Постанова

від 27.06.2023 по справі 804/6305/16

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 червня 2023 року

м. Київ

справа № 804/6305/16

касаційне провадження № К/9901/39397/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Бившевої Л.І.,

суддів: Хохуляка В.В., Ханової Р.Ф.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у місті Дніпропетровську Міжрегіонального ГУ ДФС на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30.11.2016 (суддя Турлакова Н.В.) та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 13.06.2017 (головуючий суддя - Ясенова Т.І., судді - Головко О.В., Суховаров А.В.) у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Дніпропетровський стрілочний завод» до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у місті Дніпропетровську Міжрегіонального ГУ ДФС про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

УСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство «Дніпропетровський стрілочний завод» (далі - Товариство, позивач, платник) звернулося до суду з адміністративним позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у місті Дніпропетровську Міжрегіонального ГУ ДФС (далі - Інспекція, відповідач, контролюючий орган) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 09.09.2016 №0000104001, №0000884000, №0000864000, №0000914000 в частині нарахування штрафних санкцій у розмірі 942816,64 грн.

Обґрунтовуючи вимоги, позивач зазначив, що суми витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість були сформовані ним по реальним правочинам з його контрагентами, такі взаємовідносини пов`язані з його господарською діяльністю, підтверджується належним чином оформленими первинними документами бухгалтерського і податкового обліку, а висновки податкового органу, викладені в акті перевірки не підтверджуються об`єктивними даними і не можуть слугувати підставою для висновків про нереальність господарських операцій між позивачем та вказаними у акті контрагентами, відтак оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті з порушенням норм діючого законодавства України, що є підставою для їх скасування. Також позивач зазначає, що особливості податкового обліку операцій з відступлення права вимоги регулюються положеннями пункту 153.5 статті 153 Податкового кодексу України (далі - ПК України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), які були дотриманні позивачем під час взаємовідносин з фінансовою установою ТОВ «Інтертопресурс» за договорами факторингу. Вважає факт нарахування земельного податку в розмірі 3771266,56 грн обґрунтованим, а факт нарахування штрафних санкцій в сумі 942816,64 грн протиправним з підстав відсутності вини позивача щодо не відображення нарахувань земельного податку.

Дніпропетровський окружний адміністративний суд постановою від 30.11.2016, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 13.06.2017, позов задовольнив:, визнав протиправними та скасував податкові повідомлення-рішення від 09.09.2016 №0000104001, №0000884000, №0000864000, №0000914000.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що Товариством правомірно сформовані витрати та податковий кредит з податку на додану вартість за господарськими операціями з контрагентами позивача, зазначеними у акті перевірки, оскільки такі операції підтверджені належними первинними документами, відбулися реальні зміни майнового стану платника податків, господарські операції спричинили зміни в структурі активів і зобов`язань платника податків та сприяли отриманню доходу. Позивачем були дотримані вимоги пункту 153.5 статті 153 ПК України за господарськими взаємовідносинами з фінансовою установою ТОВ «Інтертопресурс» за договорами факторингу. Суди також дійшли висновку про відсутність в діях позивача вини щодо не відображення у податковій звітності нарахування податку на землю за період з серпня 2013 року по грудень 2014 року.

Інспекція, не погодившись з прийнятими судовими рішеннями, звернулася до суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, просить скасувати судові рішення попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

У доводах касаційної скарги відповідач викладає обставини, встановлені у акті перевірки та якими він керувався під час прийняття оскаржуваних рішень, стверджує про нереальність господарських операцій між позивачем та його контрагентами з підстав не підтвердження таких операцій належними первинними документами, відсутності доказів придбання контрагентами позивача у інших суб`єктів господарювання або власного виробництва придбаних позивачем товарно-матеріальних цінностей. Відповідач вважає, що позивачем безпідставно включено до складу витрат суми процентів за договорами факторингу, укладеним із ТОВ «Інтертопресурс», оскільки податковий орган не має можливості перевірити реальність таких правовідносин з підстав припинення державної реєстрації зазначеного контрагента. Скаржник доводить, що позивач протягом серпня-грудня 2013 року та у 2014 році повинен був сплачувати земельний податок, але не сплачував, що є підставою для застосування до платника штрафних санкцій з земельного податку.

Позивач відзив (заперечення) на касаційну скаргу не надав, що не перешкоджає її розгляду.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 16.08.2017 відкрив провадження за касаційною скаргою відповідача та витребував матеріали справи із суду першої інстанції.

Верховний Суд ухвалою від 26.06.2023 прийняв касаційну скаргу Інспекції до провадження, визнав за можливе розглянути справу у попереднього розгляду справи і призначив попередній розгляд справи на 27.06.2023.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи та дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій установлено, що Інспекцією проведено планову виїзну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2012 по 31.12.2014, за результатами якої складено акт від 23.08.2016 №149/28-01-40-02-14367980 (далі - акт перевірки), яким встановлено порушення позивачем вимог:

підпунктів 14.1.2, 14.1.185, 14.1.191, 14.1.202, 14.1.203, 14.1.206, 14.1.244, пункту 14.1 статті 14, пункту 44.1 статті 44, пунктів 138.2, 138.8 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України, статей 1, 3, 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», в наслідок чого позивачем занижено податок на прибуток на суму 2058623,00 грн;

пункту 185.1 статті 185, пунктів 198.1, 198.2, 198.6 статті 198, пункту 201.2 статті 201 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість до сплати на суму 637678,00 грн, завищено від`ємне значення, що включається до складу податкового кредиту наступного періоду за грудень 2014 року на суму 27030,00 грн;

пункту 201.14 статті 201 ПК України, підпункту 4.1 пункту 4 розділу V Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 25.11.2011 № 1492, в результаті чого порушено податковий облік з податку на додану вартість в частині заниження рядку 11.2 декларації з податку на додану вартість за вересень 2012 року, грудень 2013 року, березень 2014 року, травень 2014 року, червень 2014 року;

підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 ПК України, в результаті чого занижено орендну плату всього на суму 7 744 359,64 грн;

статей 31, 33 Закону України «Про оренду землі» від 06.10.1998 № 161-XIV, підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 ПК України, в результаті чого завищено суму земельного податку на загальну суму 112 197,10 грн;

підпункту 16.1.3 пункту 16.1 статті 16, пункту 46.1 статті 46, підпункту 103.9 статті 103 ПК України, у частині неподання Товариством додатку ПН до рядка 17 податкової декларації з податку на прибуток від 27.02.2015 № 9081183806.

На підставі висновків акту перевірки, контролюючим органом прийнято податкові повідомлення-рішення від 09.09.2016:

№ 0000104001, яким позивачу нараховано грошове зобов`язання з податку на прибуток у сумі 2573 278,75 грн, у тому числі за податковим зобов`язанням у сумі 2 058 623,00 грн, за штрафними санкціями у розмірі 514 655,75 грн;

№ 0000884000, яким нараховано грошове зобов`язання з податку на додану вартість у сумі 767398,75грн, у тому числі за податковим зобов`язанням в сумі 613 919, 00 грн, за штрафними санкціями у розмірі 153 479,75 грн;

№ 0000864000, яким зменшено від`ємне значення з податку на додану вартість у сумі 27030,00 грн;

№ 0000914000, яким нараховано грошове зобов`язання з земельного податку у сумі 4714083,20 грн, у тому числі за податковим зобов`язанням в сумі 3771266,56 грн, за штрафними санкціями у розмірі 942816,64 грн.

Висновки контролюючого органу про виявлені порушення ґрунтувалися на тому, що: Товариством включено до складу витрат та податкового кредиту сум за господарськими операціями з придбання товарів у контрагентів позивача, які, на думку контролюючого органу, не носять реального характеру; безпідставно включено до складу витрат суми процентів за договорами факторингу, укладеними із ТОВ «Інтертопресурс», оскільки податковий орган не має можливості перевірити реальність таких правовідносин; позивач протягом серпня-грудня 2013 року та у 2014 році не сплачував земельний податок, що є підставою для застосування до платника штрафних санкцій з земельного податку.

Надаючи оцінку правомірності прийняття відповідачем оскаржуваних рішень, Верховний Суд виходить із такого.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулює Податковий кодекс України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) (далі - ПК України), який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до абзаців першого та другого пункту 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно з підпунктом 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України об`єктом оподаткування (податок на прибуток підприємств) є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Положеннями пункту 138.2 статті 138 ПК України визначено, що витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (підпункт 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України).

Підпунктом «а» пункту 185.1 статті 185 ПК України передбачено, що об`єктом оподаткування (ПДВ) є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/ орендарю.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку (пункт 198.3 статті 198 ПК України).

Згідно з абзацами першим та другим пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/ розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 №996-ХІV (далі - Закон №996-ХІV).

Відповідно до статті 1 цього Закону (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно із частиною першою статті 9 Закону №996-ХІV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Частиною другою зазначеної статті передбачено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат, що враховуються при визначенні об`єкта оподаткування, та податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання у власній господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

Відтак підтвердженням господарської операції виходячи з визначення Закону №996-ХІV є саме рух матеріальних активів та коштів між контрагентами, натомість первинна документація є відображенням такої операції.

Будь-який документ, виданий від імені суб`єкта господарювання (платника податків), що не був позбавлений відповідного статусу на час складення цього документа, має силу первинного документа та згідно зі статтею 44 ПК України та статтею 9 Закону №996-ХІV підтверджує дані податкового обліку суб`єкта господарювання та/або його контрагентів у тому разі, якщо цей документ містить, зокрема: достовірні дані про фактично здійснену господарську операцію та відображає її економічну суть; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Водночас інший платник податків під час використання такого документа у своєму податковому обліку повинен діяти розумно, добросовісно та з належною обачністю, а також сумніву в достовірності даних, внесених до відповідного документа своїм контрагентом, у тому числі стосовно даних щодо можливих дефектів правового статусу такого контрагента, а також щодо підпису та інших засобів ідентифікації представників контрагента, які брали участь у господарській операції.

Норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування витрат та податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування витрат чи податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не було встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженості дій між ними.

При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, необхідно враховувати, що відповідно до вимог частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать про те, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податковий кредит та сформував витрати, що враховуються при визначені об`єкта оподаткування, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту частини першої статті 77 КАС України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Як було встановлено судами попередніх інстанцій, позивач (покупець) мав господарські відносини з наступними постачальниками: фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 за договором постачання від 03.01.2011 №075/СН, предметом якого було постачання спецодягу (робочого одягу та елементів захисту для працівників Товариства на загальну суму 362980,00 грн (ПДВ - 60496,00 грн); ТОВ «Детальсервіс» за договором постачання від 23.04.2012 № 253/СН, предметом якого було постачання прокладок гумових в асортименті на загальну суму 221525,00 грн (ПДВ - 36929,00 грн); ТОВ «Техпромінжиніринг» за договором від 05.01.2012 № 001-12/034/ОГЄ, предметом якого було постачання оливи, фільтрів, інших матеріалів на загальну суму 135324,00 грн (ПДВ - 22554,00 грн) та технічне обслуговування компресорів (Atlas Copco); ТОВ «Алькор» за договором поставки від 10.02.2012 №105/ОГТ, предметом яких було постачання товарно-матеріальних цінностей на загальну суму 1596,00 грн (ПДВ - 296,00 грн); ТОВ «Стандарт-Днепр» за договором постачання від 02.07.2013 № 262/СН, предметом якого було постачання технічних приладів, призначених для використання у виробничому циклі Товариства на загальну суму 7592,00 грн (ПДВ - 1265,00 грн); ТОВ НТЦ «Промислове обладнання та технології» (Промтехнології) за договором поставки від 15.01.2014 №20140115/Е/031/ВЛ, предметом якого були прилади і матеріали на загальну суму 22044,00 грн (ПДВ - 3629,00 грн); ПП «Велес» за договором постачання від 25.12.2012 № 647/СН, предметом якого було постачання товарів на загальну суму 793,00 грн (ПДВ - 132,00 грн); ПП «Багатопрофільний Альянс «СВВ-1» за договором постачання від 06.08.2012 №485/СН, предметом якого було постачання чавуну, феромарганцю на загальну суму 286999,00 грн (ПДВ - 47833,00 грн); ТОВ «НВФ «ДСК» за договором від 18.08.2010 № 523/СН, предметом якого було постачання металопрокату в асортименті на загальну суму 65649,00 грн (ПДВ - 10941,00 грн); ТОВ «Доброгост» за договором постачання від 16.05.2014 №177/СН від 16.05.2014, предметом якого було постачання пиломатеріалів, листв`яних порід на загальну суму 69543,00 грн (ПДВ - 11590,00 грн); ТОВ «ТД Євротєх», у якого придбавались шини відповідно до рахунку від 04.09.2012 №1661 на загальну суму 18759,00 грн (ПДВ - 3126,00 грн); ТОВ ПМТЗ «Укрпромінструмент» за договорами постачання від 16.12.2013 №448/ОГТ, від 17.01.2012 №020/ОГТ, предметом яких було постачання сверла, фрези, інших витратних матеріалів, які призначені для використання у виробничому циклі Товариства.

Аналогічні за змістом договори було укладено позивачем з наступними контрагентами: ТОВ УРП «Союз», ТОВ «Імпексбуд», ПП «Спецінструмент», ТОВ «Хотей-Дніпро», ПП «ДЕНІМ «Дніпроенергоімпекс», ТОВ «ВЕМЗ», ТОВ «АВІКО», ТОВ «НВКФ «Термо-Інжирінг», ФОП ОСОБА_2 , ТОВ «НПП «Ремсталь», ТОВ «Укртрансстандарт», ТОВ «Торгсервіс», ПП НВФ «Діалекс», ТОВ «Флюорит», ПБП«Економіка», ТОВ Міжгалузеве об`єднання «VIP IMPEX», ТОВ «Будтехцентр», ТОВ «Техметпром», ТОВ «Експрес Дрім», ТОВ ВТП «Биттехзапчастина», ТОВ «Інвент Груп» (до 22.01.2015 - ТОВ «Донбас Пром Оіл»), ТОВ «Спецбілд», ТОВ «Геосервіс Плюс» (з 01.01.01 - ТОВ «Ермана»), ТОВ «Строймонтажкомплект», ТОВ «КУТПМЗЗОВВС Дніпроекономресурси», ТОВ ВПП «Облагроспецсервіс», ТОВ «Дніпроуніверсал», ТОВ «НВО «Станкоресурс», ТОВ «Альянс ІСТ», ТОВ «Промснаб», ТОВ «НВП «Діоконт», ТОВ «Сервіспром», ТОВ «Контракт Сервіс Груп», ТОВ «Авесбуд», ПП «Транс Бізнес Лайн».

