Постанова

від 27.06.2023 по справі 910/13181/22

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" червня 2023 р. Справа№ 910/13181/22

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Шапрана В.В.

суддів: Андрієнка В.В.

Буравльова С.І.

За участю секретаря судового засідання Місюк О.П.

та представників сторін:

позивача - Костянецький М.В.;

відповідача - не з`явилися.

розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Темп-2000" на рішення Господарського суду міста Києва від 20.03.2023 та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 05.04.2023

у справі №910/13181/22 (суддя - Чебикіна С.О.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Техноком"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Темп-2000"

про стягнення заборгованості.

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2022 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Техноком" звернулося з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Темп-2000" про стягнення заборгованості за поставлений товар у загальному розмірі 1699060,26 грн, з яких: 1285073,00 грн - основний борг, 378760,56 грн - інфляційні втрати та 35266,70 грн - 3% річних.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.03.2023 (повне рішення складено 27.03.2023) у справі №910/13181/22 позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Техноком" задоволено повністю.

24.03.2023 позивач подав до суду заяву про ухвалення додаткового рішення про розподіл судового витрат, згідно якої просив стягнути з відповідача 24000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 05.04.2023 у справі №910/13181/22 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Техноком" задоволено повністю.

Не погоджуючись із рішенням Господарського суду міста Києва від 20.03.2023, Товариство з обмеженою відповідальністю "Темп-2000" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, згідно якої просить скасувати оскаржуване рішення суду та ухвалити нове, яким відмовити в позові повністю.

Апеляційна скарга відповідача мотивована тим, що місцевим господарським судом під час ухвалення оскаржуваного рішення неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права.

За твердженнями відповідача, судом безпідставно залишено без розгляду подані відповідачем відзив на позовну заяву та заяву про залишення позову без розгляду, з огляду на відсутність доказів самопредставництва, оскільки на підтвердження повноважень представника відповідача були надані крім довіреності, наказ про прийняття на роботу Пікуля С.В. на посаду юриста, посадова інструкція юриста.

Також скаржник вказує, що справу розглянуто за відсутності відповідача, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду.

Згідно доводів відповідача, судом першої інстанції порушено правила об`єднання декількох вимог в одній позовній заяві, що є підставою для залишення позовної заяви без розгляду.

Водночас відповідач стверджує, що суд дійшов помилкового висновку про підтвердження позивачем належними доказами заборгованість відповідача на суму 1285073,00 грн, так як видаткові накладні та товаро-транспортні накладні не можуть вважатись такими, що підписані повноважними представниками сторін (від постачальника вказані документи підписані завідувачем складу без посилання на документи, якими визначені його повноваження, а з боку отримувача - відсутня інформація про особу-підписанта та її посадове становище).

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 10.04.2023 апеляційну скаргу у справі №910/13181/22 передано на розгляд колегії суддів у складі: Шапран В.В. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), Андрієнко В.В., Буравльов С.І.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.04.2023 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Темп-2000" на рішення Господарського суду міста Києва від 20.03.2023 у справі №910/13181/22 залишено без руху на підставі ч. 2 ст. 260 ГПК України та надано заявникові строк на усунення недоліків.

Крім того, не погоджуючись з додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 05.04.2023 у даній справі, Товариство з обмеженою відповідальністю "Темп-2000" подало апеляційну скаргу, згідно якої просить скасувати додаткове рішення суду та ухвалити нове, яким зменшити суму витрат позивача на професійну правничу допомогу.

Апеляційна скарга мотивована тим, що місцевим господарським судом під час ухвалення додаткового рішення недотримано вимоги ч. 4 ст. 126 ГПК України, враховуючи те, що розмір витрат на правничу допомогу є неспівмірний зі складністю справи.

Відповідач стверджує, що оскільки предмет доказування в даній справі охоплює незначну кількість обставин та фактів, які підлягають дослідженню, а також не потребує додаткового детального вивчення судової практики, позаяк категорія даного спору не відноситься до складної, вартість послуг на професійну правничу допомогу в розмірі 24000,00 грн є завищеною.

Відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 24.04.2023 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Темп-2000" на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 05.04.2023 у справі №910/13181/22 передано на розгляд колегії суддів у складі: Шапран В.В. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), Андрієнко В.В., Буравльов С.І.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 27.04.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Темп-2000" на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 05.04.2023 у справі №910/13181/22, справу призначено до розгляду на 06.06.2023.

До суду 28.04.2023 скаржником подано клопотання про усунення недоліків апеляційної скарги (згідно ухвали Північного апеляційного господарського суду від 13.04.2023) до якого додано докази сплати судового збору в сумі 34203,00 грн.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 28.04.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Темп-2000" на рішення Господарського суду міста Києва від 20.03.2023 у справі №910/13181/22, вирішено здійснювати розгляд апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 20.03.2023 спільно в одному провадженні зі скаргою на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 05.04.2023, справу призначено до розгляду на 06.06.2023, надано позивачу строк для подання відзиву на апеляційну скаргу.

26.05.2023 до суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Техноком" надійшов відзив на апеляційну скаргу, згідно якого позивач заперечує проти доводів скарг відповідача, просить залишити їх без задоволення, а оскаржувані рішення суду - без змін.

Зокрема позивач зауважує, що керуючись змістом позовної заяви, обставинами та доказами, якими обґрунтовано позов, у суду першої інстанції були відсутні підстави для повернення позовної заяви.

Заперечуючи проти доводів скаржника щодо відсутності підтвердження укладання між сторонами спірних договорів поставки, позивач відмічає, що товариством підтверджено повноваження його представника на підписання видаткових накладних та схвалено вчинені представником правочини. Крім того, зазначено, що у 2021 році відповідачем була надана позивачу генеральна довіреність №01/01-4 від 01.01.2021 про затвердження підписів осіб, які мають право отримувати товарно-матеріальні цінності від імені відповідача. Дана довіреність містить зразок підпису, що співпадає з підписом на видаткових накладних і належить директору відповідача - Заломайкіну О.В.

Стосовно вимог апеляційної скарги на додаткове рішення суду позивач вказує, що понесені Товариством з обмеженою відповідальністю "Техноком" витрати на правничу допомогу підтверджено належними доказами, підстави вважати, що вартість витрат є завищеною та неспівмірною в порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг, відсутні.

Враховуючи неявку представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Темп-2000" в судове засідання 06.06.2023, ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 06.06.2023 відкладено розгляд справи №910/13181/22 до 27.06.2023.

26.06.2023 до суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Темп-2000" надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, в обґрунтування якого відповідач зазначив про неможливість його представника з`явитися в судове засідання 27.06.2023 через зайнятість у іншому судовому засіданні в Солом`янському районному суді міста Києва.

В судове засідання 27.06.2023 з`явився представник позивача, натомість представник відповідача не з`явився подавши клопотання про відкладення розгляду справи.

Представник позивача в судовому засіданні заперечував проти вказаного клопотання.

Розглянувши клопотання скаржника про відкладення розгляду справи колегія суддів дійшла наступних висновків.

Частиною першою статті 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 ГПК України суд відкладає розгляд справи у випадках, встановлених частиною другою статті 202 цього Кодексу.

Згідно ч. 2 ст. 202 ГПК України суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав: 1) неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання; 2) перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними; 3) виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи; 4) необхідність витребування нових доказів, у випадку коли учасник справи обґрунтував неможливість заявлення відповідного клопотання в межах підготовчого провадження.

Тобто підставою для відкладення розгляду справи за клопотанням учасника справи у випадку неможливості його явки у судове засідання є наявність обґрунтованих причин такої неявки.

З клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Темп-2000" про відкладення розгляду справи слідує, що підставою для відкладення розгляду справи є участь представника відповідача в розгляді справи в Солом`янському районному суді міста Києва.

Поряд з цим колегія суддів відмічає, що згідно ч. 1 ст. 58 ГПК України представником у суді може бути адвокат або законний представник.

Крім того, за змістом ч. 3 ст. 56 ГПК України, юридична особа бере участь у справі через свого керівника або члена виконавчого органу, уповноваженого діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення (самопредставництво юридичної особи), або через представника.

Враховуючи викладене Товариство з обмеженою відповідальністю "Темп-2000" не позбавлене права і можливості забезпечити участь у судовому засіданні іншого представника або здійснювати самопредставництво.

При цьому відповідачем не доведено неможливості здійснення такої заміни представника або здійснення самопредставництва особи, яку він представляє, а також факту неможливості розгляду справи без участі Товариства з обмеженою відповідальністю "Темп-2000", яке виклало свої заперечення щодо оскаржуваних рішень в апеляційних скаргах, тому суд апеляційної інстанції в цьому випадку не визнає поважними причини неявки в судове засідання 27.06.2023 у цій справі уповноваженого представника скаржника, з огляду на що в суду відсутні підстави для задоволення вказаного клопотання про відкладення розгляду апеляційної скарги на іншу дату.

Також, ухвалою від 06.06.2023 явка учасників справи в судове засідання 27.06.2023 не визнавалася обов`язковою.

Окрім того, відповідно до пункту 7 частини першої статті 129 Конституції України однією із засад здійснення судочинства встановлено розумні строки розгляду справи судом.

Згідно статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, учасником якої є Україна, встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Порушення права на розгляд справи упродовж розумного строку було неодноразово предметом розгляду Європейським судом з прав людини у справах проти України.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 згаданої Конвенції (рішення ЄСПЛ від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України", рішення ЄСПЛ від 27.04.2000 у справі "Фрідлендер проти Франції"). Роль національних судів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (рішення ЄСПЛ від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України").

З огляду на викладене, колегія суддів вважає за можливе розглядати апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Темп-2000" на рішення Господарського суду міста Києва від 20.03.2023 та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 05.04.2023 у справі №910/13181/22 за відсутності представника скаржника. Відсутність представника скаржника в цьому випадку не перешкоджає розгляду апеляційних скарг (враховуючи, що відповідач виклав свої заперечення щодо оскаржуваних рішень в апеляційній скарзі) та не повинна заважати здійсненню правосуддя у встановлений законом строк.

Представник позивача надав пояснення по суті спору. Заперечував проти вимог апеляційних скарг, просив суд відмовити у їх задоволенні, оскаржуване рішення залишити без змін.

Відповідно до ст. 269, ч. 1 ст. 270 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених при перегляді справ в порядку апеляційного провадження.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши представлені докази в їх сукупності, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, з огляду на викладені скаржником доводи та вимоги апеляційних скарг, Північний апеляційний господарський суд встановив наступне.

Як слідує з матеріалів справи, за твердженнями позивача, між Товариством з обмеженою відповідальністю "Техноком" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Темп-2000" укладено 17 договорів на поставку товару в спрощений спосіб, що підтверджується рафунками-фактурами, видатковими накладними та товарно-транспортними накладними.

