Ухвала
від 21.06.2023 по справі 953/4854/23
КИЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ХАРКОВА

Справа № 953/4854/23

н/п 1-кс/953/4561/23

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"21" червня 2023 р. м. Харків

Слідчий суддя Київського районного суду м. Харкова ОСОБА_1

секретар судового засідання ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Харкові клопотання прокурора, який здійснює процесуальне керівництво у кримінальному провадженні, ОСОБА_3 про арешт майна, подане у межах кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №22022220000001190 від 10.05.2022,

у с т а н о в и в:

1. Процедура.

1.1. До Київського районного суду м. Харкова надійшло клопотання, яким прокурор з метою забезпечення конфіскації майна, як виду покарання, просить накласти арешт із тимчасовим позбавленням власника (володільця) права на відчуження та розпорядження майном, яке належить підозрюваному ОСОБА_4 , а саме:

земельну ділянку з кадастровим номером 6322881500:04:000:0478 площею 2,0000 га;

земельну ділянку з кадастровим номером 6322884000:03:000:0171 площею 2,0000 га;

земельну ділянку з кадастровим номером 6322884000:02:000:0649 площею 1,0000 га;

земельну ділянку з кадастровим номером 6322886500:03:000:0416 площею 1,8329 га;

земельну ділянку з кадастровим номером 6322886500:03:000:0415 площею 2,0000 га;

земельну ділянку з кадастровим номером 6322884000:02:000:0647 площею 2,0000 га;

земельну ділянку з кадастровим номером 6322881500:04:000:0476 площею 2,0000 га;

земельну ділянку з кадастровим номером 6322881500:03:000:0660 площею 2,0000 га;

земельну ділянку з кадастровим номером 6322881500:04:000:0473 площею 2,0000 га;

земельну ділянку з кадастровим номером 6322881500:04:000:0460 площею 2,0000 га;

земельну ділянку з кадастровим номером 6322881500:04:000:0467 площею 2,0000 га;

земельну ділянку з кадастровим номером 6322881500:03:000:0661 площею 2,0000 га;

земельну ділянку з кадастровим номером 6322881500:03:000:0659 площею 2,0000 га;

земельну ділянку з кадастровим номером 6322881500:03:000:0658 площею 2,0000 га;

земельну ділянку з кадастровим номером 6322881500:03:000:0657 площею 2,0000 га;

земельну ділянку з кадастровим номером 6322881500:04:000:0445 площею 2,0000 га;

земельну ділянку з кадастровим номером 6322881500:04:000:0474 площею 2,0000 га;

земельну ділянку з кадастровим номером 6322881500:04:000:0461 площею 2,0000 га;

земельну ділянку з кадастровим номером 6322881500:04:000:0453 площею 2,0000 га;

земельну ділянку з кадастровим номером 6322881500:04:000:0462 площею 2,0000 га;

земельну ділянку з кадастровим номером 6322881500:04:000:0472 площею 2,0000 га;

земельну ділянку з кадастровим номером 6322881500:04:000:0471 площею 2,0000 га;

земельну ділянку з кадастровим номером 6322881500:04:000:0463 площею 2,0000 га;

земельну ділянку з кадастровим номером 6322881500:04:000:0466 площею 2,0000 га;

земельну ділянку з кадастровим номером 6322881500:04:000:0448 площею 2,0000 га;

земельну ділянку з кадастровим номером 6322881500:04:000:0451 площею 2,0000 га;

земельну ділянку з кадастровим номером 6322881500:04:000:0456 площею 2,0000 га;

земельну ділянку з кадастровим номером 6322881500:04:000:0457 площею 2,0000 га;

земельну ділянку з кадастровим номером 6322881500:04:000:0459 площею 2,0000 га;

земельну ділянку з кадастровим номером 6322881500:04:000:0469 площею 2,0000 га;

земельну ділянку з кадастровим номером 6322881500:04:000:0465 площею 2,0000 га;

