Постанова

від 28.06.2023 по справі 341/722/22

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 341/722/22

Провадження № 22-ц/4808/691/23

Головуючий у 1 інстанції Васильцова Г.А.

Суддя-доповідач Бойчук

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 червня 2023 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд в складі:

судді-доповідача Бойчука І.В.,

суддів: Томин О.О., Девляшевського В.А.,

секретаря Працун В.В.,

з участю ОСОБА_1 та представників сторін,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу запозовом Бурштинськоїміської радидо ОСОБА_1 про стягненнябезпідставно збереженихкоштів,інфляційних втратта трьохвідсотків річних за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 на рішення Галицького районного суду від 20 березня 2023 року під головуванням судді Васильцової Г.А. у м. Галич,

в с т а н о в и в:

У червні 2022 року Бурштинська міська рада звернулася з позовом до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно збережених коштів, інфляційних втрат та трьох відсотків річних.

Позов обґрунтовано тим, що рішенням Галицького районного суду Івано-Франківської області від 01.02.2022, яке залишено без змін згідно постанови Івано-Франківського апеляційного суду від 07.06.2022 та набрало законної сили, позов Івано-Франківської окружної прокуратури в інтересах Бурштинської міської ради до ОСОБА_1 задоволено частково та стягнуто із ОСОБА_1 безпідставно збережені кошти у розмірі 147 875,60 грн.

Під час розгляду вказаної справи судом встановлено, що 09.11.2015 між ПАТ «Домобудівник» і ОСОБА_1 укладено договір про поділ нежитлової будівлі, складу, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Як учасники спільної часткової власності нежитлової будівлі складу, сторони домовилися про поділ цього нерухомого майна таким чином: ПАТ «Домобудівник» належить нежитлова будівля загальною площею 3 193,8 кв.м, з поштовою адресою: АДРЕСА_1 , що становить 71/100 ідеальних часток нежитлової будівлі, складу, а ОСОБА_1 нежитлова будівля загальною площею 1 296,2 кв.м, з поштовою адресою: АДРЕСА_1 , що становить 29/100 ідеальних часто нежитлової будівлі, складу. Згідно з п. 4 вищевказаного договору сторони зобов`язуються самостійно укласти договори оренди земельної ділянки, на якій розташовані приміщення з Дем`янівською сільською радою Галицького району Івано-Франківської області.

Відповідно до рішення Дем`янівської сільської ради від 20.10.2017 ПАТ «Домобудівник» надано дозвіл на поділ орендованої земельної ділянки на три земельні ділянки, а також рекомендовано ПАТ «Домобудівник» розробити технічну документацію із землеустрою щодо поділу земельної ділянки. Рішенням Дем`янівської сільської ради від 20.12.2017 затверджено технічну документацію щодо поділу земельної ділянки в АДРЕСА_1 м для обслуговування виробничих приміщень. Також вирішено земельну ділянку площею 8,4756 га передати ПАТ «Домобудівник» в оренду, а земельні ділянки площею 1,6125 га (кадастровий номер 2621282001:01:001:1494) та площею 2,6873 га (кадастровий номер 2621282001:01:001:1493) вилучити із користування ПАТ «Домобудівник» у зв`язку з відчуженням об`єкта нерухомого майна і зарахувати їх в землі запасу сільської ради.

Земельна ділянка площею 1,6125 га передана в оренду ТОВ «Будімпульс». Земельна ділянка площею 2,6873 га сформована відповідно до вимог земельного законодавства, індивідуально виділена, чітко визначена на місцевості.

Посилаючись на те, що вищевказаним рішенням суду з відповідача було стягнуто заборгованість станом на червень 2020 року, проте він і надалі не звертався за оформленням прав на земельну ділянку, чим спричинив позивачу збитки, а також на те, що відповідач прострочив виконання грошового зобов`язання, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог від 13.10.2022, позивач просив стягнути з ОСОБА_1 на користь міської ради неодержані доходи у вигляді орендної плати за земельну ділянку в розмірі 154 762,39 грн, інфляційне збільшення заборгованості в розмірі 111 853,17 грн, 3% річних в розмірі 21 121,81 грн.

Рішенням Галицького районного суду від 20 березня 2023 року частково задоволено позов Бурштинської міської ради до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно збережених коштів.

Стягнуто із ОСОБА_1 на користь Бурштинської міської ради безпідставно збережені кошти в розмірі 154 762,39 грн, інфляційне збільшення заборгованості в розмірі 111 552,66 грн, 3 % річних в розмірі 21 089,14 грн.

В іншій частині позову відмовлено.

У апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 посилається на незаконність та необґрунтованість рішення суду в частині задоволення позовних вимог.

Вказує, що представником відповідача було заявлено клопотання про зупинення провадження у справі, яке мотивоване тим, що у січні 2023 року, ОСОБА_1 звернувся до Галицького районного суду з позовом до Бурштинської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення (справа № 341/132/23). Предметом вказаного позову є визнання протиправним та скасування рішення Дем`янівської сільської ради Галицького району Івано-Франківської області (правонаступником якої є Бурштинська міська рада Івано-Франківської області) від 20.12.2017 про затвердження технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки по АДРЕСА_1 , кадастровий номер І621282001:01:001:0264, площею 12,7754 га, що перебуває в оренді ПАТ «Домобудівник». З метою правильного та об`єктивного розгляду цієї справи необхідно було дочекатися результату розгляду справи № 341/132/23 рішення у якій буде прямо впливати на результати розгляду цієї справи.

Однак, незважаючи на підставність та обґрунтованість заявленого клопотання, суд першої інстанції відмовив у його задоволенні, чим порушив положення ст. 251 ЦПК України, що призвело до ухвалення незаконного рішення.

Зазначає, що позивачем підстави позову не змінювалися у встановленому ЦПК України порядку, а у поданих доказах зазначається що ОСОБА_1 є власником тільки будівлі складу площею 1 296,2 кв.м.

Суд першої інстанції, без будь-яких належних і допустимих доказів, керуючись словами представника позивача, дійшов висновку, що на земельній ділянці кадастровий номер 2621282001:01:001:1493, площею 2,6873 га, знаходяться належні ОСОБА_1 об`єкти нерухомого майна, а саме: будівля РМЦ з гаражем, загальною площею 8 290,2 кв.м., та склад, А, загальною площею 1 183 кв.м. А тому відповідач як фактичний користувач земельної ділянки, що без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав сплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі ч. 1 ст. 1212 ЦК України.

Вказаний висновок суду першої інстанції є хибним та нічим не підтвердженим.

В матеріалах справи відсутні належні докази того, що ОСОБА_1 є користувачем земельної ділянки площею 2,6873 га, кадастровий номер 2621282001:01:001:1493, яка розташована в АДРЕСА_1 , і що саме на цій земельній ділянці знаходиться належне йому нежитлове приміщення.

ОСОБА_1 з 05.11.2015 на підставі договору про поділ нерухомого майна є власником нежитлового площею 1 296,2 кв.м, що знаходиться в АДРЕСА_1 .

У інформаційних довідках з державного реєстру речових прав на нерухоме майно адреса нерухомого майна ОСОБА_1 зазначена як АДРЕСА_1 , натомість адреса земельної ділянки площею 2,6873 га зазначена - АДРЕСА_1 .

Безпідставним є висновок про те, що на вказаній земельній ділянці розміщене нерухоме майно відповідача, і саме ОСОБА_1 є користувачем земельної ділянки, площа якої в рази перевищує площу об`єкта нерухомості, а на земельній ділянці розміщені об`єкти нерухомого майна, що належать третім особам, про що відомо позивачу.

Про знаходження на земельній ділянці іншого майна (окрім нежитлового приміщення ОСОБА_2 площею 1296,2 кв.м) свідчать також матеріали Технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки кадастровий номер 2621282001:01:001:0264, що перебуває в оренді ПАТ «Домобудівник» для обслуговування виробничих приміщень. Зокрема, у такій документації у зазначені характеристики земельних ділянок, які виникли внаслідок поділу, та земельна ділянка загальною площею 2,6873га включає в себе землі, які використовуються для транспорту (землі під залізницями) площею 0,0242 га, землі під будівлями та спорудами - 0,9713 га та землі під проїздами проходами та площадками площею 1,6918 га. На цій земельній ділянці розташовані 6 окремих об`єктів нерухомого майна, що займають значну частину земельної ділянки та чітко зазначено, яку площу земельної ділянки займає кожне із 6-ти приміщень, яка в сукупності становить 0,9713 га.

Використання земельної ділянки більшого розміру є неможливим, адже відповідач не є власником залізничних колій (площею 0 0242га), площадок а також нерухомого майна (будівель і споруд), що займають площу 0,19713 га, та за таких обставин ОСОБА_1 не може бути користувачем земельної ділянки площею 2,6873 га, що виключає можливість обчислення розміру безпідставно збережених коштів у вигляді орендної плати за землю та свідчить про безпідставність заявленого позову.

Саме лише посилання позивача на те, що відповідач є власником нерухомого майна за адресою АДРЕСА_1 , а отже фактичним користувачем земельної ділянки по АДРЕСА_1 , враховуючи вказані вище протиріччя, не може бути підставою для висновку про те, що відповідач без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї земельної ділянки, зберіг у себе кошти у вигляді орендної плати саме у розмірі визначеному позивачем.

Також основною підставою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності є нормативна грошова оцінка земель. Дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як Витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель. Такий витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

При розрахунку безпідставно збережених коштів позивач не брав за основу дані, що містяться у Витягах з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, а у своєму розрахунку брав за основу цифри, площі та коефіцієнти невідомого походження. Відтак можна дійти висновку про безпідставність заявлених позовних вимог, оскільки заявлена до стягнення сума є необґрунтованою, тому що її нарахування відбулося з порушенням норм законодавства.

Крім того, позивач нарахував інфляційні втрати та 3 % з грудня 2017 року по травень 2022 року включно, проте предметом позову є стягнення з ОСОБА_1 неодержаних доходів у вигляді орендної плати за земельну ділянку за період з липня 2020 року по травень 2022 року включно. Тобто, позивач намагається стягнути інфляційні втрати та 3% річних за період з грудня 2017 року по червень 2020 року включно, який не входить до предмету розгляду цієї справи, що свідчить безпідставність вимоги в цій частині.

Також термін нарахування інфляційних втрат та 3% річних з грудня 2017 року по 30 червня 2019 року виходить за межі строку позовної давності тривалістю у три роки, передбаченого ст. 257 ЦК України. На підставі наведеного відповідач заявляє про застосування наслідків спливу позовної давності до вимог позивача про нарахування інфляційних та 3% річних за період з 01.12.2017 по 30.06.2019 включно.

Просить рішення суду в частині задоволення позовних вимог скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

У відзиві на апеляційну скаргу Бурштинська міська рада зазначає, що матеріали справи дозволяють у повній мірі встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду, а відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 251 ЦПК України суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду. Сама по собі взаємопов`язаність справ ще не свідчить про неможливість розгляду цієї справи до прийняття рішення в іншій справі, оскільки незалежно від результату розгляду справи № 341/132/23, суд має достатньо правових підстав для розгляду та вирішення по суті справи № 341/722/22.

Крім того, предмети спорів у зазначених справах є різними, хоча і стосуються одного і того ж об`єкту матеріального світу, а саме земельної ділянки, кадастровий номер 2621282001:01:001:1493. Для вирішення справ по суті заявлених позовних вимог у цих справах суду необхідно встановлювати різні обставини та факти.

Також зупинення у справі з підстав, передбачених п. 6 ч. 1 ст. 251 ЦПК України, можливе не тоді, коли рішення у іншій справі має значення для цивільної справи, що розглядається, а тільки у разі неможливості її розгляду до вирішення цієї іншої справи.

Отже, судом першої інстанції правомірно відмовлено скаржнику в зупиненні розгляду справи.

Земельна ділянка площею 2,6873 га використовується відповідачем, що встановлено судовими рішеннями, для обслуговування належного йому нерухомого майна. Незважаючи на цей факт, відповідач до цього часу не уклав договір оренди цієї земельної ділянки.

Судом вірно встановлено, що відповідно до інформаційного витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме манно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна відповідачу належать будівля РМЦ з гаражем, склад, нежитлова будівля.

Отже, судом під час розгляду цієї справи вірно встановлено усі обставини, а саме використання спірної земельної ділянки відповідачем.

Судом першої інстанції встановлено, що за кожен місяць їх несплати із врахуванням нормативно-грошової оцінки земельної ділянки кадастровий номер: 2621282001:01:001:1493 за період з 2017 по 2020 рік становить 154 508,30 грн. Відповідно до інформації, наданої земельно-екологічним відділом Бурштинської міської ради щодо нарахування неодержаних доходів у вигляді орендної плати за земельну ділянку площею 2,6873 га, станом на 2020 рік нормативна грошова оцінка вказаної земельної ділянки складала 1 995 274,46 грн. На підставі рішення Бурштинської міської ради від 13.07.2021 «Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки в с. Дем`янів» з 01.01.20222 нормативна грошова оцінка вказаної земельної ділянки складає 2 598 887,83 грн. Згідно копії витягу із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок станом на 20.07.2022 нормативна грошова оцінка земельної ділянки за кадастровим номером 2621282001:01:001:1493 становить 2 598 887,83 грн. Відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду є помилковими висновки судів щодо тлумачення статей 20, 23 Закону України «Про оцінку земель» таким чином, що витяг про нормативну грошову оцінку певної земельної ділянки є єдиним належним доказом на підтвердження нормативної грошової оцінки земельної ділянки державної (комунальної) власності для цілей сплати орендної плати чи повернення безпідставно збережених грошових коштів фактичним землекористувачем без оформлення орендного договору.

Крім того, відповідач не надав суду жодних доказів невірного розрахунку, а також не навів власні, альтернативні розрахунки згідно витягу про нормативну грошову оцінку земельної ділянки.

В судовому засіданні ОСОБА_1 та його представник апеляційну скаргу підтримали з мотивів, наведених у ній.

Представник Бурштинськоїміської ради вимоги апеляційної скарги заперечила, покликаючись на обґрунтованість висновків суду першої інстанції.

Вислухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги враховуючи таке.

Судом встановлено, що 09.11.2015 між ПАТ «Домобудівник» і ОСОБА_1 укладено договір про поділ нежитлової будівлі, складу, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . (а.с. 17).

Як учасники спільної часткової власності нежитлової будівлі складу, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , сторони домовились про поділ цього нерухомого майна таким чином:

- ПАТ «Домобудівник» належить нежитлова будівля загальною площею 3 193,80 кв.м, з поштовою адресою: АДРЕСА_1 , що становить 71/100 ідеальних часток нежитлової будівлі, складу.

- ОСОБА_1 належить нежитлова будівля загальною площею 1 296, 2 кв.м, з поштовою адресою: АДРЕСА_1 , що становить 29/100 ідеальних часток нежитлової будівлі, складу (т. 1 а.с. 17).

Відповідно до п. 4 договору про поділ нерухомого майна, сторони зобов`язуються самостійно укласти договори оренди земельної ділянки, на якій розташовані приміщення з Дем`янівською сільською радою Галицького району Івано-Франківської області.

Рішенням Дем`янівської сільської ради від 20.10.2017 ПАТ «Домобудівник» надано дозвіл на поділ орендованої земельної ділянки (кадастровий номер 2621282001:01:001:0264) по АДРЕСА_1 на три земельні ділянки площею 2, 6873 га, 1,6125 га та 8,4756 га., а також рекомендовано ПАТ «Домобудівник» розробити технічну документацію із землеустрою щодо поділу земельної ділянки (т. 1 а.с. 169).

На замовлення ПАТ «Домобудівник» виготовлено технічну документація із землеустрою щодо поділу земельної ділянки (кадастровий номер 2621282001:01:001:0264), що перебуває в оренді ПАТ «Домобудівник» для обслуговування виробничих приміщень на території: АДРЕСА_1 (т. 1 а.с. 94-193).

Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права від 24.10.2017, що міститься в технічній документація із землеустрою щодо поділу земельної ділянки кадастровий номер 2621282001:01:001:0264, вказана земельна, ділянка площею 12,7754 га, перебуває в оренді ПАТ «Домобудівник» з 25.03.2015 строком 10 років на підставі договору оренди від 03.03.2015 для обслуговування виробничих приміщень на території: АДРЕСА_1 (т. 1 а.с. 172).

Рішенням Дем`янівської сільської ради від 20.12.2017 затверджено технічну документацію щодо поділу земельної ділянки в АДРЕСА_1 для обслуговування виробничих приміщень.

Земельну ділянку площею 8,4756 га (кадастровий номер 2621282001:01:001:1492) передано ПАТ «Домобудівник» в оренду, а земельні ділянки площею 1,6125 га (кадастровий номер 2621282001:01:001:1494) та площею 2,6873 га (кадастровий номер 2621282001:01:001:1493) вилучити із користування ПАТ «Домобудівник» у зв`язку з відчуженням об`єкта нерухомого майна і зарахувати їх в землі запасу сільської ради.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна земельна ділянка (кадастровий номер 2621282001:01:001:1493) площею 2,6873 га належить Дем`янівській сільській раді та має цільове призначення: для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості, для обслуговування виробничих приміщень, датою державної реєстрації земельної ділянки є 29.11.2017. При цьому датою державної реєстрації права власності на цю земельну ділянку є 11.01.2018 (т. 1 а.с. 28-29).

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна відповідач є власником нежитлової будівлі загальною площею 1 296, 2 кв.м, з поштовою адресою: АДРЕСА_1 (т. 1 а.с. 28-29).

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта за №320368280, №320368175, № 320368404 від 17.01.2023 року ОСОБА_1 належать такі об`єкти нерухомого майна розташовані за адресою: АДРЕСА_1 ; 78-е; 78с: будівля РМЦ з гаражем, загальною площею 8290.2 кв.м. право власності зареєстровано 15.10.2015 на підставі договору купівлі-продажу від 22.08.2015; склад, А, загальною площею 1183 кв.м. - право власності зареєстровано 15.10.2015 на підставі договору купівлі-продажу від 22.08.2015; нежитлова будівля, загальною площею 1296.2 кв.м. - право власності зареєстровано 09.11.2015 на підставі договору про поділ нежитлової будівлі від 09.11.2015 (т. 1 а.с. 232-238).

Відповідно до ст. 80 ЗК України суб`єктами права на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.

Приписами частин 1, 2 статті 83 ЗК України встановлено, що землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають: а) усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності; б) земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування.

У відповідності до статей 122, 123, 124 ЗК України міські ради передають земельні ділянки у власність або користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Перехід прав на земельну ділянку, пов`язаний з переходом права на будинок, будівлю або споруду, регламентується Земельним кодексом України. Так, якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача (частина друга статті 120 ЗК України). Набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці, є підставою припинення права користування земельною ділянкою у попереднього землекористувача (пункт «е» частини першої статті 141 цього Кодексу).

Частина 1 статті 93 ЗК України встановлює, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Статтями 125, 126 ЗК України передбачено, що право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право оренди земельної ділянки посвідчується договором оренди землі, зареєстрованим відповідно до закону.

Отже за змістом вказаних приписів виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені. Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права. Проте з огляду на приписи частини другої статті 120 ЗК України не вважається правопорушенням відсутність у власника будинку, будівлі, споруди зареєстрованого права оренди на земельну ділянку, яка має іншого власника і на якій розташоване це нерухоме майно.

Відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна урегульовано главою 83 ЦК України.

Відповідно до частин 1,2 статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

За змістом приписів глави 83 ЦК України кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

Для кондикційних зобов`язань характерним є приріст майна в набувача без достатніх правових підстав і важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої. Обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.

Таким чином до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними. Фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав сплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини 1 статті 1212 ЦК України. Така ж правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2021 у справі №905/1680/20.

Відповідно до статті 206 ЗК України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Землекористувачі зобов`язані своєчасно сплачувати орендну плату (пункт «в» частини першої статті 96 ЗК України).

Частиною 1 статті 21 Закону України «Про плату за землю» встановлено, що орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди.

Плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності (підпункт 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).

Земельним податком є обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а орендною платою за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункти 14.1.72, 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).

З вищенаведеного вбачається, що чинним законодавством розмежовано поняття «земельний податок» та «орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності».

Відповідач не є власником або постійним землекористувачем спірної земельної ділянки, а тому не є суб`єктом плати за землю у формі земельного податку. Єдиною можливою формою здійснення ним як землекористувачем плати за землю є орендна плата.

Частиною 6 статті 120 ЗК України передбачено, що істотною умовою договору, який передбачає набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, є кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв`язку з набуттям права власності на ці об`єкти, крім об`єктів державної власності, що підлягають продажу шляхом приватизації.

Згідно з ч. 1 ст. 79 ЗК України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Як встановлено положеннями частин 1, 3, 4, 9 статті 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру; сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі; земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера; земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Належними та допустимими доказами, що містяться в матеріалах справи, доведено, що відповідач з 2015 року є власником об`єктів нерухомого майна розташовані за адресою: АДРЕСА_1 ; 78-е; 78с:, а саме будівлі РМЦ з гаражем, складу, нежитлової будівлі, що знаходяться на спірній земельній ділянці, яка утворена в результаті поділу земельної ділянки для обслуговування виробничих приміщень на території: АДРЕСА_1 , що з 25.03.2015 перебувала в оренді ПАТ «Домобудівник».

При цьому, в матеріалах справи відсутній укладений в зазначений позивачем період договір оренди спірної земельної ділянки і відсутні докази проведення державної реєстрації права оренди земельної ділянки. Таким чином, відповідач користується цією земельною ділянкою без достатньої правової підстави.

Встановлено, що у період з 01.07.2020 по 30.09.2022 ОСОБА_1 не сплачував за користування земельною ділянкою плату за землю у встановленому законом порядку.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цих Кодексом випадках.

З вимог ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

На підставі ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Суд першої інстанції на підставі наявних в матеріалах справи доказів, оцінивши їх на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, вірно встановив обставини справи та дійшов обґрунтованого висновку, що відповідач як фактичний користувач земельної ділянки, що без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав сплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 ЦК України.

З цих підстав неспроможними є доводи апелянта, що суд першої інстанції дійшов необґрунтованого висновку, що на спірній земельній ділянці знаходяться належні ОСОБА_1 об`єкти нерухомого майна, що він є користувачем цієї земельної ділянки та її площа в рази перевищує площу об`єкта нерухомості, належного відповідачу, і використання земельної ділянки більшого розміру є неможливим.

Крім того, обставини використання відповідачем спірної земельної ділянки площею 2,6873 га (кадастровий номер 2621282001:01:001:1493) встановлено судом при розгляді справи № 341/1186/20, а також підтверджуються актом обстеження від 25.10.2022 (т. 1 а.с. 199-201).

Як вбачається із розрахунку орендної плати за земельну ділянку несільськогосподарського призначення за адресою: АДРЕСА_1 , відповідно до «Положення про оренду земельних ділянок в селі Дем`янів та порядку встановлення розмірів орендної плати на земельні ділянки», затвердженого рішенням сесії Дем`янівської сільської ради від 06.02.2008, за кожен місяць їх несплати із врахуванням нормативно-грошової оцінки земельної ділянки кадастровий номер: 2621282001:01:001:1493 за період з 2017 по 2020 рік становить 154 508,30 грн (т. 1 а.с. 18).

Відповідно до інформації наданої земельно-екологічним відділом Бурштинської міської ради щодо нарахування неодержаних доходів у вигляді орендної плати за земельну ділянку площею 2,6873 га, під викупленим ОСОБА_1 нежитловим приміщенням (складом) в с. Дем`янів, станом на 2020 рік нормативна грошова оцінка вказаної земельної ділянки складала 1 995 274, 46 грн. (т. 1 а.с.19).

На підставі рішення Бурштинської міської ради від 13.07.2021 «Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки в с. Дем`янів» з 01.01.20222 нормативна грошова оцінка вказаної земельної ділянки складає 2 598 887,83 грн.

Згідно копію витягу із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок станом на 20.07.2022 року нормативна грошова оцінка земельної ділянки за кадастровим номером 2621282001:01:001:1493 становить 2 598 887,83 грн (т. 1 а.с. 220).

Таким чином, з 01.07.2020 неодержані доходи з орендної плати за землю внаслідок використання ОСОБА_1 без укладання договору оренди становить 4 988, 19 грн в місяць. За шість місяців 2020 року це 29 929, 12 грн. (з 01.07.2020 по 31.12.2020).

У 2021 році неодержані доходи у вигляді орендної плати за землю за один місяць використання ОСОБА_1 становили 4988, 16 грн. За 2021 рік 59 858, 23 грн.

У 2022 році неодержані доходи у вигляді орендної плати за землю за один місяць використання ОСОБА_1 складають 6497, 21 грн. За 2022 рік 77 966 63, 86 грн. Тобто з 01.01.2022 по 31.05.2022 в сумі 32486, 05 грн (т. 1 а.с. 19).

Основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності є нормативна грошова оцінка земель, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати, який в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлено положеннями пункту 288.5.1 статті 288 Податкового кодексу України.

Приписи пунктів 288.5.1, 288.5.2 пункту 288.5 статті 288 Податкового кодексу України вказують на те, що розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою за розмір земельного податку: для земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких проведено, - у розмірі не більше 3 відсотків їх нормативної грошової оцінки, для земель загального користування - не більше 1 відсотка їх нормативної грошової оцінки, для сільськогосподарських угідь - не менше 0,3 відсотка та не більше 1 відсотка їх нормативної грошової оцінки та не може перевищувати 12 відсотків нормативної грошової оцінки.

Згідно з положеннями частини 5 статті 5, частини 1 статті 13 Закону України «Про оренду земель» для визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності використовується нормативна грошова оцінка.

Для визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності нормативна грошова оцінка земель проводиться обов`язково (стаття 13 Закону України «Про оцінку земель»).

Відповідно до статті 18 Закону України «Про оцінку земель» нормативно-грошова оцінка земельних ділянок у межах населених пунктів незалежно від їх цільового призначення проводиться не рідше ніж на 5 - 7 років.

Нормативна грошова оцінка земельної ділянки, якій присвоєно кадастровий номер, проводиться вперше відповідно до Методики нормативної грошової оцінки земель населених пунктів, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 23 березня 1995 року № 213 (зі змінами). Результатом нормативної грошової оцінки конкретної земельної ділянки є технічна документація на неї.

Відповідно до частини 2 статті 20 та частини 3 статті 23 Закону України «Про оцінку земель» дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель. Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Чинне законодавство України, у тому числі стаття 20 Закону України «Про оцінку земель» не містить обґрунтування обов`язковості надання витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки за кожен календарний рік упродовж спірного періоду, а лише зазначає про необхідність фіксування нормативної грошової оцінки окремої земельної ділянки у відповідному витязі.

Отже, витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки - це роздруковані за допомогою програмного забезпечення актуальні дані про земельну ділянку, які є у Державному земельному кадастрі та технічній документації з нормативної грошової оцінки земель станом на певну дату. Витяг з нормативної грошової оцінки земельної ділянки може бути доказом проведення такої оцінки та визначати дані про таку оцінку як на момент його видачі, так за попередній період за умови, що нормативно-грошова оцінка земельної ділянки була сталою та не зазнала змін у цей період. Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 29.05.2020 у справі № 922/2843/19 і Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2021 у справі №905/1680/20.

При цьому, Велика Палата Верховного Суду у п. 7.28 постанови від 09.11.2021 у справі №905/1680/20З вказала, що земельним законодавством та ПК України не обмежується можливість подання доказів щодо нормативної грошової оцінки земельної ділянки державної (комунальної) власності для цілей сплати орендної плати виключно витягом з Державного земельного кадастру

У п. 7.29 та 7.30 вказаної постанови зазначено, що убачаються помилковими висновки судів, які застосовують приписи статей 20, 23 Закону України «Про оцінку земель» у спосіб тлумачення витягу про нормативну грошову оцінку певної земельної ділянки - як єдиного належного доказу на підтвердження нормативної грошової оцінки земельної ділянки державної (комунальної) власності для цілей сплати орендної плати чи повернення безпідставно збережених грошових коштів фактичним землекористувачем без оформлення орендного договору.

З огляду на зазначене Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, викладеного в постанові від 29 травня 2020 року у справі № 922/2843/19, а саме: «при стягненні безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати нарахування мають здійснюватися позивачем не самостійно …, а виключно на підставі витягу з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель» (абзац другий пункту 37 постанови).

Крім того, у матеріалах справи знаходиться витяг із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок станом на 20.07.2022 року.

На підставі вищенаведеного не заслуговують на увагу посилання апелянта на те, що заявлена до стягнення сума є необґрунтованою, тому що її нарахування відбулося з порушенням норм законодавства.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про стягнення з відповідача на користь позивача безпідставно збережених коштів у виді орендної плати за земельну ділянку площею 2,6873 га (кадастровий номер 2621282001:01:001:1493) у розмірі 154 762,39 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Задовольняючи частково позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат та трьох відсотків річних, суд першої інстанції вірно виходив з положень ч. 9 ст. 79-1 ЗК України та що об`єкт цивільних прав остаточно сформований лише у січні 2018 року, тобто в день реєстрації права власності органу місцевого самоврядування на землю, а раніше договір оренди укласти неможливо, і дійшов обґрунтованого висновку про стягнення таких сум за період з лютого 2018 року до 30.09.2022.

Однак, визначаючи розмір інфляційних втратта трьохвідсотків річних за період з лютого 2018 року до 30.09.2022, які необхідно стягнути, суд першої інстанції помилково не виключив із загальної суми інфляційних втрат та трьох відсотків річних їх нарахування на заборгованість за грудень 2017 року - січень 2018 року за період з 01.01.2018 по 01.06.2022 в загальній сумі 4 760,97 грн (2364,92+2396,05) інфляційних втрат та 1 271,68 грн (623,49+648,19) трьох відсотків річних, обмежившись лише виключенням таких сум, що нараховані за період 01.06.2022 по 07.07.2022.

Таким чином, з відповідача підлягали стягненню інфляційні втрати в розмірі 106 791,79 грн (111853,27-145,88-154,63-4760,97) та три відсотків річних в розмірі 19 817,46 грн (21121,81-15,86-16,81-1271,68).

Доводи апелянта, що позивач намагається стягнути інфляційні втрати та 3% річних за період, який не входить до предмету розгляду цієї справи, висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки предметом позову є також відповідальність за порушення грошового зобов`язання.

Неспроможними є посилання апелянта, що нарахування інфляційних втрат та 3% річних з грудня 2017 року по 30 червня 2019 року виходить за межі позовної давності тривалістю у три роки, передбаченого ст. 257 ЦК України. постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) введено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин. Було запроваджено обмежувальні заходи щодо протидії поширенню коронавірусу COVID-19, які безпосередньо впливають на виконання державою своєї соціальної, економічної, правозахисної функцій, було введено певні обмеження прав та свобод людини і громадянина. Строк карантину неодноразово продовжувався.

Законом України № 530-ІХ від 17 березня 2020 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» введення карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, віднесено до форс-мажорних обставин (частина друга статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати»).

Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено пунктом 12 наступного змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».

У пункті 12 розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у редакції Закону України від 30 березня 2020 року № 540-IX перелічені всі статті цього Кодексу, які визначають строки позовної давності. І всі ці строки продовжено для всіх суб`єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19).

Таким чином, не вбачається підстав для застосування наслідків спливу позовної давності, оскільки така не пропущена позивачем.

Доводи апеляційної скарги, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні клопотання про зупинення провадження у справі не заслуговують на увагу.

Відповідно до положень п. 6 ч. 1 ст. 251 ЦПК України суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у разі об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Вирішуючи заявлене клопотання, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що зібрані у справі докази дозволяють у повній мірі встановити та оцінити обставини, які є предметом судового розгляду. При цьому, суд зазначив, що предмети спорів у зазначених справах є різними, хоча і стосуються одного і того ж об`єкту матеріального світу. Для вирішення справ по суті заявлених позовних вимог у цих справах суду необхідно встановлювати різні обставини та факти. Зупинення провадження у справі можливе тільки у разі об`єктивної неможливості її розгляду до вирішення іншої справи.

Посилання апелянта, що позивачем підстави позову не змінювалися, є неспроможними. Звертаючись до суду, позивач посилався на користування відповідачем земельною ділянкою без достатніх правових підстав.

Зміна підстав позову відбувається тоді, коли позивач в рамках конкретної позовної вимоги, в обґрунтування раніше заявлених позовних вимог (предмету позову) посилається на інші обставини якими він ці (перші) позовні вимоги, обґрунтовував.

Верховний Суд у постанові від 22.07.2021 у справі №910/18389/20 вказав, що не вважаються зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права.

Згідно ч.1, 4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до ч. 1, 4 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.

Колегія суддів дійшла висновку, що постановлене судом першої інстанції у цій справі судове рішення підлягає зміні в частині стягнення інфляційних втрат та трьох відсотків річних шляхом зменшення розміру стягнутого з відповідача інфляційного збільшення заборгованості до 106 791,79 грн та 3 % річних до 19 817,46 грн.

В іншій частині рішення суду постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують його законності та обґрунтованості в цій частині. Підстав для його скасування з мотивів, наведених у апеляційній скарзі, не встановлено. Тому в решті рішення суду слід залишити без змін.

Порядок розподілу та відшкодування судових витрат регламентується статтею 141 ЦПК України. Частиною 1 зазначеної статті встановлено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи наведене, судовий збір за подання апеляційної скарги пропорційно до задоволених вимог в сумі 135,74 грн слід стягнути з позивач на користь відповідача.

Відповідно доп.2ч.3ст.389ЦПК Українине підлягаютькасаційному оскарженнюсудові рішенняу малозначнихсправах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Керуючись ст. 374, 376, 381-384, 390 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Галицькогорайонного судувід 20березня 2023року вчастині стягненняінфляційних втратта трьохвідсотків річних змінити.

Зменшити розмір стягнутого із ОСОБА_1 на користь Бурштинської міської ради інфляційного збільшення заборгованості до 106 791,79 (сто шість тисяч сімсот дев`яносто одна грн 79 коп.) грн та 3 % річних до 19 817,46 (дев`ятнадцять тисяч вісімсот сімнадцять) гривень.

В решті рішення суду залишити без змін.

Стягнути з Бурштинської міської ради (кодЄДРПОУ 04357466,вул.Січових Стрільців,4,м.Бурштин,Івано-Франківськогорайону Івано-Франківськоїобласті)на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , проживаючого по АДРЕСА_2 ) 135,74 грн сплаченого судового збору за подання апеляційної скарги.

Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і у випадках, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 30 червня 2023 року.

Суддя-доповідач: І.В. Бойчук

Судді: О.О. Томин

В.А. Девляшевський