Постанова

від 28.06.2023 по справі 380/1427/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 червня 2023 рокуЛьвівСправа № 380/1427/20 пров. № А/857/12005/22

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Довгополова О.М.,

суддів Гудима Л.Я., Коваля Р.Й.,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Львові апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - Бохняка Мирона Степановича на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 27 червня 2022 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Львівської міської ради, міського голови Львова Садового Андрія Івановича, Інспекції Державного архітектурно-будівельного контролю у м. Львові, з участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Громадської організації «Народна дія Львів», Міністерства культури та інформаційної політики України, на стороні відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Мега-Тех», Товариства з обмеженою відповідальністю «Галпроектмонтаж» про визнання протиправними дій, визнання протиправним та скасування рішення, -

суддя (судді) в суді першої інстанції - Сасевич О.М.,

час ухвалення рішення: 15:40:52,

місце ухвалення рішення - м. Львів,

дата складання повного тексту рішення: 07.07.2022,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Виконавчого комітету Львівської міської ради, міського голови Львова Садового Андрія Івановича, Інспекції Державного архітектурно-будівельного контролю у м. Львові, з участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Громадської організації «Народна дія Львів», Міністерства культури та інформаційної політики України, на стороні відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Мега-Тех», Товариства з обмеженою відповідальністю «Галпроектмонтаж» (з урахуванням заяви від 27.09.2021 про збільшення позовних вимог) про визнання протиправним та скасування рішення Виконавчого комітету Львівської міської ради від 16.08.2019 року №783 «Про затвердження містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкта будівництва на будівництво ПП «Мега-Тех» та ТзОВ «Галпроектмонтаж» торгово-фінансового центру з підземною автостоянкою у двох рівнях на вул. Волоській, 1, 1-А, вул. Шота Руставелі, 13 у м. Львові зі знесенням існуючих будівель»; визнання протиправними дій Львівського міського голови Садового Андрія Івановича щодо незабезпечення та недотримання Виконавчим комітетом права на охорону культурної спадщини, права на безпеку, права на правову визначеність та інтересів територіальної громади, а також чіткий прояв дискримінації позивача як інваліда та члена територіальної громади міста Львова при підготовці і прийнятті Виконавчим комітетом Львівської міської ради рішення №783 від 16.08.2019 «Про затвердження містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкта будівництва на будівництво ПП «Мега-Тех» та ТзОВ «Галпроектмонтаж» торгово-фінансового центру з підземною автостоянкою у двох рівнях на вул. Волоській, 1, 1-А, вул. Шота Руставелі, 13 у м. Львові зі знесенням існуючих будівель»; визнання протиправним та скасування дозволу Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю від 19.05.2020 №ЛВ112201401041 на будівельні роботи на будівництво ПП «Мега-Тех» та ТзОВ «Галпроектмонтаж» торгово-фінансового центру з підземною автостоянкою у двох рівнях на вул. Волоській, 1, 1-А, вул. Шота Руставелі, 13 у м. Львові зі знесенням існуючих будівель, визнання протиправним та скасування повідомлення про початок виконання підготовчих робіт, яке зареєстроване Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю за №010200591212 для будівництва ПП «Мега-Тех» та ТзОВ «Галпроектмонтаж» торгово-фінансового центру з підземною автостоянкою у двох рівнях на вул. Волоській, 1, 1-А, вул. Шота Руставелі, 13 у м. Львові зі знесенням існуючих будівель.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 27 червня 2022 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішення мотивоване тим, що відповідачем як суб`єктом владних повноважень доведено правомірність своїх дій.

Не погодившись із ухваленим судовим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу. Вважає, що таке прийняте з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, просить його скасувати та винести нове рішення про задоволення позову.

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що судом залишено поза увагою те, що відповідачем було видано третій особі містобудівні умови та обмеження з порушенням вимог містобудівного законодавства й законодавства у сфері охорони культурної спадщини, а також із втручанням в його майнові права. Вважає, що мало місце незаконна реєстрація повідомлення про початок виконання підготовчих робіт, а також видача дозволу на виконання будівельних робіт.

Вважає, що спірне рішення про затвердження містобудівних умов та обмежень суперечить положенням Порядку визначення меж та режимів використання історичних ареалів населених місць, обмеження господарської діяльності на території історичних ареалів населених місць, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 13.03.2002 року №318.

Зазначає, що рішення, яке ним оскаржене, було прийняте на підставі незаконно розробленого детального плану території (відповідно до рішення Виконавчого комітету Львівської міської ради від 31.01.2017 року №71 «Про розроблення детального плану території у районі вул. Волоської», рішення Виконавчого комітету Львівської міської ради від 03.12.2018 року №1314 «Про погодження детального плану території у районі вул. Волоської», ухвала Львівської міської ради від 20.12.2018 року №4441 «Про затвердження детального плану території у районі вул. Волоської»), що не враховує інтереси інших зацікавлених осіб (власників нерухомості на відповідній території).

Також зазначає, що мали місце порушення при видачі дозволу на будівельні роботи на будівництво об?єкта на вул. Волоській, 1, 1-А, вул. Шота Руставелі, 13 у м. Львові та при реєстрації відповідного повідомлення про початок виконання підготовчих робіт.