земельну ділянку з кадастровим номером 6322881500:04:000:0470 площею 2,0000 га;

земельну ділянку з кадастровим номером 6322881500:04:000:0464 площею 2,0000 га;

земельну ділянку з кадастровим номером 6322881500:04:000:0455 площею 2,0000 га;

земельну ділянку з кадастровим номером 6322881500:04:000:0454 площею 2,0000 га;

земельну ділянку з кадастровим номером 6322881500:04:000:0446 площею 2,0000 га;

земельну ділянку з кадастровим номером 6322881500:04:000:0452 площею 2,0000 га;

земельну ділянку з кадастровим номером 6322881500:04:000:0449 площею 2,0000 га;

земельну ділянку з кадастровим номером 6322881500:04:000:0458 площею 2,0000 га;

земельну ділянку з кадастровим номером 6322881500:04:000:0450 площею 2,0000 га;

земельну ділянку з кадастровим номером 6322881500:04:000:0475 площею 2,0000 га;

земельну ділянку з кадастровим номером 6322881500:04:000:0468 площею 2,0000 га;

земельну ділянку з кадастровим номером 6322886504:01:001:0279 площею 0,3700 га;

земельну ділянку з кадастровим номером 6321083000:01:001:0013 площею 2,0000 га;

земельну ділянку з кадастровим номером 6322887000:01:000:0606 площею 2,0000 га;

земельну ділянку з кадастровим номером 6322887000:01:000:0607 площею 2,0000 га;

земельну ділянку з кадастровим номером 6322886500:03:000:0411 площею 2,0000 га;

земельну ділянку з кадастровим номером 6322886500:03:000:0414 площею 2,0000 га;

земельну ділянку з кадастровим номером 6322886500:03:000:0413 площею 1,0820 га;

земельну ділянку з кадастровим номером 6322886500:03:000:0412 площею 2,0000 га;

земельну ділянку з кадастровим номером 6322887000:01:000:0608 площею 2,0000 га;

земельну ділянку з кадастровим номером 6321083000:01:001:0010 площею 2,0000 га;

земельну ділянку з кадастровим номером 6321083000:01:001:0014 площею 2,0000 га;

земельну ділянку з кадастровим номером 6321083000:01:001:0011 площею 2,0000 га;

земельну ділянку з кадастровим номером 6321083000:01:001:0012 площею 2,0000 га;

земельну ділянку з кадастровим номером 6321083000:01:001:0016 площею 2,0000 га;

земельну ділянку з кадастровим номером 6321083000:01:001:0015 площею 2,0000 га;

земельну ділянку з кадастровим номером 6321083000:01:001:0017 площею 0,2000 га;

земельну ділянку з кадастровим номером 6322887501:01:001:1113 площею 0,2500 га;

земельну ділянку з кадастровим номером 6322887501:01:001:0955 площею 0,2000 га;

земельну ділянку з кадастровим номером 6322887501:01:001:0954 площею 0,2320 га;

транспортний засіб TOYOTA LAND CRUISER 200, 2012 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 , № куз. НОМЕР_2 ;

транспортний засіб SUZUKI VITARA, 2020 року випуску, д.н.з. НОМЕР_3 , № куз. НОМЕР_4 ;

квартиру площею 31,0 кв.м., розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .

2. Зміст поданого клопотання та його обґрунтування.

2.1. Вимоги клопотання прокурор обґрунтовує тим, що слідчим відділом Управління СБ України в Харківській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 22022220000001190 від 10.05.2022 за підозрою громадянина України ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 111-1 КК України.

Досудовим розслідуванням встановлено, що ОСОБА_4 до початку повномасштабного воєнного вторгнення в Україну 24.02.2022 з боку держави-агресора (російської федерації) мешкав в м. Ізюм Харківської області та був депутатом Оскільської сільської ради Ізюмського району Харківської області VIII скликання.

Саме 24.02.2022 російською федерацією, як державою-агресором, першою застосовано збройну силу проти України і розпочато вчинення агресії, зумовлену з окупацією території держави Україна, в тому числі й населених пунктів м. Ізюм Харківської області.

