Рішення

від 01.05.2023 по справі 545/1677/22

ПОЛТАВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 545/1677/22

Провадження № 2/545/137/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" травня 2023 р. Полтавський районний суд Полтавської області у складі : головуючого судді Гальченко О.О.,

при секретарі Багно Ю.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Полтава цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Полтавської районної міжгосподарської будівельної організації «Райагробуд» про стягнення компенсації за несвоєчасний розрахунок при звільненні, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач 30.05.2022 звернувся до суду із позовом до відповідача про стягнення компенсації за несвоєчасний розрахунок при звільненні, мотивуючи тим, що він з 03.10.2008 по 22.09.2021 року працював у Полтавській районній міжгосподарській будівельній організації «Райагробуд» на посаді водія.

При прийняті на посаду водія він був інвалідом III групи, а починаючи з 17.04.2014 року йому була присвоєна II група інвалідності довічно.

Відповідно до ч. 7 ст. 6 Закону України «Про відпустки» особам з інвалідністю І і II груп надається щорічна основна відпустка тривалістю 30 календарних днів, а особам з інвалідністю III групи - 26 календарних днів.

13.10.2021 ним отримано через «Укрпошту» рекомендований лист, трек номер : 3600208382860, у якому була його трудова книжка та копія наказу № 41 від 22.09.2021 про звільнення. Таким чином, він лише 13.10.2021 довідався про своє звільнення з роботи.

Відповідно до наказу № 41 від 22.09.2021, підписаного Головою Полтавської районної міжгосподарською будівельною організацією «Райагробуд» - ОСОБА_2 , його було звільнено з роботи з 22.09.2021 за прогули за ст. 40 п.4 КЗпП України з виплатою компенсації за невикористану відпустку за період роботи з 02.10.2020 по 22.09.2021 року за 5 календарних днів.

В день звільнення - 22.09.2021, відповідач письмово не повідомив його про нараховані суми належні йому при звільненні та не здійснив виплату належних коштів.

Він отримав частково грошове забезпечення у розмірі 1 329,34 грн. лише 08.10.2021, проте повний розрахунок компенсації за невикористану щорічну відпустку у кількості 26 календарних днів не було проведено.

Він звернувся із скаргою до Управління держпраці у Полтавській області на неправомірні дії Полтавської районної міжгосподарської будівельної організації «Райагробуд» в частині допущених порушень при звільненні та не виплаті компенсації за невикористані дні щорічної відпустки. 21.12.2021 він отримав лист від Управління держпраці у Полтавській області за вихідним № 16-н 1513/01/15-04/381 від 14.12.2021, у якому заступник начальника управління повідомляла йому про порушення адміністрацією Полтавської районної міжгосподарської будівельної організації «Райагробуд» вимог законодавства про працю, в частині не видання працівнику копії наказу про звільнення у день звільнення та щодо не направлення працівнику, якій відсутній у день звільнення поштового повідомлення із вказівкою про необхідність отримання трудової книжки та відсутності письмової згоди працівника про пересилання йому трудової книжки поштою, а також в частині ненадання йому 26 календарних днів щорічної відпустки та не виплаті компенсації за невикористані 26 календарні дні щорічної відпустки при звільненні.

Відповідно до ст. 24 Закону України «Про відпустки» у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А І групи.

Відповідно до ч. 1 ст. 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу.

Оскільки, порядок виплати грошового забезпечення врегульовано КЗпП України, саме його норми підлягають застосуванню у вказаному випадку.

Згідно ч. 1 ст. 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 16 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

У зв`язку з невиплатою Полтавською районною міжгосподарською будівельною організацією «Райагробуд» компенсації за невикористану відпустку він був змушений звернутися із позовом у Полтавський райсуд Полтавської області про стягнення коштів.

05.04.2022 Полтавський райсуд Полтавської області ухвалив заочне рішення у цивільній справі № 545/133/22 за позовом ОСОБА_1 до Полтавської районної міжгосподарської будівельної організації «Райагробуд», яким стягнув з відповідача на користь позивача компенсацію за 26 календарних днів невикористаної щорічної відпустки в розмірі 8 587,02 грн. та 4 000 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Рішення Полтавського районного суду Полтавської області у цивільній справі № 545/133/22 набрало законної сили 05.05.2022 року.

24.05.2022 року Полтавська районна міжгосподарська будівельна організація «Райагробуд» перерахувала на його розрахунковий рахунок компенсацію за 26 календарних днів невикористаної щорічної відпустки в розмірі 6 912,55 грн. ( утримавши податки ) та часткового відшкодували йому понесені ним витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3 220 грн.

Таким чином, відповідач лише 24.05.2022 розрахувався перед ним у повному розмірі.

В силу ч. 1-2 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Отже, вказаними нормами визначено обов`язок роботодавця провести розрахунок із працівником саме в день його звільнення, а у разі наявності вини власника або уповноваженого ним органу щодо невиплати працівникові належних йому сум при звільненні та при відсутності спору щодо розміру таких сум підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Таким чином, закріплені у ст. 116, 117 КЗпП України положення спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку про те, що передбачений ч. 1 ст. 117 КЗпП обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум саме у строки, зазначені у ст. 116 КЗпП.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 13.05.2020 у справі № 810/451/17 та від 26.02.2020 в справі № 821/1083/17 викладена правова позиція, відповідно до якої під : «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем ( заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога, тощо ).

Згідно ч. 2 ст. 117 КЗпП України, як зауважила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.05.2020 в справі № 810/451/17, при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

У постанові від 13.05.2020 в справі № 810/451/17 Велика Палата Верховного Суду також дійшла висновку, що ст. 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені ст. 117 КЗпП України, якою визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Підсумовуючи зазначене, Велика Палата Верховного Суду у постанові у справі № 810/451/17 зауважила, що за змістом ч. 1 ст. 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку настає відповідальність, передбачена ст. 117 КЗпП України.

Таким чином, виходячи із системного тлумачення положень ст. 116, 117 КЗпП України, враховуючи рішення Конституційного Суду України від 22.02.2012 у справі № 4-рп/2012, а також правові позиції Великої Палати Верховного Суду, наведені вище, можна дійти висновку, що з моменту звільнення у роботодавця виникає обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити працівникові всі суми, що йому належать. Якщо роботодавець не виконує цей обов`язок, він вчиняє триваюче правопорушення, відповідальність за яке визначена ст. 117 КЗпП України.

Припиненням такого правопорушення є проведення фактичного розрахунку, тобто реальне виконання цього обов`язку ( виплата всіх сум, що належать звільненому працівникові ) ( висновок узгоджується із правовою позицією Верховного Суду викладеною у постанові від 12.08.2020 в справі № 400/3151/19 ).

Відтак, лише на момент припинення вказаного правопорушення, яким є день фактичного розрахунку, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог. При цьому, для того, щоб права працівника на виплату йому середнього заробітку за час затримки розрахунків при звільненні вважалися закінченим складом правопорушення, суду необхідно встановити такі юридично значимі обставини як : 1) невиплата належних працівнику при звільненні сум; 2) проведення із ним остаточного розрахунку.

Тобто, лише факт проведення остаточного розрахунку дасть можливість для встановлення обсягу порушених прав. Інакше, навіть у випадку постановлення судом рішення про стягнення на користь працівника середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні станом на дату судового рішення, спір не буде вирішений, адже за відсутності остаточного розрахунку права працівника на виплату середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні далі вважатимуться порушеними.

Окрім того, слід врахувати, що за необхідності проведення остаточного розрахунку, як обов`язкової підстави для звернення до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні також звернуто увагу у рішенні Конституційного Суду України від 22.02.2012 у справі № 4-рп/2012. Так, аналізуючи положення ст. 116. 117 КЗпП України Конституційний Суд України зазначив, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку ( п. 2.2. вказаного рішення ).

У рішенні від 22.02.2012 у справі № 4-рп/2012 Конституційний Суд України роз`яснив, що : «в аспекті конституційного звернення положення ч. 1 ст. 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями ст. 116, 117, 237 цього кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався».

Аналіз наведених положень свідчить про те, що для середнього заробітку за затримку розрахунку при звільнені застосовуються положення ст. 233 КЗпП України, а невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням та для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Такі ж висновки щодо застосування строків звернення до суду з приводу стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені викладені у постановах Верховного Суду від 24.01.2019 у справі № 802/28/16-а, від 20.06.2018 у справі № 823/761/17, від 21.01.2020 у справі № 826/15879/18.

Відповідно до п. 21 постанови Пленуму Верховного СУДУ України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» № 13 від 24.12.1999 при визначенні середньої заробітної плати слід виходити з того, що в усіх випадках, коли за чинним законодавством вона зберігається за працівником, це слід робити відповідно до «Порядку обчислення середньої заробітної плати», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995.

Відповідно до абз. 3 п. 2 та п. 8 «Порядку обчислення середньої заробітної плати», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середнього ( годинного ) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна ( годинна ) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі ( календарні ) дні на число відпрацьованих робочих днів ( годин ), а у випадках, передбачених чинним законодавством - на число календарних днів за цей період.

За таких обставин, середньоденна заробітна плата позивача за 2021 рік складає 373,20 грн. ( заробіток за 2 місяці 14 181,60 грн. /кількість календарних днів періоду 38 днів ).

Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягає стягнення компенсації за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 64 936,80 грн. ( 373,20 грн. * 174 робочих днів ).

Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути примусове виконання обов`язку в натурі.

Позивач, звертаючись із позовом до суду, обрав спосіб захисту порушеного права, визначений Законом ( ст. 16 ЦК України ) - примусове виконання обов`язку в натурі.

Відповідно до п. 10 ч. 3 ст. 175 ЦПК України, позивач підтверджує те, що ним не подано іншого позову до цього ж відповідача з тим самим предметом та з тих самих підстав.

Також, він повідомляє суду про наявність у нього всіх оригіналів письмових доказів, копії яких ним було долучено до позовної заяви.

Він, як інвалід II групи, відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору.

Відповідно до ч. 1 ст. 28 ЦПК України позови про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки ( пені ) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, про визнання батьківства відповідача, позови, що виникають з трудових правовідносин, можуть пред`являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача.

Позивач зареєстрований в АДРЕСА_1 . Оскільки, місце проживання позивача знаходиться у Полтавському районі Полтавської області, то відповідно до ч. 1 ст. 28 ЦПК позов про стягнення компенсації за несвоєчасний розрахунок при звільненні підлягає розгляду Полтавським районним судом Полтавської області.

Відповідно до ст. 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються справи що виникають з трудових відносин.

Відповідно до ст. 279 ЦПК України розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.

Відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням ( викликом ) сторін.

Відповідно до ст. 279 ЦПК України суд може відмовити в задоволенні клопотання сторони про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін за одночасного існування таких умов :

1) предметом позову є стягнення грошової суми, розмір якої не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;

2) характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.

Відповідно до ч. 7 ст. 279 ЦПК України клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п`яти днів з дня отримання відзиву.

Враховуючи вищевикладене, позивач прохає суд проводити розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

Прохав : Розгляд справи проводити в порядку спрощеного позовного провадження. Стягнути з Полтавської районної міжгосподарської будівельної організації «Райагробуд» ( код ЄДРПОУ : 03585917 ) на користь ОСОБА_1 ( РНОКПП : НОМЕР_1 ) 64936,80 грн. Стягнути з Полтавської районної міжгосподарської будівельної організації «Райагробуд» ( код : ЄДРПОУ 03585917 ) на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати на оплату правової допомоги ( правничої ) допомоги у розмірі 4000 грн.

В судове засідання сторони у справі не з`явилися, надавши суду заяви про розгляд справи у їх відсутності. Де позивач позов підтримав та прохав задовольнити ( а. с. 32, 55 ), а представник відповідача - ОСОБА_3 ( а. с. 45 ) прохала відмовити на підставі наданих нею додаткових пояснень та доказів ( а. с. 46 48, 57 82 ), де висловила заперечення щодо позову, пославшись на те, що обсяг відповідальності відповідача не відповідає принципу співмірності із допущеним ним правопорушенням за незначний період затримки виплати заборгованості за невикористану відпустку та недоведеність позивачем понесення ним майнових втрат, пов`язаних із затримкою розрахунку. Така позиція вказана у постановах Верховного Суду : від 11.11.2015 у справі № 234/7936/14-ц ( провадження № 6-2159пс15 ), від 31.05.2017 у справі № 759/7662/15-ц ( провадження № 6-1185дс16 ). До того ж, всупереч постанови Верховного Суду від 22.12.2018 ( справа № 826/856/18 ) позивач не надав доказів розміру витрат на правничу допомогу, яка встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, необхідних для надання правничої допомоги, тому вважає їх безпідставними та необґрунтованими. Також, на спростування вимог позивача надала суду докази щодо відсутності будь-якої заборгованості підприємства перед позивачем.

Судом встановлено, що позивач працював у відповідача на посаді водія з 03.10.2008 по 22.09.2021. З 17.04.2014 є інвалідом ІІ групи довічно ( а. с. 11 ). Відповідно до заочного рішення Полтавського райсуду Полтавської області від 05.04.2022 ( що є обставинами, які не підлягають доказуванню ), то згідно наказу № 41 від 22.09.2021, підписаного Головою Полтавської районної міжгосподарської будівельної організації «Райагробуд» - ОСОБА_2 , позивача було звільнено з роботи з 22.09.2021 за прогули за ст. 40 ч. 4 КЗпП України з виплатою компенсації за невикористану відпустку за період роботи з 02.10.2020 по 22.09.2021 ( а. с. 14 абз. 6 ). Цим же рішенням суду позов позивача був задоволений в повному обсязі, та його користь з відповідача було стягнуто компенсацію за 26 днів невикористаної щорічної відпустки в розмірі 8587,02 грн. та витрати за професійну правничу допомогу адвоката в сумі 4000 грн. ( а. с. 13 18 ). При цьому, позивач не оскаржував його звільнення як незаконне, а саме за прогнули. Згідно цього ж рішення суду встановлено, що позивач 13.10.2021 отримав через «Укрпошту» рекомендований лист, трек № 3600208382860, у якому знаходилась його трудова книжка та копія наказу про звільнення № 41 від 22.09.2021 ( час коли позивач довідався про своє звільнення ).

ОСОБА_1 звернувся із скаргою до Управління Держпраці у Полтавській області на неправомірні дії Полтавської районної міжгосподарської будівельної організації «Райагробуд» в частині допущених порушень при звільненні та не виплаті компенсації за невикористані у щорічної відпустки.

21.12.2021 ОСОБА_1 отримав лист від Управління Держпраці у Полтавській області за вихідним № 16-НІ513/01/15-04/381 від 14.12.2021, у якому заступник начальна управління повідомляла йому про порушення адміністрацією Полтавської районної міжгосподарської будівельної організації «Райагробуд» вимог законодавства про працю, в частині не видання працівнику копії наказу про звільнення у день звільнення та щодо не направлення працівнику, якій відсутній у день звільнення поштового повідомлення із вказівкою про необхідність отримання трудової книжки та відсутності письмової згоди працівника на пересилання йому трудової книжки поштою, а також в частині ненадання ОСОБА_1 календарних днів щорічної відпустки та не виплаті компенсації за невикористані 26 календарні дні щорічної відпустки при звільненні. Даний лист позивачем суду не надано для дослідження як доказ, а згідно встановлених обставин заочним рішенням Полтавського райсуду Полтавської області від 05.04.2022, то в ньому відсутня встановлена судом обставина щодо наявності або відсутності вини підприємства у невиплатіналежним сум працівникові при звільненні у строки зазначені у ст. 116 КЗпП України,що є обов`язковою умовою передбаченою ст. 117 КЗпПУкраїни. Згідно наданих доказів відповідачем, то відповідач виплатив усі належні суми звільненому працівнику в повному обсязі 24.02.2022 ( а. с. 57 66 ), що не спростував позивач. Строк затримки розрахунку при звільненні фактично складає за період з 22.09.2021 по 24.02.2022, що не зазначено позивачем у позові та невірно пораховано кількість днів та суму компенсації, вказану чомусь у робочих днях всупереч вимогам діючого законодавства, не додано відповідного розрахунку ( а. с. 5 абз. 8 ). Також, позивачем не надано відповідних доказів передбачених чинним законодавством щодо вимоги про стягнення з відповідача понесених ним витрат на оплату правничої допомоги у зазначеній ним сумі у відповідності до ч. 3, 4 ст. 137, 141 ЦПК України, де для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат не надав суду детальний опис робіт ( наданих послуг ), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги ( акт здачі - приймання наданих послуг з детальним описом наданих адвокатом послуг та копії квитанції до прибуткового касового ордера щодо сплати адвокату винагороди ), які б підтверджували та обґрунтовували реальний розмір витрат на правничу допомогу.

Суд, дослідивши докази, якими обґрунтовується позов, вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємств…. провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати ( основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні ) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до ст. 117 КЗпП УКкраїни у разіневиплати звини роботодавцяналежних звільненомупрацівникові суму строки,визначені ст.116цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємств…. повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Тому, закон покладає на підприємство…. обов`язково провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, належні йому при звільнені. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена ст. 117 КЗпП України відповідальність. Що по суті є захистом майнових прав працівника в зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Водночас, встановлений ст. 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця, хоча працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Також, у вказаних правовідносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто, має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 ЦК України застосовуються до врегулювання, зокрема, трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавствами. Таким чином, положення ЦК України мають застосовуватися субсидіарно для врегулювання трудових відносин, що зазначено у постановах Верховного Суду : від 11.11.2015 у справі № 234/7936/14-ц ( провадження № 6-2159пс15 ), від 31.05.2017 у справі № 759/7662/15-ц ( провадження № 6-1185дс16 ).

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

В трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи свої права, що, вимагає ч. 3 ст. 13 ЦК України, не допускаючи дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдане обтяжливим чи навіть непосильним.

Відповідно до ст. 81 ч. 1, 6, 7 ЦПК України ( урахуванням положень ст. 76 80, 82 ЦПК України ) кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених законом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмету спору з власної ініціативи…..

Враховуючи викладене, суд враховує недоведеність позивачем вини підприємства у виниклій заборгованості та понесення ним майнових втрат, пов`язаних із затримкою розрахунку, а також, незначний період затримки виниклої заборгованості щодо компенсації при звільненні позивачу, та підставу звільнення позивача із підприємства ( через прогули ), яка ним не оспорювалась. А вимога щодо стягнення понесених витрат на правничу допомогу адвоката позивачем, то вона є похідною від вимоги про стягнення компенсації при звільненні, тому вона не підлягає задоволенню не тільки за її недоведеністю, а й виходячи із відмови у вимозі, з якої випливає.

Оскільки в даному випадку це трудовий спір, то за правилами ст. ЦПРК України судовий збір необхідно віднести за рахунок Держави.

Керуючись ст. 2, 4, 12, 43, 44, 49, 76 82, 133, 141, 258, 259, 265, 273 ЦПК України, ст. 116, 117 КЗпП України, суд, -

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Полтавської районної міжгосподарської будівельної організації «Райагробуд» про стягнення компенсації за несвоєчасний розрахунок при звільненні - відмовити.

Судові витрати віднести за рахунок Держави.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення надруковано суддею в нарадчій кімнаті та є оригіналом.

Суддя: О. О. Гальченко