Рішення

від 21.06.2023 по справі 908/2204/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

номер провадження справи 28/107/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.06.2023 Справа № 908/2204/22

м.Запоріжжя

Господарський суд Запорізької області у складі судді Науменка А.О.,

при секретареві судового засідання Концур Г.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу № 908/2204/22

за позовом: Заступника керівника Вознесенівської окружної прокуратури міста Запоріжжя Запорізької області (вул. Якова Новицького, 5, м. Запоріжжя, 69035) в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою на здійснення функцій у спірних правовідносинах:

позивач: Міністерство освіти і науки України (01135, м. Київ, пр. Перемоги, 10)

до відповідача-1 Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях (49000, м.Дніпро, вул. Центральна, 6)

до відповідача-2 Фізичної особи-підприємця Мироненка Сергія Володимировича ( АДРЕСА_1 )

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача Запорізький національний університет (69600, м. Запоріжжя, вул. Жуковського, 66)

про визнання договору оренди недійсним та повернення нежитлових приміщень.

За участю уповноважених представників сторін:

прокурор: Маруєва Т.В. посвідчення № 075579 від 01.03.2023;

від позивача: не з`явився;

від відповідача1: Савіна О.І., виписка з ЄДР № 1002241070008088876 від 12.05.2023 (в режимі відеоконференції);

від відповідача 2: Кузнєцов Д.О., посвідчення адвоката №346 від 10.10.20201;

від третьої особи на стороні позивача: Тітова О.С. довіреність № 01/01/13-232 від 06.01.2022

СУТЬ СПОРУ:

До Господарського суду Запорізької області звернувся Заступник керівника Вознесенівської окружної прокуратури міста Запоріжжя Запорізької області в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою на здійснення функцій у спірних правовідносинах: Міністерства освіти і науки України до відповідачів: Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях та фізичної особи-підприємця Мироненка Сергія Володимировича про визнання недійсним договору оренди №12/1-3945/д від 22.02.2022 та зобов`язання ФОП Мироненка С.В. повернути нерухоме майно нежитлові приміщення з №1 по №6 включно.

Підставою для звернення з позовом до суду прокурор зазначив використання приміщень з №1 по №6 включно, загальною площею 171,4 кв.м. будівлі (літ. В), які розташовані за адресою: м. Запоріжжя по вул. Немировича-Данченка/вул. Гастелло, 71/46 не за цільовим призначенням, а саме для здачі в оренду з метою зайняття підприємницькою діяльністю, що суперечить вимогам чинного законодавства.

В позові прокурор просив, враховуючи положення ст. 50 ГПК України, залучити до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача - Державний вищий навчальний заклад Запорізький національний університет.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.11.2022 позовну заяву передано на розгляд судді Федорової О.В.

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 08.11.2022 прийнято позовну заяву до розгляду, присвоєно справі номер провадження 28/107/22. Ухвалено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 08.12.2022 о/об 11 год. 00 хв. Запропоновано сторонам здійснити відповідні процесуальні дії, явку сторін визнано обов`язковою.

30.11.2022 судом отримані пояснення прокурора щодо дотримання порядку, передбаченого статтею 23 Закону України Про прокуратуру, ч. 4 ст. 53 ГПК України для пред`явлення позову в інтересах держави.

Ухвалою суду від 05.12.2022 відмовлено в задоволенні заяви Регіональноого відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях про забезпечення проведення судового засідання, призначеного на 08.12.2022 о 11:00 год., поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів та системи ВКЗ.

06.12.2022 на адресу суду від відповідача-1 надійшло клопотання (документ сформований в системі Електронний суд) про залишення позову без розгляду у зв`язку з відсутністю підстав для представництва прокурором інтересів держави в даній справі.

Цього ж дня судом від РВ ФДМУ отриманий відзив на позов, відповідно до якого відповідач-1 просив суд продовжити строк для надання відзиву на позову у зв`язку з дією воєнного стану, постійною загрозою ракетних обстрілів, постійним відключенням електричної енергії. Просив у позові відмовити.

В судовому засіданні суд задовольнив клопотання відповідача-1 про продовження строку для надання відзиву на позов, визнав зазначені причини пропуску поважними та обґрунтованими.

Ухвалою суду від 08.12.2022 судом продовжено строк підготовчого провадження, оголошено перерву у підготовчому засіданні, судове засідання призначено на 25.01.2023 о/об 14 год. 00 хв., розгляд справи № 908/2204/22 в підготовчому засіданні 25.01.2023 о 14 год. 00 хв. суд ухвалив здійснювати з використанням системи відеоконференцзв`язку vkz.court.gov.ua.

02.01.2023 від прокуратури надійшла відповідь на відзив (долучена до матеріалів справи).

09.01.2023 на адресу суду від Міністерства освіти і науки України надійшло клопотання, відповідно до якого позивач просить суд розгляд справи № 908/2204/22 в підготовчому засіданні 25.01.2023 о 14 год. 00 хв. здійснювати з використанням системи відеоконференцзв`язку в Київському апеляційному суді або Північному апеляційному господарському суді.

Ухвалою суду від 16.01.2023 клопотання Міністерства освіти і науки України про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції судом задоволено. Доручено Київському апеляційному суду забезпечити проведення відеоконференції 25.01.2023 о 14-00 год. в приміщенні Київського апеляційного суду (03037, м. Київ, вул. Солом`янська, 2-А).

25.01.2023 до суду надійшли додаткові пояснення до клопотання Регіонального відділення про залишення позовної заяви прокурора без розгляду (долучені до матеріалів справи).

25.01.2023 у зв`язку із загрозою ракетних обстрілів по всій території України було оголошено повітряну тривогу, що зумовило неможливість проведення судового засідання з використанням системи відеоконференцзв`язку vkz.court.gov.ua, про що судом складено відповідний акт.

