Постанова

від 22.06.2023 по справі 522/18445/20

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/2777/23

Справа № 522/18445/20

Головуючий у першій інстанції Чернявська Л.М.

Доповідач Сєвєрова Є. С.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.06.2023 м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії:

головуючого судді Сєвєрової Є.С.,

суддів: Вадовської Л.М., Комлевої О.С.,

за участю секретаря Малюти Ю.С.,

учасники справи:

позивач ОСОБА_1 ,

відповідач Товариство з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор плюс»,

третя особа ОСОБА_2 ,

розглянув в відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 нарішення Приморськогорайонного судум.Одеси від11січня 2022року у складі судді Чернявської Л.М.,

встановив:

У жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ТОВ «ФК «Вектор плюс», за участю третьої особи ОСОБА_2 , про скасування реєстрації права власності та з урахуванням письмових пояснень просив суд визнати протиправним та скасувати запис в Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про право власності на квартиру АДРЕСА_1 за ТОВ «ФК «Вектор плюс» від 25 вересня 2020 року, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2181030551101, номер об`єкта в РПВН 13611138; у випадку задоволення позову застосувати принцип «суд знає закони», визначити про припинення права власності ТОВ «ФК «Вектор плюс» на квартиру АДРЕСА_1 одночасно зі скасуванням реєстрації права власності на цю квартиру; стягнути з ТОВ «ФК «Вектор плюс», судові витрати в розмірі 10 000 грн.; звільнити ОСОБА_1 від сплати судового збору як інваліда 2-ї групи.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач незаконно по сфальсифікованим документам оформив право власності на квартиру та в період дії Закону №1304-VII, який забороняє проводити реєстрацію права власності на вказану квартиру.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 11 січня 2022 в задоволені позову відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу та просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги, визнати протиправним і скасувати запис в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про право власності на квартиру АДРЕСА_1 за ТОВ «ФК «Вектор плюс» від 25 вересня 2020 року, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2181030551101, номер об`єкта в РПВН 13611138; припинити право власності ТОВ «ФК «Вектор плюс» на квартиру АДРЕСА_1 одночасно зі скасуванням реєстрації права власності на цю квартиру; стягнути з ТОВ «ФК «Вектор плюс» на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 10 000 грн. Витребувати з управління державної реєстрації юридичного департаменту Одеської міської ради посвідчену належним чином копію реєстраційної справи на квартиру АДРЕСА_1 - реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна №2181030551101, номер об`єкта в РПВН 13611139.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що начас реєстраціїправа власностіна квартиру,розгляду справив судіпершої інстанціїіснувала чіткаправова позиціяВерховного Судуз приводузаборони зверненнястягнення напредмет іпотекиу зв`язкуз дієюмораторію.Суд першоїінстанції незазначив напідставі чоговін неврахував висновкищодо застосуваннявідповідних нормправа,викладених впостановах ВерховногоСуду,до спірнихправовідносин,на підставічого судпершої інстанціївідступив відправових позиційВерховного Суду.Разом зписьмовими поясненнямиТОВ надалокопії вимогта поштовихповідомлень,що нібитонаправлялися ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .Однак,як зазначаєапелянт,відсутній описвкладення дляпідтвердження того,що відправлено.На повідомленняхзазначений підписневідомих осіб,що неє підтвердженнямфакту направленнявимоги.Апелянт зазначив,що ТОВв письмовихпоясненнях вказуєпро наданнядокументів державномуреєстратору,проте,разом зпозовною заявоюїм наданаІнформація зДержавного реєструречових правна нерухомемайно таРеєстру праввласності,що булаотримана поособистому запитупредставника ОСОБА_1 .Суд зазначаєобов`язкові умовидля реєстраціїправа власностіза ТОВ,а фактичновідмовляється встановлюватинаявність цихобставин дляправильного вирішеннясправи.Вказав,що уписьмових поясненняхТОВ незаперечує протиданих Інформації,тобто визнаєдійсність даних,що міститьІнформація.Як розуміє ОСОБА_1 ,письмові поясненняпредставника ТОВце відзивна позовнузаяву.Оскільки своєчасноТОВ відзивне надало,то ТОВвирішило такимчином викластисвої запереченняпроти позову.Тобто письмовіпояснення (як ОСОБА_1 розуміє відзив)надані зпропуском строку.У зв`язкуз чим,ТОВ пропустилострок наподання доказів.В письмовихпоясненнях відсутнєклопотання пропоновлення строкуна поданнядоказів.У зв`язкуз цим,на думкупозивача,суд першоїінстанції немаєправа прийматидо увагидокази,надані ТОВразом зписьмовими поясненнями.Однак судпершої інстанціїне тількиприйняв доказиТОВ доуваги,але іобґрунтував нимисудове рішеннявід 11січня 2022року. ОСОБА_1 вважає,що судпершої інстанціїрозглянув справуз порушеннямправа ОСОБА_1 доступу досуду. З метою довести надання ТОВ завідомо недостовірної інформації, обґрунтування рішення суду першої інстанції припущеннями необхідно витребувати реєстраційну справи.

