Ухвала

від 21.06.2023 по справі 922/477/22

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

21 червня 2023 року

м. Київ

cправа № 922/477/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Берднік І. С. - головуючого, Зуєва В. А., Сухового В. Г.,

секретар судового засідання - Корнієнко О. В.,

за участю представників:

Фермерського господарства «Єва-Агро» - Даузе Ю. М.,

Товариства з обмеженою відповідальністю «Зміїв-Агро» - Рибалко М. А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Фермерського господарства «Єва-Агро»

на постанову Східного апеляційного господарського суду від 19.04.2023 (у складі колегії суддів: Терещенко О. І. (головуючий), Геза Т. Д., Тихий П. В.)

та рішення Господарського суду Харківської області від 10.11.2022 (суддя Шатерніков М. І.)

у справі № 922/477/22

за позовом Фермерського господарства «Єва-Агро»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Зміїв-Агро»

про розірвання договору суборенди та стягнення 412 024,41 грн,

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2022 року Фермерське господарство «Єва-Агро» (далі - ФГ «Єва-Агро») звернулось до Господарського суду Харківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Зміїв-Агро» (далі - ТОВ «Зміїв-Агро»), в якому просило суд:

- розірвати договір суборенди земельної ділянки від 24.05.2019, укладений між ФГ «Єва-Агро» та ТОВ «Зміїв-Агро», предметом якого є земельні ділянки загальною площею 150,6280 га;

- стягнути з ТОВ «Зміїв-Агро» заборгованість по сплаті орендної плати за договором суборенди земельної ділянки від 24.05.2019 у розмірі 412 024,41 грн, з яких: 404 314,74 грн - основна заборгованість; 6 646,27 грн - пеня; 1063,40 грн - 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням ТОВ «Зміїв-Агро» зобов`язань за договором суборенди земельної ділянки від 24.05.2019 в частині своєчасної сплати орендної плати.

Рішенням господарського суду Харківської області від 10.11.2022, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 19.04.2023, закрито провадження у справі № 922/477/22 в частині стягнення з ТОВ «Зміїв-Агро» заборгованості по сплаті орендної плати за договором суборенди земельної ділянки у розмірі 404 314,74 грн, пені у розмірі 6 646,27 грн та 3% річних у розмірі 1 063,40 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, у травні 2023 року ФГ «Єва-Агро» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, порушення норм процесуального права та наявність випадку, передбаченого пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), просить постанову Східного апеляційного господарського суду від 19.04.2023 та рішення Господарського суду Харківської області від 10.11.2022 скасувати, ухвалити нове рішення про розірвання договору суборенди земельної ділянки від 24.05.2019, предметом якого є земельні ділянки загальною площею 150,6280 га.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 30.05.2023 відкрито касаційне провадження у справі № 922/477/22 за касаційною скаргою ФГ «Єва-Агро» на постанову Східного апеляційного господарського суду від 19.04.2023 та рішення Господарського суду Харківської області від 10.11.2022 з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України; касаційну скаргу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні на 21.06.2023.

У відзиві на касаційну скаргу ТОВ «Зміїв-Агро» зазначає, що висновки судів попередніх інстанцій відповідають висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду у подібних правовідносинах. Також, відповідач зазначає про неподібність правовідносин у справах, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, та у справі, яка розглядається. Просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти неї, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд дійшов таких висновків.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 24.05.2019 року між ФГ «Єва-Агро» (суборендодавець) та ТОВ «Зміїв-Агро» (суборендар) укладено договір суборенди земельної ділянки, відповідно до умов якого суборендодавець надає, а суборендар приймає у строкове платне користування земельні ділянки загальною площею 150,6280 га, ріллі, із земель сільськогосподарського призначення за рахунок невитребуваних земельних часток (паїв) членів колишнього Відкритого акціонерного товариства «Племінний завод «Червоний Велетень», розташованих за межами населених пунктів на території Бірківської сільської ради Зміївського району Харківської області для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, право оренди на які належить суборендодавцю на підставі договору оренди земельної ділянки від 16.06.2017, укладеного між Зміївською районною державною адміністрацією та ФГ «Єва-Агро» (пункт 1).

Пунктом 2 договору передбачено, що в оренду передаються земельні ділянки загальною площею 150,6280 га, а саме:

ділянка № 2 площею 4,2040 га, рілля, кадастровий номер 6321780500:01:000:0057; ділянка № 10 площею 4,0788 га, рілля, кадастровий номер 6321780500:01:000:0065; ділянка № 44 площею 3,9644 га, рілля, кадастровий номер 6321780500:02:000:1444; ділянка № 101 площею 1,7382 га, рілля, кадастровий номер 6321780500:02:000:0125; ділянка № 101.1 площею 2,3795 га, рілля, кадастровий номер 6321780500:02:000:0126; ділянка № 135 площею 2,4943 га, рілля, кадастровий номер 6321780500:02:000:0163; ділянка № 135.1 площею 1,9126 га, рілля, кадастровий номер 6321780500:02:000:0164; ділянка № 138 площею 4,8248 га, рілля, кадастровий номер 6321780500:02:000:0167; ділянка № 160 площею 3,9680 га, рілля, кадастровий номер 6321780500:02:000:0189; ділянка № 184 площею 6,2845 га, рілля, кадастровий номер 6321780500:02:000:0213; ділянка № 185 площею 6,7436 га, рілля, кадастровий номер 6321780500:02:000:0214; ділянка № 216 площею 4,6905 га, рілля, кадастровий номер 6321780500:02:000:0247; ділянка № 216.1 площею 0,7824 га, рілля, кадастровий номер 6321780500:02:000:0248; ділянка № 221 площею 4,3466 га, рілля, кадастровий номер 6321780500:02:000:0253; ділянка № 247 площею 4,3467 га, рілля, кадастровий номер 6321780500:02:000:0279; ділянка № 267 площею 4,2059 га, рілля, кадастровий номер 6321780500:02:000:0300; ділянка № 270 площею 4,2374 га, рілля, кадастровий номер 6321780500:02:000:0303; ділянка № 273 площею 4,1877 га, рілля, кадастровий номер 6321780500:02:000:0306; ділянка № 280 площею 4,3469 га, рілля, кадастровий номер 6321780500:02:000:0313; ділянка № 283 площею 4,3465 га, рілля, кадастровий номер 6321780500:02:000:0316; ділянка № 343 площею 3,0370 га, рілля, кадастровий номер 6321780500:02:000:0381; ділянка № 343.1 площею 1,1302 га, рілля, кадастровий номер 6321780500:02:000:0396; ділянка № 346 площею 3,9824 га, рілля, кадастровий номер 6321780500:02:000:0384; ділянка № 389 площею 4,0622 га, рілля, кадастровий номер 6321780500:02:000:0431; ділянка № 393 площею 3,9655 га, рілля, кадастровий номер 6321780500:02:000:0435; ділянка № 396 площею 4,0842 га, рілля, кадастровий номер 6321780500:02:000:0438; ділянка № 401 площею 1,4670 га, рілля, кадастровий номер 6321780500:02:000:0443; ділянка № 401.1 площею 2,4978 га, рілля, кадастровий номер 6321780500:02:000:0444; ділянка № 420 площею 0,9517 га, рілля, кадастровий номер 6321780500:02:000:0463; ділянка № 420.1 площею 3,0138 га, рілля, кадастровий номер 6321780500:02:000:0464; ділянка № 426 площею 3,9658 га, рілля, кадастровий номер 6321780500:02:000:0471; ділянка № 437 площею 4,3467 га, рілля, кадастровий номер 6321780500:02:000:0482; ділянка № 470 площею 4,1753 га, рілля, кадастровий номер 6321780500:02:000:0516; ділянка № 471 площею 4,1109 га, рілля, кадастровий номер 6321780500:02:000:0517; ділянка № 474 площею 4,0789 га, рілля, кадастровий номер 6321780500:02:000:0520; ділянка № 501 площею 3,9656 га, рілля, кадастровий номер 6321780500:02:000:0549; ділянка № 505 площею 0,7389 га, рілля, кадастровий номер 6321780500:02:000:0553; ділянка № 505.1 площею 3,5122 га, рілля, кадастровий номер 6321780500:02:000:0076; ділянка № 523 площею 4,0145 га, рілля, кадастровий номер 6321780500:02:000:0653; ділянка № 523.1 площею 2,3631 га, рілля, кадастровий номер 6321780500:02:000:0573; ділянка № 583 площею 4,7344 га, рілля, кадастровий номер 6321780500:02:000:0635; ділянка № 598 площею 4,3466 га, рілля, кадастровий номер 6321780500:02:000:0651.

Договір укладено на строк до моменту отримання власником або спадкоємцем правовстановлюючих документів на земельну частку (пай), якщо земельна частка (пай) залишається не витребуваною, то передається в суборенду строком до 16.06.2066 (пункт 7 договору).

Відповідно до пункту 8 договору орендна плата вноситься суборендарем на рахунок суборендодавця, у грошовій формі в розмірі 8,5 % від нормативної грошової оцінки земельних ділянок за 1 (один) рік та складає 404 314,74 грн.

Обчислення розміру орендної плати за земельну ділянку здійснюється з урахуванням індексів інфляції. Обчислення розміру орендної плати за земельні ділянки здійснюється з урахуванням коефіцієнтів індексації (пункт 9 договору).

Згідно з пунктом 10 договору орендна плата вноситься один раз на рік в строк до 31 грудня поточного року.

У разі невнесення орендної плати у строки, визначені цим договором, справляється пеня у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожен день прострочення (пункт 12 договору).

У пунктах 32-34 договору сторони погодили, що дія договору припиняється шляхом його розірвання: за взаємною згодою сторін; рішенням суду на вимогу однієї із сторін внаслідок невиконання другою стороною обов`язків, передбачених договором, та внаслідок випадкового знищення, пошкодження орендованої ділянки, яке істотно перешкоджає її використанню, а також з інших підстав, визначених законом. Розірвання договору суборенди землі в односторонньому порядку не допускається. Перехід права власності на орендовані земельні ділянки до другої особи, а також реорганізація юридичної особи-суборендаря є підставою для зміни умов або розірвання договору.

Предметом розгляду у справі № 922/477/22, є вимоги про розірвання договору суборенди земельної ділянки від 24.05.2019 та стягнення з ТОВ «Зміїв-Агро» заборгованості по сплаті орендної плати, пені та 3 % річних.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, відмовив у задоволенні позовних вимог про розірвання договору суборенди земельної ділянки, встановивши відсутність систематичного порушення умов договору щодо сплати суборендної плати та відсутність істотного порушення договору. Разом з цим, суд першої інстанції закрив провадження у справі, яка розглядається, в частині стягнення з ТОВ «Зміїв-Агро» заборгованості, пені та 3% річних.

Зі змісту касаційної скарги вбачається, що предметом касаційного перегляду є постанова Східного апеляційного господарського суду від 19.04.2023 та рішення Господарського суду Харківської області від 10.11.2022 в частині відмови у задоволенні позовних вимог про розірвання договору суборенди земельної ділянки.

У поданій касаційній скарзі ФГ «Єва-Агро» на обґрунтування підстави касаційного оскарження судового рішення, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, послалась на неврахування судами першої та апеляційної інстанцій під час ухвалення оскаржуваних судових рішень висновків, викладених у постановах об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23.01.2019 у справі № 355/385/17, від 06.03.2019 у справі № 183/262/17.

Відповідно до частини 1 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Частиною 2 статті 6 та частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України та зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з пунктом 8 частини 2 статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Питання права касаційного оскарження урегульовано статтею 287 ГПК України, частиною 2 якої встановлено підстави касаційного оскарження судових рішень виключно у випадках, визначених цією процесуальною нормою.

Такі процесуальні обмеження щодо касаційного оскарження судових рішень не суперечать положенням Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), яка відповідно до частини 1 статті 19 Конституції України застосовується судами України як частина національного законодавства, і відповідають практиці Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), яка згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовується судами як джерело права.

Відповідно до практики ЄСПЛ право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення ЄСПЛ від 20.05.2010 у справі «Пелевін проти України»).

Умови прийнятності касаційної скарги за змістом норм законодавства можуть бути більш суворими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» від 23.10.1996; «Brualla Gomes de la Torre v. Spain» від 19.12.1997).

У рішенні ЄСПЛ у справі «Гарсія Манібардо проти Іспанії» від 15.02.2000 зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них (рішення від 02.03.1987 у справі «Monnel and Morris v. the United Kingdom», серія A, N 115, с. 22, п.56, а також рішення від 29.10.1996 у справі «Helmers v. Sweden», серія A, N 212-A, с.15, п.31).

Право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем процесуальних фільтрів доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення «розгляду заради розгляду». При цьому процесуальні обмеження зазвичай вводяться для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб (наведену правову позицію викладено в ухвалі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 910/4647/18).

Однією з підстав касаційного оскарження судових рішень відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

При цьому, необхідно зазначити, що оскарження судових рішень з підстави, передбаченої у пункті 1 частини 2 статті 287 ГПК України, можливе за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 зазначено, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими. Відсутність такої подібності зумовлює закриття касаційного провадження.

Проаналізувавши висновки об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховний Суд, викладені у постановах від 23.01.2019 у справі № 355/385/17 та від 06.03.2019 у справі № 183/262/17, на які послався скаржник у касаційній скарзі на обґрунтування підстави касаційного оскарження судових рішень у справі № 922/477/22, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, суд касаційної інстанції вважає, що правовідносини у зазначених справах не є подібними, виходячи з наступного.

У справі № 922/477/22, яка розглядається, суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог ФГ «Єва-Агро» до ТОВ «Зміїв-Агро» про розірвання договору суборенди земельної ділянки, встановивши відсутність систематичного порушення умов договору щодо сплати суборендної плати та відсутність істотного порушення договору.

У справі № 183/262/17, об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховний Суд скасувала постанову суду апеляційної інстанції та залишила в силі рішення суду першої інстанції, яким було задоволено позовні вимоги про розірвання договору оренди земельної ділянки, встановивши факт систематичної несплати орендарем за 2012-2016 роки визначеної договором орендної плати (постанова від 06.03.2019).

З огляду на викладене, посилання скаржника на постанову об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховний Суд від 06.03.2019 у справі № 183/262/17, не приймається судом касаційної інстанції до уваги, оскільки зазначені висновки зроблені Судом з урахуванням інших фактичних обставин, встановлених судами попередніх інстанцій у конкретній справі, які формують зміст правовідносин і зумовили прийняття відповідного рішення.

У справі № 355/385/17, об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховний Суд розглянула касаційну скаргу на рішення суду апеляційної інстанції, яким було вирішено позовні вимоги про зобов`язання вчинити певні дії, стягнення грошового відшкодування та компенсації моральної шкоди на підставі укладеного між сторонами договору добровільного страхування фінансових ризиків.

Отже, висновки, зроблені у оскаржуваних судових рішеннях у справі № 922/477/22, у якій подано касаційну скаргу, не свідчить про їх невідповідність висновкам, викладеним у справі № 355/385/17, на яку посилається скаржник у касаційній скарзі, з огляду на відмінність обставин, змісту та правового регулювання спірних правовідносин у зазначених справах.

Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

З урахуванням наведеного суд касаційної інстанції дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження з підстави, передбаченої пунктом 5 частини 1 статті 296 ГПК України.

Керуючись статтями 234, 235, 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою Фермерського господарства «Єва-Агро» на постанову Східного апеляційного господарського суду від 19.04.2023 та рішення Господарського суду Харківської області від 10.11.2022 у справі № 922/477/22.

Ухвала набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І. С. Берднік

Судді: В. А. Зуєв

В. Г. Суховий