Таким чином, ОСОБА_4 , як житель м. Ізюм, де він був зареєстрований на той час у кв. АДРЕСА_2 , за вищевказаних обставин опинився на тимчасово окупованій території України.

Згідно з Конституцією України, вона є суверенною та незалежною державою, а її суверенітет поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною та недоторканною.

Перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, Гаагською конвенцією 1907 року, IV Женевською конвенцією 1949 року, а також усупереч Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї, Договору про дружбу, співробітництво та партнерство між Україною та російською федерацією 1997 року та іншими міжнародно-правовими актами є окупацією частини території суверенної держави та міжнародним протиправним діянням з усіма наслідками, передбаченими міжнародним правом.

В порушення норм міжнародного гуманітарного права, президент російської федерації (далі РФ), а також інші представники військово-політичного керівництва РФ, всупереч вимогам п.п. 1, 2 Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 05.12.1994, принципів Заключного акту Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 01.08.1975 та вимог ч. 4 ст. 2 Статуту ООН та Декларацій Генеральної Асамблеї Організації Об`єднаних Націй від 09.12.1981 № 36/103, від 16.12.1970 № 2734 (ХХV) від 21.12.1965 № 2131 (ХХ), від 14.12.1974 № 3314 (ХХІХ), підготували та розв`язали із залученням підрозділів збройних сил РФ агресивну війну та військовий конфлікт на території України.

Спочатку 22.02.2022 президент РФ, бажаючи розпочати ведення агресивної війни проти України, направив до ради федерації звернення про використання збройних сил РФ за межами країни, яке було задоволено, а вже 24.02.2022 о 5 годині ранку ним було оголошено про рішення розпочати повномасштабне військове вторгнення в Україну.

В той же день, 24.02.2022, на виконання вищевказаного злочинного наказу військовослужбовці збройних сил РФ, шляхом збройної агресії, із загрозою застосування зброї та її фактичним застосуванням, незаконно вторглися на територію України через державні кордони України в Автономній Республіці Крим, Харківській, Донецькій, Луганській, Херсонській, Миколаївській, Сумській, Чернігівській, інших областях та вчинили збройний напад на державні органи, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, військові частини, інші об`єкти, що мають важливе народногосподарське або оборонне значення, та вчинили окупацію частин зазначеної території, чим вчинили дії з метою зміни меж території та державного кордону України з порушенням порядку, встановленого Конституцією України, яка триває до теперішнього часу та призводить до загибелі значної кількості людей та інших тяжких наслідків.

У відповідь на вказані дії держави-агресора 24.02.2022 Указом Президента України №64/2022, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» введено воєнний стан на всій території України, який в подальшому було неодноразово продовжено у встановленому законодавством України порядку та який діє до теперішнього часу.

У період з 24 лютого по березень 2022 року в ході агресивної війни проти України, державою-агресором здійснено окупацію частини території України, в тому числі частини Харківської області та, зокрема м. Ізюм Харківської області.

В подальшому представниками держави-агресора, з метою зміни меж території та державного кордону України, реалізації власної окупаційної політики, на окупованих територіях було розпочато здійснення незаконного створення підконтрольних окупаційній владі адміністрацій, в тому числі на захопленій частині території Харківської області.

Так, зокрема, на території м. Ізюм Харківської області представниками держави-агресора створено окупаційну адміністрацію Ізюмського району Харківської області.

При цьому, ОСОБА_4 , усвідомлюючи, що він є громадянином України, але, не маючи патріотичних переконань, у ситуації, що склалася, та з особистих інтересів і вигоди, оцінивши обстановку в умовах тимчасової окупації, за відсутності фізичного чи психологічного впливу з боку представників країни-агресора вирішив стати на шлях вчинення злочинів проти основ національної безпеки України за наступних обставин.

На початку травня, але не пізніше 04.05.2022, ОСОБА_4 , будучи депутатом Оскільської сільської ради Ізюмського району Харківської області VIII скликання, перебуваючи на території м. Ізюм Ізюмського району Харківської області, діючи умисно, усвідомлюючи протиправний характер свого діяння, надав добровільну згоду представникам окупаційної адміністрації країни-агресора щодо призначення його на посаду заступника голови незаконно створеної так званої «тимчасової адміністрації м. Ізюм та Ізюмського району», пов`язану з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій, у незаконному органі влади, створеному на тимчасово окупованій території м. Ізюм та Ізюмського району Харківської області.

У зв`язку з цим ОСОБА_4 , 04.05.2022 відповідно до наказу керівника незаконної окупаційної адміністрації рф, так званого «Голови міста Ізюм та Ізюмського району», призначено на посаду заступника голови незаконно створеної так званої «тимчасової адміністрації м. Ізюм та Ізюмського району».

Згідно із зазначеним наказом на ОСОБА_4 , як на заступника голови незаконно створеної так званої «тимчасової адміністрації м. Ізюм та Ізюмського району», покладено виконання функціональних повноважень та обов`язків щодо відновлення інфраструктури.

При цьому ОСОБА_4 , починаючи з 04 травня по 11 вересня 2022 року, добровільно займаючи посаду у незаконному органі влади, продовжуючи втілювати в життя реалізацію свого кримінального протиправного умислу, умисно виконував організаційно-розпорядчі та адміністративно-господарські функції на території окупаційної адміністрації держави-агресора, а саме: функціональні повноваження та обов`язки заступника голови незаконно створеної так званої «тимчасової адміністрації м. Ізюм та Ізюмського району», допомагаючи тим самим представникам країни агресора створювати вертикаль незаконних органів управління.

У підсумку, ОСОБА_4 у зазначений вище період часу вчинив кримінально карані дії, пов`язані з колабораційною діяльністю, основними складовими взаємопов`язаними ознаками яких є:

добровільне зайняття ним, як громадянином України посади, пов`язаної з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій, у незаконному органі влади, створеному на тимчасово окупованій території, у тому числі в окупаційній адміністрації держави-агресора, з очевидною метою надання допомоги державі-агресору та її представникам у створенні вертикалі незаконних органів управління;

керівництво на посаді заступника голови незаконно створеної так званої «тимчасової адміністрації м. Ізюм та Ізюмського району» діяльністю щодо відновлення інфраструктури.

Своїми умисними та протиправними діями ОСОБА_4 вчинив кримінальне правопорушення злочин, передбачений ч. 5 ст. 111-1 КК України, тобто добровільне зайняття громадянином України посади, пов`язаної з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій, у незаконному органі влади, створеному на тимчасово окупованій території, у тому числі в окупаційній адміністрації держави-агресора.

13.06.2023, в порядку ст.ст. 111, 135, 278 КПК України, ОСОБА_4 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 111-1 КК України.

Повістками про виклик на 19, 20 та 21 липня 2022 року ОСОБА_4 в порядку, передбаченому ст. 135 КПК України, викликаний на 10 год. 00 хв. для проведення процесуальних дій вручення письмового повідомлення про підозру вчиненні кримінального правопорушення, допиту як підозрюваного, а також вручення клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Разом з тим, станом на 13.06.2023 та дотепер наявні підстави вважати, що ОСОБА_4 перебуває на тимчасово окупованій території, що створює обґрунтовану неможливість вручення йому письмового повідомлення про підозру у день його складення, як це передбачено вимогами ст. 278 КПК України, та у способи, передбачені ч.ч. 1, 2, 4 7 ст. 135 КПК України, було здійснено комплекс заходів, направлених на належне повідомленні особі про підозру у спосіб, передбачений чинним законодавством України, а саме опублікування підозри ОСОБА_4 про вчинення кримінального правопорушення та повісток про виклик підозрюваного до слідчого УСБУ в Харківській області на офіційних веб-сайтах Офісу Генерального прокурора в рубриці «повістки про виклик та відомості про здійснення спеціального досудового розслідування» та газеті «Урядовий кур`єр».

Слід зазначити, що санкція частини п`ятої статті 111-1 КК України передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від п`яти до десяти років з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк від десяти до п`ятнадцяти років та з конфіскацією майна або без такої.

Відповідно до інформаційних довідок з державних реєстрів, у тому числі Реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, Єдиного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також наданої РСЦ ГСЦ МВС в Харківській області інформації, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_5 , на праві власності належить зазначене у клопотанні майно.

ОСОБА_4 є підозрюваним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 111-1 КК України. Відповідальність за вчинення вказаного злочину передбачає додаткове покарання у вигляді конфіскації майна.

Усвідомлюючи наслідки відповідальності за ч. 5 ст. 111-1 КК України, в тому числі конфіскації майна у випадку доведеності вини, підозрюваний має реальну можливість через рідних, знайомих, чи уповноважених осіб вільно розпорядитися вказаним майном, чи в інший спосіб перешкодити його вилученню і збереженню, що поставить під загрозу досягнення завдання кримінального провадження.

Відтак, метою накладення арешту на майно, власником якого є ОСОБА_4 , є забезпечення конфіскації майна як виду покарання у випадку прийняття в подальшому відповідного рішення судом. А ризиком, для запобігання якого необхідне накладення арешту, є можливість відчуження цього майна з метою уникнення його можливої конфіскації як виду покарання, що підтверджує існування потреби у такому заході забезпечення кримінального провадження.

З огляду на те, що квартира, розташована за адресою: АДРЕСА_1 , належать підозрюваному на праві спільної сумісної власності, спільна сумісна власність - це вид спільної власності, при якому частки співвласників не визначені (ст. 355, 368 ЦК України). Зокрема, спільною сумісною власністю є майно, набуте подружжям за час шлюбу, якщо інше не встановлено договором або законом.

Оскільки частки подружжя у праві спільної сумісної власності не визначені, а майно підозрюваного перебуває у спільній сумісній власності, єдиним можливим та ефективним заходом забезпечення кримінального провадження у такому випадку є накладення обтяження саме на весь об`єкт права спільної сумісної власності в цілому.

З обставин, викладених клопотанні про арешт майна вбачається, що вказаний засіб забезпечення кримінального провадження є «співмірним» обставинам справи та не є занадто обтяжливим, враховуючи що вчинений злочин викликає значний резонанс у суспільстві як на території України, так і за її межами, в тому числі й з огляду на спосіб його вчинення, а також триваючий воєнний стан, який введений на території України Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні».

3. Узагальнені позиції сторін кримінального провадження

3.1. У судове засідання прокурор ОСОБА_3 не з`явилася, про дату, час та місце розгляду клопотання повідомлялася належним чином, надала суду заяву з проханням розглядати клопотання за її відсутністю.

За змістом кримінального процесуального закону загальні засади кримінального провадження спрямовані на забезпечення законності кримінальної процесуальної діяльності та дотримання прав і законних інтересів осіб, що беруть участь у такому провадженні, та не суперечать вимозі імперативності.

Отже, слідчий суддя, приймаючі рішення про розгляд справи за відсутності заявника, приймає до уваги положення частини 6 статті 9 КПК України, згідно з якою, у разі якщо норми положення КПК України не регулюють, або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, визначені ч. 1 ст. 7 КПК України.

Згідно з п. 14 ч. 1 ст. 7 КПК України до таких засад, зокрема, відносяться доступ до правосуддя та обов`язковість судових рішень, а доступ до правосуддя іншим шляхом, окрім ухвалення відповідних судових рішень неможливий.

Таким чином, з метою недопущення обмеження доступу до правосуддя, на думку слідчого судді, клопотання можливо розглянути по суті і у відсутності сторони кримінального провадження, яка подала клопотання.

3.2. У порядку ч. 2 ст. 172 КПК України, з метоюзабезпечення арештумайнаклопотання розглядається без повідомлення підозрюваного.

3.3. Через неприбуття в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у судовому провадженні, фіксування за допомогою технічних засобів кримінального провадження в суді не здійснювалось, що відповідає положенням ч. 4 ст. 107 КПК України.

4. Нормативне регулювання арешту майна, як заходу забезпечення кримінального провадження

4.1. Відповідно до п. 7 ч. 2 ст. 131 КПКУкраїниарешт майна є одним із заходів забезпечення кримінального провадження.

Загальні вимоги щодо порядку застосування будь-яких заходів забезпечення визначені статтями 131 та 132 КПК України.

Так, згідно з ч. 3 ст. 132 КПК України, застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, дізнавач, прокурор не доведе, що існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження, що потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні слідчого, дізнавача, прокурора, а також, що може бути виконане завдання, для виконання якого слідчий, дізнавач, прокурор звертається із клопотанням.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно, зокрема, є доказом кримінального правопорушення. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.

Частиною 2цієї статтівизначено,що арештмайна допускається,зокрема,з метоюзабезпечення: (3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи.

У випадку, передбаченому пунктом 3 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності достатніх підстав вважати, що суд у випадках, передбаченихКримінальним кодексом України, може призначити покарання у виді конфіскації майна або застосувати до юридичної особи захід кримінально-правового характеру у виді конфіскації майна (ч. 5 ст. 170 КПК України).

Згідно ізч.10ст.170КПК Україниарешт можебути накладенийу встановленомуцим Кодексомпорядку нарухоме чинерухоме майно,гроші убудь-якійвалюті готівкоюабо убезготівковій формі,в томучислі коштита цінності,що знаходятьсяна банківськихрахунках чина зберіганніу банкахабо іншихфінансових установах,видаткові операції,цінні папери,майнові,корпоративні права,віртуальні активи,щодо якихухвалою чирішенням слідчогосудді,суду визначенонеобхідність арештумайна. Не може бути арештовано майно, якщо воно перебуває у власності добросовісного набувача, крім арешту майна з метою забезпечення збереження речових доказів.

Заборона або обмеження користування, розпорядження майном можуть бути застосовані лише у разі, коли існують обставини, які підтверджують, що їх незастосування призведе до приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі майна (ч. 11 ст. 170 КПК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 173 цього Кодексу слідчий суддя відмовляє у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абзацом другим частини першої статті 170 цього Кодексу.

При вирішенніпитання проарешт майнаслідчий суддя,зокрема,повинен враховувати: (1)правову підставудля арештумайна; (3) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); (4) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 цього Кодексу);(5)розумність таспіврозмірність обмеженняправа власностізавданням кримінальногопровадження; (6) наслідки арешту майна для третіх осіб.

У разі задоволення клопотання слідчий суддя, суд застосовує найменш обтяжливий спосіб арешту майна. Слідчий суддя, суд зобов`язаний застосувати такий спосіб арешту майна, який не призведе до зупинення або надмірного обмеження правомірної підприємницької діяльності особи, або інших наслідків, які суттєво позначаються на інтересах інших осіб (ч. 4 ст. 173 КПК України).

5.Мотиви та оцінка слідчого судді

5.1. Правова підстава для арешту майна

З клопотання та долучених до нього матеріалів вбачається, що слідчим відділом Управління СБ України в Харківській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні №22022220000001190 від 10.05.2022 за підозрою громадянина України ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 111-1 КК України.

На обґрунтування вчинення кримінального правопорушення прокурор до клопотання додала матеріали досудового розслідування у кримінальному провадженні № 22022220000001190 від 10.05.2022, які дослідженні у судовому засіданні.

5.2. Наявність обґрунтованої підозри

Відповідно до положень ч. 6 ст. 193 КПК України, підставою обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою за відсутності підозрюваного є, зокрема, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення (ч. 2 ст. 177 КПК України).

Разом з тим, кримінальне процесуальне законодавство України не містить визначення поняття «обґрунтована підозра», а тому, керуючись приписами ч. 5 ст. 9 КПК України, слідчий суддя при встановленні змісту вказаного поняття враховує практику Європейського суду з прав людини.

Зокрема, у справі «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» від 30.08.1990 зазначено, що «обґрунтована підозра» означає існування фактів або інформації, які можуть переконати об`єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення, крім того, вимога розумної підозри передбачає наявність доказів, які об`єктивно пов`язують підозрюваного з певним злочином, вони не повинні бути достатніми, щоб забезпечити засудження, але мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування або висунення обвинувачення.

Обставини здійснення підозрюваним конкретних дій та доведеність його вини, потребують перевірки та оцінки у сукупності з іншими доказами у кримінальному провадженні під час подальшого досудового розслідування.

Такий висновок цілком узгоджується із правовими позиціями, наведеними у рішеннях ЄСПЛ, зокрема, у справі «Мюррей проти Сполученого Королівства» № 14310/88 від 23.10.1994 суд зазначив, що «факти, які є причиною виникнення підозри не повинні бути такими ж переконливими, як і ті, що є необхідними для обґрунтування вироку чи й просто висунення обвинувачення, черга якого надходить на наступній стадії процесу кримінального розслідування».

Так, для вирішення питання щодо обґрунтованості повідомленої підозри, оцінка наданих слідчому судді доказів здійснюється не в контексті оцінки доказів з точки зору їх достатності і допустимості для встановлення вини чи її відсутності, доведення чи не доведення винуватості особи, що здійснюється судом при ухваленні вироку, а з метою визначити вірогідність та достатність підстав причетності тієї чи іншої особи до вчинення кримінального правопорушення, а також чи є підозра обґрунтованою, щоб виправдати подальше розслідування або висунення обвинувачення.

У пункті 175 рішення Європейського суду з прав людини від 21.04.2011 у справі «Нечипорук і Йонкало проти України» зазначено, що «термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об`єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення. Факти, що підтверджують обґрунтовану підозру, не повинні бути такого ж рівня, що й факти, на яких має ґрунтуватися обвинувальний вирок.

За такого, слідчий суддя на стадії досудового розслідування для вирішення питання, зокрема, щодо обґрунтованості підозри не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд при розгляді кримінального провадження по суті, тобто не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для встановлення вини особи/осіб у вчиненні кримінального правопорушення чи її відсутності, а лише зобов`язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, що причетність тієї чи іншої особи/осіб до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування щодо особи обмежувальних заходів.

Отже, при вирішенні питання щодо обґрунтованості підозри ОСОБА_4 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення слідчий суддя на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів повинен визначити лише чи є причетністьостанньогодо вчинення інкримінованого йому кримінального правопорушення вірогідною та достатньою для обрання відносно нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Згідно з доводами, викладеними у клопотанні, та документами, наданими на підтвердження цих доводів, обґрунтованість підозри щодо вчинення ОСОБА_4 інкримінованого йому кримінального правопорушення підтверджується сукупністю зібраних доказів з матеріалів кримінального провадження, досліджених у судовому засіданні.

Ураховуючи вищезазначені загальні підходи до обґрунтованості підозри, а також встановлені згідно з матеріалами судового провадження факти, слідчий суддя вважає, що наявна інформація, яка може переконати об`єктивного спостерігача у тому, що ОСОБА_4 своїми діями, про які йдеться у повідомленні про підозру, вчинив інкриміноване йому кримінальне правопорушення.

Разом з тим, вищенаведеним висновком про обґрунтованість підозри не констатується наявності в діях ОСОБА_4 вини у вчиненні злочину. Так, на цій стадії слідчий суддя не вправі наперед вирішувати питання про фактичні обставини кримінального правопорушення, кваліфікацію дій підозрюваного, доведеність чи недоведеність винуватості підозрюваного, давати оцінку доказам щодо їх належності, допустимості, достовірності та достатності, оскільки ці питання вирішуються судом при ухваленні судового рішення по суті обвинувачення на підставі обвинувального акта, а не під час розгляду клопотання про обрання запобіжного заходу щодо особи, якій повідомлено про підозру у вчиненні злочину, що свідчать про вірогідність причетності особи до вчинення інкримінованого злочину та необхідність застосування щодо такої особи обмежувального заходу.

Обставини здійснення підозрюваним ОСОБА_4 конкретних дій та доведеність його вини, потребують перевірки та оцінки у сукупності з іншими доказами у кримінальному провадженні під час подальшого досудового розслідування.

5.3. Розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням

Прокурором в рамках розгляду даного клопотання обґрунтованого розміру цивільного позову у кримінальному провадженні слідчому судді не надано.

5.4. Розумність, співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження та наслідки арешту майна для третіх осіб

Як установлено в ході судового розгляду, квартира, розташована за адресою: АДРЕСА_1 , належить на праві спільної сумісної власності наступним чином: 1/1 частки ОСОБА_5 на підставі свідоцтва про право власності, 56, 15.01.1999 ЖРЕП та 1/1 частки підозрюваному ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про право власності, 56, 15.01.1999 ЖРЕП.

Слідчий суддя зазначає, що режим спільної сумісної власності не визначає розміру часток кожного власника, що унеможливлює ідентифікацію конкретних часток підозрюваного та іншого співвласника у спільному майні.

Враховуючи наведене, право спільної сумісної власності на вищевказане майно належить у тому числі підозрюваному ОСОБА_4 .

Слідчий суддя зауважує, що критерії розумності та співрозмірності обмеження права власності є оціночними поняттями та визначаються на розсуд слідчого судді. Відповідно до статті 1 Протоколу 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися, зокрема, на умовах, передбачених законом. При цьому, обмеження права власності має переслідувати законну мету за допомогою засобів, які є пропорційними меті (Рішення ЄСПЛ від 05.01.2000 у справі «Беєлер проти Італії», заява № 33202/96, параграф 107). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечувати «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи (Рішення ЄСПЛ у справі Джеймс та інші проти Сполученого Королівства від 21.02.1986, заява № 8793/79, параграф 50).

Слідчим суддею не встановлено негативних наслідків та обмежень застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт майна, який в цьому випадку є найбільш дієвим та виправдовує ступінь втручання у право власності.

У той же час, не застосування обмежень на відчуження та розпорядження цим майном може призвести до вжиття власником майна заходів до перетворення чи знищення відомостей, які у них містяться.

Разом із цим, слідчий суддя звертає увагу, що накладення арешту на майно не є припиненням права власності на нього або позбавленням таких прав, а носить тимчасовий характер застосування цього заходу забезпечення кримінального провадження, тому відповідні обмеження є розумними і співмірними з огляду на завдання кримінального провадження.

6.Висновки

З урахуванням встановлених вище обставин, слідчий суддя вважає доведеним, що на цьому етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси власника майна, оскільки сприятимуть досягненню мети щодо всебічного, повного та неупередженого досудового розслідування, таке втручання у право на власності є пропорційним, оскільки, завдяки цьому заходу забезпечення кримінального провадження може бути виконане завдання, для виконання якого прокурор звернувся із клопотанням.

Разом із цим, незастосування арешту може призвести до наслідків, які можуть перешкодити кримінальному провадженню, зокрема відчуженню, втрати, передачі нерухомого майна, власником якого є ОСОБА_4 , щодо якого може бути застосована конфіскація як вид покарання.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 131, 132, 170-173 КПК України,

п о с т а н о в и в:

Клопотання прокурора, який здійснює процесуальне керівництво у кримінальному провадженні, ОСОБА_3 , - задовольнити.

Накласти арешт (із тимчасовим позбавленням власника (володільця) права на відчуження та розпорядження) на майно, яке належить підозрюваному ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме: