Рішення від 13.12.2022 по справі 274/2146/22

Справа № 274/2146/22

Провадження № 2/761/10518/2022

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 грудня 2022 року Шевченківський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді - Фролової І.В.,

секретаря судового засідання - Коломійця А.Д.,

за участю:

позивача - ОСОБА_1 ,

представника відповідача - Євтушенко А.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві у порядку загального позовного провадження в приміщенні суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного сервісного центру МВС про визнання права власності на причіп,-

В С Т А Н О В И В:

У травні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області з позовом до Територіального сервісного центру МВС №1842 Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Житомирській області (філія ГСЦ МВС) Головного сервісного центру МВС про визнання права власності на причіп.

У своїй позовній заяві просив суд визнати за позивачем право власності на придбаний власним коштом згідно довідки-рахунок серії ДЮО 499061 виданої 22.12.2000 року причіп до легкового автомобіля марки ГКБ 819, шассі № НОМЕР_1 , 1992 року виготовлення вартістю 1 038,72 грн.

Свою позовну заяву обґрунтував тим, що в березні 2022 року позивач звернувся до Територіального сервісного центру МВС №1842 Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Житомирській області (філія ГСЦ МВС) Головного сервісного центру МВС з заявою про реєстрацію придбаного власним коштом, згідно довідки-рахунок серії ДЮО 499061, виданої 22.12.2000 року, причіпу до легкового автомобіля марки ГКБ 819, шассі № НОМЕР_1 , 1992 року виготовлення, вартістю 1 038,72 грн. Відповідач своїм листом за №К-70 від 12.04.2022 в задоволені заяви про реєстрацію причепу було відмовлено. Позивач не погоджується з вказаним, вважає, що порушено його право на розпорядження майном.

Ухвалою Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 01 червня 2022 року було відкрито провадження у справі, призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження.

21 червня 2020 року на адресу суду надійшов відзив від Територіального сервісного центру МВС №1842 Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Житомирській області (філія ГСЦ МВС) Головного сервісного центру МВС, відповідно до змісту якого представник відповідача просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог, оскільки на час звернення позивача, визначено вичерпний перелік документів, що підтверджують правомірність придбання транспортних засобів, їх складових частин, що мають ідентифікаційні номери. Довідка-рахунок у вказаному переліку відсутня, а тому у позивача відсутні належні документи, які підтверджують правомірність придбання вказаного транспортного засобу.

Додатково зауважили, що ТСЦ № 1842 не є юридичною особою, а є структурним підрозділом регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Житомирській області (філія ГСЦ МВС), що в свою чергу є філією - юридичної особи: Головного сервісного центру (код ЄДРПОУ 40109173), а тому згідно положень ст. 46, 47, 42, 48 ЦПК України та статі 80 ЦК України не може бути відповідачем у справі.

29 липня 2022 року на адресу суду надійшла відповідь на відзив від представника позивача зі змісту якої вбачається, що останній просить суд задовольнити позовні вимоги.

Також 29 липня 2022 року на адресу суду надійшло клопотання про заміну неналежного відповідача від представника позивача.

Ухвалою Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 02 серпня 2022 року було замінено первісного відповідача Територіальний сервісний центр МВС №1842 Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Житомирській області (філія ГСЦ МВС) Головного сервісного центру МВС на належного відповідача - Головний сервісний центр МВС України, у зв`язку з чим матеріали справи було направлено до Шевченківського районного суду м. Києва для розгляду за підсудністю.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 18 жовтня 2022 року справу було прийнято у провадження судді Фролової І.В., призначено до розгляду.

24 листопада 2022 року на адресу суду надійшов відзив від Головного сервісного центру МВС, відповідно до змісту якого представник просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог, оскільки на час звернення позивача, визначено вичерпний перелік документів, що підтверджують правомірність придбання транспортних засобів, їх складових частин, що мають ідентифікаційні номери. Довідка-рахунок у вказаному переліку відсутня, а тому у позивача відсутні належні документи, які підтверджують правомірність придбання вказаного транспортного засобу.

Протокольною ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 13 грудня 2022 року було закрито підготовче провадження у справі, призначено до розгляду по суті.

Позивач у судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив суд задовольнити позов.

