Рішення

від 27.06.2023 по справі 295/1844/23

БОГУНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. ЖИТОМИРА

Справа №295/1844/23

Категорія 76

2/295/1230/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.06.2023 року м. Житомир

Богунський районний суд міста Житомира в складі:

головуючого судді Єригіної І.М.,

секретаря судового засідання Барашивець Т.С.,

за участю:

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача адвоката Шостак С.В.,

представників відповідача Насонова Р.А., ОСОБА_2 ,

представника відповідача адвоката Пчелінової М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Житомирського обласного літературного музею Житомирської обласної ради про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу,

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 , звернулась до суду з позовом та просить суд визнати незаконним та скасувати наказ Житомирського обласного літературного музею Житомирської обласної ради №12-К від 06.01.2023 про звільнення ОСОБА_1 з посади наукового співробітника; поновити позивача ОСОБА_1 на роботі в Житомирському обласному літературному музеї Житомирської обласної ради з 16.01.2023; стягнути з Житомирського обласного літературного музею Житомирської обласної ради на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 17.01.2023 до дня ухвалення рішення у справі.

В подальшому позивачем 06.03.2023 року подана уточнена позовна заява, в якій остання просить суд, зокрема, стягнути з Житомирського обласного літературного музею Житомирської обласної ради на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 100 000,00 грн.

Позивач мотивує свої вимоги тим, що 05.01.2020 року вона була призначена на посаду наукового співробітника в Житомирський обласний літературний музей Житомирської обласної ради, про що є запис в трудовій книжці. 16.01.2023 наказом № 12-К позивача звільнено з посади наукового співробітника на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України у зв`язку зі скороченням штату. Вважає звільнення незаконним, таким що не відповідає вимогам чинного законодавства з наступних підстав. У вересні 2022 року позивача було повідомлено про заплановане звільнення. У наданому документі, вона зазначила, що погоджується на переведення на іншу посаду. Проте дане повідомлення було проігнороване відповідачем. Всупереч вимогам ст. 49-2 КЗпП України відповідач не запропонував позивачу вакантні посади за професією чи спеціальністю, хоча повинен був це зробити на виконання вимог чинного законодавства. Зазначила, що вона має вищу філологічну освіт, була єдиним співробітником, хто мав потрібну спеціальність, серед усіх працюючих на час скорочення штату. Згідно свідоцтва про підвищення кваліфікації позивач у період з 22.11.2021 по 27.11.2021 пройшла курс підвищення кваліфікації в обласному центрі підвищення кваліфікації працівників культури, мистецтва та туризму Житомирської обласної ради в групі керівників та наукових співробітників музеїв області. Крім того, відповідач при звільненні порушив вимоги ст. 42 КЗпП України не врахувавши того, що позивач має переважне право на залишення на роботі при вивільнені працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, з огляду на те, що вона є одинокою матір`ю та сама виховує неповнолітнього сина ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується Витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про народження із зазначенням відомостей про батька відповідно до ч. 1 ст. 135 СК України. У позасудовому порядку вирішити вказане питання не вдається за можливе, тому позивач звернулась до суду.

21.02.2023 року ухвалою Богунського районного суду м. Житомира прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі у порядку спрощеного позовного провадження.

Позивач ОСОБА_1 та представник позивача адвокат Шостак С.В. в судовому засіданні просили позовні вимоги задовольнити, надавали пояснення аналогічні викладеним у поданій позовній заяві.

Представники відповідача Житомирського обласного літературного музею Житомирської обласної ради Насонов Р.А., ОСОБА_2 , адвокат Пчелінова М.В. заперечували проти задоволення позову в повному обсязі, вказуючи на його необґрунтованість з підстав, що містить зміст відзиву, долученого до матеріалів справи.

