Рішення

від 16.06.2023 по справі 530/911/22

ЗІНЬКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 530/911/22

2/530/72/23

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А І Н И

16.06.2023 року Зіньківський районнийсуд Полтавськоїобласті вскладі головуючого-судді ДолжкоС.Р.,секретаря ТараненкоТ.І.,представника позивачаПСП"Високе",адвоката БибикаВ.А., представника відповідачаадвоката КуликаВ.О.,розглянувши увідкритому судовомузасіданні взалі судув містіЗіньків врежимі відеоконференціїцивільну справуза позовом

Приватного сільськогосподарського підприємства "Високе", місце знаходження: с.Високе, вул.Першотравнева, 2, Полтавського району, Полтавської області до ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 про стягнення безпідставно набутих коштів, -

В С Т А Н О В И В:

Відповідно до ч.1 ст.4 Цивільного процесуального кодексу України - кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Приватне сільськогосподарське підприємство "Високе", місце знаходження: с.Високе, вул.Першотравнева, 2, Полтавського району, Полтавської області звернулося до Зіньківського районного суду Полтавської області з позовом до ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 про стягнення безпідставно набутих коштів.

Ухвалою Зіньківського районного суду Полтавської області від 14.10.2022 року відкрито провадження в цивільній справі позовного провадження.

Згідно позовної заяви позивач просить стягнути із ОСОБА_1 на користь Приватного сільськогосподарського підприємства «Високе» (код ЄДРПОУ 05287868) 21842,72 грн. (двадцять одна тисяча вісімсот сорок дві гривні сімдесят дві копійки), як безпідставно отримані кошти.

У судовому засіданні представника позивача ОСОБА_2 позов підтримав в повному обсязі та просив його задовольнити. Представник позивача ОСОБА_3 з`явився, позовні вимоги не визнав.

Суд, заслухавши думку учасників справи, зачитавши позовну заяву та дослідивши наявні матеріали справи, приходить до висновку.

Суд керується ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 4.XI.1950), яка згідно з частиною першою статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, та яка визначає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відповідно дост.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»,ч.1ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, право особи на справедливий і публічний розглядйого справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989 р. Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (AlimentariaSandersS.A. v. Spain).

Строки, встановлені Цивільним процесуальним кодексом України, є обов`язковими для судів та учасників судових процесів, оскільки визначають тривалість кожної стадії процесу або час, протягом якого має бути вчинено процесуальну дію (наприклад, строк оскарження судового рішення, строк подачі зауважень щодо журналу судового засідання). Зазначене є завданням цивільного судочинства та кримінального провадження (стаття 1 ЦПК, стаття 2 КПК). Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

Європейський суд з прав людини, вирішуючи питання про дотримання права на справедливий суд, передбаченого пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, у контексті оцінки дій сторони в справі, спрямованих на захист свого права, або її бездіяльності, дійшов з урахуванням принципів, що випливають з прецедентної практики Суду, висновків про те, що: одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності; «право на суд» не є абсолютним, воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави; сторона в розумні інтервалу часу має вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їй судового провадження; право на вчинення процесуальних дій стороною або щодо певної сторони не є необмеженим, позаяк обмежується, зокрема, необхідністю дотримання прав іншої сторони в процесі та власне необхідністю забезпечити дотримання права на справедливий суд у розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції (рішення від 19 червня 2001 року у справі «Креуз проти Польщі» (п.п. 52, 53, 57 та ін.); рішення від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» (п.п. 40, 41, 42 та ін.). У рішенні Європейського Суду з прав людини від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьова проти України» зазначено, що сторони мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі «Смірнова проти України»).

Розумність тривалості судового розгляду має визначатися з огляду на обставини справи та наступні критерії: складність справи, поведінка заявника та компетентних органів, а також важливість предмета позову для заявника у справі (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Фрідлендер проти Франції»).

Відповідно до вимогст.263 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами,які були досліджені в судовому засіданні. Якщо одна зі сторін визнала пред`явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 206 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1ст. 4 ЦПК України- кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно дост. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Згідност. 10-13 ЦПК України- суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно доКонституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов"язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановленіКонституцієюта законами України. Суд застосовує при розгляді справКонвенцію про захист прав людини і основоположних свобод1950 року і протоколи до неї, згоду на обовязковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Суд застосовує норми права інших держав у разі, коли це передбачено законом України чи міжнародним договором, згода на обов"язковість якого надана Верховною Радою України. Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов"язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов"язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов"язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об"єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз"яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов"язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов"язків.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах - не є обов"язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Статтею 18 ЦПК України,встановлено - судові рішення, що набрали законної сили, обов"язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов"язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом. Обов"язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси.

