Рішення

від 20.06.2023 по справі 910/2857/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

20.06.2023Справа № 910/2857/23За позовом Приватного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрспецбудмонтаж-2»

про стягнення 2 281 419,37 грн,

Суддя Карабань Я.А.

Секретар судових засідань Федорова С.М.

Представники учасників справи:

від позивача: Плясун О.І.;

від відповідача: Лукомський П.В.;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне акціонерне товариство «Акціонерна компанія «Київводоканал» (надалі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрспецбудмонтаж-2» (надалі - відповідач) про стягнення суми грошових коштів у розмірі 2 282 957,23 грн, з яких: 1 503 518,77 грн основний борг, 493 022,85 грн інфляційні втрати, 80 363,54 грн 3% річних, 55 700,19 грн пеня та 150 351,88 грн штраф.

Позовні вимоги, з посиланням на ст.526, 527, 625 Цивільного кодексу України, ст.22 Закону України «Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення», мотивовані неналежним виконанням відповідачем свого грошового зобов`язання за договором №11240/5-09 на надання послуг з водопостачання та приймання стічних вод через приєднані мережі від 02.04.2013, в частині повної та своєчасної оплати наданих послуг.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.02.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в справі №910/2857/23, розгляд справи постановлено здійснювати в порядку загального позовного провадження та підготовче засідання призначено на 04.04.2023.

24.03.2023 від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній заперечує проти позову та, зокрема, зазначає, що тимчасовий договір укладений між сторонами припинив свою дію, а тому до спірних правовідносин не можуть застосовуватися його умови. Вказує, що позивачем не були надані акти обстеження та зняття показань з приладу (вузла) обліку за весь заявлений період, що ставить під сумнів вірність розрахунків. Крім того, зазначає, що починаючи з 2020 року та на даний час по всій території України діє карантин, а тому забороняється нарахування та стягнення неустойки за несвоєчасне здійснення платежів за комунальні послуги. Також подав заяву про застосування наслідків спливу строку позовної давності.

31.03.2023 від представника позивача на виконання вимог ухвали суду надійшло клопотання про долучення документів до матеріалів справи.

03.04.2023 від представника позивача надійшла відповідь на відзив, у якій останній заперечує проти доводів позивача викладених у відзиві та в заяві про застосування наслідків спливу строку позовної давності, так як перебіг позовної давності продовжено на період дії карантину.

У підготовче засідання 04.04.2023 з`явились сторони. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.04.2023 продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів, відкладено підготовче засідання в справі на 02.05.2023 та витребувано документи в порядку ст.74 ГПК України.

28.04.2023 від представника позивача на виконання вимог ухвали суду надійшли пояснення.

01.05.2023 від представника позивача надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи розрахунку суми позовних вимог.

У підготовче засідання 02.05.2023 з`явились сторони. Суд протокольною ухвалою долучив до матеріалів справи наданий позивачем розрахунок суми позовних вимог. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.05.2023 відкладено підготовче засідання в справі на 30.05.2023 та витребувано документи в порядку ст.74 ГПК України.

17.05.2023 від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив разом з витребуваними судом документами. У поданих запереченнях відповідач просить суд поновити строк на їх подання.

19.05.2023 від представника позивача надійшли письмові пояснення на виконання ухвали суду. Крім того, в поданих поясненнях представник позивача просить суд при ухвалені рішення враховувати розгорнутий розрахунок, що наданий до суду 01.05.2023 та стягнути з відповідача 1 503 518,77 грн основного боргу, 427 334,58 грн інфляційних втрат, 72 607,36 грн 3% річних, 127 606,78 грн пені та 150 351,88 грн штрафу, що разом складає 2 281 419,37 грн.

26.05.2023 від представника позивача надійшли письмові пояснення щодо заперечень відповідача.

У підготовче засідання 30.05.2023 з`явились представники сторін, протокольними ухвалами судом залишено без розгляду заперечення відповідача, як такі, що подані з пропуском встановленого судом строку, а також прийняв до розгляду заяву позивача про зменшення позовних вимог, що викладена в поясненнях, які надійшли до суду 19.05.2023 та визначив ціну позову з її урахуванням. Враховуючи відсутність клопотань та повідомлень учасників судового процесу про намір вчинити дії, строк вчинення яких обмежений підготовчим провадженням, протокольною ухвалою закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 20.06.2023.

У судовому засіданні 20.06.2023 представник позивача надав пояснення по суті позовних вимог та позов просив задовольнити, представник відповідача заперечував проти задоволення позову в повному обсязі.

У судовому засіданні 20.06.2023 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши надані документи та матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

02.04.2013 між позивачем (постачальник) та відповідачем (абонент) було укладено тимчасовий договір на надання послуг з водопостачання та приймання стічних вод через приєднані мережі №11240/5-09 (надалі - договір), відповідно до п.1.1 якого постачальник зобов`язується надавати абоненту послуги з постачання питної води та приймання від нього стічних вод у систему каналізації м.Києва за адресами об`єктів водоспоживання, зазначеними у дислокації об`єктів водоспоживання та водовідведення (яка є невід`ємною частиною цього договору) та на підставі пред`явлених споживачем умов (дозволу) на скид стічних вод у систему каналізації м.Києва (надалі - умови), а абонент зобов`язується здійснити своєчасну оплату наданих йому постачальником послуг на умовах цього договору та дотримуватися порядку користування питною водою з комунальних водопроводів і приймання стічних вод, що встановлені Правилами користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, затвердженими наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 27.06.2008 № 190 (в подальшому - правила користування), Правилами приймання стічних вод підприємств у комунальні та відомчі системи каналізації населених пунктів України, затвердженими наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 19.02.2002 №37 (в подальшому - Правила приймання). Правилами приймання стічних вод абонентів у систему каналізації міста Києва, затвердженими розпорядженням Виконавчого органу Київської міської ради від 12.10.2011 за №1879 (далі - Місцеві правила приймання), а також дотримуватися норм, визначених іншими нормативними актами, що регулюють правовідносини, які виникають за цим договором.

Згідно із п.2.1. договору облік поставленої води та кількість прийнятих стоків здійснюється:

2.1.1. За показами засобу обліку, зареєстрованого у постачальника, окрім випадків, передбачених Правилами користування. У випадку наявності у абонента декількох об`єктів водоспоживання, облік спожитої ним води здійснюється з урахуванням показів всіх засобів обліку, зареєстрованих за абонентом. Обсяг наданої води для поливу визначається за показами засобів обліку. В разі технічної неможливості встановлення засобу обліку, кількість поставленої для поливу води може визначатися за узгодженим з постачальником розрахунком на підставі наданих абонентом офіційних документів, якими визначена площа поливу.

2.1.2. Зняття показів засобу (-ів) обліку здійснюється, як правило, щомісячно представником постачальника у присутності представника абонента у строки згідно з графіком обслуговування постачальника. Для абонента із стабільним об`ємом споживання (до 30 м. куб. із незначним коливанням) зняття показів з засобів обліку може здійснюватися постачальником поквартально, при цьому останній направляє абоненту щомісячно розрахункові документи на оплату наданих послуг, виходячи із його середньодобового споживання води. Покази засобу обліку за відповідний період можуть бути прийняті до розрахунків постачальником від абонента в письмовому вигляді. В разі, якщо абонент не забезпечить присутності свого представника для зняття показів, дані, зняті постачальником, є підставою, для виставлення розрахункових документів на оплату наданих послуг.

2.1.3. Якщо вести облік води за показами засобу обліку неможливо з причин, що не залежать від абонента та зафіксовані в установленому порядку (зняття засобу обліку постачальником, пошкодження скла, корозія циферблата, припинення нормальної роботи засобу обліку через несправності, що виникли в його механізмі, тощо), кількість використаної води за термін відсутності засобу обліку (але не більше 2-х місяців) визначається за середньодобовою витратою за попередні два розрахункові місяці. У разі тривалості роботи засобу обліку менше 2-х місяців кількість води визначається за середньодобовою витратою за період роботи засобу обліку не менше 15 діб. Після закінчення зазначеного терміну, якщо вести облік води неможливо з вини виробника подальше визначення обсягів водоспоживання здійснюється за нормами споживання.

Пунктом 2.1.6. договору встановлено, що облікові дані абонента щодо кількості та вартості спожитих ним послуг підлягають обов`язковому звірянню у постачальника. Абонент щоквартально, не пізніше 10-го числа наступного за звітним кварталом місяця та в інші строки (за письмовою вимогою постачальника) направляє до останнього письмовий звіт по обсягам наданих послуг (за встановленою постачальником формою) та проводить з останнім звіряння обсягів наданих послуг у відповідному обліковому періоді, а також звіряння по проведених розрахунках за надані послуги. Для проведення звіряння абонент направляє свого представника до постачальника із необхідними для цього обліковими та бухгалтерськими документами. Звіряння вважається проведеним з моменту отримання постачальником підписаного повноважними особами акту звіряння розрахунків. В разі невиконання абонентом цього пункту договору, облікові дані постачальника щодо кількості та вартості наданих послуг та проведених абонентом розрахунків вважаються безумовно погодженими абонентом.

У пунктах 2.2.1. та 2.2.2. договору визначено, що постачальник щомісячно направляє до банківської установи абонента розрахункові документи (в електронному вигляді - дебетові повідомлення або у паперовому вигляді вимоги-доручення тощо) для оплати за поставлену воду та прийняті стічні води відповідно до встановлених тарифів. Тарифи на послуги з водопостачання та водовідведення встановлюються уповноваженими органами відповідно із чинним законодавством та не підлягають узгодженню сторонами. У разі зміни тарифів у період дії цього договору постачальник доводить абоненту нові тарифи у розрахункових документах без внесення додаткових змін до цього договору стосовно строків їх введення та розмірів. У розрахункових документах зазначаються вартість та кількість наданих послуг за відповідний період, а також розмір діючих тарифів. Оплата вартості послуг здійснюється абонентом щомісячно у безготівковій формі у п`ятиденний термін з дня направлення постачальником розрахункового документу до банківської установи абонента. За згодою постачальника оплата може здійснюватися іншими способами, що не суперечать чинному законодавству України. В разі утворення боргу оплата з надані послуги, що надходить від абонента, незалежно від зазначеного в платіжному документі призначення платежу, першочергово зараховується постачальником в погашення боргу.

У разі неотримання від постачальника поточного щомісячного розрахункового документу, абонент здійснює оплату вартості наданих йому послуг не пізніше 5-го числа наступного місяця платіжним дорученням, виходячи з діючого тарифу та фактичної кількості наданих йому послуг (п.2.2.3. договору).

Згідно із п.2.2.4. договору в разі незгоди щодо кількості або вартості отриманих послуг, зазначених у розрахунковому документі, абонент зобов`язаний у десятиденний термін з дня направлення постачальником розрахункового документу до банківської установи абонента, письмово повідомити про це постачальника та у цей же термін направити представника з обґрунтовуючими документами для проведення звіряння та підписання акту. В іншому випадку відмова абонента оплатити розрахунковий документ постачальника вважатиметься безпідставною.

Пунктом 7.1 договору передбачено, що цей договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 02.06.2013.

Додатковою угодою від 20.02.2021 пункт 7.1. договору сторони внесли зміни до договору, а саме в преамбулі та по тексту договору визначення сторони «постачальник» змінити на «виконавець», визначення сторони «абонент» змінити на «споживач», а також виклали п.7.1. договору в новій редакції: «Цей договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 21.05.2022».

Згідно із дислокаціями об`єктів, що є невід`ємною частиною договору, сторонами визначено, що послуги надаються позивачем за об`єктом, що знаходиться за адресою: м.Київ, вул.Клавдіївська, 40.

Листом від 16.09.2022 за вих.№18 відповідач звертався до позивача з проханням продовжити строк дії тимчасового договору.

За поясненнями сторін строк дії договору не продовжувався сторонами. Відповідних додаткових угод матеріали справи не містять.

За обґрунтуваннями позивача, в період з 01.12.2019 по 31.10.2022 відповідачу надано послуги з водопостачання та приймання стічних вод через приєднані мережі на суму 3 334 298,05 грн, з яких відповідачем сплачено 1 830 779,28 грн, (з урахуванням перерахунків), у зв`язку з чим в останнього виникла заборгованість в розмірі 1 503 518,77 грн.

Спір у справі виник у зв`язку із неналежним, на думку позивача, виконанням відповідачем грошового зобов`язання за договором по оплаті наданих послуги з водопостачання та водовідведення, з огляду на що позивач просить суд стягнути з відповідача 1 503 518,77 грн основного боргу, 427 334,58 грн інфляційних втрат, 72 607,36 грн 3% річних, 127 606,78 грн пені та 150 351,88 грн штрафу.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Договір є договором надання послуг водопостачання та водовідведення, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання в т.ч. Глави 63 Цивільного кодексу України, Закону України «Про житлово-комунальні послуги» та Закону України «Про питну воду та питне водопостачання».