Також вважає, що міський голова не забезпечив повноти та законності прийняття містобудівної документації, зокрема, детального плану території в районі вул. Волоської, не надав його креслень у повному складі ані для ознайомлення територіальної громади на громадських слуханнях, ані до матеріалів справи.

Згідно п. 1 ч.1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що ТзОВ «Мега-Тех» (раніше ПП «Мега-Тех»), ТзОВ «Галпроектмонтаж» є власниками та користувачами ряду земельних ділянок на вул. Волоській, 1, вул. Волоській, 1-А, вул. Шота Руставелі, 13 у м. Львові, а саме: площею 0,2182 га (кадастровий номер 4610136600:07:005:0047, вид цільового призначення - для будівництва та обслуговування будівель ринкової інфраструктури (адміністративних будинків, офісних приміщень та інших будівель громадської забудови, які використовуються для здійснення підприємницької та іншої діяльності, пов`язаної з отриманням прибутку), категорія земель - землі житлової та громадської забудови, вид використання - для будівництва та обслуговування торгово-офісного комплексу з підземним паркінгом); площею 0,0420 га (кадастровий номер 4610136600:07:005:0025, вид цільового призначення - для будівництва та обслуговування будівель ринкової інфраструктури (адміністративних будинків, офісних приміщень та інших будівель громадської забудови, які використовуються для здійснення підприємницької та іншої діяльності, пов`язаної з отриманням прибутку), категорія земель - землі житлової та громадської забудови, вид використання - для будівництва та обслуговування торгово-офісного комплексу з підземним паркінгом); площею 0,0044 га (кадастровий номер 4610136600:07:005:0040, вид цільового призначення - для будівництва та обслуговування будівель ринкової інфраструктури (адміністративних будинків, офісних приміщень та інших будівель громадської забудови, які використовуються для здійснення підприємницької та іншої діяльності, пов`язаної з отриманням прибутку), категорія земель - землі житлової та громадської забудови, вид використання - для будівництва та обслуговування будівель ринкової інфраструктури (адміністративних будинків, офісних приміщень та інших будівель громадської забудови, які використовуються для здійснення підприємницької та іншої діяльності, пов`язаної з отриманням прибутку), площею 0,1909 га (кадастровий номер 4610136600:07:005:0041, вид цільового призначення - для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови, категорія земель - землі житлової та громадської забудови, вид використання - для обслуговування існуючої будівлі).

Маючи намір забудови зазначених вище земельних ділянок, треті особи звернулися до Львівської міської ради щодо видачі містобудівних умов та обмежень. Рішенням Виконавчого комітету Львівської міської ради від 16.08.2019 №783 «Про затвердження містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкта будівництва на будівництво ПП «Мега-Тех» та ТзОВ «Галпроектмонтаж» торгово-фінансового центру з підземною автостоянкою у двох рівнях на вул. Волоській, 1, 1-А, вул. Шота Руставелі, 13 у м. Львові зі знесенням існуючих будівель» заявникам було надано відповідні містобудівні умови та обмеження.

Окрім того, в подальшому органом державного архітектурно-будівельного контролю було зареєстровано відповідне повідомлення №010200591212 про початок виконання підготовчих робіт і видано дозвіл від 19.05.2020 року №ЛВ112201401041 на будівельні роботи на будівництво ПП «Мега-Тех» та ТзОВ «Галпроектмонтаж» торгово-фінансового центру з підземною автостоянкою у двох рівнях на вул. Волоській, 1, 1-А, вул. Шота Руставелі, 13 у м. Львові зі знесенням існуючих будівель.

Не погоджуючись з такими рішеннями та діями, вважаючи їх такими, що порушують його права й інтереси, стверджуючи про те, що плановане будівництво суперечить вимогам містобудівної документації, порушуватиме архітектурно-просторову організацію історичного ареалу м. Львова та негативно на нього впливатиме, оцінюючи їх як такі, що вчинені з порушенням вимог законодавства та всупереч їх приписам, позивач оскаржив відповідні рішення, дозвіл, повідомлення та дії відповідачів до суду.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції і вважає його таким, що відповідає обставинам справи та правильному застосуванню норм матеріального права з огляду на наступне.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить із того, що відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Встановлює правові та організаційні основи містобудівної діяльності і спрямований на забезпечення сталого розвитку територій з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів Закон України «Про регулювання містобудівної діяльності» від 17 лютого 2011 року № 3038-VI (в редакції, чинній на час спірних правовідносин) (далі - Закон № 3038-VI).

Як передбачено п. 8 ч. 1 ст. 1 Закону № 3038-VI містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки - це документ, що містить комплекс планувальних та архітектурних вимог до проектування і будівництва щодо поверховості та щільності забудови земельної ділянки, відступів будинків і споруд від червоних ліній, меж земельної ділянки, її благоустрою та озеленення, інші вимоги до об`єктів будівництва, встановлені законодавством та містобудівною документацією.

Згідно з ч. 3 ст. 29 Закону № 3038-VI містобудівні умови та обмеження надаються відповідними уповноваженими органами містобудування та архітектури на підставі містобудівної документації на місцевому рівні на безоплатній основі за заявою замовника, до якої додаються: 1) копія документа, що посвідчує право власності чи користування земельною ділянкою, або копія договору суперфіцію; 2) копія документа, що посвідчує право власності на об`єкт нерухомого майна, розташований на земельній ділянці, або згода його власника, засвідчена в установленому законодавством порядку (у разі здійснення реконструкції або реставрації); 3) викопіювання з топографо-геодезичного плану М 1:2000; 4) витяг із Державного земельного кадастру.

Для отримання містобудівних умов та обмежень до заяви замовник також додає містобудівний розрахунок, що визначає інвестиційні наміри замовника, який складається у довільній формі з доступною та стислою інформацією про основні параметри об`єкта будівництва.

Цей перелік документів для надання містобудівних умов та обмежень є вичерпним.

Витяг з містобудівного кадастру для формування містобудівних умов та обмежень до документів замовника додає служба містобудівного кадастру (у разі її утворення).

Перелік об`єктів будівництва, для проектування яких містобудівні умови та обмеження не надаються, визначає центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування.

Відповідно до ч. 5 ст. 26 Закону № 3038-VI, отримання замовником або проектувальником вихідних даних є першим етапом проектування та будівництва об`єктів. А відповідно до ст. 4 Закону України «Про архітектурну діяльність», підготовка містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки є початковим етапом комплексу робіт зі створення об`єкта архітектури.

Відтак, як вірно зазначено судом, реалізація права власника чи користувача земельної ділянки щодо її забудови здійснюється в тому числі з обов?язковим отриманням необхідних вихідних даних для проектування, складовими яких є містобудівні умови та обмеження.

Як передбачено ст. 14 Закону України «Про основи містобудування», до компетенції виконавчих органів сільських, селищних, міських рад у сфері містобудування належить надання відповідно до закону містобудівних умов і обмежень забудови земельних ділянок.

Вимогами п. 9 ч. 1 ст. 31 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить питання надання відповідно до закону містобудівних умов і обмежень забудови земельних ділянок.

З урахуванням наведено вірним є висновок суду, що видача містобудівних умов і обмежень провадиться в тому числі виконавчими органами міських рад, а отже, оскаржувані позивачем містобудівні умови і обмеження були видані Виконавчим комітетом Львівської міської ради (з приводу чого ухвалене відповідне рішення) у рамках його компетенції, а тому, відповідні доводи ОСОБА_1 є хибними.

Судом також враховано, що законом чітко врегульовано й питання можливої відмови у наданні містобудівних умов та обмежень, підстави для чого носять вичерпний характер, зокрема, згідно вимог ч. 4 ст. 29 Закону № 3038-VI підставами для відмови у наданні містобудівних умов та обмежень є: 1) неподання визначених частиною третьою цієї статті документів, необхідних для прийняття рішення про надання містобудівних умов та обмежень; 2) виявлення недостовірних відомостей у документах, що посвідчують право власності чи користування земельною ділянкою, або у документах, що посвідчують право власності на об`єкт нерухомого майна, розташований на земельній ділянці; 3) невідповідність намірів забудови вимогам містобудівної документації на місцевому рівні.

Проте, проаналізувавши доводи й заперечення учасників справи та її матеріали, відсутні підстави для висновку про наявність підстав для відмови у наданні містобудівних умов та обмежень третім особам.

Позивачем не доведено того, що заявниками не було подано всі документи, необхідні для прийняття рішення про надання містобудівних умов та обмежень, або що відповідні правовстановлюючі документи на землю та нерухомість містять які-небудь недостовірні відомості.

Відтак, безпідставними є доводи позивача про те, що містобудівні умови і обмеження не могли бути видані й слід було прийняти відповідне рішення про відмову.

Разом з тим, відповідно до ч. 1 ст. 16 Закону № 3038-VI, планування територій на місцевому рівні здійснюється шляхом розроблення та затвердження генеральних планів населених пунктів, планів зонування територій і детальних планів території, їх оновлення та внесення змін до них.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону № 3038-VI генеральний план населеного пункту - містобудівна документація, що визначає принципові вирішення розвитку, планування, забудови та іншого використання території населеного пункту. Відповідно до ч. 1 ст. 17 цього ж закону, генеральний план населеного пункту є основним видом містобудівної документації на місцевому рівні, призначеної для обґрунтування довгострокової стратегії планування та забудови території населеного пункту.

Як передбачено ч. 1 ст. 19 Закону № 3038-VI детальний план у межах населеного пункту уточнює положення генерального плану населеного пункту та визначає планувальну організацію і розвиток частини території.

Детальний план розробляється з метою визначення планувальної організації і функціонального призначення, просторової композиції і параметрів забудови та ландшафтної організації кварталу, мікрорайону, іншої частини території населеного пункту, призначених для комплексної забудови чи реконструкції, та підлягає стратегічній екологічній оцінці.

Відповідно до ч. 4 цієї статті, детальний план території визначає: 1) принципи планувально-просторової організації забудови; 2) червоні лінії та лінії регулювання забудови; 3) функціональне призначення, режим та параметри забудови однієї чи декількох земельних ділянок, розподіл територій згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами; 4) містобудівні умови та обмеження (у разі відсутності плану зонування території) або уточнення містобудівних умов та обмежень згідно із планом зонування території; 5) потребу в підприємствах і закладах обслуговування населення, місце їх розташування; 6) доцільність, обсяги, послідовність реконструкції забудови; 7) черговість та обсяги інженерної підготовки території; 8) систему інженерних мереж; 9) порядок організації транспортного і пішохідного руху; 10) порядок комплексного благоустрою та озеленення, потребу у формуванні екомережі; 11) межі прибережних захисних смуг і пляжних зон водних об`єктів (у разі відсутності плану зонування території).

Як вірно зазначено судом, спірні містобудівні умови і обмеження були видані відповідачем із урахуванням вимог містобудівної документації на місцевому рівні. При цьому, судом вірно не взяв до уваги аргументи позивача в частині порушень закону при розробці та затвердженні детального плану території, оскільки він (детальний план території) не є предметом оскарження в даній справі, а його чинність не спростована в установленому порядку (зокрема, шляхом ухвалення відповідного судового рішення).

Слід зазначити, що актуальна на час прийняття спірного рішення містобудівна документація (в тому числі з урахуванням детального плану території) відносила територію для запланованого будівництва до зони Г-2 - зона центру ділової, громадської діяльності місцевого значення.

Як вірно зазначено судом, План зонування території м. Львова (Зонінг) встановлює, що зона центрів обслуговування і комерційної діяльності районного і місцевого значення Г-2 виділена для забезпечення правових умов формування місцевих (локальних) центрів з широким спектром комерційних і обслуговуючих функцій, орієнтованих на задоволення повсякденних і періодичних потреб населення. У ній передбачено наступні переважні види забудови та іншого використання земельних ділянок: організації і установи органів представницької, виконавчої і судової влади районів міста; магазини, торгові комплекси; виставки товарів; підприємства громадського харчування (їдальні, кафе, бари, ресторани); офіси, контори різних організацій, фірм, компаній; банки, відділення банків; рекламні агенства; зали, клуби, центри спілкування і занять багатоцільового і спеціалізованого призначення; аптеки, пункти надання першої медичної допомоги; приймальні пункти пралень і хімчисток; пошивочні ательє, ремонтні майстерні побутової техніки, перукарні і інші об`єкти осблуговування; лазні, сауни; компютерні центри; сквери, бульвари; універсальні спортивні і розважальні комплекси; ринки відкриті і закриті; кіоски, ятки, тимчасові павільйони торгівлі і обслуговування населення. Супутніми видами забудови та іншого використання є: відділення зв`язку, поштові відділення, телефонні і телеграфні станції; відділення, дільничі пункти міліції; громадські туалети; вбудовані в будівлі гаражі і автостоянки; парковки перед об`єктами ділових, культурних, обслуговуючих і комерційних видів використання; багатоповерхові підземні і наземні гаражі, автостоянки на окремих земельних ділянках; об`єкти пожежної охорони; об`єкти інженерного забезпечення. Окрім того, встановлено наступні допустимі види забудови та іншого використання земельних ділянок: будівлі змішаного використання: з житловими квартирами на верхніх поверхах і розміщенням в нижніх поверхах об`єктів ділового, культурного, обслуговуючого і комерційного призначення при умові поверхового розділення різноманітних видів використання; житлові приміщення на 1 поверсі не допускаються, використання ділянки для потреб мешканців житлової частини будинку - не більше 60%; готелі, будинки для гостей, центри обслуговування туристів; музеї, виставкові зали; танцювальні зали, дискотеки; кінотеатри, відеосалони; культові споруди; театри-студії; бібліотеки, архіви, інформаційні центри; суди, нотаріальні контори, інші юридичні установи; спортзали (з басейном або без), басейни, спортклуби; поліклініки; видавництва і редакційні офіси; майданчики: спортивні, господарські, відпочинкові; дворові майданчики: дитячі, спортивні, господарські, відпочинку.

Відтак, вірним є висновок суду, що намір щодо забудови, з яким звернулися до органу місцевого самоврядування треті особи, не суперечить вимогам містобудівній документації, яка дозволяє відповідне будівництво у такій функціональній зоні.

Окрім того, як уже зазначено вище, цільове призначення земельних ділянок третіх осіб, на яких заплановане будівництво, - землі житлової та громадської забудови, вид використання - для будівництва та обслуговування торгово-офісного комплексу з підземним паркінгом і для обслуговування існуючої будівлі, вид цільового призначення - 03.10 для будівництва та обслуговування будівель ринкової інфраструктури (адміністративних будинків, офісних приміщень та інших будівель громадської забудови, які використовуються для здійснення підприємницької та іншої діяльності, пов`язаної з отриманням прибутку), 03.15 для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови.

Відповідно до ст. 38 Земельного кодексу України, до земель житлової та громадської забудови належать земельні ділянки, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об`єктів загального користування. Згідно зі ст. 39 кодексу, використання земель житлової та громадської забудови здійснюється відповідно до генерального плану населеного пункту, іншої містобудівної документації, плану земельно-господарського устрою з дотриманням будівельних норм.

Класифікацією видів цільового призначення земель, затвердженою наказом Державного комітету України із земельних ресурсів 23.07.2010 року №548, визначено, що земельні ділянки з розділу 03 секції В є землями громадської забудови (землі, які використовуються для розміщення громадських будівель і споруд (готелів, офісних будівель, торговельних будівель, для публічних виступів, для музеїв та бібліотек, для навчальних та дослідних закладів, для лікарень та оздоровчих закладів), інших об`єктів загального користування).

Відтак, вірним є висновок суду про можливість використання відповідних земельних ділянок із намірами забудови, поданими третіми особами.

Разом з тим, як передбачено ч. 2 ст. 32 Закону України «Про охорону культурної спадщини», з метою захисту традиційного характеру середовища населених місць вони заносяться до Списку історичних населених місць України. Список історичних населених місць України за поданням центрального органу виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини затверджується Кабінетом Міністрів України. Межі та режими використання історичних ареалів населених місць, обмеження господарської діяльності на територіях історичних ареалів населених місць визначаються у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, відповідною науково-проектною документацією, яка затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини або уповноваженими ним органами охорони культурної спадщини.

Постановою Кабінету Міністрів України від 26.07.2001 №878 було затверджено Список історичних населених місць України (міста і селища міського типу), до якого включено також і м. Львів. Проте, саме по собі включення певного населеного пункту до Списку історичних населених місць України не має за собою наслідку формування в ньому історичного ареалу з визначеними межами та режимами використання.

Порядок визначення меж та режимів використання історичних ареалів населених місць, обмеження господарської діяльності на території історичних ареалів населених місць затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 13.03.2002 №318.

Відповідно до п. 1 Порядку №318, історичні ареали визначаються тільки в населених місцях, що занесені до Списку історичних населених місць України, затвердженого Кабінетом Міністрів України. Згідно з п. 2 Порядку №318, історичний ареал охоплює історично сформовану частину населеного місця, що зберегла старовинний вигляд, розпланування і характер забудови.

Пунктом 4 Порядку №318 установлено, що відповідальними за визначення меж та режимів використання історичних ареалів є - Мінкультури, Держбуд та уповноважені ними органи охорони культурної спадщини (в редакції порядку до 23.12.2011 року) або Мінкультури та уповноважені ним органи охорони культурної спадщини (в редакції порядку після 23.12.2011 року).

Пунктом 5 Порядку №318 передбачено, що межі історичних ареалів визначаються спеціальною науково-проектною документацією під час розроблення історико-архітектурних опорних планів цих населених місць.

Як передбачено п. 12 Порядку №318, визначені науково-проектною документацією межі історичних ареалів погоджуються відповідним органом місцевого самоврядування, Мінкультури або уповноваженим ним органом охорони культурної спадщини та затверджуються Держбудом або уповноваженим ним органом охорони культурної спадщини (в редакції порядку до 23.12.2011 року) або погоджуються відповідним органом місцевого самоврядування та затверджуються Мінкультури (в редакції порядку після 23.12.2011).

Відповідно до пп. 14 п. 4 Положення про Державний комітет України з будівництва та архітектури, затвердженого указом Президента України від 20.08.2002 №725/2002 (положення втратило чинність на підставі указу Президента України від 19.12.2005 №1801/2005), Держбуд України проводить роботу, пов`язану з визначенням і затвердженням меж історичних ареалів населених місць та погодженням режиму їх використання. А відповідно до пп. 64 п. 3 Положення про Міністерство культури України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.09.2014 №495, повноваження з визначення меж історичних ареалів населених місць та встановлення режиму їх використання надано Мінкультури.

Таким чином, як вірно зазначено судом, на території м. Львова, яке занесене до Списку історичних населених місць України (міста і селища міського типу), межі історичного ареалу можуть вважатися затвердженими лише в разі дотримання зазначених вище вимог ч. 2 ст. 32 Закону України «Про охорону культурної спадщини», п. 12 Порядку визначення меж та режимів використання історичних ареалів населених місць, обмеження господарської діяльності на території історичних ареалів населених місць, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.03.2002 №318.

Проте, як вірно зазначено судом, у матеріалах справи відсутні належні й допустимі докази того, що межі історичного ареалу в м. Львові на час прийняття оспорюваного рішення виконавчого комітету про затвердження містобудівних умов та обмежень були в установленому порядку затверджені, тобто, згідно з відповідною редакцією положень Закону України «Про охорону культурної спадщини» та постанови Кабінету Міністрів України від 13.03.2002 року №318.

Таким чином, вірним є висновок суду про безпідставність доводів позивача, що на час надання оспорюваних містобудівних умов та обмежень були порушені вимоги, які пов`язані з історичним ареалом міста.

