Рішення

від 16.06.2023 по справі 308/16479/21

УЖГОРОДСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 308/16479/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 червня 2023 року місто Ужгород

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області у складі:

головуючого судді Дегтяренко К.С.

при секретарі судового засідання Чейпеш В.В.

з участю сторін:

представника відповідачів - адвоката Ракущинець А.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Ужгород цивільну справу за позовною заявою ЗОКС «Бескид» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором та зустрічну позовну заяву за позовом ОСОБА_1 до ЗОКС «Бескид», ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про визнання недійсним кредитного договору, -

встановив:

Представник позивача ЗОКС «Бескид» звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача:

Мотивуючи свої позовні вимоги, позивач вказує на те, що 19 червня 2020 року між ЗОКС "Бескид" (далі - позивач) та ОСОБА_1 (далі - Відповідач) було укладено кредитний договір - Договір споживчого кредиту № 75-20, відповідно до якого позивач надав першому відповідачу ОСОБА_1 кредит на споживчі цілі на загальну суму 120 000,00 гривень із розрахунку 42% річних від суми залишку кредиту строком на 60 місяців до 19 червня 2021 року, на умовах щомісячного погашення кредиту за встановленим графіком та сплатою відсотків за користування кредитом.

З метою забезпечення виконання зобов`язання за вказаним договором між Позивачем і ОСОБА_2 (далі - відповідач-2), ОСОБА_3 (далі - відповідач-3), ОСОБА_4 (далі - відповідач-3) був укладені договори поруки № 75-20/А, 75-20/Б, № 75-20/В від 19.06.2020 року, за яким останні зобов`язалися перед Позивачем солідарно з ОСОБА_1 відповідати за виконання свого обов`язку згідно умов кредитного договору.

Позивач вказує на те, що відповідачі за вказаним договором належним чином не виконали взяте на себе зобов`язання, і на вимогу сплатити заборгованість сторони не реагували.

Оскільки відповідачі не виконали грошове зобов`язання перед позивачем у встановлений договором строк, позивач вважає, що вправі звернутися до суду за захистом порушеного майнового права шляхом стягнення з відповідачів на свою користь суми заборгованості за кредитом та суми заборгованості по відсоткам, а також штрафу як компенсації за недоотриману вигоду, умови сплати якого передбачені договором № 75-20 від 19.06.2020 року.

Враховуючи, що відповідачі не виконали належним чином своїх зобов`язань за кредитним договором, у зв`язку з чим у них виникла заборгованість, яка станом на 01 грудня 2021 року становить 225 165, 74 грн., яка складається із: 112 473,97 грн. сума заборгованості за кредитом; 56141,97 грн. сума заборгованості по відсоткам за користування кредитом, 56 550 грн. Розмір штрафу, як недоотримана вигода, яку позивач просить стягнути з відповідачів в солідарному порядку на свою користь.

07.04.2022 року, відповідачем ОСОБА_1 подано зустрічну позовну заяву в якій вона просить , визнати недійсним з моменту укладення кредитний договір № 75-20 від 19.06.2020 р., підписаний між Закарпатською обласною кредитною спілкою «Бескид» та ОСОБА_1 .

В обгрунтування вимог зазначає, що даний договір не відповідає вимогам ст. 9, 12 Закону України «Про споживчий кредит» та іншим нормам права.

Згідно зі ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог,які встановлені ч. ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.

Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; волевиявлення учасника має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (ч. ч. 1, 3 ст. 203 ЦК України).

Відповідно до п. 9 ст. 15 Закону України «Про захист прав споживачів», під час розгляду вимог споживача необхідно виходити з припущення, що у споживача немає спеціальних знань про властивості та характеристики товарів (робіт, послуг), які він придбаває.

Згідно ст. 21 Закону України «Про захист прав споживачів», Крім інших випадків порушень прав споживачів, які можуть бути встановлені та доведені виходячи з відповідних положень законодавства у сфері захисту прав споживачів, вважається, що для цілей застосування цього Закону та пов`язаного з ним законодавства про захист прав споживачів права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо: 5) будь-яким чином (крім випадків, передбачених законом) обмежується право споживача на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про відповідну продукцію.

Відповідно до п. 5 ст. 20 Закону України «Про захист прав споживачів», якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.

Відповідно до п. 12 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 "Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів", у справах за позовами про захист прав споживачів, порушених внаслідок недостовірної або неповної інформації про товар (роботу, послугу) суд має виходити з припущення, що споживач не має спеціальних знань про властивості та характеристики товарів (робіт, послуг).

У відповідності до п. 20 Постанови Пленуму ВСУ № 9 від 06.11.2009р "Про судову практику визнання правочинів недійсними", правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. Ознакою обману є умисел в діях однієї із сторін правочину.

Разом з тим, згідно інформаційного листа ВСУ від 01.02.2013р. "Судова практика з розгляду цивільних справ про захист прав споживачів" (2009 - 2012 рр.), при вирішенні спорів про захист прав споживачів судам слід враховувати, що тягар доказування обставин, що звільняють від відповідальності за виконання чи неналежне виконання зобов`язання, в тому числі і за спричинену шкоду лежить на продавцеві товару чи послуги. ЗУ "Про захист прав споживачів" містить спеціальні норми, що, превалюють над загальними.

В діях відповідача був наявний умисел в замовчуванні та перекрученні реальної ціни пропонованої фінансової послуги та декларуванні в кредитному договорі заниженої ціни у вигляді значення абсолютного здорожчання кредиту. Доказом приховування істотної інформації, що необхідна споживачу для здійснення ним свідомого вибору, є не проведення Відповідачем визначеної Законом України "Про захист прав споживачів" переддоговірної роботи, що мало безпосередній вплив на прийняття споживачем рішення щодо кредитування на певних умовах та призвело до укладення споживачем кредитного договору за найбільш невигідною для нього, та водночас, за найбільш прибутковою для відповідача, схемою. За твердженням позивача, за таких умов, формування волі позичальника щодо укладення спірного правочину відбувалось під впливом інформації, що не відповідала дійсності, та створювала помилкове уявлення про ціну фінансової послуги.

Статтею 9 Закону України «Про споживчий кредит» передбачено, що до укладення договору про споживчий кредит кредитодавець надає споживачу інформацію, необхідну для порівняння різних пропозицій кредитодавця з метою прийняття ним обґрунтованого рішення про укладення відповідного договору, в тому числі з урахуванням обрання певного типу кредиту.

Якщо кредитодавець пропонує різні способи надання кредиту, надана споживачу інформація має містити застереження про те, що використання інших способів надання кредиту може мати наслідком застосування іншої реальної річної процентної ставки.

Якщо платежі за послуги кредитодавця, пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, є періодичними, надана споживачу інформація має містити застереження про те, що витрати на такі послуги можуть змінюватися протягом строку дії договору про споживчий кредит.

Статтею 12 Закону України «Про споживчий кредит», передбачены умови які зазначаються у договорі про споживчий кредит.

Порядок визначення розрахунку загальної вартості кредиту для споживача, реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит саме для небанківських установ, яким є Позивач, визначено Методикою розрахунку загальної вартості кредиту для споживача, реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит, яка затверджена Розпорядженням Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг 20.07.2017р. № 3238 та зареєстрована в Міністерстві юстиції України 16 серпня 2017 р. за № 1008/30876.

Дана Методика діяла на день укладення Кредитного договору до 11.02.2021р

В п. 2.8 Кредитного договору зазначено орієнтовну реальну річну проекту ставку в розмірі 28,13 % річних, а в п. 2.9 Кредитного договору зазначено загальна вартість кредиту 288 768,22 грн.

Натомість, якщо врахувати формулу розрахунку загальної вартості кредиту для споживача за договором відповідно до Методики, то вона складає:

3904,27 грн. (1 місяць) + 4034,42 грн. (2 місяць) + 4582,90 грн. х 57 місяців (3-59 місяці дії кредитного договору) + 4582,88 грн. (60 місяць) = 273 746,87 грн.

Сума 273 746,87 грн. на 15 021,35 грн. менше зазначеної в кредитному договорі.

Крім того, якщо врахувати формулу розрахунку реальної річної процентної ставки за відповідною формулою, вона складе:

(273 746,87 грн. / 120 000 грн.) / (365 х 5 + 1 днів) х 365 днів х 100 % = 45,60 %

45,60 % на 17,47 % більше вказаних 28,13 % в договорі.

А отже, вважає, що кредитний договір укладений між сторонами є недійсним.

