Постанова

від 07.06.2023 по справі 741/239/23

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

07 червня 2023 року м. Чернігів

Унікальний номер справи № 741/239/23

Головуючий у першій інстанції Крупина А. О.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/671/23

Чернігівський апеляційний суд у складі:

головуючого-судді: Скрипки А.А.

суддів: Євстафіїва О.К., Шарапової О.Л.

секретар: Поклад Д.В.

сторони:

позивач: ОСОБА_1

відповідач: ОСОБА_2

розглянувши цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу Носівського районного суду Чернігівської області у складі судді Крупини А.О. від 09 лютого 2023 року, місце постановлення ухвали м.Носівка, у справі за заявою ОСОБА_1 про забезпечення позову до подання позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів,

В С Т А Н О В И В:

У лютому 2023 року до Носівського районного суду Чернігівської області надійшла заява ОСОБА_1 про забезпечення позову до подання позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів. В обґрунтування вимог поданої заяви ОСОБА_1 вказувала, що особа, яка може отримати статус учасника справи - відповідач, ОСОБА_2 ухиляється від виконання свого зобов`язання щодо повернення коштів у сумі 7 500 доларів США, строк повернення яких згідно боргової розписки закінчився 31.12.2021 року, а на претензію від 17.12.2022 року та на неодноразові усні вимоги не реагує. ОСОБА_1 зазначала, що ОСОБА_2 є кінцевим бенефіціарним власником фермерського господарства Бонасорт Агро та ТОВ Максігранд ЮА, має на праві власності земельні ділянки, відповідно він не позбавлений можливості та намагатиметься позбутися своєї власності шляхом визнання за ФГ Бонасорт Агро права власності на належні йому земельні ділянки, чи в інший спосіб, що в свою чергу утруднить чи взагалі унеможливить виконання в подальшому рішення, у разі задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення коштів. За даних обставин, ОСОБА_1 вважає, що наявні підстави для вжиття заходів забезпечення позову, шляхом накладення арешту на: земельну ділянку, кадастровий номер 7423884000:02:001:2214, площею 1,3 га, власник ОСОБА_2 ; земельну ділянку, кадастровий номер 7423884000:02:001:1767, площею 0,771 га, власник ОСОБА_2 ; 1/4 частку житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , власник ОСОБА_2 .

Ухвалою Носівського районного суду Чернігівської області від 09.02.2023 року заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову до подання позовної заяви - задоволено. Судом накладено арешт на: земельну ділянку, кадастровий номер 7423884000:02:001:2214, площею 1,3 га, власник ОСОБА_2 ; земельну ділянку, кадастровий номер 7423884000:02:001:1767, площею 0,771 га власник ОСОБА_2 ; 1/4 частку житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , загальна площа 121,6 кв.м, житлова площа 62,8 кв.м, власник ОСОБА_2 .

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати ухвалу Носівського районного суду Чернігівської області від 09.02.2023 року у даній справі, та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову до подання позовної заяви. Доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 вказують, що оскаржувана ухвала суду першої інстанції від 09.02.2023 року є незаконною та необґрунтованою. Доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 зазначають, що постановляючи дану ухвалу в частині накладення арешту на земельні ділянки, суд першої інстанції, всупереч статті 150 ЦПК України, не врахував, що власниками земельних ділянок, на які накладено арешт, є треті особи. А саме, земельна ділянка із кадастровим номером 7423884000:02:001:2214 належить ОСОБА_3 , а земельна ділянка із кадастровим номером 7423884000:02:001:1767 належить ОСОБА_4 , що підтверджується копіями інформаційних довідок з державного земельного кадастру, які додані до апеляційної скарги, і тому накладенням арешту порушено права та інтереси третіх осіб. Доводи апеляційної скарги стверджують, що в частині накладення арешту на частину житлового будинку, суд не врахував відсутність грошової оцінки (вартості) даного майна, що не дає можливості визначити співмірність заходів забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами. Доводи апеляційної скарги вказують, що ОСОБА_1 не надано доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову, тобто, вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після подання позову до суду.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просить апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення у зв`язку із її безпідставністю, та залишити без змін обґрунтовану ухвалу Носівського районного суду Чернігівської області від 09.02.2023 року.