Вказаний договір є підставою для виникнення в його сторін господарських зобов`язань, а саме майново-господарських зобов`язань згідно ст.173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст.11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст.629 Цивільного кодексу України є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч.1 ст.509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Договір є однією з підстав виникнення зобов`язань та є обов`язковим для виконання сторонами (ст.11, 629 Цивільного кодексу України).

Зобов`язання в силу вимог ст.525, 526 Цивільного кодексу України має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог даного Кодексу і інших актів законодавства. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічна за змістом норма міститься у ст.193 Господарського кодексу України.

Згідно зі ст.901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Положенням ч.1 ст.903 Цивільного кодексу України закріплено обов`язок замовника оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, встановлених у договорі, якщо останнім передбачено надання такої послуги за плату.

За приписами ст.1 Закону України «Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення» централізоване питне водопостачання - це господарська діяльність із забезпечення споживачів питною водою за допомогою комплексу об`єктів, споруд, розподільних водопровідних мереж, пов`язаних єдиним технологічним процесом виробництва та транспортування питної води. Централізоване водовідведення - господарська діяльність із відведення та очищення стічних вод за допомогою системи централізованого водовідведення.

Відповідно ч.1 ст.19 Закону України «Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення» послуги з централізованого питного водопостачання надаються споживачам підприємством питного водопостачання з урахуванням вимог Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання» на підставі договору з: підприємствами, установами, організаціями, що безпосередньо користуються централізованим питним водопостачанням та/або централізованим водовідведенням; підприємствами, установами або організаціями, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких перебуває житловий фонд і до обов`язків яких належить надання споживачам послуг з питного водопостачання та/або централізованого водовідведення; об`єднаннями співвласників багатоквартирних будинків, житлово-будівельними кооперативами та іншими об`єднаннями власників житла, яким передано право управління багатоквартирними будинками та забезпечення надання послуг з водопостачання та/або централізованого водовідведення водовідведення на підставі укладених ними договорів; власниками будинків, що перебувають у приватній власності; індивідуальними і колективними споживачами житлово-комунальних послуг, визначеними Законом України «Про житлово-комунальні послуги».

Згідно із ч.2 ст.22 Закону України «Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення» споживачі питної води зобов`язані, зокрема, своєчасно вносити плату за використану питну воду відповідно до встановлених тарифів на послуги централізованого водопостачання і водовідведення.

За змістом пункту 36 Правил надання послуг з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення і типових договорів про надання послуг з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 05.07.2019 №690 (далі - Правила №690) рахунки на оплату послуг формуються виконавцем або визначеною власником (співвласниками) особою, що здійснює розподіл обсягів послуг, на основі показань вузлів комерційного обліку з урахуванням показань вузлів розподільного обліку відповідно до Закону України "Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання" та надаються споживачеві або його представникові не пізніше ніж за 10 календарних днів до граничного строку внесення плати за послуги, визначеного договором.

Як зазначає позивач і не спростовано відповідачем, на виконання умов договору ним було надано відповідачу послуги з водопостачання та водовідведення у період з 01.12.2019 по 31.10.2022 на загальну суму 3 334 298,05 грн, на підтвердження чого позивачем надано акти обстеження та зняття показань з приладу обліку, розрахунки обсягів спожитих послуг з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення на об`єктах споживача та оригінали довідок з АТ «Альфа-Банк», АТ «КОМІНБАНК» та АТ «Банк Кредит Дніпро» про направлення реєстрів дебетових повідомлень/вимоги (рахунку) на оплату послуг у встановленому договором порядку.

У відповідності до пункту 2.2.4. договору у разі незгоди щодо кількості або вартості отриманих послуг, зазначених у розрахунковому документі, абонент зобов`язаний у десятиденний строк з дня направлення постачальником розрахункового документа до банківської установи абонента, письмово повідомити про це постачальника та у цей же строк направити представника з обґрунтовуючими документами для проведення звіряння та підписання акту. В іншому випадку відмова абонента оплатити розрахунковий документ постачальника вважатиметься безпідставною.

Будь-яких доказів висловлення заперечень щодо кількості та вартості послуг матеріали справи не містять, а отже вони прийняті відповідачем і підлягають оплаті.

У свою чергу відповідачем сплачено вартість послуг лише в розмірі 1 830 779,28 грн, що підтверджується реєстром надходження грошових коштів за період з 01.12.2019 по 31.10.2022 та копіями виписок банку.

Отже, несплаченими залишилися послуги в сумі 1 503 518, 77 грн (3 334 298,05 грн - 1 830 779,28 грн).

За приписами ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За умовами пункту 2.2.2. договору оплата вартості послуг здійснюється абонентом щомісячно у безготівковій формі у п`ятиденний строк з дня направлення постачальником розрахункового документа до банківської установи абонента. За згодою постачальника оплата може здійснюватися іншими способами, що не суперечать чинному законодавству України.

У разі неотримання від постачальника поточного щомісячного розрахункового документу, абонент здійснює оплату вартості наданих йому послуг, не пізніше 5-го числа наступного місяця платіжним дорученням, виходячи з діючого тарифу та фактичної кількості наданих йому послуг у відповідності до пункту 2.2.3. договору.

Крім того, як установлено судом вище договір укладений між сторонами діяв лише до 21.05.2022, листом від 16.09.2022 за вих.№18 відповідач звертався до позивача з проханням продовжити строк його дії, однак додаткової угоди відповідно до умов п.5.11. про продовження строку дії договору матеріали справи не містять, а тому він є припиненим з 22.05.2022.

Разом з тим, згідно зі ст.12 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах.

Пунктом 1 ч.1 ст.7 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" передбачено право споживача одержувати своєчасно та належної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством і умовами укладених договорів.

Відповідно до ч.1 ст.9 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.

Отже, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов`язані оплатити отримані ними житлово-комунальні послуги. Відсутність письмового договору щодо надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від встановленого законом обов`язку оплати послуг у повному обсязі, якщо він фактично користується ними зі згоди постачальника послуг.

За таких обставин, зобов`язання відповідача оплатити послуги з водопостачання та водовідведення виникає на підставі закону з узгоджених дій постачальника і споживача послуг.

При цьому, пунктом 37 Правил надання послуг з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення і типових договорів про надання послуг з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 05.07.2019 №690 (далі - Правила №690) визначено, що розрахунковим періодом для оплати обсягу спожитих послуг, є календарний місяць. Оплата послуг здійснюється не пізніше останнього дня місяця, що настає за розрахунковим періодом (граничний строк внесення плати за спожиті послуги), якщо інший порядок та строки не визначені договором.

З урахуванням положень ст.530 Цивільного кодексу України, пункту 37 Правил №690 та змісту пункту 2.2.2. договору, строк виконання відповідачем грошового зобов`язання з оплати наданих послуг за договором на момент розгляду справи настав.

Втім, відповідач свого обов`язку з оплати отриманих послуг належним чином не виконав, у зв`язку з чим виник борг за надані послуги в сумі 1 503 518,77 грн. Доказів зворотного суду не надано.

Закон не містить переліку дій, що свідчать про визнання особою свого боргу або іншого обов`язку, але їх узагальнюючою рисою є те, що такі дії мають бути спрямовані на виникнення цивільних прав і обов`язків. В цьому сенсі діями, спрямованими на визнання боргу, є дії боржника безпосередньо стосовно кредитора, які свідчать про наявність боргу, зокрема повідомлення боржника на адресу кредитора, яким боржник підтверджує наявність в нього заборгованості перед кредитором, відповідь на претензію, підписання боржником акта звіряння розрахунків або іншого документа, в якому визначена його заборгованість.

До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, з урахуванням конкретних обставин справи, також можуть належати: визнання пред`явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звіряння взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 09 листопада 2018 року в справі № 911/3685/17.

Суд розцінює часткові оплати відповідача, як визнання ним основного боргу.

Суд не приймає посилання відповідача відносно того, що позивачем не були надані акти обстеження та зняття показань з приладу (вузла) обліку за весь заявлений період, а саме за період з квітня 2020 року по квітень 2021 року та з березня по липень 2022 року, що ставить під сумнів вірність розрахунків, оскільки, по-перше, як убачається з матеріалів справи та зазначає позивач, у нього була відсутня можливість знімати показники на початку дії карантину та в період активних бойових дій, в подальшому позивачем були зняті показники і здійснено перерахунки та заявлена позивачем до стягнення сума, з урахуванням здійснення таких перерахунків. По-друге, відповідач не був позбавлений можливості самостійно подавати покази засобу обліку в письмовому вигляді відповідно до умов п.2.1.2. договору. По-третє, борг за період з квітня 2020 року по жовтень 2020 року майже відповідачем погашено та в листі від 01.02.2021 за вих.№3 останній визнавав наявність заборгованості перед позивачем та гарантував її оплату. По-четверте, відповідач сплачував борг до 21.02.2022 та у відповідності до пункту 2.2.4. договору не висловлював будь-яких заперечень щодо кількості та вартості послуг хоча отримував рахунки щомісячно через банківські установи.

Порушенням зобов`язання, у відповідності до ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

З урахуванням викладеного вище, враховуючи, що факт надання позивачем визначених умовами договору послуг та факт порушення відповідачем своїх зобов`язань в частині своєчасної та повної оплати наданих послуг підтверджений матеріалами справи та не спростований відповідачем, суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог у частині стягнення 1 503 518,77 грн основного боргу.

Крім цього, звертаючись із позовом, позивач просить суд стягнути з відповідача 127 606,78 грн пені за загальний період з 25.11.2021 по 31.10.2022 та 150 351,88 грн штрафу за не сплату послуг за період з жовтня 2020 року по жовтень 2022 року.

Відповідно до частини 1 статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.

За змістом частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

За частиною 2 статті 549 Цивільного кодексу України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Згідно з частиною 3 вищезазначеної статті пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання (частина 1 статті 550 Цивліьного кодексу України).

Частиною 1 статті 552 Цивільного кодексу України встановлено, що сплата (передання) неустойки не звільняє боржника від виконання свого обов`язку в натурі.

Приписами статті 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно з частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Преамбулою Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" передбачено, що цей Закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань. Суб`єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб`єкти підприємницької діяльності.

Згідно статей 1, 3 цього Закону платники грошових коштів за прострочення платежу сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за погодженням сторін. Зазначений розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Пунктом 4.2. договору визначено, що у разі порушення строків виконання зобов`язання по оплаті за надані послуги, абонент сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу. Нарахування пені припиняється через один рік від дня, коли зобов`язання мало бути виконано. Оплата абонентом пені не звільняє останнього від оплати несплаченого рахунку в повному розмірі.

Окрім того, відповідно до пункту 4.6. договору за безпідставну відмову оплатити направлений рахунок або вимогу щодо оплати, абонент сплачує постачальнику штраф у розмірі 10% від суми, яку відмовився сплатити. Сплата штрафу не звільняє абонента від обов`язку оплатити рахунок постачальника.

Відповідно до частини 1 статті 1 Закону України від 9 листопада 2017 року № 2189-VIII "Про житлово-комунальні послуги" (далі - Закон) житлово-комунальні послуги - це результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.

Колективний споживач - юридична особа, що об`єднує споживачів у будівлі та в їхніх інтересах укладає договір про надання комунальної послуги (пункт 9 частини 1 статті 1 Закону).

За частиною 4 статті 23 Закону України № 2189-VIII "Про житлово-комунальні послуги" послуга з централізованого водопостачання надається згідно з умовами договору, що укладається з урахуванням особливостей, визначених цим Законом, та вимогами правил надання послуг з централізованого водопостачання, що затверджуються Кабінетом Міністрів України, якщо інше не передбачено законом.

Відтак, вказаний закон є спеціальним до спірних правовідносин.

Частиною 1 статті 26 Закону передбачено, що у разі несвоєчасного здійснення платежів за житлово-комунальні послуги споживач зобов`язаний сплатити пеню в розмірі, встановленому в договорі, але не вище 0,01 відсотка суми боргу за кожен день прострочення. Загальний розмір сплаченої пені не може перевищувати 100 відсотків загальної суми боргу. Нарахування пені починається з першого робочого дня, наступного за останнім днем граничного строку внесення плати за житлово-комунальні послуги.

Проте дія зазначеної норми була зупинена до 1 липня 2020 року відповідно до Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо підтримки платників податків на період здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 17 березня 2020 року № 533-IX, який набрав чинності 18 березня 2020 року.

Крім того, відповідно до підпункту 4 пункту 3 розділу ІІ Прикінцеві положення Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 17 березня 2020 року № 530-ІХ, що набрав чинності 17 березня 2020 року, на період дії карантину або обмежувальних заходів, пов`язаних із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), та протягом 30 днів з дня його відміни забороняється, зокрема, нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені) за несвоєчасне здійснення платежів за житлово-комунальні послуги.

Наразі на всій території України триває карантин, який установлений згідно постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19" № 211 з 12 березня 2020 року.

Також відповідно до ст. 631 Цивільного кодексу України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

Згідно з ч. 2 ст. 653 Цивільного кодексу України в разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються.

Отже, договірні санкції можуть застосовуватися тільки в період з моменту виникнення заборгованості до припинення договору.

Як убачається з матеріалів справи договір припинений з 22.05.2022, отже нарахування позивачем пені та штрафу після 22.05.2022, тобто після припинення його дії, є неправомірним та безпідставним.

За таких обставин суд дійшов висновку про те, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 127 606,78 грн пені за загальний період з 25.11.2021 по 31.10.2022 та 150 351,88 грн штрафу за не сплату послуг за період з жовтня 2020 року по жовтень 2022 року на відповідні суми основного боргу по кожному спірному місяцю надання послуг згідно наданого позивачем розрахунку, є необґрунтованими, а відтак не підлягають задоволенню в цій частині.

Окрім цього, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 3% річних у сумі 72 607, 36 грн за загальний період з 18.12.2019 по 31.10.2022 та інфляційні втрати в розмірі 427 334,58 грн за загальний період з квітня 2020 року по жовтень 2022 року.

Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України визначено обов`язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та трьох процентів річних від простроченої суми за користування коштами.

Передбачені викладеними вище нормами законодавства, наслідки прострочення виконання боржником грошового зобов`язання у вигляді відшкодування інфляційних втрат та 3% річних, що нараховуються на суму основного боргу не є штрафними санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті та отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (постанова Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань").

Дії відповідача, які полягають в порушенні зобов`язання щодо своєчасної оплати послуг, є порушенням умов договору та закону, що є підставою для захисту майнових прав та інтересів позивача відповідно до норм статті 625 Цивільного кодексу України.

Сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.

Якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:

- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;

- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.

Вказана позиція також викладена в постанові Верховного Суду у складі об`єднаної Палати Касаційного господарського суду від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок інфляційних втрат за період з квітня 2020 року по жовтень 2022 року, судом встановлено, що розрахунок відповідає вимогам зазначених вище норм цивільного законодавства та є арифметично вірним, а тому вказані вимоги позивача про стягнення з відповідача інфляційних втрат у сумі 427 334,58 грн підлягають задоволенню.

Також дослідивши наданий позивачем розрахунок суми 3% річних за загальний період з 18.12.2019 по 31.10.2022, суд встановив, що він виконаний невірно, оскільки позивачем при його розрахунку за період заборгованості з червня по жовтень 2022 року, враховано строк оплати згідно п.2.2.2. договору, тоді як установлено судом вище договір укладений між сторонами є припиненим з 22.05.2022, а тому за період споживання з червня по жовтень 2022 року оплата послуг має здійснюватися згідно із пунктом 37 Правил надання послуг з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення і типових договорів про надання послуг з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 05.07.2019 №690, відповідно до якого оплата послуг здійснюється не пізніше останнього дня місяця, що настає за розрахунковим періодом (граничний строк внесення плати за спожиті послуги), якщо інший порядок та строки не визначені договором.

У зв`язку з чим судом здійснено власний перерахунок 3% річних за загальний період з з 18.12.2019 по 31.10.2022 та за розрахунком суду стягненню з відповідача підлягають 3% річних у загальному розмірі 72 473, 09 грн, а тому позов у цій частині підлягає частковому задоволенню.

Щодо заяви відповідача про застосування строку позовної давності, суд зазначає таке.

Згідно зі ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Для спірних відносин застосовується загальна позовна давність тривалістю в три роки (статті 256, 257 Цивільного кодексу України), оскільки в стягненні пені та штрафу судом було відмовлено, з підстав викладених вище.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 5 ст. 261 Цивільного кодексу України за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Оскільки відповідач зобов`язаний був оплатити спожиті послуги, зокрема, за грудень 2019 року в строк до 17.12.2019 перебіг позовної давності розпочався 18.12.2019 та мав би закінчитися 18.12.2022.

У статті 264 Цивільного кодексу України визначено порядок переривання перебігу позовної давності. Так, згідно із цією статтею перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Позовна давність переривається у разі пред`явлення позову особою до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Аналіз зазначеної норми статті 264 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку, що йдеться про дві підстави для переривання перебігу позовної давності: а) вчинення особою дії, що свідчать про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку; б) пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.

Слід зауважити, що правила переривання перебігу позовної давності застосовуються судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо у них є докази на підтвердження факту такого переривання. При цьому господарському суду слід мати на увазі таке.

У дослідженні обставин, пов`язаних із вчиненням зобов`язаною особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку (частина 1 статті 264 Цивільного кодексу України), господарському суду необхідно врахувати, що до дій, які свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати: визнання пред`явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає наявність боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. При цьому якщо виконання зобов`язання передбачалося частинами або у виді періодичних платежів і боржник вчинив дії, що свідчать про визнання лише певної частини (чи періодичного платежу), такі дії не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 12.02.2020 у справі №917/1421/18.

Як убачається із матеріалів справи, відповідачем сплачувалася заборгованість щомісячно, останній платіж було здійснено 21.02.2022.

Отже, часткова сплата відповідачем боргу є обставиною, що свідчить про визнання боржником свого боргу, внаслідок чого відбулось переривання позовної давності та її перебіг розпочався заново, тобто з 22.02.2022.

Разом з тим, відповідно до положень п.12 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, прийнятої відповідно до ст. 29 Закону України Про захист населення від інфекційних хвороб, на усій території України встановлений карантин з 12 березня 2020 року, який у свою чергу постановами Кабінету Міністрів України неодноразово продовжено та триває на даний час.

Суд враховує позиції щодо перебігу позовної давності, викладені в постановах Верховного суду від 01.09.2022 у справі №910/14346/21, від 23.02.2022 у справі №357/10067/20, від 31.05.2022 у справі №926/1812/21, відповідно до яких касаційним судом зазначено, що строки визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 Цивільного кодексу України, продовжуються на строк дії карантину, відповідно до Закону України від 30.03.2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)».

Враховуючи викладене, суд зазначає, що загальний строк позовної давності для захисту порушеного права позивача, про застосування наслідків спливу якого заявлено відповідачем, не пропущено, оскільки на час подання позову такий строк продовжений згідно положень Закону України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій в зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», а також переривався, в зв`язку з частковою оплатою відповідачем боргу, з огляду на що, суд не вбачає підстав для його застосування.

Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п.5 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах №910/13407/17, №915/370/16 та №916/3545/15.

Відповідно до положень ст.2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 Господарського процесуального кодексу України. Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно із ст.86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на викладене вище, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду.

На підставі викладеного, враховуючи доведення позивачем своїх позовних вимог, а відповідачем не представлення суду більш вірогідних доказів, ніж ті, які надані позивачем, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача 1 503 518, 77 грн основної заборгованості, 72 473, 09 грн 3% річних, 427 334, 58 грн інфляційних втрат.

Витрати позивача по сплаті судового збору відповідно до п.2 ч.1 ст.129 Господарського процесуального кодексу України покладаються сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. 73, 74, 76-79, 86, 129, 232, 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрспецбудмонтаж-2» (03037, місто Київ, проспект Валерія Лобановського, будинок 4-А, нежиле приміщення 139А, ідентифікаційний код 34934306) на Приватного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» (01015, місто Київ, вулиця Лейпцизька, будинок 1-а, ідентифікаційний код 03327664) 1 503 518 (один мільйон п`ятсот три тисячі п`ятсот вісімнадцять) грн 77 коп. основної заборгованості, 72 473 (сімдесят дві тисячі чотириста сімдесят три) грн 09 коп. 3% річних, 427 334 (чотириста двадцять сім тисяч триста тридцять чотири) грн 58 коп. інфляційних втрат та 30 049 (тридцять тисяч сорок дев`ять) грн 88 коп. судового збору.

3. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

4. Після набрання рішенням суду законної сили видати наказ.

5. Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено у порядку і строк, встановлені ст. 254, 256, 257 ГПК України.

Повний текст складено та підписано 30.06.2023.

Суддя Я.А.Карабань