Постанова

від 21.11.2023 по справі 910/2857/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" листопада 2023 р. Справа№ 910/2857/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Буравльова С.І.

суддів: Корсака В.А.

Шапрана В.В.

секретар

судового засідання Рибчич А.В.

за участю

представників:

від позивача - Плясун О.І.

від відповідача - не з`явились

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрспецбудмонтаж-2"

на рішення Господарського суду м. Києва від 20.06.2023 р. (повний текст складено 30.06.2023 р.)

у справі № 910/2857/23 (суддя - Карабань Я.А.)

за позовом Приватного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрспецбудмонтаж-2"

про стягнення 2282957,23 грн

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2023 року Приватне акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київводоканал" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрспецбудмонтаж-2" про стягнення 1503518,77 грн основного боргу, 493022,85 грн інфляційних втрат, 80363,54 грн 3% річних, 55700,19 грн пені та 150351,88 грн штрафу.

Вимоги позивача обґрунтовані тим, що відповідач не виконав свої зобов`язання в частині оплати послуг за договором № 11240/5-09 на надання послуг з водопостачання та приймання стічних вод через приєднані мережі від 02.04.2013 р., у зв`язку з чим у нього виникла заборгованість.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 20.06.2023 р. (повний текст складено 30.06.2023 р.) у справі № 910/2857/23 позов Приватного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрспецбудмонтаж-2" на користь Приватного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" 1503518,77 грн основної заборгованості, 72473,09 грн 3% річних, 427334,58 грн інфляційних втрат. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Укрспецбудмонтаж-2" подало апеляційну скаргу (безпосередньо до Північного апеляційного господарського суду), у якій просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, відповідач посилається на те, що тимчасовий договір, укладений між сторонами, припинив свою дію, а тому до спірних правовідносин не можуть застосовуватися його умови. Також відповідач вказує, що у нього відсутній обов`язок зі сплати заборгованості, оскільки позивачем не були надані акти обстеження та зняття показань з приладу (вузла) обліку за весь заявлений період.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 20.07.2023 р. апеляційну скаргу у справі № 910/2857/23 передано на розгляд колегії суддів у складі: Буравльов С.І. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), Шапран В.В., Корсак В.А.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.07.2023 р. відкладено розгляд питання про відкриття чи відмову у відкритті апеляційного провадження, повернення без розгляду апеляційної скарги або залишення апеляційної скарги без руху за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрспецбудмонтаж-2" на рішення Господарського суду м. Києва від 20.06.2023 р. до надходження до Північного апеляційного господарського суду матеріалів справи № 910/2857/23.

До суду 28.08.2023 р. надійшли матеріали справи № 910/2857/23.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.10.2023 р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрспецбудмонтаж-2" та призначено справу № 910/2857/23 до розгляду на 21.11.2023 р.

У судовому засіданні 21.11.2023 р. представник позивача надав усні пояснення по суті апеляційної скарги, представник відповідача у судове засідання не з`явився, хоча повідомлявся належним чином про час і місце розгляду скарги в порядку ч. 4 ст. 122 ГПК України через оголошення на офіційному вебсайті судової влади України.

За ч. 11 ст. 242 ГПК України, якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Копію ухвали від 18.10.2023 р. відповідачу доставлено до електронного кабінету, доказом чого є довідка про доставку електронного документа, що міститься в матеріалах справи.

Також згідно з даними Єдиного державного реєстру судових рішень ухвала про відкриття апеляційного провадження від 18.10.2023 р. у справі № 910/2857/23 оприлюднена у реєстрі 23.10.2023 р.

Доказів поважності відсутності вказаного представника суду не надано.

Також у матеріалах справи відсутні докази про те, що представник відповідача був позбавлений можливості через будь-які перешкоди бути присутнім у судовому засіданні.

При цьому відповідач не наполягав на обов`язковій участі його представника у судовому засіданні, відповідного клопотання від нього не було подано апеляційному суду.

Колегія суддів зазначає, що неявка у судове засідання представника відповідача не перешкоджає розгляду апеляційної скарги. Подальше відкладення призведе до безпідставного затягування розгляду скарги, а тому постанова приймається за наявними в справі матеріалами, яких достатньо для повного та об`єктивного розгляду.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

02.04.2013 р. між Приватним акціонерним товариством "Акціонерна компанія "Київводоканал" (далі - постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Укрспецбудмонтаж-2" (далі - абонент) було укладено тимчасовий договір на надання послуг з водопостачання та приймання стічних вод через приєднані мережі № 11240/5-09 (далі - договір).

Відповідно до п. 1.1 договору постачальник зобов`язується надавати абоненту послуги з постачання питної води та приймання від нього стічних вод у систему каналізації м. Києва за адресами об`єктів водоспоживання, зазначеними у дислокації об`єктів водоспоживання та водовідведення (яка є невід`ємною частиною цього договору) та на підставі пред`явлених споживачем умов (дозволу) на скид стічних вод у систему каналізації м. Києва (надалі - умови), а абонент зобов`язується здійснити своєчасну оплату наданих йому постачальником послуг на умовах цього договору та дотримуватися порядку користування питною водою з комунальних водопроводів і приймання стічних вод, що встановлені Правилами користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, затвердженими наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 27.06.2008 р. № 190 (в подальшому - правила користування), Правилами приймання стічних вод підприємств у комунальні та відомчі системи каналізації населених пунктів України, затвердженими наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 19.02.2002 р. № 37 (в подальшому - Правила приймання). Правилами приймання стічних вод абонентів у систему каналізації міста Києва, затвердженими розпорядженням Виконавчого органу Київської міської ради від 12.10.2011 р. за № 1879 (далі - Місцеві правила приймання), а також дотримуватися норм, визначених іншими нормативними актами, що регулюють правовідносини, які виникають за цим договором.

Згідно з п. 2.1 договору облік поставленої води та кількість прийнятих стоків здійснюється:

- за показами засобу обліку, зареєстрованого у постачальника, окрім випадків, передбачених Правилами користування. У випадку наявності у абонента декількох об`єктів водоспоживання, облік спожитої ним води здійснюється з урахуванням показів всіх засобів обліку, зареєстрованих за абонентом. Обсяг наданої води для поливу визначається за показами засобів обліку. В разі технічної неможливості встановлення засобу обліку, кількість поставленої для поливу води може визначатися за узгодженим з постачальником розрахунком на підставі наданих абонентом офіційних документів, якими визначена площа поливу (п.п. 2.1.1 договору);

- зняття показів засобу (-ів) обліку здійснюється, як правило, щомісячно представником постачальника у присутності представника абонента у строки згідно з графіком обслуговування постачальника. Для абонента із стабільним об`ємом споживання (до 30 м. куб. із незначним коливанням) зняття показів з засобів обліку може здійснюватися постачальником поквартально, при цьому останній направляє абоненту щомісячно розрахункові документи на оплату наданих послуг, виходячи із його середньодобового споживання води. Покази засобу обліку за відповідний період можуть бути прийняті до розрахунків постачальником від абонента в письмовому вигляді. В разі, якщо абонент не забезпечить присутності свого представника для зняття показів, дані, зняті постачальником, є підставою для виставлення розрахункових документів на оплату наданих послуг (п.п. 2.1.2 договору);

- якщо вести облік води за показами засобу обліку неможливо з причин, що не залежать від абонента та зафіксовані в установленому порядку (зняття засобу обліку постачальником, пошкодження скла, корозія циферблата, припинення нормальної роботи засобу обліку через несправності, що виникли в його механізмі, тощо), кількість використаної води за термін відсутності засобу обліку (але не більше 2-х місяців) визначається за середньодобовою витратою за попередні два розрахункові місяці. У разі тривалості роботи засобу обліку менше 2-х місяців кількість води визначається за середньодобовою витратою за період роботи засобу обліку не менше 15 діб. Після закінчення зазначеного терміну, якщо вести облік води неможливо з вини виробника подальше визначення обсягів водоспоживання здійснюється за нормами споживання (п.п. 2.1.3 договору).

Як передбачено п. 2.1.6 договору, облікові дані абонента щодо кількості та вартості спожитих ним послуг підлягають обов`язковому звірянню у постачальника. Абонент щоквартально, не пізніше 10-го числа наступного за звітним кварталом місяця та в інші строки (за письмовою вимогою постачальника) направляє до останнього письмовий звіт по обсягам наданих послуг (за встановленою постачальником формою) та проводить з останнім звіряння обсягів наданих послуг у відповідному обліковому періоді, а також звіряння по проведених розрахунках за надані послуги. Для проведення звіряння абонент направляє свого представника до постачальника із необхідними для цього обліковими та бухгалтерськими документами. Звіряння вважається проведеним з моменту отримання постачальником підписаного повноважними особами акту звіряння розрахунків. В разі невиконання абонентом цього пункту договору, облікові дані постачальника щодо кількості та вартості наданих послуг та проведених абонентом розрахунків вважаються безумовно погодженими абонентом.

У відповідності до п. п. 2.2.1, 2.2.2 договору постачальник щомісячно направляє до банківської установи абонента розрахункові документи (в електронному вигляді - дебетові повідомлення або у паперовому вигляді вимоги-доручення тощо) для оплати за поставлену воду та прийняті стічні води відповідно до встановлених тарифів. Тарифи на послуги з водопостачання та водовідведення встановлюються уповноваженими органами відповідно із чинним законодавством та не підлягають узгодженню сторонами. У разі зміни тарифів у період дії цього договору постачальник доводить абоненту нові тарифи у розрахункових документах без внесення додаткових змін до цього договору стосовно строків їх введення та розмірів. У розрахункових документах зазначаються вартість та кількість наданих послуг за відповідний період, а також розмір діючих тарифів. Оплата вартості послуг здійснюється абонентом щомісячно у безготівковій формі у п`ятиденний термін з дня направлення постачальником розрахункового документу до банківської установи абонента. За згодою постачальника оплата може здійснюватися іншими способами, що не суперечать чинному законодавству України. В разі утворення боргу оплата з надані послуги, що надходить від абонента, незалежно від зазначеного в платіжному документі призначення платежу, першочергово зараховується постачальником в погашення боргу.

За п. 2.2.3 договору, у разі неотримання від постачальника поточного щомісячного розрахункового документу, абонент здійснює оплату вартості наданих йому послуг не пізніше 5-го числа наступного місяця платіжним дорученням, виходячи з діючого тарифу та фактичної кількості наданих йому послуг.

Згідно з п. 2.2.4 договору, у разі незгоди щодо кількості або вартості отриманих послуг, зазначених у розрахунковому документі, абонент зобов`язаний у десятиденний термін з дня направлення постачальником розрахункового документу до банківської установи абонента, письмово повідомити про це постачальника та у цей же термін направити представника з обґрунтовуючими документами для проведення звіряння та підписання акту. В іншому випадку відмова абонента оплатити розрахунковий документ постачальника вважатиметься безпідставною.

Цей договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 02.06.2013 р. (п. 7.1 договору).

20.02.2021 р. між сторонами було укладено додаткову угоду, в якій сторони внесли зміни до договору, а саме в преамбулі та по тексту договору визначення сторони «постачальник» змінено на «виконавець», визначення сторони «абонент» змінено на «споживач», а також строк договору продовжено до 21.05.2022 р.

Згідно з дислокаціями об`єктів, що є невід`ємною частиною договору, сторонами визначено, що послуги надаються позивачем за об`єктом, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Клавдіївська, 40.

16.09.2022 р. відповідач направив на адресу позивача лист № 18 з проханням продовжити строк дії договору.

Однак відповідних додаткових угод між сторонами укладено не було.

На виконання умов укладеного договору у період з 01.12.2019 р. по 31.10.2022 р. позивач надав відповідачу послуги з водопостачання та приймання стічних вод через приєднані мережі на суму 3334298,05 грн, що підтверджується актами обстеження та зняття показань з приладу (вузла) обліку та фотофіксацією показань приладу (вузла) обліку.

У свою чергу, відповідачем сплачено 1830779,28 грн, (з урахуванням перерахунків), що підтверджується реєстром надходження грошових коштів, довідками АТ «Банк Кредит Дніпро», АТ «Альфа-Банк» та АТ «КІБ».

Спір у справі виник у зв`язку з тим, що відповідач, на думку позивача, неналежним чином виконав умови укладеного договору в частині оплати за надані послуги водопостачання, у зв`язку з чим у нього виникла заборгованість у розмірі 1503518,77 грн.

За змістом ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з ч. 1 ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона - виконавець, зобов`язується за завданням другої сторони - замовника, надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (ч. 1 ст. 903 ЦК України).

Статтею 905 ЦК України визначено, що строк договору про надання послуг встановлюється за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Як передбачено ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

За ст. 1 Закону України «Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення» централізоване питне водопостачання - це господарська діяльність із забезпечення споживачів питною водою за допомогою комплексу об`єктів, споруд, розподільних водопровідних мереж, пов`язаних єдиним технологічним процесом виробництва та транспортування питної води. Централізоване водовідведення - господарська діяльність із відведення та очищення стічних вод за допомогою системи централізованого водовідведення.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 Закону України «Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення» послуги з централізованого питного водопостачання надаються споживачам підприємством питного водопостачання з урахуванням вимог Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання» на підставі договору з: підприємствами, установами, організаціями, що безпосередньо користуються централізованим питним водопостачанням та/або централізованим водовідведенням; підприємствами, установами або організаціями, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких перебуває житловий фонд і до обов`язків яких належить надання споживачам послуг з питного водопостачання та/або централізованого водовідведення; об`єднаннями співвласників багатоквартирних будинків, житлово-будівельними кооперативами та іншими об`єднаннями власників житла, яким передано право управління багатоквартирними будинками та забезпечення надання послуг з водопостачання та/або централізованого водовідведення водовідведення на підставі укладених ними договорів; власниками будинків, що перебувають у приватній власності; індивідуальними і колективними споживачами житлово-комунальних послуг, визначеними Законом України «Про житлово-комунальні послуги».

Як передбачено ч. 2 ст. 22 Закону України «Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення», споживачі питної води зобов`язані, зокрема, своєчасно вносити плату за використану питну воду відповідно до встановлених тарифів на послуги централізованого водопостачання і водовідведення.

За змістом п. 36 Правил надання послуг з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення і типових договорів про надання послуг з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.07.2019 р. № 690 (далі - Правила № 690), рахунки на оплату послуг формуються виконавцем або визначеною власником (співвласниками) особою, що здійснює розподіл обсягів послуг, на основі показань вузлів комерційного обліку з урахуванням показань вузлів розподільного обліку відповідно до Закону України "Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання" та надаються споживачеві або його представникові не пізніше ніж за 10 календарних днів до граничного строку внесення плати за послуги, визначеного договором.

Вбачається, що укладений між сторонами договір діяв лише до 21.05.2022 р.

Листом № 18 від 16.09.2022 р. відповідач звертався до позивача з проханням продовжити строк дії договору, однак додаткової угоди про продовження строку дії договору сторони не уклали, а тому він є припиненим з 22.05.2022 р.

Разом з цим, згідно зі ст. 12 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" споживач має право одержувати своєчасно та належної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством і умовами укладених договорів.

У відповідності до ч. 1 ст. 9 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.

Отже, споживачі зобов`язані оплатити отримані ними житлово-комунальні послуги.

Відсутність письмового договору щодо надання житлово-комунальних послуг не може бути підставою для звільнення споживача від встановленого законом обов`язку оплати послуг у повному обсязі, якщо він фактично користується ними зі згоди постачальника послуг.

За таких обставин, зобов`язання відповідача оплатити послуги з водопостачання та водовідведення виникає на підставі закону з узгоджених дій постачальника і споживача послуг.

Пунктом 37 Правил надання послуг з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення і типових договорів про надання послуг з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 05.07.2019 р. № 690 (далі - Правила № 690), передбачено, що розрахунковим періодом для оплати обсягу спожитих послуг, є календарний місяць. Оплата послуг здійснюється не пізніше останнього дня місяця, що настає за розрахунковим періодом (граничний строк внесення плати за спожиті послуги), якщо інший порядок та строки не визначені договором.

Вбачається, що на виконання умов укладеного договору позивачем було надано відповідачу послуги з водопостачання та водовідведення у період з 01.12.2019 р. по 31.10.2022 р. на загальну суму 3334298,05 грн, що підтверджується актами обстеження та зняття показань з приладу обліку, розрахунками обсягів спожитих послуг з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення на об`єктах споживача.

При цьому, у матеріалах справи відсутні докази стосовно наявності заперечень щодо кількості та вартості послуг у відповідності до п. 2.2.4 укладеного договору, отже такі послуги прийняті відповідачем і підлягають оплаті.

Однак відповідачем було сплачено вартість послуг лише в розмірі 1830779,28 грн, що підтверджується реєстром надходження грошових коштів позивачу за період з 01.12.2019 р. по 31.10.2022 р. та копіями банківських виписок.

Враховуючи те, що в матеріалах справи наявні належні докази на підтвердження надання позивачем послуг з водопостачання за укладеним договором, а відповідачем не надано доказів повної оплати за надані послуги, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що вимога позивача про стягнення 1503518,77 грн основного боргу (3334298,05 - 1830779,28), є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

За прострочення виконання грошового зобов`язання позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача 55700,19 грн пені за період з 25.11.2021 р. по 31.10.2022 р. та 150351,88 грн штрафу за період з жовтня 2020 року по жовтень 2022 року.

Відповідно до п. 4.2 договору, у разі порушення строків виконання зобов`язання по оплаті за надані послуги, абонент сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу. Нарахування пені припиняється через один рік від дня, коли зобов`язання мало бути виконано. Оплата абонентом пені не звільняє останнього від оплати несплаченого рахунку в повному розмірі.

Згідно з п. 4.6 договору за безпідставну відмову оплатити направлений рахунок або вимогу щодо оплати, абонент сплачує постачальнику штраф у розмірі 10% від суми, яку відмовився сплатити. Сплата штрафу не звільняє абонента від обов`язку оплатити рахунок постачальника.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно з ч. 1 ст. 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Як передбачено ч. 1 ст. 230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

За ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

У відповідності до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Згідно з ч. 1 ст. 26 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", у разі несвоєчасного здійснення платежів за житлово-комунальні послуги споживач зобов`язаний сплатити пеню в розмірі, встановленому в договорі, але не вище 0,01 відсотка суми боргу за кожен день прострочення. Загальний розмір сплаченої пені не може перевищувати 100 відсотків загальної суми боргу. Нарахування пені починається з першого робочого дня, наступного за останнім днем граничного строку внесення плати за житлово-комунальні послуги.

Проте дія зазначеної норми була зупинена до 1 липня 2020 року на підставі Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо підтримки платників податків на період здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)", який набрав чинності 18 березня 2020 року.

Крім цьго, відповідно до п.п. 4 п. 3 розділу ІІ Прикінцеві положення Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)", що набрав чинності 17.03.2020 р., на період дії карантину або обмежувальних заходів, пов`язаних із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), та протягом 30 днів з дня його відміни забороняється, зокрема, нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені) за несвоєчасне здійснення платежів за житлово-комунальні послуги.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 р. "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19" № 211 з 12 березня 2020 року на всій території України було введено карантин.

Постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 р. «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» відмінено з 30 червня 2023 року на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Вбачається, що позивач нарахував пеню за період з 25.11.2021 р. по 31.10.2022 р. та штраф за несплату послуг за період з жовтня 2020 року по жовтень 2022 року, тобто у період дії карантину.

Крім цього, відповідно до ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

Згідно з ч. 2 ст. 653 ЦК України у разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються.

Отже, договірні санкції можуть застосовуватися з моменту виникнення заборгованості до припинення договору.

Як було встановлено вище, укладений між сторонами договір припинений з 22.05.2022 р., отже нарахування позивачем пені та штрафу після 22.05.2022 р., тобто після припинення його дії, є безпідставним.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про те, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 55700,19 грн пені за період з 25.11.2021 р. по 31.10.2022 р. та 150351,88 грн штрафу за несплату послуг за період з жовтня 2020 року по жовтень 2022 року, є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

Також за прострочення виконання грошового зобов`язання позивач нарахував та просить стягнути з відповідача 3% річних у сумі 80363,54 грн за період з 18.12.2019 р. по 31.10.2022 р. та інфляційні втрати в розмірі 493022,85 грн за період з грудня 2019 року по жовтень 2022 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Інфляційні нарахування на суму боргу не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу, не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).

При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.

Невиконання грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" у наступному місяці.

Якщо прострочення відповідачем виконання зобов`язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої ч. 2 ст. 625 ЦК України, у вигляді стягнення інфляційних втрат за такий місяць.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 24.04.2019 р. у справі № 910/5625/18, від 13.02.2019 р. у справі № 924/312/18, від 05.07.2019 р. у справі № 905/600/18.

З розрахунку позивача 3% річних вбачається, що за період заборгованості з червня по жовтень 2022 року ним було враховано строк оплати згідно з п. 2.2.2 договору, тобто у п`ятиденний термін з дня направлення постачальником розрахункового документу до банківської установи абонента.

Однак, як вище було встановлено, укладений договір є припиненим з 22.05.2022 р., тому за період споживання з червня по жовтень 2022 року оплата послуг повинна здійснюватися згідно із п. 37 Правил надання послуг з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення і типових договорів про надання послуг з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 05.07.2019 № 690, відповідно до якого оплата послуг здійснюється не пізніше останнього дня місяця, що настає за розрахунковим періодом (граничний строк внесення плати за спожиті послуги), якщо інший порядок та строки не визначені договором.

Крім цього, здійснюючи нарахування інфляційних втрат, позивачем було безпідставно включено у період прострочення квітень 2019 року.

Оскільки заборгованість у відповідача виникла з 18.04.2019 року, тобто за неповний місяць, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої ч. 2 ст. 625 ЦК України, у вигляді стягнення інфляційних втрат за такий місяць.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з перерахунком, здійсненим місцевим судом, відповідно до якого вимоги позивача про стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат підлягають частковому задоволенню та стягненню з відповідача на користь позивача 72473,09 грн 3% річних та 427334,58 грн інфляційних втрат.

Стосовно заяви відповідача про застосування строку позовної давності, колегія суддів зазначає наступне.

Правила про позовну давність мають застосовуватися лише тоді, коли буде доведено існування самого суб`єктивного права. У випадку відсутності такого права або коли воно ніким не порушено, в позові має бути відмовлено не з причин пропуску строку позовної давності, а у зв`язку з необґрунтованістю самої вимоги.

За змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Враховуючи те, що в стягненні пені та штрафу судом було відмовлено з підстав їх необґрунтованості, тому судом не застосовується спеціальна позовна давність тривалістю один рік, передбачена п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно з ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила

Як передбачено ч. 5 ст. 261 ЦК України, за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Оскільки відповідач зобов`язаний був оплатити спожиті послуги, зокрема, за грудень 2019 року в строк до 17.12.2019 р. перебіг позовної давності розпочався 18.12.2019 р. та мав би закінчитися 18.12.2022 р.

У відповідності до ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Позовна давність переривається у разі пред`явлення позову особою до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Аналіз зазначеної норми статті 264 ЦК України дає підстави для висновку, що йдеться про дві підстави для переривання перебігу позовної давності: а) вчинення особою дії, що свідчать про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку; б) пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.

Правила переривання перебігу позовної давності застосовуються судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо у них є докази на підтвердження факту такого переривання. При цьому господарському суду слід мати на увазі таке.

У дослідженні обставин, пов`язаних із вчиненням зобов`язаною особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку (частина 1 статті 264 Цивільного кодексу України), господарському суду необхідно врахувати, що до дій, які свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати: визнання пред`явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає наявність боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. При цьому якщо виконання зобов`язання передбачалося частинами або у виді періодичних платежів і боржник вчинив дії, що свідчать про визнання лише певної частини (чи періодичного платежу), такі дії не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 12.02.2020 р. у справі № 917/1421/18.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачем сплачувалася заборгованість за надані послуги водопостачання щомісячно, останній платіж було здійснено 21.02.2022 р.

Отже, часткова сплата відповідачем боргу є обставиною, що свідчить про визнання ним свого боргу, внаслідок чого відбулось переривання позовної давності та її перебіг розпочався знову з 22.02.2022 р.

Відповідно до п. 12 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 12930 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 р. № 211 Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, прийнятої відповідно до ст. 29 Закону України Про захист населення від інфекційних хвороб, на усій території України встановлений карантин з 12 березня 2020 року, який у свою чергу постановами Кабінету Міністрів України неодноразово продовжено.

Строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 Цивільного кодексу України, продовжуються на строк дії карантину, відповідно до Закону України від 30.03.2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)».

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 01.09.2022 р. у справі № 910/14346/21, від 23.02.2022 р. у справі № 357/10067/20, від 31.05.2022 р. у справі № 926/1812/21.

Отже загальний строк позовної давності для захисту порушеного права позивача, про застосування наслідків спливу якого заявлено відповідачем, не пропущено, оскільки на час подання позову такий строк продовжений згідно положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій в зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», а також переривався у зв`язку з частковою оплатою відповідачем боргу.

Інші доводи апеляційної скарги наведеного не спростовують та відхиляються колегією суддів як необґрунтовані.

Колегія суддів також зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розцінюватись як вимога детально відповідати на кожний аргумент апеляційної скарги (рішення ЄСПЛ у справі Трофимчук проти України, № 4241/03, від 28.10.2010 р.).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно зі ст. ст. 76, 77, 78 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Статтею 276 ГПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на вказані обставини, здійснивши перевірку та оцінку всіх належних доказів, наявних у матеріалах справи, апеляційний суд вважає, що рішення Господарського суду м. Києва від 20.06.2023 р. у справі № 910/2857/23 прийнято з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрспецбудмонтаж-2" не підлягає задоволенню.

У зв`язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за її подання покладаються на скаржника.

Керуючись ст. ст. 267 - 285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрспецбудмонтаж-2" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду м. Києва від 20.06.2023 р. у справі № 910/2857/23 залишити без змін.

3. Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю "Укрспецбудмонтаж-2".

4. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення її повного тексту.

Повний текст постанови складено 20.12.2023 р.

Головуючий суддя С.І. Буравльов

Судді В.А. Корсак

В.В. Шапран