19.07.2022ТОВ «ФК«Вектор плюс»надало судувідзив наапеляційну скаргута проситьсуд відмовитив задоволенніапеляційної скарги,судові витратипокласти напозивача,посилаючись нате,що станомна датунабуття прававласності ТОВ«ФК «ВекторПлюс» наквартиру заадресою: АДРЕСА_2 рішення прозадоволення позовнихвимог прозвернення стягненняна предметіпотеки,яке набралозаконної сили,на користьвідповідача неіснувало.Визначений договоромспосіб задоволеннявимог іпотекодержателяне перешкоджаєіпотекодержателю застосуватиінші встановленіцим закономспособи зверненнястягнення напредмет іпотеки. Отже,новою редакцієюстатей 36,37ЗУ «Проіпотеку» небуло зміненовстановлений ранішецими статтямипорядок позасудовоговрегулювання зверненнястягнення напредмет іпотекита підставипереходу прававласності нанього доіпотекодержателя,а лишебуло їхуточнено.Іпотекодержатель письмовозвертав доіпотекодателя звимогою щодопогашення заборгованостіта зпопередженням відноснозвернення стягненняна предметіпотеки тощо.Зазначені доказиє вреєстраційній справіта булиперевірені держ.реєстраторомперед прийняттямрішення,що оскаржуєтьсяпозивачем.Усі ціобставини свідчатьпро обізнаністьпозивача просвої обов`язки.Тому твердженняпозивача,що доздійснення держреєстраторомоспорюваних дій,він нібитоне перевірявзгідно звідповідними нормамичинного законодавстванаявність підстав,та іпотекодержательнібито ненадавав підтверджуючідокументи -не відповідаєдійсності. Також слід звернути увагу на відсутність належних та допустимих доказів позивача, що у його власності або користуванні не перебуває інших об`єктів житлової нерухомості.

23.08.2022 ОСОБА_1 надав суду письмові пояснення та вказує на те, що доводи відзиву ТОВ «ФК «Вектор плюс» на апеляційну скаргу є необґрунтованими, суперечать вимогам діючого законодавства, тому не є підставою для відмови у задоволенні апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, представників учасників процесу, дослідивши доводи, наведенні в апеляційній скарзі, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, апеляційний суд приходить до наступних висновків.

З матеріалів справи вбачається, що 19.02.2008 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №11301526000, відповідно до умов якого останньому був виданий кредит у сумі 77 000,00 доларів США, з кінцевим терміном повернення до 19.02.2018 , зі сплатою 13,4 % річних. За умовами договору Кредитор надає Позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти, а Позичальник зобов`язувався в порядку та на умовах, визначених Кредитним договором, повертати кредит, виплачувати проценти за користування кредитом, сплачувати комісію та інші передбачені платежі в сумі, строки та на умовах, що передбачені Кредитним договором.

В забезпечення належного виконання зобов`язання за Кредитним договором укладено Договір іпотеки б/н, посвідчений 19.02.2008 приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Харітоновою Т.Є та зареєстрований в реєстрі за №374.

Відповідно до п. 4.2 договору іпотеки Іпотекодержатель має право обирати порядок звернення на предмет іпотеки: рішення суду, у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріусу, задоволення вимог на підставі ст. 37, ст. 38 Закону України «Про іпотеку».

Пунктом 5.2 іпотечного договору визначено, що іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги шляхом передачі йому, іпотекодержателю, права власності на предмет іпотеки в рахунок забезпечення основного зобов`язання у порядку, встановленому ст.37 Закону України «Про іпотеку».

Згідно з п. 5.3 Договору іпотеки сторони погодили, що позасудове врегулювання може бути застосовано сторонами в будь-який момент звернення стягнення на предмет іпотеки, але в будь-якому разі лише до моменту набрання законної сили рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Зміст статей 37, 38 Закону України «Про іпотеку» нотаріусом сторонам роз`яснено.

Отже, іпотекодержатель обрав передбачений положеннями іпотечного договору та ст. 35, 37 Закону України «Про іпотеку» спосіб захисту порушеного права позасудове врегулювання спору.

Відповідно до п. 12.3.1 Іпотечного договору задоволення вимог здійснюється шляхом передачі Іпотекодержателю права власності на предмет Іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку».

08.12.2011 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ПАТ «Дельта Банк» укладено договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, відповідно до якого в порядку, обсязі і на умовах, визначених цим договором, АТ «УкрСиббанк» передає АТ «Дельта Банк» права вимоги за кредитними та забезпечувальними договорами, внаслідок чого АТ «Дельта Банк» замінює АТ «УкрСибанк» як кредитора у зазначених зобов`язаннях, а внаслідок передачі від АТ «УкрСиббанк» до АТ «Дельта Банк» прав вимоги до боржників, до АТ «Дельта Банк» переходить право вимагати від боржників повного, належного та реального виконання обов`язків за кредитними та забезпечувальними договорами.

Рішенням Апеляційного суду Одеської області від 09.12.2015 року у справі №1522/29642/12 відмовлено у задоволенні заяви ПАТ «Дельта Банк» (правонаступником якого є ТОВ «ФК «Вектор Плюс») про звернення стягнення на предмет іпотеки.

07.06.2019 року між ПАТ «Дельта Банк» та ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» укладено Договір № 1496/К про відступлення прав вимоги, за яким, в тому числі, було відступлено право вимоги за Договором кредиту №11301526000 від 19.02.2008 року та договору іпотеки від 19.02.2008 року. Вказаний договір посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченко І.Л. 07.06.2019 року та зареєстрований в реєстрі за № 1181, також змінено іпотекодержателя з ПАТ «Дельта Банк» на ТОВ «ФК «Вектор Плюс». Відповідні зміни внесені до Державного реєстру іпотек та Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна.

Як вбачається з Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна 25.09.2020 року державним реєстратором Івановим І.В., Крижанівська сільська рада, Лиманського району, Одеської області зареєстровано за ТОВ «Факторингова компанія «Вектор плюс» право власності на квартиру АДРЕСА_1 .

Суд першоїінстанції відмовляючив задоволенніпозову виходивз того,що позивачта третяособа булиобізнані прозастосування позасудовогоспособу зверненнястягнення напредмет іпотекита позивачемне заперечувалось,що ним07.10.2020року переданоу добровільномупорядку ключівід квартирита отриманокошти длянайму помешкання. Відповідачем дотримано вимоги законодавства щодо надання вичерпного переліку документів необхідних для реєстрації права власності на підставі іпотечного застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до договору про задоволення вимог іпотекодержателя і державним реєстратором було прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, відповідно до якого зареєстровано право власності на спірну квартиру за ТОВ «ФК «Вектор плюс».

Проте повністю погодитися з такими висновками суду першої інстанції неможна.

За змістом оскаржуваного рішення основна його частка присвячена наведенню аргументів, які не були підставами позову та предметом вимог та заперечень учасників справи, в той час як відповіді на всі аргументи сторін не наведені, відтак рішення не відповідає вимогам ст.263 ЦПК України.

Щодо доводів апелянта про незастосування ЗУ "Про мораторій на стягнення майна громадян, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті".

Відповідно до частини першої статті 33 Закону України "Про іпотеку", у редакції, чинній на момент укладення договору іпотеки, у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

Згідно зі ст. 36 Закону України "Про іпотеку", в редакції, чинній на момент укладення договору іпотеки, сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

У частині першій статті 37 Закону України "Про іпотеку", в редакції чинній на час укладення договору, передбачено, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки.

07 червня 2014 року набрав чинності Закон України "Про мораторій на стягнення майна громадян, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті", підпунктом 1 пункту 1 якого передбачено, що не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно зі статтею 4 Закону України "Про заставу" та/або предметом іпотеки згідно зі статтею 5 Закону України "Про іпотеку", якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. м для квартири та 250 кв. м для житлового будинку.

Пунктом 4 Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" передбачено, що протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі N802/1340/18-а викладено правовий висновок про те, що обмеження, встановлені Законом України "Про мораторій на стягнення майна громадян, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті", поширюються не лише на випадки звернення стягнення на предмет іпотеки за рішенням суду, а й на позасудовий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки, яким є реєстрація права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем на підставі відповідного застереження в іпотечному договорі.

Підписавши іпотечне застереження, сторони визначили лише можливі шляхи звернення стягнення, які має право використати іпотекодержатель. Стягнення є примусовою дією іпотекодержателя, направленою до іпотекодавця з метою задоволення своїх вимог. При цьому до прийняття Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки (як у судовому, так і в позасудовому порядку) залежало не від наявності згоди іпотекодавця, а від наявності факту невиконання боржником умов кредитного договору.

Водночас Закон України "Про мораторій на стягнення майна громадян, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" ввів тимчасовий мораторій на право іпотекодержателя відчужувати майно іпотекодавця без згоди останнього на його відчуження у зв`язку з невиконанням умов кредитного договору.

З огляду на викладене, предмет іпотеки, а саме нерухоме житлове майно, яке використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя, не може бути примусово стягнуто на підставі положень Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті", у тому числі і шляхом реєстрації права власності за банком як забезпечення виконання позичальником/майновим поручителем умов кредитного договору, укладеного в іноземній валюті.

Такий правовий висновок зробила Велика Палата Верховного Суду у постановах від 19 травня 2020 року у справі N 644/3116/18, від 20 листопада 2019 року у справі N 802/1340/18-а.

Висновки про те, що Закон України "Про мораторій на стягнення майна громадян, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" підлягає застосуванню навіть у разі звернення стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку містяться і в постановах Верховного Суду від 14 липня 2021 року у справі N 201/7014/18, від 30 вересня 2021 року у справі N 127/15802/15-ц, від 02 травня 2022 року у справі N 754/716/19, які залишилися поза увагою суду, суд послався на рішення суду, які втратили актуальність, не застосувавши висновки ВП ВС про які зазначено вище.

Щодо відсутності належного повідомлення пред`явлення досудової вимоги до позивача про усунення порушень.

Рішення суду в цій частині обґрунтоване тим, що неможна перевірити в повній мірі дану обставину за відсутності реєстраційної справи, водночас дійшов висновку про те, що всі документи для реєстрації були надані відповідачем, що свідчить про суперечливість висновків суду.

Враховуючи, що апеляційний суд розглядає справу за наявними у ній доказами та, за відсутності належних обґрунтувань стороною у справі щодо неможливості клопотати про витребування додаткових доказів у суді першої інстанції, апеляційний суд позбавлений можливості витребування їх на стадії апеляційного перегляду.

Отже, за відсутності реєстраційної справи, апеляційний суд виходить з наявних у справі доказів.

Так у справі міститься вимога від 03.07.2019 у якій зазначались умови а саме: наявна сума боргу, шляхи погашення та намір застосувати позасудовий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки. Також у справі наявне рекомендоване зворотнє поштове повідомлення про вручення та отримання позивачем вимоги 15.07.2019 (а.с.48-51).

Проте зі змісту поштового повідомлення неможливо встановити, що саме направлялося ОСОБА_1 . Опис вкладення відсутній, не зазначено прізвище отримувача.

Крім того, у Витязі про реєстрацію права не вказана підстава повідомлення, у зазначеній графі міститься лише посилання на іпотечний договір, інших підстав не зазначено.

Згідно з частиною третьою статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: відповідність обов`язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення у випадках, передбачених законом; відповідність повноважень особи, яка подає документи для державної реєстрації прав; відповідність відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що містяться у Державному реєстрі прав, відомостям, що містяться у поданих/отриманих документах; наявність обтяжень прав на нерухоме майно; наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов`язує можливість виникнення, переходу, припинення речового права, що підлягає державній реєстрації.

Перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року N 1127 (далі - Порядок), яким зокрема, визначено вичерпний перелік обов`язкових для подання документів та обставин, що мають бути ними підтверджені, на підставі яких проводиться державна реєстрація права власності на предмет іпотеки за договором, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, і державний реєстратор у ході її проведення приймає рішення про державну реєстрацію прав лише після перевірки наявності необхідних для цього документів та їх відповідності вимогам законодавства.

Так, згідно з пунктом 61 Порядку (у редакції, чинній на час реєстрації права власності) для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються: 1) копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця; 2) документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі; 3) заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).

За наявності підстав для відмови в державній реєстрації прав державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав (пункт 4 частини першої, абзац перший частини другої статті 24 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень").

За відсутності беззаперечних доказів отримання позивачем письмової вимоги про усунення порушень, неможна вважати встановленим, що реєстрація проведена з дотриманням вимог Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" і Порядку, що свідчить про порушення прав позивача.

Разом з тим позов не підлягає задоволенню, оскільки Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення.

Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Як зазначено вище, у даній справі спірні правовідносини виникли з приводу того, що у зв`язку з неналежним виконанням позивачем укладеного з банком кредитного договору утворилася заборгованість. На забезпечення виконання зобов`язання за кредитним договором відповідач, який є правонаступником банку, звернув стягнення на предмет іпотеки, право власності на яке за ним зареєстроване державним реєстратором.

Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. За положеннями статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту (статті 15, 16 ЦК України).

За змістом частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи за зверненням фізичних чи юридичних осіб у межах заявлених ними вимог.

У частині другій статті 16 ЦК України законодавець визначив способи здійснення захисту цивільних справ та інтересів судом, а також зазначив, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Цивільне законодавство не містить визначення поняття способів захисту цивільних прав та інтересів. За своїм призначенням вони можуть вважатися визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Першочергово захист цивільних прав та інтересів полягає в з`ясуванні того, чи має особа таке право або інтерес та чи були вони порушені або було необхідним їх правове визначення.

Згідно зі статтею 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але які породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, наприклад, договори та інші правочини, створення речей, творча діяльність, результатом якої є об`єкти права інтелектуальної власності, завдання майнової (матеріальної та моральної) шкоди іншій особі та інші юридичні факти. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду. У випадках, встановлених згаданими актами або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов`язків може бути настання або ненастання певної події.

Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення. Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Суд повинен з`ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.

Пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року передбачає, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Із статті 6 Конвенції вбачається, що доступ до правосуддя є невід`ємним елементом права на справедливий суд, а відповідно до статті 13 Конвенції (право на ефективний засіб юридичного захисту), кожен чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому ефективним слід розуміти спосіб, що приводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

При зверненні до практики Європейського суду з прав людини (рішення від 19 лютого 2009 року у справі "Марченко М.В. проти України", заява N 4063/04) у контексті забезпечення права на доступ до правосуддя можна зробити висновок, що для його реалізації на національному рівні необхідна наявність спору щодо "права" як такого, що визнане у внутрішньому законодавстві; мова повинна йти про реальний та серйозний спір; він повинен стосуватися як самого права, так і його різновидів або моделей застосування; предмет провадження повинен напряму стосуватися відповідного права цивільного характеру.

Тобто підставою для звернення до суду є наявність порушеного права, а таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які підтверджували б наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.

Отже, суд першочергово перевіряє, чи були порушені права позивача, яким способом вони мають бути поновлені і чи заявлені відповідні позовні вимоги у справі.

При цьому відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, то належним способом захисту може бути позов про витребування нерухомого майна, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру прав.

Натомість вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для відновлення його права (пункт 100 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі N 488/5027/14-ц (провадження N 14-256цс18)).

Задоволення позову про витребування майна є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру прав. Такі висновки сформульовані, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі N183/1617/16, у пункті 98 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі N488/5027/14-ц.

Велика Палата Верховного Суду також звертає увагу на те, що відповідно до пункту 1 частини першої статті 4 Закону України від 01 липня 2004 року N 1952-IV "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (далі - Закон N 1952-IV) право власності підлягає державній реєстрації.

Задоволення позовної вимоги про скасування державної реєстрації права власності суперечить зазначеній імперативній вимозі закону, оскільки виконання судового рішення призведе до прогалини в Державному реєстрі прав у частині належності права власності на спірне майно.

Отже, замість скасування неналежного запису про державну реєстрацію до Державного реєстру прав має бути внесений належний запис про державну реєстрацію права власності позивача. Такий запис вноситься на підставі судового рішення про задоволення віндикаційного позову (пункт 87 постанови Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі N 466/8649/16-ц).

У постанові від 23 листопада 2021 року у справі N 359/3373/16-ц Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача права володіння майном; відсутність або наявність в особи права володіння нерухомим майном визначається виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння; особа, до якої перейшло право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника, включаючи право володіння.

Підстави припинення іпотеки передбачені у статті 17 Закону України від 05 червня 2003 року N 898-IV "Про іпотеку" (далі - Закон N 898-IV). Зокрема, іпотека припиняється у разі: припинення основного зобов`язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її; з інших підстав, передбачених цим Законом. Наступні іпотеки припиняються внаслідок звернення стягнення за попередньою іпотекою. Відомості про припинення іпотеки підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку.

Позивач звертаючись до суду з даним позовом не заявляв вимог про витребування майна чи вимог про визнання іпотеки припиненою, не спростовує невиконання ним умов кредитного договору та наявності кредитної заборгованості.

У позові заявляє, що його права порушено державною реєстрацією права власності на нерухоме майно за відповідачем та внесення записів про державну реєстрацію права власності.

Відповідно до частин першої та другої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Одним із засад (принципів) цивільного судочинства є принцип диспозитивності (пункт 5 частини третьої статті 2 ЦПК України).

За змістом статті 13 ЦПК України, яка дає визначення диспозитивності цивільного судочинства, відповідно до частини першої якої суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Враховуючи викладене, позовна вимога ОСОБА_1 про визнання протиправним та скасування запису про державну реєстрацію права власності є неефективним способом захисту її прав.

З урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду у постанові від 13 липня 2022 року у справі N199/8324/19 оскаржене рішення суду першої інстанції підлягає зміні в частині мотивів відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання протиправним та скасування запису про державну реєстрацію права власності з підстав обрання неефективного способу захисту.

Враховуючи вищевикладене, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення суду першої інстанції зміні шляхом викладення мотивувальної частини в редакції цієї постанови, в решті рішення слід залишити без змін.

Керуючись ст.ст.374,376, 382, 383, 384 ЦПК України, суд

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 11 січня 2022 року змінити, виклавши мотивувальну частину в редакції цієї постанови, в решті рішення залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст складений 30.06.2023

Головуючий:

Судді: