Рішення

від 30.06.2023 по справі 913/34/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

просп. Науки, 5, м. Харків, 61022, телефон/факс (057)702 10 79, inbox@lg.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 червня 2023 року м.Харків Справа № 913/34/23

Провадження №34/913/34/23

Суддя господарського суду Луганської області Іванов А.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) представників сторін справу

за позовом Приватного акціонерного товариства «Харківенергозбут», м. Харків,

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Міраж», м. Лисичанськ Луганської області,

про стягнення 89 598 грн. 92 коп.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Суть спору: Приватне акціонерне товариство «Харківенергозбут» звернулося до Господарського суду Луганської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Міраж», в якій просить стягнути з відповідача заборгованість по 3% річних у сумі 13 587 грн. 03 коп. та по інфляційних втратах в розмірі 76 011 грн. 89 коп.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що між сторонами було укладено Договір про постачання електричної енергії споживачу №069780 від 01.01.2019 шляхом підписання відповідачем заяви-приєднання до Договору від 29.12.2018.

Позивач вказує, що виконав свої зобов`язання за Договором у повному обсязі, натомість у відповідача утворилась заборгованість зі сплати за спожиту електричну енергію, в зв`язку з чим позивач вимушений був звернутися до суду. Ухвалою Господарського суду Харківської області від 25.11.2019 у справі №922/3116/19 затверджено мирову угоду між ПрАТ «Харківенергозбут» та ТОВ «Міраж» щодо погашення заборгованості.

Як зауважує позивач, відповідач обов`язок щодо сплати за спожиту електричну енергію не виконав, в наслідок чого у нього утворилась заборгованість по 3% річних у сумі 13 587 грн. 03 коп. та по інфляційних втратах в розмірі 76 011 грн. 89 коп. за період з червня 2021 року по серпень 2022 року.

Відтак, не сплата відповідачем заборгованості по 3% річних та по інфляційних втратах стала підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.02.2023 справу №913/34/23 передано на розгляд судді Іванову А.В.

Ухвалою господарського суду Луганської області від 27.02.2023 позовну заяву залишено без руху. Надано позивачу 10 днів з дня вручення даної ухвали для усунення недоліків позовної заяви та подання до суду відповідної заяви.

08.03.2023 до суду від позивача надійшла заява про усунення недоліків, разом з якою надав належним чином засвідчені копії: витягу з наказів №54к від 01.02.2023 та №93 від 11.09.2020, ухвали Господарського суду Харківської області від 25.11.2019 у справі №922/3116/19, а також скріншотів з офіційного сайту Укрпошти.

Ухвалою господарського суду Луганської області від 13.03.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Вирішено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання, без виклику сторін. Повідомлено учасників справи, що судом враховується введення в Україні правового режиму воєнного стану, що може суттєво вплинути на своєчасність подання ними заяв по суті справи, додаткових пояснень, клопотань та інших процесуальних документів.

Судом враховано, що місцезнаходженням відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Міраж», згідно інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань є: 93100, Луганська область, м. Лисичанськ(з), вул. Шкільна, буд. 4.

До моменту відкриття провадження у справі Лисичанську міську територіальну громаду було включено до Переліку територіальних громад, що розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні), затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій №75 від 25.04.2022, а в подальшому до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій №309 від 22.12.2022.

Тому суд був фактично позбавлений можливості надіслати відповідачу копію ухвали про відкриття провадження.

Натомість, відповідно до ч. 1 ст. 11 Закону України «Про здійснення правосуддя та кримінального провадження у зв`язку з проведенням антитерористичної операції» якщо остання відома адреса місця проживання (перебування), місцезнаходження чи місця роботи учасників справи знаходиться в районі проведення антитерористичної операції, суд викликає або повідомляє учасників справи, які не мають офіційної електронної адреси, про дату, час і місце першого судового засідання у справі через оголошення на офіційному вебсайті судової влади України (з посиланням на вебадресу відповідної ухвали суду в Єдиному державному реєстрі судових рішень), яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за двадцять днів до дати відповідного судового засідання.

Суд викликає або повідомляє таких учасників справи про дату, час і місце інших судових засідань чи про вчинення відповідної процесуальної дії через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України (з посиланням на веб-адресу відповідної ухвали суду в Єдиному державному реєстрі судових рішень), яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів до дати відповідного судового засідання або вчинення відповідної процесуальної дії. З опублікуванням такого оголошення відповідач вважається повідомленим про дату, час і місце розгляду справи.

