Рішення

від 27.06.2023 по справі 910/11062/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

27.06.2023Справа № 910/11062/22

Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали господарської справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ГОЛДІ ГРУП" (вул. Бетонна 23, м.Кременчук, Полтавська область, 39631 (поштова адреса: 39631, Полтавська область, м.Кременчук, а/с № 3)

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Архітектурно-Інженерна Група «Дельта-Буд» (вул. Круглоуніверситетська буд. 14, м. Київ, 01024)

про стягнення 584 488,65 грн.

Представники сторін: не викликались.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ГОЛДІ ГРУП» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Архітектурно-Інженерна Група «Дельта-Буд» про стягнення 584 488,65 грн., а саме 409 779,48 грн. основного боргу, 81 935,15 грн. пені, 6 668,74 грн. процентів річних, 45 647,34 грн. втрат від інфляції та 40 997,94 грн. штрафу.

В обґрунтування позовних вимог в позовній заяві позивач посилається на порушення відповідачем умов укладеного між сторонами Договору поставки № ПР-2312/1-К від 23.12.2021 року в частині своєчасної та повної оплати поставленого товару, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість у вказаній сумі, за наявності якої позивачем нараховані пені, штраф, проценти річних та втрати від інфляції.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.10.2022 року позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.

Через відділ діловодства суду 07.11.2022 року від позивача на виконання вимог ухвали суду від 27.10.2022 року надійшли письмові пояснення б/н від 31.10.2022 року на усунення недоліків позовної заяви, за результатами розгляду яких суд встановив, що недоліки позовної заяви, які зумовили залишення її без руху, позивачем усунено.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.11.2022 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/11062/22 та приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи ціну позову, характер спірних правовідносин та предмет доказування, за відсутності підстав для розгляду даної справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін з ініціативи суду, господарським судом на підставі частини 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України вирішено розгляд справи № 910/11062/22 здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Відповідно до частини 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Суд зазначає, що згідно частини 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення.

З метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України ухвала господарського суду від 10.11.2022 року була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, а саме: вул. Круглоуніверситетська буд. 14, м. Київ, 01024, яка співпадає з місцезнаходженням відповідача за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Так, про відкриття провадження у справі № 910/11062/22 відповідач повідомлений належним чином, що підтверджується наявним в матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення останньому 18.11.2022 року поштового відправлення №0105474446243.

Суд зазначає, що з урахуванням строків, встановлених статями 165, 178, 251 Господарського процесуального кодексу України, а саме протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, які також визначені судом в ухвалі від 10.11.2022 року, відповідач мав подати відзив на позовну заяву в строк до 05.12.2022 року.

Як свідчать матеріали справи, відповідач не скористався наданим йому процесуальним правом, передбаченим статтями 165, 178 Господарського процесуального кодексу України.

Заяв та клопотань процесуального характеру від відповідача на час розгляду справи до суду також не надходило.

Відповідно до частини 9 статті 165, частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

В свою чергу суд наголошує, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Наразі, від відповідача станом на час винесення рішення до суду не надходило жодних заяв про неможливість подання відзиву та/або про намір вчинення відповідних дій у відповідності до статті 165 Господарського процесуального кодексу України та/або продовження відповідних процесуальних строків та заперечень щодо розгляду справи по суті.

З огляду на вищевикладене, оскільки Товариство з обмеженою відповідальністю «Архітектурно-Інженерна Група «Дельта-Буд» не скористалось наданими йому процесуальними правами, зокрема, відповідачем не надано на адресу суду відзиву на позовну заяв, будь-яких письмових пояснень та інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, суд дійшов висновку про можливість розгляду даної справи виключно за наявними матеріалами.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог, а також заяв та клопотань процесуального характеру, окрім наявних в матеріалах справи, позивачем суду не надано.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Як встановлено судом за матеріалами справи, 23.12.2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «ГОЛДІ ГРУП» (позивач у справі, продавець за договором) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Архітектурно-Інженерна Група «Дельта-Буд» (відповідач у справі, покупець за договором) було укладено Договір поставки №ПР-2312/1-К (далі - Договір), за умовами пункту 1.1 якого Продавець зобов`язується передати у власність Покупця, а Покупець зобов`язується прийняти та оплатити на умовах і в порядку, визначеному цим договором, товар.

Розділами 1-9 Договору сторони узгодили предмет договору, порядок розрахунків, термін і порядок поставки товару, умови приймання та якість товару, упаковка і транспортування, форс-мажор, відповідальність сторін, порядок вирішення спорів, термін дії договору тощо.

Суд зазначає, що за приписами статті 180 Господарського кодексу України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору.

Відповідно до статті 631 Цивільного кодексу України час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору, є строком дії останнього.

Як визначено пунктом 9.1 Договору цей Договір набирає чинності з моменту його підписання та діє до 31 грудня 2022 року, але в будь-якому разі діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за цим Договором.

У разі, якщо за 10 днів до дати закінчення терміну дії Договору жодна із сторін не направила в письмовій формі повідомлення про розірвання Договору, цей Договір вважається продовженим на кожний наступний календарний рік на умовах, які діяли станом на дату закінчення терміну дії Договору, але в будь-якому випадку не більше ніж два роки.

Вказаний Договір підписаний представниками продавця і покупця та скріплений печатками сторін.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який регулюється нормами §3 глави 54 Цивільного кодексу України та §1 глави 30 Господарського кодексу України.

Згідно з частиною 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною першою статті 712 Цивільного кодексу України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

За приписами частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно зі статтею 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

Так, за умовами пункту 1.2 Договору товар поставляється партіями за Заявками Покупця. Асортимент, кількість, ціна, терміни поставки товару визначаються у видаткових накладних та/або специфікаціях, які є невід`ємною частиною цього договору.

В силу приписів статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.

Відповідно до пункту 3.1 Договору Продавець зобов`язується відвантажити, а Покупець прийняти товар в терміни, що узгоджені у видаткових накладних та/або специфікаціях до цього Договору.

Товар відвантажується на умовах FСА, склад Продавця: Україна, м. Київ, вул. Баренбой, 1, згідно Міжнародних правил тлумачення термінів «ІНКОТЕРМС» (у редакції 2020 року). Сторони можуть обумовити інший порядок поставки, зазначивши про це у відповідних видаткових накладних та/або специфікаціях до цього договору (пункт 3.2 Договору).

Згідно з пунктом 4.1 Договору Покупець зобов`язаний належним чином оформити прийняття товару, у т.ч. підписати видаткову накладну, уповноважена особа Покупця зобов`язана надати представникам Продавця довіреність на отримання товару, пред`явити документ, що посвідчує особу уповноважену на отримання товару і передати підписані Покупцем відповідні документи Продавцю. Товар вважається переданим Покупцю з моменту підписання видаткової накладної.

Дата поставки товару зазначається у видаткових накладних на товар (пункт 4.2 Договору).

Право власності Покупця, на поставлений товар, виникає з моменту приймання товару, факт якого засвідчуються відміткою Покупця на відповідній видатковій накладній (пункт 4.3 Договору).

За матеріалами справи судом встановлено, що на виконання умов вищевказаного Договору у період з 23.12.2021 - 31.03.2022 року позивачем було поставлено, а відповідачем прийнято передбачений Договором товар на загальну суму 6 617 079,13 грн., що підтверджується підписаними повноважними представниками сторін видатковими накладними, а саме: №К-2812/3 від 28.12.2021 року на суму 34 789,99 грн.; №К-2812/2 від 28.12.2021 року на суму 567 487,92 грн.; №К-2912/5 від 29.12.2021 року на суму 568 319,92 грн.; №К-2912/4 від 29.12.2021 року на суму 543 615,92 грн.; №К-2912/3 від 29.12.2021 року на суму-463 155,13 грн.; №К-2912/2 від 29.12.2021 року на суму 98 358,98 грн.; №К-3012/8 від 30.12.2021 року на суму 512 767,92 грн.; № К-3012/7 від 30.12.2021 року на суму 518 258,92 грн.; №К-3012/6 від 30.12.2021 року на суму 512 767,92 грн.; №К-3012/5 від 30.12.2021 року на суму 511 999,92 грн.; №К-3012/4 від 30.12.2021 року на суму - 511 999,92 грн.; №К-3012/3 від 30.12.2021 року на суму 513 279,92 грн.; №К-3012/2 від 30.12.2021 року на суму 512 511,92 грн.; №К-3012/1 від 30.12.2021 року на суму 511 999,92 грн.; № К-0501/3 від 05.01.2022 року на суму 87 000,01 грн.; №К-1401/2 від 14.01.2022 року на суму 17 040,00 грн.; №К-0702/3 від 07.02.2022 року на суму 131 724,90 грн., копії яких наявні в матеріалах справи.

При цьому судом встановлено, що факт отримання товару відповідачем підтверджується відбитками печаток сторін та підписами на видаткових накладних представників постачальника ТОВ «ГОЛДІ ГРУП» та покупця - Товариства з обмеженою відповідальністю «Архітектурно-Інженерна Група «Дельта-Буд».

Також суд зазначає, що згідно зі статтею 908 Цивільного кодексу України перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Відповідно до статті 909 Цивільного кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довіреній їй другою особою (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Аналогічна норма міститься в статті 307 Господарського кодексу України.

Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі.

Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами) (частина 3 статті 909 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частин 11, 12 статті 9 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» перевезення вантажів супроводжується товарно-транспортними документами, складеними мовою міжнародного спілкування залежно від обраного виду транспорту або державною мовою, якщо вантажі перевозяться в Україні. Факт надання послуги при перевезенні підтверджується єдиним транспортним документом або комплектом документів (залізничних, автомобільних, авіаційних накладних, коносаментів тощо), які відображають шлях прямування вантажу від пункту його відправлення до пункту його призначення.

Згідно розділу 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених Наказом Міністерства транспорту України 14.10.1997 року № 363 (далі - Правила), товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу документ, призначений для обліку товарно-матеріальних цінностей на шляху їх переміщення, розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи, та є одним із документів, що може використовуватися для списання товарно-матеріальних цінностей, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, що може бути складений у паперовій та/або електронній формі та має містити обов`язкові реквізити, передбачені цими Правилами.

Зокрема, додатково на підтвердження факту здійснення поставки товару у період з 23.12.2021 - 31.03.2022 року позивачем надані до матеріалів справи копії товарно-транспортних накладних на відпуск товару, а саме: ТТН №К-2812/3 від 28.12.2021 року на суму 34 789,99 грн., ТТН №К-2812/2 від 28.12.2021 року на суму 94 581,32 грн., ТТН №К-2912/5 від 29.12.2021 року на суму 568 319,92 грн., ТТН №К-2912/4 від 29.12.2021 року на суму 543 615,92 грн., ТТН №К-2912/3 від 29.12.2021 року на суму 463 155,13 грн., ТТН №К-2912/2 від 29.12.2021 року на суму 98 358,98 грн., ТТН №К-3012/7 від 30.12.2021 року на суму 518 258,92 грн., ТТН №К-3012/6 від 30.12.2021 року на суму 512 767,92 грн., ТТН №К-3012/5 від 30.12.2021 року на суму 511 999,92 грн., ТТН №К-3012/4 від 30.12.2021 року на суму 511 999,92 грн., ТТН №К-3012/3 від 30.12.2021 року на суму 513 279,92 грн., ТТН №К-3012/2 від 30.12.2021 року на суму 512 511,92 грн., ТТН №К-3012/1 від 30.12.2021 року на суму 511 999,92 грн.

При цьому, факт отримання ТОВ «Архітектурно-Інженерна Група «Дельта-Буд» як вантажоодержувачем товару, переданого для перевезення за вказаними товарно - транспортними накладними, засвідчено печаткою та підписом представника відповідача.

Згідно з частиною 1 статті 673 Цивільного кодексу України продавець повинен передати покупцеві товар, якість якого відповідає умовам договору купівлі - продажу.

Відповідно до пункту 4.9 Договору якість товару, що поставляється за цим Договором, повинна відповідати стандартам, технічним умовам, та/або іншій технічній документації, яка встановлює вимоги до його якості, або зразку (еталону).

Відповідно до частини 1 статті 680 Цивільного кодексу України покупець має право пред`явити вимогу у зв`язку з недоліками товару за умови, що недоліки виявлені в строки, встановлені цією статтею, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з пунктом 4.5 Договору прийом товару по кількості та якості відбувається в місці передачі товару від Продавця Покупцю.

У разі виявлення Покупцем протягом 5 робочих днів з моменту отримання товару скритих недоліків товару, Покупець зобов`язується викликати представника Продавця для складання двостороннього Акту, який повинен прибути у місце, визначене Покупцем, протягом однієї доби з моменту виклику (пункт 4.7 Договору).

В свою чергу, заперечень щодо факту поставки товару за спірними видатковими накладними, відповідачем суду не надано.

Доказів пред`явлення претензій щодо якості, кількості та термінів поставки товару у відповідності до умов Договору, а також наявності письмових претензій та/або повідомлень про невідповідність, ознак ушкодження чи псування поставленого товару від відповідача до суду не надходило.

Як вбачається із матеріалів справи, будь-які заперечення щодо повного та належного виконання Товариством з обмеженою відповідальністю «ГОЛДІ ГРУП» умов Договору з боку відповідача відсутні.

За таких обставин суд приходить до висновку, що у відповідності до укладеного між сторонами Договору позивачем виконані прийняті на себе зобов`язання з передачі товару відповідачу - Товариству з обмеженою відповідальністю «Архітектурно-Інженерна Група «Дельта-Буд», а відповідачем, у свою чергу, прийнято товар без будь - яких зауважень.

Факт передачі позивачем товару належним чином підтверджено матеріалами справи та відповідачем не заперечуються.

Суд зазначає, що відповідно до статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства. Первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, та які повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Відповідно до абз. 8 частини 2 статті 9 Закону "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинні документи, складені в електронній формі, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг.

Отже, за висновками суду, з урахуванням положень укладеного між сторонами Договору, документом, який підтверджує як факт виконання позивачем зобов`язання з поставки товару відповідачеві, так і факт виникнення у останнього зобов`язання з його оплати, є видаткова накладна.

Відповідно до частини 1 статті 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

Згідно з пунктом 1.2 Договору Асортимент, кількість, ціна, терміни поставки товару визначаються у видаткових накладних та/або специфікаціях, які є невід`ємною частиною цього договору.

За умовами пункту 2.5 Договору загальна сума договору визначається за сумою всіх підписаних Специфікацій та/або видаткових накладних та/або виставлених рахунків-фактур.

Відповідно до частини 1 статті 691 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Згідно з частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За приписами частин 1, 2 статті 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Згідно з пунктом 2.2 Договору Покупець сплачує вартість товару на наступних умовах: 100% вартості товару визначеної в рахунку-фактурі Продавця, протягом 3 банківських днів з дати отримання рахунку - фактури, якщо інше не буде обумовлено у відповідних специфікаціях до цього Договору. Дата отримання товару - дата видаткової накладної.

Доказів узгодження сторонами іншого строку та/або порядку оплати поставленого за Договором товару матеріали справи не містять.

Судом встановлено, що на виконання вимог пункту 2.2 Договору позивачем були виставлені відповідачу на оплату рахунок-фактуру №14428 від 23.12.2021 року на суму 2 275 727,86 грн. та рахунок-фактуру №14514 від 28.12.2021 року на суму 4 235 186,38 грн., які відповідно до умов зазначеного вище пункту Договору мали бути оплачені протягом 3 банківських днів з дати їх отримання відповідачем.

Таким чином, підписання покупцем (ТОВ «Архітектурно-Інженерна Група «Дельта-Буд») вищенаведених видаткових накладних, які є первинними обліковими документами у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і які відповідають вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за № 168/174, та фіксують факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, в сукупності з відповідними товарно-транспортними накладними, є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за поставлений позивачем товар.

Проте, як встановлено судом за матеріалами справи, відповідач у визначений умовами Договору строк свої зобов`язання щодо повної оплати вартості товару не виконав, здійснивши лише часткову оплату товару на суму 6 207 299,65 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями виписок по рахунку ТОВ «ГОЛДІ ГРУП» в АТ «АБ «РАДА БАНК» - за 24.12.2021 року, 28.12.2021 року, 29.12.2021 року та 30.12.2021 року відповідно, у зв`язку з чим у відповідача виникла заборгованість за Договором у загальній сумі 409 779,48 грн.

Згідно статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим до виконання сторонами.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У відповідності до статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно статті 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

У зв`язку з невиконанням відповідачем обов`язків щодо повної оплати за отриманий товар та з метою досудового врегулювання спору позивач звернувся до ТОВ «Архітектурно-Інженерна Група «Дельта-Буд» з претензією №2007/6 від 20.07.2022 року, копія якої наявна в матеріалах справи та відповідно до якої вимагав негайно погасити наявну заборгованість за Договором поставки №ПР-2312/1-К від 23.12.2021 року у сумі 409 779,48 грн.

Факт надсилання вказаної претензії на адресу відповідача підтверджується наявними в матеріалах справи копіями рекомендованого повідомлення поштового відправлення №3960300618116 від 22.07.2022 року та відповідного поштового конверту.

Проте, вказане поштове відправлення №3960300618116 було повернуто відділенням поштового зв`язку 23.08.2022 року неврученим відповідачу у зв`язку з закінченням терміну зберігання.

Таким чином, як зазначено позивачем в позовній заяві та встановлено судом, свої зобов`язання щодо сплати позивачу грошових коштів за поставлений товар у встановлений строк, всупереч вимогам цивільного та господарського законодавства, а також умовам Договору відповідач не виконав, внаслідок чого у Товариства з обмеженою відповідальністю «Архітектурно-Інженерна Група «Дельта-Буд» утворилась заборгованість перед позивачем за наведеним Договором у розмірі 409 779,48 грн., яку останній просив стягнути в поданій суду позовній заяві.

За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.

У відповідності до статті 124, пунктах 2, 3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Таким чином, обов`язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

При цьому відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження відсутності боргу, письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів, або ж фактів, що заперечують викладені позивачем позовні вимоги.

Доказів визнання недійсним чи розірвання Договору поставки № ПР-2312/1-К від 23.12.2021 року або його окремих положень суду не надано.

Будь-які заперечення щодо порядку та умов укладення даного Договору на час його підписання та в процесі виконання з боку сторін відсутні.

Крім того, як встановлено судом за матеріалами справи, 31.03.2022 року між продавцем та покупцем було складено, підписано та скріплено печатками юридичних осіб Акт звірки взаємних розрахунків за період 1 квартал 2022 року за Договором поставки №ПР-2312/1-К від 23.12.2021 року, копія якого надана позивачем, відповідно до якого відповідач підтвердив, що станом на 31.03.2022 року за ТОВ «Архітектурно-Інженерна Група «Дельта-Буд» рахується заборгованість на користь ТОВ «ГОЛДІ ГРУП» за Договором у сумі 409 779,48 грн.

Господарський суд зазначає, що відповідно до вимог чинного законодавства акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим, а лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій.

Проте, підписання акту звірки, в якому зазначено розмір заборгованості, уповноваженою особою боржника, та підтвердження наявності такого боргу первинними документами свідчить про визнання боржником такого боргу, позаяк акт звірки фактично є дією у розумінні статті 264 Цивільного кодексу України, яка свідчить про визнання покупцем товару боргу.

Отже, акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема, в підтвердження наявності заборгованості суб`єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо, за умови, що інформація, відображена в акті, підтверджена первинними документами, а сам акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 19.04.2018 року у справі № 905/1198/17; від 24.10.2018 року у справі № 905/3062/17, від 05.03.2019 року у справі № 910/1389/18 та від 04.12.2019 року у справі № 916/1727/17.

Таким чином суд зазначає, що наданий позивачем акт звірки взаєморозрахунків, за умови відсутності заперечень щодо повноважень осіб, якими вони підписані, зокрема, з боку відповідача, з урахуванням конкретних обставин справи розцінюється судом як обставина, що додатково свідчить про визнання відповідачем заборгованості за Договором у загальній сумі 409 779,48 грн. (з урахуванням її часткової оплати) та останнім не заперечується.

Враховуючи вищевикладене, оскільки матеріалами справи підтверджується факт неналежного виконання відповідачем зобов`язань за Договором у встановлений строк, розмір основної заборгованості відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів оплати поставленого позивачем товару відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, тому вимоги позивача про стягнення з відповідача боргу за поставлений за Договором товар підлягають задоволенню в заявленій сумі 409 779,48 грн.

Суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов`язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

З урахуванням приписів статті 549, частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" правовими наслідками порушення грошового зобов`язання, тобто зобов`язання сплатити гроші, є обов`язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Так, виходячи з положень частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно частини 1 статті 546 та статті 547 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (частина 1 статті 548 Цивільного кодексу України).

У відповідності до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного або неналежно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Так, за умовами пункту 7.3 Договору за несвоєчасну оплату вартості поставленого товару Покупець сплачує Продавцю пеню у розмірі 0,2 % від несвоєчасно сплаченої суми, за кожен день прострочення.

Крім того, відповідно до пункту 7.1 Договору у випадку невиконання зобов`язань з оплати поставленого товару в строк, що перевищує 30 календарних днів з дати поставки товару (підписання видаткової накладної), Покупець сплачує Продавцю штраф у розмірі 10% від несвоєчасно сплаченої суми.

Суд зазначає, що право встановити у договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України.

Так, у пункті 4 статті 231 Господарського кодексу України встановлено, що розмір штрафних санкцій щодо окремих видів зобов`язань встановлюється законом. У разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Суд звертає увагу, що право учасників господарських правовідносин встановлювати інші, ніж передбачено Цивільним кодексом України, види забезпечення виконання зобов`язань визначено частиною другою статті 546 Цивільного кодексу України, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 Цивільного кодексу України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За таких обставин суд вважає, що одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій (наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 09.02.2018 у справі № 911/2813/17, від 22.03.2018 у справі № 911/1351/17, від 25.05.2018 у справі № 922/1720/17, від 02.04.2019 у справі № 917/194/18, від 02.04.2019 року у справі № 917/194/18).

Отже, за висновками суду, норми чинного законодавства України не містять прямої заборони законодавця щодо одночасного застосування такого виду забезпечення виконання зобов`язання, як пеня та штраф, та, відповідно, суб`єкти господарських відносин при укладенні договору наділені законодавцем правом забезпечення виконання господарських зобов`язань встановленням окремого виду відповідальності - договірної санкції, за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов`язань, зокрема, передбачених умовами пунктів 7.3 та 7.1 Договору пені і штрафу.

Згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як вбачається з аналізу статей 612, 625 Цивільного кодексу України право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних, які не є штрафними санкціями, є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Зазначені інфляційні нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

При цьому розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Аналогічна правова позиція щодо застосування частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/190/18, постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18 та постанові Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 905/587/18.

Згідно правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 917/1421/18, оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць із моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

Враховуючи вищевикладене та у зв`язку з простроченням відповідачем виконання зобов`язання щодо оплати поставленого товару у строк, визначений умовами Договору, позивачем нараховано та пред`явлено до стягнення з відповідача на підставі пункту 7.3 Договору пеню в сумі 81 395,15 грн. за період з 30.03.2022 - 29.09.2022 року, на підставі пункту 7.1 Договору 40 997,94 грн. - 10% штрафу від суми невиконаного грошового зобов`язання, а також на підставі статті 625 Цивільного кодексу України 6 668,74 грн. процентів річних та 45 647,34 грн. інфляційних втрат за період з 30.03.2022 - 13.10.2022 року, які позивач просив стягнути з відповідача відповідно до наданого розрахунку.

З огляду на вимоги статті 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Тобто, визначаючи розмір заборгованості за Договором, зокрема, в частині пені, штрафу, відсотків річних та інфляційних втрат суд зобов`язаний належним чином дослідити поданий стороною доказ (в даному випадку - розрахунок заборгованості та нарахувань), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов`язок суду.

В свою чергу, відповідачем не надано суду контррозрахунку заявлених до стягнення позовних вимог або заперечень щодо здійсненого позивачем розрахунку.

У відповідності до частини 1 статті 255 Цивільного кодексу України якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку.

При цьому перебіг часу, за який нараховуються пені, починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

За приписами статті 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Також суд зазначає, що згідно з частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов`язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

В свою чергу суд зазначає, що пункт 7.3 Договору не містить ні іншого строку, відмінного від встановленого частиною шостою статті 232 ГК України, який є меншим або більшим шести місяців, ні вказівки на подію, що має неминуче настати, ні зазначенням "до дати фактичного виконання" тощо.

Отже, умову, передбачену у п. 7.3 Договору, неможливо визнати такою, що встановлює інший строк нарахування штрафних санкцій, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України.

Аналогічний правовий висновок щодо застосування частини шостої статті 232 ГК України викладений у постановах Верховного Суду від 15.11.2019 року у справі № 904/1148/19, від 12.12.2019 року у справі № 911/634/19.

Зокрема, як встановлено судом за змістом позовної заяви та письмових пояснень позивача, останнім при здійсненні розрахунку пені, процентів річних та втрат від інфляції застосовано період нарахування з 30.03.2022 - 02.06.2022 року, виходячи з дати підписання акту звірки взаєморозрахунків між сторонами від 31.03.2022 року, що не відповідає приписам частини 6 статті 232 ГК України, ст.ст. 253, 255 ЦК України.

При цьому, зважаючи на умови п. 2.2 Договору щодо здійснення оплати протягом 3 (трьох) банківських днів з дати отримання рахунку - фактури та за відсутності наданих позивачем доказів отриманням таких рахунків відповідачем, оскільки підписання покупцем видаткових накладних як первинних облікових документів у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", які фіксують факт здійснення господарської операції, є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар, отже строк виконання відповідного грошового зобов`язання, за висновками суду, визначається за правилами, встановленими ч. 1 ст. 692 ЦК України, які застосовуються в даному випадку та згідно яких відповідач був зобов`язаний оплатити поставлений товар одразу після його прийняття.

За результатами здійсненої за допомогою системи "ЛІГА" перевірки нарахування позивачем заявленої до стягнення пені судом встановлено, що розмір пені, перерахований судом у відповідності до приписів чинного законодавства, з урахуванням зазначеного позивачем періоду нарахування з 30.03.2022 року, в межах визначеного судом періоду з урахуванням приписів частини 6 статті 232 ГК України, становить 38 415,01 грн. пені, а отже є меншим, ніж нараховано та заявлено до стягнення позивачем, а тому вказані вимоги позивача про стягнення з відповідача пені підлягають частковому задоволенню в сумі, визначеній судом.

Щодо заявленого позивачем до стягнення з відповідача штрафу у сумі 40 977,94 грн., нарахованого на підставі пункту 7.1 Договору суд зазначає, що згідно визначеного умовами Договору порядку обчислення штрафу та підстав його застосування сторони визначили обов`язок покупця сплатити штраф в розмірі 10% від несвоєчасно сплаченої суми в разі невиконання зобов`язань з оплати поставленого товару в строк, що перевищує 30 календарних днів з дати поставки товару (дати підписання видаткової накладної).

За приписами статей 627, 628 Цивільного України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

При цьому судом враховано, що штрафом, на відміну від пені, яка нараховується пропорційно кількості днів прострочення, є одноразовий платіж, який не залежить від періоду прострочення виконання зобов`язання.

Отже, з урахуванням встановленого судом за матеріалами справи факту прострочення відповідачем оплати товару за спірними видатковими накладними, оскільки остання часткова оплата товару відповідачем здійснена 20.12.2021 року, отже прострочення відповідача щодо повної оплати товару перевищує 30 календарних днів з дати поставки товару, у зв`язку з чим суд дійшов висновку про наявність правових підстав для застосування позивачем передбаченого пунктом 7.1 Договору штрафу.

За результатами здійсненої за допомогою системи "ЛІГА" перевірки нарахування позивачем заявлених до стягнення штрафу, процентів річних та втрат від інфляції судом встановлено, що розмір останніх, перерахований судом у відповідності до приписів чинного законодавства та в межах визначеного позивачем періоду прострочення, відповідає вимогам зазначених вище норм законодавства, умовам Договору та є арифметично вірним, тому вказані вимоги позивача про стягнення з відповідача 40 997,94 грн. штрафу, 6 668,74 грн. процентів річних та 45 647,34 грн. інфляційних втрат підлягають задоволенню у заявлених позивачем сумах.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (частина 1 статті 6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22 лютого 2007 року в справі "Красуля проти Росії", від 5 травня 2011 року в справі "Ільяді проти Росії", від 28 жовтня 2010 року в справі "Трофимчук проти України", від 9 грудня 1994 року в справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 1 липня 2003 року в справі "Суомінен проти Фінляндії", від 7 червня 2008 року в справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Відповідно до пункту 58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

При цьому суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

У відповідності до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

З огляду на вищевикладене, виходячи з того, що позов доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються судом на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 73-80, 86, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Архітектурно-Інженерна Група «Дельта-Буд» (вул. Круглоуніверситетська буд. 14, м. Київ, 01024, код ЄДРПОУ 43415761) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ГОЛДІ ГРУП" (вул. Бетонна 23, м. Кременчук, Полтавська область, 39631, код ЄДРПОУ 41171986) 409 779 (чотириста дев`ять тисяч сімсот сімдесят дев`ять) грн. 48 коп. основного боргу, 40 997 (сорок тисяч дев`ятсот дев`яносто сім) грн. 94 коп. штрафу, 38 415,01 (тридцять вісім тисяч чотириста п`ятнадцять) грн. 01 коп. пені, 6 668 (шість тисяч шістсот шістдесят вісім) грн. 74 коп. процентів річних, 45 647 (сорок п`ять тисяч шістсот сорок сім) грн. 34 коп. інфляційних втрат та 8 122 (вісім сто двадцять дві) грн. 63 коп. судового збору.

3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно частини 2 статті 256 Господарського процесуального кодексу України учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складено та підписано 27 червня 2023 року.

Суддя А.М. Селівон