Постанова

від 21.06.2023 по справі 367/4240/18

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 червня 2023 року м. Київ

Справа № 367/4240/18

Провадження: № 22-ц/824/8911/2023

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого (судді-доповідача) Невідомої Т. О.,

суддів Нежури В. А., Соколової В. В.

секретар Сакалош Б. В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу адвоката Тищенко Кристіни Олександрівни в інтересах Акціонерного товариства «Сенс-Банк»,

на рішення Ірпінського районного суду міста Київської області від 20 березня 2023 року, ухвалене під головуванням судді Мерзлого Л.В.,

у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Сенс Банк», третя особа: Комунальне підприємство «Центр розвитку та інвестицій Васильківського району», про скасування державної реєстрації, витребування майна із чужого незаконного володіння та поновлення права власності,

у с т а н о в и в:

У червні 2018 року ОСОБА_1 (до заміжжя - ОСОБА_1 ) звернулась до суду із вказаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, 11.09.2007 року між нею та Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» (після зміни назви - АТ «Сенс Банк») був укладений кредитний договір № 028/25-387 на суму 56 320 швейцарських франків зі строком повернення до 10.09.2022 року та зі сплатою 9,25% річних за користування кредитними коштами. В забезпечення виконання кредитного договору 11.09.2007 року також був укладений договір іпотеки № 028/15-504, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ковальчуком С.П., реєстровий номер 4702з. 16 липня 2014 року ПАТ «Укрсоцбанк» направило на її, позивачки, адресу лист-попередження № 08305-185/19912 щодо звернення стягнення на іпотечне майно у разі не виконання умов кредитного договору. Оскільки вимоги банку вона, ОСОБА_1 , не виконала, 07.09.2015 року ПАТ «Укрсоцбанк» звернулось до Ірпінського міського суду Київської області з позовом про стягнення з неї заборгованості. Заочним рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 30 грудня 2015 року у справі № 367/6494/15-ц стягнуто з неї, ОСОБА_1 , на користь АТ «Укрсоцбанк» заборгованість за кредитним договором № 028/25-387 від 11.09.2007 року у розмірі 78 212,71 швейцарських франків, що еквівалентно 1 795 648, 05 грн. На виконання вказаного удового рішення було видано виконавчий лист № 367/6494/15-ц та 13.07 2016 року відкрито виконавче провадження № 51647148. 04.05.2018 року державний реєстратор КП «Центр розвитку та інвестицій Васильківського району» Київської області Попова О. В. зареєструвала за ПАТ «Укрсоцбанк» право власності на квартиру АДРЕСА_1 , яка належала ОСОБА_1 , за ціною 12 284 грн. Підставою виникнення права власності зазначено договір іпотеки, серія та номер 4702з від 11.09.2007 року. Банк відповідно до п.4.5 іпотечного договору скористався своїм правом на звернення до суду із позовом про стягнення заборгованості. Задоволення вимог здійснюється шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов`язань в порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку», однак окремий договір про задоволення вимог банку між нею, позивачкою, та банком не укладався. Також вказала, що договір іпотеки було укладено 11 вересня 2007 року, а тому відповідно до Закону України «Про іпотеку» у редакції від 23.02.2006 року, передача права власності на предмет іпотеки від іпотекодавця до іпотекодержателя в рахунок виконання основного зобов`язання у позасудовому порядку можлива лише на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя, але ніяк не на підставі застереження в іпотечному договорі. З огляду на вищенаведене, норми статті 37 Закону України «Про іпотеку» в редакції від 25.12.2008 року не давали банку законних підстав для реєстрації права власності на предмет іпотеки на підставі застереження, що містилось в пункті 4.5.3. іпотечного договору № 028/15-504. Для переоформлення права власності на майно в порядку іпотечного застереження відповідно до статті 37 Закону України «Про іпотеку» в редакції від 25.12.2008 року, власник квартири (іпотекодавець) повинен прийти до нотаріуса або до державного реєстратора із іпотекодержателем та надати письмову згоду на таке відчуження, однак власник квартири таку згоду не надавав. Іпотечний договір, на підставі якого відчужено квартиру АДРЕСА_1 , втратив чинність 16 липня 2011 року. Відповідно до п.6.3 іпотечного договору № 028/15-504 від 11.09.2007 року, іпотечний договір набуває чинності з моменту його нотаріального посвідчення і діє до припинення основного зобов`язання. Відповідно до п.4.5 кредитного договору № 028/25-387 від 11.09.2007 року, у разі не виконання (неналежного виконання) позичальником обов`язків, визначених у п. п. 3.3.9, 3.3.10. цього договору, протягом більше, ніж 90 календарних днів, строк користуванням кредитом вважається таким, що сплив та відповідно позичальник зобов`язаний протягом одного робочого дня погасити кредит в повному обсязі, сплатити проценти за фактичний час використання кредиту та нараховані штрафні санкції (штраф, пеню). Отже, сторони кредитних правовідносин врегулювали у договорі питання дострокового повернення коштів, тобто, зміни строку виконання основного зобов`язання та визначили умови повернення коштів. Відповідно до розрахунку сплати кредитних коштів, які надані позивачем до суду, останній платіж, який був зроблений відповідачем в рахунок погашення кредиту - 16.03.2011 року, а тому, за визначенням пункту 4.5 договору, строк користування кредитом вважається таким, що сплив через 90 днів, тобто, з 16 липня 2011 року. Оскільки, строк основного зобов`язання було змінено на 16 липня 2011 року, то і договір іпотеки № 028/15-504 від 11.09.2007 року діяв до 16 липня 2011 року, однак банк звернувся до державного реєстратора лише 04.05.2018 року. Також звертала увагу на те, що 13 липня 2016 року головним державним виконавцем Ірпінського міського відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Київській області Азановим Ю. П. накладено арешт на все майно (рухоме та нерухоме), що належить боржнику ОСОБА_1 , адреса майна: АДРЕСА_1 , в межах суми звернення стягнення 1 799 302,05 грн. Вказувала також про те, що спірна квартира - це її єдине житло, загальна площа якого становить 26, 8 кв. м, що підпадає під дію Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті». За наведених обставин, просила суд скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер: 40937807 від 04.05.2018 року, номер запису про право власності: 26001578, вчинене Поповою О.В. , реєстратором КП «Центр розвитку та інвестицій Васильківського району» Київської області; витребувати квартиру АДРЕСА_1 із чужого незаконного володіння; поновити право власності на квартиру АДРЕСА_1 , за ОСОБА_1 .

Рішенням Ірпінського районного суду міста Київської області від 20 березня 2023 року позов задоволено.

Скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер: 40937807 від 04.05.2018 року, номер запису про право власності: 26001578, вчинене державним реєстратором Комунального підприємства «Центр розвитку та інвестицій Васильківського району» Київської області Поповою Олександрою Валеріївною.

Витребувано квартиру АДРЕСА_1 , із чужого незаконного володіння.

Поновлено право власності на квартиру АДРЕСА_1 , за ОСОБА_1 .

Не погодившись із таким судовим рішенням, адвокат Тищенко К.О. в інтересах АТ «Сенс-Банк» подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просила скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову в позові.

На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначила, що в п. 4.5 іпотечного договору сторони погодили застереження про позасудове врегулювання звернення стягнення на предмет іпотеки, що прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками. Крім того, таке погодження сторонами свідчить і про наявність згоди самого іпотекодавця на позасудовий спосіб врегулювання питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов?язань. Іпотечний договір було укладено 11.09.2007 року, тобто, до 14.01.2009 року, після чого тлумачення всіх термінів в цьому договору відповідає їх тлумаченню в іпотечному договорі, всі інші положення залишаються без змін. В статті 36 Закону України «Про іпотеку» в редакції до 14.01.2009 року було зазначено, що позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або задно з окремим договором між іпотекодавием і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Тобто, нова редакція статей 36, 37 Закону України «Про іпотеку», викладена у підпункті 17 пункту 4 розділу І «Перехідні положення» Закону України «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва», не змінює встановленого раніше цими статтями порядку позасудового врегулювання звернення стягнення на предмет іпотеки та підстав переходу права власності на нього до іпотекодержателя, а лише уточнює їх. Аналіз наведених норм, як і Закон України «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва», в цілому, не дає підстав вважати, що законодаведь із прийняттям нового Закону обмежив коло іпотечних договорів із застереженням про задоволення вимог кредитора, на підставі яких за іпотекодержателем може були зареєстроване право власності на предмет іпотеки, лише тими договорами, які укладені після набрання чинності цим Законом. Також вказала, що банком були виконані вимоги щодо належного направлення боржнику вимоги. Зазначила і про те, що звернення стягнення на квартиру ОСОБА_1 як предмет іпотеки шляхом прийняття рішення про державну реєстрацію права власності за іпотекодержателем здійснено не у примусовому порядку, оскільки ОСОБА_1 надала іпотекодержателю АТ «Сенс-Банк» згоду на перехід права власності на предмет іпотеки до іпотекодержателя за рішенням іпотекодержателя (п.4.5.3 Іпотечного договору), тому Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не підлягає застосуванню до цих правовідносин. Більше того, позивачем не надано доказів на підтвердження того факту, що квартира, яка була передана в іпотеку, є єдиним житлом позивачки.

Ухвалами Київського апеляційного суду від 15 травня 2023 року відкрито апеляційне провадження у справі, справу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні.

У відзиві на апеляційну скаргу адвокат Коляда А. М. в інтересах ОСОБА_1 заперечував проти апеляційної скарги та зазначив, що скаржник в апеляційній скарзі посилається на ст. 37 Закону України в редакції Закону від 25.12.2008 року, проте на момент укладання іпотечного договору діяла ст. 37 цього Закону в редакції від 23.02.2006 року, в якій визначалось, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобовязання, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки. Однак, окремий договір про задоволення вимог банку між позивачем та банком не укладався. 3 урахуванням принципу незворотності дії у часі законів та інших нормативно-правових актів, закріпленого ч. 1 ст. 58 Конституції України, зміни, внесені до ч. 1 ст. 37 Закону України «Про іпотеку» Законом України від 25.12.2008 «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва», якими застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, яке міститься в іпотечному договорі, прирівняне за правовими наслідками до окремого договору між боржником і кредитором про задоволення вимог кредитора, не можуть бути застосовані до відносин, що складалися між учасниками судового спору у даній справі, які виникли до зазначених змін. Оскільки договір іпотеки було укладено 11 вересня 2007 року то відповідно до Закону України «Про іпотеку» у редакції від 23.02.2006 року передача права власності на предмет іпотеки від іпотекодавця до іпотекодержателя в рахунок виконання основного зобов?язання у позасудовому порядку можлива лише на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя, але ніяк не на підставі застереження в іпотечному договорі. Отже з огляду на вищенаведене, норми статті 37 Закону України «Про іпотеку»в редакції від 25.12.2008 року не давали банку законних підстав для реєстрації права власності на предмет іпотеки на підставі застереження, що містилось в пункті 4.5.3. Іпотечного договору.Пунктом 6.2 іпотечного договору визначено, що усі повідомлення за цим договором будуть вважатися зробленими належним чином у випадку, якщо вони здійснені у письмовій формі та надіслані рекомендованим листом, кур?єром, телеграфом, або вручені особисто за зазначеними адресами сторін. Датою отримання таких повідомлень буде вважатися дата їх особистого вручення, або дата поштового штемпеля відділення зв?язку одержувача. В матеріалах справи знаходиться повідомлення, No908 від 21.03.2018 про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору та анулювання залишку заборгованості за основним зобов?язанням, що було направлено ОСОБА_1 за адресами: АДРЕСА_3 та по АДРЕСА_1 , 08298(а.с.60). Однак, матеріали справи не містять жодних документів (опису вкладення, конверту, який повернувся з відміткою закінчення терміну зберігання чи відмови від отримання) та доказів які б свідчили, що вищезазначені вимоги направлялись саме ОСОБА_1 . Отже, у справі відсутні докази про надсилання та вручення ОСОБА_1 рекомендованого відправлення з вимогою іпотекодержателя про виконання порушеного зобов`язання та попередження про звернення стягнения на предмет іпотеки. Також вказав, що в матеріалах справи (а.с.23) знаходиться витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, від 23.05.2018 року, в якому зазначено, що за позивачкоюбула зареєстрована лише спірна квартира. При цьому, банкомне надано суду доказів, які б свідчили, що позивачка до 04.05.2018 року володіла іншим майном. (станом на дату прийняття спірного рішення). Просив рішення суду першої інстанції залишити без змін, та вирішити питання розподілу судових витрат.

В судовому засіданні адвокат Коляда А. М. в інтересах ОСОБА_1 заперечував проти апеляційної скарги та просив рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Представники АТ «Сенс-Банк» та КП «Центр розвитку та інвестицій Васильківського району», в судове засідання не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, а тому колегія суддів відповідно до вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України вважала за можливе слухати справу за їх відсутності.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вислухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Як убачається із матеріалів справи, 11.09.2007 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 028/25-387, відповідно до умов якого банк надав відповідачу у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошових коштів у сумі 56 320,00 швейцарських франків на строк до 10.09.2022 року із сплатою 9,25% річних за користування кредитними коштами.

В забезпечення кредитних зобов`язань між сторонами 11.09.2007 року був укладений договір іпотеки № 028/15-504, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ковальчуком С.П.

Заочним рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 30 грудня 2015 року у справі № 367/6494/15-ц позов ПАТ «Укрсоцбанк» задоволено, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованість за кредитним договором № 028/25-387 від 11.09.2007 року в сумі 1 795 648,05 грн.

На підставі вказаного рішення Ірпінським міським судом Київської області 21.06.2016 року видано виконавчий лист № 367/6494/15-ц.

21.06.2016 року державним виконавцем винесено постанову ВП № 51647148 від 13.07 2016 року про відкриття виконавчого провадження.

Згідно документів з електронної реєстраційної справи №154366632109, 04.05.2018 ПАТ «Укрсоцбанк» звернулось до державного реєстратора КП «Центр розвитку та інвестицій Васильківського району» Київської області Попової О. В. із заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на об`єкт нерухомого майна, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

04.05.2018 року державний реєстратор КП «Центр розвитку та інвестицій Васильківського району» Київської області Попова О.В. зареєструвала за ПАТ «Укрсоцбанк» право власності на квартиру АДРЕСА_1 на підставі договору іпотеки, серія та номер 4702з від 11.09.2007 року.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що правовою підставою переходу до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки відповідно до статті 37 Закону України «Про іпотеку» (у редакції від 12 травня 2006 року) міг бути договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання, та який був би правовою підставою для реєстрації права власності квартири за банком. Установивши, що між банком і позивачем відсутній договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки у рахунок виконання основного зобов`язання, та є правовою підставою для реєстрації права власності на квартиру за банком, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що дії державного реєстратора щодо реєстрації за банком права власності на спірну квартиру не можна вважати законними. Зазначене у повній мірі узгоджується із правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах від 12 грудня 2018 року у справі № 199/1276/17 та висновками Верховного Суду, викладені у постановах від 23 вересня 2020 року у справі №200/18401/18, від 02 вересня 2020 року у справі № 755/18091/18 від 02 вересня 2020 року у справі № 755/18777/18 від 18 травня 2022 року у справі №357/4329/19/19, від 19 січня 2022 року у справі № 361/3222/19, щодо позасудового врегулювання зобов`язань ПАТ «Укрсоцбанк». Окрім того, у справі відсутні докази про надсилання та вручення ОСОБА_1 рекомендованого відправлення з вимогою іпотекодержателя про виконання порушеного зобов`язання та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки. Спірна квартира за адресою: АДРЕСА_1 , є предметом іпотеки за споживчим кредитом в іноземній валюті, використовується позивачем як місце постійного проживання та у власності ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ) відсутнє інше нерухоме житлове майно, відтак квартира підпадає під дію Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті». Згоду на відчуження предмету іпотеки ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ) не надавала.

Перевіряючи вказані висновки суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів ураховує наступне.

За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до частин першої, третьої статті 33 Закону України «Про іпотеку» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Оскільки іпотечний договір між сторонами було укладено 23 листопада 2006 року, то застосуванню до спірних правовідносин підлягає Закон України «Про іпотеку» в редакції від 12 травня 2006 року.

Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом (стаття 3 Закону України «Про іпотеку»).

Стаття 37 Закону України «Про іпотеку» (в редакції, чинній на час укладення договору іпотеки) передбачала, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки.

Отже, одним із способів звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом здійснення позасудового врегулювання є передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя у порядку, встановленому Законом України «Про іпотеку».

З внесенням змін до цієї норми Законом України від 25 грудня 2008 року № 800-VI «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва» (далі - Закон № 800-VI) статтею 37 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання.

Стаття 36 Закону України «Про іпотеку» (в редакції, яка діяла на час укладення договору іпотеки) передбачала, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений у будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя може передбачати, в тому числі передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону.

Після внесення Законом № 800-VI змін до статті 36 Закону України «Про іпотеку» зазначеною нормою передбачено, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати, в тому числі передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону.

Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді.

Відносини, пов`язані з державною реєстрацією прав на нерухоме майно та їх обтяжень, регулює Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», згідно з частиною другою статті 18 якого порядок державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень встановлює Кабінет Міністрів України.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Порядком державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 (далі - Порядок), визначено процедуру проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, перелік документів, необхідних для її проведення, права та обов`язки суб`єктів у сфері державної реєстрації прав, а також процедуру взяття на облік безхазяйного нерухомого майна.

Згідно з пунктом 61 Порядку (у редакції, чинній на час прийняття рішення про державну реєстрацію) для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються: 1) копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця; 2) документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі; 3) заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).

Відповідно до п.4.5 іпотечного договору, іпотекодержатель за своїм вибором звертає стягнення на Предмет іпотеки в один із наступних способів:

п.4.5.1.на підставі рішення суду;

п.4.5.2.на підставі виконавчого напису нотаріуса суду;

п.4.5.3 шляхом передачі Іпотекодержателю права власності на Предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов`язань в порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку» або;

п.4.5.4. шляхом продажу Предмета іпотеки Іпотекодержателем від свого імені будь-якій особі- покупцеві на підставі договору купівлі-продажу в порядку встановленому статтею 38 Закону України «Про іпотеку» або;

п.4.5.5 шляхом організації Іпотекодержателем продажу Предмета іпотеки через укладання договору купівлі-продажу Предмета іпотеки між Іпотекодавцем та відповідним покупцем в порядку, встановленому статтею 6 Закону України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати».

Матеріали справи свідчать, що іпотекодержатель, діючи на власний розсуд, вирішив надати перевагу зверненню стягнення на загальних умовах у спосіб, встановлений статтею 37 Закону України «Про іпотеку».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі №199/1276/17 сформульовано правову позицію щодо аналогічних правовідносин, відповідно до якої, ураховуючи відсутність укладеного між сторонами договору про задоволення вимог іпотекодержателя, тобто, у спосіб, визначений статтею 37 Закону України «Про іпотеку» (в редакції, чинній на момент укладення договору), ненадання такого договору нотаріусу та залишення без перевірки наявності чи відсутності факту виконання відповідних умов правочину, з яким закон пов`язує можливість переходу права власності, дії приватного нотаріуса щодо реєстрації за банком права власності на спірну квартиру, не можна вважати законними.

За подібних обставин у справі, яка переглядається, та за наявності у договорі іпотеки умови про письмове повідомлення іпотекодавця про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом переходу до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки, Верховний Суд у постанові від 13 листопада 2020 року у справі № 303/4230/18 зробив правовий висновок про те, що, укладаючи у 2006 році іпотечний договір, позивач не узгоджував з іпотекодержателем умови щодо автоматичного звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття ним права власності у порядку реєстрації такого права державним реєстратором - нотаріусом, а значить, таку згоду він не надав, а надав лише згоду на задоволення забезпеченої іпотекою вимоги у порядку, визначеному статтею 37 Закону України «Про іпотеку», тобто, в порядку укладення окремого договору про задоволення таких вимог, який і міг бути єдиною підставою для реєстрації права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем.

Окрім того, Верховний Суд у постанові від 13 листопада 2020 року у справі № 303/4230/18 зазначив, що чинна на момент укладення іпотечного договору редакція статті 37 Закону України «Про іпотеку» (2006 року) передбачала необхідність укладення окремого договору з цього приводу, чого зроблено не було. Відповідні зміни до статті 37 Закону України «Про іпотеку», якими передбачалася можливість реєстрації права власності за іпотекодержателем на підставі самого іпотечного застереження, внесені 25 грудня 2008 року, а отже, не поширюються на правовідносини, які виникли між сторонами.

Установлено, що під час відчуження спірного житлового приміщення договору про його добровільну передачу у власність банку укладено не було, а ОСОБА_1 , як іпотекодавець, не надала своєї згоди на передачу предмета іпотеки у власність іпотекодержателю.

Вказане відповідає правовим висновкам Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постанові від 12 грудня 2018 року у справі № 199/1276/17, та Верховного Суду у постановах від 23 вересня 2020 року у справі №200/18401/18, від 02 вересня 2020 року у справі № 755/18091/18, від 02 вересня 2020 року у справі № 755/18777/18, від 15 грудня 2021 року у справі № 607/15719/19, від 18 травня 2022 року у справі №357/4329/19/19, від 19 січня 2022 року у справі № 361/3222/19, про що правильно зазначив суд першої інстанції.

Отже, доводи апеляційної скарги щодо законності позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі іпотечного застереження є неприйнятними.

Відповідно до частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Визначена у частині першій статті 35 Закону України «Про іпотеку» процедура подання іпотекодержателем вимоги про усунення порушення основного зобов`язання та (або) умов іпотечного договору передує прийняттю іпотекодержателем рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовий спосіб на підставі договору (постанова Великої Палати Верховного Суду від 02 червня 2019 року у справі № 205/578/14-ц, провадження № 14-48цс19).

Порядком визначено процедуру проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, перелік документів, необхідних для її проведення, права та обов`язки суб`єктів у сфері державної реєстрації прав, а також процедуру взяття на облік безхазяйного нерухомого майна.

Згідно з пунктом 61 Порядку у редакції, чинній на час проведення реєстрації права власності, для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються: 1) копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця; 2) документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі; 3) заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).

Отже, у пункті 61 Порядку визначено вичерпний перелік обов`язкових для подання документів та обставин, що мають бути ними підтверджені, на підставі яких проводиться державна реєстрація права власності на предмет іпотеки за договором, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, і державний реєстратор у ході її проведення приймає рішення про державну реєстрацію прав лише після перевірки наявності необхідних для цього документів та їх відповідності вимогам законодавства.

Іпотекодержатель на підтвердження факту направлення й отримання іпотекодавцем вимоги про порушення основного зобов`язання та звернення стягнення на предмет іпотеки у силу зазначених норм матеріального права зобов`язаний надати державному реєстратору докази отримання іпотекодавцем такої вимоги разом із заявою про державну реєстрацію (постанова Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі №638/20000/16-ц, провадження № 14-2цс19).

Підтвердженням надіслання банком іпотекодавцю письмової вимоги щодо усунення порушень виконання договору позики, а отже, й завершення 30-денного строку з моменту її отримання, є повідомлення про вручення поштового відправлення, вручене та оформлене відповідно до Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05 березня 2009 року № 270, та Порядку пересилання поштових відправлень, затвердженого наказом Українського державного підприємства поштового зв`язку «Укрпошта» від 12 травня 2006 року № 211.

У пункті 3 частини першої статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо подані документи не відповідають вимогам Закону.

Наведені норми спрямовані на фактичне повідомлення боржника, щоб надати йому можливість усунути порушення і цим запобігти зверненню стягнення на майно боржника. Тому повідомлення боржника слід вважати здійсненим належним чином за умови, що він одержав або мав одержати повідомлення, але не одержав його з власної вини. Доказом належного здійснення повідомлення може бути, зокрема, повідомлення про вручення поштового відправлення з описом вкладення.

Установивши факт неотримання ОСОБА_1 письмової вимоги про усунення порушень та намір здійснити перехід права власності до іпотекодержателя на предмет іпотеки, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення позову в частині визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно.

Можливість власника реалізувати його право витребувати майно від добросовісного набувача згідно зі статтею 388 ЦК України залежить від того, на якій підставі добросовісний набувач набув це майно у власність, а у разі набуття його за оплатним договором - також від того, як саме майно вибуло з володіння власника чи особи, якій власник це майно передав у володіння. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках (частина третя статті 388 ЦК України). Коло підстав, за яких власник має право витребувати майно від добросовісного набувача, є вичерпним (частини перша - третя статті 388 ЦК України). Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника.

Доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_1 отримала вимогу про усунення порушень № 908 від 21.03.2018 року не заслуговують на увагу, оскільки у справі, що переглядається, встановлено факт надіслання ОСОБА_1 саме повідомлення, а не вимоги про усунення порушень. Опис вкладення до листа банк не надав. З огляду на викладене, доводи апеляційної скарги в цій частині є безпідставними.

07 червня 2014 року набрав чинності Закон № 1304-VII згідно з підпуктом 1 пункту 1 якого не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно зі статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно зі статтею 5 Закону № 898-IV, якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що:

- таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно;

- загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. м для квартири та 250 кв. м для житлового будинку.

Згідно з пунктом 4 Закону № 1304-VII протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.

Відповідно до пункту 23 частини першої статті 1 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII «Про захист прав споживачів» (у редакції, що діяла на момент укладення кредитного договору та договору іпотеки) (далі - Закон № 1023-XII) споживчий кредит - кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції.

Отже, згідно із Законом № 898-IV договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, є одним із шляхів звернення стягнення на предмет іпотеки.

Підписавши іпотечне застереження, сторони визначили лише можливі шляхи звернення стягнення, які має право використати іпотекодержатель. Стягнення є примусовою дією іпотекодержателя, направленою до іпотекодавця з метою задоволення своїх вимог. Водночас до прийняття Закону № 1304-VII право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки (як у судовому, так і в позасудовому способі) не залежало від згоди іпотекодавця, а залежало від наявності факту невиконання боржником умов кредитного договору (постанова Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а, провадження № 11-474апп19).

Закон № 1304-VII увів тимчасовий мораторій на право іпотекодержателя відчужувати майно іпотекодателя без його згоди на таке відчуження.

Як зазначено вище, позивачка не надавала іпотекодержателю згоди на звернення стягнення на її квартиру.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що на квартиру АДРЕСА_1 , яка використовується як місце постійного проживання позивачки та її сім`ї, на підставі Закону № 1304-VII не могло бути примусово звернено стягнення (шляхом перереєстрації права власності на нерухоме майно), у тому числі, шляхом реєстрації права власності за банком, як забезпечення виконання позивачкою умов кредитного договору, укладеного в іноземній валюті.

З огляду на наведене, у державного реєстратора не було підстав для проведення державної реєстрації права власності на цю квартиру за ПАТ «Укрсоцбанк».

Водночас, колегія суддів зазначає, що з огляду на пункт 1 Закону № 1304-VII дія цього Закону лише обмежує в часі примусове стягнення майна до моменту втрати ним чинності.

Верховний Суд України у постанові від 06 липня 2016 року у справі № 6-969цс16 виклав правовий висновок, відповідно до якого мораторій є відстроченням виконання зобов`язання, а не звільненням від його виконання. Відтак установлений Законом № 1304-VII мораторій на стягнення майна, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, не передбачає втрати кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов`язань за договором, а лише тимчасово забороняє його примусово стягувати (відчужувати без згоди власника)

Окрім того, згідно з пунктом 4 Закону № 1304-VII протягом його дії інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.

Зазначений Закон унеможливлює вжиття органами і посадовими особами, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнення на предмет іпотеки та провадять конкретні виконавчі дії, заходів, спрямованих на примусове виконання таких рішень стосовно окремої категорії боржників чи іпотекодавців, які підпадають під дію цього Закону на період його чинності.

Вказане узгоджується з правовим висновком щодо застосування положень цього Закону, викладеним у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а, від 19 травня 2020 року у справі № 644/3116/18.

Доводи апеляційної скарги про недоведеність позивачкою того факту, що квартира, яка була передана в іпотеку, є її єдиним житлом, також не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки спростовується наявним в матеріалах справи витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 23.05.2018 року, згідно якого у ОСОБА_1 відсутнє будь-яке інше нерухоме майно, окрім переданої в іпотеку квартири.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів позивача та заперечень відповідача та питання вичерпності висновків суду першої інстанції, колегія суддів виходить із того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано повну відповідь на всі істотні питання, що виникли при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої інстанції.

Судом першої інстанції повно і всебічно досліджено наявні у справі докази та дана їм належна правова оцінка, правильно встановлено обставини справи, в результаті чого ухвалено законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального і процесуального права.

Відповідно до частини третьої статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Ураховуючи вищевикладене, апеляційну скаргу адвоката Тищенко К.О. в інтересах АТ «Сенс-Банк» слід залишити без задоволення, а рішення Ірпінського районного суду міста Київської області від 20 березня 2023 року залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу адвоката Тищенко Кристіни Олександрівни в інтересах Акціонерного товариства «Сенс-Банк» залишити без задоволення.

Рішення Ірпінського районного суду міста Київської області від 20 березня 2023 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції з підстав, визначених ч. 2 ст. 389 ЦПК України.

Повне судове рішення складено 23 червня 2023 року.

Головуючий Т. О. Невідома

Судді В. А. Нежура

В. В. Соколова