Відтак, вірним є висновок суду про відсутність порушень при наданні містобудівних умов та обмежень для будівництва торгово-фінансового центру з підземною автостоянкою у двох рівнях на вул. Волоській, 1, 1-А, вул. Шота Руставелі, 13 у м. Львові зі знесенням існуючих будівель.

Також, як передбачено ч.ч. 1, 2, 3 ст. 37 Закону № 3038-VI, право на виконання підготовчих робіт (якщо вони не були виконані раніше згідно з повідомленням про початок виконання підготовчих робіт) і будівельних робіт на об`єктах будівництва, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з середніми (СС2) та значними (СС3) наслідками або підлягають оцінці впливу на довкілля згідно із Законом України «Про оцінку впливу на довкілля», підключення об`єкта будівництва до інженерних мереж та споруд надається замовнику та генеральному підряднику чи підряднику (якщо будівельні роботи виконуються без залучення субпідрядників) після отримання дозволу на виконання будівельних робіт.

Дозвіл на виконання будівельних робіт видається органами державного архітектурно-будівельного контролю на безоплатній основі протягом десяти робочих днів з дня реєстрації заяви.

За наявності дозволу на виконання будівельних робіт отримання замовником та генеральним підрядником чи підрядником (у разі якщо будівельні роботи виконуються без залучення субпідрядників) інших документів дозвільного характеру для виконання будівельних робіт та видалення зелених насаджень у межах будівельного майданчика не вимагається.

Для отримання дозволу подається заява, до якої додаються: 1) копія документа, що посвідчує право власності чи користування земельною ділянкою, або копія договору суперфіцію; 2) копія розпорядчого документа щодо комплексної реконструкції кварталів (мікрорайонів) застарілого житлового фонду у разі здійснення комплексної реконструкції кварталів (мікрорайонів) застарілого житлового фонду на замовлення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування на відповідних землях державної чи комунальної власності (замість копії документа, що посвідчує право власності чи користування земельною ділянкою); 3) проектна документація на будівництво, розроблена та затверджена в установленому законодавством порядку; 4) копія документа, що посвідчує право власності на будинок чи споруду, або згода його власника (співвласників), засвідчена у встановленому законодавством порядку, на проведення будівельних робіт у разі здійснення реконструкції, реставрації чи капітального ремонту; 5) копії документів про призначення осіб, відповідальних за виконання будівельних робіт, та осіб, які здійснюють авторський і технічний нагляд; 5-1) інформація про інженера-консультанта (у разі його залучення); 6) інформація про ліцензію, що дає право на виконання будівельних робіт, та кваліфікаційні сертифікати; 7) результати оцінки впливу на довкілля у випадках, визначених Законом України «Про оцінку впливу на довкілля».

Копія документа, що посвідчує право власності чи користування земельною ділянкою, копія договору суперфіцію або копія документа, що посвідчує право власності на будинок чи споруду, не подається у разі, якщо державна реєстрація такого права здійснювалася у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. У цьому випадку інформація про документ, який посвідчує відповідне речове право, зазначається у заяві про видачу дозволу на виконання будівельних робіт.

Видача дозволу на виконання будівельних робіт здійснюється з використанням Реєстру будівельної діяльності. У заяві про видачу дозволу на виконання будівельних робіт та у Реєстрі будівельної діяльності зазначається, зокрема, така інформація: 1) кадастровий номер земельної ділянки (для земельних ділянок, право власності чи користування на які виникло до 2004 року, а також земель, що використовуються для будівництва об`єктів на замовлення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування відповідно до частини четвертої статті 34 цього Закону та частини першої статті 12-1 Закону України "Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи", - за його наявності); 2) реєстраційний номер містобудівних умов та обмежень, технічних умов у Реєстрі будівельної діяльності; 3) реєстраційний номер звіту про результати експертизи проектної документації на будівництво об`єкта в Реєстрі будівельної діяльності; 4) реєстраційний номер енергетичного сертифіката в Реєстрі будівельної діяльності; 5) ідентифікатор об`єкта будівництва (закінченого будівництвом об`єкта) (у заяві про видачу дозволу зазначається для об`єктів, яким присвоєно ідентифікатор об`єкта будівництва (закінченого будівництвом об`єкта) до подання заяви); 6) відомості про складові частини об`єкта (квартири, вбудовані чи вбудовано-прибудовані житлові та нежитлові приміщення в будинку, будівлі, споруді, гаражні бокси, машиномісця, інші житлові та нежитлові приміщення, які після прийняття об`єкта в експлуатацію є самостійними об`єктами нерухомого майна).

У день виготовлення з використанням Реєстру будівельної діяльності дозволу на виконання будівельних робіт програмні засоби електронної системи забезпечують автоматичне направлення до органу з присвоєння адреси повідомлення про необхідність присвоєння адреси об`єкту нового будівництва.

Форма дозволу на виконання будівельних робіт, форма заяви, що подається для його отримання, форма відмови у видачі дозволу на виконання будівельних робіт, порядок видачі та анулювання дозволу на виконання будівельних робіт визначаються Кабінетом Міністрів України.

Частиною 4 ст. 37 Закону № 3038-VI встановлено, що відмова у видачі дозволу на виконання будівельних робіт видається заявнику в письмовому вигляді з відповідним обґрунтуванням у строк, передбачений для видачі дозволу.