З огляду на викладене, 21.03.2023 на офіційному веб-сайті судової влади України (веб-сайті Господарського суду Луганської області) було розміщено повідомлення для відповідача про відкриття провадження у справі №913/34/23 з посиланням на веб-адресу відповідної ухвали суду в Єдиному державному реєстрі судових рішень.

При цьому, суд не мав можливості направити електронний варіант ухвали від 13.03.2023 про відкриття провадження у справі №913/34/23 на електронну пошту відповідача у зв`язку з відсутністю такої інформації в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Відтак, суд вважає відповідача належним чином повідомленим про відкриття провадження у справі №913/34/23 та її розгляд в умовах воєнного стану.

Поряд з цим, суд, враховуючи введення воєнного стану надав відповідачу значний строк для реагування на відкриття провадження у справі, зокрема шляхом надання відзиву на позовну заяву, про що зазначав у повідомленні, розміщеному на веб-сайті суду.

Проте, відзиву на позовну заяву, письмових пояснень чи будь-яких інших заяв по суті від відповідача в даній справі не надходило.

Оскільки відповідачем не надано суду відзиву із викладенням власної правової позиції, розгляд справи здійснюється на підставі ст. 165 ГПК України за наявними в справі матеріалами.

Частиною 8 ст. 252 ГПК України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Відповідно до ч. 4 ст. 240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

01.01.2019 між Приватним акціонерним товариством «Харківенергозбут» (Постачальник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Міраж» (Споживач, відповідач), шляхом підписання відповідачем заяви-приєднання до Договору від 29.12.2018 та звернення з нею до позивача, було укладено Договір про постачання електричної енергії споживачу №069780 від 01.01.2019, відповідно до умов п. 1.1. якого цей Договір є публічним договором приєднання, який встановлює порядок та умови постачання електричної енергії як товарної продукції споживачу постачальником електричної енергії.

За цим Договором Постачальник продає електричну енергію Споживачу для забезпечення потреб електроустановок Споживача, а Споживач оплачує Постачальнику вартість використаної (купованої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього Договору (п. 2.1. Договору).

Згідно умов п. 5.1. Договору Споживач розраховується з Постачальником за електричну енергію за цінами, що визначаються відповідно до механізму визначення ціни електричної енергії, згідно з обраною Споживачем комерційною пропозицією, яка є додатком 2 до цього Договору.

Сторони визначили в п. 13.1., що цей Договір укладається на строк, зазначений в комерційній пропозиції, яку обрав Споживач та набирає чинності з моменту погодження (акцептування) Споживачем заяви-приєднання, яка є додатком 2 до цього Договору, та сплаченого рахунку (квитанції) Постачальника.

Даний Договір підписаний сторонами (відповідачем шляхом підписання заяви-приєднання) та скріплений печаткою позивача без жодних застережень та зауважень.

Позивач зазначає, що виконав свої зобов`язання за Договором у повному обсязі, натомість у відповідача утворилась заборгованість зі сплати за спожиту електричну енергію за квітень 2019 року у сумі 421 560 грн. 58 коп., за травень 2019 року у сумі 14 844 грн. 37 коп., за червень 2019 року у сумі 14 467 грн. 45 коп. та за липень 2019 року у сумі 20 071 грн. 84 коп.

В зв`язку із наявністю у відповідача заборгованості за спожиту електричну енергію позивач вимушений був звернутися до суду.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 25.11.2019 у справі №922/3116/19 затверджено мирову угоду між ПрАТ «Харківенергозбут» та ТОВ «Міраж» щодо погашення заборгованості.

Як зауважує позивач, відповідач обов`язок щодо сплати заборгованості за спожиту електричну енергію за період з квітня по липень 2019 року не виконав, в наслідок чого позивачем на суму боргу були нараховані 3% річних у сумі 13 587 грн. 03 коп. та інфляційні втрати в розмірі 76 011 грн. 89 коп. за період з червня 2021 року по серпень 2022 року.

Оскільки відповідачем не було сплачено вказаних нарахувань на заборгованість за спожиту електричну енергію за період з квітня по липень 2019 року, позивач звернувся з даним позовом до суду про стягнення з відповідача 3% річних у сумі 13 587 грн. 03 коп. та інфляційні втрати в розмірі 76 011 грн. 89 коп. за період з червня 2021 року по серпень 2022 року.

Дослідивши обставини справи, надані матеріали, оцінивши докази у їх сукупності, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Приписами ст. 509 ЦК України встановлено, що зобов`язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За змістом ст. 11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав і обов`язків (зобов`язань) є, зокрема, договір.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (ч. 1 ст. 638 ЦК України).

За умовами ст. 627 ЦК України відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За своєю правовою природою договір, який укладено сторонами, є договором постачання електричної енергії.

Відповідно до ст. 714 ЦК України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.

До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.

Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору постачання енергетичними та іншими ресурсами.

Згідно із ч. 1 ст. 12 Закону України ст. 26 Закону України «Про електроенергетику» споживач, якому електрична енергія постачається енергопостачальником, що здійснює господарську діяльність з постачання електричної енергії на закріпленій території, зобов`язаний оплачувати її вартість виключно коштами шляхом їх перерахування на поточний рахунок із спеціальним режимом використання енергопостачальника. У разі проведення споживачем розрахунків в інших формах та/або сплати коштів на інші рахунки такі кошти не враховуються як оплата спожитої електричної енергії.

Пунктом 3 ч. 1 ст. 57 Закону України «Про ринок електричної енергії» передбачено, що електропостачальник має право на своєчасне та в повному обсязі отримання коштів за продану електричну енергію та послуги з постачання електричної енергії відповідно до укладених договорів.

За умовами п. 1 ч. 3 ст. 58 Закону України «Про ринок електричної енергії» споживач зобов`язаний сплачувати за електричну енергію та надані йому послуги відповідно до укладених договорів.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається (ст. 525 ЦК України).

У відповідності до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Положеннями ч. 1 ст. 193 ГК України передбачено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 7 ст. 193 ГК України унормовано, що не допускається одностороння відмова від виконання зобов`язання, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Матеріали справи містять ухвалу Господарського суду Харківської області від 25.11.2019 у справі №922/3116/19, якою затверджено мирову угоду між ПрАТ «Харківенергозбут» та ТОВ «Міраж» щодо погашення заборгованості.

Відповідно до п. 1 вказаної Мирової угоди сума заборгованості відповідача станом на 01.08.2019 по Договору про постачання електричної енергії споживачу №069780 від 01.01.2019 перед позивачем складає 507 831 грн. 05 коп., з яких: 470 994 грн. 24 коп. заборгованість за електричну енергію, 33 921 грн. 93 коп. заборгованість по пені, 2 924 грн. 88 коп. заборгованість по 3% річних.

Згідно з п. 3 Мирової угоди відповідач зобов`язався погасити заборгованість за електричну енергію перед позивачем у сумі 470 994 грн. 24 коп. протягом 12 місяців рівними платежами по 39 245 грн. 35 коп. з грудня 2019 року по липень 2020 року.

В силу приписів ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Аналіз вказаної норми дає підстави вважати, що преюдиція - це обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиційно встановлені факти не підлягають доказуванню.

Звільнення від доказування з підстав установлення преюдиційних обставин в іншому судовому рішенні, варто розуміти так, що учасники судового процесу не зобов`язані повторно доказувати ті обставини, які були встановлені чинним судовим рішенням в іншій адміністративній, цивільній або господарській справі, якщо в цій справі брали участь особи, щодо яких відповідні обставини встановлені.

Тобто преюдиційні факти є обов`язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв`язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.

Аналогічні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 18.12.2019 року у справі №761/29966/16-ц.

Відтак, ухвалою Господарського суду Харківської області від 25.11.2019 у справі №922/3116/19 встановлено факт того, що у відповідача наявна перед позивачем заборгованість за електричну енергію в розмірі 470 994 грн. 24 коп., яку він визнав та зобов`язався погасити її до кінця липня 2020 року.

Суд зауважує, що вказані факти є преюдиційно встановленими, отже не підлягають доказуванню, в зв`язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, а тому вони є обов`язковими при вирішенні даної справи.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За правилами ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною 1 ст. 530 ЦК України врегульовано, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відтак, у відповідача перед позивачем наявна заборгованість за електричну енергію в сумі 470 994 грн. 24 коп., яку він відповідно до п. 3 Мирової угоди мав остаточно погасити до липня 2020 року.

Натомість, з матеріалів справи вбачається, що відповідач не сплатив позивачу заборгованість за електричну енергію в сумі 470 994 грн. 24 коп. у встановлений строк.

Приймаючи до уваги те, що відповідач не вчинив необхідних дій та не сплатив заборгованість у визначений строк, суд дійшов висновку, що останній є таким, що прострочив виконання грошового зобов`язання.

За змістом ст.ст. 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Верховний Суд неодноразово наголошував, що за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму боргу входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах №703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц, постанови Верховного Суду від 04.10.2019 у справі №915/880/18, від 26.09.19 у справі №912/48/19, від 18.09.2019 у справі №908/1379/17 тощо).

Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції та 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу (постанова Верховного Суду від 05.07.2019 у справі №905/600/18).

Визначені ч. 2 ст. 625 ЦК право стягнення інфляційних втрат і 3% річних є мінімальними гарантіями, які надають кредитору можливість захистити згадані вище інтереси; позбавлення кредитора можливості реалізувати це право порушуватиме баланс інтересів і сприятиме виникненню ситуацій, за яких боржник повертатиме кредитору грошові кошти, які, через інфляційні процеси, матимуть іншу цінність, порівняно з моментом, коли такі кошти були отримані (у тому числі у вигляді прострочення оплати відповідних товарів та послуг).

В зв`язку з наведеним позивачем, було заявлено вимогу про стягнення з відповідача 3% річних у сумі 13 587 грн. 03 коп.

У відповідності до розрахунку позивача 3% річних нараховано на кожну суму заборгованості за окремий період, а саме на суму заборгованості за квітень 2019 року у розмірі 421 560 грн. 58 коп. за період з 01.06.2021 по 10.05.2022, за травень 2019 року у сумі 14 844 грн. 37 коп. за період з 01.06.2021 по 12.06.2022, за червень 2019 року у сумі 14 467 грн. 45 коп. за період з 01.06.2021 по 11.07.2022 та за липень 2019 року у сумі 20 071 грн. 84 коп. за період з 01.06.2021 по 13.08.2022 і складає загалом за підрахунком позивача 13 587 грн. 03 коп.

Натомість, перевіривши вказаний розрахунок 3% річних, суд здійснив власний розрахунок 3% річних від простроченої суми невиконаного зобов`язання за періоди:

з 01.06.2021 по 10.05.2022 на суму 421 560 грн. 58 коп., що становить 11 919 грн. 19 коп.;

з 01.06.2021 по 12.06.2022 на суму 14 844 грн. 37 коп. 459 грн. 97 коп.;

з 01.06.2021 по 11.07.2022 на суму 14 467 грн. 45 коп. 482 грн. 78 коп.;

та з 01.06.2021 по 13.08.2022 на суму 20 071 грн. 84 коп. 724 грн. 24 коп., а всього 13 586 грн. 18 коп.

Відтак, вимога позивача про стягнення з відповідача 3% річних підлягає частковому задоволенню у сумі 13 586 грн. 18 коп.

Крім того, позивачем, у відповідності до ч. 2 ст. 625 ЦК України, було заявлено вимогу про стягнення інфляційних втрат в розмірі 76 011 грн. 89 коп.

Інфляційні втрати (індекс споживчих цін) - це показник, який характеризує зміни загального рівня цін на товари і послуги, які купує населення для невиробничого споживання (постанова Верховного Суду від 26.06.2018 у справі №341/915/16-ц).

Інфляція - це знецінення грошей, зниження їхньої купівельної спроможності, дисбаланс попиту і пропозиції.

Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» визначено правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг. Індекс споживчих цін (індекс інфляції) - показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індекс споживчих цін обчислюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.

При цьому іншого порядку компенсації грошей (грошових коштів) у зв`язку з їх знеціненням, окрім встановленого індексу інфляції (індексу споживчих цін), чинним законодавством України не передбачено.

Крім того, інфляція - це знецінювання грошей і безготівкових коштів, що супроводжується ростом цін на товари і послуги (п. 2 Методологічних положень щодо організації статистичних спостережень за змінами цін (тарифів) на спожиті товари (послуги) і розрахунку індексу споживчих цін, що затверджені наказом Державного комітету статистики України від 14 листопада 2006 року № 519).

Показником, який характеризує рівень інфляції, є індекс споживчих цін. Індекс споживчих цін характеризує зміни у часі загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання. Він є показником зміни вартості фіксованого набору споживчих товарів та послуг у поточному періоді у порівнянні з базовим.

Зазначене відповідає правовому висновку, наведеному у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц.

Відповідно до роз`яснень, що містяться у п. 3.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань» інфляційні нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою статистики, за період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

За розрахунком позивача, сума інфляційних втрат нараховувалась з червня 2021 року по квітень 2022 року на суму 421 560 грн. 58 коп., з червня 2021 року по травень 2022 року на суму 14 844 грн. 37 коп., з червня 2021 року по червень 2022 року на суму 14 467 грн. 45 коп. та з червня 2021 року по липень 2022 року на суму 20 071 грн. 84 коп. і загалом складає 76 011 грн. 89 коп.

Разом з тим, судом здійснено власний розрахунок інфляційних втрат за періоди:

з червня 2021 року по квітень 2022 року на суму 421 560 грн. 58 коп., що склали 62 947 грн. 07 коп.;

з червня 2021 року по травень 2022 року на суму 14 844 грн. 37 коп. 2 677 грн. 19 коп.;

з червня 2021 року по червень 2022 року на суму 14 467 грн. 45 коп. 3 138 грн. 59 коп.;

з червня 2021 року по липень 2022 року на суму 20 071 грн. 84 коп. 4 525 грн. 40 коп., а всього 73 288 грн. 25 коп.

Тому вимога позивача про стягнення інфляційних втрат з відповідача підлягає частковому задоволенню у розмірі 73 288 грн. 25 коп.

За таких обставин, позовні вимоги є обґрунтованими, підтвердженими належними та допустимими доказами, однак такими, що підлягають задоволенню частково.

В зв`язку з чим з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 3% річних у сумі 13 586 грн. 18 коп. та інфляційні втрати у розмірі 73 288 грн. 25 коп.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з наступного.

З позовної заяви вбачається, що судовими витратами в даній справі є сума сплаченого судового збору у розмірі 2 684 грн. 00 коп.

Відповідно до ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню, судовий збір слід покласти на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, в зв`язку з чим з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 2 602 грн. 38 коп.

Щодо розгляду даної справи у розумний строк, суд зауважує таке.

Відповідно до п. 1 ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

ЄСПЛ неодноразово у своїх рішеннях указував на необхідність дотримання судами держав - учасниць Конвенції принципу розгляду справи судами впродовж розумного строку. Практика ЄСПЛ із цього питання є різноманітною й залежною від багатьох критеріїв, серед яких складність справи, поведінка заявника, судових та інших державних органів, важливість предмета розгляду та ступінь ризику терміну розгляду для заявника тощо (пункт 124 рішення у справі Kudla v. Poland заява № 30210/96, пункт 30 рішення у справі Vernillo v. France заява №11889/85, пункт 45 рішення у справі Frydlender v. France заява №30979/96, пункт 43 рішення у справі Wierciszewska v. Poland заява №41431/98, пункт 23 рішення в справі Capuano v. Italy заява №9381/81 та ін.).

Зокрема, у п. 45 рішення у справі Frydlender v. France (заява № 30979/96) ЄСПЛ зробив висновок, згідно з яким Договірні держави повинні організувати свої правові системи таким чином, щоб їх суди могли гарантувати кожному право на остаточне рішення протягом розумного строку при визначенні його цивільних прав та обов`язків.

Провадження в даній справі було відкрито ухвалою Господарського суду Луганської області від 13.03.2023 та вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання, без виклику сторін.

Статтею 248 ГПК України передбачено, що суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Натомість Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 із 05 год. 30 хв. 24.02.2022 в Україні було введено воєнний стан строком на 30 діб.

В подальшому Указами Президента України №133/2022 від 14.03.2022, №259/2022 від 18.04.2022, №341/2022 від 18.05.2022, №573 від 12.08.2022, №№757 від 07.11.2022, №58 від 06.02.2023 та №254/2023 від 01.05.2023, воєнний стан продовжувався та діє на даний час.

Відповідно до рекомендацій Ради суддів України від 02.03.2022 щодо роботи судів в умовах воєнного стану при визначенні умов роботи суду у воєнний час, рекомендовано керуватися реальною поточною обстановкою, що склалася в регіоні.

Харківську міську територіальну громаду із центром у м. Харків, де розташовано Господарський суд Луганської області, було включено до Переліку територіальних громад, що розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні), затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій №75 від 25.04.2022, а в подальшому до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій №309 від 22.12.2022.

Отже, розгляд даної справи у строки, визначені ст. 248 ГПК України, було унеможливлено через обставини, які не залежали від волі суду.

Разом з тим, судом було вжито всі залежні від нього заходи для розгляду даної справи в розумний строк.

При цьому, суд намагався встановити зв`язок з відповідачем та надати йому максимально можливий строк для реагування на звернення позивача до нього із позовом шляхом подачі заяв по суті справи, письмових пояснень чи будь-яких клопотань.

Як вказав Верховний Суд в постанові від 01.02.2022 у справі №160/12705/19 у процесуальному законодавстві поняття розумний строк та своєчасний розгляд застосовуються у тотожному значенні, зокрема, у розумінні найкоротшого із строків, протягом якого можливо розглянути справу, повно та всебічно дослідити подані сторонами докази, прийняти законне та обґрунтоване рішення. Поняття розумний строк вживається не лише у відношенні до дій, що здійснюються судом (розгляд справи, врегулювання спору за участю судді), але й також для учасників справи (судові дебати, виконання рішення суб`єктом владних повноважень).

Зміст поняття розумні строки охоплює собою такі аспекти: 1) розумний строк - це найкоротший з можливих строків розгляду й вирішення справи, однак, такий строк не можна ототожнювати із швидким розглядом справи: тривалість розумних строків повинна бути найкоротшою, але достатньою для того, щоб справа була всебічно досліджена судом з наданням оцінки аргументам та доводам учасників справи, які ґрунтуються на поданих ними доказах; 2) на тривалість розумного строку мають вплив різні фактори, як об`єктивного (поведінка учасників справи, складність справи, необхідність залучення та дослідження додаткових доказів, завантаженість суду тощо), так і суб`єктивного характеру (поведінка судді та працівників апарату суду).

Отже, складовими елементами розумного строку є періоди (проміжки часу), протягом яких: 1) суд розглядає справу та приймає по ній рішення; 2) здійснює перегляд судового рішення в апеляційному або касаційному порядку, приймає остаточне рішення у справі; 3) остаточне судове рішення набуває законної сили та може бути звернено до виконання; 4) судове рішення виконується.

При цьому, Верховний Суд зазначив, що вимогу стосовно розумності строку розгляду справи не можна ототожнити з вимогою швидкості розгляду справи, адже поспішний розгляд справи призведе до його поверховості, що не відповідатиме меті запровадження поняття розумний строк.

Відтак, суд вважає, що розгляд даної справи здійснено у розумні строки з урахуванням факторів об`єктивного характеру, а саме запровадження воєнного стану в Україні та перебування суду безпосередньо в районі проведення воєнних (бойових) дій та в подальшому на території, на якій ведуться (велися) бойові дії.

Суд звертає увагу відповідача, що згідно із ч. 2 ст. 11 Закону України «Про здійснення правосуддя та кримінального провадження у зв`язку з проведенням антитерористичної операції» учасники справи, остання відома адреса місця проживання (перебування) чи місцезнаходження яких знаходиться в районі проведення антитерористичної операції і які не мають офіційної електронної адреси, повідомляються про ухвалення відповідного судового рішення шляхом розміщення інформації на офіційному веб-порталі судової влади з посиланням на веб-адресу такого судового рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень. З моменту розміщення такої інформації вважається, що особа отримала судове рішення.

До моменту відкриття провадження у справі Лисичанську міську територіальну громаду включено до Переліку територіальних громад, що розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні), затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій №75 від 25.04.2022, а в подальшому до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій №309 від 22.12.2022, тому суд вважає за необхідне розмістити повідомлення для відповідача про ухвалення рішення у даній справі на офіційному веб-порталі судової влади з посиланням на веб-адресу такого рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Керуючись ст.ст. 46, 73-74, 76-80, 129, 233, 236-238, 240-242, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позов Приватного акціонерного товариства «Харківенергозбут» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Міраж» задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Міраж» (93100, Луганська область, м. Лисичанськ(з), вул. Шкільна, буд. 4, ідентифікаційний код 19467031) на користь Приватного акціонерного товариства «Харківенергозбут» (61037, м. Харків, вул. Плеханівська, буд. 126, ідентифікаційний код 42206328) 3% річних у сумі 13 586 грн. 18 коп., інфляційні втрати у розмірі 73 288 грн. 25 коп. та судові витрати у вигляді судового збору у сумі 2 602 грн. 38 коп.

3. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано, та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції у строки, передбачені ст. 256 ГПК України та у порядку, визначеному ст. 257 ГПК України.

Рішення складено та підписано без його проголошення 30.06.2023.

Суддя А.В. Іванов