Заслухавши учасників справи в судовому засіданні, дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані у справі письмові докази в їх сукупності, суд дійшов наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно ч. 1 ст. 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється порядку іншого судочинства.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 232 Кодексу законів про працю України, безпосередньо в районних міських судах розглядаються трудові спори за заявами працівників про поновлення на роботі незалежно від підстав припинення трудового договору, зміну дати і формулювання причини звільнення, оплату за час вимушеного прогулу або виконання нижче оплачуваної роботи, за винятком спорів працівників, вказаних у частині третій статті 221 і статті 222 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини й основних свобод, ратифікованої Верховною Радою України 17.07.1997 року, кожний при вирішенні питання про його цивільні права і обов`язки має право на відкритий і справедливий судовий розгляд незалежним і безстороннім судом. Складовою частиною справедливого судочинства є доступ до судової процедури з усіма атрибутами контролю за порушеннями при звільненні з роботи з боку працедавців - власників та керівників господарських товариств, підприємств, установ, організацій.

Статтею 43 Конституції України проголошено право кожної людини на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, які він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та закріплено гарантії реалізації права на працю, що включає право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижче від визначеної законом.

Судом встановлено, що 15.01.2020 ОСОБА_1 була призначена на посаду наукового співробітника в Житомирський обласний літературний музей Житомирської обласної ради, що підтверджується наказом (розпорядженням) № 2-К від 13.01.2020 року та записом трудової книжки.

За даними долучених до матеріалів справи копіями дипломів та трудових книжок, ОСОБА_1 має диплом спеціаліста Житомирського державного університету імені Івана Франка за спеціальністю «Педагогіка і методика середньої освіти. Українська мова і література та мова і література (німецька)» та здобула кваліфікацію вчителя української мови і літератури та німецької мови і літератури. Згідно Свідоцтва про підвищення кваліфікації №744 від 27.11.2021 року у період з 22.11.2021 року по 27.11.2021 року пройшла курс підвищення кваліфікації в обласному центрі підвищення кваліфікації працівників культури, мистецтва ти туризму Житомирської обласної ради в групі керівників та наукових співробітників музеїв області.

14.07.2022 року на засіданні 11 сесії VIII скликання Житомирської обласної ради, керуючись ст. ст. 43, 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», ст.ст. 104-107 Цивільного кодексу України, з метою оптимізації витрат, розглянувши подання обласної військової адміністрації від 06.07.2022 №3829/2-22/45, враховуючи рекомендації постійних комісій обласної ради з гуманітарних питань від 11.07.2022, з питань комунальної власності та майнових відносин від 11.07.2022, прийнято рішення № 408 про припинення Житомирського обласного літературного музею Житомирської обласної ради шляхом приєднання його до комунального закладу «Житомирський обласний краєзнавчий музей» Житомирської обласної ради.

На виконання рішення № 408 від 14.07.2023 року утворено комісію з припинення Житомирського обласного літературного музею.

На виконання Порядку припинення Житомирського обласного літературного музею Житомирської обласної ради, що є додатком №2 до Рішення обласної ради від 14.07.2022, працівників музею і позивача, зокрема, письмово попереджено про наступне звільнення або переведеня у зв`язку із припиненням Житомирського обласного літературного музею Житомирської обласної ради.

Так, згідно письмового повідомлення від 18.07.2022 головою комісії з припинення ОСОБА_4 позивача було повідомлено про те, що «відповідно до п. 2 Порядку та строків припинення Житомирського обласного літературного музею Житомирської обласної ради додатку № 2 до рішення Житомирської обласної ради № 408 від 14.07.2022 «Про припинення Житомирського обласного літературного музею Житомирської обласної ради реорганізувавши його шляхом приєднання до комунального закладу «Житомирський обласний краєзнавчий музей» Житомирської обласної ради, працівники будуть звільнені або переведені у зв`язку з припиненням Житомирського обласного літературного музею Житомирської обласної ради».

З даним повідомленням позивачка ознайомилася 19.07.2022 року, про що засвідчила власноручним підписом на аркуші даного повідомлення з написом: «Погоджуюсь на переведення».

01.11.2022 року постійно діючою комісією обласної ради з гуманітарних питань, начальником управління майном виконавчого апарату обласної ради та начальником управління культури та туризму Житомирської обласної державної адміністрації погоджено структуру та штатну чисельність комунального закладу «Житомирський обласний краєзнавчий музей» Житомирської обласної ради .

14.11.2022 року маючи погоджену структуру та штатну чисельність Комунального закладу «Житомирський обласний краєзнавчий музей» Житомирської обласної ради відповідач запропонував ОСОБА_1 посаду музейного доглядача відділу Житомирський обласний літературний музей комунального закладу «Житомирський обласний краєзнавчий музей» Житомирської обласної ради.

При цьому було враховано продуктивність праці і кваліфікацію наукових співробітників Житомирського обласного літературного музею станом на 14.07.2022, кількість оформлених ними наукових паспортів, проведених екскурсій та інших наукових заходів протягом 2021, 2022 років відповідно до порівняльного аналізу продуктивності праці і кваліфікації наукових співробітників/працівників Житомирського обласного літературного музею.

Позивач відмовилася ставити свій підпис на вказаному повідомленні, тим самим відмовившись від запропонованого переведення. Про відмову підпису на повідомленні про запропоновану посаду 14.11.2022 складено акт за участю членів комісії з припинення.

10.01.2023 року головою комісії з припинення за участі членів комісії з припинення Житомирського обласного літературного музею Житомирської обласної ради складено акт про відмову підпису на повідомленні про запропоновану посаду. Згідно даного акту ОСОБА_1 - науковий співробітник Житомирського обласного літературного музею Житомирської обласної ради, перебуваючи у службовому кабінеті ОСОБА_4 , відмовилась ставити свій підпис про згоду на письмовому повідомленні про запропоновану посаду, а також відмовилася надати письмове заперечення щодо запропонованої посади.

16.01.2023 року на засіданні комісії з припинення Житомирського обласного літературного музею Житомирської обласної ради прийнято рішення звільнити ОСОБА_1 з посади наукового співробітника Житомирського обласного літературного музею Житомирської обласної ради з 16.01.2023 року згідно п. 1 ст. 40 КЗпП України.

Наказом за № 12-К від 16.01.2023 року звільнено ОСОБА_1 , наукового співробітника Житомирського обласного літературного музею Житомирської обласної ради, 16.01.2023 року згідно п. 1 ст. 40 КЗпП України у зв`язку з реорганізацією та скороченням штату працівників Житомирського обласного літературного музею Житомирської обласної ради.

З позивачем проведено розрахунок при звільненні та виплачено вихідну допомогу у розмірі 1 середньомісячного заробітку; компенсацію за 32 календарних дні невикористаної щорічної відпустки за період роботи з 15.01.2022 по 16.01.2023; компенсацію за 10 календарних днів невикористаної додаткової соціальної відпустки за період з 01.01.2023 по 16.01.2023.

16.01.2023 року відповідальною за кадрову роботу Житомирського обласного літературного музею Житомирської обласної ради Житомирської області в присутності ще трьох співробітників музею складено акт №1 про те, що трудова книжка ОСОБА_1 отримана особисто 16.01.2023, про що свідчить власноруч написана розписка; з наказом про звільнення ОСОБА_1 ознайомилась, але від підпису та отримання копії наказу відмовилась, також відмовилась від підпису в особовій картці та журналі обліку трудових книжок

Статтею 141 Кодексу законів про працю України передбачено обов`язок власника або уповноваженого ним органу правильно організувати працю працівників, створювати умови для зростання продуктивності.

Згідно ч. 3 ст. 64 Господарського кодексу України, підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис.

У відповідності до частини 1 ст. 36 Кодексу законів про працю України, однією з підстав для припинення трудового договору є його розірвання з ініціативи власника або уповноваженого ним органу.

Згідно ч. 3 ст. 36 Кодексу законів про працю України, у разi змiни власника підприємства, а також у разі його реорганiзацiї (злиття, приєднання, подiлу, видiлення, перетворення) дія трудового договору працiвника продовжується. Припинення трудового договору з iнiцiативи власника або уповноваженого ним органу можливе лише у разi скорочення чисельностi або штату працiвникiв (пункт 1 частини першої статтi 40).

Відповідно до ч. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом, серед іншого, у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

При звільненні за п. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України діють переваги на залишення на роботі, що встановлені ст. 42 Кодексу законів про працю України.

У постанові по справі №761/23325/17 від 15.06.2021 року Верховний Суд вказав: «…Процедура звільнення працівника у разі скорочення має відбуватися на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, відповідно до якого скорочення чисельності або штату працівників - одна з підстав для розірвання трудового договору. Розірвання трудового договору за зазначеною підставою відбувається в разі реорганізації підприємства (через злиття, приєднання, поділ, виділення, перетворення), зміни його власника, ухвалення власником або уповноваженим ним органом рішення про скорочення чисельності або штату у зв`язку з перепрофілюванням, а також з інших причин, які супроводжуються змінами у складі працівників за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професією...».

У постанові № 761/25605/17 від 21.02.2020 р. Верховний Суд наголосив на факторах, які можуть бути передумовою для скорочення чисельності або штату працівників. Так, у Постанові вказано: «…Факторами, якими може бути зумовлена потреба скорочення чисельності або штату працівників є, зокрема: наміри роботодавця матеріально стимулювати працівників для здійснення потрібного обсягу робіт меншою кількістю персоналу через суміщення професій (посад), розширення зони обслуговування або збільшення обсягу виконуваної роботи, для чого працівникам встановлюються відповідні доплати за рахунок утвореної економії фонду заробітної плати; вдосконалення виробництва за допомогою автоматизації виробничих процесів, упровадження яких зумовлює зменшення кількості працівників певних професій і спеціальностей, потрібних для виконання роботи; перепрофілювання підприємства; зменшення обсягу виробництва продукції; інші несприятливі фактори та кризові явища у соціально-економічному розвитку суспільства…».

Тобто, у вказаних вище рішеннях фактично Верховний Суд підтверджує, що роботодавець не може безпідставно здійснювати скорочення штату чи чисельності працівників, а також вказує на обставини, які мають бути підставною та передувати скороченню та вказують на те, що воно є законним та обґрунтованим.

Відповідно до ч. 1 ст. 49-2 Кодексу законів про працю України, про наступне вивільнення працiвникiв персонально попереджають не пізніше нiж за два мiсяцi. При вивільненні працівників у випадках зміни в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.

Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

Відповідно до роз`яснень п. 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» №9 від 6 листопада 1992 року, розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за п. 1 ст. 40 КЗпП, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

Верховний Суд у постанові по справі № 761/41149/16-ц від 29.01.2020 року надав роз`яснення застосуванню вказаної норми, вказавши: «…Оскільки обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.

Працевлаштування попередженого про звільнення у зв`язку із скороченням штату працівника є обов`язком роботодавця, і такий обов`язок роботодавцем повинен виконуватися добросовісно без застосування надмірного формалізму, оскільки працівник є більш вразливою стороною трудових правовідносин…».

Окрім того, Конвенцією Міжнародної організації праці про припинення трудових відносин з ініціативи роботодавця 1982 року у пункті а частини 2 статті 9 визначено, що тягар доведення наявності законної підстави для звільнення, як це визначено в статті 4 цієї Конвенції, лежить на роботодавці.

Відтак, прийняття рішення про скорочення штату або чисельності працівників хоч і є правом роботодавця, однак таке право не є абсолютним, оскільки судом визначено невиключний перелік підстав, що свідчать про обґрунтованість такого рішення.

Згідно із ч. 1 ст. 81 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог або заперечень, надавши докази відповідно до вимог ст.ст. 77-80 Цивільного процесуального кодексу України.

Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 Цивільного процесуального кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Цивільного процесуального кодексу України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Таким чином, належними вважаються докази, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення сторін або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Вони мають належати до складу підстав позову або підстав заперечень проти нього і характеризуватися значущістю для визначення спірних правовідносин та зумовленістю цих фактів нормами матеріального права.

Відповідачем було дотримано вимоги, передбаченої ст. 49-2 КЗпП України, про що свідчить письмове попередження про заплановане вивільнення або переведення у зв`язку із скороченням штату працівників від 18.07.2022.

Стосовно переважного права позивача у залишенні на роботі, суд зазначає, відповідно до частини 2 статті 49-2 КЗпП України, при вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Переважне право на залишення на роботі при вивільненні працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці врегульоване статтею 42 КЗпП України.

Диспозиція даної статті не могла бути застосована при звільненні позивача, оскільки дане право має враховуватись при наявності двох чи більше однакових посад, одна з яких скорочується. У даному ж випадку усі посади «науковий співробітник» було скорочено, що підтверджується штатним розписом, введеним в дію з 01.11.2022 року.

Окрім того матеріалами позовної заяви не доведено належними доказами, що позивач є одинокою матір`ю та в її сім`ї немає інших осіб з самостійним доходом.

Долучену до матеріалів справи копію Витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про народження із зазначенням відомостей про батька відповідно до ч. 1 ст 135 СК України датований 15.04.2016 р., суд оцінює критично, оскільки з часу видачі цього витягу у позивача міг змінитися цивільний стан.

Звертаючись до суду із позовом, ОСОБА_1 вказала, що їй завдано моральну шкоду, внаслідок незаконного звільнення, що мало місце 16.01.2023 з вини відповідача, зазнала душевних страждань, спричинених хвилюваннями, нервовим стресом, та вимушена була докладати додаткових зусиль для організації свого подальшого життя внаслідок відсутності доходу від трудової діяльності, яка була єдиним джерелом доходу для позивачки та її сім`ї, що має статус малозабезпеченої, в якій вона є єдиним годувальником.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач не надав суду доказів своїх моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру.

Посилання позивача про врахування втрати часу на відвідування державної служби зайнятості, звернення за правовою допомогою, вимушених змін у життєвих стосунках не знайшло свого підтвердження.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності за ст. 1167 ЦК України обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні, а тому, позивач у цій справі повинен довести належними та допустимими доказами завдання йому шкоди, і що дії або бездіяльність відповідача є підставою для відшкодування шкоди у розумінні ст.1167,1174 ЦК України.

При цьому, сам факт звільнення позивача за п. 1 ст. 40 КЗпП України у зв`язку з реорганізацією та скороченням штату працівників Житомирського обласного літературного музею Житомирської обласної ради безумовно не породжує наслідки цивільно-правового характеру і не може бути доказом того, що дії чи бездіяльність відповідача заподіяли позивачу моральної шкоди.

Таким чином, посилання позивача на його моральні страждання внаслідок неналежних дій відповідача свого підтвердження не знайшли, оскільки не надано доказів на підтвердження наявності факту заподіяння моральних страждань чи втрат немайнового характеру. Відповідно, доведення заподіяння моральної шкоди, причинного зв`язку між шкодою і неналежними діяннями відповідача, що на підставі ст.81 ЦПК України, є його процесуальним обов`язком.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до положень ч. 1, 3 ст. 89 Цивільного процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Проаналізувавши зібрані у справі докази у їх сукупності, наведені сторонами доводи та заперечення з приводу предмету позову, суд вважає, що відповідачем не порушено жодних прав, законних інтересів позивача та вимог чинного законодавства України, а тому правові підстави позивача, наведені на обґрунтування позовних вимог, суд вважає безпідставними.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позов ОСОБА_1 до Житомирського обласного літературного музею Житомирської обласної ради про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди є безпідставним та таким, що не підлягає до задоволення.

На підставі вищевикладеного, відповідно до вимог ст. ст. 36, 40, 42, 49-2, 141 Кодексу законів про працю України, Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» №9 від 6 листопада 1992 року, ст.ст. 2, 4, 6-13, 82, 89, 133, 141, 258, 259, 263-265, 268, 272, 273, 279, 352, 354 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Житомирського обласного літературного музею Житомирської обласної ради про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди, відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржено безпосередньо до Житомирського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення або складення повного судового рішення.

Суддя І.М. Єригіна