Ухвала

від 29.06.2023 по справі 914/1987/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

29.06.2023 Справа № 914/1987/23

Суддя Наталія Мороз, розглянувши заяву ОСОБА_1 , с. Городище, Рівненська обл

про забезпечення позову до подання позовної заяви

особи, що можуть отримати статус відповідачів: ОСОБА_2 , смт.Брюховичі, Львівська обл; ОСОБА_3 , м. Тячів, Закарпатська обл; ОСОБА_4 , м. Тячів, Закарпатська обл

особа, що може отримати статус третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Товариство з обмеженою відповідальністю «Окленд-М», м. Львів

Встановив:

28.06.2023 через службу діловодства Господарського суду Львівської області надійшла заява ОСОБА_1 від 27.06.2023 про забезпечення позову (до подання позовної заяви), у якій заявник просить суд вжити заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на наступне майно:

-частку в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «Окленд-М» (код ЄДРПОУ 40266495) в розмірі 167670,75 грн, що становить по 50% статутного капіталу, яка належить ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_1 );

-частку в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «Окленд-М» (код ЄДРПОУ 40266495) в розмірі 167670,75 грн, що становить по 50% статутного капіталу, яка належить ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_2 ).

В обґрунтування поданої заяви заявник зазначає, що до 21.01.2023 частка в статутному капіталі ТзОВ «Окленд-М» в розмірі 335 341,50 грн, що становить 100% статутного капіталу товариства, належала ОСОБА_2 .

Відповідно до розписки від 18.12.2019, ОСОБА_2 отримано у борг (позику) від ОСОБА_5 грошові кошти в сумі 150 000,00 доларів США зі строком повернення до 01.07.2021. У визначений строк ОСОБА_2 вказані кошти повернуті не були.

09.07.2021 між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 укладено договір про відступлення права вимоги, згідно умов якого на користь останнього передано право вимоги за договором позики.

У липні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Шевченківського районного суду м. Львова з позовом до ОСОБА_2 , третя особа ОСОБА_5 про стягнення коштів (справа № 466/6665/21).

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Львова від 27.07.2021 у даній справі вжито заходи забезпечення позову та накладено арешт на майно ОСОБА_2 в межах ціни позову в розмірі 150 000,00 доларів США.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 20.04.2022, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від 21.11.2022 відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 та скасовано заходи забезпечення позову, застосовані ухвалою Шевченківського районного суду м. Львова від 27.07.2021.

12.01.2023 Верховним судом відкрито касаційне провадження у справі № 466/6665/21, за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 адвоката Алексеєнка Андрія Анатолійовича.

19.01.2023 ОСОБА_2 укладено договори купівлі-продажу частки в статутному капіталі ТзОВ «Окленд-М», відповідно до яких ОСОБА_3 та ОСОБА_4 відчужено частки в статутному капіталі в розмірі 167 670,75 грн кожна (що становить по 50% статутного капіталу). Отримувачі часток є близькими родичами ОСОБА_2 (матір та чоловік рідної сестри).

21.01.2023 ОСОБА_2 укладено договір про визначення часток у спільній власності подружжя на земельну ділянку та дарування 1/2 частки земельної ділянки та договір про визначення часток у спільній власності подружжя на житловий будинок та дарування 1/2 частки житлового будинку, що посвідчені приватним нотаріусом Цікало О.А 21.01.2023 за реєстр. № № 63, 66.

За вказаними договорами ОСОБА_2 безоплатно передав (подарував) своїй дружині ОСОБА_6 нерухоме майно, а саме: земельна ділянка площею 0,04 га, кадастровий номер земельної ділянки: 4610166300:06:001:0001, місце розташування: АДРЕСА_1 , цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) та розташований на ній житловий будинок, площею 241,9 кв.м.

Постановою Верховного Суду від 31.05.2023 у справі № 466/6665/21 касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено; рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 20.04.2022 та постанову Львівського апеляційного суду від 21.11.2022 скасовано; позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 задоволено, стягнуто кошти в сумі 150 000,00 доларів США.

17.06.2023 ОСОБА_6 укладено договір купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки (покупцю ОСОБА_7 ), площею 0,04 га, кадастровий номер земельної ділянки: 4610166300:06:001:0001, місце розташування: АДРЕСА_1 , цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) та розташований на ній житловий будинок, площею 241,9 кв.м.

На переконання заявника ОСОБА_1 , наведені обставини беззаперечно підтверджують, що вищеперелічені правочини були укладені без ділової мети та виключно для ухилення від виконання своїх цивільно-правових зобов`язань ОСОБА_2 , зокрема, унеможливлення звернення стягнення на майно останнього. При цьому, неодноразове вчинення таких дій підтверджує можливість їх вчинення і надалі.

Заявник вважає, що оскільки 17.06.2023 здійснено повторний продаж нерухомого майна, що належало ОСОБА_2 , існує достатньо обґрунтоване припущення вчинення аналогічних дій і з іншим майном, зокрема з часткою (-ками) в статутному капіталі ТзОВ «Окленд-М. Водночас, подальший продаж такого майна утруднить або взагалі зробить неможливим ефективний захист порушених прав ОСОБА_1 , адже для повернення майна у попереднє правове становище (у власність боржника ОСОБА_2 ) необхідно буде визнавати недійсними й наступні укладені правочини.

Отже, за твердженням заявника, забезпечення позову необхідне для уникнення порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також для забезпечення реального виконання чи уникнення труднощів при виконанні рішення суду, у випадку задоволення позову.

Розглянувши подану заяву,оцінивши обґрунтованість доводів заявника щодо необхідності вжиття визначених ним заходів до забезпечення позову, суд зазначає наступне.

Згідно з ч. ч.1, 2 ст.136 ГПК України, господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст.137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.

У відповідності до усталеної судової практики Верховного Суду, забезпечення позову за правовою природою є засобом запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, метою якого є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.

Під час вирішення питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Заходи забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, у тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, що звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Аналіз змісту наведеного свідчить, що забезпечення позову є засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, що полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судових рішень. При цьому сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення з такою заявою та надати суду докази про наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову.

Як зазначено заявником у заяві про забезпечення позову, останній має намір звернутись до Господарського суду Львівської області з позовом про визнання недійсними договорів купівлі-продажу часток в статутному капіталі ТзОВ «Окленд-М» від 19.01.2023, укладених між ОСОБА_2 (продавець) і ОСОБА_3 та ОСОБА_4 (покупці) як таких, що не відповідають вимогам п. 6 ст. 3 та ч. 3 ст. 13 ЦК України (є фраудаторними) та спрямовані на ухилення від виконання цивільно-правових зобов`язань ОСОБА_2 . Отже, предметом позову є вимоги немайнового характеру.

Необхідно розрізняти види (способи) забезпечення позову, які можуть застосовуватись до позовів майнового характеру, а які - для забезпечення немайнових позовних вимог, тобто фактично заходи забезпечення позову можна поділити на майнові та немайнові. Майнові заходи забезпечення мають застосовуватись для забезпечення позовних вимог майнового характеру, тобто таких, де матеріальна позовна вимога виражена саме в грошовій формі в ціні позову в розумінні ст.163 ГПК України.

Метою застосування заходів забезпечення позову майнового характеру є обґрунтоване припущення, що майно, яке є у відповідача, на момент пред`явлення прозову може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення суду.

Заходи забезпечення немайнового характеру спрямовані на покладення на відповідача чи інших осіб обов`язку вчинити активні дії чи утриматись від їх вчинення, не пов`язаних з передачею грошових сум чи майна.

Згідно з п.1 ч.1 ст.137 ГПК України, позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб.

У п. 4.8 постанови Верховного Суду від 24.05.2021 у справі № 910/3158/20 міститься висновок, що за змістом п.1 ч. 1 ст. 137 ГПК України, під час розгляду заяви про застосування такого заходу забезпечення позову як накладення арешту на майно або кошти суд має виходити із того, що цей захід забезпечення обмежує право особи користуватися та розпоряджатися коштами або майном, тому може застосуватися у справі, в якій заявлено майнову вимогу, а спір вирішується про визнання права (інше речове право) на майно, витребування (передачу) майна, коштів або про стягнення коштів. Сума арештованих коштів обмежується розміром позову та можливими судовими витратами, а арешт майна має стосуватися майна, належного до предмета спору (постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 21.08.2020 у справі № 904/2357/20 та від 25.09.2020 у справі № 925/77/20).

Обрання належного, відповідного предмету спору, заходу забезпечення позову сприяє дотриманню принципу співвіднесення виду заходу до забезпечення позову з заявленими позивачем вимогами, що зрештою дає змогу досягти збалансованості інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору та як наслідок ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, які не є учасниками цього судового процесу (аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 21.08.2020 у справі № 904/2357/20).

Отже, у кожному конкретному випадку, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суду належить встановити наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду у разі задоволення позову або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. При цьому обов`язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії", Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішеннях Європейського суду з прав людини, ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.

Водночас, у Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України, законів України «Про Вищу раду юстиції», «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо недопущення зловживань правом на оскарження» від 16.06.2011 № 5-рп/2011 зазначено, що регулювання підстав та порядку забезпечення позову здійснюється в інтересах не лише позивача, а й інших осіб - учасників провадження, суспільства, держави в цілому з дотриманням критеріїв домірності (пропорційності).

У постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 16.08.2018 у справі № 910/1040/18 зазначено, що коли позивач звертається до суду з немайновою позовною вимогою, судове рішення у разі задоволення якої не вимагатиме примусового виконання, то в даному випадку не має взагалі застосуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, а має застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. В таких немайнових спорах має досліджуватися, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, зокрема, чи зможе позивач їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду.

Такий захід забезпечення позову як накладення арешту на майно або грошові кошти не узгоджується з позовними вимогами, що не мають майнового характеру, за наявності яких суд міг би забезпечити позов шляхом накладення арешту; накладення арешту не є співмірним заходом забезпечення позову із вимогами немайнового характеру.

Вказані висновки викладено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 04.04.2023 у справі № 907/268/22.

Відтак, забезпечення позову шляхом накладення арешту на частки в статутному капіталі не є співмірним заходом забезпечення позову із позовними вимогами немайнового характеру, з якими позивач має намір звернутися до суду; не сприяє збалансованості інтересів сторін та інших учасників судового процесу та не впливає на неможливість в майбутньому забезпечити фактичне виконання судового рішення у разі задоволення позову з немайновими вимогами.

Інші доводи скаржника фактично зводяться до вирішення обґрунтованості позову, що не здійснюється під час розгляду заяви про забезпечення позову.

Питання про обґрунтованість заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду заяви про забезпечення позову (аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 17.12.2018 у справі № 914/970/18, від 10.11.2020 у справі № 910/1200/20).

З мотивів, наведених вище, суд не бере до уваги аргументів заявника про те, що дії осіб, що можуть отримати статус відповідачів можуть вплинути на ефективний захист його (заявника) майнового інтересу, пов`язаного з правом на отримання коштів, а факт ухилення відповідача-1 від виконання зобов`язань не є встановленим та підлягає доведенню під час вирішення справи по суті і сам по собі не може свідчити про майбутнє ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку відмовити в задоволенні заяви про вжиття заходів забезпечення позову.

Керуючись ст. ст. 139, 140, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, суд

У Х В А Л И В:

У задоволенні заяви ОСОБА_1 від 27.06.2023 про забезпечення позову (до подання позовної заяви) у справі № 914/1987/23 відмовити.

Ухвала набирає законної сили відповідно до ст. 235 ГПК України та може бути оскаржена в порядку та строки, передбачені ст. 256, 257 ГПК України.

Суддя Мороз Н.В.