Рішення

від 14.06.2023 по справі 580/3451/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

14.06.2023Справа № 580/3451/19

Господарський суд міста Києва у складі: головуючого - судді Лиськова М.О.,

при секретарі судового засідання Осьмаку Ю.Р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

За позовом Багателі Олексія Петровича

до Черкаської обласної державної адміністрації,

третя особа Релігійна організація "Парафія Святих Мучениць Віри, Надії, Любові,

Софії Української православної церкви"

про визнання протиправним та скасування рішення, визнання розпорядження чинним

За участі представників учасників справи згідно протоколу судового засідання

vQXh7VH0HD4AbВСТАНОВИВ:

На розгляді Черкаському апеляційному суді перебувала апеляційна скарга голови парафіяльних зборів Релігійної організації "Парафія Святих Мучениць Віри, Надії, Любові, Софії Української православної церкви" Яводчака Василя Олексійовича на рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 11.08.2022 у справі № 580/3451/19 за позовом Багателі Олексія Петровича до Черкаської обласної державної адміністрації, третя особа: Релігійна організація "Парафія Святих Мучениць Віри, Надії, Любові, Софії Української православної церкви" про визнання протиправним та скасування рішення, визнання розпорядження таким, що відповідає законодавству.

Постановою Черкаського апеляційного суду від 24.11.2022 рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 11.08.2022 скасовано, провадження у справі закрито. Повідомлено позивача, що розгляд даної справи віднесено до господарської юрисдикції, роз`яснено його право на звернення до Черкаського апеляційного суду протягом десяти днів з дня отримання цієї постанови із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.

19.12.2022 надійшла заява Багателі Олексія Петровича про направлення справи за встановленою юрисдикцією за правилами виключної підсудності до Господарського суду м. Києва.

Ухвалою Черкаського апеляційного суду від 20.12.2022 позовну заяву Багателі Олексія Петровича до Черкаської обласної державної адміністрації, третя особа: Релігійна організація "Парафія Святих Мучениць Віри, Надії, Любові, Софії Української православної церкви" про визнання протиправним та скасування рішення, визнання розпорядження таким, що відповідає законодавству разом з доданими до неї документами передано за виключною підсудністю до Господарського суду міста Києва.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.12.2022 справу передано на розгляд судді Приходько І.В.

24.01.2023 суддею Господарського суду міста Києва Приходько І.В. подано заяву про самовідвід від розгляду справи № 580/3451/19, яка обґрунтована тим, що суддя Карпушова О.В., яка входила до складу колегії суддів Шостого апеляційного адміністративного суду ухвалою якої у справі № 580/3451/19 від 24.11.2020 апеляційну скаргу Релігійної організації "Парафія Святих Мучениць Віри, Надії, Любові, Софії Української православної церкви" на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 15 липня 2020 р. задоволено частково, вказане рішення скасоване, провадження у справі закрито та роз'яснено позивачу, що справа № 580/3451/19 підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.01.2023 задоволено самовідвід судді Приходько І.В., матеріали справи № 580/3451/19 передано для вирішення питання про повторний автоматичний розподіл справи у порядку, встановленому статтею 32 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 31.01.2023 справу №580/3451/19 передано для розгляду судді Лиськову М.О..

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.02.2023 позовну заяву залишено без руху, встановлено строк для усунення недоліків.

27.02.2023 від позивача надійшла заява про усунення недоліків на виконання ухвали суду від 07.02.2023

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.03.2023 відкрито провадження у справі, підготовче провадження у справі призначено на 05.04.2023.

Протокольною ухвалою суду від 05.04.2023 розгляд справи у підготовчому судовому засіданні відкладено на 24.05.2023.

06.04.2023 відповідачем подано відзив на позов, в котрому проти задоволення позовних вимог заперечує повністю, вказує на їх безпідставність та необґрунтованість.

24.05.2023 відповідачем подано клопотання про розгляд справи без участі представника.

Протокольною ухвалою суду від 24.05.2023 судом закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 14.06.2023.

В судове засідання 14.06.2023 з'явився представник позивача, надав пояснення по суті справи, просив суд позовні вимоги задовольнити повністю.

Представник відповідача у судове засідання не з'явився, хоча про дату та час удового засідання був повідомлений належним чином ухвалами суду.

Згідно з ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.

Відповідно до п.1 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі, зокрема, неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Зважаючи на викладене, оскільки неявка представників учасників справи не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами.

Таким чином, приймаючи до уваги, що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи у судовому засіданні 14.06.2023 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.

З матеріалів справи встановлено, що 31 липня 2003 року розпорядженням № 415 голови Черкаської ОДА зареєстровано статут релігійної організації «Парафії Святих мучениць Віри, Надії, Любові, Софії Української Православної Церкви», та в подальшому 30 листопада 2011 року розпорядженням голови Черкаської обласної державної адміністрації № 363 «Про заяви віруючих громадян» зареєстровано зміни до Статуту у зв`язку зі зміною назви на «Парафії святих мучениць Віри, Надії, Любові та матері їх Софії Уманської єпархії Української Православної Церкви», що діє на території с. Бужанка, Лисянського району, Черкаської області.

Керівником релігійної організації є священик - Яводчак В.О., що підтверджено витягом з відомостей з Єдиного державного реєстру.

Рішенням Помісного Собору Православної Церкви України від 15 грудня 2018 року було утворено Православну Церкву України, затверджено її Статут, обрано Предстоятеля - Митрополита Київського і всієї України Епіфанія.

06 січня 2019 року Патріаршим та Синодальним Томосом Православній Церкві України було надано автокефальний статус.

Релігійною громадою (п.1.1 Статуту Парафії святих мучениць Віри, Надії, Любові та матері їх Софії Уманської єпархії УПЦ від 05.11.2011 року) прийнято рішення на підставі вище зазначеного Закону змінити підлеглість, назву громади та зміни до Статуту, та звернутись до відповідних органів про його реєстрацію.

Так, 15 лютого 2019 року проведено загальні збори релігійної громади «Парафії святих мучениць Віри, Надії, Любові та матері їх Софії Уманської єпархії Української Православної Церкви» та рішенням зборів вирішено змінити підлеглість релігійної громади у канонічних та організаційних питаннях шляхом входу до складу релігійного об`єднання Православної Церкви України.

На зборах визначили, що релігійна громада канонічно та організаційно підпорядковується управлінню Харківсько-Полтавської єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) та Київській Митрополії Української Православної Церкви (Православної Церкви України), є підзвітною єпархіальним зборам та єпархіальному архієрею Харківсько-Полтавської єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) та, відповідно, на зборах змінили офіційне найменування релігійної громади та затвердили її статут у новій редакції.

З протоколу загальних зборів від 15 лютого 2019 року вбачається, що за рішення про перехід релігійної громади до складу релігійного об`єднання Православної Церкви України, із усіх членів релігійної громади, а саме 52 особи, із яких були присутні на зборах 50 осіб, проголосувало «за» - 41 особа, «проти» - 9, «утрималось» - 0. За внесення змін та доповнень, прийняття нової редакції статуту релігійної громади та подання його на реєстрацію до органів виконавчої влади, проголосувало 41 чоловік - «за», «проти» - 9 та «утрималось» - 0. Протокол підписали: голова зборів - Багателя О.П., секретар зборів - Запорожець М.Б. та справжність підписів протоколу засвідчено Секретарем виконавчого комітету Бужанської сільської ради.

В подальшому, 26 червня 2019 року до Черкаської ОДА була подана заява віруючих громадян за підписом уповноваженого за протоколом від 15 лютого 2019 року Багателі О.П. та до заяви було додано протокол №1 зборів від 15 лютого 2019 року, додаток №1 до протоколу №1 від 15.02.2019 зі списком осіб, які брали участь у голосуванні, та додаток №2 до протоколу №1 від 15.02.2019 зі списком членів релігійної громади, та Статут релігійної громади викладений у новій редакції.

Черкаська ОДА розглядаючи заяву віруючих громадян від 26 червня 2019 року, звернулась до Міністерства культури України Департамент у справах національностей та релігії за роз`ясненням щодо наступного: 15.02.2019 відбулися загальні збори релігійної громади на яких ухвалено ряд рішень, одне із яких - щодо зміни підлеглості, з числа 9 осіб, які проголосували проти переходу, також увійшов і керівник релігійної громади священик - Яводчак В.О.

Пунктом 9.3 Статуту, передбачено, що зміни та доповнення до нього можуть вноситися за згодою єпархіального архієрея, при цьому оскільки єпархіальний архієрей Уманської єпархії Української православної церкви, єпископ Уманський і Звенигородський Пантелиімон є керівником іншої конфесії (московський патріархат), то він не затвердить протокол із рішенням про зміну підлеглості і не дасть згоди на внесення змін до чинного статуту, тому адміністрація просила надати роз`яснення, зокрема щодо необхідності затвердження рішення загальних зборів релігійної громади щодо зміни підлеглості у єпископа Уманського і Звенигородської Пантелиімона, а також щодо отримання офіційної згоди чи відмови стосовно внесення змін до чинного статуту.

На зазначений запит, Міністерство культури України 01 серпня 2019 року направило листа, з якого вбачається, що: рішення про зміну підлеглості релігійної громади та внесення змін або доповнень до статуту ухвалюється на загальних зборах цієї громади в порядку, передбаченому ч. 4 ст. 8 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації». Це питання належить до виключної компетенції загальних борів громади.

Загальні збори мають право приймати рішення з усіх питань діяльності відповідної релігійної організації, у тому числі і тих, що належать до компетенції інших органів управління (відповідно до вимог статті 98 ЦК України). Отже, ніхто (включно із священнослужителем чи органами управління громади) не може позбавити загальні збори права прийняти рішення щодо зміни підлеглості.

Загальні збори релігійної громади можуть бути скликані членами цієї громади які бажають змінити її канонічне підпорядкування (що найменше дві особи) відповідно до частин другої та третьої статті 8 Закону про свободу совісті.

Закон не передбачає й не надає особливих повноважень у справі скликання таких зборів священнослужителям. Відповідно, згода священнослужителя не є обов`язковою.

Членство в релігійній громаді ґрунтується на принципах вільного волевиявлення, а також на вимогах статуту (положення) релігійної громади.

Особи, які так чи інакше беруть участь у житті релігійної громади, вважають себе належними до неї, не підпадають під обмеження, встановлені статутами (положеннями) релігійних громад, можуть бути членами релігійної громади.

Релігійна громада на власний розсуд приймає нових та виключає існуючих членів громади у порядку, встановленому її статутом (положенням).

Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень статуту ухвалюється не менш як двома третинами від кількості членів релігійної громади, необхідної для визнання повноважними загальних зборів релігійної громади відповідно до статуту (положення) релігійної громади.

Це рішення засвідчується підписами членів відповідної релігійної громади, які були присутні на зборах й підтримали вказані рішення.

Враховуючи вищезазначене роз'яснення та розглянувши заяву віруючих від 26 червня 2019 року, Черкаською ОДА прийнято розпорядження за №596, яким зареєстровано і передано на постійне зберігання Департаменту культури та взаємозв`язків з громадськістю Черкаської обласної державної адміністрації зміни до статуту Парафії святих мучениць Віри, Надії, Любові та їх матері Софії Уманської єпархії Української православної церкви зі зміною підлеглості з «Української православної церкви» на «Православну Церкву України», зі зміною назви на РЕЛІГІЙНА ОРГАНІЗАЦІЯ «РЕЛІГІЙНА ГРОМАДА СВЯТИХ МУЧЕНИЦЬ ВІРИ, НАДІЇ, ЛЮБОВІ, СОФІЇ ХАРКІВСЬКО-ПОЛТАВСЬКОЇ ЄПАРХІЇ УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ (ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ УКРАЇНИ) СЕЛА БУЖАНКА ЛИСЯНСЬКОГО РАЙОНУ ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ» та викладення статуту в новій редакції.

02 жовтня 2019 року Голова Черкаської ОДА видав нове розпорядження № 606 про визнання таким, що втратило чинність розпорядження № 569 від 25 вересня 2019 року, чим фактично скасував своє попереднє розпорядження.

Підставою для видачі розпорядження № 606 є заява настоятеля Парафії святих мучениць Віри, Надії, Любові та матері їх Софії Уманської єпархії православної церкви с. буханка, Лисянського району Яводчака Василя від 01 жовтня 2019 року, який просив не брати до відома будь-які клопотання чи заяви та інші документи, що надійшли з 01 січня 2019 року за підписами Багателі О.П. та Запорожець М.Б., оскільки вказані особи чи будь-які інші не уповноваженні на це Парафіяльними зборами.

До заяви додав Протокол №1 Загальних Парафіяльних зборів релігійної організації від 28 лютого 2019 року, за яким прийнято рішення про залишення релігійної організації у канонічному підпорядкуванні керуючому Уманською єпархією Української Православної Церкви на чолі із Блаженнішим Митрополитом Київським і всієї України Онуфрієм. Із присутніх 13-ти осіб проголосувало «за» - 13, «проти» - 0, «утрималось» - 0. Протокол підписали: голова зборів - Яводчак В.О., секретар зборів - Сас Л.Т. Відповідно до додатку до протоколу №1 від 28.02.2019 склад членів - учасників загальних парафіяльних зборів становить 15 осіб.

Вважаючи розпорядження Черкаської обласної державної адміністрації № 606 від 02.10.2019 протиправним, позивач оспорює його в судовому порядку.

Таким чином, за викладених обставин справи спір між сторонами виник з приводу законності рішення Черкаської ОДА про затвердження/скасування рішення про затвердження змін до статуту Релігійної організації зі зміною її підлеглості з «Української православної церкви» на «Православну Церкву України», зі зміною назви Релігійної організації, та затвердження статуту Релігійної організації в новій редакції.

Вирішуючи спір по суті, суд виходить із наступного.

Відповідно до ч. і ст. 2 ГПК України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Згідно із ч.2 ст. 4 ГПК України, юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Порушенням вважається такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, порушення права пов'язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Якщо у зборах брали участь особи, які не вправі були діяти як орган юридичної особи, повноважний приймати нову редакцію статуту, то така нова редакція не є чинною, бо вона не була прийнята юридичною особою в особі відповідного органу. Водночас реєстрація такої нової редакції порушує правову визначеність щодо того, статут у якій саме редакції є чинним - у новій чи в попередній. Отже, позовна вимога фактично спрямована не на позбавлення статуту в новій редакції юридичної сили, а на захист порушеного інтересу в правовій визначеності. Реєстрація статуту в новій редакції, прийнятій не органом юридичної особи, а неуповноваженими на це особами, може порушувати інтерес у правовій визначеності як членів Релігійної організації, так і самої Релігійної організації як юридичної особи Такий інтерес підлягає судовому захисту.

Водночас Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права або інтересу залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі N 338/180/17, від її вересня 2018 року у справі N 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі N 569/17272/15-ц, від 01 жовтня 2019 року у справі N 910/3907/18.

Відтак застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду (принцип процесуальної економії).

Водночас відповідно до пункту 2 частини першої статті 25 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" державна реєстрація та інші реєстраційні дії проводяться на підставі судових рішень, що набрали законної сили та тягнуть за собою зміну відомостей в Єдиному державному реєстрі, а також що надійшли в електронній формі від суду або державної виконавчої служби відповідно до Закону України "Про виконавче провадження" щодо: визнання повністю або частково недійсними рішень засновників (учасників) юридичної особи або уповноваженого ними органу; визнання повністю або частково недійсними змін до установчих документів юридичної особи; заборони (скасування заборони) вчинення реєстраційних дій; накладення/зняття арешту корпоративних прав; зобов'язання вчинення реєстраційних дій; скасування реєстраційної дії/запису в Єдиному державному реєстрі; виділу юридичної особи; провадження у справах про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом, прийнятих відповідно до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом"; припинення юридичної особи, що не пов'язано з банкрутством юридичної особи; відміни державної реєстрації припинення юридичної особи; припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця, що не пов'язано з банкрутством юридичної особи; відміни державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця; відміни в порядку апеляційного/ касаційного оскарження судового рішення, на підставі якого вчинено реєстраційну дію.

Отже, судове рішення про визнання протиправним розпорядження про реєстрацію статуту Релігійної організації в новій редакції не є підставою для вчинення реєстраційних дій, а відповідна позовна вимога не відповідає ефективному способу захисту прав та інтересів у цих правовідносинах.

vQXh7VH0HD4AbВідповідно до частини третьої статті Закону N 987-ХІІ держава визнає право релігійної громади на її підлеглість у канонічних та організаційних питаннях будь-яким діючим в Україні та за її межами релігійним центрам (управлінням) і вільну зміну цієї підлеглості шляхом внесення відповідних змін до статуту (положення) релігійної громади. Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту вичерпує свою дію з моменту внесення таких змін або доповнень до статуту (прийняття статуту в новій редакції).

Таким чином, зважаючи на характер спірних відносин, належному способу захисту інтересу Релігійної організації та/або її членів відповідає позовна вимога про визнання недійсним статуту Релігійної організації в новій редакції. Судове рішення про задоволення такої позовної вимоги є підставою для приведення суб'єктом державної реєстрації відомостей про Релігійну організацію, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, у відповідність до відомостей статуту Релігійної організації в попередній редакції.

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові (пункт 52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року у справі N925/642/19).»

Тобто, визнання протиправним та скасувати розпорядження голови Черкаської ОДА від 02.10.2019 №606 «Про визнання таким, що втратило чинність, розпорядження Черкаської обласної державної адміністрації від 25.09.2019 № 596» та визнання розпорядження Черкаської обласної державної адміністрації від 25.09.2019 № 596 «Про заяву віруючих громадян» чинним є неналежним способом захисту, що є підставою для відмови у позові.

Крім того, суд наголошує, що застосування конкретного способу захисту цивільного права або інтересу залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Подібні висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 01 жовтня 2019 року у справі № 910/3907/18, ід 06.04.2021 у справі № 910/10011/19.

Відтак, застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду (принцип процесуальної економії).

Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п.5 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах №910/13407/17, №915/370/16 та №916/3545/15.

З огляду на викладене вище, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Згідно із ст. ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Надаючи оцінку доводам всіх учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 ГПК України).

Відповідно до п.3 ч.4 ст.238 ГПК України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

З огляду на викладене, суд на підставі власної оцінки матеріалів справи та представлених сторонами доказів дійшов висновку, що позивач обрав неналежний спосіб захисту своїх прав та законних інтересів, які позивач вважає порушеними, що є підставою для відмови в позові, а тому заявлені позовні вимоги позивача задоволенню не підлягають.

Судовий збір за розгляд справи відповідно до ст. 129 ГПК України покладається на позивача.

Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

vQXh7VH0HD4AbВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог - відмовити повністю.

vQXh7VH0HD4AbРішення господарського суду набирає законної сили у відповідності до приписів ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 253, 254, 256-259 ГПК України.

Дата складання та підписання повного тексту рішення 29.06.2023

vQXh7VH0HD4AbСуддя М.О. Лиськов

vQXh7VH0HD4AbvQXh7VH0HD4Ab