Представник відповідача у судовому засіданні щодо задоволення позовних вимог заперечував, просив суд відмовити.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши подані сторонами документи і матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору суд по суті встановив.

За змістом ч.ч.1, 2, 3,4 ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Відповідно до ч.ч. 1, 5-6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Принцип захисту судом порушеного права особи будується при встановленні порушення такого права. Так, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч.1 ст. 15 ЦК України).

Правом звернення до суду за захистом наділена особа, права якої порушені, невизнані або оспорені.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Відповідно до ст. 16 ЦК України особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового права або майнового права та інтересу у визначені цією статтею способи. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України).

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Способи захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють як закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, як вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбачений статтею 16 ЦК України.

Дослідивши матеріали справи, судом було встановлено наступне.

Судом встановлено, що в березні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до Територіального сервісного центру МВС №1842 Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Житомирській області (філія ГСЦ МВС) Головного сервісного центру МВС з заявою про реєстрацію причіпа ГКБ 819, 1992 року виготовлення, на підставі довідки рахунок серії ДЮО 499061 виданої 22.12.2000 року.

Листом від 12 квітня 2022 року за № К-70 Територіальним сервісним центром МВС №1842 Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Житомирській області (філія ГСЦ МВС) Головного сервісного центру МВС було відмовлено ОСОБА_1 в реєстрації, оскільки відповідно до пункту 8 постанови Кабінету Міністрів №1388 від 07.09.1998р. довідка рахунок не є документом підтверджуючим правомірність придбання транспортного засобу, а отже не є підставою для його реєстрації.

Не погоджуючись із результатами розгляду ТСЦ № 1842 РСЦ ГСЦ МВС в Житомирській області заяви, про яку йдеться у позові, та вважаючи, що єдиним способом встановлення факту належності саме йому вказаного причепу - визнання права власності Позивач звернувся до суду з позовом про визнання права власності на причіп.

При цьому Позивач переконаний, що вказана вище довідка-рахунок свого часу оформлена відповідно до вимог закону, за своїм змістом є документом «суворої звітності та видається при продажу транспортних засобів або їх агрегатів торгівельною організацією», що свідчить про законний характер придбання ним автомобільного причепу.

Позивач зауважує також, що не звернувся із заявою про реєстрацію причепа протягом 10 днів з моменту його придбання у зв`язку з відсутністю на той момент коштів, а також - наміру експлуатувати причіп.

Зазначені факти сторонами не заперечуються.

Щодо позовних вимог, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Стаття 68 Конституції визначає, що кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Відповідно до ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Відповідно до ст. 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Статтею 34 Закону України «Про дорожній рух» визначається, що державна реєстрація транспортного засобу полягає у здійсненні комплексу заходів, пов`язаних із перевіркою документів, які є підставою для здійснення реєстрації, а також відсутності будь-яких обтяжень, у тому числі за даними Державного реєстру обтяжень рухомого майна, звіркою і, за необхідності, дослідженням ідентифікаційних номерів складових частин та оглядом транспортного засобу, оформленням і видачею реєстраційних документів та номерних знаків.

Державний облік зареєстрованих транспортних засобів включає в себе процес реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про зареєстровані транспортні засоби та їх власників.

Державній реєстрації та обліку підлягають призначені для експлуатації на вулично-дорожній мережі загального користування транспортні засоби усіх типів: автомобілі, автобуси, мотоцикли всіх типів, марок і моделей, самохідні машини, причепи та напівпричепи до них, мотоколяски, інші прирівняні до них транспортні засоби та мопеди, що використовуються на автомобільних дорогах державного значення.

Державна реєстрація та облік автомобілів, автобусів, мотоциклів та мопедів усіх типів, марок і моделей, самохідних машин, причепів та напівпричепів до них, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів здійснюються територіальними органами Міністерства внутрішніх справ України.

Для автоматизованого обліку транспортних засобів, що використовуються на вулично-дорожній мережі загального користування і підлягають державній або відомчій реєстрації, та відомостей про їх власників та належних користувачів ведеться Єдиний державний реєстр транспортних засобів, держателем якого є Міністерство внутрішніх справ України.

Власники транспортних засобів та особи, які використовують їх на законних підставах, зобов`язані зареєструвати (перереєструвати) належні їм транспортні засоби протягом десяти діб після придбання, митного оформлення, одержання транспортних засобів або виникнення обставин, що потребують внесення змін до реєстраційних документів. У разі наявності обтяжень реєстрація (перереєстрація) транспортних засобів здійснюється за наявності згоди обтяжувача (обтяжувачів), справжність підпису (підписів) якого (яких) засвідчено нотаріусом.

На транспортні засоби оформляються та видаються реєстраційні документи, зразки яких затверджуються Кабінетом Міністрів України, та закріплюються номерні знаки, які відповідають встановленим вимогам. Закупівля за державні кошти бланків реєстраційних документів та номерних знаків для транспортних засобів здійснюється відповідно до вимог законодавства тими органами, на які покладений обов`язок щодо їх реєстрації.

Відповідно до абзацу 13 статті 4 Закону України «Про дорожній рух» визначення порядку здійснення державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку транспортних засобів, проведення їх обов`язкового технічного контролю та визначення обсягів перевірки технічного стану транспортних засобів, визначення переліку обладнання, необхідного для одержання суб`єктами господарювання права на здійснення обов`язкового технічного контролю транспортних засобів, призначених для експлуатації на вулично-дорожній мережі загального користування та зареєстрованих територіальними органами Міністерства внутрішніх справ України (далі - суб`єкти проведення обов`язкового технічного контролю), а також переліку документів, що подаються для одержання такого права та інші повноваження, визначені цим Законом належить до компетенції Кабінету Міністрів України.

Єдина на території України процедура державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів (далі - транспортні засоби), оформлення та видачі реєстраційних документів і номерних знаків встановлена Порядком державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 7 вересня 1998 р. № 1388 (далі - Порядок).

Відповідно до п. 2 Порядку, цей Порядок є обов`язковим для всіх юридичних та фізичних осіб, які є власниками транспортних засобів, виробляють чи експлуатують їх. Представники власників транспортних засобів виконують обов`язки та реалізують права таких власників у межах наданих їм повноважень.

Пунктом 3 Порядку визначено, що державна реєстрація транспортних засобів проводиться територіальними органами з надання сервісних послуг МВС (далі - сервісні центри МВС) з метою здійснення контролю за відповідністю конструкції та технічного стану транспортних засобів установленим вимогам стандартів, правил і нормативів, дотриманням законодавства, що визначає порядок сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), використанням транспортних засобів в умовах воєнного і надзвичайного стану, а також для ведення їх обліку та запобіганню вчиненню щодо них протиправних дій.

Державна реєстрація (перереєстрація), зняття з обліку транспортних засобів (крім транспортних засобів, визначених абзацом другим пункту 12 цього Порядку) сервісними центрами МВС може проводитися за участю суб`єктів господарювання, які стоять на обліку в Головному сервісному центрі МВС та здійснюють продаж нових транспортних засобів, або через центри надання адміністративних послуг, утворені відповідно до Закону України "Про адміністративні послуги", на основі рішень, узгоджених між сервісними центрами МВС та органами, які прийняли рішення про утворення центрів надання адміністративних послуг.

Державний облік зареєстрованих транспортних засобів передбачає реєстрацію, накопичення, узагальнення, зберігання і передачу інформації про такі засоби та відомостей про їх власників, які вносяться до Єдиного державного реєстру транспортних засобів, держателем якого є МВС.

Порядок ведення Єдиного державного реєстру затверджується МВС.

Пунктом 5 Порядку визначається, що особи, які порушують цей Порядок, несуть відповідальність згідно із законом.

Крім того, власники транспортних засобів та особи, що експлуатують такі засоби на законних підставах, або їх представники (далі - власники) зобов`язані зареєструвати (перереєструвати) транспортні засоби протягом десяти діб після придбання (одержання) або митного оформлення, або тимчасового ввезення на територію України, або виникнення обставин, що є підставою для внесення змін до реєстраційних документів. Строк державної реєстрації продовжується у разі введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях, подання документів, які підтверджують відсутність можливості своєчасного її проведення власниками транспортних засобів (хвороба, відрядження або інші поважні причини). У разі припинення або скасування воєнного стану на всій території України або в окремих її місцевостях власники зобов`язані зареєструвати (перереєструвати) транспортні засоби протягом дев`яноста днів.

Експлуатація транспортних засобів, що не зареєстровані (не перереєстровані) в уповноважених органах МВС та без номерних знаків, що відповідають вимогам, установленим МВС, а також ідентифікаційні номери складових частин яких не відповідають записам у реєстраційних документах або знищені чи підроблені, забороняється.(пункт 7 Порядку).

Відповідно до п. 8 Порядку державна реєстрація (перереєстрація) транспортних засобів проводиться на підставі заяв власників, поданих особисто або уповноваженим представником, і документів, що посвідчують їх особу, підтверджують повноваження представника (для фізичних осіб - нотаріально посвідчена довіреність, для юридичних осіб - організаційно-розпорядчий документ про проведення державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку транспортних засобів та видана юридичною особою довіреність), а також правомірність придбання, отримання, ввезення, митного оформлення (далі - правомірність придбання) транспортних засобів, відповідність конструкції транспортних засобів установленим вимогам безпеки дорожнього руху, а також вимогам, які є підставою для внесення змін до реєстраційних документів. Не допускаються до державної реєстрації транспортні засоби з правим розташуванням керма (за винятком транспортних засобів, які були зареєстровані в підрозділах Державтоінспекції до набрання чинності Законом України "Про дорожній рух").

Документами, що підтверджують правомірність придбання транспортних засобів, їх складових частин, що мають ідентифікаційні номери, є оформлені в установленому порядку:

- договори, укладені на товарних біржах на зареєстрованих в уповноваженому органі МВС бланках;

- укладені та оформлені безпосередньо в сервісних центрах МВС у присутності адміністраторів таких органів договори купівлі-продажу (міни, поставки), дарування транспортних засобів, а також інші договори, на підставі яких здійснюється набуття права власності на транспортний засіб;

- договір купівлі-продажу транспортного засобу, укладений між покупцем та суб`єктом господарювання, який є власником зареєстрованого за ним транспортного засобу і здійснює оптову та/або роздрібну торгівлю транспортними засобами, підписаний уповноваженою особою такого суб`єкта господарювання та скріплений печаткою (у разі наявності);

- укладені та оформлені в центрах надання адміністративних послуг у присутності адміністраторів таких центрів договори купівлі-продажу (міни, поставки), дарування транспортних засобів, а також інші договори, на підставі яких здійснюється набуття права власності на транспортний засіб;

- нотаріально посвідчені договори купівлі-продажу (міни, поставки), дарування транспортних засобів, а також інші договори, на підставі яких здійснюється набуття права власності на транспортний засіб;

- договори купівлі-продажу транспортних засобів, що підлягають першій державній реєстрації в сервісних центрах МВС, за якими продавцями виступають суб`єкти господарювання, що здійснюють оптову та/або роздрібну торгівлю транспортними засобами, і які підписані від імені таких суб`єктів уповноваженою особою;

- договір комісії між власником транспортного засобу і суб`єктом господарювання, який за таким договором є комісіонером, та договір купівлі-продажу транспортного засобу, за яким продавцем є такий суб`єкт господарювання, які підписані від імені суб`єкта господарювання уповноваженою особою, - у разі продажу транспортних засобів суб`єктами господарювання, що здійснюють оптову та/або роздрібну торгівлю транспортними засобами на підставі договору комісії, укладеного з власником транспортного засобу;

- свідоцтва про право на спадщину, видані нотаріусом або консульською установою, чи їх дублікати;

- рішення про закріплення транспортних засобів на праві оперативного управління чи господарського відання, прийняті власниками транспортних засобів чи особами, уповноваженими управляти таким майном;

- рішення власників майна, уповноважених ними органів про передачу транспортних засобів з державної в комунальну власність чи з комунальної власності в державну власність;

- копія рішення суду, засвідчена в установленому порядку, із зазначенням юридичних чи фізичних осіб, які визнаються власниками транспортних засобів, марки, моделі, року випуску таких засобів, а також ідентифікаційних номерів їх складових частин;

- довідка органу соціального захисту населення або управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, що виділили автомобіль або мотоколяску;

