Рішення

від 21.06.2023 по справі 489/2088/18

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

21.06.2023

Справа №489/2088/18

Провадження №2/489/14/23

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 червня 2023 року м. Миколаїв

Ленінський районний суд міста Миколаєва у складі:

головуючого судді Рум`янцевої Н.О.,

із секретарем судових засідань Назаровою С.В.,

за участю: представниці позивача за первісним позовом ОСОБА_1 , позивача за зустрічним позовом ОСОБА_2 , представниці позивача за зустрічним позовом ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 , треті особи ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , про усунення перешкод у користуванні власним майном, зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 , треті особи Миколаївська міська рада, Управління Держкомземагенства у м. Миколаєві про скасування приватизації земельної ділянки, шляхом визнання незаконним та скасування рішення Миколаївської міської ради та визнання незаконним державного акту про право власності на земельну ділянку

встановив:

13 квітня 2018 року ОСОБА_4 звернулась із позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні власним майном, а саме просила зобов`язати відповідача за її рахунок знести другий поверх споруд побудованої на місці літньої кухні під літ. «Т» та сарай під літ. «П», а також стіни вказаної будівлі та прибудованої до неї стіни та навісу, до лінії суміжної межі; зобов`язати відповідача знести паркан разом з фундаментом, на якому він розташований від кута житлової споруди, побудованої замість літньої кухні під літ. «Т» та сараю під літ. «П» до кута будівлі під літ. «У» та зобов`язати відповідача встановити паркан на суміжній межі; зобов`язати відповідача засипати вигрібну яму, яка розташована на межі суміжних ділянок та демонтувати каналізаційні труби, які прокладені на земельній ділянці. В обґрунтування позову позивача зазначала, що їй належить житловий будинок АДРЕСА_1 з усіма господарськими та побутовими спорудами та будівлями. Відповідачці, яка проживає на суміжній земельній ділянці та іншим особам, на праві спільної часткової власності, належить житловий будинок АДРЕСА_2 з усіма господарськими та побутовими спорудами та будівлями. Відповідачка самочинно перебудувала літню кухню під літ. «Т» та сарай під літ. «П» в двоповерхове житлове приміщення житловий будинок, до будинку прибудована стіна та споруджено навіс. Вказана будівля з добудовою знаходиться частково на її земельній ділянці та затіняє її частину земельної ділянки, яка використовується нею під город та сад. Також будинок не об лаштований належною зливною системою, через що всі опади стікають на її земельну ділянку. Крім того, відповідачка без відповідних проектів та дозволів облаштувала каналізаційною системою, яку використовує для скидання каналізаційних стічних вод в міську систему каналізації через дворові каналізаційні колодязі на території будинку АДРЕСА_3 . Частину системи відповідачка облаштувала на її частині земельної ділянки без її згоди. Відповідачка та її колишній чоловік встановили на її земельній ділянці паркан з металевої сітки на фундаменті та облаштували хвірткою. Через дану хвіртку відповідач та різні особи проникають на територію її домоволодіння.

Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог в повному обсязі. Посилаючись на те, що на момент оформлення державного акту покійним батьком позивача ОСОБА_9 з нею, як суміжником, не було погоджено межі земельної ділянки. Позивачем не надано належних доказів, зокрема технічної документації, опису меж земельної ділянки, заяви сусідів суміжників про відсутність претензій щодо встановлених меж. Реконструкцію вона була вимушена здійснити, оскільки будівля 1917 року будування з часом почала руйнуватися та потребувати реконструкції. Тому на фундаменті старої будівлі добудувала другий поверх, тобто збільшуючи межі земельної ділянки, яка перебуває у її користуванні. Дана прибудова розташована на земельній ділянці, яка знаходиться у її користуванні та є прилеглою до її домоволодіння. Позивач в односторонньому порядку відвела собі земельну ділянку, не залишивши їй санітарну зону для обслуговування будівлі. Кріт того, ОСОБА_4 порушує права ОСОБА_7 , оскільки претендує на частку земельної ділянки, на якій розташовані споруди, які ОСОБА_7 успадкувала від своєї матері. Вигрібна яма об лаштована та розміщена на земельній ділянці дуже тривалий час та не нею, вона необхідна для користування в побуті. Ніяких труб на ділянці позивача вона не розташовувала та нікого не просила про це.

Від позивача надійшла відповідь на відзив, відповідно до якої позивач просить задовольнити позовні вимоги. Зазначає, що доводи відповідача не можуть бути взяті до уваги, оскільки не відповідають доказам у справі. Згідно кадастрового плану зі схемою, відображено всі спорудження відповідачки на належній позивачу земельній ділянці. Наявне її право користування земельною ділянкою не залежить від будь-яких погоджень відповідачки. Відповідачка без належних дозвільних документів, без виділення вказаних споруд у її власність, самовільно перебудувала їх в житловий будинок, частково вийшовши за суміжну межу. Паркан облаштувала виходячи з розташування самовільно перебудованої споруди. ОСОБА_2 не надала жодного доказу про технічну характеристику реконструйованого сараю та літньої кухні в двоповерховий будинок, не надано розмірів попередніх приміщень та нового з прив`язкою до відповідних об`єктів. З жодним власником будинку, крім ОСОБА_2 та користувачами у неї немає спорів та претензій. Через те, що інші власники будинку АДРЕСА_3 не дозволили прокладати каналізаційні труби по їх двору, її колишній чоловік зробив каналізаційну систему через її земельну ділянку.

02 травня 2018 року ОСОБА_2 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_4 , якою просила суд скасувати приватизацію земельної ділянки відповідача, шляхом визнання незаконним та скасування рішення ММР від 14.09.2007 року за № 14/50; визнати незаконним та скасувати державний акт про право власності на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_4 , площею 742 кв.м., виданого на ім`я ОСОБА_9 , серії ЯЕ № 910419 від 22.11.2007 року, спадкоємицею якого є його донька ОСОБА_4 , відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 12.12.2012 року. Мотивуючи свої вимоги тим, що спірний державний акт видано ММР, для узгодження якого потрібно було надати технічну документацію, погоджену з відповідними органами та заяви від всіх співвласників суміжних земельних ділянок. Рішення ММР № 13/50 від 14.09.2007 року затверджено без наявності її заяви про відсутність претензій по межі між її домоволодінням та домоволодінням позивача, як суміжного землекористувача. Зазначає, що ОСОБА_4 порушує її права в нормальному користуванні своєю власністю, обслуговувати стіни її домоволодіння. Всі мешканці житлового будинку АДРЕСА_2 є користувачами загальної земельної ділянки площею 619 кв. м. без встановлення меж у користуванні. Вважає, що батько відповідача привласнив частину її земельної ділянки, не залишивши санітарну зону для обслуговування її будинку. Вважає, що проходження межі земельної ділянки по стіні домоволодіння сусідів суміжників є порушенням закону, так як межа повинна проходити з відступленням від будівель домоволодіння АДРЕСА_3 не менше як на 1,0 м. Через приватизацію земельної ділянки АДРЕСА_5 без відступлення на 1,0 м. вона не може обслуговувати свій будинок та користуватися дворовою системою каналізації та водопостачання. Зазначає, що власники та землекористувачі суміжних земельних ділянок повинні жити за правилами добросусідства, тобто зобов`язані співпрацювати при вчиненні дій, спрямованих на забезпечення прав на землю кожного з них, не порушувати законні права один одного.

Від відповідача за зустрічним позовом надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого просить відмовити в задоволенні позовних вимог. Зазначає, що спірна межа була визначена та встановлена з часу відведення земельних ділянок АДРЕСА_3 та АДРЕСА_5 та не змінювала своєї первісної конфігурації у встановленому порядку. Власники домоволодіння АДРЕСА_3 погоджувалися на приватизацію її батьком відведеної йому земельної ділянки із встановленою суміжною межею. Рішення щодо приватизації приймалося незалежним органом. Під час приватизації виготовлялися всі необхідні документи та отримані необхідні узгодження. Вважає, що твердження позивачки про те, що «під час приватизації межа не існувала, не була встановлена, вона не надавала згоду», не відповідає дійсності. Частина земельної ділянки, на якій споруджено частину будинку позивачки та встановлено огорожу разом з фундаментом, ніколи не виділялася власникам будинку АДРЕСА_3 та надавалася у користування власнику будинку АДРЕСА_5 .

02 листопада 2018 року від ОСОБА_2 надійшла заява про збільшення позовних вимог, відповідно до яких просить: скасувати приватизацію земельної ділянки ОСОБА_4 (виданого на ім`я ОСОБА_9 ) шляхом визнання незаконним та скасування рішення Миколаївської міської ради № 14/50 від 14.09.2007 року; визнати незаконним та скасувати державний акт про право власності на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_6 , площею 742 кв. м., виданого на ім`я ОСОБА_9 серії ЯЕ 910419 від 22.11.2007 року, спадкоємицею якого є його донька ОСОБА_4 , відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 12.12.2012 року; відновити межу, яка поділяє земельні ділянки АДРЕСА_3 і АДРЕСА_1 на підставі судово-технічної експертизи; встановити початкові границі літньої кухні літ. «Т», сараю літ «П» та їх розташування на земельній ділянці зав адресою: АДРЕСА_7 , які належать ОСОБА_2 на підставі судово-технічної експертизи.

12 грудня 2018 року від відповідача за зустрічним позовом надійшов відзив на заяву про збільшення позовних вимог, відповідно до якого просить відмовити в задоволенні заяви. Зазначає, що позивачка в первісному зустрічному позові заявляла, що на час приватизації ділянки АДРЕСА_5 суміжної межі не існувало, в заяві про збільшення позовних вимог просить відновити межі. Вважає, що вимоги є взаємовиключними, а не зустрічними, а деякі поставлені питання є незрозумілими.

13 січня 2022 року від ОСОБА_2 надійшла уточнена зустрічна позовна заява, відповідно до якої, остання просить: скасувати приватизацію земельної ділянки ОСОБА_4 , шляхом визнання незаконним та скасування рішення ММР від 14.09.2007 року за № 14/50; визнати незаконним та скасувати державний акт про право власності на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_4 , площею 742 кв.м., виданого на ім`я ОСОБА_9 , серії ЯЕ № 910419 від 22.11.2007 року, спадкоємицею якого є його донька ОСОБА_4 , відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 12.12.2012 року; визнати незаконним та скасувати реєстрацію з Державного земельного кадастру земельної ділянки площею 742 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_4 для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд з кадастровим номером 4810136900:01:011:0011, шляхом виключення з Державного земельного кадастру відомостей про реєстрацію вказаної земельної ділянки.

Ухвалою суду від 16.04.2018, позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено підготовче судове засідання в порядку загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 23.05.2018, зупинено провадження у справі.

Ухвалою суду від 23.05.2018, виправлено описку в ухвалі суду.

Ухвалою апеляційного суду Миколаївської області від 13.06.2018, апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишено без руху.

Ухвалою апеляційного суду Миколаївської області від 21.06.2018, відкрито провадження у справі та призначено справу до судового розгляду без повідомлення учасників справи.

Ухвалою апеляційного суду Миколаївської області від 21.06.2018, закінчено проведення підготовчих дій.

Постановою апеляційного суду Миколаївської області від 06.07.2018, ухвалу Ленінського районного суду м. Миколаєва від 23 травня 2018 року про зупинення провадження у справі та ухвалу цього ж суду від 23 травня 2018 року про виправлення описки в ухвалі суду про зупинення провадження, скасовано, справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Миколаєва від 19.07.2018, поновлено провадження у справі та призначено справу до судового розгляду.

Ухвалою суду від 03.05.2018, у задоволенні клопотання про об`єднання в одне провадження справу № 489/2490/18 зі справою № 489/2088/18.

Ухвалою суду від 24.04.2018, призначено по справі будівельно-технічну експертизу.

Ухвалами суду від 03.05.2018, 18.06.2018, 18.07.2018 витребувано докази.

Ухвалою суду від 23.10.2018, об`єднано в одне провадження справу № 489/2490/18 зі справою № 489/2088/18.

Ухвалою суду від 23.10.2018, забезпечено позов шляхом заборони вчиняти дії з реєстрації права власності та інших речових прав щодо спірного нерухомого майна.

Ухвалою суду від 13.12.2018, залучено у справі в якості третіх осіб, яка не заявляє самостійних вимог ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 .

Ухвалою суду від 18.02.2019, залучено у справі в якості третіх осіб, яка не заявляє самостійних вимог ОСОБА_8 , Миколаївську міську раду.

Ухвалою суду від 02.04.2019, справу прийнято суддею Рум`янцевою Н.О. та призначено підготовче судове засідання в порядку загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 25.07.2019, призначено земельно-технічну експертизу та зупинено провадження у справі.

Ухвалою суду від 17.01.2020, поновлено провадження у справі та призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою суду від 20.08.2020, закрито підготовче судове засідання та призначено справу до судового розгляду по суті.

Ухвалою суду від 25.09.2020, призначено експертизу та зупинено провадження по справі.

Ухвалою суду від 28.09.2020, виправлено описку.

Ухвалою суду від 28.01.2022, поновлено провадження у справі та призначено судове засідання.

З`ясувавши обставини та дослідивши надані докази, суд приходить до висновку, що встановлені наступні факти та відповідні правовідносини.

Житловий будинок з усіма господарськими та побутовими спорудами АДРЕСА_1 належить на праві власності ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 12.12.2012 року виданого державним нотаріусом Другої миколаївської державної нотаріальної контори Гавеля О.О. та зареєстрованого в реєстрі за № 3-1841.

Житловий будинок з усіма господарськими та побутовими спорудами АДРЕСА_2 належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_6 - 1/10; ОСОБА_5 13/50; ОСОБА_2 13/50 на підставі договору дарування від 09.12.2005 року посвідченого приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Барсковою Л.Є.

Земельна ділянка виділена для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд, що розташована за адресою: АДРЕСА_4 площею 742 кв. м. належить ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 12.12.2012 року виданого державним нотаріусом Другої миколаївської державної нотаріальної контори Гавеля О.О. та зареєстрованого в реєстрі за № 3-1844.

Раніше земельна ділянка виділена для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд, що розташована за адресою: АДРЕСА_4 площею 742 кв. м. належала на праві власності ОСОБА_9 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку від 22.11.2007 року серії ЯЕ № 910419, виданого на підставі рішення Миколаївської міської ради № 14/50 від 14.09.2007 року.

Позивачка ОСОБА_4 зазначає, що відповідачка самочинно перебудувала літню кухню під літ. «Т» та сарай під літ. «П» в двоповерховий житловий будинок, до будинку прибудована стіна та споруджено навіс. Вказана будівля з добудовою знаходиться частково на її земельній ділянці та затіняє її частину земельної ділянки, яка використовується нею під город та сад. Крім того, відповідачка без відповідних проектів та дозволів облаштувала каналізаційною системою, яку використовує для скидання каналізаційних стічних вод, частину якої відповідачка облаштувала на її частині земельної ділянки без її згоди. На підставі чого, вона неодноразово зверталася до відповідних органів.

Відповідно до Акту складеного представниками КП ММБТІ від 11.03.2018 року, встановлено, що об`єкти нерухомого майна, розташовані за адресою: АДРЕСА_7 , зокрема, знаходяться у користуванні ОСОБА_2 : житловий будинок літ. В, приміщення: 4-1; 4-2; 4-3; 4-4; 4-5; літня кухня літ. Т; сарай літ. П; 1/5 ворота № 1; 1/5 замощення І; №2 водопровідний кран.

Згідно Акту перевірки дотримання вимог земельного законодавства за об`єктом земельної ділянки Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області № 341ДК/797/Д/11001/17 від 23.08.2017 року, державним інспектором відділу здійснення державного контролю за додержанням земельного законодавства та оперативного реагування управління з контролю за використанням та охороною земель Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області встановлено, співвласник житлового будинку АДРЕСА_2 самовільно зайняв частину земельної ділянки АДРЕСА_1 розміром 0,0040 га.

Відповідно до листа виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 08.08.2017 року за вих. № Т-3506, встановлено, що ОСОБА_2 самовільно виконала роботи по переобладнанню приміщення, а саме побудовано другий поверх, на подвір`ї будинку АДРЕСА_2 влаштувала зливну яму. Станом на 21.07.2017 року земельні роботи на земельній ділянці будинку АДРЕСА_1 не проводилися, візуально труби під парканом не виявлені.

Підпунктом 3.25 Державних будівельних норм 360-92** «Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень», затверджених наказом Держком- містобудування від 17 квітня 1992 року № 44 (далі - ДБН 360-92**), встановлено, що для догляду за будівлями і здійснення їх поточного ремонту відстань до межі сусідньої ділянки від найбільш виступної конструкції стіни треба прийматине менше 1,0 м.При цьому повинно бути забезпечене влаштування необхідних інженерно-технічних заходів, що запобігатимуть стіканню атмосферних опадів з покрівель та карнизів будівель на територію суміжних ділянок.

З кадастрового номеру земельної ділянки 4810136900:01:011:0011, що розташована за адресою: АДРЕСА_4 , вбачається, що площа частини земельної ділянки, зайнятої будівлями і спорудами суміжниками за адресою: АДРЕСА_7 0,0040 га.

Згідно листа відділу у Миколаївському районі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області від 13.09.2018 року за виз. № 821/415-18, вбачається, що у відділу проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки на ім`я ОСОБА_9 , відсутній.

Згідно ч. 4 ст. 122 ЗК України обласні державні адміністрації передають земельні ділянки на їх території із земель державної власності у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів для всіх потреб, крім випадків, визначених частинами третьою, сьомою цієї статті.

Відповідно до архівного витягу рішення Миколаївської міської ради № 14/50 від 14.09.2007 року про вилучення, надання, передачу у власність, спільну сумісну та спільну часткову власність, надання в оренду земельних ділянок громадянам, зміну цільового призначення земельної ділянки та внесення змін до рішень міської ради та виконкому міської ради м. Миколаєва, міська рада вирішила затвердити технічну документацію із землеустрою щодо складання державного акту, що посвідчує право власності на земельну ділянку площею 742 кв. м., за рахунок земель міста, не наданих у власність або користування для обслуговування житлового будинку та господарських будівель АДРЕСА_1 ; надати ОСОБА_9 у власність земельну ділянку площею 742 кв. м., для обслуговування будинку та господарських будівель по АДРЕСА_4 .

В матеріалах справи містяться заяви ОСОБА_10 , ОСОБА_5 , ОСОБА_11 про те, що вони не мають претензій по суміжній межі свого домоволодіння та домоволодіння ОСОБА_9 за адресою: АДРЕСА_4 (том. 2, а.с. 195, 196, 198).

Згідно висновку експерта № 115-108 від 10.11.2021, судовим експертом надано відповіді:

- по першому питанню:

Згідно інвентарних справ МБТІ на земельні ділянки № 57 і № 59 хронологічно (до 2007 року) суміжна межа межувала вдовж всіх господарських споруд з фасадної до тильної меж, які розташовані з лівої сторони земельної ділянки № НОМЕР_1 по прямій ліній граничної стіни будов, зокрема, по лінії забудови сараю літ. Ю; літньої кухні з тамбуром, котельні й сараю літ. Г, г, г, г, сараю літ. Ж, сараю літ. У, сараю літ. П і літньої кухні літ. Т. Дослідивши хронологічні дані лінійних промірів земельних ділянок № 57 і № 59 інвентарної справи МБТІ встановлено наступне: конфігурація меж, лінійні проміри та площа земельної ділянки № 57 з 1949 по 2018 роки не змінювалася; конфігурація меж, лінійні проміри та площа земельної ділянки № 59 з 1929 по 2018 роки поступово змінювалися у більшу сторону, зокрема, фасадна межа 1972 рік 13,30 м., 2012 рік 13,30 м.; ліва межа (межує з з.д. 61) 1972 рік 53,68 м., 2012 рік 53,75 м. різниця - +0,07 м.; права межа (межує з з.д. 57) 1972 рік 53,10 м, 2012 рік 53,49 м., різниця - +0,38 м.; тильна межа 1972 рік 14,10 м., 2012 рік 14,40 м., різниця - +0,20 м.; фактична площа 1972 рік - 730 кв.м., 2012 рік 742 кв.м., різниця - +12,0 кв.м. При вимірах судовим експертом тильної межі земельної ділянки АДРЕСА_5 фактична відстань складала 14,15 м. (історично відстань складала від 10,10 до 14,18 м). При вимірах тильної межі земельної ділянки АДРЕСА_3 відстань складала 11,76 м. (що на 0,16 м. більша від історичної відстані).

- по другому питанню:

При дослідженні суміжної межі земельних ділянок АДРЕСА_3 і АДРЕСА_5 на дату проведення експертизи, експертом встановлено, що межа проходить вздовж всіх господарських споруд (літ.Ю сарай; літ. Г, г, г, г літня кухня з тамбуром, котельнею та сараєм; літ. Ж сарай; літ. У сарай, реконструйовані сарай літ. П і літня кухня літ. Т під житловий будинок) з їх тильної (бокової) граничної стіни, які розташовані з лівої сторони земельної ділянки № НОМЕР_1 . На дату проведення експертизи межа є ломаною (не прямою) зі сторони колишнього сараю літ. П та літньої кухні літ. Т (нині двоповерховий житловий будинок), зі сторони паркану із штучного гранітного каміння, що розташований вздовж суміжної межі та сараю літ. У по тильній межі його забудови. Дослідивши параметри всіх наданих кадастровий зйомок досліджуваних земельних ділянок за АДРЕСА_3 і АДРЕСА_1 , експертом встановлено наступне: на всіх зйомках відсутні лінійні проміри та фактична площа земельної ділянки АДРЕСА_1 ; лінійні проміри суміжної межі між земельними ділянками АДРЕСА_3 і АДРЕСА_5 на всіх кадастрових зйомках (відносно один одного) суперечать один одному (різні лінійні проміри); в електронній формі кадастрові зйомки, що містяться в матеріалах цивільної справи № 489/2088/18 експерту не надано, окрім інженера-землепорядника ОСОБА_12 (05.11.2020); на всіх кадастрових зйомках суміжна межа між земельними ділянками № НОМЕР_1 і № НОМЕР_2 , згідно кадастрового плану та координат кутів зовнішніх меж землекористування розроблених КП ГПВБ від 16.04.2007 перетинає вздовж по прямій лінії площі забудови будівель та споруд, що розташовані на земельній ділянці АДРЕСА_2 , зокрема: літ. Ю сарай; літ. У сарай; реконструйовані сарій літ. П. та літня кухня літ. Т під житловий будинок. Суміжна межа кадастрового плану та координат кутів зовнішніх меж землекористування КП ГПВБ від 16.04.2007 не відповідає історичній суміжній межі між земельними ділянками № НОМЕР_1 і № 59 до 22.11.2007 (на підставі інвентарних справ МБТІ), оскільки всі будівлі та споруди (зокрема: літ. Ю сарай, літ. Г, г, г, г літня кухня з тамбуром, котельнею та сараєм; літ. Ж сарай; літ. У сарай) 1982 та 1983 років забудови.

- по третьому питанню:

Між межами земельних ділянок за адресами АДРЕСА_7 та АДРЕСА_5 встановленої до 22.11.2007 та існуючої на теперішній час є невідповідність. Згідно Інвентарних справ МБТІ на земельні ділянки № 57 та № 59 хронологічно (до 2007 року) суміжна межа межувала вдовж всіх господарських споруд з фасадної до тильної меж, які розташовані з лівої сторони земельної ділянки № НОМЕР_1 по прямій лінії граничної стіни будов, зокрема, по лінії забудови сараю літ. Ю; літньої кухні з тамбуром, котельні й сараю літ. Г, г, г, г; сараю літ. Ж, сараю літ. У; сараю літ. П. і літньої кухні літ. Т. Відповідно до виконаних зйомок інженерами землевпорядниками ОСОБА_13 , і ОСОБА_12 досліджувана суміжна межа (на теперішній час) вже є ламаною (не прямою) зі сторони колишнього сараю літ. П та літньої кухні літ. Т (нині двоповерховий житловий будинок), зі сторони паркану із штучного гранітного каміння, що розташований вздовж суміжної межі та сараю літ. У по тильній межі його забудови. Невідповідність могла полягати з наступних сукупних факторів. ОСОБА_2 було реконструйовано сарай літ П та літню кухню літ. Т у двоповерховий житловий будинок, шляхом добудови (+4,07 м.) до цих господарських споруд приміщень у внутрішньо дворову територію, надбудови другого поверху, утеплення стін в одне каміння каменю «черепашник» (0,18 м.) з облицюванням пінопласту товщиною 5 см (0,05 м.) та штукатурного слою (0,03 м). Таким чином, частина стіни літ. П та літ. Т., яка могла межувати із земельною ділянкою № 59 збільшилась на 26 см. (0,18 м.+0,05м+0,03м=0,26 м) у бік земельної ділянки № НОМЕР_2 . Сарай літ. У було перебудовано (оновлено каміння «черепашник»), але із старими розмірами, а саме: 1,80м х 2,24 м., тому межа по лінії сараю літ. У змінитися не могла. На теперішній паркан по суміжній межі досліджуваних земельних ділянок від сараю літ. У до колишньої літ. Т оновлено, а саме закладений стрічковий фундамент з бутобетону із встановленням сітки «рабиця» на металевих стовбурах, що могло призвести до незначного відхилення (відповідно до зйомки інженера землевпорядника ОСОБА_12 0,28 м) від історичної суміжної межі в сторону земельної ділянки АДРЕСА_5 .

- По четвертому питанню:

Судовим експертом визначити варіанти усунення невідповідностей межі земельних ділянок за адресами АДРЕСА_7 та АДРЕСА_5 не є за можливим.

Відповідно дост. 4 ЦПК Україникожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частиною 1ст. 16 ЦК Українивстановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно дост. 316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідност. 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Згідно зст.319 ЦК Українивласник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

За змістом ч. 1 ст. 321 Цивільного кодексу України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Положеннями статті 391 Цивільного кодексу України встановлено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні та розпорядженні власником своєю власністю. При цьому не має значення ким саме спричинено порушене право та з яких підстав.

Пунктом 33 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 року № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» встановлено, що відповідно до положень статей391,396 ЦКпозов про усунення порушень права, не пов`язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстав, передбачених законом або договором, і що діями відповідача, не пов`язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння.

У відповідності до ч.2ст.152 ЗК Українивласник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Згідно ч.1ст.393 ЦК Україниправовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

Відповідно до ч.1ст.155 ЗК Україниу разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Питання регулювання земельних відносин, зважаючи на норми п.34 ч.1ст.26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», вирішуються виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради.

Згідно з ч.6ст.59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»виконавчий комітет сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради в межах своїх повноважень приймає рішення. Рішення виконавчого комітету приймаються на його засіданні більшістю голосів від загального складу виконавчого комітету і підписуються сільським, селищним, міським головою, головою районної у місті ради.

Відповідно до ч.2ст.19 Конституції Україниоргани державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта законами України.

Згідно ч.10ст.59 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні», акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідностіКонституціїабо законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

За статтею 91 ЗК України власники земельних ділянок зобов`язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок і дотримуватися правил добросусідства.

В силу ст.103 ЗК України, власники та землекористувачі земельних ділянок повинні обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей (затінення, задимлення, неприємні запахи, шумове забруднення тощо). Власники та землекористувачі земельних ділянок зобов`язані не використовувати земельні ділянки способами, які не дозволяють власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок використовувати їх за цільовим призначенням (неприпустимий вплив). Власники та землекористувачі земельних ділянок зобов`язані співпрацювати при вчиненні дій, спрямованих на забезпечення прав на землю кожного з них та використання цих ділянок із запровадженням і додержанням прогресивних технологій вирощування сільськогосподарських культур та охорони земель (обмін земельних ділянок, раціональна організація територій, дотримання сівозмін, встановлення, зберігання межових знаків тощо).

Згідно ст.104 ЗК України, власники та землекористувачі земельних ділянок можуть вимагати припинення діяльності на сусідній земельній ділянці, здійснення якої може призвести до шкідливого впливу на здоров`я людей, тварин, на повітря, земельні ділянки та інше.

Згідно ст. 4 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» громадяни мають право на безпечні для здоров`я і життя харчові продукти, питну воду, умови праці, навчання, виховання, побуту, відпочинку та навколишнє природне середовище.

Згідно ст. 15 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», підприємства, установи, організації та громадяни при розробленні і використанні нових технологій, проектуванні, розміщенні, будівництві, реконструкції та технічному переобладнанні підприємств, виробничих об`єктів і споруд будь-якого призначення, плануванні та забудові населених пунктів, курортів, проектуванні і будівництві каналізаційних, очисних, гідротехнічних споруд, інших об`єктів зобов`язані дотримувати вимог санітарного законодавства.

Згідно п. 3.26 ДБН 360-92* Містобудування. Планування та забудова міських та сільських поселень, у відповідності до санітарних вимог майданчики для компосту, дворові вбиральні та очисні споруди каналізації повинні знаходитись у глибині двору не ближче 15 м від вікон житлових будинків, в тому числі і сусідніх садиб, сараї для утримання худоби і птиці - не ближче 12 м. Господарські будівлі й гаражі допускається об`єднувати на суміжних ділянках.

Ці норми є обов`язковими для органів державного управління, місцевого і регіонального самоуправління підприємств і установ незалежно від форм власності та відомчого підпорядкування, громадських об`єднань і громадян, які здійснюють проектування, будівництво і благоустрій на території міських і сільських поселень.

За змістом частин четвертої та сьомої статті 376 ЦК України залежно від ознак самочинного будівництва зазначені в цих пунктах особи можуть вимагати від особи, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво: знесення самочинно збудованого об`єкта або проведення перебудови власними силами чи за її рахунок; приведення земельної ділянки до попереднього стану або відшкодування витрат.

Вимоги про знесення самочинного будівництва інші особи можуть заявляти за умови доведеності факту порушення прав цих осіб самочинною забудовою.

При вирішенні питання про те, чи є відхилення від проекту істотним і таким, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, необхідно з`ясовувати, зокрема, як впливає допущене порушення з урахуванням місцевих правил забудови, громадських і приватних інтересів на планування, забудову, благоустрій вулиці, на зручність утримання суміжних ділянок тощо.

Разом з тим, знесення самочинного будівництва є крайньою мірою і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством заходи щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності.

Відповідно до вимог статті 376 ЦК України право на звернення до суду з позовом про знесення або перебудову самочинно збудованого об`єкта нерухомості мають як органи державної влади, так і органи місцевого самоврядування. У випадках порушення прав інших осіб право на звернення до суду належить і таким особам за умови, що вони доведуть наявність порушеного права.

Аналогічні роз`яснення викладені у пункті 5Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 6 від 30 березня 2012 року "Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва)".

В силу ст.ст.4,15 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення»громадяни мають право на безпечні для здоров`я і життя умови побуту, відпочинку та навколишнє природне середовище. Законодавством України громадянам можуть бути надані й інші права щодо забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя. Підприємства, установи, організації та громадяни при розробленні і використанні нових технологій, проектуванні, розміщенні, будівництві, реконструкції та технічному переобладнанні підприємств, виробничих об`єктів і споруд будь-якого призначення, плануванні та забудові населених пунктів, курортів, проектування і будівництві каналізаційних, очисних, гідротехнічних споруд, інших об`єктів зобов`язані дотримувати вимоги санітарного законодавства.

Згідност. 5 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності»вимоги містобудівної документації є обов`язковими для виконання всіма суб`єктами містобудування.

Згідност. 37 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності»фізичні та юридичні особи, які мають намір здійснити будівництво об`єктів містобудування на земельних ділянках, що належать їм на праві власності чи користування, зобов`язані отримати дозвіл на виконання будівельних робіт, що видається органами державного архітектурно-будівельного контролю на безоплатній основі.

Згідно з п. 3.11 Положення «Про надання дозволу на виконання будівельних робіт» індивідуальним забудовникам житлових будинків, господарських та побутових споруд дозволи на виконання будівельних робіт надаються на підставі заяви забудовника, документа, що посвідчує право власності чи право користування земельною ділянкою, дозволу на будівництво об`єкта містобудування, який видається відповідним органом виконавчої влади, проектної документації, погодженої місцевими органамисправах містобудування і архітектури, а також зобов`язання виконавця робіт, якщо будівництво здійснюється підрядним способом.

Згідно п.3.25а, п.3.26 Державних будівельних норм «Містобудування. Планування і забудова міських сільських поселень» ДБН 360-92» (примітка 5) вигрібні ями дворових вбиралень повинні бути виконані з конструкцій, які запобігатимуть фільтрації фекальних стоків у ґрунті; відповідно до санітарних вимог дворові вбиральні та очисні споруди каналізації повинні знаходитись у глибині двору не ближче 15 м., від вікон житлових будинків, в тому числі і сусідніх садиб.

Відповідно до роз`яснень, наданих Постановою Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику застосування судамистатті 376 ЦК України(про правовий режим самочинного будівництва)» № 6 від 30.03.2012 року, самочинним вважається будівництво житлового будинку, будівлі, споруди, іншого нерухомого майна, якщо вони збудовані (будуються) на земельній ділянці, що не була відведена особі, яка здійснює будівництво; або відведена не для цієї мети; або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту; або з істотним порушенням будівельних норм і правил. Позов про знесення самочинно збудованого нерухомого майна може бути пред`явлено власником чи користувачем земельної ділянки або іншою особою, права якої порушено, зокрема, власником (користувачем) суміжної земельної ділянки з підстав, передбачених статтями391,396 Цивільного кодексу України,статтею 103 ЗК України.

Відповідно до ч.4ст.376 ЦК України, якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

За правилами ч.7ст.376 ЦК Україниу разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил, у випадку якщо проведення перебудови будівництва є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення суд може постановити рішення, яким зобов`язати особу, яка здійснила самовільне будівництво, провести відповідну перебудову. Отже, саме ця норма закону є підставою для прийняття рішення про знесення самочинного будівництва у зв`язку із порушенням норм ДБН 360-92* Містобудування. При цьому, слід акцентувати особливу увагу на тому, що для прийняття рішення про знесення об`єкта слід було б обов`язково встановити наявність умов, передбачених згаданоюст.376 ЦК України, а саме: істотне відхилення від проекту; суперечність суспільним інтересам або порушення права інших осіб; істотного порушення будівельних норм і правил; неможливість проведення перебудови.

Пунктом 1.1 Державних санітарних норм та правил утримання територій населених місць, затвердженихнаказом Міністерства охорони здоров`я України 17.03.2011 № 145, передбачено, що вигрібна яма (вигріб) - це інженерна споруда у вигляді поглиблення в землі, виконана з водотривкого матеріалу, призначена для збирання та зберігання рідких відходів, наземна частина якої обладнана щільно прилягаючою кришкою та решіткою для відокремлення твердих відходів.

Відповідно до п.2.22 Державних санітарних норм та правил місць - вигреби повинні бути віддалені від меж земельних ділянок утримання територій населених навчальних та лікувально-профілактичних закладів, стін житлових та громадських будівель і споруд, майданчиків для ігор дітей та відпочинку населення на відстань не менше 20 метрів.

Місце розміщеннявигребуна присадибній ділянці та відстань від нього до власного житловогобудинкувизначаєвласникцього будинку з додержанням правил добросусідства, які передбаченіст.103 Земельного кодексу Українита полягають в тому, що власники та землекористувачі земельних ділянок повинні обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей (затінення, задимлення, неприємні запахи, шумове забруднення тощо). Спірні питання щодо місць розміщеннявигребівнатериторії присадибноїділянкирозглядаютьсяу порядку вирішення земельних спорів згідно з законодавством.

В умовах нецентралізованого водопостачання вигреби на території присадибної ділянки повинні бути віддалені від індивідуальних колодязів та каптажів джерел на відстань не менше 20 м.,при цьому відстань від вигребів до громадських колодязіві каптажів джерел повинна бути неменше50м.При цьому слід враховувати напрямок схилу ділянки.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 самочинно перебудувала літню кухню під літ. «Т» та сарай під літ. «П» в двоповерховий житловий будинок, до будинку прибудована стіна та споруджено навіс. На подвір`ї будинку АДРЕСА_2 ОСОБА_2 влаштувала зливну яму. При візуальному огляді виявлено часткове просідання ґрунту під зазначеною зливною ямою.

З листа виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 08.08.2017 за вих. № Т-3506, направленого та адресу ОСОБА_4 , вбачається, що ОСОБА_2 запевнила працівників адміністрації, що роботи по засипці провалу ґрунтом, з боку зливної ями організовані та виконані до кінця поточного року.

Судом встановлено, що заступником начальника Управління Державного архітектурно-будівельного контролю Миколаївської міської ради, при перевірці проведеної позапланової перевірки на об`єкті «Реконструкція будівлі літньої кухні літ. Т та сараю літ. П під житловий будинок по АДРЕСА_7 , 15 грудня 2017 року винесено припис відносно ОСОБА_2 за неподання замовником повідомлення про початок виконання будівельних робіт відповідному органу державного архітектурно-будівельному контролю щодо об`єкта будівництва, які потребують отримання дозволу на виконання будівельних робіт.

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 12.03.2018, визнано протиправним та скасовано виданий 15.12.2017 Управлінням державного архітектурно-будівельного контролю Миколаївської міської ради припис № 26 відносно ОСОБА_2 .

В судовому засіданні встановлено, що домовленості про встановлення паркану в якості межового знаку між сторонами досягнуто не було. При проведення судової експертизи, експертом визначити варіанти усунення невідповідностей межі земельних ділянок за адресами АДРЕСА_7 та АДРЕСА_5 неможливо через суперечність лінійних промірів суміжної та тильної межі між земельними ділянками. Тому достеменно говорити про наявність порушень з боку суміжних домоволодільцев в ту чи іншу сторону неможливо.

Сторонами не заявлялися вимоги щодо відновлення межі між земельними ділянками.

Законодавець у ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України встановив, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, а в ч. 2 цієї статті визначив способи здійснення захисту цивільних справ та інтересів судом.

При цьому, цивільне законодавство не містить визначення поняття способів захисту цивільних прав та інтересів. За їх призначенням вони можуть вважатися визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Тобто, саме на позивача покладено обов`язок у позовній заяві викласти обставини, якими він обґрунтовує свої вимоги, зазначити докази, що підтверджують вказані обставини, а також вказати правові підстави позову, а суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, при розгляді справи повинен надати правильну правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, і не застосовує самостійно для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, якщо позивач не обґрунтовує ними свої вимоги з наданням відповідних доказів, і застосування цих норм призводить до зміни предмета позову або обраного способу захисту прав та інтересів.

Тобто, на думку суду, виходячи з аксіоми цивільного судочинства jura novit curia - «суд знає закон», при розгляді справи суд дійсно повинен надати правильну правову кваліфікацію відносинам сторін, яка проте не може бути застосована судом для вирішення спору по суті за відсутності відповідного клопотання позивача у справі, оскільки інший підхід суду порушив би принцип диспозитивності судового процесу та правомірні очікування як позивача (який звертається саме з певним чином обґрунтованою в правовому аспекті вимогою) так і відповідача (який заперечуючи проти позову наводить доводи саме щодо тих підстав та обґрунтувань, які наводяться позивачем у справі).

З наведеного слідує, що суд позбавлений можливості дослідити питання можливості здійснення відповідачкою за первісним позовом необхідних інженерно-технічних заходів, що запобігатимуть порушенням санітарних норм і правил, якщо такі мали місце.

Відповідно до наявних у матеріалах справи доказів, неможливо стверджувати, що поновлення порушеного права позивача ОСОБА_4 на безперешкодне користування належною їй земельною ділянкою неможливо здійснити іншим шляхом ніж шляхом демонтажу: прибудови проведеної ОСОБА_2 літньої кухні літ. Т та сараю літ. П. та прибудованої до неї стіни і навісу; паркану разом з фундаментом, на якому побудовані вищевказані прибудови; засипання вигрібної ями. Проте, будь-яких альтернативних позовних вимог позивачка не пред`являла.

З наведеного слідує, що позивач у цій справі зобов`язаний довести не тільки факт порушення його прав як власника сусідньої земельної ділянки та будинку, а також обґрунтованість захисту його прав лише у такий спосіб як демонтаж прибудови проведеної ОСОБА_2 літньої кухні літ. Т та сараю літ. П. та прибудованої до неї стіни і навісу; паркану разом з фундаментом, на якому побудовані вищевказані прибудови; засипання вигрібної ями.

Відтак, вирішення даної цивільної справи та прийняття відповідного обґрунтованого по ній рішення неможливе без встановлення фактичних обставин, вибору норми права та висновку про права та обов`язки сторін. Всі ці складові могли бути з`ясовані лише в ході доказової діяльності, метою якої є, відповідно до Цивільного процесуального кодексу (даліЦПК) України, всебічне і повне з`ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов`язків учасників спірних правовідносин.

Враховуючи наведене, суд вважає, що позивачкою ОСОБА_4 не надано суду належних, достовірних, допустимих та достатніх доказів на підтвердження її позовних вимог, що є підставою для відмови в задоволенні первісного позову.

Щодо зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_4 , треті особи Миколаївська міська рада, Управління Держкомземагенства у м. Миколаєві про скасування приватизації земельної ділянки, шляхом визнання незаконним та скасування рішення Миколаївської міської ради та визнання незаконним державного акту про право власності на земельну ділянку, суд приходить до наступного.

Відповідно до п.27Постанови №2 від 12.06.2009 року Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції»зазначено, що виходячи з принципу процесуального рівноправ`я сторін та враховуючи обов`язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, необхідно в судовому засіданні дослідити кожний доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів.

Відповідно до пункту «г» ч.1ст.91ЗК України, власники земельних ділянок зобов`язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів.

Відповідно до ч.1,2ст.103 ЗК України, власники та землекористувачі земельних ділянок повинні обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей (затінення, задимлення, неприємні запахи, шумове забруднення тощо). Власники та землекористувачі земельних ділянок зобов`язані не використовувати земельні ділянки способами, які не дозволяють власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок використовувати їх за цільовим призначенням (неприпустимий вплив).

Відповідно до Постанови Верховного Суду України від 28.03.2018 року № 681/1039/15-ц, погодження меж є виключно допоміжною стадією у процедурі приватизації земельної ділянки, спрямованою на те, щоб уникнути необов`язкових технічних помилок. При цьомустаття 198 ЗК Українилише вказує, що складовою кадастрових зйомок є «погодження меж земельної ділянки з суміжними власниками та землекористувачами». Із цього зовсім не слідує, що у випадку відмови суміжного землевласника або землекористувача від підписання відповідного документа - акта погодження меж - слід вважати, що погодження меж не відбулося. Видається, що погодження полягає у тому, щоб суміжнику було запропоновано підписати відповідний акт. Якщо він відмовляється це робити, орган, уповноважений вирішувати питання про приватизацію ділянки по суті, повинен виходити не із самого факту відмови від підписання акта, а із мотивів відмови (якщо вони озвучені). Якщо такими мотивами є виключно неприязні стосунки - правового значення вони не мають. У разі виникнення спору сама по собі відсутність погодження меж не є підставою для того, щоб вважати прийняте рішення про приватизацію незаконним.

Підписання акта погодження меж самостійного значення не має, воно не призводить до виникнення, зміни або припинення прав на земельну ділянку, як і будь-яких інших прав у процедурі приватизації. Непогодження меж земельної ділянки із суміжними власниками та землекористувачами не може слугувати підставою для відмови відповідної місцевої ради в затвердженні технічної документації, за умови правомірних дій кожного із землекористувачів.

Не надання відповідачем своєї згоди на погодження меж земельної ділянки суміжного землекористувача не може бути перепоною для розгляду місцевою радою питання про передачу земельної ділянки у власність позивачу, в даному випадку спадкодавцю позивача ОСОБА_9 за обставин виготовлення відповідної технічної документації.

З пояснень сторін вбачається, що як позивач, такі і відповідач є користувачами земельних ділянок, які межують між собою і знаходяться по АДРЕСА_7 та АДРЕСА_5 . Земельні ділянки, якими користуються позивач та відповідач, межі земельних ділянок між сторонами не погоджені.

Відповідно до роз`яснень п.11Постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18.12.2009 року «Про судове рішення у цивільній справі», оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.

У відповідності дост.76 ЦПК Українидоказами є будь які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Нормамист.81 ЗК Українипередбачено, що громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм для користування.

Відповідно дост.116 ЗК Українигромадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування та державних органів приватизації щодо земельних ділянок, на яких розташовані об`єкти, які підлягають приватизації, в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користуванні.

Відповідно до ч.1 ст.118 ЗК України,громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначенихстаттею 122цього Кодексу.

Відповідно до ч. 4 ст. 118 ЗК України,відповідний орган місцевого самоврядування або орган виконавчої влади в місячний термін розглядає клопотання і надає дозвіл підприємствам, установам та організаціям на розробку проекту приватизації земель.

Відповідно до п.2 ч.7 ЗК України, проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб`єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.

Відповідно до ч. 8 ст. 118 ЗК України,проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленомустаттею 186-1цього Кодексу.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про землеустрій»,проект землеустрою - сукупність економічних, проектних і технічних документів щодо обґрунтування заходів з використання та охорони земель, які передбачається здійснити за таким проектом.

Відповідно до ч. 1 ст. 20 Закону України «Про землеустрій»,землеустрій проводиться в обов`язковому порядку на землях усіх категорій незалежно від форми власності в разі: розробки документації із землеустрою щодо організації раціонального використання та охорони земель.

Відповідно до ч. 1 ст. 55 Закону України «Про землеустрій»,встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) проводиться відповідно до топографо-геодезичних і картографічних матеріалів.

Відповідно до ч.2 ст.55 Закону України «Про землеустрій»,встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється на основі технічної документації із землеустрою, якою визначається місцеположення поворотних точок меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Відповідно до п. 2.1 Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється на підставі розробленої та затвердженої технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок або проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Згідно ч. 1 ст. 66 Закону України «Про землеустрій», професійною діяльністю у сфері землеустрою можуть займатися особи, які мають вищу освіту за спеціальностями та кваліфікаціями у галузі знань землеустрою.

У відповідності до ч. 2,3 ст. 66 Закону України «Про землеустрій»,відповідальними особами за якість робіт із землеустрою можуть бути лише сертифіковані інженери-землевпорядники. Сертифікованими інженерами-землевпорядниками є особи, які мають вищу освіту за спеціальностями та кваліфікаціями у галузі знань землеустрою, мають стаж роботи за спеціальністю не менше одного року, склали кваліфікаційний іспит, одержали сертифікат та зареєстровані в Державному реєстрі сертифікованих інженерів-землевпорядників відповідно до цього Закону.

З кадастрового номеру земельної ділянки 4810136900:01:011:0011, що розташована за адресою: АДРЕСА_4 , вбачається, що площа частини земельної ділянки, зайнятої будівлями і спорудами суміжниками за адресою: АДРЕСА_7 0,0040 га.

Згідно листа відділу у Миколаївському районі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області від 13.09.2018 року за виз. № 821/415-18, вбачається, що у відділу проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки на ім`я ОСОБА_9 , відсутній.

Згідно ч. 4 ст. 122 ЗК України обласні державні адміністрації передають земельні ділянки на їх території із земель державної власності у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів для всіх потреб, крім випадків, визначених частинами третьою, сьомою цієї статті.

Відповідно до архівного витягу рішення Миколаївської міської ради № 14/50 від 14.09.2007 року про вилучення, надання, передачу у власність, спільну сумісну та спільну часткову власність, надання в оренду земельних ділянок громадянам, зміну цільового призначення земельної ділянки та внесення змін до рішень міської ради та виконкому міської ради м. Миколаєва, міська рада вирішила затвердити технічну документацію із землеустрою щодо складання державного акту, що посвідчує право власності на земельну ділянку площею 742 кв. м., за рахунок земель міста, не наданих у власність або користування для обслуговування житлового будинку та господарських будівель АДРЕСА_1 ; надати ОСОБА_9 у власність земельну ділянку площею 742 кв. м., для обслуговування будинку та господарських будівель по АДРЕСА_4 .

В матеріалах справи містяться заяви ОСОБА_10 , ОСОБА_5 , ОСОБА_11 про те, що вони не мають претензій по суміжній межі свого домоволодіння та домоволодіння ОСОБА_9 за адресою: АДРЕСА_4 (том. 2, а.с. 195, 196, 198).

Відповідно до Постанови Верховного Суду України від 28.03.2018 року № 681/1039/15-ц, погодження меж є виключно допоміжною стадією у процедурі приватизації земельної ділянки, спрямованою на те, щоб уникнути необов`язкових технічних помилок. При цьому стаття 198 ЗК України лише вказує, що складовою кадастрових зйомок є «погодження меж земельної ділянки з суміжними власниками та землекористувачами». Із цього зовсім не слідує, що у випадку відмови суміжного землевласника або землекористувача від підписання відповідного документа - акта погодження меж - слід вважати, що погодження меж не відбулося. Видається, що погодження полягає у тому, щоб суміжнику було запропоновано підписати відповідний акт. Якщо він відмовляється це робити, орган, уповноважений вирішувати питання про приватизацію ділянки по суті, повинен виходити не із самого факту відмови від підписання акта, а із мотивів відмови (якщо вони озвучені). Якщо такими мотивами є виключно неприязні стосунки - правового значення вони не мають. У разі виникнення спору сама по собі відсутність погодження меж не є підставою для того, щоб вважати прийняте рішення про приватизацію незаконним.

Підписання акта погодження меж самостійного значення не має, воно не призводить до виникнення, зміни або припинення прав на земельну ділянку, як і будь-яких інших прав у процедурі приватизації. Непогодження меж земельної ділянки із суміжними власниками та землекористувачами не може слугувати підставою для відмови відповідної місцевої ради в затвердженні технічної документації, за умови правомірних дій кожного із землекористувачів.

Не надання відповідачем своєї згоди на погодження меж земельної ділянки суміжного землекористувача не може бути перепоною для розгляду місцевою радою питання про передачу земельної ділянки у власність позивачу, в даному випадку спадкодавцю позивача ОСОБА_9 за обставин виготовлення відповідної технічної документації.

Рішенням Миколаївської міської ради технічна документація із землеустрою щодо складання державного акту, що посвідчує право власності на земельну ділянку площею 742 кв. м., за рахунок земель міста, не наданих у власність або користування для обслуговування житлового будинку та господарських будівель АДРЕСА_1 ; надати ОСОБА_9 у власність земельну ділянку площею 742 кв. м., для обслуговування будинку та господарських будівель по АДРЕСА_4 була затверджена.

Враховуючи наведене, зібрані по справі докази, оцінені судом належним чином кожен окремо на їх достовірність та допустимість, а також їх достатність та взаємний зв`язок у сукупності, встановлені судом обставини свідчать про те, що в суду відсутні належні та допустимі докази для задоволення позовних вимог позивача за зустрічним позовом. Таким чином, суд дійшов висновку, що в задоволенні зустрічних позовних вимог слід відмовити.

Згідно із ч. 1 ст. 141 Цивільного процесуального кодексу України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 4, 12, 89, 141, 259, 263-265 Цивільного процесуального кодексу України, суд

вирішив:

в задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_2 , треті особи ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 про усунення перешкод у користуванні власним майном відмовити.

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_4 , Миколаївської міської ради, Управління Держкомземагенства у м. Миколаєві про скасування приватизації земельної ділянки, шляхом визнання незаконним та скасування рішення Миколаївської міської ради та визнання незаконним державного акту про право власності на земельну ділянку відмовити.

Апеляційна скарга на судове рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено скорочене судове рішення, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Судове рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

У відповідності з п. 15.5 Розділу ХІІІ Перехідних Положень Цивільного процесуального кодексу Українив новій редакції, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Ленінський районний суд міста Миколаєва або в порядку статті 355 ЦПК України безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду.

З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua.

Позивач: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_4 .

Позивач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_7 .

Відповідач: Миколаївська міська рада, юридична адреса вулиця Адміральска 20 м. Миколаїв 54001.

Відповідач: Управління Держкомземагенства у м. Миколаєві, юридична адреса: м. Миколаїв, пр-т Миру, 34.

Третя особа: ОСОБА_5 , проживає за адресою: АДРЕСА_7 .

Третя особа: ОСОБА_6 , проживає за адресою: АДРЕСА_7 .

Третя особа: ОСОБА_7 , проживає за адресою: АДРЕСА_7 .

Третя особа: ОСОБА_14 , проживає за адресою: АДРЕСА_7 .

Повний текст судового рішення складено «29» червня 2023 року.

Суддя Н.О. Рум`янцева