Підставою для відмови у видачі дозволу на виконання будівельних робіт є: 1) неподання документів, необхідних для прийняття рішення про видачу такого дозволу; 2) невідповідність поданих документів вимогам законодавства; 3) виявлення недостовірних відомостей у поданих документах; 4) результати оцінки впливу на довкілля у випадках, визначених Законом України «Про оцінку впливу на довкілля».

Рішення про видачу або анулювання дозволу на виконання будівельних робіт може бути розглянуто у порядку нагляду центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду (без права видачі дозволу), або оскаржено до суду.

Разом з тим, як вірно зазначено судом, ОСОБА_1 аргументує свої вимоги в цій частині тими ж доводами, що й свої заперечення щодо видачі містобудівних умов і обмежень, які самі по собі (з тих же мотивів, які викладені судом вище по відношенню до оскаржуваних містобудівних умов і обмежень) не можуть свідчити про протиправність спірного рішення відповідача та не вказують на наявність підстав для відмови у видачі дозволу на виконання будівельних робіт, чим начебто було знехтувано.

Відтак, безпідставними є покликання позивача на протиправність відповідного дозволу.

Судом також враховано, що відповідно до п. 6 Порядку виконання підготовчих та будівельних робіт, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.04.2011 року №466, документи, що надають право на виконання підготовчих робіт, діють до моменту отримання права на виконання будівельних робіт.

Таким чином, видача дозволу на виконання будівельних робіт (про який зазначено вище) спричинила втрату чинності відповідного повідомлення про початок виконання підготовчих робіт, що унеможливлює його оскарження.

Колегія суддів також погоджується з висновком суду про безпідставність доводів ОСОБА_1 про його дискримінацію як інваліда та як члена територіальної громади міста Львова, що начебто мало місце при прийнятті оспорюваних рішень і вчиненні оспорюваних дій, оскільки таким не зазначено за яким саме критерієм він зазнав дискримінації (тобто обмеженні в правах), у яких правах його було обмежено, по відношенню до якої групи осіб він зазнав дискримінації тощо.

Такий же абстрактний і неконкретизований характер носить і вимога позивача, звернена до Львівського міського голови Садового А.І., щодо незабезпечення та недотримання права на охорону культурної спадщини, права на безпеку, права на правову визначеність та інтересів територіальної громади, прояв дискримінації позивача як інваліда та члена територіальної громади міста Львова.

Як вірно зазначено судом, ОСОБА_1 фактично ставить вимогу не про вирішення певного публічно-правового спору, який у нього виник з суб?єктом владних повноважень чи щодо його певних рішень, дій або бездіяльності, а порушує питання про врегулювання діяльності органу місцевого самоврядування (його посадових осіб), яку позивач оцінює як неналежну, що за своєю природою не відноситься до компетенції жодного суду.

Суд також вірно акцентував на відсутності матеріально-правової заінтересованості позивача у задоволенні цього позову, з огляду на недоведення факту порушення оскаржуваними рішеннями та діями його прав, свобод чи інтересів і неможливості їх ефективного поновлення за судовим рішенням у цій справі, що є самостійною і достатньою підставою для відмови у задоволенні позову.

Так, відповідно до ч.ч. 1, 2 Конституції України, права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

У п. 4.1 рішення від 14.12.2011 року №19-рп/2011 Конституційний Суд України зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист. Виходячи ж зі змісту абз. 10 п. 9 рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 року №3-рп/2003, слід ствердити, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, якщо воно, в т.ч., забезпечує ефективне поновлення в правах.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому Кодексом адміністративного судочинства України, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю. Частиною 2 цієї ж статті визначено, що захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Пунктом 9 частини 5 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у позовній заяві у справах щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб`єкта владних повноважень зазначаються обґрунтування порушення оскаржуваними рішеннями, діями чи бездіяльністю прав, свобод, інтересів позивача.

Таким чином, як вірно зазначено судом, адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав (свобод, інтересів) осіб у сфері публічно-правових відносин, а матеріальне право на позов в адміністративному судочинстві щодо оскарження бездіяльності, дій чи рішення суб`єкта владних повноважень визнається саме за тими особами, яких вони безпосередньо стосуються, тобто тих, для кого вони породжують, змінюють або припиняють певні правовідносини.

Обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) індивідуально виражені права чи інтереси особи, яка стверджує про їх порушення. А гарантоване ст. 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.

Відтак, для задоволення позову в адміністративній справі суд повинен установити передусім, що у зв`язку з прийняттям рішенням чи вчиненням дій (допущенням бездіяльності) суб`єктом владних повноважень безпосередньо порушуються права, свободи чи охоронювані законом інтереси позивача й що прийняте судом рішення може призвести до ефективного поновлення таких прав, свобод чи інтересів позивача (тобто, повинна бути встановлена існуюча матеріально-правова заінтересованість позивача).