- акт приймання-передачі транспортних засобів за формою згідно з додатком 6, виданий підприємством-виробником або підприємством, яке переобладнало чи встановило на транспортний засіб спеціальний пристрій згідно із свідоцтвом про погодження конструкції транспортного засобу щодо забезпечення безпеки дорожнього руху, із зазначенням ідентифікаційних номерів такого транспортного засобу та конкретного одержувача;

- митна декларація на бланку єдиного адміністративного документа на паперовому носії або електронна митна декларація, або видане митним органом посвідчення про реєстрацію в уповноважених органах МВС транспортних засобів чи їх складових частин, що мають ідентифікаційні номери;

- договір фінансового лізингу та договір купівлі-продажу предмета лізингу; акт про проведений електронний аукціон або постанова та акт про передачу майна стягувану в рахунок погашення боргу, видані органом державної виконавчої служби або приватним виконавцем.

- рішення про безоплатну передачу конфіскованого майна, винесене комісією, утвореною відповідно до пункту 11 Порядку розпорядження майном, конфіскованим за рішенням суду і переданим органам державної виконавчої служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 липня 2002 р. № 985 (Офіційний вісник України, 2002 р., № 29, ст. 1371);

- акт про придбання майна на аукціоні з продажу майна боржників у справах про банкрутство (неплатоспроможність);

- договір купівлі-продажу транспортного засобу, укладений за результатами прилюдних торгів (аукціону) або електронних торгів, за яким продавцем виступає Національне агентство з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, або акт про реалізацію активів на електронних торгах, виданий Національним агентством з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів;

- акт про придбання товару на електронному аукціоні, виданий митним органом у разі продажу транспортних засобів у випадках, передбачених статтею 243 Митного кодексу України;

- договір купівлі-продажу, оформлений в електронному вигляді через електронний кабінет водія або Єдиний державний вебпортал електронних послуг.

Державна реєстрація транспортних засобів проводиться за умови сплати їх власниками передбачених законодавством податків і зборів (обов`язкових платежів), а також внесення в установленому порядку платежів за державну реєстрацію (перереєстрацію), зняття з обліку, відшкодування вартості бланків реєстраційних документів та номерних знаків.

Крім того, п. 11 Порядку визначає, що державна реєстрація конфіскованих транспортних засобів або транспортних засобів, право власності на які встановлено за рішенням суду, проводиться на підставі відповідного рішення суду із зазначенням марки, моделі, ідентифікаційних номерів складових частин таких засобів, а також реєстраційних документів, зокрема свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу (далі - свідоцтво про реєстрацію) або технічного паспорта (у разі їх наявності). До реєстраційних документів додається договір купівлі- продажу, інший документ, що встановлює право власності, або рішення Кабінету Міністрів України чи комісії, утвореної відповідно до Порядку розпорядження майном, конфіскованим за рішенням суду і переданим органам державної виконавчої служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 липня 2002 р. № 985 (Офіційний вісник України, 2002 р., № 29, ст. 1371), про передачу цих транспортних засобів у разі конфіскації у власність держави.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що сервісні центри не здійснюють реєстрацію прав власності, реєстрацію майнових прав на транспортні засоби, є суб`єктом владних повноважень, оскільки здійснюють повноваження щодо забезпечення державного обліку зареєстрованих транспортних засобів, контроль за відповідністю конструкції та технічного стану транспортних засобів установленим вимогам стандартів, правил і нормативів, дотриманням законодавства, що визначає порядок сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), використанням транспортних засобів в умовах воєнного і надзвичайного стану, а також для ведення їх обліку та запобіганню вчиненню щодо них протиправних дій, при цьому не оспорюючи право власності певної особи на такий транспортний засіб.

Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов`язок із доказування, оскільки ст. 81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов`язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст.43 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні, так і обов`язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Інші доводи сторін, які наведені у позові, не впливають на висновку суду та не потребують детального обґрунтування, що відповідає практиці Європейського суду з прав людини.

Відповідно до вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

При розгляді справи принципи змагальності учасників процесу та рівності між собою є основоположними. Засада рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом забезпечує гарантії доступності правосуддя та реалізації права на судовий захист, закріпленого в частині 1 статті 55 Конституції України. Ця засада є похідною від загального принципу рівності громадян перед законом, визначеного частиною 1 статті 24 Основного Закону, і стосується, зокрема, сфери судочинства.

Слід зважати, що рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом передбачає єдиний правовий режим, який забезпечує реалізацію їхніх процесуальних прав. При цьому слід зважати, що рівність учасників процесу встановлюються не обмежено в конкретному судовому процесі, а стосовно всіх суб`єктів, які звернулися до суду за захистом своїх прав. Рівність має забезпечуватися навіть в окремих непов`язаних судових провадженнях.

Європейський суд з прав людини приділяє особливу увагу дотриманню аналізованих принципів як невід`ємної складової права на справедливий суд, практичне застосування яких відбувається при дослідженні доказів та оскарженні невмотивованих рішень суду, коли влучні аргументи сторін судом просто проігноровані.

Рішенням у справі «Руїз-Матеос проти Іспанії» від 23.05.1993 р. ЄСПЛ вказав, що принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, а також, що вкрай важливо, відповісти на них (Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз-Матеос проти Іспанії», заява №12952/87 від 23.05.1993 року).

Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення (Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії», заява №18390/91 від 09 грудня 1994 року).

Національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, проте зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Суомінен проти Фінляндії», заява №37801/97 від 01 липня 2003 року).

Суд зауважує, що на час звернення позивача, п. 8 Порядку визначено вичерпний перелік документів, що підтверджують правомірність придбання транспортних засобів, їх складових частин, що мають ідентифікаційні номери.

Отже, надана Позивачем в березні 2022 року довідка-рахунок серії ДЮО № 499061 від 22 грудня 2000 року не є документом, на підставі якого може бути проведено реєстрацію причепу у порядку, визначеному чинним законодавством.

Висновок щодо правомірності дій Відповідача зроблений Верховним Судом у постанові від 25 квітня 2018 року у справі № 803/336/16 (провадження № К/9901/10604/18).

Відповідно до статті 34 Закону України «Про дорожній рух» державна реєстрація транспортного засобу полягає у здійсненні комплексу заходів, пов`язаних із перевіркою документів, які є підставою для здійснення реєстрації, звіркою і, за необхідності, дослідженням ідентифікаційних номерів складових частин та оглядом транспортного засобу, оформленням і видачею реєстраційних документів та номерних знаків.

Варто зауважити, що за результатами аналізу наведених вище норм та долучених до позову відповідних доказів вбачається, що ТСЦ № 1842 РСЦ ГСЦ МВС в Житомирській області цілком обґрунтовано відмовлено Позивачу у реєстрації причепа.

Таким чином, відмова ТСЦ № 1842 РСЦ ГСЦ МВС в Житомирській області пов`язана виключно з виконанням Відповідачем як суб`єктом владних повноважень своїх функцій, зокрема щодо державної реєстрації у тому числі причепів, та не стосується невизнання чи оскарження Відповідачем права власності Позивача на причіп.

За таких обставин, враховуючи, що позивачем належних та допустимих доказів, що вказували б на порушення його прав не надано, доводи відповідача на свій захист позивачем не спростовані, тому оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, враховуючи те, що обставини, на які посилається позивач, як на підставу для задоволення позову, не знайшли своє підтвердження у судовому засіданні, суд прийшов до висновку, що у задоволенні поданого позову слід відмовити у повному обсязі.

Щодо розподілу судових витрат, суд дійшов наступних висновків.

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захистити себе у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки в задоволенні позовних вимог було відмовлено, понесені позивачем судові витрати не підлягають відшкодуванню.

Суд зауважує, що відповідно до ч.7 ст. 141 ЦПК України, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судових витрат, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

На підставі вищевикладеного, Конституції України, ст.ст. 11, 328, 392 ЦК України, Закону України «Про дорожній рух», з урахуванням положень Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 7 вересня 1998 р. № 1388, керуючись ст.ст. 3, 4, 5, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 17, 43, 49, 55, 76, 77, 78, 79, 80, 81, 258, 262, 264, 265, 268, 273, 352 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного сервісного центру МВС про визнання права власності на причіп - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Реквізити сторін:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса місця проживання - АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ,

Головний сервісний центр МВС, адреса місцезнаходження - 04071, м. Київ, вул. Лук`янівська, 62, код ЄДРПОУ 40109173.

Повний текст рішення виготовлений 24 лютого 2023 року.

Суддя: