15 жовтня 2007 року і посвідченого приватним нотаріусом Ковельського районного нотаріального округу Дудою Л. В. Отже, заповіт ОСОБА_5 , складений 15 жовтня 2007 року, є недійсним з моменту його вчинення.

Незважаючи на цю обставину, Камінь-Каширською державною нотаріальною конторою Волинської області на підставі вищевказаного нікчемного заповіту було видано свідоцтва про право на спадщину та проведено державну реєстрацію права власності на успадковане майно.

Позивач вважає, що оскільки зазначені свідоцтва про право на спадщину за заповітом та за законом видані на підставі та з урахуванням заповіту, нікчемність якого встановлена судовим рішенням, та порушують його право на спадщину, тому визнання недійсним та скасування цих свідоцтв є належним способом захисту його порушених прав.

Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 , збільшивши позовні вимоги, просив суд застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину та:

- визнати недійсними і скасувати свідоцтва про право на спадщину за заповітом, видані Камінь-Каширською державною нотаріальною конторою 18 вересня 2008 року за реєстровими номерами: 4228, 4234, 4240, та припинити право власності ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_8 на належні кожній із них 5/18 часток у власності на спірний житловий будинок;

- визнати недійсними і скасувати свідоцтва про право на спадщину за законом, видані Камінь-Каширською державною нотаріальною конторою 17 грудня 2008 року за реєстровими номерами: 4768, 4774, та припинити право власності ОСОБА_6 , ОСОБА_7 на належні кожному з них 1/12 частку у праві власності на спірний житловий будинок;

- визнати недійсними і скасувати свідоцтва про право на спадщину за заповітом, видані Камінь-Каширською державною нотаріальною конторою 18 вересня 2008 року за реєстровими номерами: 4232, 4230, 4238, 4236, 4244, 4242, та припинити право власності ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на належні кожній із них 5/18 часток у праві власності на земельну ділянку площею 0,2374 га та на 5/18 часток у праві власності на земельну ділянку площею 0,0516 га;

- визнати недійсними і скасувати свідоцтва про право на спадщину за законом, видані Камінь-Каширською державною нотаріальною конторою 17 грудня 2008 року за реєстровими номерами: 4770, 4772, та припинити право власності ОСОБА_6 , ОСОБА_7 на належні кожному з них 1/12 частку у праві власності на земельну ділянку площею 0,0516 га.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Камінь-Каширський районний суд Волинської області рішенням від 29 вересня 2022 року позов задовольнив.

Визнав недійсним та скасував свідоцтво про право на спадщину за заповітом, видане Камінь-Каширською державною нотаріальною конторою 18 вересня 2008 року за реєстровим номером 4228, та припинив право власності ОСОБА_4 на 5/18 часток спірного житлового будинку.

Визнав недійсним та скасував свідоцтво про право на спадщину за заповітом, видане Камінь-Каширською державною нотаріальною конторою 18 вересня 2008 року за реєстровим номером 4234, та припинив право власності ОСОБА_2 на 5/18 часток житлового будинку.

Визнав недійсним та скасував свідоцтво про право на спадщину за заповітом, видане Камінь-Каширською державною нотаріальною конторою 18 вересня 2008 року за реєстровим номером 4240, та припинив право власності ОСОБА_3 на 5/18 часток житлового будинку.

Визнав недійсним та скасував свідоцтво про право на спадщину за законом, видане Камінь-Каширською державною нотаріальною конторою 17 грудня 2008 року за реєстровим номером 4768, та припинив право власності ОСОБА_6 на 1/12 частку житлового будинку.

Визнав недійсним та скасував свідоцтво про право на спадщину за законом, видане Камінь-Каширською державною нотаріальною конторою 17 грудня 2008 року за реєстровим номером 4774, та припинив право власності ОСОБА_7 на 1/12 частку житлового будинку.

Визнав недійсним та скасував свідоцтво про право на спадщину за заповітом, видане Камінь-Каширською державною нотаріальною конторою 18 вересня 2008 року за реєстровим номером 4232, та припинив право власності ОСОБА_4 на 5/18 часток земельної ділянки для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд площею 0,2374 га.

Визнав недійсним та скасував свідоцтво про право на спадщину за заповітом, видане Камінь-Каширською державною нотаріальною конторою 18 вересня 2008 року за реєстровим номером 4230, та припинив право власності ОСОБА_4 на 5/18 часток земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 0,0516 га.

Визнав недійсним та скасував свідоцтво про право на спадщину за заповітом, видане Камінь-Каширською державною нотаріальною конторою 18 вересня 2008 року за реєстровим номером 4238, та припинив право власності ОСОБА_2 на 5/18 часток земельної ділянки для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд площею 0,2374 га.

Визнав недійсним та скасував свідоцтво про право на спадщину за заповітом, видане Камінь-Каширською державною нотаріальною конторою 18 вересня 2008 року за реєстровим номером 4236, та припинив право власності ОСОБА_2 на 5/18 часток земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 0,0516 га.

Визнав недійсним та скасував свідоцтво про право на спадщину за заповітом, видане Камінь-Каширською державною нотаріальною конторою 18 вересня 2008 року за реєстровим номером 4244, та припинив право власності ОСОБА_3 на 5/18 часток земельної ділянки для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд площею 0,2374 га.

Визнав недійсним та скасував свідоцтво про право на спадщину за заповітом, видане Камінь-Каширською державною нотаріальною конторою 18 вересня 2008 року за реєстровим номером 4242, та припинив право власності ОСОБА_3 на 5/18 часток земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 0,0516 га.

Визнав недійсним та скасував свідоцтво про право на спадщину за законом, видане Камінь-Каширською державною нотаріальною конторою 17 грудня 2008 року за реєстровим номером 4770, та припинив право власності ОСОБА_6 на 1/12 частку земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 0,0516 га.

Визнав недійсним та скасував свідоцтво про право на спадщину за законом, видане Камінь-Каширською державною нотаріальною конторою 17 грудня 2008 року за реєстровим номером 4774, та припинив право власності ОСОБА_7 на 1/12 частку земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 0,0516 га.

Вирішив питання щодо розподілу судових витрат.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що внаслідок успадкування відповідачами майна, яке залишилося після смерті їх матері ОСОБА_5 , на підставі її заповіту, нікчемність якого встановлена судом, були порушені майнові права позивача, а саме - право на частку у спадщині, а тому вважаючи, що єдиним ефективним способом захисту порушеного цивільного права позивача у цьому спорі є визнання недійсними правовстановлюючих документів, виданих на підставі нікчемного заповіту, та припинення права власності відповідачів на спадкове нерухоме майно, суд дійшов висновку, що видані Камінь-Каширською державною нотаріальною конторою відповідачам ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 свідоцтва про право на спадщину за заповітом та ОСОБА_6 , ОСОБА_7 свідоцтва про право на спадщину за законом необхідно визнати недійсними та припинити їх право власності на спадкове нерухоме майно.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Волинський апеляційний суд постановою від 21 грудня 2022 року апеляційні скарги ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 задовольнив.

Рішення Камінь-Каширського районного суду Волинської області від 29 вересня 2022 року скасував та ухвалив нове судове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 .

Вирішив питання щодо розподілу судових витрат.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив із того, що суд першої інстанції, ухвалюючи оскаржуване рішення, не з`ясував, чи не будуть порушуватися права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, які не були залучені до участі у справі, зокрема, спадкоємців ОСОБА_7 та ОСОБА_6 , яких суд не залучив до участі у справі як співвідповідачів, що не давало суду підстав для ухвалення у справі рішення про задоволення позову саме в частині позовних вимог про визнання недійсними свідоцтв про право на спадщину, виданих ОСОБА_7 та ОСОБА_6 , та припинення їх права власності на нерухоме майно.

Крім того, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що позивач обрав неналежний спосіб захисту та зазначив, що належним способом захисту у спірних правовідносинах є звернення до суду з позовом про внесення змін до свідоцтв про право на спадщину.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

26 січня 2023 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Волинського апеляційного суду від 21 грудня 2022 року та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Підставою касаційного оскарження заявник зазначає неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права, зокрема зазначає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 14 листопада 2018 року в справі № 2-1316/2227/11, від 11 грудня 2019 року в справі № 414/811/17, 01 березня 2021 року в справі № 473/1878/19.

Касаційна скарга мотивована тим, що оскільки заповіт про право на спадщину є нікчемним, то він не може породжувати будь-які правові наслідки, а тому не може бути підставою для спадкування майна спадкодавця та підставою для видачі свідоцтв про право на спадщину за заповітом. Тому належним способом захисту порушених прав позивача є саме визнання недійсними та скасування свідоцтв про право на спадщину за нікчемним заповітом з одночасним припиненням прав на спадкове майно, зареєстрованих на підставі вказаних свідоцтв.

ОСОБА_1 вказує на те, що протягом усіх років з дня смерті матері він намагається захистити свої порушені права. Неодноразові звернення до суду, до правоохоронних органів, до нотаріальних органів тощо, свідчать про те, що він не втратив інтерес до спадкового майна, право на яке має за законом після смерті своєї матері ОСОБА_5 .

Також заявник не погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що у спірних правовідносинах належним способом захисту є саме звернення до суду з позовом про внесення змін до свідоцтв про право на спадщину, а не скасування таких свідоцтв. Зазначає, що суд неправомірно не проаналізував та незаконно відхилив той факт, що у зв`язку із застосуванням наслідків недійсності нікчемного правочину змінюється не просто спадкова частка, а підстава спадкування і для відповідачів, і для позивача, що у свою чергу не є формальним перерахунком спадкових часток, що могло бути здійснено шляхом простих виправлень чи внесення змін до свідоцтв про право на спадщину.

Доводи інших учасників справи

У квітні 2023 року ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 подали до Верховного Суду відзиви на касаційну скаргу, в яких вказують на те, що доводи касаційної скарги є безпідставними, а висновки суду апеляційної інстанції - законними та обґрунтованими. Вказують на те, що про оскаржуваний заповіт позивачу було відомо більше 10 років, що свідчить про пропуск ним строку позовної давності для звернення до суду з цими вимогами. Тому просять залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 21 березня 2023 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано із Камінь-Каширського районного суду Волинської області цивільну справу.

Справа надійшла до Верховного Суду у квітні 2023 року.

Ухвалою Верховного Суду від 24 травня 2023 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини, встановлені судами

Суди встановили, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_5 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 (т. 1 а. с. 11).

Сторони у справі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 є дітьми ОСОБА_5

ОСОБА_5 на праві приватної власності належали житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами та земельна ділянка для його будівництва й обслуговування площею 0,2374 га, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , а також земельна для ведення особистого селянського господарства площею 0,0516 га, яка знаходиться у с. Запруддя Камінь-Каширського району Волинської області, що підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 03 березня 2006 року, витягом про його реєстрацію від 11 квітня 2006 року та державними актами на право власності на земельну ділянку серії ВЛ № 014197, серії ВЛ № 014198 (т. 1 а. с.116-119).

За життя ОСОБА_5 склала заповіт, який був посвідчений приватним нотаріусом Ковельського районного нотаріального округу Дудою Л. В. 15 жовтня 2007 року та зареєстрований у журналі реєстрації нотаріальних дій за номером 1119, яким усе належне їй майно вона заповіла в рівних частках відповідачам ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 (т. 1 а. с. 10).

Рішенням Камінь-Каширського районного суду Волинської області від 18 березня 2021 року в справі № 157/1758/19 у позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання заповіту недійсним відмовлено. Водночас у мотивувальній частині рішення суд констатував факт нікчемності заповіту ОСОБА_5 , посвідченого приватним нотаріусом Ковельського районного нотаріального округу Дудою Л. В. 15 жовтня 2007 року за реєстровим номером № 1119. Рішення суду набрало законної сили.

На підставі зазначеного вище заповіту Камінь-Каширська державна нотаріальна контора 18 вересня 2008 року видала відповідачам ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 свідоцтва про право на спадщину за заповітом кожній на 5/18 часток житлового будинку та земельної ділянки, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , й у таких же частках на земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства площею 0,0516 га, яка знаходиться в с. Запруддя Камінь-Каширського району Волинської області (т. 1 а. с. 125-142).

Іншим дітям спадкодавця ОСОБА_5 - ОСОБА_6 та ОСОБА_7 як спадкоємцям обов`язкової частки у спадщині на підставі статті 1241 ЦК України були видані свідоцтва про право на спадщину за законом кожному на 1/12 частку спірного житлового будинку й у таких же частках на земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства площею 0,0516 га, яка знаходиться в с. Запруддя Камінь-Каширського району Волинської області (т. 1 а. с.143-150).

Спадкоємці ОСОБА_5 - ОСОБА_7 та ОСОБА_6 , яким були видані свідоцтва про право на спадщину за законом кожному на 1/12 частку житлового будинку й у таких же частках на земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства площею 0,0516 га, померли. Спадщину після їх смерті прийняли спадкоємці на підставі частини третьої статті 1268 ЦК України.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судове рішення суду апеляційної інстанцій відповідає вказаним вимогам закону.

Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваного судового рішення, обговоривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзивах на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15 ЦК України, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України).

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини перша та друга статті 5 ЦПК України).

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 просив суд визнати недійсними та скасувати свідоцтва про право на спадщину за заповітом та за законом, посилаючись на те, що вони видані на підставі та з урахуванням заповіту, нікчемність якого встановлена судовим рішенням.

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Відповідно до статті 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Згідно зі статтею 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Статтею 1223 ЦК України передбачено право на спадкування, яке відповідно мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі не охоплення заповітом усієї спадщини, право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.

Заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті (стаття 1233 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 1257 ЦК України заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо форми та посвідчення, є нікчемним.

Частиною першою статті 1268 ЦК України передбачено, що спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

У частині першій статті 1269 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.

Статтею 1270 ЦК України встановлено строк для прийняття спадщини у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Частиною першою статті 1296 ЦК України встановлено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (частина третя статті 1296 ЦК України).

Статтею 1301 ЦК України встановлено, що свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.

У постанові Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-1316/2227/11 (провадження № 61-12290св18) зроблено висновок, що у статті 1301 ЦК України підставою визнання свідоцтва недійсним передбачено відсутність права спадкування в особи, на ім`я якої видане свідоцтво. Це має місце, зокрема, у разі, якщо ця особа була усунена від спадкування; відсутні юридичні факти, що давали б їй підстави набути право на спадкування - утримання, спорідненість, заповіт; у випадку, коли спадкодавець, оголошений у судовому порядку померлим, виявився насправді живим і судове рішення про оголошення його померлим скасоване. Іншими підставами визнання свідоцтва недійсним можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв`язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб, включення до свідоцтва майна, яке не належало спадкодавцю на момент відкриття спадщини тощо.

У постанові Верховного Суду від 27 січня 2021 року в справі № 463/1540/14 (провадження № 61-5735св19) зроблено висновок, що заявляти вимогу про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину може будь-яка особа, цивільні права чи інтереси якої порушені видачею свідоцтва про право на спадщину.

Отже, порушення у зв`язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших заінтересованих осіб, які в установленому законом порядку прийняли спадщину, є самостійною підставою для визнання свідоцтва про право на спадщину за заповітом недійсним.

Як встановлено судами та вбачається з матеріалів справи, за життя ОСОБА_5 склала заповіт, який був посвідчений приватним нотаріусом Ковельського районного нотаріального округу Дудою Л. В. 15 жовтня 2007 року та зареєстрований за номером № 1119, яким усе належне їй майно вона заповіла в рівних частках відповідачам ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 .

На підставі зазначеного заповіту відповідачам було видано свідоцтва про право на спадщину за заповітом на спірне майно у рівних частках, а саме: по 5/18 часток кожній.

Також було видано свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_5 її синам ОСОБА_6 та ОСОБА_7 як спадкоємцям обов`язкової частки у спадщині на підставі статті 1241 ЦК України, а саме: по 1/12 частці кожному.

Однак рішенням Камінь-Каширського районного суду Волинської області від 18 березня 2021 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання заповіту недійсним відмовлено, водночас у мотивувальній частині рішення суд констатував факт нікчемності заповіту ОСОБА_5 .

Згідно з частиною четвертою статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Оскільки рішення суду, яким встановлена нікчемність заповіту ОСОБА_5 , набрало законної сили й обставини щодо його нікчемності відповідачами не спростовані, тому суд першої та апеляційної інстанцій правильно прийняли вказану обставину як доведену та встановлену.

Відповідно до частини першої статті 236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Отже, заповіт, який є нікчемним правочином, не створює жодних правових наслідків для спадкоємців, в тому числі, які вказані в ньому, а тому на його підставі не може бути видано свідоцтва про право на спадщину.

Виходячи з зазначеного, висновки суду апеляційної інстанції про те, що вимоги позивача про визнання недійсними свідоцтва про право на спадщину за заповітом, видані на ім`я відповідачів, не можуть бути задоволені у зв`язку з обранням позивачем неналежного способу захисту, а належним способом захисту у спірних правовідносинах є звернення до суду з позовом про внесення змін до зазначених свідоцтв, є помилковими, оскільки зазначені свідоцтва видані на підставі нікчемного заповіту, а тому вони не можуть створювати жодних правових наслідків для спадкоємців та є такими, які порушують право позивача.

Визнання недійсними свідоцтв про право на спадщину є належним способом захисту порушеного права позивача та узгоджується з приписами статті 1301 ЦК України та підставами пред`явленого позову, обґрунтованість якого відповідає доказам у справі та вимогам закону.

Подібні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 05 лютого 2020 року в справі № 199/10949/14 (провадження № 61-13116св18).

У випадку визнання недійсним свідоцтва про права на спадщину, нотаріусом видаються спадкоємцям нові свідоцтва про право на спадщину з урахуванням часток спадкоємців.

Виходячи з вищевикладеного висновки апеляційного суду про обрання позивачем неналежного способу захисту є помилковими, а доводи касаційної скарги в цій частині є обґрунтованими та знайшли своє підтвердження.

Однак такі висновки суду апеляційної інстанції не призвели до неправильного вирішення справи. Колегія суддів не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги в частині залишення рішення суду першої в силі, з огляду на таке.

Відповідно до частин першої, третьої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (стаття 48 ЦПК України).

Вирішуючи питання про склад осіб, які братимуть участь у справі, суд повинен враховувати характер спірних правовідносин та визначену ним норму матеріального права, яка підлягає застосуванню.

Відповідач - це особа, яка, на думку позивача або відповідного правоуповноваженого суб`єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб`єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач притягається до справи у зв`язку з позовною вимогою, яка пред`являється до нього.

Неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.

Суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку (стаття 51 ЦПК України).

Тобто, аналіз положень статті 51 ЦПК України дає підстави для висновку, що заміна первинного відповідача належним відповідачем належить до повноважень суду першої інстанції.

У разі пред`явлення позову не до всіх належних відповідачів, суд не вправі зі своєї ініціативи і без згоди позивача залучати інших відповідачів до участі у справі як співвідповідачів та має вирішити справу за тим позовом, що пред`явлений, і щодо тих відповідачів, які зазначені в ньому.

Якщо позивач не заявляє клопотання про заміну неналежного відповідача (або залучення інших співвідповідачів в окремих справах згідно зі специфікою спірних правовідносин), суд відмовляє у задоволенні позову.

У постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18) Велика Палата Верховного Суду зробила висновок про те, що пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та ухвалює рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.

У постанові від 28 жовтня 2020 року у справі № 761/23904/19 (провадження № 61-9953св20) Верховний Суд зазначив, що визначення позивачем у позові складу сторін у справі (позивача та відповідача) має відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням потрібного кола осіб, які мають відповідати за позовом. Незалучення до участі у справі особи як співвідповідача за умови наявності обов`язкової процесуальної співучасті є підставою для відмови у задоволенні позову через неналежний суб`єктний склад.

Отже, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Разом з тим, установлення належності відповідачів й обґрунтованості позову є обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи.

За результатами розгляду справи суд ухвалює рішення, в якому, серед іншого, робить висновок про задоволення позову чи відмову в задоволенні позову, вирішуючи питання про права та обов`язки сторін (позивача та відповідача).

Як вбачається з матеріалів справи, звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 також просив суд визнати недійсними свідоцтва про право на спадщину за законом, видані Камінь-Каширською державною нотаріальною конторою 17 грудня 2008 року на ім`я ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , після смерті матері та припинити їх право власності.

Як встановлено судами та підтверджується матеріалами справи, спадкоємці ОСОБА_5 - ОСОБА_7 та ОСОБА_6 , яким були видані оскаржувані свідоцтва про право на спадщину за законом кожному на 1/12 частки спірного житлового будинку та на 1/12 частку земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 0,0516 га, померли.

На вказану обставину суд першої інстанції уваги не звернув та не врахував, що за встановлення обставини прийняття спадщини ОСОБА_7 та ОСОБА_6 їх спадкоємцями, вони повинні бути співвідповідачами у цій справі як спадкоємці, які прийняли спадщину, а тому дійшов передчасного висновку про задоволення позовних вимог та визнання недійсними свідоцтв про право на спадщину за законом, виданих Камінь-Каширською державною нотаріальною конторою 17 грудня 2008 року на ім`я ОСОБА_6 та ОСОБА_7 після смерті матері, та припинення їх права власності, оскільки таке рішення може вплинути на права та інтереси осіб, які не брали участі у справі.

Без встановлення спадкоємців ОСОБА_7 та ОСОБА_6 та без їх залучення до участі у справі відсутні підстави для задоволення позовних вимог та визнання недійсними свідоцтв про право на спадщину за законом, виданих Камінь-Каширською державною нотаріальною конторою 17 грудня 2008 року на ім`я ОСОБА_6 та ОСОБА_7 після смерті матері, та припинення їх права власності.

Крім того, від вирішення вказаних обставин буде залежати розмір частки у праві власності всіх сторін у цій справі.

Виходячи з зазначеного, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про скасування рішення суду першої інстанції та відмову у задоволенні позовних вимог, оскільки позов поданий не до всіх відповідачів.

Колегія суддів Верховного Суду погоджується з такими висновками суду апеляційної інстанції.

Касаційна скарга не містить доводів на спростування зазначених висновків суду.

За таких обставин, враховуючи, що заявник не спростував висновків апеляційного суду про те, що позов подано не до всіх відповідачів, не навів підстав касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції в цій частині відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України, Верховний Суд не встановив підстав для застосування правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 14 листопада 2018 року в справі № 2-1316/2227/11, від 11 грудня 2019 року в справі № 414/811/17, від 01 березня 2021 року в справі № 473/1878/19, оскільки такі висновки підлягають застосуванню під час вирішення спору по суті, у той час у справі, що переглядається, у задоволенні позову суд відмовив у зв`язку з пред`явленням позову не до всіх належних відповідачів.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Зважаючи на наведену оцінку аргументів позивача та висновків суду апеляційної інстанції, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваного судового рішення - без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Волинського апеляційного суду від 21 грудня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий А. І. Грушицький

Судді: І. В. Литвиненко

Є. В. Петров

В. В. Пророк

В. А. Стрільчук