У той же час, відсутність порушеного права (свободи, охоронюваного законом інтересу) оспорюваними бездіяльністю, діями чи рішеннями або невідповідність обраного способу його захисту способам, визначеним чинним законодавством, чи неможливість ефективного порушення такого права, є підставою для відмови в задоволенні позову.

Судом вірно зазначено, що дійсне порушення певних прав та інтересів особи, як передумова для судового захисту, а також необхідність його ефективності (тобто, забезпечення внаслідок цього реального поновлення порушеного права), кореспондує положенням ст.ст. 6, 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Отже, право на оскарження бездіяльності, дій чи рішень суб`єкта владних повноважень надано тій особі, прав, свобод та інтересів якої вони безпосередньо стосуються. В іншому разі, вимога, звернена до адміністративного суду, є безпідставною, а її задоволення не може призвести до ефективного відновлення прав та інтересів позивача.

Судом також враховано висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.03.2018 у справі №9901/22/17, від 06.06.2018 у справі №800/489/17, від 06.02.2019 у справі №9901/815/18, постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 31.07.2018 року в справі №826/6074/16, від 20.02.2019 року в справі №522/3665/17, від 12.11.2019 року в справі №809/4335/15.

Як вірно зазначено судом, юрисдикційне віднесення спору до сфери адміністративних судів вимагає наявності саме спору публічно-правого характеру, а отже, вимоги позивача повинні обґрунтовуватися порушенням його прав чи інтересів у публічно-правових відносинах (у яких повинні перебувати учасники спору).

Судом також враховано, що оскаржувані рішення стосуються передусім суб`єктів, які мають намір приступити до створення об`єкта архітектури (проектування та будівництва певного об`єкта), тобто, таке рішення відноситься до певних конкретних правовідносин, й позивач не є їх безпосереднім учасником.

Як вірно зазначено судом, акти суб`єктів владних повноважень поділяються, зокрема, на нормативно-правові та індивідуальні.

Так, відповідно до п. 18 ч. 1 ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України, нормативно-правовий акт - це акт управління (рішення) суб`єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування, а відповідно до п. 19 ч. 1 ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України, індивідуальний акт - це акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.

Оспорювані рішення слід оцінювати власне як акти індивідуальної дії, оскільки вони володіють притаманними для цього ознаками.

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає вірним висновок суду, що рішення, які оспорює ОСОБА_1 , як акти індивідуальної дії, породжують публічно-правові відносини між обмеженим колом суб`єктів, до яких позивач не відноситься.

Як встановлено судом, ОСОБА_1 не доведено, що він є безпосереднім учасником відповідних правовідносин публічно-правового характеру, які породжуються та регулюються оспорюваними рішеннями чи діями відповідачів, що вони стосуються позивача чи створюють для нього які-небудь наслідки в публічно-правовій площині.

З врахуванням викладеного, вірним є висновок суду, що відсутні свідчення реального існування публічно-правового спору в цій справі між позивачем і відповідачами, а задоволення заявлених позовних вимог адміністративним судом не може призвести до ефективного поновлення порушених прав ОСОБА_1 , а отже, це не відповідає меті та засадам адміністративного судочинства.

Відтак, судом вірно зазначено, що саме по собі проживання ОСОБА_1 у м. Львові, його належність до громади міста чи володіння певним нерухомим майном у такому населеному пункті або ж проста незгода з будь-якими рішеннями органів місцевого самоврядування, не наділяє позивача повноваженнями звертатися до суду в загальних чи абстрактних інтересах правопорядку.

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає вірним висновок суду, що не будучи учасником певних публічно-правових відносин, відповідно, не маючи реально існуючого спору в їх межах, позивач не має належних підстав для вимоги щодо вирішення судом певних аспектів таких правовідносин, а також позивач не володіє універсальними контрольними чи наглядовими функціями та не наділений компетенцією забезпечувати публічний правопорядок (зокрема, оскаржуючи в судовому порядку ті рішення, які він вважає неправомірними), тобто, він не може діяти actio popularis. У цьому контексті доречно зауважити, що в сфері містобудівної діяльності чинне законодавства встановлює спеціальні контрольні та наглядові механізми, призначені для недопущення існування порушень закону, що провадиться повноважними органами (як це визначено п. 6 ч. 1 ст. 7, ст.ст. 41, 41-1 Закону № 3038-VI тощо).

Судом також враховано, що зібрані і досліджені матеріали цієї справи не підтверджують та не обґрунтовують реальне порушення оспорюваними рішеннями прав, свобод чи інтересів позивача та не засвідчують можливість їх поновлення внаслідок вирішення цієї справи, у той же час, відповідачами доведено правомірність своїх дій і рішень.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позовні вимоги не підлягали до задоволення.

При цьому, колегія суддів також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану в рішенні у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують і не дають підстав стверджувати про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.

Керуючись ч. 3 ст. 243, ст. ст. 308, 311, п. 1 ч. 1 ст. 315, ст. ст. 316, 321, 322, 325 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - Бохняка Мирона Степановича залишити без задоволення.

Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 27 червня 2022 року у справі № 380/1427/20 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя О. М. Довгополов судді Л. Я. Гудим Р. Й. Коваль Повне судове рішення складено 28.06.2023.