На підтвердження виконання умов зазначених договорів позивачем надано до суду специфікації, рахунки, сертифікати відповідності, паспорти якості, специфікації, прибуткові ордери, товарно-транспортні накладні, подорожні листи, податкові накладні, рахунки-фактури, акти здачі-прийняття робіт, видаткові накладні, зворотні відомості, платіжні доручення.

Також між позивачем (замовник) та ТОВ «Промтехаудит» (виконавець) укладено договори на виконання робіт від 06.12.2013 №252/452/СОТ, від 08.01.2014 № 1/010/СОТ, предметом яких було експертне обстеження, надання висновку щодо можливості експлуатації вантажопідйомних механізмів та кранів, які задіяні у виробничому циклі Товариства. Протягом 2014 року ТОВ «Промтехаудит» виконано робіт на загальну суму 17097,00 грн (ПДВ - 2849,00 грн), зокрема: проведено експертне дослідження з наданням висновків про можливість експлуатації кранів ПАТ «ДНСЗ» (інв. №1682, №2299, №1935, №1914); розроблено технічну документацію для складання технічних паспортів нереєструємих вантажопідйомних механізмів (інв №369, №2560, №2584, №2582, №20111); проведено позачерговий повний технічний огляд вантажопідіймальних кранів, експлуатуємих в МСЦ (інв. №1845, №1846, №2070, №2071, №1844).

На підтвердження виконання наданих послуг позивачем надано до суду зворотні відомості, прибуткові ордера, рахунки, акти надання послуг, видаткові накладні, товарно-транспортні накладні, податкові накладні, платіжні доручення.

Судами також установлено: розрахунки за отриманий товар, виконані роботи проведено в повному обсязі, заборгованість відсутня; якість товару підтверджується висновками, паспортами якості та сертифікатами відповідності; транспортування товару підтверджується товарно-транспортними накладними, на яких міститься інформація про дозвіл служби охорони та служби постачання позивача на доступ товару та його фактичне переміщення на територію підприємства; з наданих позивачем первинних документів можливо встановити суть та зміст господарських операцій, вказані документи підтверджують фактичне придбання товарно-матеріальних цінностей, виконання послуг, їх обсяг.

Судами попередніх інстанцій також установлено, що надані первинні документи відповідають вимогам Закону №996-ХІV та у повному обсязі відображають і підтверджують зміст господарських операцій між позивачем та його контрагентами.

Колегія суддів не може погодитися з твердженням відповідача про нереальність господарських операцій позивача із зазначеними контрагентами з підстав неналежного відображення таких операцій у податковому обліку контрагентами позивача, оскільки, як зазначалось вище, платник податків несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів. Якщо контрагент позивача в подальшому не дотримувався у своїй діяльності законодавчих норм, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо них.

Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на формування витрат та податкового кредиту у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови та має необхідні документальні на підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Суд не приймає до уваги посилання податкового органу на окремі недоліки в оформленні первинних документів платника податків, оскільки формальні недоліки в первинних документах повинні оцінюватися в сукупності з іншими обставинами справи. Перевагу необхідно надавати реальності здійснення господарської операції та її економічному змісту. Первинні документи повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються, тощо. При цьому, сама собою наявність, або відсутність окремих документів, зокрема, сертифікатів, а також помилки у їх оформленні, не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків, у зв`язку з його господарською діяльністю, мали місце.

Приймаючи до уваги встановлення судами використання позивачем у власній господарській діяльності придбаних товарно-матеріальних цінностей (робіт, послуг), руху активів, колегія суддів не приймає посилання скаржника на відсутність доказів використання товару (робіт, послуг) у господарській діяльності та неправомірність формування витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість за наведеними вище господарськими операціями. Зазначені доводи і доводи податкового органу про непідтвердження господарських операцій досліджено судами та надано їм відповідну оцінку.

Щодо доводів скаржника про завищення Товариством витрат в частині відображення в податкових деклараціях з податку на прибуток суми процентів за договорами факторингу по взаємовідносинам з ТОВ «Інтертопресурс» на загальну суму 10547200,82 грн, в тому числі: за грудень 2013 року в сумі 3383963,51 грн, за січень 2014 року в сумі 7163237,31 грн колегія суддів зазначає про наступне.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджено матеріалами справи, у періоді, який перевірявся, позивач здійснював реалізацію готової продукції - стрілочних переводів Державному підприємству матеріально-технічного забезпечення залізничного транспорту України «Укрзалізничпостач» (ДП «Укрзалізничпостач»).

Між позивачем (Клієнт) та ТОВ «Інтертопресурс» (Фактор) укладено договори факторингу від 18.12.2013 №47-Ф-2013, від 14.01.2014 №51-Ф-2014, від 15.01.2014 №52-Ф-2014, від 23.01.2014 №57-Ф-2014, від 23.01.2014 №58-Ф-2014, предметом яких є зобов`язання Фактору передати грошові кошти в розпорядження Клієнта за плату та зобов`язання Клієнта відступити Факторові своє право грошової вимоги за договорами від 25.01.2012 №ЦПХ-05-01312-01, від 29.02.2012 №ЦХП-05-01812-01, від 25.01.2012 №ЦХП-05-01312-01, від 14.08.2013 №ЦХП-05-02513-01, від 17.09.2013 №ЦХП-05-02613-01 до ДП МТЗЗТУ «Укрзалізничпостач» (Боржник), сума грошових коштів, зазначається у відповідних додаткових угодах до цих договорів.

Відповідно до додаткових угод до вказаних договорів: від 18.12.2013 № 1 за надання Клієнтові грошових коштів, Клієнт сплачує Фактору проценти у сумі 3383963,51 грн; від 14.01.2014 № 1 за надання Клієнтові грошових коштів, Клієнт сплачує Фактору проценти у сумі 472711,80 грн; від 15.01.2014 № 1 за надання Клієнтові грошових коштів, Клієнт сплачує Фактору проценти у сумі 4522187,34 грн; від 23.01.2014 № 1 за надання Клієнтові грошових коштів, Клієнт сплачує Фактору проценти у сумі 1451010,49 грн, від 23.01.2014 № 1 за надання Клієнтові грошових коштів, Клієнт сплачує Фактору проценти у сумі 717327,68 грн. Проценти підлягають сплаті в повній сумі авансом в день надання Клієнту грошових коштів шляхом їх утримання Фактором із суми права грошової вимоги.

Особливості податкового обліку операцій з відступлення права вимоги регулюються пунктом 153.5 статті 153 ПК України, яким передбачено, що з метою оподаткування платник податку веде облік фінансових результатів операцій від проведення операцій з продажу (передачі) або придбання права вимоги зобов`язань у грошовій формі за поставлені товари, виконані роботи чи надані послуги третьої особи, зобов`язань за фінансовими кредитами, а також за іншими цивільно-правовими договорами. При першому відступленні зобов`язань витрати, понесені платником податку - першим кредитором, визначаються в розмірі договірної (контрактної) вартості товарів, робіт, послуг, за якими виникла заборгованість, за фінансовими кредитами - у розмірі заборгованості за даними бухгалтерського обліку на дату здійснення такого відступлення відповідно до вимог цього Кодексу, а за іншими цивільно-правовими договорами - у розмірі фактичної заборгованості, що відступається. До складу доходів включається сума коштів або вартість інших активів, отримана платником податку - першим кредитором від такого відступлення, а також сума його заборгованості, яка погашається, за умов, що така заборгованість була включена до складу витрат згідно з вимогами цього Закону. Якщо доходи, отримані платником податку від наступного відступлення права вимоги зобов`язань третьої особи (боржника) або від виконання вимоги боржником, перевищують витрати, понесені таким платником податку на придбання права вимоги зобов`язань третьої особи (боржника), отриманий прибуток включається до складу доходу платника податку. Якщо витрати, понесені платником податку на придбання права вимоги зобов`язань третьої особи (боржника), перевищують доходи, отримані таким платником податку від наступного відступлення права вимоги зобов`язань третьої особи (боржника) або від виконання вимоги боржником, від`ємне значення не включається до складу витрат або у зменшення отриманих прибутків від здійснення інших операцій з продажу (передачі) або придбання права вимоги зобов`язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги третьої особи.

Зі змісту наведеної норми випливає, що особливий порядок податкового обліку з податку на прибуток запроваджено для операцій з продажу окремого об`єкту - права вимоги.

В свою чергу, поняття «продаж» у ПК України застосовується для цілей ведення податкового обліку з податку на прибуток виключно для регулювання операцій з продажу або товарів, або результатів робіт чи послуг.

Тому правова кваліфікація операції з продажу права вимоги потребує з`ясування належності права вимоги як об`єкту такої операції до однієї з категорій - товарів, робіт або послуг.

Згідно з підпунктом 14.1.244 пункту 14.1 статті 14 ПК України товари - це матеріальні та нематеріальні активи, у тому числі земельні ділянки, земельні частки (паї), а також цінні папери та деривативи, що використовуються у будь-яких операціях, крім операцій з їх випуску (емісії) та погашення.

З наведеного визначення випливає, що будь-які матеріальні та нематеріальні активи для цілей оподаткування визнаються товаром.

При цьому поняття «активи» відповідно до підпункту 14.1.2 пункту 14.1 статті 14 ПК України вживаються у значенні, наведеному в Законі України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Згідно зі статтею 2 Законі України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) під активами розуміються ресурси, контрольовані підприємством у результаті минулих подій, використання яких, як очікується, приведе до отримання економічних вигод у майбутньому.

Право вимоги як майновий об`єкт цілком відповідає законодавчо встановленим критеріям, що використовуються для позначення поняття активу. Такий об`єкт виникає в результаті минулих подій, а від його використання очікується вигода у вигляді його погашення коштами чи в інший спосіб (у даному випадку через сплату позичальниками боргу).

В свою чергу, матеріальними активами відповідно до підпункту 14.1.111 пункту 14.1статті 14 ПК України є основні засоби та оборотні активи у будь-якому вигляді (включаючи електричну, теплову та іншу енергію, газ, воду), що не є коштами, цінними паперами, деривативами і нематеріальними активами.

Поняття оборотних активів окремо не визначено ПК України, але воно встановлюється нормативними актами, що регулюють порядок ведення бухгалтерського обліку.

Застосування норм інших законодавчих актів для визначення змісту термінів, які не розкриті ПК України, передбачено пунктом 5.3 статті 5 цього Кодексу, відповідно до якого інші терміни, що застосовуються у цьому Кодексі і не визначаються ним, використовуються у значенні, встановленому іншими законами.

За визначенням, наведеним у пункті 4 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 2 «Баланс», затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 31.03.99 № 87 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), оборотні активи - це грошові кошти та їх еквіваленти, що не обмежені у використанні, а також інші активи, призначені для реалізації чи споживання протягом операційного циклу чи протягом дванадцяти місяців з дати балансу.

При цьому, за змістом статей балансу дебіторська заборгованість визнається різновидом оборотних активів.

Таким чином, дебіторська заборгованість (а отже, і право вимоги як еквівалент поняття дебіторської заборгованості) для цілей оподаткування є оборотним активом, тобто товаром.

З огляду на викладене, відступаючи право вимоги за фінансовими кредитами, Товариство вчиняє операцію зі своїми активами.

При цьому, у підпункті 14.1.255 пункту 14.1статті 14 ПК України окремо визначено поняття відступлення права вимоги. Відповідно до зазначеної норми відступлення права вимоги - це операція з переуступки кредитором прав вимоги боргу третьої особи новому кредитору з попередньою або наступною компенсацією вартості такого боргу кредитору або без такої компенсації.

Проте термінологічне відокремлення поняття відступлення права вимоги не свідчить про відмінність його правової природи для цілей оподаткування податком на прибуток від операцій з продажу товарів.

Операції з відступлення права вимоги вирізняються поряд із іншими операціями з продажу товарів, оскільки законодавчо передбачено різні порядки формування витрат і доходів для визначення об`єкту оподаткування податком на прибуток.

Так, за загальним правилом витрати та доходи від операцій з продажу товарів регулюються правилами статей 136-139 ПК України. Водночас, доходи та витрати за операціями з продажу такого різновиду товару, як право вимоги визначаються згідно з приписами пункту 153.5 статті 153 ПК України. Саме для розмежування відповідних операцій, а отже, правил визначення доходів і витрат за ними, поняття відступлення права вимоги має окреме визначення в ПК України.

Зважаючи на викладене, системне тлумачення норм ПК України не дозволяє вважати відступлення права вимоги для цілей обліку з податку на прибуток окремою господарською операцією, відмінною від продажу товарів. Натомість така операція є в розумінні пункту 153.5 статті 153 ПК України різновидом операції з продажу товарів. При чому продавцем відповідних товарів є особа, що відступає право вимоги за компенсацію. У справі, що розглядається, такою особою є Товариство.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду зазначає, що норми цивільного законодавства та законодавства про ринки фінансових послуг, які кваліфікують факторинг для цілей фінансового регулювання, не можуть застосовуватися для цілей визначення податкових наслідків, оскільки у даному випадку спірні правовідносини врегульовано нормами податкового законодавства, що є спеціальними.

Для цілей регулювання цивільного та господарського оборотів певні операції можуть кваліфікуватися і як послуги факторингу, і як відступлення права вимоги (цесія). Проте зазначені обставини не змінюють режиму оподаткування відповідних операцій, оскільки в будь-якому разі для цілей оподаткування операція з відступлення права вимоги, тобто продажу права вимоги, розглядається як різновид продажу товарів.

Відповідно до підпункту 14.1.206 пункту 14.1 статті 14 ПК України проценти - це дохід, який сплачується (нараховується) позичальником на користь кредитора як плата за використання залучених на визначений або невизначений строк коштів або майна. До процентів включаються: а) платіж за використання коштів або товарів (робіт, послуг), отриманих у кредит; б) платіж за використання коштів, залучених у депозит; в) платіж за придбання товарів у розстрочку; г) платіж за користування майном згідно з договорами фінансового лізингу (оренди) (без урахування частини лізингового платежу, що надається в рахунок компенсації частини вартості об`єкта фінансового лізингу); ґ) винагорода (дохід) орендодавця як частина орендного платежу за договором оренди житла з викупом, сплачена фізичною особою платнику податку, на користь якого відступлено право на отримання таких платежів. Проценти нараховуються у вигляді відсотків на основну суму заборгованості чи вартості майна або у вигляді фіксованих сум. Платежі за іншими цивільно-правовими договорами незалежно від того, встановлені вони в абсолютних (фіксованих) цінах або у відсотках суми договору або іншої вартісної бази, не є процентами.

У зв`язку з цим, Верховних Суд у складі Касаційного адміністративного суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що склад витрат Товариства за операціями з відступлення вимог по дебіторській заборгованості третім особам визначається на підставі даних про заборгованість за відповідними договорами, сформовану на дату відступлення, а до доходів включається сума, отримана від відступлення цієї заборгованості, з урахуванням встановлених судами першої та апеляційної інстанцій обставин, що позивачем надано відповідні первинні документи на підтвердження зазначених витрат і дотримано вимоги пункту 153.5 статті 153 ПК України.

Відповідно до Додатку до свідоцтва про реєстрацію фінансової установи №253 серія ФК від 22.01.2013, Товариство з обмеженою відповідальністю «Інтертопресурс», види фінансових послуг, які має право здійснювати фінансова компанія без отримання ліцензій та/або дозволів відповідно до законодавства: - факторинг; - надання фінансових кредитів за рахунок власних коштів.

Розпорядженням Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг від 03.07.2014 № 2009 вирішено на підставі заяви ТОВ «Інтертопресурс» виключити інформацію про ТОВ «Інтертопресурс» з Державного реєстру фінансових установ та анулювати свідоцтво про реєстрацію фінансової установи серії ФК N 253 від 02.04.2010 та додаток до нього згідно з поданою заявою у зв`язку з припиненням надання фінансових послуг.

Єдиним доводом на обґрунтування неправомірності віднесення позивачем до складу витрат суми процентів за вказаними вище договорами факторингу за господарськими операціями з ТОВ «Інтертопресурс» контролюючий орган зазначає про неможливість проведення перевірити вказаного контрагента у зв`язку з припиненням його діяльності.

Водночас, колегія суддів не може погодитись з таким твердженням відповідача, оскільки, як встановлено судами та підтверджується наявними матеріалами у справі, на час здійснення зазначених господарських операцій ТОВ «Інтертопресурс» було зареєстровано в реєстрі фінансових установ, мало відповідне свідоцтво, під час проведення перевірки контролюючому органу надано копію Свідоцтва про реєстрацію фінансової установи ТОВ «Інтертопресурс» від 06.04.2010 ФК №253, видане Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України та Додаток до Свідоцтва про реєстрацію з встановленими видами фінансової діяльності.

Доводи скаржника стосовно неможливості дослідження причетності керівництва ТОВ «Інтертопресурс» до проведення господарської операції, встановлення її реальності, досліджені судом апеляційної інстанції та надано відповідну правову оцінку, з якою погоджується суд касаційної інстанції. Неможливість перевірки контрагента позивача, припинення його діяльності, не можуть слугувати підставами для виключення зі складу валових витрат позивача сплачених ним сум ТОВ «Інтертопресурс», з огляду на те, що зазначені господарські правовідносини підтверджуються необхідними первинними документами, є реальними і відповідають положенням пункту 153.5 статті 153 ПК України.

Щодо доводів скаржника про заниження позивачем орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності за період з серпня 2013 по грудень 2014 на суму 7744359,64 грн колегія суддів зазначає наступне.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, заниження зобов`язання з орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності виникло тому, що Товариство, на думку податкового органу, повинно було сплачувати орендну плату у розмірі 3 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, а не 1 %, як це робив платник податків.

Аналогічне спірне питання вже розглядалося під час судового оскарження податкового повідомлення-рішення від 20.09.2013 №0000252110 про нарахування податкового зобов`язання з орендної плати на землю за 2011 рік, 2012 рік та січень-липень 2013 року, прийнятого на підставі акту перевірки від 10.09.2013 №181/21.1-14367980, яке було оскаржено у судовому порядку у справі №804/12851/13-а).

Постановою Вищого адміністративного суду України від 08.092016 у справі №804/12851/13-а позовні вимоги Товариства задоволено, скасовано податкове повідомлення-рішення від 20.09.2013 №0000252110 з огляду на те, що договір оренди земельної ділянки площею 0,8643 га від 25.10.2002 №2416; договір оренди земельної ділянки площею 26,9878 га та 4,3308 га від 25.10.2002 №2417; договір оренди земельної ділянки площею 0,0369 га від 05.10.2009 №041010400025; договір оренди земельної ділянки площею 0,3063 га від 25.10.2002 №2418; договір оренди земельної ділянки площею 0,0280 га та 0,0016 га від 25.10.2002 №2422; договір оренди земельної ділянки площею 0,0237 га від 25.10.2002 №2419; договір оренди земельної ділянки площею 0,1822 га від 05.10.2009 №041010400024 є невчиненими та неукладеними відповідно до вимог статей 15 Закону України «Про оренду землі» та положень статей 210, 640, частини першої статті 638 Цивільного кодексу України.

