Рішення

від 29.06.2023 по справі 240/14655/21

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 червня 2023 року м. Житомир справа № 240/14655/21

категорія 112010200

Житомирський окружний адміністративний суд у складі

судді Шимоновича Р.М.,

розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання неправомірним рішення, зобов`язання вчинити дії,

встановив:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому після уточнення позовних вимог просить:

- визнати протиправним і скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області та Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо незарахування до трудового стажу періоду роботи в Радомишльському міжгосподарському підприємстві по птахівництву села Котівка Радомишльського району Житомирської області з 17.04.1985 по 23.08.1985 та періоду зайняття нотаріальною діяльністю з 22.04.1997 по 11.05.2011;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області зарахувати вказані періоди роботи до трудового стажу, призначити пенсію за віком по досягненню 60-річного віку з 27.05.2021.

В обгрунтування своїх вимог зазначає, що незарахування відповідачами трудового стажу є протиправним, оскільки він підтверджений належними доказами. Він як працівник не несе відповідальність за правильність заповнення трудової книжки, певні недоліки заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для відмови йому у реалізації права на пенсійне забезпечення та не впливають на факт роботи на підприємстві. А період зайняття нотаріальною діяльністю супроводжувався сплатою страхових внесків.

Ухвалою судді Житомирського окружного адміністративного суду від 14 вересня 2021 року відкрито провадження у справі та вирішено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні).

У відзиві на позов Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області просить у його задоволенні відмовити. Зазначає, що до трудового стажу позивача не зараховано період роботи в Радомишльському міжгосподарському підприємстві по птахівництву села Котівка Радомишльського району Житомирської області з 17.04.1985 по 23.08.1985, оскільки у записі про звільнення відтиск печатки нечіткий і неможливо встановити належність печатки підприємству. Період зайняття нотаріальною діяльністю з 22.04.1997 по 11.05.2011 не зараховано через відсутність довідки за період з 22.04.1997 по 31.12.2003 про реєстрацію особи суб`єктом господарської діяльності із зазначенням системи оподаткування, а за період з 01.01.2004 по 31.12.2008, з 01.01.2010 по 11.05.2011 відсутні дані про сплату страхових внесків.

Відзиви від Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області до суду не надійшли.

У відповіді на відзив позивач вказав на належне підтвердження трудової діяльності за спірний період, що є підставою для його зарахування до загального трудового стажу.

Суд, розглянувши позовну заяву, відзив, повно і всебічно з`ясувавши всі обставини справи в їх сукупності, перевіривши їх наявними в матеріалах справи доказами, дійшов наступних висновків.

Встановлено, що 16.06.2021 позивач звертався до відповідача із заявою про призначення пенсії за віком.

На своє звернення отримав відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області № 0600-0219-8/49439 від 06.07.2021, мотивовану тим, що підтверджений страховий стаж становить 18 років 10 місяців 9 днів при необхідності 28 років. До трудового стажу не зараховано період роботи в Радомишльському міжгосподарському підприємстві по птахівництву села Котівка Радомишльського району Житомирської області з 17.04.1985 по 23.08.1985, оскільки у записі про звільнення відтиск печатки нечіткий і неможливо встановити належність печатки підприємству. Період зайняття нотаріальною діяльністю з 22.04.1997 по 11.05.2011 не зараховано через відсутність довідки за період з 22.04.1997 по 31.12.2003 про реєстрацію особи суб`єктом господарської діяльності із зазначенням системи оподаткування, а за період з 01.01.2004 по 31.12.2008, з 01.01.2010 по 11.05.2011 відсутні дані про сплату страхових внесків.

Позивач вважає таку відмову протиправною, тому за захистом своїх прав та інтересів звернувся до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд дійшов наступного висновку.

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі пунктом 6 статті 92 Конституції України, виключно законами України визначаються зокрема, форми і види пенсійного забезпечення.

Статтею 46 Основного Закону визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Стаття 8 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон №1058-ІV) визначає право громадян на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

Відповідно до пункту 1 частини 1 та частини 3 статті 24 Закону №1058-ІV, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Даною статтею визначено порядок обчислення страхового стажу, а саме: періоди трудової діяльності, що враховувалися для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом (по 31.12.2003), зараховується до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше (на підставі трудової книжки, диплому про період стаціонарного навчання, військового квитка та інших документів, які підтверджують періоди роботи), а з 01.01.2004 - згідно індивідуальних відомостей про застраховану особу, що містяться в системі персоніфікованого обліку пропорційно до сплати страхових внесків.

Стаття 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05 листопада 1991 року № 1788-XII визначає, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок № 637).

Пунктом 1 Порядку № 637 встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Як вбачається з трудової книжки позивача (запис № 9), 17.04.1985 він прийнятий на посаду юристконсульта в Радомишльське міжгосподарське підприємство по птахівництву села Котівка Радомишльського району Житомирської області. З вказаної посади ОСОБА_1 був звільнений 23.08.1985 року через ліквідацію підприємства (запис № 10).

На момент внесення спірних записів діяла Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20 липня 1974 року N 162. Вона передбачала, зокрема, що в трудову книжку вносяться відомості про прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення. Записи здійснюються акуратно.

Встановлено, що записи № 9 і № 10 у трудовій книжці позивача зроблені без виправлень і засвідчені директором підприємства. Разом з тим, відбиток печатки Радомишльського міжгосподарського підприємства по птахівництву села Котівка Радомишльського району Житомирської області є не чітким.

Суд вважає за необхідне зазначити, що працівник не відповідає за правильність записів у трудовій книжці та не повинен контролювати роботодавця щодо її заповнення. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у трудовій книжці.

В свою чергу, неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.

Правова позиція щодо недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, викладена в постанові Верховного Суду від 06 лютого 2018 року по справі №677/277/17 та відповідно до частини 5 статті 242 КАС України, підлягає врахуванню судом при розгляді цієї справи.

Також, Верховний Суд у постановах від 24 травня 2018 року по справі №490/12392/16-а та від 04 вересня 2018 року по справі №423/1881/17 висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.

Формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів Пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 30 вересня 2019 року у справі №638/18467/15-а та відповідно до частини 5 статті 242 КАС України, підлягає врахуванню судом при розгляді цієї справи.

В даному випадку позивач подав Пенсійному органу трудову книжку, в якій записи № 9 і № 10 скріплені підписом уповноваженої особи роботодавця, містять посилання на відповідні накази.

Враховуючи наведене, а також те, що доказів, які б свідчили про недостовірність записів трудової книжки позивача за спірний період відповідачем не надано, суд дійшов висновку, що пенсійний орган протиправно не зарахував період роботи ОСОБА_1 в Радомишльському міжгосподарському підприємстві по птахівництву села Котівка Радомишльського району Житомирської області з 17.04.1985 по 23.08.1985.

Стосовно незарахування до стажу позивача періоду роботи як нотаріуса суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 56 Закону України "Про пенсійне забезпечення", до стажу роботи зараховується також будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в`язнів і робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків.

Згідно з пунктом 3 статті 11 Закону № 1058, загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню підлягають особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.

Так, Інструкцією про порядок обчислення і сплати страхових внесків підприємствами, установами, організаціями, громадянами до Пенсійного фонду України, а також обліку надходження і витрачання його коштів (яка діяла в межах спірного періоду) встановлено, що платниками зборів на обов`язкове державне пенсійне страхування є: фізичні особи - суб`єкти підприємницької діяльності, які не використовують працю найманих працівників, адвокати, приватні нотаріуси.(п.2.7 Інструкції).

Відповідно до пункту 18 зазначеної Інструкції, платники зборів, зазначені в пп.2.2, 2.4, 2.7 цієї Інструкції, зобов`язані вести облік виплати громадянам коштів, у тому числі в натуральній формі, з яких проводиться відрахування на соціальне страхування.

Своєчасно і в повному обсязі нараховувати, утримувати та сплачувати до Пенсійного фонду страхові збори, а також подавати йому відповідні звіти.

Пунктом 4 Інструкції передбачено, що відповідно до Закону України "Про збір на обов`язкове державне пенсійне страхування" від 26 червня 1997 року N 400/97-ВР встановлено такі ставки збору на обов`язкове державне пенсійне страхування, зокрема для платників збору, визначених у пункті 2.7 Інструкції, у розмірі 32 відсотків від суми оподатковуваного доходу (прибутку), яку обчислено в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України відповідно до законодавства України.

Збори громадян, які займаються підприємницькою діяльністю, адвокатів, їх помічників, приватних нотаріусів та інших громадян, діяльність яких заснована на приватній власності фізичної особи та виключно на її праці, нараховуються на чистий доход, що підлягає оподаткуванню, тобто на різницю між валовим доходом (виручкою у грошовій та натуральній формі) і документально підтвердженими витратами, що пов`язані з одержанням доходу, на підставі витягів з податкових декларацій. При цьому не враховуються суми акцизного збору і податку на добавлену вартість. Такі витяги, завірені податковою інспекцією, подаються платником до Пенсійного фонду в 15-денний строк після закінчення кварталу. При визначенні чистого доходу громадянина-підприємця не включаються суми винагород, одержані ним за працю по угодах цивільно-правового характеру, так як нарахування страхових зборів на них повинно здійснювати підприємство, що виплачує винагороду, крім випадків, коли суми винагород виплачені підприємством (фірмою), що являється іноземною юридичною особою (пункт 7.1 Інструкції ).

При цьому, пунктом 7.7 Інструкції було встановлено, що орган Пенсійного фонду видає довідку про сплату страхових зборів (додаток N 4 цієї Інструкції) платникам, що припинили підприємницьку діяльність або змінили місце проживання, а також для подання її до органів соціального захисту населення при призначенні або перерахунку пенсії.

Окрім цього, за правилами частини першої, пункту а частини другої статті 56, частини першої статті 66 Закону України Про пенсійне забезпечення від 5 листопада 1991 року № 1788-XII (далі - Закон № 1788), який діяв у спірні періоди трудової діяльності позивача, до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

До стажу роботи зараховується також будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в`язнів за умови сплати страхових внесків.

У заробіток для обчислення пенсій включається всі види оплати праці, на які за діючими правилами нараховуються страхові внески, крім виплат одноразового характеру, не обумовлених діючою системою оплати праці (компенсація за невикористану відпустку, вихідна допомога та інші), перелік яких затверджується Кабінетом Міністрів України.

Системний аналіз наведених вище правових норм дає суду підстави для висновку, що у спірний період на законодавчому рівні було передбачено зарахування для обчислення пенсій заробітку, одержаного громадянами від здійснення підприємницької діяльності у разі сплати ними страхових внесків до Пенсійного фонду України, оскільки такі громадяни підлягали державному соціальному страхуванню, провадили трудову діяльність, як самозайняті особи і підлягали реєстрації як платники внесків в органах ПФУ.

Крім того, суд звертає увагу, що у підпункті 1 пункту 3-1 розділу XV Прикінцеві положення Закону № 1058 зазначено, що до страхового стажу для визначення права на призначення пенсії згідно із статтею 26 цього Закону включаються періоди: ведення підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, а також із застосуванням фіксованого податку: з 1 липня 2000 року по 31 грудня 2017 року включно, за умови сплати страхових внесків (єдиного внеску) незалежно від сплаченого розміру (крім випадків звільнення від сплати єдиного внеску).

Питання щодо подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій за нормами Закону № 1058 врегульовано Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1.

У пункті 2.1. розділу II Порядку № 22-1 встановлено, що період здійснення фізичною особою підприємницької діяльності, крім осіб, які здійснювали підприємницьку діяльність за спрощеною системою оподаткування, з 01 липня 2000 року підтверджується довідкою із бази даних реєстру застрахованих осіб за інформацією відділу персоніфікованого обліку. Період здійснення фізичною особою підприємницької діяльності за спрощеною системою оподаткування до 01 січня 2004 року підтверджується спеціальним торговим патентом, або свідоцтвом про сплату єдиного податку, або патентом про сплату фіксованого розміру прибуткового податку з громадян, або довідкою про сплату страхових внесків, а з 01 січня 2004 року - довідкою із бази даних реєстру застрахованих осіб за інформацією відділу персоніфікованого обліку.

Постановою Кабінету Міністрів України № 794 від 04 червня 1998 року затверджене Положення про організацію персоніфікованого обліку відомостей у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування (далі - Положення № 794), згідно з пунктом 1 якого, персоніфікований облік полягає в збиранні, обробленні, систематизації та зберіганні передбачених законодавством про пенсійне забезпечення відомостей про фізичних осіб, що пов`язані з визначенням права на виплати з Пенсійного фонду та їх розмір за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням.

Відповідно до пункту 5 Положення № 794 персоніфікований облік здійснює Пенсійний фонд та його органи на місцях (далі - уповноважений орган).

Пунктом 6 цього Положення передбачено, що уповноважений орган з додержанням вимог статті 23 Закону України Про інформацію має право своєчасно одержувати в установленому порядку від фізичних осіб та роботодавців відомості, передбачені пунктом 1 цієї Постанови.

Згідно з пунктом 7 Положення № 794 уповноважений орган створює і забезпечує функціонування єдиного державного автоматизованого банку відомостей про фізичних осіб та з цією метою організовує збирання, оброблення, систематизацію і зберігання відомостей про фізичних осіб.

Пунктами 9.1-9.3 Інструкції про порядок обчислення і сплати підприємствами, установами, організаціями та громадянами збору на обов`язкове державне пенсійне страхування, інших платежів, а також обліку їх надходження до Пенсійного фонду України, затвердженої постановою правління Пенсійного фонду України від 19 жовтня 2001 р. № 16-6 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 29 листопада 2001 року за № 998/6189 (далі Інструкція № 16-6) визначено поняття організації персоніфікованого обліку відомостей у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування.

З аналізу наведених вище норм видно, що на підставі відомостей, поданих роботодавцями і громадянами, які самостійно сплачують страхові внески, в централізованому банку даних Пенсійного фонду України на кожну застраховану особу відкривається електронна персональна облікова картка з постійним страховим номером, який відповідає персональному номеру фізичної особи з Державного реєстру фізичних осіб (ідентифікаційному номеру фізичної особи).

Персональна облікова картка застрахованої особи - документ, що централізовано зберігається у вигляді електронної таблиці Державного автоматизованого банку відомостей про застрахованих осіб у Пенсійному фонді України.

Відкривається картка після реєстрації застрахованої особи в місцевому відділі Пенсійного фонду. У цій картці накопичуються та зберігаються всі відомості про доходи, перераховані внески застрахованої особи до Пенсійного фонду, а також інші відомості (про стаж, умови праці), які необхідні для правильного призначення пенсії. Зазначені відомості доповнюються щорічно відомостями від усіх роботодавців з урахуванням випадків трудової міграції та роботи за сумісництвом.

Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій від 03 жовтня 2017 № 2148-VIII, розділ XV Прикінцеві положення Закону № 1058 доповнено пунктом 3-1, яким встановлено, що до страхового стажу для визначення права на призначення пенсії згідно зі статтею 26 цього Закону включаються періоди, зокрема з 1 липня 2000 року по 31 грудня 2017 року включно, за умови сплати страхових внесків (єдиного внеску) незалежно від сплаченого розміру (крім випадків звільнення від сплати єдиного внеску).

При цьому, до Порядку № 22-1 також були внесені зміни, за змістом яких періоди провадження підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, в тому числі із застосуванням фіксованого податку, з 1 січня 1998 по 31 грудня 2003 зараховуються до трудового стажу фізичних осіб - підприємців на підставі довідки про реєстрацію особи як суб`єкта підприємницької діяльності, а з 1 січня 2004 по 31 грудня 2017 за бажанням особи - за умови сплати страхових внесків (єдиного внеску) незалежно від суми сплачених коштів.

Згідно пунктом 6 указу Президента України від 03 липня 1998 року № 727/98 Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб`єктів малого підприємництва, суб`єкт малого підприємства, який сплачує єдиний податок, не є платником податків, в тому числі збору на обов`язкове державне пенсійне страхування.

Системний аналіз наведених вище положень законодавства дає підстави для висновку, що на підставі відомостей, поданих роботодавцями і громадянами, які самостійно сплачують страхові внески, в централізованому банку даних Пенсійного фонду України на кожну застраховану особу відкривається електронна персональна облікова картка з постійним страховим номером, який відповідає персональному номеру фізичної особи з Державного реєстру фізичних осіб (ідентифікаційному номеру фізичної особи).

Водночас, вказаній законодавчій прерогативі кореспондують вищенаведені норми спеціального Порядку № 22-1, яким керується у своїй діяльності Пенсійний фонд України та його структурні підрозділи.

Враховуючи вищенаведене, періоди зайняття нотаріальною діяльністю у спірний період можуть бути зараховані до страхового стажу позивача лише у разі подання доказів сплати страхових внесків до Пенсійного фонду за вказані періоди.

Отже, до страхового стажу для визначення права на призначення пенсії включаються періоди ведення підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, а також із застосуванням фіксованого податку з 01.07.2000 по 31.12.2017 включно, за умови сплати страхових внесків (єдиного внеску) незалежно від сплаченого розміру (крім випадків звільнення від сплати єдиного внеску).

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 02.03.1994 отримав свідоцтво про право на зайняття нотаріальною діяльністю № 396.

У трудовій книжці позивача містяться записи № 25 і № 26 про початок 22.04.1997 і закінчення 11.05.2011 нотаріальної діяльності.

На підтвердження сплати страхових внесків позивач надав копії платіжних доручень за спірні роки, довідки Пенсійного фонду про сплачені внески.

Слід зазначити, що надані позивачем докази, які наявні в матеріалах справи, є доказами сплати ним страхових внесків до органу Пенсійного фонду у зазначений вище період.

Відтак, суд дійшов висновку, що період здійснення позивачем нотаріальної діяльності з 22.04.1997 по 11.05.2011 підлягає зарахуванню до страхового стажу останнього.

Враховуючи вищевикладене, відмова Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області у призначенні позивачу пенсії є необґрунтованою, прийнятою без урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття такого рішення, без використання повноважень з метою, з якою вони надані, а отже не відповідає вимогам Конституції та законів України і підлягає скасуванню.

Необгрунтованими суд вважає вимоги до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, оскільки матеріали справи не містять доказів прийняття ними будь-яких рішень про відмову позивачу у призначенні пенсії.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області призначити пенсію з 27.05.2021 суд зазначає наступне.

Питання призначення пенсії належить до дискреційних повноважень відповідача за наслідками розгляду поданих особою заяви і документів та з дотриманням встановленої процедури.

Як випливає зі змісту Рекомендації № R (80) 2 Щодо здійснення дискреційних повноважень адміністративними органами, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке надає певний адміністративному органу ступінь свободи під час прийняття рішення, таким чином даючи йому змогу вибрати з кількох юридично допустимих рішень те, яке буде найбільш прийнятним.

Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади.

Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного судочинства завжди є контроль легальності. Перевірка доцільності переступає компетенцію адміністративного суду і виходить за межі завдання адміністративного судочинства.

Отже, під дискреційним повноваженням суд розуміє таке повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийнятті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибрати один з кількох варіантів рішення.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про неможливість втручання в дискреційні повноваження відповідача, а отже, не вбачає правових підстав для задоволення позовної вимоги в частині зобов`язання відповідача призначити позивачу пенсію.

Разом з тим, статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року № ETS N 005, ратифікованої Верховною Радою України 17 липня 1997 року, проголошено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 2 КАС України встановлено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

При цьому слід наголосити, що адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин, тобто, для задоволення позову адміністративний суд повинен установити, що в зв`язку з прийняттям рішенням чи вчиненням дій (допущення бездіяльності) суб`єктом владних повноважень порушуються права, свободи чи охоронювані законом інтереси позивача.

Підставами для визнання протиправними дій чи скасування рішення суб`єкта владних повноважень є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який вчинив ці дії чи прийняв рішення. При цьому обов`язковою умовою оскарження дій, рішень є також наявність факту порушення прав чи охоронюваних законом інтересів позивача у справі.

Відтак, при зверненні до суду позивачу необхідно обирати такий спосіб захисту, який міг би відновити його становище та захистити порушене, на його думку, право.

Застосування конкретного способу захисту права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Указаний висновок відповідає такому принципу права як правосуддя, який за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003).

Статтею 13 "Право на ефективний засіб юридичного захисту" Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод установлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Враховуючи викладене, з метою відновлення порушеного Головним управлінням права позивача на пенсію суд вважає за необхідне зобов`язати відповідача повторно розглянути його заяву від 16.06.2021 про призначення пенсії і прийняти відповідне рішення з врахування висновків суду, викладених в цьому рішенні.

Відповідно до статті 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Частиною 1 та 2 статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

Керуючись статтями 77, 90, 139, 242-246, 256 КАС України, суд

вирішив:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (вул. О.Ольжича, 7, м. Житомир, 10003, код ЄДРПОУ 13559341), Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (вул. Митрополита Андрея, 10, м. Львів, 79016, код ЄДРПОУ 13814885), Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (вул. Набережна Перемоги, 26, м. Дніпро, 49094, код ЄДРПОУ 21910427) про визнання неправомірним рішення, зобов`язання вчинити дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком, зарахуванні до трудового стажу періоду роботи в Радомишльському міжгосподарському підприємстві по птахівництву села Котівка Радомишльського району Житомирської області з 17.04.1985 по 23.08.1985 та періоду зайняття нотаріальною діяльністю з 22.04.1997 по 11.05.2011.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області врахувати до трудового стажу ОСОБА_1 період роботи в Радомишльському міжгосподарському підприємстві по птахівництву села Котівка Радомишльського району Житомирської області з 17.04.1985 по 23.08.1985 та період зайняття нотаріальною діяльністю з 22.04.1997 по 11.05.2011.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 16.06.2021 і вирішити питання призначення йому пенсії за віком з урахуванням висновків суду.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на користь ОСОБА_1 908,00 грн. (дев`ятсот вісім грн. 00 коп.) сплаченого судового збору.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Р.М.Шимонович