Рішення

від 27.06.2023 по справі 369/7362/21

КИЄВО-СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 369/7362/21

Провадження № 2/369/617/23

РІШЕННЯ

Іменем України

27.06.2023 року м. Київ

Києво-Святошинський районний суд Київської області у складі:

головуючого судді Фінагеєвої І. О.,

при секретарі СвітлакЮ.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу № 369/7362/21 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про скасування рішення про державну реєстрацію прав та припинення права власності,

ВСТАНОВИВ:

У травні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про скасування рішення про державну реєстрацію прав та припинення права власності.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 є власником частини будинку за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі заочного рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 09 листопада 2016 року у справі № 369/4657/16-ц.

Шляхом доступу до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно позивачці стало відомо про проведення без її відома реєстраційних дій з майном, співвласником якого вона є.

Позивачка вказує, що за вищевказаною адресою станом на день подання позову зареєстровано два житлові будинки за реєстраційними номерами 447240232224 та 1656972132224. Власником частини житлового будинку за вищевказаною адресою зазначено позивачку ОСОБА_1 , водночас власником всього об`єкту за тією ж адресою ОСОБА_2 .

Позивачка наголошує на тому, що у відповідачки ОСОБА_2 право власності на частину житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , виникло на підставі договору дарування від 11 грудня 2016 року. Право власності ОСОБА_1 виникло на підставі заочного рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 09 листопада 2016 року у справі № 369/4657/16-ц.

Таким чином, до проведення державної реєстрації права власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , а саме до 27 вересня 2018 року, право власності на житловий будинок належало позивачці та відповідачці по частки кожному.

На підставі рішення державного реєстратора Бондаря Д. І. Філії КП «Результат» у Київській області про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 01 жовтня 2018 року право власності на будинок в цілому було зареєстроване за відповідачкою ОСОБА_2 .

На переконання позивачки вказане рішення державного реєстратора було прийнято з порушенням вимог закону, оскільки у ОСОБА_2 на час прийняття рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень були відсутні правовстановлюючі документи на право власності на весь будинок в цілому.

Позивачка наполягає на тому, що вказаним рішенням державного реєстратора порушені її права як співвласника житлового будинку, в зв`язку з чим просить суд:

1.Скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) , індексний номер: 43282960 від 01 жовтня 2018 року 16:17:37, ОСОБА_3 , Філія КП «Результат» у Київській області;

2.Припинити право власності ОСОБА_2 на об`єкт нерухомого майна: житловий будинок загальною площею 229,3 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1656972132224;

3.Вирішити питання про розподіл судових витрат.

Києво-Святошинський районний суд Київської області ухвалою від 01 червня 2021 року відкрив загальне провадження у справі та призначив підготовче судове засідання.

У липні 2021 року судом отримано відзив ОСОБА_2 на позовну заяву, в якому остання посилається на те, що оспорюваним рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень не порушено право позивачки на володіння своєю частиною нерухомого майна, оскільки прийняття цього рішення відбулося на підставі проведення будівельних робіт з реконструкції належної відповідачці частини житлового будинку шляхом збільшення його житлової площі, що підтверджується технічним паспортом на житловий будинок від 10 вересня 2018 року та довідкою про показники об`єкта нерухомого майна ТОВ «Армовірбуд» від 10 вересня 2018 року № 1249.

У відповіді на відзив ОСОБА_1 зазначає, що відповідачем було порушено передбачену законодавством процедуру щодо виділення частки в натурі, внаслідок чого згідно з оскаржуваним рішенням державного реєстратора надалі єдиним власником житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , фактично є відповідачка, водночас позивачка залишається власницею частки цього ж домоволодіння. Позивачка переконана, що оскільки відповідачем не було виділено окремо домоволодіння, рішення суду або договору співвласників про поділ майна немає, то частка будинку була незаконно зареєстрована відповідачем як окреме домоволодіння.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 18 жовтня 2021 року закрито підготовче провадження у справі, призначено справу до розгляду по суті.

Позивачка в судове засідання не з`явилася, надала до суду заяву, в якій просила справу розглядати у її відсутність, позовні вимоги підтримує у повному обсязі та просить їх задовольнити.

Відповідачка в судове засідання не з`явилася, про дату, час та місце слухання справи сповіщена належним чином, причини неявки не повідомила.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Згідно з ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Відповідно до постанови КЦС ВС від 30 вересня 2022 року за № 761/38266/14 якщо проголошення судового рішення не відбувається, то датою його ухвалення є дата складення повного судового рішення, навіть у випадку, якщо фактичне прийняття такого рішення відбулось у судовому засіданні, яким завершено розгляд справи і в яке не з`явились всі учасники такої справи. При цьому, дата, яка зазначена як дата ухвалення судового рішення, може бути відмінною від дати судового засідання, яким завершився розгляд справи і у яке не з`явились всі учасники такої справи.

Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, доводи сторін, викладені в заявах по суті спору, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що заочним рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 09 листопада 2016 року задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 та визнано за ОСОБА_1 право власності на частину домоволодіння АДРЕСА_2 , в порядку спадкування після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 .

За договором дарування від 11 грудня 2016 року ОСОБА_5 подарувала, а ОСОБА_2 прийняла в дар частку житлового будинку з відповідною часткою господарських будівель, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .

11 грудня 2016 року приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Леденьовим І. С. було прийнято рішення та внесено до реєстру запис про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 32849104 про реєстрацію права власності за ОСОБА_2 на частину житлового будинку садибного типу загальною площею 96,2 кв.м., житловою площею 52,3 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 (номер запису про право власності: 17950969) на підставі договору дарування, серія та номер: 3397, від 11 грудня 2016 року, посвідченого приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Леденьовим І. С.

06 лютого 2017 року державним реєстратором Київської обласної філії КП «Центр сприяння бізнесу м. Києва» Сорокою В. М. прийнято рішення та внесено в реєстр запис про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 33794034 від 10 лютого 2017 року, про реєстрацію права власності за ОСОБА_1 на частину житлового будинку садибного типу загальною площею 96,2 кв.м., житловою площею 52,3 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 (номер запису про право власності: 17950969) на підставі заочного рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 09 листопада 2016 року у справі № 369/4657/16-ц.

До складу домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , входять житловий будинок «А»: який включає в себе прибудову «а», прибудову «а-1», прибудову «а-2», прибудову «а-3», веранду «а-4», погріб окремо збудований «Б», вбиральня «В», літній душ «Є», огорожа № 5-8, колодязь «І».

Житловий будинок за вищевказаною адресою знаходиться на земельній ділянці площею 0,0915 га, кадастровий номер 3222485901:01:012:5312, належній на праві приватної власності ОСОБА_2

10 вересня 2018 року ТОВ «Армовірбуд» видано технічний паспорт на ім`я ОСОБА_2 на садибний (індивідуальний) житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 .

За змістом довідки ТОВ «Армовірбуд» від 10 вересня 2018 року № 1249, виготовленої на замовлення ОСОБА_2 , домоволодіння за адресою АДРЕСА_1 , має такі характеристики: житловий будинок літ. «А» загальна площа 229,3 кв.м., житлова площа 71,0 кв.м., погріб площею 9,4 кв.м., № 1-3:І-ІІІ споруди. Цією довідкою виконавець також повідомив про те, що загальна площа житлового будинку збільшилася на 185,8 кв.м., житлова площа на 43,7 кв.м. за рахунок демонтажу частини некапітальної перегородки, проведення внутрішнього опорядження, переобміру та уточнення лінійних розмірів.

27 вересня 2018 року державним реєстратором Філії КП «Результат» у Київській області Бондарем Д. І. було прийнято рішення та внесено запис про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 43282960 від 01 жовтня 2018 року, про реєстрацію права власності за ОСОБА_2 на житловий будинок загальною площею 229,3 кв.м., житловою площею 71 кв.м., погріб площею 9,4 кв.м., розташований за адресою: АДРЕСА_1 , розташований на земельній ділянці з кадастровим номером 3222485901:01:012:5312.

Відповідно до вимог частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до частин першої, другої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з частинами першою-четвертою статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Статтею 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Частиною другою статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з частинами першою, шостою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час вирішення судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику ЄСПЛ як джерело права.

Згідно з практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності в такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та з принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторін. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам доказів не збирає.

Згідно із частинами першою та четвертоюстатті 11 ЦК Україницивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. У випадках, установлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.

Відповідно до частини першоїстатті 316 ЦК Україниправом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно з частиною першоюстатті 328 ЦК Україниправо власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Згідно зістаттею 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (державна реєстрація прав) - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

За змістом наведеної норми державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації. При дослідженні судом обставин існування в особи права власності, необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає.

Подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 у справі № 911/3594/17.

Згідно із статтею 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно (далі державна реєстрація прав) офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; Державний реєстр речових прав на нерухоме майно (далі державний реєстр прав) єдина державна інформаційна система, що містить відомості про права на нерухоме майно, їх обтяження, а також про об`єкти та суб`єктів цих прав; нерухоме майно земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення.

Відповідно до статті 19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація прав проводиться на підставі, зокрема, договорів, укладених у порядку, встановленому законом.

Статтею 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав

на нерухоме майно та їх обтяжень» встановлено, що за результатом розгляду документів, поданих для державної реєстрації прав, державний реєстратор на підставі прийнятого ним рішення про державну реєстрацію прав вносить відомості про речові права, обтяження речових прав до державного реєстру прав.

У разі допущення технічної помилки (граматичної, арифметичної чи іншої помилки) під час внесення відомостей про речові права, обтяження речових прав до державного реєстру прав державний реєстратор самостійно виправляє таку помилку, за умови що документи за результатом розгляду заяви заявнику не видавалися.

Відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені

до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню.

Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 14 травня 2021 року у справі № 398/3528/16-ц.

З доводів позовної заяви вбачається, що позивачка вважає оспорюване рішення протизаконним, вважаючи, що на підставі його відповідачка стала єдиним власником всього домоволодіння, чим порушила право власності ОСОБА_1 на частки спірного житлового будинку.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» в редакції, чинній на час прийняття оскаруваного судового рішення, державна реєстрація прав проводиться в такому порядку:

1)прийняття/отримання документів для державної реєстрації прав, формування та реєстрація заяви в базі даних заяв;

2)виготовлення електронних копій документів, поданих для державної реєстрації прав, шляхом сканування (у разі подання документів у паперовій формі) та їх розміщення у Державному реєстрі прав;

3)встановлення черговості розгляду заяв, зареєстрованих у базі даних заяв;

4)перевірка документів на наявність підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав та прийняття відповідних рішень;

5)прийняття рішення про державну реєстрацію прав (у разі відсутності підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав);

6)відкриття розділу в Державному реєстрі прав та/або внесення до відкритого розділу або спеціального розділу Державного реєстру прав відповідних відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про об`єкти та суб`єктів цих прав;

7)формування витягу з Державного реєстру прав про проведену державну реєстрацію прав для подальшого використання заявником;

8)видача/отримання документів за результатом розгляду заяви.

Відповідно до вимог частини першої статті 14 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» розділ Державного реєстру прав та реєстраційна справа закриваються у разі:

1)знищення об`єкта нерухомого майна;

2)поділу, об`єднання об`єктів нерухомого майна або виділу частки з об`єкта нерухомого майна;

3)державної реєстрації права власності на новостворений об`єкт нерухомого майна, щодо якого в Державному реєстрі прав відкрито розділ як на об`єкт незавершеного будівництва.

За змістом частини другої статті 14 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у разі поділу об`єкта нерухомого майна або виділу частки з об`єкта нерухомого майна відповідний розділ Державного реєстру прав та реєстраційна справа закриваються, реєстраційний номер цього об`єкта скасовується. На кожний новостворений об`єкт нерухомого майна відкривається новий розділ Державного реєстру прав та формується нова реєстраційна справа, присвоюється новий реєстраційний номер кожному з таких об`єктів.

З витягу від 08 травня 2021 року, наданого позивачем, вбачається, що право приватної власності на житловий будинок загальною площею 229,3 кв.м., житловою площею 71 кв.м. за адресою АДРЕСА_1 , зареєстроване за відповідачкою ОСОБА_2 на підставі рішення про державну реєстрацію прав та обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 43282960.

Отже, оскаржуваним рішенням державного реєстратора засвідчено право власності відповідачки ОСОБА_2 на нерухоме майно, право власності на яке реєструється вперше, в зв`язку з чим реєстрація права власності проводилася з відкриттям розділу та присвоєння нового цифрового ідентифікатора об`єкту нерухомого майна.

Позивачкою не надано до суду доказів того, що в розумінні частини другої статті 14 Закону України Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» оскаржуваним рішенням було скасовано державну реєстрацію її права власності на частину будинку за адресою: АДРЕСА_1 .

Докази в матеріалах справи не дають підстав вважати, що рішенням про реєстрацію права власності за ОСОБА_2 на реконструйовану частину будинку за адресою АДРЕСА_1 було порушено право позивача як власника частки домоволодіння, зменшено чи збільшено площу частки домоволодіння саме за рахунок частки, якою вона фактично користується.

Крім того, позивачка також не оспорює законність дій відповідачки, які стали підставою для прийняття державним реєстратором права власності на нерухоме майно за відповідачкою. Вимоги позовної заяви зводяться виключно до вимог про скасування рішення про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно та припинення права власності відповідачки на нерухоме майно.

Втручання у право власності особи на майно має бути обґрунтованим, здійснюватися на законних підставах. Оскільки позивачкою не доведено факт порушення її права власності на належну їй частини будинку за адресою АДРЕСА_1 , то за таких обставин не може бути скасоване рішення про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_2 на реконструйовану частину будинку з одних лиш суб`єктивних переконань позивача, належним чином не обґрунтованих доказами.

Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 , в зв`язку з чим у задоволенні позову слід відмовити.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 48, 51, 76, 81, 141, 258, 259, 263, 265, 268 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

У задоволеніпозовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 проскасування рішенняпро державнуреєстрацію правта припиненняправа власності відмовити..

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду, а в разі, якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя: І. О. Фінагеєва