29.08.2016 Товариство направило заперечення до відповідача щодо питань нарахування орендної плати за землі із посиланням на постанову Вищого адміністративного суду України від 08.08.2016 по справі №804/12851/13-а, зазначивши, що вважає нарахування орендної плати за землю за ставкою 3 % неправомірним, адже договори оренди земельних ділянок є невчиненими та неукладеними, і Товариство зобов`язано було сплачувати саме земельний податок у розмірі 1% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки на підставі фактичного користування земельними ділянками у відповідності до приписів пункту 274.1 ПК України, що і було фактично зроблено.

Інспекцією у відповіді від 06.09.2016 № 149 на заперечення, повідомлено позивача, що Товариство не повинно сплачувати орендну плату за землю, а повинно сплачувати земельний податок, тому Інспекція змінила свою позицію щодо нарахування Товариству орендної плати за землю після отримання заперечень Товариства та копії постанови Вищого адміністративного суду України від 08.08.2016 у справі №804/12851/13-а й змінило нарахування з орендної плати за землю ставкою 3 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, на нарахування земельного податку за ставкою 1 %.

Податковим повідомленням-рішенням від 09.092016 № 0000914000 позивачу донараховано земельний податок за період з серпня 2013 року по грудень 2014 року у сумі 3771266,56 грн та нараховано штрафні (фінансові) санкції в розмірі 942816,64 грн.

Відповідно до статті 111 ПК України штрафні (фінансові) санкції (штрафи) є засобом притягнення особи до фінансової відповідальності як виду юридичної відповідальності. Притягнення особи до юридичної відповідальності вимагає обов`язкового вирішення, в тому числі питання щодо строку давності.

За визначенням підпункту 14.1.265 пункту 14.1 статті 14 ПК України штрафна санкція (фінансова санкція, штраф) - плата у вигляді фіксованої суми та/або відсотків, що справляється з платника податків у зв`язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи, а також штрафні санкції за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності. Штрафні (фінансові) санкції, які справляються з платника податків за порушення ним податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності, відповідно до норми підпункту 14.1.39 цього пункту включено до поняття грошового зобов`язання платника податків.

Відповідно до пункту 109.1 статті 109 ПК України податковими правопорушеннями є протиправні діяння (дія чи бездіяльність) платників податків, податкових агентів, та/або їх посадових осіб, а також посадових осіб контролюючих органів, що призвели до невиконання або неналежного виконання вимог, установлених цим Кодексом та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Згідно з частиною першою статті 72 КАС України, обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Враховуючи встановлені фактичні обставини у даній справі, суди дійшли обґрунтованого висновку про помилковість висновків податкового органу щодо наявної вини позивача і наявності підстав для застосування штрафних санкцій, оскільки перевірка за результатами якої був складений акт від 23.08.2016, тривала з 25.08.2015 по 17.08.2016, постанова Вищого адміністративного суду України у справі №804/12851/13-а прийнята 08.08.2016, що свідчить про те, що судове рішення щодо обов`язку Товариства сплачувати земельний податок замість орендної плати за землю було прийнято у період проведення податкової перевірки, що не враховано контролюючим органом.

Відповідно до підпункту 50.2 статті 50 ПК України платник податків під час проведення документальних планових та позапланових перевірок не має права подавати уточнюючі розрахунки до поданих ним раніше податкових декларацій за будь-який звітний (податковий) період з відповідного податку і збору, який перевіряється контролюючим органом.

Таким чином, доводи скаржника про правомірність застосування до позивача штрафних санкцій з посиланням на те, що позивач мав право подати уточнюючі розрахунки є необґрунтованими, суди дійшли правильного висновку про скасування податкового повідомлення-рішення від 09.09.2016 №0000914000 в частині нарахування штрафних санкцій в розмірі 942 816,64 грн.

Ураховуючи зазначене, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідач у доводах касаційної скарги не спростовує висновків судів попередніх інстанцій. Контролюючий орган у касаційній скарзіне обґрунтував і не зазначив, у чому полягає неправильне застосування судами норм матеріального права.

Відповідач у касаційній скарзі фактично просить про переоцінку, додаткову оцінку доказів, що знаходиться поза межами касаційного перегляду встановленими частиною другою статті 341 КАС України, якою передбачено, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Підсумовуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності до норм матеріального права, постановлено обґрунтоване рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи. Порушень норм матеріального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень суду не встановлено.

Керуючись статтями 341, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у місті Дніпропетровську Міжрегіонального ГУ ДФС залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30.11.2016 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 13.06.2017 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

СуддіЛ.І. Бившева В.В. Хохуляк Р.Ф. Ханова