Так, позивач виставив відповідачу рахунки-фактури на оплату товару: №СФ-0000004 від 04.01.2022 на суму 45999 грн; №СФ-0000010 від 10.01.2022 на суму 154754,10 грн; №СФ-0000015 від 12.01.2022 на суму 121687,39 грн; №СФ-0000027 від 14.01.2022 на суму 203851,20 грн; №СФ-0000035 від 14.01.2022 на суму 33498 грн; №СФ-0000039 від 17.01.2022 на суму 100998 грн; №СФ-0000044 від 19.01.2022 на суму 99726,60 грн; №СФ-0000072 від 24.01.2022 на суму 148727,40 грн; №СФ-0000086 від 26.01.2022 на суму 66574,80 грн; №СФ-0000104 від 28.01.2022 на суму 104890,50 грн; №СФ-0000120 від 01.02.2022 на суму 68693,40 грн; №СФ-0000143 від 04.02.2022 на суму 38796 грн; №СФ-0000155 від 08.02.2022 на суму 77444,40 грн; №СФ-0000180 від 11.02.2022 на суму 28072,80 грн; №СФ-0000197 від 14.02.2022 на суму 75692,40 грн; №СФ-0000211 від 17.02.2022 на суму 78169,43 грн; №СФ-0000234 від 22.02.2022 на суму 27422,40 грн. Загальна сума товару згідно виставлених рахунків становить 1474997,82 грн.

Відповідно до видаткових накладних №05-01/7 від 05.01.2022 на суму 45999 грн (дата оплати 05.01.2022), №10-01/4 від 10.01.2022 на суму 154754,10 грн (дата оплати 10.01.2022), №12-01/1 від 12.01.2022 на суму 121687,39 грн (дата оплати 12.01.2022), №14-01/2 від 14.01.2022 на суму 203851,20 грн (дата оплати 14.01.2022), №14-01/10 від 14.01.2022 на суму 33498 грн (дата оплати 14.01.2022), №17-01/3 від 17.01.2022 на суму 100998 грн (дата оплати 17.01.2022), №19-01/1 від 19.01.2022 на суму 99726,60 грн (дата оплати 19.01.2022), №24-01/2 від 24.01.2022 на суму 148727,40 грн (дата оплати 24.01.2022), №26-01/1 від 26.01.2022 на суму 66574,80 грн (дата оплати 26.01.2022), №28-01/5 від 28.01.2022 на суму 104890,50 грн (дата оплати 28.01.2022), №01-02/4 від 01.02.2022 на суму 68693,40 грн (дата оплати 02.02.2022), №04-02/3 від 04.02.2022 на суму 38796 грн (дата оплати 04.02.2022), №08-02/2 від 08.02.2022 на суму 77444,40 грн (дата оплати 08.02.2022), №11-02/2 від 11.02.2022 на суму 28072,80 грн (дата оплати 11.02.2022), №15-02/3 від 15.02.2022 на суму 75692,40 грн (дата оплати 15.02.2022), №17-02/7 від 17.02.2022 на суму 78169,43 грн (дата оплати 17.02.2022), №22-02/3 від 22.02.2022 на суму 27422,40 грн (дата оплати 22.02.2022) та товарно-транспортних накладних №05-01/7 від 05.01.2022 на суму 45999 грн, №12-01/1 від 12.01.2022 на суму 121 687,39 грн, №14-01/2 від 14.01.2022 на суму 203851,20 грн, №14-01/10 від 14.01.2022 на суму 33498 грн, №17-01/3 від 17.01.2022 на суму 100998 грн, №19-01/1 від 19.01.2022 на суму 99726 грн, №24-01/2 від 24.01.2022 на суму 148727,40 грн, №26-01/1 від 26.01.2022 на суму 66574,80 грн, №28-01/5 від 28.01.2022 на суму 104890,50 грн, №01-02/4 від 01.02.2022 на суму 68693,40 грн, №04-02/3 від 04.02.2022 на суму 38796 грн, №08-02/2 від 08.02.2022 на суму 77444,40 грн, №11-02/2 від 11.02.2022 на суму 28072,80 грн, №15-02/3 від 15.02.2022 на суму 75692,40 грн, №17-02/7 від 17.02.2022 на суму 78169,43 грн, №22-02/3 від 22.02.2022 на суму 27422,40 грн, які підписані представниками обох сторін, позивачем поставлено відповідачу товар на загальну суму 1474997,82 грн.

На підтвердження здійснення поставки товару за вказаними рахунками Товариством з обмеженою відповідальністю "Техноком" також долучено до матеріалів справи податкові накладні, зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Проте покупцем зобов`язання з оплати отриманого товару було виконано частково в розмірі 4924,82 грн (21.07.2022).

16.09.2022 позивач направив на юридичну адресу відповідача вимогу №16/09-1 згідно якої запропонував останньому виконати свої зобов`язання в добровільному порядку та сплатити позивачеві суму заборгованості у розмірі 1470073,00 грн.

21.09.2022 відповідач сплатив позивачу заборгованість в розмірі 5000,00 грн, 29.09.2022 - 5000,00 грн, 05.10.2022 - 175000,00 грн. Отже, заборгованість відповідача з оплати вартості поставленого товару становить 1285073 грн.

Враховуючи неналежне виконання відповідачем зобов`язань за договорами поставки, Товариство з обмеженою відповідальністю "Техноком" звернулося з даним позовом до суду та просило стягнути з відповідача 1285073 грн основного боргу за договорами.

Окрім цього, враховуючи несвоєчасне виконання відповідачем грошових зобов`язань, позивач просив суд стягнути з відповідача також 35226,70 грн 3% річних та інфляційні втрати у розмірі 378760,56 грн.

Розглянувши подані документи і матеріали даної справи, з`ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, Господарський суд міста Києва дійшов висновку про неналежне виконання відповідачем своїх зобов`язань за спірним договором, у зв`язку з чим задовольнив позовні вимоги повністю.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з рішенням суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову, з наступних підстав.

Відповідно до частини першої статті 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За змістом статей 525, 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства; одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з частиною 1 статті 181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

У контексті наведеного колегія суддів звертає увагу на те, що за приписами ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.

Договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).

Як вбачається з матеріалів справи, між сторонами укладено договори поставки у спрощений спосіб, за якими Товариство з обмеженою відповідальністю "Техноком" поставляло Товариству з обмеженою відповідальністю "Темп-2000" товар (концентрат чорний, синій, зелений, помаранчевий тощо), що підтверджується видатковими та товарно-транспортними накладними.

На переконання скаржника, позивачем не підтверджено належними доказами заборгованість відповідача на суму 1285073,00 грн, оскільки видаткові накладні та товаро-транспортні накладні не можуть вважатись такими, що підписані повноважними представниками сторін (від постачальника вказані документи підписані завідувачем складу без посилання на документи, якими визначені його повноваження, а з боку отримувача - відсутня інформація про особу-підписанта та її посадове становище).

Колегія суддів зауважує, що з огляду на предмет спору у даній справі, предметом доказування є обставини, що підтверджують факт поставки товару, отримання його відповідачем та наявність заборгованості.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76 ГПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 79 ГПК України).

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції зазначає про те, що в даному випадку саме на позивача покладено обов`язок довести належними та допустимими доказами факт неналежного виконання відповідачем прийнятих на себе зобов`язань.

Так, Товариством з обмеженою відповідальністю "Техноком" в підтвердження своїх доводів та вимог надано до матеріалів справи наступні документи: рахунки-фактури на поставку товару, видаткові накладні, товаро-транспортні накладні та податкові накладні.

При цьому, видаткові та товаро-транспортні накладні підписані та скріплені печаткою, як постачальника, так і одержувача.

Згідно наявної в матеріалах справи генеральної довіреності №01/01-4 від 01.01.2021 про затвердження підписів осіб, які мають право отримувати товарно-матеріальні цінності від імені відповідача, довіреність містить зразок підпису, який співпадає з підписом на видаткових накладних, доданих до позову, і належить директору Товариства з обмеженою відповідальністю «Темп-2000» - Заломайкіну Олександру Владиславовичу.

Відповідно до п. 10 ст. 39 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» одноосібний виконавчий орган товариства або голова колегіального виконавчого органу товариства може діяти від імені товариства без довіреності.

Таким чином, повноваження директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Темп-2000» - Заломайкіна Олександра Владиславовича, не потребують додаткових підтверджень. До того ж, колегія суддів зазначає, що відповідач не висуває сумнівів стосовно того, що підпис який міститься на видаткових накладних належить саме директору, тоді як вказує лише про відсутність інформації про особу-підписанта та її посадове становище. Крім того, відповідачем частково оплачено отриманий від позивача товар, що вказує на схвалення правочинів товариством.

Стосовно повноважень представника позивача на підписання видаткових накладних, суд враховує, що згідно ст. 241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов`язки з моменту вчинення цього правочину.

Таким чином, враховуючи реєстрацію позивачем податкових накладних та зазначення у відповіді на відзив на позовну заяву та відзиві на апеляційну скаргу про схвалення вчинених представником позивача правочинів, укладені в спрощений спосіб договори поставки представником позивача (завідувачем складу) створили для товариства певні права та обов`язки.

Згідно з ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно із положеннями Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні":

- підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи (частина перша статті 9);

- первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу , яка брала участь у здійсненні господарської операції;

- неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу , яка брала участь у здійсненні господарської операції , та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо . (частина друга статті 9);

- господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства (стаття 1).

- первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію (стаття 1).

Північний апеляційний господарський суд зазначає, що будь-які документи мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством. Визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів.

Разом з тим колегія суддів звертає увагу на те, що у разі дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання спірного товару, сторони не позбавлені можливості доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 04.11.2019 у справі №905/49/15, від 29.11.2019 у справі №914/2267/18, від 03.06.2022 у справі №922/2115/19.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що долучені позивачем до матеріалів справи видаткові накладні, товарно-транспортні накладні та податкові накладні, в підтвердження позовних вимог, є більш вірогідними ніж доводи наведені відповідачем в їх спростування, які не підтверджені жодними доказами.

Також слід зауважити, що на видаткових та товарно-транспортних накладних міститься відбиток печатки як позивача, так і відповідача, що також вказує на те, що такі документи є належними доказами у справі.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 ЦК України, яка кореспондується з ч. 1 ст. 265 ГК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).

Виходячи зі змісту статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (частина 1 статті 692 ЦК України).

За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та слідує з матеріалів справи, на виконання умов спірних договорів позивач здійснив відповідачу поставку товару загалом на суму 1474997,82 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими накладними та товаро-транспортними накладними.

За змістом ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до видаткових накладних, оплата здійснюється покупцем у безготівковій формі в день підписання видаткових накладних.

Таким чином, з урахуванням видаткових накладних, відповідач повинен був оплатити поставлений позивачем товар в день його прийняття за видатковою накладною №05-01/7 від 05.01.2022 на суму 45999 грн до 05.01.2022, за видатковою накладною №10-01/4 від 10.01.2022 на суму 154754,10 грн до 10.01.2022, №12-01/1 від 12.01.2022 на суму 121687,39 грн до 12.01.2022, №14-01/2 від 14.01.2022 на суму 203851,20 грн до 14.01.2022, №14-01/10 від 14.01.2022 на суму 33498 грн до 14.01.2022, №17-01/3 від 17.01.2022 на суму 100998 грн до 17.01.2022, №19-01/1 від 19.01.2022 на суму 99726,60 грн до 19.01.2022, №24-01/2 від 24.01.2022 на суму 148727,40 грн до 24.01.2022, №26-01/1 від 26.01.2022 на суму 66574,80 грн до 26.01.2022, №28-01/5 від 28.01.2022 на суму 104890,50 грн до 28.01.2022, №01-02/4 від 01.02.2022 на суму 68693,40 грн до 02.02.2022, №04-02/3 від 04.02.2022 на суму 38796 грн до 04.02.2022, №08-02/2 від 08.02.2022 на суму 77444,40 грн до 08.02.2022, №11-02/2 від 11.02.2022 на суму 28072,80 грн до 11.02.2022, №15-02/3 від 15.02.2022 на суму 75692,40 грн до 15.02.2022, №17-02/7 від 17.02.2022 на суму 78169,43 грн до 17.02.2022, №22-02/3 від 22.02.2022 на суму 27422,40 грн до 22.02.2022.

Разом з тим відповідачем було здійснено оплату отриманого товару лише на суму 189924,82 грн (21.07.2022 - 4924,82 грн, 21.09.2022 - 5000,00 грн, 29.09.2022 - 5000,00 грн, 05.10.2022 - 175000,00 грн), за повідомленням позивача повністю за договором від 04.01.2022 та частково за договором від 10.01.2022.

З наведеного вбачається, що відповідачем було частково оплачено вартість отриманого товару із порушенням встановлених умовами договору строків, що останнім не заперечується.

Оскільки матеріали справи містять належні докази поставки товару за спірними договорами, тоді як відповідачем не надано доказів повної оплати спірної заборгованості, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача основної заборгованості за договором у розмірі 1285073,00 грн.

Щодо позовних вимог в частині стягнення з відповідача 35226,70 грн 3% річних та інфляційні втрати у розмірі 378760,56 грн, суд відмічає наступне.

Пунктом 3 частини 1 статті 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ч. 1 ст. 623 ЦК України боржник, який порушив зобов`язання, має відшкодувати кредиторові завдані ним збитки.

Нормами ч. 2 ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням зокрема 3 % річних в порядку ст. 625 ЦК України, є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає в отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Північний апеляційний господарський суд здійснивши арифметичну перевірку наданого позивачем розрахунку заявленої до стягнення суми 3% річних та інфляційних втрат з урахуванням заявленого періоду по кожному договору, погоджується з місцевим господарським судом про обґрунтованість заявлених позивачем вимог та вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про стягнення з відповідача суми 3% річних у розмірі 35226,70 грн та суми інфляційних втрат у розмірі 378760,56 грн. При цьому, колегія суддів зауважує, що відповідач не надав ані контррозрахунку проти заявлених до стягнення з нього сум інфляційних втрат та 3% річних, ані будь-яких заперечень щодо невірності їх нарахування тощо.

В апеляційній скарзі відповідач вказує на те, що судом першої інстанції порушено правила об`єднання декількох вимог в одній позовній заяві, що мало бути наслідком для залишення позовної заяви без розгляду.

Проаналізувавши вказані доводи скаржника та дослідивши наявні в матеріалах справи докази, колегія суддів відмічає наступне.

Згідно з частиною 1 статті 173 ГПК України в одній позовній заяві може бути об`єднано декілька вимог, пов`язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги. Похідною позовною вимогою є вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги).

Об`єднання позовних вимог дає можливість досягти процесуальної економії, ефективніше використати процесуальні засоби для відновлення порушеного права, а також запобігти можливості ухвалення різних рішень за однакових обставин.

У постанові Верховного Суду від 10.04.2019 у справі №905/2043/18 вказано, що під вимогою розуміється матеріально-правова вимога, тобто предмет позову, який одночасно є способом захисту порушеного права. При цьому об`єднанню підлягають вимоги, пов`язані між собою підставами виникнення або доказами, що підтверджують ці вимоги.

Підстава позову - це фактичні обставини, на яких ґрунтуються вимоги позивача. Отже, вимоги повинні випливати з тих самих фактичних обставин, на яких вони ґрунтуються.

Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно з пунктом 2 частини 5 статті 174 ГПК України суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи у разі, якщо порушено правила об`єднання позовних вимог (крім випадків, в яких є підстави для застосування положень статті 173 цього Кодексу).

За замістом частини 1 статті 173 ГПК України порушення правил об`єднання позовних вимог має місце у випадках, якщо заявлені в одній позовній заяві вимоги (1) не пов`язані підставою виникнення або поданими доказами (не є однорідними); (2) не співвідносяться між собою як основна та похідна.

Крім того, не допускається об`єднання в одне провадження кількох вимог, які можуть і відповідати критеріям, наведеним у частині 1 статті 173 ГПК України, проте підпадають під заборони, прямо визначені в частинах 4, 5 вказаної статті.

Саме встановлення господарським судом наведених вище обставин, які свідчать про порушення позивачем правил об`єднання позовних вимог, є підставою для повернення позовної заяви з посиланням на пункт 2 частини 5 статті 174 ГПК України.

З огляду на приписи частини 6 статті 173 ГПК України суд, з урахуванням конкретних обставин, має право застосувати як у разі дотримання правил об`єднання позовних вимог, так і у випадку їх порушення. Проте вчинення відповідної процесуальної дії є дискрецією господарського суду, яка застосовується (або не застосовується) ним за власним переконанням та з урахуванням конкретних обставин справи.

Проте у будь-якому випадку коли заявлені в одному позові вимоги є однорідними або співвідносяться як основна та похідна та не підпадають під заборони, визначені у частинах 4, 5 статті 173 ГПК України, у суду відсутні підстави для повернення позовної заяви, незалежно від того, чи заявлено позивачем клопотання про об`єднання позовних вимог. У цьому разі суд має керуватися змістом самої позовної заяви, обставинами та доказами, якими обґрунтовано позов.

Таким чином, якщо у справі вимоги можуть бути об`єднані в одній позовній заяві і таке об`єднання не матиме наслідком утруднення вирішення спору, а навпаки, дасть можливість досягти процесуальної економії за однакових обставин, то вказане є доцільним.

Подібні висновки наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2019 у справі №911/414/18.

Вбачається, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Техноком" ґрунтуються на неналежному виконанні Товариством з обмеженою відповідальністю "Темп-2000" зобов`язань за договорами поставки укладеними в спрощений спосіб. В підтвердження позовних вимог позивач надав до суду рахунки-фактури, товарно-транспортні накладні, видаткові накладні та податкові накладні.

Отже, оскільки позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Техноком" є однорідними та підтверджуються аналогічними доказами, заявлені вимоги не підпадають під заборони, визначені у частинах 4, 5 статті 173 ГПК України, а об`єднання вказаних вимог дало можливість досягти процесуальної економії за однакових обставин, відсутні підстави стверджувати про порушення судом першої інстанції правил об`єднання декількох вимог в одній позовній заяві, що вказує на безпідставність доводів скаржника.

Стосовно аргументів апеляційної скарги щодо безпідставного залишення судом першої інстанції без розгляду поданих відповідачем відзиву на позовну заяву та заяву про залишення позову без розгляду, з огляду на відсутність доказів самопредставництва, суд відмічає наступне.

Залишаючи без розгляду відзив відповідача на позовну заяву та заяву про залишення позову без розгляду, Господарський суд міста Києва вказав на відсутність у представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Темп-2000" Пікуля С.В. статусу адвоката та ненадання доказів самопредставництва.

Відповідно до частини 3 статті 131-2 Конституції України виключно адвокат здійснює представництво іншої особи в суді, а також захист від кримінального обвинувачення.

Підпунктом 11 пункту 16-1 розділу ХV «Перехідні положення» Конституції України, передбачено, що представництво органів державної влади та органів місцевого самоврядування в судах виключно прокурорами або адвокатами здійснюється з 1 січня 2020 року.

Питання самопредствництва не закріплені в нормах Конституції України, але ці питання регламентовані положеннями відповідних кодексів.

Так, 29.12.2019 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розширення можливостей самопредставництва в суді органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, інших юридичних осіб незалежно від порядку їх створення» від 18.12.2019 №390-IX.

Згідно з частиною четвертою статті 56 ГПК України (із змінами, внесеними згідно із Законом України від 18.12.2019 №390-IX) держава, Автономна Республіка Крим, територіальна громада беруть участь у справі через відповідний орган державної влади, орган влади Автономної Республіки Крим, орган місцевого самоврядування відповідно до його компетенції, від імені якого діє його керівник, інша уповноважена особа відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування), або через представника.

Тобто, наведені вище положення передбачають можливість здійснення процесуального представництва органу місцевого самоврядування як в порядку самопредставництва - керівником, так і іншими особами як представниками такого органу, що узгоджується з наведеними вище положеннями Конституції України.

За змістом частини 1 статті 58 ГПК України представником у суді може бути адвокат або законний представник.

При цьому підписання та подання до суду відзиву, заяв тощо є процесуальною формою реалізації повноважень з представництва.

Натомість, для підтвердження повноважень самопредставництва юридична особа має надати статут, положення чи трудовий договір (контракт), у яких чітко визначене право цієї особи діяти від імені такої юридичної особи (суб`єкта владних повноважень без права юридичної особи) без додаткового уповноваження. Відповідний правовий висновок міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2020 у справі №9901/39/20, який пізніше знову був підтриманий Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 29.09.2022 у справі №990/117/22 і наразі є актуальним.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що відзив на позовну заяву та заяву про залишення позову без розгляду в цій справі від імені Товариства з обмеженою відповідальністю "Темп-2000" було підписано юристом Пікуля С.В.

В матеріалах справи наявний наказ відповідача №00000000001-2644213729 від 01.10.2014 про прийняття Пікуля С.В. на роботу, посадова інструкція юриста та довіреність видана на ім`я Пікуля С.В.

Оцінивши вказані документи, в тому числі, посадову інструкцію юриста, колегією суддів встановлено, що Пікуля С.В. має повноваження здійснювати самопредставництво Товариства з обмеженою відповідальністю "Темп-2000" відповідно до частини четвертої статті 56 ГПК України, тобто без додаткового уповноваження, а відтак слід констатувати, що Пікуля С.В. мала право і на подання відзиву на позовну заяву та заяву про залишення позову без розгляду. Тобто в суду першої інстанції були відсутні підстави для залишення без розгляду вказаних заяв.

Поряд з цим суд апеляційної інстанції зауважує, що наведені порушення місцевим господарським судом норм процесуального права, не є підставою, в розумінні приписів ч. 2 ст. 277 ГПК України, для скасування оскаржуваного рішення, оскільки це порушення не призвело до неправильного вирішення справи по суті. Відтак наведені доводи скаржника не впливають на правильність вирішення спору.

Також колегія суддів вважає безпідставними твердження скаржника про те, що справу розглянуто за відсутності відповідача, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду.

Як слідує з матеріалів справи, ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.02.2023 було закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті на 20.03.2023.

В судове засідання 20.03.2023 представник відповідача не з`явився, хоча про розгляд справи судом був повідомлений належним чином про що свідчить наявне в матеріалах справи повідомлення про вручення поштового відправлення за штрих-кодовим ідентифікатором 01054 92327642.

Колегією суддів встановлено, що ухвала Господарського суду міста Києва від 20.02.2023 у даній справі була направлена представнику відповідача 24.02.2023 (згідно відмітки на зворотній стороні ухвали, штрих-кодовий ідентифікатор 0105493102253) та отримана Товариством з обмеженою відповідальністю "Темп-2000" 20.03.2023, що на переконання останнього, згідно ст. 120 ГПК України, не можна вважати належним повідомленням.

Проте колегія суддів сприймає вказані твердження скаржника критично, оскільки згідно інформації із сайту Укрпошти за штрих-кодовим ідентифікатором 0105493102253, відправлення було прийняте поштовим відділенням 27.02.2023, 28.02.2023 відправлення не було вручено під час доставки (інші причини) та лише 20.03.2023 поштове відправлення вручено за довіреністю. Таким чином отримання ухвали суду від 20.02.2023, якою розгляд даної справи по суті призначено на 23.03.2023, безпосередньо залежало від суб`єктивної волі та поведінки скаржника.

Крім того у рішенні від 26 квітня 2007 року у справі «Пономарьов проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що сторони мають вживати заходів, щоб дізнаватись про стан відомого їм судового провадження.

Відповідно до частин першої та третьої статті 4 Закону України «Про доступ до судових рішень» судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України. Для реалізації права доступу до судових рішень, внесених до Реєстру, користувачу надаються можливості пошуку, перегляду, копіювання та роздрукування судових рішень або їхніх частин.

У Єдиному державному реєстрі судових рішень містяться тексти усіх оскаржуваних судових рішень у справі №910/13181/22 у тому числі ухвала Господарського суду міста Києва від 20.02.2023 про призначення справи до розгляду по суті на 20.03.2023.

Вказане свідчить, що заявник мав можливість слідкувати за ходом розгляду своєї справи та брати участь у судових засіданнях.

За наведеного слід дійти висновку, що місцевим господарським судом вчинено належні заходи для завчасного повідомлення відповідача про дату судового засідання, тоді як отримання ухвали суду лише 20.03.2022 залежало виключно від поведінки останнього, у зв`язку із чим посилання скаржника на отримання ухвали місцевого господарського суду в день судового засідання, як на підставу для скасування судового рішення, визнаються судом безпідставними.

Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду вважає, що місцевим господарським судом належним чином досліджено обставини справи та надано цим обставинам відповідну правову оцінку, рішення Господарського суду міста Києва від 20.03.2023 у справі №910/13181/22 відповідає фактичним обставинам справи, не суперечить чинному законодавству України, а тому передбачених законом підстав для зміни чи скасування оскаржуваного рішення в розумінні приписів ст. 277 ГПК України не вбачається, у зв`язку з чим вимоги апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Темп-2000" не підлягають задоволенню.

У зв`язку з відмовою у задоволенні апеляційної скарги та відповідно до ст. 129 ГПК України витрати по сплаті судового збору за її подання покладаються на скаржника.

Що стосується незгоди Товариства з обмеженою відповідальністю "Темп-2000" з додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 05.04.2023 колегія суддів виходить з такого.

Згідно з п. 12 ч. 3 ст. 2 ГПК України однією із основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Судові витрати - це передбачені законом витрати (грошові кошти) сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, понесені ними у зв`язку з її розглядом та вирішенням, а у випадках їх звільнення від сплати - це витрати держави, які вона несе у зв`язку з вирішенням конкретної справи (аналогічний висновок міститься у пункті 49 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2019 у справі №242/4741/16-ц).

Згідно з статтею 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до положень статті 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним з: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Як слідує з матеріалів справи, на підтвердження понесення витрат на правничу допомогу у розмірі 24000,00 грн Товариство з обмеженою відповідальністю "Техноком" надало: договір про надання правничої (правової) допомоги №256/22 від 01.06.2022 укладений з Адвокатським об`єднанням "Радник", додаткову угоду №1 від 01.11.2022 до договору про надання правничої (правової) допомоги, акт наданих послуг від 21.03.2023.

Так, за умовами договору про надання правничої (правової) допомоги №256/22 від 01.06.2022 укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Техноком" та Адвокатським об`єднанням "Радник", адвокатське об`єднання зобов`язалося усіма законними методами та способами надавати правничу (правовоу) допомогу клієнту з усіх питань, які виникають під час провадження ним господарської діяльності, в обсязі та на умовах, передбачених цим договором, в тому числі в усіх справах, які пов`язані чи пожуть бути пов`язані із захистом та відновленням порушених, оспорюваних невизнаних його прав та законних інтересів, а клієнт зобов`язується оплатити такі послуги.

Згідно розділу 2 договору, одвокатське об`єднання, з метою належного надання клієнту послуг, на підставі відповідних замовлень (доручень) останнього, приймає на себе, зокрема, обов`язки щодо надання консультацій, підготовки правових позицій, представляти інтереси клієнта в судах, готувати проекти процесуальних документів та інших документів правового характеру.

Відповідальними особами за виконання договору від клієнта є Петренко С.Д., Петренко О.С., Рись С.Й., від адвокатського обєднання - Костянецький М.В., Карандашов Я.О.

01.11.2022 сторони уклали додаткову угоду №1 до договору про надання правничої (правової) допомоги №256/22 від 01.06.2022, згідно якої сторони домовились, що адвокатське об`єднання зобов`язується надати клієнту правову допомогу, яка полягає у вивченні наявних документів, формуванні правової позиції, складанні процесуальних документів та представлення інтересів клієнта в суді у спорі з Товариством з обмеженою відповідальністю "Темп-2000" щодо стягнення з останнього заборгованості за поставлений товар відповідно до видаткових накладних №05-01/7 від 05.01.2022, №10-01/4 від 10.01.2022, №12-01/1 від 12.01.2022, №14-01/2 від 14.01.2022, №14-01/10 від 14.01.2022, №17-01/3 від 17.01.2022, №19-01/1 від 19.01.2022, №24-01/2 від 24.01.2022, №26-01/1 від 26.01.2022, №28-01/5 від 28.01.2022, №01-02/4 від 01.02.2022, №04-02/3 від 04.02.2022, №08-02/2 від 08.02.2022, №11-02/2 від 11.02.2022, №15-02/3 від 15.02.2022, №17-02/7 від 17.02.2022, №22-02/3 від 22.02.2022.

Відповідно до п. 2 додаткової угоди, вартість надання правової допомоги (гонорар) становить:

- за вивчення наявних документів, формування правової позиції та складання позовної заяви - 12000,00 грн;

- за складання інших процесуальних документів (ніж позовна заява та апеляційна/касаційна скарга) - 4000,00 грн за кожен документ;

- за представлення інтересів клієнта в суді - 4000,00 грн.

Таким чином, сторони погодили фіксовану оплату за надані послуги та за участь у судових засіданнях.

Із акту наданих послуг від 21.03.2023 вбачається, що адвокатським об`єднанням була надана правова допомога у справі №910/13181/22 на загальну суму 24000,00 грн, а саме: вивчення докуметів, формування правової позиції та складання позовної заяви - 12000,00 грн; складання відповіді на відзив на позовну заяву - 4000,00 грн; представлення інтересів клієнта під час судових засідань 20.02.2023 та 20.03.2023 - 4000,00 грн.

Колегія суддів відмічає, що за змістом п. 1 ч. 2 ст. 126, ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (п. 1 ч. 2 ст. 126 цього Кодексу).

Як убачається з матеріалів справи, позивачем крім позовної заяви подано до суду першої інстанції відповідь на відзив. Також адвокат Костянецький М.В. брав участь у судових засіданнях 20.02.2023 та 20.03.2023 Господарського суду міста Києва з розляду позову. Тобто, перелік наданих адвокатом послуг клієнту відповідають тим, що зафіксовані в акті наданих послуг від 21.03.2023. Наданими позивачем документами підтверджується розмір понесених витрат на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 24000,00 грн.

У поданій апеляційній скарзі відповідач зазначає, що витрати позивача на професійну правничу допомогу є неспівмірними з обсягом наданих адвокатом послуг та складністю справи. Відповідач стверджує, що предмет доказування в даній справі охоплює незначну кількість обставин та фактів, які підлягають дослідженню, а також не потребує додаткового детального вивчення судової практики, позаяк категорія даного спору не відноситься до складної.

Північний апеляційний господарський суд звертає увагу, що втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень частини 4 статті 126 ГПК України можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях статті 627 ЦК України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у статті 43 Конституції України.

Чинним процесуальним законодавством не передбачено обов`язку сторони, яка заявляє клопотання про відшкодування витрат на правничу допомогу, доводити обґрунтованість їх ринкової вартості.

У свою чергу, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини п`ята, шоста статті 126 ГПК України).

Верховний Суд неодноразово вказував на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (постанова Верховного Суду від 14.11.2019 у справі №826/15063/18, п. 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц).

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що зокрема, у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі №905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі №922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

При цьому обставини відшкодування витрат на професійну правничу допомогу є предметом оцінки у кожному конкретному випадку, а сама лише незгода скаржника з наданою судом оцінкою відповідних доказів, які підтверджують факт надання професійної правничої допомоги, а також оцінкою обставин критерію реальності адвокатських витрат, критерію розумності їх розміру тощо на предмет їх відповідності статті 129 ГПК України, не свідчать про незаконність оскаржуваного судового рішення.

Враховуючи викладене та беручи до увагу, що рішенням суду у справі №910/13181/22 позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Техноком" задоволено повністю, враховуючи обставини даної справи, предмет та підстави позовних вимог, погоджений між клієнтом та адвокатським об`єднанням розмір гонорару, Північний апеляційний господарський суд не вбачає порушень норм законодавства при задоволенні заяви позивача про розподіл судових витрат та стягнення з відповідача відповідних витрат у розмірі 24000,00 грн, і вважає, що присуджений до стягнення їх розмір відповідає критеріям справедливості, пропорційності та верховенства права, є співмірним зі складністю справи та виконаними адвокатами роботами (наданими послугами), обсягом наданих послуг та виконаних робіт, і ціною позову.

При цьому, суд апеляційної інстанції відмічає, що належних доказів або обґрунтувань, які свідчили б про неправильність розрахунку витрат або про неналежність послуг адвоката у справі, відповідачем не надано, тоді як самі лише посилання на неспівмірність витрат та незгода із сумою понесених витрат на професійну правничу допомогу не можуть бути підставою для відмови у задоволенні клопотання позивача про розподіл судових витрат. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 15.05.2020 у справі №910/5410/19.

Перевіривши матеріали справи, з урахуванням доводів скаржника, суд дійшов висновку, що відповідачем не доведено неспівмірності розміру витрат позивача на оплату послуг адвоката за розгляд справи в суді першої інстанції.

Разом з тим Північний апеляційний господарський суд наголошує, що метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої ухвалене рішення, понесених збитків, але й спонукання боржника утримуватися від вчинення дій, що в подальшому спричиняють необхідність поновлення порушених прав та інтересів позивача (подібний висновок викладений в постановах Верховного Суду від 04.10.2021 від №640/8316/20, від 21.10.2021 у справі №420/4820/19 тощо).

За наведених обставин, доводи викладені скаржником в апеляційній скарзі не можуть бути підставою для відмови у покладенні на відповідача 24000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

З огляду на вказані обставини, ґрунтуючись на матеріалах справи, апеляційний суд вважає, що додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 05.04.2023 у справі №910/13181/22 також прийнято з повним та усебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Темп-2000" не підлягає задоволенню.

Розподіл судових витрат у зв`язку з розглядом даної апеляційної скарги судом не здійснюється, оскільки відповідачем оскаржено додаткове рішення щодо вирішення питання про розподіл судових витрат, тоді як плата судового збору за подання апеляційної скарги на додаткове рішення Законом України «Про судовий збір» не передбачена.

Керуючись ст. ст. 267 - 285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Темп-2000" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 20.03.2023 та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 05.04.2023 у справі №910/13181/22 залишити без змін.

3. Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 20.03.2023 покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю "Темп-2000".

4. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у строк двадцять днів з дня складення її повного тексту.

Повний текст постанови складено 28.06.2023.

Головуючий суддя В.В. Шапран

Судді В.В. Андрієнко

С.І. Буравльов