Постанова

від 26.09.2023 по справі 545/1677/22

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 545/1677/22 Номер провадження 22-ц/814/4201/23Головуючий у 1-й інстанції Гальченко О.О. Доповідач ап. інст. Карпушин Г. Л.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 вересня 2023 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Карпушина Г.Л.; суддів: Гальонкіна С.А., Кузнєцової О.Ю., при секретарі: Буйновій О.П., -

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 01 травня 2023 року у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Полтавської районної міжгосподарської будівельної організацї «Райагробуд» про стягнення компенсації за несвоєчасний розрахунок при звільненні, -

В С Т А Н О В И В :

У травні 2022 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до відповідача Полтавської районної міжгосподарської будівельної організацї «Райагробуд» про стягнення компенсації за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

В обгрунтування позовних вимог посилався на те, що він з 03.10.2008 по 22.09.2021 року працював у Полтавській районній міжгосподарській будівельній організації «Райагробуд» на посаді водія. При прийняті на посаду водія він був інвалідом III групи, а починаючи з 17.04.2014 року йому була присвоєна II група інвалідності довічно.

Відповідно до ч. 7 ст. 6 Закону України «Про відпустки» особам з інвалідністю І і II груп надається щорічна основна відпустка тривалістю 30 календарних днів, а особам з інвалідністю III групи - 26 календарних днів.

13.10.2021 ним отримано через «Укрпошту» рекомендований лист, трек номер: 3600208382860, у якому була його трудова книжка та копія наказу № 41 від 22.09.2021 про звільнення. Таким чином, він лише 13.10.2021 довідався про своє звільнення з роботи.

Відповідно до наказу № 41 від 22.09.2021, підписаного Головою Полтавської районної міжгосподарською будівельною організацією «Райагробуд» - ОСОБА_2 , його було звільнено з роботи з 22.09.2021 за прогули за ст. 40 п.4 КЗпП України з виплатою компенсації за невикористану відпустку за період роботи з 02.10.2020 по 22.09.2021 року за 5 календарних днів. В день звільнення - 22.09.2021, відповідач письмово не повідомив його про нараховані суми належні йому при звільненні та не здійснив виплату належних коштів.

Він отримав частково грошове забезпечення у розмірі 1 329,34 грн. лише 08.10.2021, проте повний розрахунок компенсації за невикористану щорічну відпустку у кількості 26 календарних днів не було проведено.

Він звернувся із скаргою до Управління держпраці у Полтавській області на неправомірні дії Полтавської районної міжгосподарської будівельної організації «Райагробуд» в частині допущених порушень при звільненні та не виплаті компенсації за невикористані дні щорічної відпустки.

21.12.2021 він отримав лист від Управління держпраці у Полтавській області за вихідним № 16-н 1513/01/15-04/381 від 14.12.2021, у якому заступник начальника управління повідомляла йому про порушення адміністрацією Полтавської районної міжгосподарської будівельної організації «Райагробуд» вимог законодавства про працю, в частині не видання працівнику копії наказу про звільнення у день звільнення та щодо не направлення працівнику, якій відсутній у день звільнення поштового повідомлення із вказівкою про необхідність отримання трудової книжки та відсутності письмової згоди працівника про пересилання йому трудової книжки поштою, а також в частині ненадання йому 26 календарних днів щорічної відпустки та не виплаті компенсації за невикористані 26 календарні дні щорічної відпустки при звільненні.

У зв`язку з невиплатою Полтавською районною міжгосподарською будівельною організацією «Райагробуд» компенсації за невикористану відпустку він був змушений звернутися із позовом у Полтавський райсуд Полтавської області про стягнення коштів.

05.04.2022 Полтавський райсуд Полтавської області ухвалив заочне рішення у цивільній справі № 545/133/22 за позовом ОСОБА_1 до Полтавської районної міжгосподарської будівельної організації «Райагробуд», яким стягнув з відповідача на користь позивача компенсацію за 26 календарних днів невикористаної щорічної відпустки в розмірі 8 587,02 грн. та 4 000 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Рішення Полтавського районного суду Полтавської області у цивільній справі № 545/133/22 набрало законної сили 05.05.2022 року.

24.05.2022 року Полтавська районна міжгосподарська будівельна організація «Райагробуд» перерахувала на його розрахунковий рахунок компенсацію за 26 календарних днів невикористаної щорічної відпустки в розмірі 6 912,55 грн. (утримавши податки ) та часткового відшкодували йому понесені ним витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3 220 грн.

Таким чином, відповідач лише 24.05.2022 розрахувався перед ним у повному розмірі.

В силу ч. 1-2 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Отже, вказаними нормами визначено обов`язок роботодавця провести розрахунок із працівником саме в день його звільнення, а у разі наявності вини власника або уповноваженого ним органу щодо невиплати працівникові належних йому сум при звільненні та при відсутності спору щодо розміру таких сум підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Рішенням Полтавського районного суду Полтавської області від 01 травня 2023 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до Полтавської районної міжгосподарської будівельної організації «Райагробуд» про стягнення компенсації за несвоєчаний розрахунок при звільненні.

З цим рішенням не погодився ОСОБА_1 , подавши апеляційну скаргу, в якій просив рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 01 травня 2023 року скасувати, та ухвалити нове, яким його позовні вимоги до відповідача задовольнити в повному обсязі.

В обгрунтування своєї позиції апелянт посилається на те, що оскаржуване рішення є незаконним та необгрунтованим, висновки, до яких дійшов суд є такими, що суперечать наявним у матеріалах справи доказам.

На підтвердження своєї позиції посилається на те, що суд першої інстанції всупереч наявним у матеріалах справи виписці з карткового рахунку позивача за період з 01.05.2022 року по 25.05.2022 року та відомості нарахування коштів №117, зробив невірний висновок стосовно того, що відповідач повністю розрахувався із позивачем 24.02.2022 року, та що строк розрахунку заборгованості при звільненні позивача складає за період з 22.09.2021 року по 24.02.2022 року.

Апелянт посилається на те, що матеріали справи містять заяву представник відповідача від 27.01.2023 року, у якій відповідач підтверджує факт повного розрахунку з позивачем тільки 24.05.2022 року, а не 24.02.2022 року, як встановив суд.

Крім того, скаржник стверджує, що місцевий суд невірно застосував практику Верховного Суду (постанова від 26.06.2019 року у справі №761/9584/15-ц), адже не зменшив розмір компенсації за несвоєчасний розрахунок працівника при звільненні, а фактично повністю відмовив у задоволенні законних позовних вимог ОСОБА_1 .

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач, посилаючись на законність та обгрунтованість рішення суду першої інстанції, просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити оскаржуване рішення без змін.

Судове засідання проводилось в порядку письмового провадження за відсутності сторін по справі, з дотриманням принципу гласності судового процесу та забезпеченням сторонам права на своєчасне та повне отримання інформації про хід та результати розгляду справи.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду та матеріали справи в межах апеляційного оскарження, доходить висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, зважаючи на наступне.

Відповідно до ч.1ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Частиною 1ст. 367 ЦПК Українипередбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Частиною 4 статті 367 ЦПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до п.2 ч.1ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно із положеннямист. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Судом першої інстанції встановлено та вбачається із матеріалів справи, що позивач працював у відповідача на посаді водія з 03.10.2008 по 22.09.2021. З 17.04.2014 є інвалідом ІІ групи довічно (а. с. 11).

Відповідно до заочного рішення Полтавського райсуду Полтавської області від 05.04.2022, згідно наказу № 41 від 22.09.2021, підписаного Головою Полтавської районної міжгосподарської будівельної організації «Райагробуд» - ОСОБА_2 , позивача було звільнено з роботи з 22.09.2021 за прогули за ст. 40 ч. 4 КЗпП України з виплатою компенсації за невикористану відпустку за період роботи з 02.10.2020 по 22.09.2021 (а. с. 14 абз. 6). Цим же рішенням суду позов позивача був задоволений в повному обсязі, та на його користь з відповідача було стягнуто компенсацію за 26 днів невикористаної щорічної відпустки в розмірі 8587,02 грн. та витрати за професійну правничу допомогу адвоката в сумі 4000 грн. ( а. с. 13, 18 ). При цьому, позивач не оскаржував його звільнення як незаконне, а саме за прогули.

Цим самим рішенням суду встановлено, що позивач 13.10.2021 отримав через «Укрпошту» рекомендований лист, трек № 3600208382860, у якому знаходилась його трудова книжка та копія наказу про звільнення № 41 від 22.09.2021 ( час коли позивач довідався про своє звільнення ).

ОСОБА_1 звернувся із скаргою до Управління Держпраці у Полтавській області на неправомірні дії Полтавської районної міжгосподарської будівельної організації «Райагробуд» в частині допущених порушень при звільненні та не виплаті компенсації за невикористані у щорічної відпустки.

21.12.2021 ОСОБА_1 отримав лист від Управління Держпраці у Полтавській області за вихідним № 16-НІ513/01/15-04/381 від 14.12.2021, у якому заступник начальника управління повідомляла йому про порушення адміністрацією Полтавської районної міжгосподарської будівельної організації «Райагробуд» вимог законодавства про працю, в частині не видання працівнику копії наказу про звільнення у день звільнення та щодо не направлення працівнику, якій відсутній у день звільнення поштового повідомлення із вказівкою про необхідність отримання трудової книжки та відсутності письмової згоди працівника на пересилання йому трудової книжки поштою, а також в частині ненадання ОСОБА_1 календарних днів щорічної відпустки та не виплаті компенсації за невикористані 26 календарні дні щорічної відпустки при звільненні.

Відмовляючи у задоволенні вказаних вище позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не довів вини підприємства у виниклій заборгованості та понесення ним майнових втрат, пов`язаних із затримкою розрахунку, а також, незначний період затримки виниклої заборгованості щодо компенсації при звільненні позивачу, та підставу звільнення позивача із підприємства ( через прогули ), яка ним не оспорювалась. А щодо вимоги про стягнення понесених витрат на правничу допомогу адвоката позивачем, то суд вказав, що вона є похідною від вимоги про стягнення компенсації при звільненні, тому вона не підлягає задоволенню не тільки за її недоведеністю, а й виходячи із відмови у вимозі, з якої випливає.

Суд першої інстанції також вказав, що лист від Управління Держпраці у Полтавській області за вихідним № 16-НІ513/01/15-04/381 від 14.12.2021, на який, зокрема, посилався позивач, він до суду не надав для дослідження як доказу, а згідно встановлених обставин заочним рішенням Полтавського райсуду Полтавської області від 05.04.2022, то в ньому відсутня встановлена судом обставина щодо наявності або відсутності вини підприємства у невиплатіналежним сум працівникові при звільненні у строки зазначені у ст. 116 КЗпП України,що є обов`язковою умовою передбаченою ст. 117 КЗпПУкраїни.

Суд першої інстанції вказав, що згідно з наданими відповідачем доказами, він виплатив усі належні суми звільненому працівнику в повному обсязі 24.02.2022 ( а. с. 57, 66 ), що не спростував позивач.

Крім того, місцевий суд зазначив, що строк затримки розрахунку при звільненні фактично складає за період з 22.09.2021 по 24.02.2022, що не зазначено позивачем у позові та невірно пораховано кількість днів та суму компенсації, вказану чомусь у робочих днях всупереч вимогам діючого законодавства, не додано відповідного розрахунку ( а. с. 5)

.

Із такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не може погодитися, зважаючи на наступне.

Відповідно до ч. 7 ст. 6 Закону України «Про відпустки» особам з інвалідністю І і II груп надається щорічна основна відпустка тривалістю 30 календарних днів, а особам з інвалідністю III групи - 26 календарних днів.

Відповідно до ст. 24 Закону України «Про відпустки» у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А І групи.

Відповідно до ч. 1 ст. 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В силу ч. 1-2 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Отже, вказаними нормами визначено обов`язок роботодавця провести розрахунок із працівником саме в день його звільнення, а у разі наявності вини власника або уповноваженого ним органу щодо невиплати працівникові належних йому сум при звільненні та при відсутності спору щодо розміру таких сум підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Із наведеного вбачається, що закріплені у ст. 116, 117 КЗпП України положення спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.

Відповідно до п. 21 постанови Пленуму Верховного СУДУ України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» № 13 від 24.12.1999 при визначенні середньої заробітної плати слід виходити з того, що в усіх випадках, коли за чинним законодавством вона зберігається за працівником, це слід робити відповідно до «Порядку обчислення середньої заробітної плати», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995.

Відповідно до абз. 3 п. 2 та п. 8 «Порядку обчислення середньої заробітної плати», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середнього (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством - на число календарних днів за цей період.

Із матеріалів справи вбачається, що 22.09.2021 року ОСОБА_1 було звільнено з роботи. 11.01.2022 року ОСОБА_1 звернувся до Полтавського районного суду із позовною заявою про стягнення з роботодавця компенсації за невикористану щорічну відпустку у кількості 26 днів у розмірі 8587 грн.

05.04.2022 року Полтавський районний суд ухвалив заочне рішення, стягнувши на користь ОСОБА_1 компенсацію за невикористану щорічну відпустку у кількості 26 днів у розмірі 8587 грн. та 4000 грн витрат на правничу допомогу. Вказане рішення набрало законної сили 05.05.2022 року.

24.05.2022 року відповідач перерахував на рохрахунковий рахунок позивача компенсацію за 26 календарних днів невикористаної щорічної відпустки в розмірі 6912,55 грн (утримавши податки) та частково відшкодувала понесені ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3220,00 грн.

Середньоденна заробітна плата Позивача за останні два місяця, що передували дню звільнення складала 373,20 грн (а.с.12).

Враховуючи наведені вище положення КЗпП, відповідач мав обов`язок повністю розрахуватися із позивачем у день звільнення, а саме 22.09.2021 року, проте остаточно розрахувався лише 24.05.2022 року (а.с.19, 60, 64).

Зважаючи на вищевикладене та положення ст.117 КЗпП, відповідач мав сплатити позивачу його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку з 22.09.2021 по 23.05.2022 року (174 робочих днів), що складає 64936,80 грн. (373,20 грн.*174 робочих днів).

Отже, суд, перевіривши матеріали справи, доходить висновку про те, що суд першої інстанції всупереч наявним у матеріалах справи виписці з карткового рахунку позивача за період з 01.05.2022 року по 25.05.2022 року та відомості нарахування коштів №117, зробив невірний висновок стосовно того, що відповідач повністю розрахувався із позивачем 24.02.2022 року, та що строк розрахунку заборгованості при звільненні позивача складає за період з 22.09.2021 року по 24.02.2022 року, що повністю спростовується матеріалами справи.

Крім того, є безпідставними посилання місцевого суду на те, що лист від Управління Держпраці у Полтавській області за вихідним № 16-НІ513/01/15-04/381 від 14.12.2021, на який, зокрема, посилався позивач, він до суду не надав для дослідження як доказу, а згідно встановлених обставин заочним рішенням Полтавського райсуду Полтавської області від 05.04.2022, то в ньому відсутня встановлена судом обставина щодо наявності або відсутності вини підприємства у невиплатіналежним сум працівникові при звільненні у строки зазначені у ст. 116 КЗпП України,що є обов`язковою умовою передбаченою ст. 117 КЗпПУкраїни.

Адже вина підприємтсва у несвоєчасній виплаті ОСОБА_1 зазначеної вище компенсації підтверджується наявними у справі належними та допустимими доказами, на спростування даних встановлених обставин та доведення відсутності його вини відповідач не надав жодних підтверджень.

Посилання апелянта на те, що місцевий суд невірно застосував практику Верховного Суду (постанова від 26.06.2019 року у справі №761/9584/15-ц), адже не зменшив розмір компенсації за несвоєчасний розрахунок працівника при звільненні, а фактично повністю відмовив у задоволенні законних позовних вимог ОСОБА_1 , колегія відхиляє, як неналежне, адже із матеріаліав справи вбачається, що відповідач має обов`язок із повного відшкодування ОСОБА_1 зазначеної вище компенсації.

Таким чином, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, адже суд першої інстанції допустив неповне з`ясування обставин справи, неправильне застосування норм матеріального права, що призвело до ухвалення помилкового рішення, у зв`язку із чим дане рішення підлягає скасуванню.

Відповідно доположень статті141ЦПК України,судовий збірпокладається насторони пропорційнорозміру задоволенихпозовних вимог. Іншісудові витрати,пов`язані зрозглядом справи,покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 382-384 ЦПК України, Полтавський апеляційний суд,-

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Полтавськогорайонного судуПолтавської областівід 01травня 2023року скасувати.

Ухвалити нове рішення яким, позов ОСОБА_1 до Полтавської районної міжгосподарської будівельної організації «Райагробуд» про стягнення компенсації за несвоєчасний розрахунок при звільненні - задовольнити.

Стягнути із Полтавської районної міжгосподарської будівельної організації «Райагробуд» (код ЄДРПОУ: 03585917) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) 64936,80 (шістдесят чотири тисячі дев`ятсот тридцять шість гривень 80 копійок) в якості компенсації за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Стягнути із Полтавської районної міжгосподарської будівельної організації «Райагробуд» (код ЄДРПОУ: 03585917) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) 4000,00 (чотири тисячі гривень 00 копійок) в якості компенсації витрат на професійну правничу допомогу.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повний текст постанови виготовлено 28 вересня 2023 року.

Головуючий суддя :

---

Г.Л. Карпушин

Судді:

---

С.А. Гальонкін

---

О.Ю. Кузнєцова