У відповідності до ст.ст. 76-83 ЦПК України- доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов"язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд - не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов"язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників. Відмова від визнання обставин приймається судом, якщо сторона, яка відмовляється, доведе, що вона визнала ці обставини внаслідок помилки, що має істотне значення, обману, насильства, погрози чи тяжкої обставини, або що обставини визнано у результаті зловмисної домовленості її представника з другою стороною. Про прийняття відмови сторони від визнання обставин суд постановляє ухвалу. У разі прийняття судом відмови сторони від визнання обставин вони доводяться в загальному порядку.

Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили - не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили - не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов"язковою для суду.

Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.

Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.

Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об"єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Копії доказів (крім речових доказів), що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними. Докази, які не додані до позовної заяви чи до відзиву на неї, якщо інше не передбачено цим Кодексом, подаються через канцелярію суду, з використанням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи або в судовому засіданні з клопотанням про їх приєднання до матеріалів справи.

У разі подання заяви про те, що доданий до справи або поданий до суду учасником справи для ознайомлення документ викликає сумнів з приводу його достовірності або є підробленим, особа, яка подала цей документ, може просити суд до закінчення підготовчого засідання виключити його з числа доказів і розглядати справу на підставі інших доказів.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цивільного процесуального кодексу України.

Як передбачено нормою ст. 3 ЦПК України, - цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу та Закону України "Про міжнародне приватне право", законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Якщо міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, передбачено інші правила, ніж встановлені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору. Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Закон, який встановлює нові обов`язки, скасовує чи звужує права, належні учасникам цивільного процесу, чи обмежує їх використання, не має зворотної дії в часі.

Згідно положень пункту 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 № 14 Про судове рішення у цивільній справі, - рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права. У зв`язку з цим суди повинні неухильно додержувати вимог про законність і обґрунтованість рішення у цивільній справі (частина перша статті 213 ЦПК). Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до статті 2 ЦПК, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 8 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми. Якщо спірні правовідносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права). Якщо є суперечності між нормами процесуального чи матеріального права, які підлягають застосуванню при розгляді та вирішенні справи, то рішення є законним, якщо судом застосовано відповідно до частини четвертої статті 8 ЦПК норми, що мають вищу юридичну силу. У разі наявності суперечності між нормами законів (кодексів), що мають однакову юридичну силу, застосуванню підлягає той з них, який прийнято пізніше. При встановленні суперечностей між нормами права, які підлягають застосуванню при розгляді та вирішенні справи, суду також необхідно враховувати роз`яснення Пленуму Верховного Суду України, що містяться в постанові від 1 листопада 1996 року № 9 "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя". Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

У ст. 8 Конституції України зазначено, що Конституція України має найвищу юридичну силу.

Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

В судовому засіданні було встановлено, що згідно з позовною заявою та доданимидо неї доказами ОСОБА_1 є власником земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться на території Високівської сільської ради Зіньківського району Полтавської області площею 3,33 га з кадастровим номером 5321381500:00:004:0045 на підставі Державного акту на право власності Серії РЗ № 661757 від 28 січня 2003 року.

02.06.2014 року між ОСОБА_1 та ПСП «Високе» укладено договір оренди земельної ділянки загальною площею 3,3300 га строком на 10 років, який 25.06.2014 року зареєстровано у Реєстраційній службі Зіньківського районного управління юстиції Полтавської області за № 6131532 . 01.04.2015 року між сторонами укладена додаткова угода до договору оренди, яка зареєстрована у Державному реєстрі речових прав 08 травня 2015 року за № 6131582. Відповідно до п. 1 додаткової угоди сторони домовились змінити та викласти п. 9 Договору оренди землі в наступній редакції': «орендна плата вноситься Орендарем у грошовій та натуральній формі у розмірі 6 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки і становить 6679,49 гривень в рік, за згодою сторін у будь якій формі». Пунктами 5, 7,8 додаткової угоди передбачено строк дії договору до 31.12.2024 року. Згідно видаткових касових ордерів від 25.12.2015 року, від 29.12.2016 року та від 26.12.2016 року, від 28.12.2017 року, від 29.09.2018 року, від 24.12.2018 року, від 28.12.2018 року, від 28.12.2018 року вбачається, що ОСОБА_1 виплачено орендну плату за 2015 рік в сумі - 5015,45 грн., за 2016 рік в сумі - 8065,49 грн, за 2017 рік в сумі - 11076,60 грн, за 2018 рік на суму - 11076,60 грн.. Вказані обставини встановлені рішенням Зньківського районного суду Полтавської області від 07.04.2021р. та Постановою Полтавського апеляційного суду від 31.08.2021р по справі № 530/ 366/21. Тому відповідно до ч.4 ст.82 ЦПК України вони не підлягають доказуванню. Оскільки позивачем було здійснено виплату орендної плати у розмірах значно більших за орендну плату то відповідач фактично набув у власність частину коштів без достатньої правової підстави. Згідно проведеного розрахунку (додаток № до позову) розмір переплати становить 21842,72 грн.. Тому вважаю, що вказані кошти повинні бути стягнуті із відповідача.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17 (провадження № 12-182гс18) зроблено висновок, що «предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права. Відповідно до частин першої та другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 ЦК України».

Об`єктивнимиумовами виникненнязобов`язаньіз набуття,збереження майнабез достатньоїправової підставивиступають: набуттяабо збереженнямайна однієюособою (набувачем)за рахунокіншої (потерпілого); шкодау виглядізменшення абонезбільшення майнау іншоїособи (потерпілого);обумовленість збільшенняабо збереженнямайна настороні набувачашляхом зменшенняабо відсутностізбільшення настороні потерпілого; відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб. За змістом ч.І ст.1212 ЦК України безпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Згідно відзиву на позовну заяву вказано, що у своїй позовній заяві позивач посилається на обставини, які встановлені рішенням Зіньківського районного суду Полтавської області від 07.04.2021 у цивільній справі №530/366/21, яке залишене без змін постановою Полтавського апеляційного суду від 31.08.2021 у справі.

Згідно ч. 4 ст. 82 Цивільного процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Рішенням Зіньківського районного суду Полтавської області від 07.04.2021 встановлено, який розмір орендної плат повинен був бути сплачений за 2015-2020 рр., а саме: 2015 рік сума орендної плати повинна бути нарахована з 01.04.2015 року по 31.12.2015 рік в сумі 7902,50 копійок. 2016 рік сума орендної плати повинна бути нарахована з 01.01.2016 року по 31.12.2016 рік в сумі 7438,28 гривень. 2017 рік сума орендної плати повинна бути нарахована з 01.01.2017 року по 31.12.2017 рік в сумі 7517,10 гривень. 2018 рік сума орендної плати повинна бути нарахована з 01.01.2018 року по 31.12.2018 рік в сумі 7274,63 гривні. 2019 рік сума орендної плати повинна бути нарахована з 01.01.2019 по 31.12.2019 рік в сумі 6964,04 гривні. 2020 рік сума орендної плати повинна бути нарахована з 01.01.2020 року по 31.12.2020 року в сумі 7012,80 копійок. Отже, за 2016-2018 роки, позивач мав би сплатити орендну плату в розмірі 22 230,01 грн. (7438,28 + 7517,10 + 7274,63). Тоді як у розрахунку наведені зовсім інші суми, які з огляду на обставини встановлені рішенням Зіньківського районного суду Полтавської області від 07.04.2021 у цивільній справі №530/366/21, яке залишене без змін постановою Полтавського апеляційного суду від 31.08.2021 у справі не відповідають дійсності.

В судовому засідані було встановлено, що відповідно до рішення Зіньківського районного суду Полтавської області від 07.04.2021 року встановлено, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва яка знаходиться на території Високівської сільської ради Зіньківського району Полтавської області площею 3,33 га з кадастровим номером 5321381500:00:004:0045 на підставі Державного акту на право власності Серії РЗ № 661757 виданого на підставі розпорядження Зіньківської РДА від 27.12.2002 року № 726 . 02.06.2014 року між ОСОБА_1 та ПСП «Високе» укладено договір оренди стосовно належної йому земельної ділянки строком на 10 років, який 25.06.2014 року зареєстровано у Реєстраційній службі Зіньківського районного управління юстиції Полтавської області за № 6131532. Пунктом 9. Договору про оренду землі передбачено, що орендна плата вноситься орендарем у формі та розмірі 5,5 % (коефіцієнт 3.2, коефіцієнт 1,756) від проіндексованої грошової оцінки земельної ділянки, що на момент укладення договору оренди складає 4902.22 грн. в рік, за згодою сторін у будьякій формі (грошовій, натуральній відробітковій), частка та строки виплати якої визначаються в окремій угоді, яка щорічно до початку чергового року оренди укладається між орендодавцем та орендарем і є додатком до цього договору.

Пуктом 11 згаданого договору визначено, що орендна плата вноситься на протязі року, але не пізніше 31 грудня. Відповідно до п. 38 Договору його дія припиняється шляхом розірвання за взаємною згодою сторін або рішенням суду на вимогу однієї із сторін унаслідок невиконання другою стороною обов"язків, передбачених договором, та внаслідок випадкового знищення, пошкодження орендованої земельної ділянки, яке істотно перешкоджає її використанню, а також з інших підстав, визначених законом.

Відповідно до ст. 21 ЗУ «Про оренду землі» - обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди» .Указаною нормою встановлено, щообчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.

Умовами укладеного договору від 02.06.2014 року п. 9 був викладений в такій редакції: «Орендна плата вноситься 5, 5% (коефіцієнт 3,2 , коефіцієнт 1,756) від проіндексованої грошової оцінки земельної ділянки, що на момент укладення договору становить 4902.22 гривні. Відповідно до п. 10. Договору встановлено, що обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції».

Законодавством непередбачено порядокіндексації орендноїплати.Тож сторонимають правоустановити вдоговорі бажанийдля нихмеханізм індексації. Тобто спочатку між сторонами було узгоджено виплата орендної плати з урахуванням індексації нормативно-грошової оцінки земельної ділянки, та з врахуванням індексів інфляції що вказано в п. 10, що було ймовірно подвійною індексацією.

Відповідно до розрахунків які зробив суд по справі 530/366/21 вказано» за формулою індекс інфляції - добуток щомісячних індексів за відповідний період, збитки від інфляції = сума боргу х на індекс інфляції / 100% - сума боргу, то відповідно до розрахунку за умовами Договору та Додаткової угоди до Договору п.9 який був викладений в новій редакції що обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, то за: 2015 рік сума орендної плати повинна бути нарахована з 01.04.2015 року по 31.12.2015 рік в сумі 7902.50 грн.. 2016 рік сума орендної плати повинна бути нарахована з 01.01.2016 року по 31.12.2016 рік в сумі 7438.28 гривень. 2017 рік сума орендної плати повинна бути нарахована з 01.01.2017 року по 31.12.2017 рік в сумі 7517.10 гривень. 2018 рік сума орендної плати повинна бути нарахована з 01.01.2018 року по 31.12.2018 рік в сумі 7274.63 гривні. 2019 рік сума орендної плати повинна бути нарахована з 01.01.2019. року по 31.12.2019 рік в сумі 6964.04 гривні. 2020 рік сума орендної плати повинна бути нарахована з 01.01.2020 року по 31.12.2020 року в сумі 7012.80 копійок. Всього 44109.35 копійок, ця сума повинна була бути нарахована без вирахування податків, при умові вчасної виплати до 31 грудня кожного року починаючи із 2015 по 2020 рік.».

Відповідно дост.13 Закону України "Про оренду землі"договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Згідност.526 ЦК Українизобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цьогоКодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 629 Цивільного кодексу Українипередбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Частиною 2ст.409 ЦК Українипередбачено, що власник земельної ділянки має право на одержання плати за користування нею. Розмір плати, її форма, умови, порядок та строки її виплати встановлюються договором.

Статтею 15 Закону України "Про оренду землі"визначено, що однією з істотних умов договору оренди землі є орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її виплати.

У відповідності до ст.ст.21-23 Закону України "Про оренду землі"орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюється за згодою сторін у договорі оренди. Орендна плата може справлятися у грошовій, натуральній та відробітковій (надання послуг орендодавцю ) формах. Сторони можуть передбачити в договорі оренди поєднання різних форм орендної плати. Орендна плата за земельні частки (паї) встановлюється як правило у грошовій формі. За добровільним рішенням власника земельної частки (паю) орендна плата за земельні частки (паї) може встановлюватися у натуральні формі. Внесення орендної плати оформлюється письмово, за винятком перерахування коштів через фінансові установи. Орендна плата за земельні ділянки, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, переглядається за згодою сторін.

Згідно дост.24 Закону України "Про оренду землі"орендодавець має право вимагати від орендаря своєчасного внесення орендної плати. Згідно з частинами 2 та 3ст.632 ЦК Українизміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається.

Стаття 629 ЦК України встановлює, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно до ст. 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом.

Згідно п. в) ч.1 ст. 96 Земельного кодексу України, землекористувачі зобов`язані своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату.

В силу ч. 2 ст. 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Відповідно до пункту «д» ч. 1ст. 141 ЗК Українипідставою для припинення права користування земельною ділянкою є систематична несплата орендної плати, незалежно від того, несплата орендної плати була в повному обсязі або в частині Відповідно до положеньстатті 1 Закону України «Про оренду землі»(в редакції, чинній на момент виникнення правовідносин) оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності. Згідно зістаттею 13 Закону України «Про оренду землі»договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно достатті 24 Закону України «Про оренду землі»орендодавець має право вимагати від орендаря своєчасного внесення орендної плати. За змістом частини першоїстатті 32 Закону України «Про оренду землі»на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями24і25цьогоЗаконута умовами договору, а також на підставах, визначенихЗК Українита іншими законами України.

У відповідності до розрахунку суми сплачених коштів в судовому засідані було встановлено, що сума поведених орендодавцем ОСОБА_1 повинна становити згідно рішенням Зньківського районного суду Полтавської області від 07.04.2021р. та Постановою Полтавського апеляційного суду від 31.08.2021р по справі № 530/ 366/21 за 2016-2018 роки 7988 (сім тисяч дев"ятсот вісімдесят вісім) гривень 68 копійок. Тобто сума, яку безпідставно отримав ОСОБА_1 ..

По факту стягнення із ОСОБА_1 розміру утриманих податків, індексу інфляції, то суд бере до уваги, що позивачем не надано доказів сплати саме тих коштів, які зазначено в позовній заяві, за відповідача.

По факту застосування строків позовної давності до позовної заяви, то суд виходить з того, що рішення по справі 530/366/21 Зіньківським районним судом було прийнято 07.04.2021 року. Постанова Полтавського апеляційного суду по справі 530/366/21 було винесено 07.04.2021р. Дані судові рішення набрали законної сили. Згідно даної постанови було встановлено, що ОСОБА_1 безпідставно набув кошти. Тому відповідно до ч.4 ст.82 ЦПК України, вищевказані обставини не підлягають доказуванню. Позивач звернувся до суду із позовною заявою 26.09.2022 року.

Відповідно до постанови від 24.05.20232 року по справі ВП №67303845 закінчено виконання провадження по виконавчому листу по справі 530/366/21.

Згідно положень ст. 1215 Цивільного кодексу України не підлягає поверненню безпідставно набуті: заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача; інше майно, якщо це встановлено законом.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17 (провадження № 12-182гс18) зроблено висновок, що «предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права. Відповідно до частин першої та другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 ЦК України».

За змістом ч.1 ст.1212 ЦК України безпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частин першої та другої ст.509 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. До підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, належать договори та інші правочини. Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу.

Зобов`язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із ч.1 ст.177 ЦК України об`єктами цивільних прав є,зокрема, речі, у тому числі гроші.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. Частиною 1 ст.202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Згідно із частинами 1 та 2 ст.205 ЦК України правочин може вичинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Приписами ч.І ст.207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Системний аналіз положень частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 177, частини першої статті 202, частин першої та другої статті 205, частини першої статті 207, частини першої статті 1212 ЦК Українидає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).

Загальна умова ч.1 ст.1212 ЦК Українизвужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, або отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі ст. 1212 ЦК України тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання. Тобто у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, ст.1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Тобто в даному випадку кондикційні зобов`язання виникли у ОСОБА_1 за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала, тобо договір оренди землі було розірвано.

Частиною 3 ст. 12 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Згідност. 76 ЦПК Українидоказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

У відповідності до ч.ч.1-5 ст.263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з вимогами ч.1 ст.264 цього Кодексу під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Відповідно доп.8ст.141ЦПК України розмірвитрат ,які сторонасплатила абомає сплатитиу зв`язкуз розглядомсправи ,встановлюється судомна підставіподаних сторонамидоказів (договорів ,рахунків тощо).Такідокази подаютьсядо закінченнясудових дебатівабо протягомп`яти днівпісля ухваленнярішення судуза умови,що дозакінчення судовихдебатів усправі стороназробила проце відповіднузаяву .У разінеподання відповіднихдоказів протягомвстановленого строку таказаява залишаєтьсябез розгляду. Відповіднодо ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог . Стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Судові витрати складаються з судового збору та витрат , пов`язаних з розглядом справи . Розмір судового збору , порядок його сплати , повернення і звільнення від сплати встановлюється законом. До витрат пов`язаних з розглядом справи , належать витрати пов`язані із залученням свідків , спеціалістів , перекладачів , експертів та проведення експертизи , також в тому числі витрати на професійну правничу допомогу.

Цивільне судочинство об`єднано основоположним принципом, що полягає у забезпеченні відшкодування витрат сторони, на користь якої ухвалено судове рішення. До складу таких витрат входять, у тому числі, і витрати на правничу допомогу , питання розподілу понесених сторонами спору витрат на правничу допомогу фактично лежить у площині судової практики: так, незважаючи на наявність детально регламентованого процесуального порядку їх відшкодування, остаточне рішення про конкретну суму грошових коштів, що підлягатиме компенсації, приймається судом. Отже, оцінюючи перспективу відшкодування витрат на правничу допомогу у рамках кожного окремого судового спору, слід не лише дотримуватися процесуального алгоритму розподілу таких витрат, але і брати до уваги правові висновки Верховного Суду. Через призму актуальної судової практики та норм процесуального законодавства України окреслено перелік документів, необхідних для підтвердження понесення витрат на правничу допомогу. Насамперед слід зауважити, що процесуальний алгоритм доведення розміру витрат на професійну правову допомогу передбачає подання стороною судового процесу: попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат разом із першою заявою по суті спору відповідно до статей 134 ЦПК України доказів понесення судових витрат до закінчення судових дебатів або, за попередньою заявою, протягом 5 днів після ухвалення судового рішення (у порядку, передбаченому ч. 8 ст. 141 ЦПК України. Згідно з положеннями статей 137 ЦПК України розмір витрат на професійну правничу допомогу, що підлягає розподілу між сторонами за результатом розгляду справи, визначається відповідно до умов договору про надання правничої допомоги та встановлюється на підставі наступних доказів: детального опису робіт та послуг, виконаних (наданих) адвокатом у рамках надання правничої допомоги по певній справі; доказів вартості робіт (послуг) адвоката, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; детального опису витрат, пов`язаних із наданням правничої допомоги витрат адвоката; доказів здійснення витрат, необхідних для надання правничої допомоги. При цьому, відповідно до позиції Верховного Суду, що висвітлена у постанові КАС ВС від 11.06.2020 по справі №821/227/17,а також у постановах КЦС ВС від 09.06.2020 по справі №466/9758/16-ц та від 15.04.2020 по справі №199/3939/18-ц,аналізовані витрати сторони судового процесу мають бути документально підтверджені та доведені. Позаяк склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі, на підтвердження цих обставин до суду повинні бути надані: договір про надання правової допомоги, який повинен містити детальний опис послуг, що надаються, їхню вартість, порядок обчислення гонорару адвоката (фіксований розмір або погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо; документи, що містять детальний опис робіт та послуг, виконаних (наданих) адвокатом у рамках справи відповідно до умов договору (акти виконаних робіт або наданої допомоги, специфікації витраченого часу адвоката тощо); оформлені у встановленому законом порядку документи, що свідчать про здійснення оплати гонорару адвоката та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги на підставі договору (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку, касові чеки або інший банківський документ, що підтверджує здійснення оплати послуг адвоката в рамках конкретної справи).

Відповідно до закріпленого на законодавчому рівні принципу співмірності, розмір витрат на послуги адвоката при їхньому розподілі визначається з урахуванням складності справи, часу, витраченого адвокатом на надання правничої допомоги, обсягу наданих послуг та виконаних робіт, ціни позову, а також значення справи для сторони. Ґрунтуючись на вказаному принципі, при здійсненні дослідження та оцінки наданих сторонами доказів суд враховує, зокрема, пов`язаність витрат на правову допомогу з розглядом справи, обґрунтованість витрат та їхню пропорційність до предмета спору.

Крім того, у згаданих вище постановах Верховний Суд зазначає, що при визначенні розміру витрат на правничу допомогу на підставі поданих сторонами доказів, суд має виходити з критеріїв: їхньої реальності (тобто встановлення їхньої дійсності та необхідності); розумності їхнього розміру (виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін). Аналогічні критерії застосовуються Європейським судом з прав людини при визначенні розміру справедливої компенсації потерпілій стороні на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зазначений підхід ілюструється у рішеннях ЄСПЛ від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (§80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (§34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (§95). І хоча чинне процесуальне законодавство не обмежує сторін спору жодними нормативними рамками у контексті очікуваного розміру компенсації їхніх витрат, пов`язаних із правничою допомогою адвоката , то за умови дотримання визначеної законом процедури попереднього визначення суми судових витрат, а також порядку подання необхідного об`єму доказів на підтвердження понесених витрат, сторона може розраховувати на відшкодування витрат на правничу допомогу в повному розмірі але все ж таки до уваги береться принцип співмірності . А беручи до уваги принцип співмірності, слід пам`ятати, що свобода сторін у визначенні розміру витрат на професійну правничу допомогу не є абсолютною та безумовною навіть у разі їхньої повної документальної доведеності. Також Верховний Суд роз`яснив, щовід учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконання робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою, але не доказів обґрунтування часу, витраченого фахівцем в галузі права. ( Постанова КГС ВС від 09.07.2019 року у справі №923/726/18).

Сума витрат понесених позивачем, підтверджена попереднім розрахунком та квитанцією про сплату судового збору (а.с. 1), отже сума підтверджується доказами надання до позовної заяви у строк визначений ЦПК. Велика Палата Верховного Суду зазначила, що саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування таких витрат одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони. Суд зазначає, що сума попереднього (орієнтовного) розрахунку, які позивач очікував понести у зв`язку з розглядом справи за правничу допомогу була зазначена стороною позивача разом із поданням позову. Тому суд зазначає, що судові витрати складаються із судового збору, а враховуючи часткове задоволення позовних вимог, з відповідача потрібно стягти 917,97 судового збору.

Згідно з ч. 1ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1ст. 76 ЦПК України).

Згідно зч.1ст.77ІІПК Україниналежними єдокази,які містятьінформацію щодопредмета доказування.Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи,на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно дост. 89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв`язок доказів у їх сукупності.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частиною 6 статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Таким чином, належними вважатимуться докази, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення сторін або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Вони мають належати до складу підстав позову або підстав заперечень проти нього і характеризуватися значущістю для визначення спірних правовідносин та зумовленістю цих фактів нормами матеріального права.

При вирішенні даного спору, суд також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Зазначений Висновок також акцентує увагу й на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Згідно позиції Європейського суду з прав людини, сформованої, зокрема у справах "Салов проти України", "Проніна проти України" та "Серявін та інші проти України": принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії").

Виходячи з викладеного суд надав правову оцінку виключно визначальним позиціям сторін у даній справі, а не абсолютно усім доводам. При цьому, суд вважає, що це не впливає на обґрунтованість даного судового рішення, а також не свідчить про неповноту дослідження судом обставин справи та доводів сторін.

Суд виконавшивсі вимогицивільного судочинстваухвалюючи рішенняна основіповного івсебічного з`ясуванняобставин,на якісторони посилаютьсяяк напідставу своїхвимог ізаперечень,підтверджених тимидоказами,які булидосліджені всудовому засіданніта керуючись 1,2,4,7, 8,12,13,19, 30, 228-229, 258, 263-268 ЦПК , ЗУ "Про судовий збір" суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву Приватного сільськогосподарськогопідприємства "Високе",місце знаходження:с.Високе,вул.Першотравнева,2,Полтавського району,Полтавської областідо ОСОБА_1 ,місце проживання: АДРЕСА_1 простягнення безпідставнонабутих коштів задоволити частково.

Стягнути ізОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 на користь Приватного сільськогосподарського підприємства "Високе", місце знаходження: с.Високе, вул.Першотравнева, 2, Полтавського району, Полтавської області код ЄДРПО 21842,72 7988 (сім тисяч дев"ятсот вісімдесят вісім) гривень 68 копійок, як безпідставно отримані кошти.

Стягнути ізОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 на користь Приватного сільськогосподарського підприємства "Високе", місце знаходження: с.Високе, вул.Першотравнева, 2, Полтавського району, Полтавської області код ЄДРПО 21842,72 витрати по сплаті судового збору в сумі 917,97 грн..

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Полтавського апеляційного суду через Зіньківський районний суд протягом 30 днів з дня його проголошення. Особи які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 30 днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Написано власноручно.

Повний текст рішення виготовлено 26.06.2023 року.

Суддя Зіньківського районного суду

Полтавської області С.Р. Должко