Постанова

від 19.06.2023 по справі 454/261/23

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 454/261/23 Головуючий у 1 інстанції: Адамович М.Я.

Провадження № 22-ц/811/539/23 Доповідач в 2-й інстанції: Мікуш Ю. Р.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 червня 2023 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого судді: Мікуш Ю.Р.,

суддів: Приколоти Т.І.,Савуляка Р.В.,

секретар Іванова О.О.

З участю: позивача ОСОБА_1 , третьої особи ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу №454/261/23за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на ухвалу Сокальського районного суду Львівської області від 30 січня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , за участю третіх осіб ОСОБА_2 , Державного нотаріуса Житомирської Державної нотаріальної контори Поліщук Андрія Ігоровича про визнання права власності на частку у спірному будинковолодінні та з інших суміжних питань

в с т а н о в и в :

24 січня 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , за участю третіх осіб ОСОБА_2 , Державного нотаріуса Житомирської Державної нотаріальної контори Поліщук Андрія Ігоровича про визнання права власності на частку у спірному будинковолодінні та з інших суміжних питань.

26 січня 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з заявою про забезпечення позову в якому просив накласти арешт на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, а також на земельну ділянку, призначену для будівництва і обслуговування таких, які розташовані по АДРЕСА_1 .

Заява мотивована тим, що відповідач ОСОБА_4 чинить спроби щодо переоформлення спірного майна на третіх осіб з метою позбавлення позивача права на частку в цьому майні. Крім іншого, відповідач намагався позбавити дочок позивача права користування спірним житловим будинком.

Ухвалою Сокальського районного суду Львівської області від 30 січня 2023 року заяву про забезпечення позову задоволено.

Накладено арешт на житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами, розташовані по АДРЕСА_1 та на земельну ділянку з кадастровим №4624810600:10:006:0026, розташовану по АДРЕСА_1 , призначену для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, право власності на які зареєстровано за ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 .

Ухвалу суду оскаржила ОСОБА_3 . Вважає ухвалу суду незаконною. Стверджує, що вона є добросовісним набувачем спірного майна і позивач безпідставно претендує на нього. Вважає, що накладення арешту порушує її право на володіння, користування і розпорядження спірним майном. Вважає, що при накладенні арешту судом безпідставно не було взято до уваги наявні в матеріалах справи докази правомірності набуття права власності на спірну нерухомість. Також, при постановленні оскаржуваної ухвали судом не було враховано судову практику викладену Великою Палатою Верховного Суду в постанові 12 лютого 2020 року по справі №381/4019/18 (провадження №14-729цс19).

Просить скасувати ухвалу Сокальського районного суду Львівської області від 30 січня 2023 року про забезпечення позову.

09 травня 2023 року від ОСОБА_1 надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому він покликаючись на безпідставність її доводів, просить оскаржувану ухвалу залишити без змін. Звертає увагу суду, що ОСОБА_3 не є власником спірного майна, оскільки таке вона відчужила ОСОБА_4 .

ОСОБА_4 , ОСОБА_3 та Державний нотаріус Житомирської Державної нотаріальної контори Поліщук А.І.в судове засідання не з`явилися, хоч належним чином були повідомлені про день і час слухання справи.

12 червня 2023 року від ОСОБА_3 надійшло клопотання про розгляд справи без її участі.

Заслухавши пояснення позивача ОСОБА_1 та пояснення третьої особи ОСОБА_2 на спростування доводів апеляційної скарги., вивчивши матеріали цивільної справи, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав.

Матеріалами справи та судом встановлено, що ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом до ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , в якому просив:

-визнати спірні житловий будинок і земельну ділянку спільною сумісно власністю його та його матері ОСОБА_3 ;

-скасувати реєстрацію одноосібного права власності останньої на це майно;

-визнати недійсним договір довічного утримання, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ;

-скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_4 на вказане майно.

Встановлено, що рішенням Сокальського районного суду Львівської області від 05 жовтня 2022 року відмовлено за безпідставністю в задоволені позову ОСОБА_4 про визнання ОСОБА_5 та ОСОБА_6 такими, що втратили право користування спірним житловим будинком по АДРЕСА_1 .

Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд виходив з підстав існування ризику відчуження ОСОБА_4 спірного житлового будинку із земельною ділянкою, або вчинення щодо даного майна інших дій, які можуть утруднити виконання можливого рішення суду в майбутньому.

З такими висновками колегія суддів погоджується з наступних підстав.

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до частин першої та другої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Види забезпечення позову та їх перелік визначені у статті 150 ЦПК України. Одним із видів забезпечення позову є накладення арешту на спірне майно.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

При встановленні відповідності заходів забезпечення позову позовним вимогам суд повинен враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

Цивільний процесуальний закон не зобов`язує суд при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову. Види забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, а таке рішення може бути постановлено тільки відповідно до заявлених позовних вимог.

Суд може застосувати кілька видів забезпечення позову.

У відповідності з роз`ясненнями, викладеними в п.4 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 22 грудня 2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір і існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.

При цьому, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Заходи забезпечення позову повинні застосовуватись лише у разі необхідності та бути співмірними із заявленими вимогами, оскільки безпідставне забезпечення позову може призвести до порушення прав і законних інтересів інших осіб.

При цьому забезпечення позову не порушує принципів змагальності і процесуальної рівноправності сторін.

Заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті.

Мета забезпечення позову - це хоча і негайні, проте тимчасові заходи, направлені на недопущення утруднення чи неможливості виконання судового акту, а також перешкоджання спричинення значної шкоди позивачу.

При розгляді заяви про забезпечення позову вирішується лише питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову і не вирішуються матеріально-правові вимоги та наперед результат розгляду справи по суті позову.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову.

У рішенні Конституційного Суду України від 16 червня 2011 року №5-рп/2011 у справі № 1-6/2011 зазначено, що судочинство охоплює, зокрема, інститут забезпечення позову, який сприяє виконанню рішень суду і гарантує можливість реалізації кожним конституційного права на судовий захист, встановленого ст.55 Конституції України.

Крім того, Конституційний Суд України у пункті 9 мотивувальної частини рішення від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 у справі № 1-12/2003 наголошує на тому, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Предметом спору в даній справі є визнання права власності на частку в спірному будинковолодінні, земельної ділянки на якій розташоване будинковолодіння, а також визнання недійсним договору довічного утримання.

Позовні вимоги мотивовано тим, що спірний будинок був будинком батьків позивача. Позивач зазначає, що ним за рахунок власних коштів та сил було істотно покращено будинковолодіння так як ним здійснювалися реконструкції існуючих будівель та здійснено будівництво нових будівель, а також проведено ряд робіт для його покращення. Вважає, що між його мамою - ОСОБА_3 та братом ОСОБА_4 таємно від нього укладено договір довічного утримання за яким ОСОБА_3 передала братові будинковолодіння та земельну ділянку. Стверджує, що частка покращень будинковолодіння становить 66,9% від його загальної вартості, в зв`язку з чим позивач претендує на 67/100 частки будинковолодіння.

З урахуванням доказів, що містяться у матеріалах справи, з`ясованих обставин, беручи до уваги обґрунтованість, розумність та адекватність вимог позивачки, наявність зв`язку між заходом забезпечення позову та предметом позовних вимог, а також імовірність утруднення виконання можливого рішення суду, суд першої інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про необхідність забезпечення позову шляхом накладення арешту на спірний житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами та на спірну земельну ділянку, оскільки такий вид забезпечення позову є співмірним із заявленими вимогами, а також не позбавляє права володіння та користування ОСОБА_4 належним його майном, має тимчасовий характер, має на меті збереження існуючого становища до ухвалення судового рішення у справі та набрання ним законної сили, забезпечить виконання рішення у випадку задоволення позовних вимог.

Колегія суддів також звертає увагу, що доводи апеляційної скарги зводяться до безпідставності позову, що при вжитті заходів забезпечення позову не може бути підставою для відмови в задоволенні заяви про забезпечення позову.

Отже, з огляду на зміст заявлених позовних вимог, предмета спору, невжиття заходів до забезпечення позову вжитих судом оскаржуваною ухвалою, може призвести до ускладнення виконання рішення суду у разі задоволення позову в частині відновлення порушених прав позивача.

Колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу, що вжитий вид забезпечення позову суттєво не вплине на здійснення ОСОБА_4 права власності стосовно спірного майна, а слугуватиме заходом запобігання можливих порушень прав позивача. Вжиття такого заходу не порушує принципів змагальності і процесуального рівноправ`я сторін, не зумовлює фактичного вирішення спору по суті, оскільки спрямовано лише на збереження існуючого становища до завершення розгляду справи.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до Договору довічного утримання від 30.09.2012 року ОСОБА_3 відчужила спірне будинковолодіння на користь ОСОБА_4 , а відтак на даний час не є власником такого. Відповідно, права ОСОБА_3 оскаржуваною ухвалою не порушуються. Зазначений договір довічного утримання від 30.09.2012 року стороною позивача оскаржується.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

З врахуванням вищенаведеного, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги правильності висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав вважати, що оскаржувана ухвала постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права, в зв"язку з чим, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу ОСОБА_3 потрібно залишити без задоволення, а ухвалу Сокальського районного суду Львівської області від 30 січня 2023 року- без змін.

Відповідно до ст.375 ЦПК суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 374 ч.1 п.1; 375; 383; 384; 389-391 ЦПК України, суд апеляційної інстанції

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Ухвалу Сокальського районного суду Львівської області від 30 січня 2023 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови в порядку, визначеному ст. ст. 389-391 ЦПК України.

Повний текст постанови складено 26 червня 2023 року.

Головуючий Ю.Р.Мікуш

Судді: Т.І.Приколота

Р.В.Савуляк