08.04.2022 року представником відповідача ОСОБА_1 - адвокатом Ракущинець А.А. подано відповідь на відзив, в якій відносно задоволення позову заперечили, посилаючись на наступне. Стороною відповідача заперечується нарахування штрафних санціій у розмірі 56 550, 00 гривень, оскільки такі нараховані під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID-19. Крім того звертає увагу, що договорами поруки не передбачена відповідальність поручителя, в частині відшкодування штрафних санкцій.

Щодо соновної суми боргу відповідачем здійснено перерахунок розміру боргу та виявлено неточності при здійсненні розрахунків, а тому з врахуванням подання відповідачем зустрічного позову у задоволенні первісного просить відмовити повністю.

02.05.2022 року, представником відповідача за зустрічною позовною заявою - адвокатом Дорош І.І. було подано відзив на позовну заяву, у якій остання просить у задоволенні зустрічної позовної заяви відмовити, посилаючись на наступне. У своїй позовній заяві Позивач ОСОБА_1 , посилається на ті обставини, що ЗОКС «Бескид» порушено умови ст. 9 ЗУ «Про споживчий кредит». Однак не зазначає, що саме було порушено з переліку умов, які є обов`язковими для застосування у відповідності до цієї норми. По тексту позову нібито вбачається, що кредитором не надано повної інформації, яка надається споживачу перед укладенням договору про надання споживчого кредиту.

Дані обставини не відповідають дійсності, оскільки перед укладенням договору ОСОБА_1 надано у письмовому вигляді Інформацію , яка надається споживачу перед укладенням договору про надання споживчого кредит, яка нею власноруч підписана. Також надано Паспорт споживчого кредиту , який також підписано власноруч ( копії додаються).

Отже, при укладенні кредитного договору сторони погодили його умови, позивач засвідчив, що « підтверджує отримання та ознайомлення з інформацією про умови кредитування та орієнтовну загальну вартість кредиту, надані виходячи з обраних нею умов кредитування». Тобто, кредитором дотримано всі вимоги ст.ст. 9,12 ЗУ «Про споживчий кредит».

Позивач у своїй позовній заяві як на основний аргумент посилається на невірність нарахування відсотків за користування кредитними коштами.

Однак, відповідач не погоджується з розрахунком позивача, посилаючись на наступне.

Умовами кредитного договору, а саме п. 3.1 та 3.2 передбачено, що «позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитом у розмірі 42% річних. При цьому проценти нараховуються у відсотках від суми кредиту до дня повного погашення заборгованості».

Також сторонами погоджено графік погашення ( Додаток № 1 до Договору), відповідно до якого сторонами погоджено, що сплата кредиту ( тіла та відсотків) буде проводитись рівними частинами - місячний платіж, однак сплата відсотків здійснюється відповідно до нарахування з розрахунку 42 % річних на залишок суми.

Орієнтовний розрахунок, який наданий ОСОБА_1 в позовній заяві, застосовуючи формули, не відповідає дійсності, оскільки здійснено не за тією формулою, що погоджено сторонами у договору та Додатковій угоді до нього. Оскільки сторонами погоджено фіксований місячний платіж, то сплата відсотків та тіла нараховується за іншою формулою ( з розрахунку : місячний платіж в розмірі 4582,90 грн. розподіляється на відсотки, які нараховані з розрахунку 42 % річних на залишок тіла ( погашається в першу чергу) + залишок від місячного платежу- погашається тіло і т. д.).

Щодо визнання договору недійсним, ЦК України чітко передбачено умови недійсності правочину, однак Позивачем ОСОБА_1 жодної з них не наведено, а тому немає підстав визнавати Договір про споживчий кредит № 75-20 недійсним.

Ухвалою судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 07 березня 2023 року прийнято до розгляду та відкрито провадження у цивільній справі за вказаною позовною заявою, розгляд справи постановлено проводити в порядку спрощеного позовного провадження.

Ухвалою суду від 11 квітня 2022 року прийнято до спільного розгляду зустрічну позовну заяву, ухвалено перейти до розгляду справи у порядку загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою суду від 01.06.2022 року закрито підготовче провадження у справі та справу призначено до судового розгляду.

В судове засідання 16 червня 2023 року:

представник позивача за первісни позовом та відповідача за зустрічним - адвокат Дорош І.І. не з`явилась, про день та час розгляду справи повідомлялась належним чином, подала заяву в якій зазначила, врахувати усні пояснення надані в судових засіданнях та задовольнити первінсу позовну заяву повністю , у задоволенні зустрічної позовної заяви відмовити. Розгляд справи провести у її відсутності;

представник відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , за первісним позовом та позивача ОСОБА_1 за зустрічним позовом - адвокат Ракущинець А.А. в судовому засіданні із врахуванням обставин викладених ним у відзиві на позовну заяву, зустрічному позові та поясненнях наданих в судовому засіданні просив у задоволенні первісного позову відмовити, зустрічний позов задовольнити;

відповідач за первісним позовом та позивач за зустрічним позовом ОСОБА_1 в судоев засідання не з`явилась, скористалась своїм правом приймати участь в судовому засіданні через свого представника;

відповідач за первісним за зустрічним позовом ОСОБА_4 в судоев засідання не з`явилась, скористалась своїм правом приймати участь в судовому засіданні через свого представника;

відповідачі за первісним за зустрічним позовом ОСОБА_3 та ОСОБА_2 в судове засідання не з`явились, про день та час розгляду справи повідомлялись у встановленому законом порядку, причини своєї неявки суду не повідомили, будь яких клопотань на адресу суду від останніх не надходило.

Судом встановлені наступні фактичні обставини справи.

19 червня 2020 року між ЗОКС "Бескид" і ОСОБА_1 було укладено договір про споживчий кредит № 75-20, відповідно до якого позивач надав першому відповідачу ОСОБА_1 кредит на споживчі цілі на загальну суму 120 000,00 гривень із розрахунку 42% річних від суми залишку кредиту строком на 60 місяців до 19 червня 2021 року, на умовах щомісячного погашення кредиту за встановленим графіком та сплатою відсотків за користування кредитом.

У пункті 1.2 договору від 19 червня 2020 року , укладеного із ОСОБА_1 , передбачено строк дії договору 60 місяців, тобто до 19 червня 2025 року.

Додатком № 1 до Договору від 19.06.2020 року, є графік розрахунків № 75-20 від 19.06.2020 року, у якому визначена сума кредиту 113 100 гривень процентна ставка 42 % . Вказаним графіком встановлена переодичність та розмір платежів позичальника з повернення кредиту та сплати відсотків. Вказаний розрахунок підписано сторонами договору.

Видатковими кассовими ордерами від 19.06.2020 року, 23.06.2020 року, 24.06.2020 року, 25.06.2020 року, 26.06.2020 року, підтверджується факт отримання коштів відповідачем ОСОБА_1 .

З метою забезпечення виконання зобов`язання за вказаним договором між Позивачем і ОСОБА_2 (далі - відповідач-2), ОСОБА_3 (далі - відповідач-3), ОСОБА_4 (далі - відповідач-3) був укладені договори поруки № 75-20/А, 75-20/Б, № 75-20/В від 19.06.2020 року, за яким останні зобов`язалися перед Позивачем солідарно з ОСОБА_1 відповідати за виконання свого обов`язку згідно умов кредитного договору.

У пунктах 2.3 договорів поруки від 19 червня 2020 року, укладених із ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 передбачено строк дії договорів поруки 120 місяців.

Позивач надав суду розрахунок заборгованості згідно якого станом на 01 грудня 2021 року становить 225 165, 74 грн., яка складається із: 112 473,97 грн. сума заборгованості за кредитом; 56141,97 грн. сума заборгованості по відсоткам за користування кредитом, 56 550 грн.

Позивачем скеровувались листи притензії позичальнику та поручителям від 24.09.2020 року, про необхідність погашення заборгованості та досудова вимога, вподальшому - 26.11.2020 року була скерована ще одна досудова вимога.

Позиція суду та оцінка доводів учасників справи:

Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані докази, виходячи з їх належності та допустимості, суд приходить до наступного висновку.

Згідно ч.1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право на звернення до суду для захисту своїх прав.

Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу Українивизначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За змістом ст.ст. 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Правовідносини між сторонами по справі є цивільно-правовими та урегульовані положеннями ЦК України.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України , за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).

Згідно із ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Визначення поняття зобов`язання міститься у ч.1 ст.509 ЦК України, згідно з якою зобов`язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до вимог ст. 526 ЦК України , зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу , інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з частиною третьою статті 215 ЦК України , якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом , такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Отже, вчинений правочин вважається правомірним, доки ця презумпція не буде спростована на підставі судового рішення, яке набрало законної сили.

У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину, повинні здійснюватися, а обов`язки підлягають виконанню.

Згідно вимог п.1 ч.1 ст.1049 ЦК України , позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ч.1 ст. 527 ЦК України Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Згідно ч.1 ст. 530 ЦК України Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У відповідності до ст.ст. 610, 611, 612 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання. У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Отже, для належного виконання зобов`язання необхідно дотримувати визначені у договорі строки (терміни), зокрема щодо сплати процентів, а прострочення виконання зобов`язання є його порушенням.

Відповідно до ст. 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 ЦК України.

Статтею 1048 ЦК України встановлено право позикодавця (Банку) на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом.

Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Відповідно до умов договору про споживчий кредит № 75-20 від 19 червня 2020 року сторони погодили строки та розміри погашення кредиту та виплати відсотків.

Відповідно до умов вказаного кредитного договору відповідач ОСОБА_1 зобов`язувалась погашати заборгованість за кредит і сплачувати нараховані проценти згідно з графіком повернення кредиту та сплати відсотків, який є невід`ємною частиною договору та який підписаний нею власноруч, зворотнього суду не доведено.

Оскільки судом встановлено, що відповідач ОСОБА_1 не виконала зобов`язання, передбачене вищезазначеним кредитним договором у строк, встановлений цим договором, суд вважає, що у відповідності до ч.1 ст. 612, ст. 610 ЦК України її слід вважати такою, що прострочила виконання зобов`язання.

Непогашення відповідачем заборгованості перед позивачем за кредитним договором свідчить про порушення ним його умов, а також вимог ст. 525 ЦК України, які встановлюють неприпустимість односторонньої відмови від виконання зобов`язань.

Суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 допустила неналежне виконання взятих на себе зобов`язань за кредитним договором, у зв`язку з чим заборгованість, яка утворилась за тілом кредиту підлягає стягненню на користь позивача.

Відповідно до вимог ч.1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Разом з тим, щодо стягнення з відповідачів штрафу в розмірі 56 550 грн. 00 коп. за прострочення виконання грошового зобов`язання.

Пунктом 11.3 кредитного договору передбачено, що у випадку порушення позичальником вимог п.п.3.2.2 договору позичальник зобов`язаний сплатити кредитору штраф у розмірі 10% від суми залишку тіла кредиту за кожен випадок порушення графіку розрахунків (Додаток №1), але сукупна сума штрафу (неустойки) нарахована за порушення умов договору не може перевищувати половини суми, одержаної позичальником за цим договором.

Відповідно до пункту 15 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у разі прострочення позичальником у період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID-19, або/та у тридцятиденний строк після дня завершення дії такого карантину виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від обов`язків сплатити на користь кредитодавця (позикодавця) неустойку, штраф, пеню за таке прострочення.

Згідно постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 року № 211 (зі змінами), постанови Кабінету Міністрів України від 20.05.2020 року № 392 (зі змінами) з 12.03.2020 року на всій території України встановлено карантин. Вподальшому дія карантину неодноразово продовжено та зокрема, до 31.12.2021 року.

Позовну заяву подано 02.12.2021 року.

Оскільки прострочення ОСОБА_1 за кредитним договором виникло у тому числі у період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID-19, за що позивачем був нарахований штраф згідно з пунктом 11.3. кредитного договору, вона звільняється від обов`язку сплати цього штрафу на користь кредитодавця.

Згідно ч. 1 ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.

Згідно зі ст. 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором.

За змістом пунктів 3.1. та 3.2 договорів поруки від 19 червня 2020 року, укладених із ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_3 відповідальність поручителя настає у випадку, якщо Позичальник не виконує або неналежним чином виконує свої грошові зобов`язання згідно Крединого договору. Поручитель та позичальник несуть солідарну відповідальність перед кредитором. Поручитель відповідає за зобов`язаннями позичальника у повному обсязі: тобто повернення кредиту, виплату відсотків за його користування, сплату додаткових відсотків.

Так як своїх зобов`язань за кредитним договором ОСОБА_1 не виконував належним чином, то у позивача виникло право вимагати від боржника та поручителів повернення кредитних коштів в солідарному порядку.

Однак вказане не стосується штрафів, відповідно до договорів поруки п. 3.2 поручителі не несуть відповідальність за штрафи, оскільки таке не передбачено договором.

Що посилання представника відповідачів на введення відповідача ОСОБА_1 в оману щодо нарахуванню відсотків за користування кредитними коштами та зазначення орієнтовної реальної процентної ставки та відповідно до п. 2.8 Кредитного договору у розмір 28,13 % річних, та 42% річних згідно п. 3.1 Кредитного договору, та застосування невірної методики розрахунку суд вважає так безпідставними з огляду на наступне.

Відповідно до укладеного сторонами договору, п.2.8. орієнтовна реальна річна ставка на дату укладення Договору становить 28,13 % річних.

Разом з тим процентна ставка за кредитом її тип, порядок її обчислення, у тому числі порядок її зміни та сплати процентів, передбачені роділом № підписоного сторонами договоур.

Відповідно до п. 3.1 договору позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом у розмірі 42% річних.

Відповідно до п.3.2 договору, обчислення строку користування кредитом та нарахування процентів за Договором здійснюється за фактичну кількість календарних днів користування кредитом. При цьому проценти за користування кредитом нараховуються у відсотках від суми кредиту з тнаступного дня після дня надання кредиту Позичальнику до дня повного погашення заборгованості за кредитом включно. Нарахування і сплата процентів зпроводяться на залишок заборгованості за кредитом.

Відповідно до п. 4.1 Договору сторонни погодили , що погашення кредиту і процентів здійснюється згідно графіку платежів, що є невідємною частиною Договору.

Як вбачається з представленного суду графіку, в останньому значиться сума кредиту 113 100 гривень та процентна ставка 42 %, графік підписаний особбисто позичальником ОСОБА_1 .

Відповідно до ч.1 ст.204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Статтею 203 ЦК України визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом та має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до положень, закріплених у ст.19 Закону України «Про захист прав споживачів» забороняється здійснення нечесної підприємницької практики. Зокрема, відповідно до п.2 ч.1 ст.19 заборонено будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною. Правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними.

Таким чином, Законом України «Про захист прав споживачів» закріплена можливість визнання недійсними правочинів, здійснених із використанням нечесної підприємницької діяльності, яка полягає, зокрема, у введенні в оману споживачів.

Відповідно до абз. 2 ч. 1 ст. 230 Цивільного кодексу України обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Відповідно до п.10.1 договору позичальник при укладенні договору стверджує, що він чітко усвідомлює всі умови договру та не перебуває під впливом помилки чи обвману; він вважає умови договору вигідними для себе. З паспорту споживчого кредиту вбачається, що позичальник ОСОБА_1 до укладення Договору отримала всю необхідну для себе інформацію, паспорт споживчого кредиту підписаний нею особисто.

Крім того, умовами договору (п. 5.1) передбачено право позичальника протягом 14 календарних днів з дня укладення договору відмовитися від договору без пояснення причин, у тому числі в разі отримання ним грошових коштів, про що зобов`язаний повідомити кредитодавця до закінчення вказаних 14 календарних днів шляхом направлення відповідного повідомлення у письмовій формі на адресу кредитодавця. Судом встановлено, що позивач вказаним правом не скористався та із заявою про відмову від договору до відповідача не звертався, оскільки доказів про вчинення таких дій суду не надав. Зазначена обставина свідчить про те, що позивач погодився із умовами на яких отримав кредит.

Таким чином, покликання відповідача про наявність обману під час укладення Договру не підтверджені жодними фактичними даними.

Відповідно до ч.1 ст. 1048 Цивільного кодексу України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Укладення договору на визначених у ньому умовах є результатом вільного волевиявлення сторони правочину.

Недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим. Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси власне порушені, а учасники цивільного обороту використовують цивільне судочинство для такого захисту. Приватно-правовий інструментарій (зокрема, ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів) не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для невиконання публічних обов`язків, звільнення майна з під арешту в публічних відносинах або створення преюдиційного рішення суду для публічних відносин.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17. Відповідно до ч. 4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Щодо зустрічної позовної заяви про визнання кредитного договору недійсним.

Відповідно до статті 203 ЦК України (загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину) зазначено:

1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

4. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до ст.,215 ЦК України недійсність правочину:

1. Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

2. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається^

У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

3. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Отже, ЦК України чітко передбачено умови недійсності правочину.

Представник позивача ОСОБА_1 , посилається на ті обставини, що ЗОКС «Бескид» порушено умови ст. 9 ЗУ «Про споживчий кредит», однак останнім не зазначає, що саме було порушено з переліку умов, які є обов`язковими для застосування у відповідності до цієї норми. З тексту позовної заяви, вбачається, що представник вважає, що кредитором не надано повної інформації, яка надається споживачу перед укладенням договору про надання споживчого кредиту. А також споживача введено в оману, щодо процентних ставок.

Однак як встановлено судом, споживачу ОСОБА_1 , перед підписанням договору булог надано паспорт споживчого кредиту тобто інформацію яка надається споживачу до укладення договору кредиту, вказана інформація підписана ОСОБА_1 власноруч, зворотнього суду не доведено. ОСОБА_1 власноруч підписано графік розрахунків за кредитним договором, який містив всю необхідну інформакцію.

При укладенні кредитного договору сторони погодили його умови, позивач засвідчив, що « підтверджує отримання та ознайомлення з інформацією про умови кредитування та орієнтовну загальну вартість кредиту, надані виходячи з обраних нею умов кредитування».

Тобто, суд не вбачає порушення кредитором вимоги ст. 9,12 ЗУ «Про споживчий кредит».

Що посилання представника позивача на введення ОСОБА_1 в оману щодо нарахування відсотків, на що предстанвик позивача теж посилається у зустрічній позовній заяві як на підставу визнання договору недійсним, судом вище викладено позицію щодо до цього.

Отже, суд приходить до висновку, що ЦК України чітко передбачено умови недійсності правочину, однак Позивачем ОСОБА_1 та її представником жодної з них не наведено, а тому немає підстав визнавати Договір про споживчий кредит № 75-20 від 19.06.2020 року недійсним.

Згідно ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів в їх сукупності.

Згідно із ст.263 Цивільного процесуального кодексу України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З урахуванням всіх обставин справи, враховуючи вимоги ст. 81 ЦПК України - кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, виходячи із принципів розумності та справедливості, суд приходить до висновку, зважаючи на те, що відповідачами за первісним позовом не представлено суду жодних доказів щодо безпідставності вимог позивача, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають до часткового задоволення, а задоволенні зустрічних позовних вимого слід відмовити, з підстав та мотивів викладених вище.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, у разі задоволення позову, судові витрати покладаються на відповідача.

Разом з тим солідарне стягнення судових витрат законом не передбачено.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.12,13,76-89,95,258,259,263-265 ЦПК України, суд,-

ухвалив:

Позовну заяву ЗОКС «Бескид» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в користь ЗОКС «Бескид» 112 473, 97 грн. Заборгованості за сумою кредиту, 56 141, 77 заборгованості по відсоткам за користування кредитом, а разом стягнути 168 615 (сто шістдесят вісім тисяч шістсот п`ятнадцять) гривень 74 копійки.

Стягнути з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в рівних частка в користь ЗОКС «Бескид» 2 270 /дві тисячі двісті сімдесят /гривень сплаченого судового збору по 567 /п`ятсот шістдесят сім/гривень 50 копійок з кожного.

У задоволенні решти вимог відмовити.

У задоволенні зустрічної позовної заяви ОСОБА_1 до ЗОКС «Бескид», ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про визнання недійсним кредитного договору відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції, а саме до Закарпатського апеляційного суду

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ЗОКС «Бескид», МФО 322313, місце знаходження: м. Ужгород, вул. Минайська,3/4;

Відповідачі:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , (РНОКПП НОМЕР_1 ), місце проживання: АДРЕСА_1 ;

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , (РНОКПП - НОМЕР_2 ), місце проживання: АДРЕСА_2 ;

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , (РНОКПП - НОМЕР_3 ), місце проживання: АДРЕСА_1 ;

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , (РНОКПП - НОМЕР_4 ), місце проживання: АДРЕСА_1 .

Повний текст рішення складено 26.06.2023 року включно.

Суддя К.С. Дегтяренко