Враховуючи викладене, суд призначив підготовче засідання на 15.03.2023 о 12:00.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.03.2023 справу № 908/2204/22, у зв`язку із звільненням судді Федорової О.В., передано на розгляд судді Науменку А.О.

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 14.03.2023 по справі № 908/2204/22 суд призначив судове засідання на 05.04.2023 о 11 год. 00хв.

Суд оголосив документи, що надійшли на адресу суду, а саме: заперечення на пояснення, заперечення на клопотання та відповідь на відзив. Судом прийнято до розгляду заперечення на пояснення, заперечення на клопотання та відповідь на відзив.

Сторони надали пояснення в підтримку поданих документів.

Згідно з ч. 2 ст. 183 ГПК України суд відкладає підготовче засідання в межах визначеного цим Кодексом строку підготовчого провадження у випадках, коли питання, визначені ч. 2 ст. 182 цього кодексу, не можуть бути розглянуті в даному підготовчому засіданні.

Враховуючи необхідність надання заперечення на відповідь на відзив судом відкладено підготовче засідання на 03.05.2023 о 10 год. 00 хв.

В судовому засіданні 03.05.2023 здійснювалась відео конференція.

Суд відкрив судове засідання з розгляду справи № 908/2204/22.

Представник відповідача 1 з технічних причин не змогла приєднатись до відео конференції.

Згідно з ч. 2 ст. 183 ГПК України суд відкладає підготовче засідання в межах визначеного цим Кодексом строку підготовчого провадження у випадках, коли питання, визначені ч. 2 ст. 182 цього кодексу, не можуть бути розглянуті в даному підготовчому засіданні.

Враховуючи вищевикладене, за наслідками судового засідання, строк підготовчого провадження було продовжено на 30 днів згідно з ч. 3 ст. 177 ГПК України та відкладено підготовче засідання на 22.05.2023 о 11 год. 00 хв.

В судовому засіданні представник відповідача 1 підтримала раніше заявлене клопотання про залишення позову без розгляду.

Прокурор заперечила проти задоволення клопотання про залишення позову без розгляду.

Відповідач - 2 клопотання про залишення позову без розгляду підтримав.

Суд відмовив в задоволенні клопотання відповідача -1.

За наслідками судового засідання, суд, запитавши думку представників сторін, на підставі ст. 185 Господарського процесуального кодексу України, постановив ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до розгляду по суті на 19.06.2023 об 12 год. 00 хв. В судовому засіданні оголошувалась перерва до 21.06.23.

В судових засіданнях 19.06.23, 21.06.23 здійснювалось фіксування судового процесу за допомогою комплексу Акорд.

Прокурор в судовому засіданні підтримала вимоги позовної заяви, просила її задовольнити.

Відповідачі проти позову заперечили з підстав, викладених у відзивах та інших заявах по суті, просили в позові відмовити.

Третя особа просила відмовити у позові.

В судовому засіданні 21.06.2023 судом прийнято рішення, проголошено його вступну та резолютивну частини.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до оголошення (ключ об`єкта 6783) Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях оголошено аукціон на передачу в оренду нерухомого майна по вул. Немировича-Данченка/Гастелло, 71/46 у м. Запоріжжі, який у подальшому проведено за допомогою веб-порталу онлайн аукціонів Рrozorro.Продажі.

За результатами проведення аукціону, враховуючи подання однієї заявки на конкурс, Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях (Орендодавець) та ДВНЗ «Запорізький національний університет» (Балансоутримувач) укладено договір № 12/1-3945/д від 22.02.2022 з Фізичною особою-підприємцем Мироненком Сергієм Володимировичем (Орендар) на нерухоме майно по АДРЕСА_2 (далі договір № 12/1-3945/д).

Згідно пункту 3 розділу I договору № 12/1-3945/д орендодавцем майна є Регіональне відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях, Балансоутримувач - ДВНЗ «Запорізький національний університет».

Відповідно до пункту 4 розділу I договору № 12/1-3945/д у користування орендарю передається нерухоме майно - нежитлові приміщення з №1 по №6 включно, загальною площею 171,4 кв м, будівлі (літ.В), які розташовані за адресою: м. Запоріжжя, вул. Немировича-Данченка/вул. Гастелло, 71/46 для використання за цільовим призначенням на розсуд орендаря, за винятком таких цільових призначень: закладів харчування, кафе, барів, ресторанів, які здійснюють продаж товарів підакцизної групи, торговельних об`єктів, які здійснюють продаж товарів підакцизної групи; закладів харчування, їдалень, буфетів, кафе, які не здійснюють продаж товарів підакцизної групи, торговельних об`єктів, які не здійснюють продаж товарів підакцизної групи; - нічних клубів, ресторанів з нічним режимом роботи (після 22 год), саун, лазень, організації концертів та іншої видовищно-розважальної діяльності, готелів, хостелів, турбаз, мотелів, кемпінгів, літніх будиночків, комп`ютерних клубів та Інтернет-кафе; ритуальних послуг, громадських вбиралень, збору і сортування вторинної сировини.

Укладаючи договір сторони визначили строк його дії - 5 років з дати набрання чинності цим Договором (пункт 12 розділу I договору № 12/1-3945/д).

Ринкова вартість земельної нежитлових приміщень№1-6, загальною площею 171,4 кв.м., будівлі літ. В, які розташовані за адресою - вул. Немировича-Данченка,71/46 відповідно до висновку Правобережної товарної біржі про вартість до звіту від 24.10.2022 № 2410/01 становить 3 676 530,00 гривень.

Згідно з інформаційною довідкою від 31.08.2022 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно об`єкти нерухомого майна, які розташовані за адресою: м. Запоріжжя, вул. Немировича-Данченка, 71/вул. Гастелло, 46 належать до державної власності, а цільове призначення земельної ділянки за вказаною адресою - для будівництва та обслуговування будівель закладів освіти, власник Держава Україна в особі Міністерства освіти і науки України.

Відповідно до інформації Запорізького національного університету від 23.06.2022 №01/01-18/708, призначення приміщень, переданих в оренду є: розташування гаражів, кабінету, магазину та коридору.

Окрім того, згідно з інформацією ТОВ «Запорізьке бюро технічної інвентаризації» № 1069 від 20.09.2022, за даними первинної технічної інвентаризації об`єкту нерухомості, проведеної 17.07.1963, на земельній ділянці за адресою - вул. Немировича-Данченко/Гастелло, 71/46 у м. Запоріжжі, був розташований гараж літ.В, який складався із гаражу 1-1 площею 55,14 м2, складу 2-1 площею 59,85 м2, кладової 3-1 площею 18,0 м2, складу 4-1 площею 24,1 м2, кладової 4-2 площею 19,74 м2, загальною площею 176,83 м2 із призначенням приміщень «службова» (прим. 1-1) та «торгово-складська» (прим. 2-1, 3-1, 4-1, 4-2).

Рішенням виконавчого комітету Запорізької міської ради № 457/4 від 25.11.2004 було оформлено право державної власності на об`єкти нерухомості по вул. Немировича-Данченка/Гастелло, 71/46 у м. Запоріжжя, в тому числі на гараж літ. В загальною площею 219,9 м2.

Прокурор вважає, що укладення договору оренди від 22.02.2022 №12/1-3945/д відбулось з порушенням вимог частини четвертої статті 80 Закону України «Про освіту», у зв`язку з чим він підлягає визнанню недійсним із застосуванням реституції.

Проаналізувавши фактичні обставини справи, оцінивши представлені докази, заслухавши представників сторін, суд вважає, що позовна заява не підлягає задоволенню виходячи з такого.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19 Конституції України).

Прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом (пункт 3 статті 131-1 Конституції України).

Відповідно до пункту 2 Рекомендації Rec (2012) 11 Комітету Міністрів Ради Європи державам-учасникам «Про роль публічних обвинувачів поза системою кримінальної юстиції», прийнятій 19 вересня 2012 року на 1151-му засіданні заступників міністрів, якщо національна правова система надає публічним обвинувачам певні обов`язки та повноваження поза системою кримінальної юстиції, їх місія полягає у тому, щоби представляти загальні або публічні інтереси, захищати права людини й основоположні свободи та забезпечувати верховенство права.

ЄСПЛ звертав увагу на те, що підтримка, яка надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, у тих випадках, коли відповідне правопорушення зачіпає інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави (див. mutatis mutandis рішення від 15 січня 2009 року у справі «Менчинська проти росії» (Menchinskaya v. russia), заява № 42454/02, § 35).

За змістом частини другої статті 2 ЦК України держава Україна є учасником цивільних відносин. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає у цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками (частина перша статті 167 ЦК України). Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції, встановленої законом (стаття 170 ЦК України). Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема у цивільних, правовідносинах. Тому у тих відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11 (пункти 6.21, 6.22), від 26 лютого 2019 року у справі № 915/478/18 (пункти 4.19, 4.20), від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (пункт 26), від 6 липня 2021 року у справі № 911/2169/20 (пункт 8.5), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 80) та інші).

Велика Палата Верховного Суду також звертала увагу на те, що і в судовому процесі (в тому числі у цивільному) держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах. Тобто під час розгляду справи у суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган (див. постанови від 27 лютого 2019 року у справі № 761/3884/18 (пункт 35), від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (пункт 27)). Тому, зокрема, наявність чи відсутність у органу, через який діє держава, статусу юридичної особи, значення не має (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 6 липня 2021 року у справі № 911/2169/20 (пункти 8.10, 8.12) від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 81)).

Незалежно від того, хто саме звернувся до суду, - орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах, чи прокурор - у судовому процесі (в тому числі у цивільному) держава бере участь у справі як позивач, а відповідний орган (незалежно від наявності в нього статусу юридичної особи) або прокурор здійснюють процесуальні дії на захист інтересів держави як суб`єкта процесуальних правовідносин. Таким чином, фактичним позивачем за позовом, поданим в інтересах держави, є держава, а не відповідний орган (незалежно від наявності в нього статусу юридичної особи) або прокурор. На відміну від останнього та органів, через які діє держава, юридичні особи, які не є такими органами, діють як самостійні суб`єкти права - учасники правовідносин (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункти 82-83)).

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті (абзаци перший і другий частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру»; тут і далі - у редакції, чинній на час звернення прокурора до суду).

З наведеного можна дійти висновку, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Останній не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може та бажає захищати інтереси держави (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 (пункт 45)). Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (пункт 37)).

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень (абзаци перший - третій частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру»).

Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (пункт 69)).

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві (заяві) самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача. Невиконання прокурором вимог щодо надання суду обґрунтування наявності підстав для здійснення представництва інтересів громадянина або держави в суді має наслідком застосування положень, передбачених статтею 121 цього кодексу.

Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для їхнього захисту, але не подав відповідний позов у розумний строк. Прокурор, звертаючись до суду, повинен обґрунтувати бездіяльність компетентного органу. Для встановлення того, які дії вчинить останній, прокурор до нього звертається до подання позову у порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», фактично надаючи цьому органу можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом перевірки виявлених прокурором фактів порушення законодавства, а також вчинення дій для виправлення цих порушень, зокрема подання позову чи повідомлення прокурора про відсутність порушень, які вимагають звернення до суду (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 (пункти 38-39)).

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або мало стати відомо про можливе порушення інтересів держави, є бездіяльністю відповідного органу. Розумність вказаного строку визначає суд з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи через можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також з урахуванням таких чинників як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 (пункт 40)).

Таким чином, прокурору достатньо дотримати порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва у позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі нема, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 (пункт 43)).У спорі прокурор визначив Міністерство освіти у якості органу, який мав здійснювати захист інтересів держави, а тому суд надає оцінку повноважності відповідного представництва.

Згідно з пунктом 1 «Положення про Міністерство освіти і науки України», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.10.2014 № 630, Міністерство освіти і науки України (далі Міністерство освіти) є центральним органом виконавчої влади. Міністерство є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сферах освіти і науки, наукової, науково-технічної діяльності, інноваційної діяльності в зазначених сферах, трансферу (передачі) технологій, а також забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері здійснення державного нагляду (контролю) за діяльністю закладів освіти, підприємств, установ та організацій, які надають послуги у сфері освіти або провадять іншу діяльність, пов`язану з наданням таких послуг, незалежно від їх підпорядкування і форми власності.

За змістом підпункту 89 пункту 4 Положення Міністерство освіти здійснює управління об`єктами державної власності, що належать до сфери його управління.

З викладених правових положень слідує, що Міністерство освіти є центральним органом виконавчої влади та у нього наявні правомочності на управління об`єктами державної власності, які належать до сфери його управління.

У даному випадку спірне майно належить до сфери управління Міністерства освіти, а тому Міністерство повноважне представляти інтереси держави у спірних правовідносинах як державний орган та може бути позивачем у суді у випадку, коли це необхідно для реалізації відповідних повноважень задля забезпечення виконання функцій держави.

Міністерство освіти надало погодження про передачу спірного державного майна в оренду, про що свідчить наказ балансоутримувача від 30.11.2021 №547 Про намір передачі майна в оренду, який виданий враховуючи лист-дозвіл від 17.05.2021 №1/11-3402 Міністерства освіти і науки України.

Регіональне відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях (далі Відділенням Фонду) вважає, що не здійснивши попереднього повідомлення, у розумні строки, Відділенням Фонду, про наявність підстав для представництва, та підміну позивач-2, прокурором не виконано вимог ч.4 ст. 23 Закону України Про прокуратуру, тим самим позбавивши можливості компетентного органу відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, а саме аргументовано повідомити прокурора про відсутність такого порушення інтересів держави, що є не достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва.

Також, відповідач-1 наводить постанову від 01.11.2021 Центрального апеляційного господарського суду у справі № 904/3308/20.

Відповідно до ст. 53 ГПК у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Підставою для представництва прокурором в даному випадку є порушення інтересів держави в особі Міністерства освіти, що полягало в укладенні договору оренди стосовно нерухомого майна державного закладу освіти, яке має використовуватися виключно за освітнім призначенням, проте було передано в оренду з іншою метою, внаслідок чого оскаржуваний договір суперечить вимогам Закону України Про освіту.

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо нерухомого майна № 308570765 від 31.08.2022 власником спірного нерухомого майна є держава Україна в особі Міністерства освіти і науки України.

Вознесенівською окружною прокуратурою міста Запоріжжя листом від 04.07.2022 № 52-3554вих-22 повідомлено Міністерство освіти про виявленні порушення при укладенні договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 22.02.2022 №12/1-3945/д. У цьому листі прокурор просив повідомити про вжитті Міністерством заходи на усунення порушень та чи будуть вживатися заходи щодо визнання недійсним правочину та повернення майна Балансоутримувачу. Вказаний лист отримано і надано відповідь.

Водночас у листі від 12.08.2022 за №1/9251-22 Міністерство освіти і науки України жодної інформації щодо вжиття заходів позовного характеру з метою визнання недійсним договору оренди № 12/1-3945/д від 22.02.2022 та повернення майна не надало.

У зв`язку з цим, Вознесенівською окружною прокуратурою міста Запоріжжя повторно скеровано лист № 52-5422вих22 від 29.08.2022 до Міністерства освіти щодо вжиття заходів позовного характеру за вказаним Договором. Відповіддю Міністерства освіти № 1/11819-22 від 07.10.2022 окружну прокуратуру повідомлено про те, що інформація щодо надання дозволу на укладення вказаного договору оренди державного нерухомого майна відсутня. Із метою належного опрацювання порушеного питання та прийняття ефективного управлінського рішення на адресу ДВНЗ Запорізький національний університет (далі ЗНУ) Міністерством освіти і науки України направлений лист від 29.09.2022 № 1/11442-22 для надання відповідних письмових пояснень по суті порушеного питання.

Також у вказаному листі зазначено, що у разі виявлення ознак можливого вчинення протиправних дій посадовими особами Міністерство освіти просить вжити заходів спрямованих на захист інтересів держави та недопущення втрати державного майна.

Після спливу майже трьох місяців з часу надсилання вказаного листа, на виконання вимог ч. 4 ст. 23 Закону України Про прокуратуру, заступником керівника Вознесенівської окружної прокуратури міста Запоріжжя 27.10.2022 за № 52-7502 вих. 22 направлено відповідне повідомлення до Міністерства освіти.

Позовна заява до Господарського суду Запорізької області подана прокурором 02.11.2022, 3-місячний строк на надання можливості позивачу самостійно звернутись до суду з метою визнання недійсним договору оренди є достатнім.

Аналогічна позиції узгоджується з висновками суду викладеними у постановах Верховного Суду у справах № 905/803/18 та № 927/491/19.

Враховуючи вище зазначені обставини щодо обізнаності Міністерства освіти про порушення інтересів держави, та беручи до уваги бездіяльність вказаного органу державної влади, є виключний випадок, за якого порушення відповідачем інтересів держави супроводжується неналежним виконанням уповноваженим органом функцій із їх захисту, що призводить до виникнення у органів прокуратури не лише права, а й обов`язку вжити заходів з представництва інтересів держави в суді.

Таким чином, ці обставини є відмінними від обставин викладених в постанові від 01.11.2021 Центрального апеляційного господарського суду у справі №904/3308/20, на яку посилається відповідач 1, де було залишено позов без розгляду з підстав відсутності належного і своєчасного повідомлення Міністерство освіти.

Отже, прокурор виконав вимоги процесуального закону, визначив, у чому, на його думку, полягає порушення інтересів держави, обґрунтував необхідність їхнього захисту, а також зазначив орган, який, хоч і уповноважений державою здійснювати такий захист, але у спірних правовідносинах відповідні заходи не вжив.

Згідно зі ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Обставини справи свідчать, що спірні правовідносини сторін врегульовані договором оренди державного майна.

Позовні вимоги в частині недійсності оспорюваного договору оренди мотивовані положеннями статей 203 та 215 ЦК України.

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За змістом статті 215 Цивільного кодексу України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненим правочином.

Відповідно до сатини 1 статті 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Згідно із частиною 5 вказаної статті до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За змістом частини 1 статті 79 Закону України «Про освіту» джерелами фінансування суб`єктів освітньої діяльності відповідно до законодавства зокрема можуть бути: доходи від реалізації продукції навчально-виробничих майстерень, підприємств, цехів і господарств, від надання в оренду приміщень, споруд, обладнання.

Згідно з частиною 1 статті 80 Закону України «Про освіту» до майна закладів освіти та установ, організацій, підприємств системи освіти належать: нерухоме та рухоме майно, включаючи будівлі, споруди, земельні ділянки, комунікації, обладнання, транспортні засоби, службове житло тощо; майнові права, включаючи майнові права інтелектуальної власності на об`єкти права інтелектуальної власності, зокрема інформаційні системи, об`єкти авторського права та/або суміжних прав; інші активи, передбачені законодавством. Майно закладів освіти та установ, організацій, підприємств системи освіти належить їм на правах, визначених законодавством.

Відповідно до положень частини 4 статті 80 Закону України «Про освіту» об`єкти та майно державних і комунальних закладів освіти не підлягають приватизації чи використанню не за освітнім призначенням, крім надання в оренду з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо закладами освіти, пов`язаних із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу, з урахуванням визначення органом управління можливості користування державним нерухомим майном відповідно до законодавства.

Таким чином, за змістом положень частин 1, 4 статті 80 Закону України «Про освіту» нежитлові приміщення, які становлять матеріально-технічну базу об`єктів освіти, не можуть використовуватися не за освітнім призначенням, а можуть бути передані в оренду виключно для діяльності, пов`язаної з навчально-виховним чи навчально-виробничим процесом. Виняток лише становлять випадки надання в оренду майна з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо закладами освіти, пов`язаних із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу. При цьому саме по собі невикористання навчальним закладом спірних приміщень не надає права передачі цих приміщень в оренду з іншою метою, ніж пов`язаною з освітньою діяльністю самого навчального закладу, а недостатнє фінансування державного чи комунального навчального закладу також не є підставою для використання об`єктів освіти для цілей, не пов`язаних з освітньою діяльністю.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17, предметом позову у якій є недійсність договору і повернення власнику приміщень закладу освіти, суд касаційної інстанції, посилаючись на положення статті 61 Закону України «Про освіту» у редакції Закону № 1060-ХІІ від 23.05.1991 дійшов таких висновків: «в якості додаткових джерел фінансування навчальних закладів законом передбачається можливість залучати, у тому числі доходи від надання в оренду приміщень, споруд, обладнання. Проте надання в оренду таких приміщень, споруд, обладнання, що тимчасово не задіяні, дозволяється лише для їх використання, пов`язаного з навчально-виховним процесом відповідного навчального закладу, за умови, коли це не погіршує соціально-побутових умов осіб, які навчаються або працюють у навчальному закладі. …Невикористання навчальним закладом спірних приміщень для навчального процесу не надає права передачі цих приміщень в оренду з іншою метою, ніж пов`язаною з навчально-виховним процесом».

Спірне орендоване майно є державним майном, а тому на спірні правовідносини поширюється дія Закону України «Про оренду державного та комунального майна» № 157-ІХ від 03.10.2019 та Закону України «Про управління об`єктами державної власності» № 185-V від 21.09.2006.

Відповідачі звертали увагу суду, що висновку з питання застосування норми права у подібних правовідносинах положень абзацу 9 пункту 29 Порядку передачі в оренду державного та комунального майна, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.06.2020 № 483 в частині непоширення обмежень на передачу в оренду окремих приміщень та частин таких приміщень - майна закладів освіти, що не використовуються у діяльності такими закладами протягом трьох років, Великою Палатою Верхвоного Суду після прийняття такого порядку не було, тому застосовувати постанову Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17 не можна, оскільки правовідносини у цій справі після зміни законодавства не є подібними.

В той же час в постанові Верховного Суду від 07.06.22 у справі № 911/1645/21 питання застосування Порядку передачі в оренду державного та комунального майна, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.06.2020 № 483 вирішувалось у суд дійшов таких висновків:

« 60. Як убачається зі змісту касаційної скарги, відповідач-1 не погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо наявності підстав для визнання оспорюваного договору оренди недійсним, посилаючись на невикористання Школою мистецтв орендованого приміщення більше трьох років для власних потреб.

61. Так, на обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах положень абзацу 9 пункту 29 Порядку передачі в оренду державного та комунального майна, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.06.2020 № 483 в частині непоширення обмежень на передачу в оренду окремих приміщень та частин таких приміщень - майна закладів освіти, що не використовуються у діяльності такими закладами протягом трьох років.

62. Водночас, посилаючись на те, що невикористання навчальним закладом спірних приміщень для навчального процесу не надає права передачі цих приміщень в оренду з іншою метою, ніж пов`язаною з навчально-виховним процесом, суди у цій справі виходили, зокрема із встановленої пунктом 11 розділу І Санітарного регламенту для закладів загальної середньої освіти (затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 25.09.2020 № 2205) заборони здачі в оренду території, будівель, приміщень, обладнання державних та комунальних закладів освіти підприємствам, установам, організаціям іншим юридичним та фізичним особам для використання не за освітнім призначенням.

В цій частині відповідні висновки судів попередніх інстанцій скаржником з підстав, визначених частиною другої статті 287 ГПК України, не спростовуються.

В свою чергу такий висновок судів узгоджується з імперативним положенням частини четвертої статті 80 Закону України "Про освіту" (в редакції, чинній на дату укладення спірного правочину) в частині імперативної заборони використання майна державних та комунальних закладів освіти не за освітнім призначенням.

63. Зазначене свідчить, що у Верховного Суду немає підстав для формування висновку у цій справі щодо питання застосування положень абзацу 9 пункту 29 Порядку передачі в оренду державного та комунального майна, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.06.2020 № 483 саме за наведених скаржником умов та обставин. Тому наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не підтвердилася.

64. Окрім цього, колегія суддів відзначає, що висновки судів попередніх інстанцій (у зазначеній у пункті 7 цієї постанови частині) концептуально узгоджуються з правовими позиціями Верховного Суду, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі №905/1227/17, у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.06.2018 у справі № 906/164/17. Колегія суддів не вбачає підстав для відступу від них».

Відповідно до п. 1 розділу I Санітарного регламенту для закладів загальної середньої освіти, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 25.09.2020 № 2205, цей Санітарний регламент визначає медичні вимоги безпеки (правила і норми) щодо освітнього середовища у всіх типах закладів загальної середньої освіти (далі - заклади освіти), а також структурних підрозділах інших юридичних осіб, що забезпечують здобуття загальної середньої освіти (крім спеціальних закладів освіти) усіх форм власності.

Об`єкт оренди знаходиться на території Запорізького металургійного фахового коледжу Запорізького національного університету.

Згідно п. 1.12 Статуту ЗНУ Запорізький металургійний коледж є структурним підрозділом Запорізького національного університету.

Положенням «Про відокремелений структурний підрозділ «Запорізький металургійний фаховий коледж Запорізького національного університету», яке розміщено на сайті коледжу за адресою: http://zmk.zp.ua/poloshennya.html передбачено, що відповідно до наказу МОН України № 678 від 22.05.2020 «Про перейменування відокремлених структурних підрозділів ЗНУ» назву Запорізький металургійний коледж Запорізького національного університету було змінено на Відокремлений структурний підрозділ «Запорізький металургійний фаховий коледж Запорізького національного університету». Коледж є закладом фахової передвищої освіти та відповідно до ліцензії має право на проведення освітньої діяльності, що дозволяє готувати фахівців освітньо-професійного ступеня - фаховий молодший бакалавр (пункти 1.1, 1.6).

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст 1 Закону України «Про повну загальну середню освіту» заклад освіти, що забезпечує здобуття повної загальної середньої освіти (далі - заклад освіти) визначено як заклад загальної середньої освіти або заклад професійної (професійно-технічної), фахової передвищої чи вищої освіти, що провадить освітню діяльність на певному рівні (рівнях) повної загальної середньої освіти;

Згідно статті 7 Закону України «Про фахову передвищу освіту» особа може здобувати фахову передвищу освіту на основі базової середньої освіти, профільної середньої освіти (незалежно від здобутого профілю), професійної (професійно-технічної) освіти, фахової передвищої освіти або вищої освіти. Особи, які здобувають фахову передвищу освіту на основі базової середньої освіти, зобов`язані одночасно виконати освітню програму профільної середньої освіти професійного спрямування.

Відповідно до п. 2.3 вказаного вище Положення основними завданнями освітньої діяльності Коледжу є: в тому числі підготовка висококваліфікованих фахівців на основі базової та повної загальної середньої освіти за освітньо-професійним ступенем фахового молодшого бакалавра згідно з державним замовленням і договірними зобов`язаннями.

З огляду на викладене, спірний об`єкт оренди розміщено на території структурного підрозділу, що забезпечує здобуття загальної середньої освіти в розумінні п. 5 ч. 1 ст 1 Закону України «Про повну загальну середню освіту».

Пунктом 11 розділу I Санітарного регламенту для закладів загальної середньої освіти, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 25.09.2020 № 2205 вказано, що здача в оренду території, будівель, приміщень, обладнання державних та комунальних закладів освіти підприємствам, установам, організаціям іншим юридичним та фізичним особам для використання не за освітнім призначенням, крім випадків передбачених законодавством, не дозволяється.

ФОП Мироненко С.В. користуючись на підставі оскаржуваного договору приміщенням Запорізького національного університету, що знаходяться за адресою: вул. Немировича-Данченка/вул. Гастелло, 71/46 у м. Запоріжжі, здійснює в ньому діяльність не пов`язану з наданням послуг із забезпечення освітнього процесу або обслуговування учасників цього процесу, а для технічного обслуговування та ремонту автотранспортних засобів.

Так, відповідно до інформації, яка міститься у витязі з Єдиного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, видами діяльності ФОП Мироненко Сергія Володимировича є: технічне обслуговування та ремонт автотранспортних засобів (45.20), роздрібна торгівля деталями та приладдям для автотранспортних засобів (45.32), діяльність ресторанів, надання послуг мобільного харчування (56.10), надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна (68.20).

Згідно з відповіддю ЗНУ від 23.06.2022 № 01/01-18/708, призначення приміщень, переданих в оренду є: розташування гаражів, кабінету, магазину та коридору.

03.06.2020 року Кабінету Міністрів України прийняв постанову №483, якою затвердив Порядок передачі в оренду державного та комунального майна (надалі по тексту - Порядок), розроблений на основі положень Закону України «Про оренду державного та комунального майна» та з урахуванням галузевих особливостей, передбачених іншими нормативними актами.

В пункті 29 Порядку передачі в оренду державного та комунального майна, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.06.2020 року №483 передбачено, що не можуть бути використані за будь-яким цільовим призначенням такі об`єкти оренди: майно закладів охорони здоров`я; майно закладів освіти; об`єкти соціально-культурного призначення (майно закладів культури, фізичної культури і спорту); нерухоме майно, в якому розміщені органи державної влади або органи місцевого самоврядування, Збройних Сил, Служби безпеки, Державної прикордонної служби, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, правоохоронних органів і органів доходів і зборів; майно, що було закріплене на праві господарського відання за Національним банком і передане до сфери управління інших державних органів або у комунальну власність або закріплене на праві господарського відання за Національним банком з цільовим функціональним призначенням для зберігання запасів готівки Національного банку та проведення технологічних процесів щодо забезпечення готівкового грошового обігу; майно, щодо якого відповідним представницьким органом місцевого самоврядування прийняте рішення про його використання за конкретним цільовим призначенням.

Такі об`єкти оренди можуть використовуватися лише для розміщення відповідних закладів або лише із збереженням профілю діяльності за конкретним цільовим призначенням, встановленим рішенням відповідного представницького органу місцевого самоврядування, крім випадків, що передбачають використання частини такого майна з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо такими закладами, пов`язаних із забезпеченням чи обслуговуванням діяльності таких закладів, їх працівників та відвідувачів. Зазначені об`єкти можуть також використовуватися для проведення науково-практичних, культурних, мистецьких, громадських, суспільних та політичних заходів.

Надалі у абзаці 4 пункту 29 Порядку передбачено, що обмеження щодо використання майна закладів охорони здоров`я, освіти, соціально-культурного призначення (майна закладів культури, об`єктів спортивної інфраструктури) не поширюються на оренду будівель, споруд, окремих приміщень та їх частин, іншого нерухомого майна, що перебуває в аварійному стані або не використовується у діяльності таких закладів та об`єктів протягом трьох років (для об`єктів площею менш як 500 кв. метрів) або п`яти років (для об`єктів площею, що становить 500 і більше кв. метрів), за умови, що це не погіршує соціально-побутових умов осіб, які навчаються або працюють у такому закладі або об`єкті, крім закладів фізичної культури і спорту, баз олімпійської та паралімпійської підготовки, фізкультурно-оздоровчих і спортивних споруд, лікувальних (лікувально-фізкультурних) і лікувально-профілактичних закладів.

Підпунктом 2 пункту 8 Переліку платних послуг, які можуть надаватися закладами освіти, іншими установами та закладами системи освіти, що належать до державної та комунальної форми власності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.08.2010 року №796 передбачено надання в оренду будівель, споруд, окремих тимчасово вільних приміщень і площ, іншого рухомого та нерухомого майна або обладнання, що тимчасово не використовується у освітній, навчально-виховній, навчально-виробничій, науковій діяльності, у разі, коли це не погіршує соціально-побутових умов осіб, які навчаються або працюють у закладі (установі) освіти.

Враховуючи викладені Верховним Судом висновки у постанові від 07.06.22 у справі № 911/1645/21 щодо застосування пункту 11 розділу I Санітарного регламенту для закладів загальної середньої освіти, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 25.09.2020 № 2205, в контексті дотримання санітарних вимог соціально-побутових умов осіб, які навчаються або працюють у закладі (установі) освіти, при укладенні оспорюваного правочину були допущені порушення положення частини 4 ст. 80 Закону України «Про освіту», підпункту 2 пункту 8 «Переліку платних послуг, які можуть надаватися закладами освіти, іншими установами та закладами системи освіти, що належать до державної та комунальної форми власності», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 796 від 27.08.2010, пункту 11 розділу I Санітарного регламенту для закладів загальної середньої освіти, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 25.09.2020 № 2205.

В той же час, хоча при укладенні спірного договору оренди і були допущені порушення діючого законодавства, що могло б стати підставою для визнання його у судовому порядку недійсним та проведенні реституції, але прокурор обрав спосіб захисту, який не відповідає належному, не є ефективним, що є підставою для відмови прокурору у позові.

Спірний договір укладений між трьома учасниками: ЗНУ (як балансоутримувачем), Відділенням Фонду (як орендодавцем) та ФОП Мирононенко С.В. (як орендарем). Тобто ці учасники у відповідності до частини 4 статті 179 та частини 1 статті 180 ГК України є його сторонами. При цьому Міністерство освіти не є учасником договору.

Частина 1 ст. 20 ГК України зобов`язує державу забезпечувати захист прав і законних інтересів суб`єктів господарювання. Зокрема, за частиною 2 цієї ж статті кожний суб`єкт господарювання має право на захист своїх прав та законних інтересів, які захищаються, з-поміж інших способів, шляхом визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом.

При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню також загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України, якими передбачено, зокрема, право кожної особи на судовий захист шляхом визнання недійсним правочину.

Попередньо наведеними положеннями статей 203 та 215 ЦК України визначені загальні умови недійсності правочинів. Поряд з цим, частина 3 статті 215 надає право одній із сторін або іншій заінтересованій особі у випадку, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, заперечувати його дійсність на підставах, встановлених законом.

У пункті 51 постанови від 02.09.2022 р. у справі № 125/2157/19 Велика Палата Верховного Суду надала правовий висновок стосовно застосування наведених правових норм та вказала, що для визнання судом оспорюваного правочину недійсним: необхідним є: пред`явлення позову однією зі сторін правочину або іншою заінтересованою особою до іншої сторони чи сторін правочину; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення того, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду; за результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину та має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, на захист якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене, у чому полягає його порушення, і в залежності від цього у який ефективний спосіб порушене право може бути захищено.

Відтак, пред`явлення позову про недійсність правочину полягає у можливості звернення до суду: однієї із сторін правочину до іншої (або інших); заінтересованою особою до сторін правочину. Тому суб`єктний склад учасників спору (справи) повинен відповідати цим принципам.

Ще однією обставиною, яка впливає на визначення суб`єктного складу учасників спору є положення ст. 216 ЦК України, яка окреслює загальний майновий наслідок недійсності правочину реституцію.

Зокрема, прокурор у якості правової підстави заявленої вимоги про зобов`язання ФОП Мироненка С.В. повернути орендоване майно Міністерству освіти в особі ЗНУ послався на частину 1 ст. 216 ЦК України.

Натомість наслідки повернення майна за результатами визнання договору недійсним встановлені частиною 1 статті 216 ЦК України. За правилами цієї статті недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю; у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.

У пунктах 54-56 постанови від 02.09.2022 р. у справі № 125/2157/19 Велика Палата Верховного Суду надала правовий висновок стосовно застосування статей 215, 216 ЦК України та вказала, що: вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так й іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину; оспорювати правочин може також особа (заінтересована особа), яка не була стороною правочину і хоча й не була титульним володільцем відчуженого майна, однак вважає своє право власності на це майно порушеним або вважає порушеним інше речове право на відчужене майно; оспорювати правочин у суді може одна із сторін правочину або інша заінтересована особа; за відсутності визначення поняття «заінтересована особа» такою особою є кожен, хто має конкретний майновий інтерес в оспорюваному договорі; самі по собі дії осіб, зокрема щодо вчинення правочинів, навіть якщо вони здаються іншим особам неправомірними, не можуть бути оспорені в суді, допоки ці особи не доведуть, що такі дії порушують їх права;вимоги особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним (частина третя статті 215 ЦК України) та застосування реституції, спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину; застосування реституції, як наслідку недійсності правочину, насамперед відновлює права учасників цього правочину; інтерес іншої особи полягає в тому, щоб відновити свої права через повернення майна відчужувачу; якщо повернення майна його відчужувачу не відновлює права позивача, то судом може бути застосований інший ефективний спосіб захисту порушеного права в рамках заявлених позовних вимог.

З викладеного слідує, що: вимога про застосування реституції направлена на відновлення прав учасників цього правочину, які існували до моменту його вчинення; відповідна вимога може бути заявлена не тільки стороною правочину, але й іншою зацікавленою особою; учасниками реституції є сторони недійсного правочину.

У пунктах 57, 60 постанови від 02.09.2022 р. у справі № 125/2157/19 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що: вирішуючи позовні вимоги про визнання правочину недійсним у загальному розумінні, суд зобов`язаний визначити суб`єктний склад спору залежно від характеру правовідносин і норми матеріального права, які підлягають застосуванню (сторонами справи мають бути всі сторони правочину), та, встановивши факт пред`явлення позову до неналежного відповідача, відсутність клопотань про заміну первісного відповідача належним відповідачем, незалучення до участі у справі співвідповідача, суд відмовляє в задоволенні позову саме із зазначених підстав; якщо під час розгляду позовних вимог про визнання правочину недійним суд встановить, що позов пред`явлено не до всіх учасників цього правочину, тобто встановить неналежний суб`єктний склад учасників справи, суд відмовляє в задоволенні позову із зазначеної підстави або за клопотанням сторони спору здійснює заміну відповідача на належного або залучає співвідповідача.

ЗНУ у справі приймає участь у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача. Відповідне залучення господарський суд здійснив ухвалою від 08.11.2022 при відкритті провадження.

Отже, ЗНУ у справі має процесуальний статус третьої особи. Проте цей статус не відповідає належному, оскільки ЗНУ, як учасник спірного договору та реституції, повинне мати процесуальний статус відповідача. Поряд з цим, під час судового розгляду справи прокурор не заявив клопотання про зміну процесуального статусу ЗНУ з третьої особи на відповідача 3. Відсутність клопотання унеможливило залучення ЗНУ до участі у справі у якості відповідача безпосередньо судом, оскільки у відповідності до частини 1 ст. 48 ГПК України суд має таке право лише за клопотанням позивача.

Різниця в процесуальних статусах третьої особи (без самостійних вимог) та сторін (позивача, відповідача) у судовому процесі окреслюється у відповідних процесуальних правах та обов`язках відносно наявного спору. Ці права та обов`язки передбачені приписами статей 46 та 50 ГПК України.

За частинами першою та другою ст. 5 ГПК України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права й інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 р. у справі № 916/1415/19 Суд надав правовий висновок стосовно застосування правових положень щодо правильності, належності та ефективності обрання способів захисту, а саме: права захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права позивача; якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону ( пункт 6.5. ); розглядаючи справу суд має з`ясувати чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором, чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача, чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах ( пункт 6.6. ); якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню; однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право позивача підлягає захисту обраним ним способом (пункт 6.7.).

На підставі викладених правових положень та висновків право прокурора на заявлення конкретної позовної вимоги повинне узгоджуватися із правильністю, належністю та ефективністю обраного способу захисту порушених прав.

Частина перша ст. 162 ГПК України регламентує, що у позовній заяві позивач (прокурор) викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування. Відповідно до пунктів 4, 5 частини третьої цієї ж статті позовна заява повинна містити, з-поміж іншого, спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них, а також виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову.

В даному спорі прокурор звернувся з позовом в інтересах Міністерства освіти, яке хоча і не є учасником спірного договору, але виконує подвійну функцію державного органу та власника майна, у зв`язку з чим є заінтересованою особою щодо спірних правовідносин. Таким чином, відповідне звернення щодо недійсності правочину і наслідків його недійсності є правомірним. Проте, звернення прокурора з позовними вимогами, які стосуються не тільки визнання недійсним договору, але й проведення реституції між ЗНУ та відповідачем 2 лише до двох учасників оспорюваного договору не відповідає наведеним правовим приписам та зробленим висновкам.

Ці обставини вказують на неефективність обраного ним способу захисту порушених прав, оскільки вимоги про недійсність правочину повинні стосуватися всіх його учасників, а вимоги про реституцію сторін судового процесу.

Аналогічних висновків дійшов Центральний апеляційний господарський суд у постанові від 04.05.2023 у справі № 912/1550/22.

Вказані обставини є підставою для відмови у позові.

Керуючись ст.ст. 129, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Центрального апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено та підписано 30.06.23.

Суддя А.О. Науменко