Ухвала

від 08.06.2023 по справі 488/1831/23

КОРАБЕЛЬНИЙ РАЙОННИЙ СУД М. МИКОЛАЄВА

КОРАБЕЛЬНИЙ РАЙОННИЙ СУД М.МИКОЛАЄВА

Справа № 488/1831/23

Провадження №2-з/488/7/23

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.06.2023 року м. Миколаїв

Суддя Корабельного районного суду м. Миколаєва Селіщева Л.І., розглянувши заяву Миколаївської міської ради про забезпечення позову, -

Встановив:

Позивач Миколаївська міська рада звернулася до суду із позовом до відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , в якому просить:

1)скасувати державну реєстрацію права власності за ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , на будівлю, магазин, загальною площею 28,2 кт.м. опис: магазин літ. А 1, який знаходиться за адресом: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 21884120, державна реєстрація від 16.10.2020, запис за N° 38702590);

2)скасувати державну реєстрацію права власності за ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , на будівлю, магазин, загальною магазин літ. А-1, який знаходиться за адресом: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 21884120, державна реєстрація від 06.10.2020, запис за № 38564785);

3)визнати недійсним договір купівлі-продажу, серія та номер: видавник: Приватний нотаріус Миколаївського міського нотаріального округу Рибачук О.В.;

4)судові витрати стягнути з відповідачів на користь позивача.

В обгрунтування позову позивач вказав, що 20.09.2021 р. комісією з питань упорядкування розміщення об`єктів торгівлі та сфери послуг на території м.Миколаєва було проведено виїзне обстеження зайнятих земельних ділянок, за результатами якого вивлено тимчасову споруду: павільйон з навісами для очікування громадського транспорту "ПРОДУКТЫ" (зупинковий комплекс) по АДРЕСА_2 , власником якого є ОСОБА_1 . Також встановлено, що дана споруда розміщена на земельній ділянці з кадастровим номером 4810136600:07:020:0007, та оформлена договором оренди землі за № 10105 від 13.04.2014 р.

В подальшому було встановлено, що власником будівлі магазину по АДРЕСА_1 , загальною площею 28,2 кв.м. з реєстраційним номером 21884120, є ОСОБА_2 , і встановлено, що фактично такого нерухомого майна не існує, оскільки на його місці знаходиться тимчасова споруда. Підставою для реєстрації права власності на вказаний об`єкт нерухомості є договір купівлі-продажу від 16.10.2020 р., посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Рибачук О.В. за реєстр. № 637.

Попереднім власником нерухомого майна був ОСОБА_1 , згідно рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) індексний номер 54474911 від 08.10.2020 р., зареєстрованого державним реєстратором Новобузької міськради Щербак О.О.

Перевіркою було встановлено, що між позивачем по даній справі - Миколаївською міськрадою та ОСОБА_1 13.04.2014 р. був укладений договір оренди землі за № 10105 (зі змінами від 07.07.2015 р. за № 122-15), за яким ОСОБА_1 отримав у користування земельну ділянку, площею 61 кв.м. з кадастровим номером 4810136600:07:020:0007 для обслуговування тимчасово розміщеного зупиночного комплексу з торгівельним павільйоном по АДРЕСА_3 , без права оформлення свідоцтва про право власності на нерухоме майно. Згідно цього договору, земельна ділянка надавалась виключно для обслуговування тимчасово розміщеного зупиночного комплексу з торговельним павільйоном по АДРЕСА_3 , без права оформлення свідоцтва про право власності на нерухоме майно. За вказаним договором оренди строк користування земельною ділянкою складав - до 18.03.2016 р., і рішень про продовження цього строку Миколаївською міськрадою не приймалось.

Позивач вказав, що земельна ділянка для будівництва нерухомого майна по АДРЕСА_1 у користування ОСОБА_1 також не надавалась.

Посилаючись на викладене, і на те, що відповідач ОСОБА_1 здійснив будівництво нерухомого майна на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, без відповідного документа, що дає право на виконання будівельних робіт, без належно затвердженого проекту, що в силу закону є самочинним будівництвом, та в свою чергу унеможливлює державну реєстрацію права власності на таке майно, позивач вважає проведені державні реєстрації незаконними і такими, що підлягають скасуванню.

Разом із позовом, позивач подав заяву про забезпечення позову шляхом:

1)накладення арешту на будівлю, магазин, який знаходиться за адресом: АДРЕСА_4 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 21884120), належний ОСОБА_2 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) на підставі договору купівлі-продажу, серія та номер: 637, виданий 16.10.2020, приватним нотаріус Миколаївського міського нотаріального округу Рибачук О.В.;

2)заборони ОСОБА_2 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 21884120) відчужувати або іншим чином розпоряджатися будівлею, магазином, який знаходиться за адресом: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2188-1120);

3)заборони державним реєстраторам, нотаріусам, іншим суб`єктам та посадовим особам, які уповноважені здійснювати реєстраційні дії в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно здійснювати будь-які реєстраційні дії щодо об`єкті нерухомого майна за реєстраційним номером 21884120 - будівля, магазин, який знаходиться за адресом: АДРЕСА_1 .

На думку позивача невжиття судом заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення у даній справі.

Дослідивши заяву та додані до неї матеріали, приходжу до наступного висновку.

Відповідно до частин першої, другої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

Заява про забезпечення позову повинна містити, зокрема, обґрунтування необхідності забезпечення позову (пункт 3 частини першої статті 151 ЦПК України).

Обґрунтування необхідності забезпечення позову полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення заяви про забезпечення позову. Крім того, особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна довести відповідність (адекватність) засобу забезпечення позову.

У частині першій статті 150 ЦПК України закріплено види забезпечення позову. Зокрема позов забезпечується: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачем і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною вчиняти певні дії.

При цьому, види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має пересвідчитися у тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням розумності та обґрунтованості запропонованого заявником способу забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним способом забезпечення позову та предметом позову, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення у разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду у разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками цього судового процесу.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) вказано, що: «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову».

Арешт майна - це накладення заборони на право розпоряджатися майном з метою його збереження до визначення подальшої долі цього майна.

Заборона на відчуження об`єкта нерухомого майна це перешкода у вільному розпорядженню майном.

Верховний Суд(постановавід 19лютого 2021року справа N 643/12369/19) зауважує, що враховуючи мету застосування заходів забезпечення позову, їх вжиття щодо нерухомого майна не вимагає обмеження в користуванні ним, оскільки для найменшого порушення інтересів відповідача та збереження нерухомого майна обґрунтованою може бути визнана лише заборона відчуження такого нерухомого майна без позбавлення відповідача та інших осіб права користування ним.

Арешт майна і заборона на відчуження майна є самостійними видами (способами) забезпечення позову, обидва способи за правовою сутністю обмежують право відповідача розпоряджатися спірним майном, але вони є різними для виконання ухвали про забезпечення позову, тому суттєвого значення у виборі їх застосування немає для вирішення справи та способу забезпечення позову.

З урахуванням підстав та змісту позову, надавши оцінку відповідності виду забезпечення позову позовним вимогам, балансу інтересам сторін, приходжу до висновку про необхідність вжиття заходів забезпечення позову саме шляхом заборони відчуження та здійснення будь-яких реєстраційних дій щодо нерухомого майна за реєстраційним номером 21884120 - будівля, магазин, який знаходиться за адресом: АДРЕСА_1 .

Положеннями частини 7 статті 153 ЦПК України, передбачено, що в ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову і підстави його обрання, а також вирішує питання зустрічного забезпечення.

Станом на час розгляд судом заяви про забезпечення позову у суду відсутні підстави вважати, що існують обставини, з якими законодавець встановив обов`язок суду на застосування зустрічного забезпечення, згідно з частиною 3 статті 154 ЦПК України.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 1-18, 149-150, 153, 154, 157 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

Ухвалив:

Заяву Миколаївської міської ради про забезпечення позову задовольнити частково.

Заборонити ОСОБА_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 , відчужувати або іншим чином розпоряджатися будівлею, магазином, який знаходиться за адресом: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 21884120).

Заборонити державним реєстраторам, нотаріусам, іншим суб`єктам та посадовим особам, які уповноважені здійснювати реєстраційні дії в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно здійснювати будь-які реєстраційні дії щодо об`єкті нерухомого майна за реєстраційним номером 21884120 - будівля, магазин, який знаходиться за адресом: АДРЕСА_1 .

В іншій частині заяви Миколаївської міської ради про забезпечення позову - відмовити.

Ухвала підлягає негайному виконанню з часу її постановлення.

Ухвалу для виконання направити до Центру надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради.

Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання. Ухвала може бути оскаржена до Миколаївського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Суддя Л.І. Селіщева