В судове засідання апеляційного суду учасники судового розгляду даної справи, належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду даної справи, не з`явились. Від представника ОСОБА_2 - адвоката Ткачук-Коваленка О.В. на адресу Чернігівського апеляційного суду надійшло клопотання про розгляд справи за його відсутності (а.с.66). Від ОСОБА_1 на адресу Чернігівського апеляційного суду надійшло клопотання про розгляд справи за її відсутності (а.с.67).

Відповідно до приписів ч.2 статті 372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Вислухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов наступного висновку.

Як вбачається із оскаржуваної ухвали Носівського районного суду Чернігівської області від 09.02.2023 року, задовольняючи заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову до подання позовної заяви, суд першої встановив, що ОСОБА_1 має намір звернутись до суду із позовною заявою про стягнення з ОСОБА_2 274 264 грн. 50 коп. При цьому, на підтвердження наявності боргу надано копію розписки від 11.09.2021 року, відповідно до якої ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 суму коштів у борг у розмірі 7 500 доларів США (198 750 грн. 00 коп.) по курсу на день позики, кошти зобов`язувався повернути до кінця поточного року. 17.12.2022 року ОСОБА_1 звернулась до ОСОБА_2 з претензією, якою вимагала у строк 7 (сім) календарних днів з моменту отримання такої претензії повернути отримані кошти у сумі 7 500 доларів США, що згідно з офіційним курсом НБУ, станом на 16.12.2022 року, становить 274 264 грн. 00 коп. Оскільки від повернення отриманих коштів ОСОБА_2 ухилився, суд першої інстанції у оскаржуваній ухвалі від 09.02.2023 року дійшов висновку, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 існує спір щодо стягнення грошових коштів, у зв`язку із невиконанням ОСОБА_2 умов розписки від 11.09.2021 року. Судом першої інстанції було встановлено, що згідно інформації з Реєстру нерухомості (номер витягу 5003611427148 від 27.01.2023 року) вбачається, що фізична особа ОСОБА_2 є власником земельної ділянки кадастровий номер 7423884000:02:001:2214, площею 1,3 га; земельної ділянки, кадастровий номер 7423884000:02:001:1767, площею 0,771 га; 1/4 частки житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , загальна площа 121,6 кв.м, житлова площа 62,8 кв.м. З огляду на ціну майбутнього позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист прав позивача, за захистом яких вона звернулась до суду, і тому, з метою захисту прав та інтересів позивача, уникнення будь-яких дій з боку відповідача, спрямованих на відчуження належного йому на праві приватної власності майна, а саме: земельної ділянки кадастровий номер 7423884000:02:001:2214, площею 1,3 га; земельної ділянки, кадастровий номер 7423884000:02:001:1767, площею 0,771 га; 1/4 частки житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , загальна площа 121,6 кв.м, житлова площа 62,8 кв.м, суд першої інстанції вважав за доцільне задовольнити подану заяву про забезпечення позову, шляхом накладення в межах заявленої ціни позову арешту на належне та вказане відповідачу майно. Судом першої інстанції у оскаржуваній ухвалі від 09.02.2023 року зазначено, що невжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту впливатиме на ефективність захисту та унеможливить виконання гіпотетичного рішення суду, у разі звернення задоволення вимог про стягнення боргу за договором позики, оскільки відповідач ОСОБА_2 має змогу відчужити вказане в заяві майно на користь третіх осіб.

В ході апеляційного розгляду даної справи знайшли своє часткове підтвердження доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 відносно того, що висновок оскаржуваної ухвали суду першої інстанції від 09.02.2023 року щодо задоволення заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову, не узгоджується із фактичними обставинами справи та із приписами норм права, які регулюють спірні правовідносини.

Апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до приписів ч.4 статті 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин, апеляційний суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 року у справі №753/22860/17, провадження №14-88цс20, а також в постанові Верховного Суду від 27.04.2021 року у справі №638/20248/19, провадження №61-11744св20.

Відповідно до приписів частин першої, другої статті 149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі, задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Інститут забезпечення позову являє собою сукупність встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим.

Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог.

Обґрунтування необхідності забезпечення позову полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення заяви про забезпечення позову. Крім того, особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна довести відповідність засобу забезпечення позову.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має приймати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

У статті 150 ЦПК України встановлені види забезпечення позову, зокрема, заборона вчиняти певні дії. Відповідно до частини третьої статті 150 ЦПК України, види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Як зазначено у постанові Пленуму Верховного Суду України від 22.12.2006 року №9 Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову (із наступними змінами), забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 року у справі №381/4019/18, провадження №14-729цс19, вказано, що співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. […] Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. […] Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.

Як зазначено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 року у справі №753/22860/17, провадження №14-88цс20, …умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 зазначають, що постановляючи дану ухвалу в частині накладення арешту на земельні ділянки, суд першої інстанції, всупереч статті 150 ЦПК України, не врахував, що власниками земельних ділянок, на які накладено арешт, є треті особи. А саме, земельна ділянка із кадастровим номером 7423884000:02:001:2214 належить ОСОБА_3 , а земельна ділянка із кадастровим номером 7423884000:02:001:1767 належить ОСОБА_4 , що підтверджується копіями інформаційних довідок з державного земельного кадастру, які додані до апеляційної скарги, і тому накладенням арешту порушено права та інтереси третіх осіб. Доводи апеляційної скарги стверджують, що в частині накладення арешту на частину житлового будинку, суд не врахував відсутність грошової оцінки (вартості) даного майна, що не дає можливості визначити співмірність заходів забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами. Доводи апеляційної скарги вказують, що ОСОБА_1 не надано доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову, тобто, вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після подання позову до суду.

Апеляційний суд вважає вказані доводи апеляційної скарги частково обґрунтованими, зважаючи на наступне.

Як вбачається із оскаржуваної ухвали Носівського районного суду Чернігівської області від 09.02.2023 року, заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову до подання позовної заяви - задоволено. Судом накладено арешт на: земельну ділянку, кадастровий номер 7423884000:02:001:2214, площею 1,3 га, власник ОСОБА_2 ; земельну ділянку, кадастровий номер 7423884000:02:001:1767, площею 0,771 га власник ОСОБА_2 ; 1/4 частку житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , загальна площа 121,6 кв.м, житлова площа 62,8 кв.м, власник ОСОБА_2 .

На підтвердження доводів апеляційної скарги апелянтом до апеляційної скарги надано наступні документи: копію інформації Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельні ділянки від 12.03.2023 року щодо: земельної ділянки із кадастровим номером 7423884000:02:001:2214, площею 1,3 га, місце розташування: Чернігівська область, Носівський район, Мринська сільська рада, та земельної ділянки із кадастровим номером 7423884000:02:001:1767, площею 0,771 га, місце розташування: Чернігівська область, Носівський район, на території Плосківської сільської ради. Із вказаних документів вбачається, що власником земельної ділянки із кадастровим номером 7423884000:02:001:2214 є ОСОБА_3 , дата державної реєстрації права (в державному реєстрі прав) - 17.02.2023 року, а власником земельної ділянки із кадастровим номером 7423884000:02:001:1767 є ОСОБА_4 , дата державної реєстрації права (в державному рестрі прав) - 23.12.2015 року, при цьому, ОСОБА_2 має право оренди даної земельної ділянки (а.с.31,32).

З інформації з Реєстру нерухомості, номер витягу 5003611427148 від 27.01.2023 року, вбачається, що фізична особа ОСОБА_2 є власником земельної ділянки із кадастровим номером 7423884000:02:001:2214, площею 1,3 га, дата державної реєстрації: 20.09.2021 року. Власником земельної ділянки із кадастровим номером 7423884000:02:001:1767, площею 0,771 га, є ОСОБА_4 , дата державної реєстрації:23.12.2015 року. ОСОБА_2 також на праві власності (приватна спільна часткова) належить 1/4 частка житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.8-10).

За даних обставин, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що станом на дату постановлення оскаржуваної ухвали судом першої інстанції від 09.02.2023 року, ОСОБА_2 був власником земельної ділянки із кадастровим номером 7423884000:02:001:2214, відчуження якої на користь ОСОБА_3 відбулося 17.02.2023 року (а.с.32), після постановлення оскаржуваної ухвали судом першої інстанції від 09.02.2023 року. За даних обставин, доводи апеляційної скарги щодо безпідставного накладення судом першої інстанції арешту на вказану земельну ділянку, не знайшли свого підтвердження в ході апеляційного розгляду даної справи.

При цьому, станом на дату постановлення оскаржуваної ухвали судом першої інстанції від 09.02.2023 року земельна ділянка із кадастровим номером 7423884000:02:001:1767 ОСОБА_2 на праві власності не належала, її власником є ОСОБА_4 , дата державної реєстрації права (в державному реєстрі прав) - 23.12.2015 року, ОСОБА_2 має право оренди даної земельної ділянки, дата державної реєстрації права (в державному реєстрі прав) - 08.08.2021 року (а.с.31).

За даних обставин, апеляційний суд погоджується із доводами апеляційної скарги щодо необґрунтованого накладення арешту оскаржуваною ухвалою суду першої інстанції від 09.02.2023 року на земельну ділянку із кадастровим номером 7423884000:02:001:1767, площею 0,771 га, оскільки ОСОБА_2 не є власником даної земельної ділянки, і вказані обставини підтверджуються вищезазначеними доказами.

Доводи апеляційної скарги стверджують, що в частині накладення арешту на частину житлового будинку, суд не врахував відсутність грошової оцінки (вартості) даного майна, що не дає можливості визначити співмірність заходів забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, а також у випадку задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , та при зверненні стягнення на майно ОСОБА_2 в ході процедури виконавчого провадження, виникне необхідність у виділенні частки майна.

Апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що вказані доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході апеляційного розгляду даної справи, оскільки апелянтом не надано належних та достатніх доказів, у розумінні статей: 77,80 ЦПК України, відносно того, що вжиті судом першої інстанції заходи забезпечення позову є неспівмірними із заявленими позивачем вимогами.

Доводи апеляційної скарги вказують, що ОСОБА_1 не надано доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову, тобто, вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після подання позову до суду.

Апеляційний суд вважає, що вказані доводи апеляційної скарги не можуть бути підставою для відмови у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову до подання позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів. Оскільки суд першої інстанції, із врахуванням норм права, які регламентують дані правовідносини, обґрунтовано виходив із тих обставин, що невжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту впливатиме на ефективність захисту, та унеможливить виконання гіпотетичного рішення суду у разі задоволення вимог позову про стягнення боргу, оскільки відповідач ОСОБА_2 має змогу відчужити належне йому на праві власності майно на користь третіх осіб. При цьому, необхідно зазначити, що доведенню підлягає не достовірність існування обставин відчуження належного відповідачу майна, а ймовірність такого відчуження, що у майбутньому може унеможливити виконання судового рішення про задоволення позову.

Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційну скаргу ОСОБА_2 необхідно задовольнити частково. При цьому, ухвалу Носівського районного суду Чернігівської області від 09.02.2023 року скасувати в частині накладення арешту на земельну ділянку, кадастровий номер 7423884000:02:001:1767, площею 0,771 га, місце розташування: Чернігівська область, Носівський район, на території Плосківської сільської ради, відмовивши у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову до подання позовної заяви, у вказаній частині. Оскільки, як встановлено в ході судового розгляду, власником вказаної земельної ділянки є ОСОБА_4 , дата державної реєстрації: 23.12.2015 року (а.с.8-9, 31), а ОСОБА_2 має право оренди даної земельної ділянки.

В іншій частині ухвалу Носівського районного суду Чернігівської області від 09.02.2023 року апеляційний суд вважає за необхідне залишити без змін, із вищезазначених обставин.

Розподіл судових витрат по справі апеляційним судом не проводиться, оскільки відповідно до приписів ч.1 статті 141 ЦПК України, яка регламентує розподіл судових витрат між сторонами, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Тобто, питання щодо розподілу судових витрат вирішується судом за результатами розгляду по суті вимог заявленого ОСОБА_1 до ОСОБА_2 позову.

Керуючись статтями: 367, 368, 374; п.1,п.4 ч.1, ч.2 статті 376, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити частково.

Ухвалу Носівського районного суду Чернігівської області від 09 лютого 2023 року скасувати в частині накладення арешту на земельну ділянку, кадастровий номер 7423884000:02:001:1767, площею 0,771 га, місце розташування: Чернігівська область, Носівський район, на території Плосківської сільської ради, відмовивши у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову до подання позовної заяви, у вказаній частині.

В іншій частині ухвалу Носівського районного суду Чернігівської області від 09 лютого 2023 року, залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Головуючий: Судді: