Постанова

від 29.06.2023 по справі 131/979/22

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 131/979/22

Провадження № 22-ц/801/1228/2023

Категорія: 23

Головуючий у суді 1-ї інстанції Олексієнко О. Ю.

Доповідач:Панасюк О. С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 червня 2023 рокуСправа № 131/979/22м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Панасюка О. С. (суддя доповідач),

суддів Берегового О. Ю., Якименко М. М.,

з участю секретаря судового засідання Куленко О. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Гренвіс» про розірвання договору оренди землі за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Гончара О. І. на рішення Іллінецького районного суду Вінницької області у складі судді Олексієнка О. Ю. від 06 квітня 2023 року,

встановив:

19 жовтня 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом, за яким просив розірвати Договір оренди землі від 07 грудня 2020 року, укладений між ним (Орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Гренвіс» (далі ТОВ «Гренвіс») щодо земельної ділянки, площею 0,7725 га за кадастровим номером 0521284000:01:000:0173.

На обґрунтування позовних вимог покликався на те, 07 грудня 2020 року уклав з ТОВ «Гренвіс» Договір оренди землі (далі Договір) строком на 7 років, пунктом 1.4. якого встановлено, що земельна ділянка передається Орендарю з метою ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Багаторічні насадження, які знаходяться на земельній ділянці, потребують реконструкції, а саме: розкорчовування старих не плодоносних насаджень та посадка молодих насаджень.

Згідно з підпунктом в) пункту 5.2.2. Договору Орендодавець зобов`язаний сплатити втрачену вигоду та кошти, витрачені на поліпшення земельної ділянки при достроковому розірванні договору.

Відповідно до підпункту б) пункту 5.2.2. Договору Орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до цільового призначення.

Листом від 15 серпня 2022 року ТОВ «Гренвіс» № 47 повідомило його про те, що оскільки на земельній ділянці знаходився сад, який був вирізаний і вивезений, тому товариство погоджується на розірвання договору після відшкодування коштів на поліпшення земельної ділянки. Тим самими фактично визнало істотне порушення умов договору, а саме знищення багаторічних насаджень та їх привласнення ТОВ «Гренвіс», що є підставою для розірвання договору.

Рішенням Іллінецького районного суду Вінницької області від 16 квітня 2023 року у позові відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем не доведено, що спірна земельна ділянка використовується ТОВ «Гренвіс» не за цільовим призначенням. Крім того відповідач сплачує усі необхідні платежі, податки, збори та відповідно до пояснень представника відповідача має і в подальшому намір використовувати зазначену земельну ділянку в своїй підприємницькій діяльності відповідно до умов укладеного між сторонами Договору, норм чинного законодавства та звичаїв ділового обороту.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Гончар О. І., посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, просив рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

На обґрунтування доводів апеляційної скарги посилався на ті ж обставини, що і у позовній заяві.

ТОВ «Гренвіс» подало відзив на апеляційну скаргу, за яким просило залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, як таке, що ухвалено з дотриманням норм процесуального права, відповідно до фактичних обставин справи, встановлених на їх підставі правовідносин сторін та норм матеріального права, якими вони регулюються.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах заявлених вимог та доводів апеляційної скарги апеляційний суд прийшов до висновку, що вона задоволенню не підлягає з огляду на таке.

Частинами першою - четвертою статті 367 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України) передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

За змістом статті 374 ЦПК України апеляційний суд залишає судове рішення без змін, а скаргу без задоволення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (стаття 375 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом встановлено, що 07 грудня 2020 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Гренвіс» укладено договір оренди землі щодо земельної ділянки, площею 0,7725 га, кадастровим номером 0521284000:01:000:0173 строком на 7 років.

Згідно з пунктом 1.1. Договору його предметом є земельна ділянка сільськогосподарського призначення, розташована на території Криштопівської сільської ради Іллінецького району Вінницької області площею 0,7725 га під багаторічними насадженнями з цільовим призначенням - для ведення товарно сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 0521284000:01:000:0173, щодо якої Орендодавець передає Орендарю право володіти та право цільового використання, зберігаючи за собою право розпоряджання нею.

Відповідно до пункту 1.4. Договору земельна ділянка, зазначена в п. 1.1., відведена в натурі (на місцевості), передається Орендарю з метою ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Багаторічні насадження, які знаходяться на земельній ділянці, потребують реконструкції, а саме: розкорчовування старих не плодоносних насаджень та насадження молодих насаджень.

В 2022 році ТОВ «Гренвіс» на земельній ділянці кадастровий номер 0521284000:01:000:0173 здійснило розкорчовування старих не плодоносних насаджень.

Згідно з частиною першою статті 32 Закону України «Про оренду землі» на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24, 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об`єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України.

Статтею 141 Земельного кодексу України (далі ЗК України) встановлено, що підставами припинення права користування земельною ділянкою є:

а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою;

б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом;

в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій;

г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам;

ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням;

д) систематична несплата земельного податку або орендної плати;

е) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці.

Відповідно до частини першої статті 19 ЗК України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії:

а) землі сільськогосподарського призначення;

б) землі житлової та громадської забудови;

в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення;

г) землі оздоровчого призначення;

ґ) землі рекреаційного призначення;

д) землі історико-культурного призначення;

е) землі лісогосподарського призначення;

є) землі водного фонду;

ж) землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Отже, використання земельної ділянки не за цільовим призначенням означає здійснення на земельній ділянці з певним цільовим призначенням діяльності, яка виходить за межі цього цільового призначення (земельна ділянка використовується з метою, яка передбачає досягнення результату, який відповідає іншому, ніж те цільове призначення, до якого віднесена земельна ділянка).

Згідно із частиною другою статті 20 ЗК України зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення.

Зміна цільового призначення земельних ділянок державної або комунальної власності провадиться Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передачу цих ділянок у власність або надання у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

Відповідно до абзаців першого, другого частини п`ятої статті 20 ЗК України види використання земельної ділянки в межах певної категорії земель (крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони) визначаються її власником або користувачем самостійно в межах вимог, встановлених законом до використання земель цієї категорії, з урахуванням містобудівної документації та документації із землеустрою. Земельні ділянки сільськогосподарського призначення використовуються їх власниками або користувачами виключно в межах вимог щодо користування землями певного виду використання, встановлених статтями 31, 33 - 37 цього Кодексу.

Нормами статтей 31, 33 - 37 ЗК України визначені види використання земельних ділянок сільськогосподарського призначення, зокрема для фермерського господарства, для ведення особистого селянського господарства, для сінокосіння і випасання худоби, для ведення індивідуального або колективного садівництва, для городництва, для ведення підсобного господарства.

Власники або користувачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення певного виду використання мають використовувати їх виключно в межах вимог, встановлених статтями 31, 33 - 37 ЗК України для такого виду використання.

Отже, зазначені норми права розрізняють категорії земель за їх цільовим призначенням та види використання земельної ділянки в межах кожної категорії земель. Зміна цільового призначення земельних ділянок сільськогосподарського призначення на іншу категорію цільового призначення здійснюється за погодженими проектами землеустрою щодо їх відведення.

Тобто для розірвання договору оренди землі з підстави, передбаченої пунктом «ґ» статті 141 ЗК України позивач повинен довести, що відповідач здійснив використання земельної ділянки з певним цільовим призначенням задля досягнення іншої мети, ніж та, досягнення якої передбачає цільове призначення цієї земельної ділянки (наприклад на земельній ділянці лісогосподарського призначення здійснив будівництво об`єкту промисловості), а щодо земель сільськогосподарського призначення доведенню може також підлягати факт використання земельної ділянки за іншим видом її використання (наприклад використання земельної ділянки для сінокосіння і випасання худоби для ведення індивідуального або колективного садівництва).

Як видно з договору оренди землі цільовим призначенням земельної ділянки, яка є його предметом, є ведення товарного сільськогосподарського виробництва, доказів використання земельної ділянки задля досягнення іншої, ніж встановлена її цільовим призначенням мети (виробництво сільськогосподарської продукції), позивач не надав.

Щодо доводів позивача про те, що внаслідок викорчовування багаторічних насаджень, земельна ділянка не може використовуватись за призначенням, то апеляційний суд звертає увагу на таке.

Свобода договору визначена серед основних засад цивільного законодавства (пункт 3 статті 3 Цивільного кодексу України (далі ЦК України)).

За змістом частин першої, пункту першого частини другої статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки, зокрема з договорів та інших правочинів.

Цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.

При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині.

Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (стаття 13 ЦК України).

Статтею 204 ЦК України установлено презумпцію правомірності правочину, яка означає, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).

Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність (пункт 4.1. Рішення Конституційного Суду України від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004).

Добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

В схожій правовій ситуації Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 по своїй суті застосовано доктрину venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), яка базується ще на римській максимі - «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці).

В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Наприклад, у статті I.-1:103 Принципів, визначень і модельних правил європейського приватного права вказується, що поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

Очевидно, що дії позивача, який при укладенні 07 грудня 2020 року договору оренди землі, у пункті 1.4. договору погодив, що земельна ділянка, яка передається у користування відповідачу, потребує поліпшення шляхом розкорчовування старих неплодоносних насаджень та посадки молодих, відразу після розкорчовування таких насаджень орендарем у 2022 році пред`являє позов про дострокове припинення договору оренди землі шляхом його розірвання, обґрунтовуючи саме таким розкорчовуванням, суперечить його попередній поведінці (зокрема змісту самого договору оренди, розумно покладаючись на пункт 1.4. якого позивач поніс відповідні витрати на видалення старих неплодоносних насаджень, тобто діяв собі на шкоду) і є недобросовісними.

За таких обставин апеляційний суд прийшов до висновку, що доводи апеляційної інстанції не є істотними і не дають підстав для висновку про порушення судом норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права, які є підставою для скасування або зміни рішення суду першої інстанції.

Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 381, 384 ЦПК України апеляційний суд

постановив:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Гончара О. І. залишити без задоволення, а рішення Іллінецького районного суду Вінницької області від 06 квітня 2023 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

(Повний текст судового рішення виготовлено 29 червня 2023 року)

Головуючий О. С. Панасюк

Судді: О. Ю. Береговий

М. М. Якименко