Постанова

від 09.04.2024 по справі 369/7362/21

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 квітня 2024 року місто Київ

єдиний унікальний номер справи: 369/7362/21

номер провадження: 22-ц/824/696/2024

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого - Верланова С.М. (суддя - доповідач),

суддів: Невідомої Т.О., Нежури В.А.,

за участю секретаря - Мазурок О.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Кишені Володимира Сергійовича на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 27 червня 2023 року у складі судді Фінагеєвої І.О., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про скасування рішення про державну реєстрацію прав та припинення права власності,

В С Т А Н О В И В:

У травні 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про скасування рішення про державну реєстрацію прав та припинення права власності.

Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 на підставі заочного рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 09 листопада 2016 року у справі № 369/4657/16-ц є власником 1/2 частини будинку за адресою: АДРЕСА_1 . З Державного реєстру речових прав на нерухоме майно позивачці стало відомо про проведення без її відома реєстраційних дій з майном, співвласником якого вона є.

Вказувала, що за вищевказаною адресою станом на день подання позову зареєстровано два житлові будинки за реєстраційним номером 447240232224 та реєстраційним номером 1656972132224. Власником 1/2 частини житлового будинку за вищевказаною адресою зазначено позивачку ОСОБА_1 , водночас власником всього об`єкту за тією ж адресою - ОСОБА_2 .

Наголошувала, що у відповідачки ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , виникло на підставі договору дарування від 11 грудня 2016 року. Право власності ОСОБА_1 виникло на підставі заочного рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 09 листопада 2016 року у справі № 369/4657/16-ц.

Тому позивачка вважала, що до проведення державної реєстрації права власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , а саме, до 27 вересня 2018 року, право власності на житловий будинок належало позивачці та відповідачці по 1/2 частки кожному.

Указувала, що на підставі рішення державного реєстратора Бондаря Д.І. філії КП «Результат» у Київській області про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 01 жовтня 2018 року право власності на будинок в цілому було зареєстроване за відповідачкою ОСОБА_2 . На переконання позивачки вказане рішення державного реєстратора було прийняте з порушенням вимог закону, оскільки у ОСОБА_2 на час прийняття рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень були відсутні правовстановлюючі документи на право власності на весь будинок в цілому. Вважала, що вказаним рішенням державного реєстратора порушені її права як співвласника житлового будинку.

З урахуванням наведеного, ОСОБА_1 просила скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 43282960 від 01 жовтня 2018 року 16:17:37, Бондар Дмитро Іванович , Філія КП «Результат» у Київській області, а також припинити право власності ОСОБА_2 на об`єкт нерухомого майна: житловий будинок загальною площею 229,3 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1656972132224;

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 27 червня 2023 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позовні вимоги ОСОБА_1 є необґрунтованими та недоведеними, а їх задоволення не призведе до ефективного захисту прав та законних інтересів позивачки.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, представник ОСОБА_1 - адвокат Кишеня В.С. подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позов ОСОБА_1 в повному обсязі, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для вирішення справи, невідповідність висновків, викладених в рішенні суду першої інстанції, дійсним обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не дав належної оцінки тій обставині, шо на підставі оскаржуваного рішення державного реєстратора Бондаря Д.І. філії КП «Результат» у Київській області про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 01 жовтня 2018 року право власності на будинок в цілому було зареєстроване за відповідачкою ОСОБА_2 . Тому, на думку скаржника, це рішення державного реєстратора було прийняте з порушенням вимог закону, оскільки у ОСОБА_2 на час прийняття рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень були відсутні правовстановлюючі документи на право власності на весь будинок в цілому.

Звертає увагу, що позивачка не претендує на новобудову, яка була здійснена за рахунок відповідачки.

Вказує, що судом першої інстанції проігноровані норми чинного законодавства, які підтверджували доводи позивачки на те, що відповідачкою було порушено встановлену законодавством процедуру виділення частки в натурі, що призвело до порушення прав позивачки щодо володіння, користування та розпорядження належною їй часткою.

Наголошує, що всупереч висновку першої інстанції порушення прав позивачки оскаржуваною реєстраційною дією полягає в незаконному зменшенні її частки у праві спільної часткової власності на житловий будинок із 1/2 частки до 1/4 частки (юридично), оскільки площа будинку була зменшена удвічі, а часткова власність не припинилася.

Представник відповідачки ОСОБА_2 - адвокат Маринушкін А.Г. подав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає, що позовна вимога про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 43282960 від 01 жовтня 2018 року про реєстрацію права власності не є належним способом захисту права або інтересу позивачки, адже у даному випадку скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень не є необхідним для ефективного відновлення його права. Обрання позивачкою неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові. Вказує, що згідно чинного законодавства та усталеної судової практики, самі по собі дії осіб, зокрема, щодо вчинення правочинів, навіть якщо вони здаються іншим особам неправомірними, не можуть бути оспорені в суді, допоки ці особи не доведуть, що такі дії порушують їх права.

Звертає увагу, що позивачкою не оспорюється правомірність виконання відповідачкою будівельних робіт по реконструкції житлового будинку у вказаному домоволодінні, користування нею та розмір її частки у вказаному домоволодінні. Отже, на думку представника відповідача, враховуючи що права позивачки не порушені, суд першої інстанції правомірно відмовив у задоволенні позову. Тому оскаржуване рішення суду відповідає вимогам чинного законодавства України. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Позивачка ОСОБА_1 та її представник - адвокат Кишеня В.С. в судове засідання не з`явились, про дату, час і місце розгляду справи повідомлені апеляційним судом, завчасно, в установленому законом порядку, що підтверджується наявними у справі доказами, причини неявки суду не повідомили.

Представник позивачки - адвокат Кишеня В.С. отримав судову повістку про виклик до суду на вказану ним електронну адресу 15 січня 2024 року, що підтверджується звітом про доставку вихідної кореспонденції Київського апеляційного суду.

Згідно з ч.6 ст.128 ЦПК України судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, - разом з копіями відповідних документів, надсилається до електронного кабінету відповідного учасника справи, а в разі його відсутності - разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення або кур`єром за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи.

Відповідно до п.2 ч.8 ст.128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день отримання судом повідомлення про доставлення судової повістки до електронного кабінету особи.

За таких обставин позивачка та її представник вважаються належним чином повідомленими про розгляд справи.

Зважаючи на вимоги ч.2 ст.372 ЦПК України, якою передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, колегія суддів визнала неявку позивачки та її представника такою, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи.

Відповідно до положень ч.ч.1,2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідачки - адвоката Маринушкіна А.Г., який заперечував проти задоволення апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, врахувавши доводи, наведені у відзиві на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Установлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване рішення суду першої інстанції ухвалено із додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи скарги цих висновків не спростовують.

Відповідно до ч.1 ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч.1 ст. 13 ЦПК України).

Згідно з положеннями ст.ст.12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи, і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст.77 ЦПК України).

У ч.2 ст. 89 ЦПК України встановлено, що жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що заочним рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 09 листопада 2016 року визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину домоволодіння АДРЕСА_1 , у порядку спадкування після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 .

Установлено, що 11 грудня 2016 року приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Леденьовим І.С. було прийнято рішення та внесено до реєстру запис про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 32849104 про реєстрацію права власності за ОСОБА_2 на 1/2 частину житлового будинку садибного типу, загальною площею 96,2 кв.м, житловою площею 52,3 кв.м, за адресою: АДРЕСА_1 (номер запису про право власності: 17950969) на підставі договору дарування, серія та номер: 3397, від 11 грудня 2016 року, посвідченого приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Леденьовим І. С.

В подальшому 06 лютого 2017 року державним реєстратором Київської обласної філії КП «Центр сприяння бізнесу м. Києва» Сорокою В. М. прийнято рішення та внесено в реєстр запис про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 33794034 від 10 лютого 2017 року, про реєстрацію права власності за ОСОБА_1 на 1/2 частину житлового будинку садибного типу загальною площею 96,2 кв.м, житловою площею 52,3 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 (номер запису про право власності: 17950969) на підставі заочного рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 09 листопада 2016 року у справі № 369/4657/16-ц.

Із наявних у справі доказів видно, що до складу домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , входять житловий будинок «А»: який включає в себе прибудову «а», прибудову «а-1», прибудову «а-2», прибудову «а-3», веранду «а-4», погріб окремо збудований «Б», вбиральня «В», літній душ «Є», огорожа № 5-8, колодязь «І».

Цей житловий будинок знаходиться на земельній ділянці площею 0,0915 га, кадастровий номер 3222485901:01:012:5312, що належить на праві приватної власності ОСОБА_2

10 вересня 2018 року ТОВ «Армовірбуд» склало технічний паспорт на ім`я ОСОБА_2 на садибний (індивідуальний) житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно даних довідки ТОВ «Армовірбуд» від 10 вересня 2018 року № 1249, складеної на замовлення ОСОБА_2 , домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , має такі характеристики: житловий будинок літ. «А» - загальна площа 229,3 кв.м, житлова площа - 71,0 кв.м, погріб площею 9,4 кв.м, № 1-3: І-ІІІ споруди. Цією довідкою виконавець також повідомив про те, що загальна площа житлового будинку збільшилася на 185,8 кв.м, житлова площа - на 43,7 кв.м за рахунок демонтажу частини некапітальної перегородки, проведення внутрішнього опорядження, переобміру та уточнення лінійних розмірів.

Установлено, що 27 вересня 2018 року державним реєстратором філії КП «Результат» у Київській області Бондарем Д.І. було прийнято рішення та внесено запис про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 43282960 від 01 жовтня 2018 року, про реєстрацію права власності за ОСОБА_2 на житловий будинок загальною площею 229,3 кв.м, житловою площею 71 кв.м, погріб площею 9,4 кв.м, за адресою: АДРЕСА_1 , що розташований на земельній ділянці з кадастровим номером 3222485901:01:012:5312.

Згідно з ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до положень ч.1 та 4 ст.11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. У випадках, установлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.

У відповідно до ч.1 ст.316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно з ч.1 ст.328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Відповідно до ст.2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (державна реєстрація прав) - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Аналіз змісту наведеної норми вказує на те, що державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації. При дослідженні судом обставин існування в особи права власності, необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає.

Схожий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 у справі № 911/3594/17.

У відповідності до вимог ч.4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно із ст.2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно (далі - державна реєстрація прав) офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; Державний реєстр речових прав на нерухоме майно (далі -державний реєстр прав) єдина державна інформаційна система, що містить відомості про права на нерухоме майно, їх обтяження, а також про об`єкти та суб`єктів цих прав; нерухоме майно земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення.

Відповідно до ст.19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація прав проводиться на підставі, зокрема, договорів, укладених у порядку, встановленому законом.

За змістом ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» встановлено, що за результатом розгляду документів, поданих для державної реєстрації прав, державний реєстратор на підставі прийнятого ним рішення про державну реєстрацію прав вносить відомості про речові права, обтяження речових прав до державного реєстру прав.

У разі допущення технічної помилки (граматичної, арифметичної чи іншої помилки) під час внесення відомостей про речові права, обтяження речових прав до державного реєстру прав державний реєстратор самостійно виправляє таку помилку, за умови що документи за результатом розгляду заяви заявнику не видавалися.

Відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню.

Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 14 травня 2021 року у справі № 398/3528/16-ц.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 посилалась на те, що оспорюване рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 01 жовтня 2018 року є протизаконним, оскільки на підставі цієї реєстрації відповідачка ОСОБА_2 стала єдиним власником всього домоволодіння, чим порушила право власності ОСОБА_1 на 1/2 частки спірного житлового будинку.

Відповідно до п.6 ч.1 ст.18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» в редакції, чинній на час прийняття оскаржуваного судового рішення, державна реєстрація прав проводиться в такому порядку: 1) прийняття/отримання документів для державної реєстрації прав, формування та реєстрація заяви в базі даних заяв; 2) виготовлення електронних копій документів, поданих для державної реєстрації прав, шляхом сканування (у разі подання документів у паперовій формі) та їх розміщення у Державному реєстрі прав; 3) встановлення черговості розгляду заяв, зареєстрованих у базі даних заяв; 4) перевірка документів на наявність підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав та прийняття відповідних рішень; 5) прийняття рішення про державну реєстрацію прав (у разі відсутності підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав); 6) відкриття розділу в Державному реєстрі прав та/або внесення до відкритого розділу або спеціального розділу Державного реєстру прав відповідних відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про об`єкти та суб`єктів цих прав; 7) формування витягу з Державного реєстру прав про проведену державну реєстрацію прав для подальшого використання заявником; 8) видача/отримання документів за результатом розгляду заяви.

У відповідності до вимог ч.1 ст.14 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» розділ Державного реєстру прав та реєстраційна справа закриваються у разі: 1) знищення об`єкта нерухомого майна; 2) поділу, об`єднання об`єктів нерухомого майна або виділу частки з об`єкта нерухомого майна; 3) державної реєстрації права власності на новостворений об`єкт нерухомого майна, щодо якого в Державному реєстрі прав відкрито розділ як на об`єкт незавершеного будівництва.

Згідно з положеннями ч.2 ст.14 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у разі поділу об`єкта нерухомого майна або виділу частки з об`єкта нерухомого майна відповідний розділ Державного реєстру прав та реєстраційна справа закриваються, реєстраційний номер цього об`єкта скасовується. На кожний новостворений об`єкт нерухомого майна відкривається новий розділ Державного реєстру прав та формується нова реєстраційна справа, присвоюється новий реєстраційний номер кожному з таких об`єктів.

З витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 08 травня 2021 року слідує, що право приватної власності на житловий будинок загальною площею 229,3 кв.м, житловою площею 71 кв.м, за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстроване за відповідачкою ОСОБА_2 на підставі рішення про державну реєстрацію прав та обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 43282960.

Отже, враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що рішенням державного реєстратора засвідчено право власності відповідачки ОСОБА_2 на нерухоме майно, право власності на яке реєструється вперше, у зв`язку з чим реєстрація права власності проводилася з відкриттям розділу та присвоєння нового цифрового ідентифікатора об`єкту нерухомого майна.

Разом з тим, позивачкою не надано суду доказів того, що у розумінні зазначеної вище ч.2 ст.14 Закону України Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» оспорюваним рішенням державного реєстратора було скасовано державну реєстрацію її права власності на 1/2 частину будинку за адресою: АДРЕСА_1 .

Судом першої інстанції вірно встановлено, що наявні у справі докази не дають підстав для висновку, що оспорюваним рішенням про реєстрацію права власності за ОСОБА_2 на реконструйовану частину будинку за адресою: АДРЕСА_1 , порушено право позивачки як власника 1/2 частки домоволодіння або ж зменшено чи збільшено площу частки домоволодіння саме за рахунок частки, якою вона фактично користується.

Позивачка не оспорює законність дій відповідачки, які стали підставою для прийняття державним реєстратором права власності на нерухоме майно за відповідачкою, а вимоги позовної заяви зводяться виключно до вимог про скасування рішення про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно та припинення права власності відповідачки на нерухоме майно.

У даному випадку, колегія суддів враховує, що відповідно до положень ст.ст. 55, 124 Конституції України та ст.3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Європейський суд з прав людини в своїй практиці, а саме: рішення від 13 травня 1980 року в справі «Артіко проти Італії» (п. 35), рішення від 30 травня 2013 року в справі «Наталія Михайленко проти України» (пункт 32), визначає, що Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод призначена для гарантування не теоретичних або примарних прав, а прав практичних та ефективних.

Згідно з ч.1 ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, яке суд захищає у спосіб, встановлений ч.2 ст.16 ЦК України або іншим способом, що встановлений договором або законом.

Системний аналіз положень ЦК України свідчить про те, що вирішуючи питання про скасування рішення про державну реєстрацію цивільного права, суд має встановити не тільки дотримання вимог законодавства, а й факт порушення прав особи, яка звернулася до суду за захистом порушених прав.

Отже, при розгляді спору суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого - вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Оскільки позивачкою не доведено факт порушення її права власності на належну їй 1/2 частину будинку за адресою: АДРЕСА_1 , то за таких обставин не може бути скасоване рішення про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_2 на реконструйовану частину будинку з одних лише суб`єктивних переконань позивачки, належним чином не обґрунтованих доказами.

Отже, правильно встановивши обставини спору, дослідивши докази у справі й надавши їм належну оцінку, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те,що позовні вимоги ОСОБА_1 є необґрунтованими та недоведеними, а задоволення позовних вимог не призведе до ефективного захисту прав та законних інтересів позивачки.

З цих же підстав апеляційний суд не приймає до уваги доводи апеляційної скарги про те, що оскаржуване рішення державного реєстратора було прийнято з порушенням вимог закону, оскільки, як зазначалося вище, суд має встановити не тільки дотримання вимог законодавства, а й факт порушення прав особи, яка звернулася до суду за захистом порушених прав.

Таким чином, рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, висновки суду є обґрунтованими, передбачених законом підстав для його скасування при апеляційному розгляді не встановлено.

Доводи апеляційної скарги про те, що порушення прав позивачки оскаржуваною реєстраційною дією полягає в незаконному зменшенні її частки у праві спільної часткової власності на житловий будинок із 1/2 частки до 1/4 частки, не ґрунтуються на наявних у матеріалах справи доказах.

До того ж спір щодо фактичних розмірів часток сторін у спірному домоволодінні не стосуються предмету доказування у даній справі.

Інші доводи та обставини, на які посилається скаржник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження у суді першої інстанції і висновки з цього приводу, зроблені судом, ґрунтуються на встановлених обставинах та досліджених у судовому засіданні доказах, яким судом надано належну оцінку відповідно до вимог ст.ст.12, 13, 81, 89 ЦПК України.

Водночас колегія суддів звертає увагу на те, що Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, судом додержано вимоги матеріального та процесуального права, а тому це рішення відповідно до ст. 375 ЦПК України необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Кишені Володимира Сергійовича залишити без задоволення.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 27 червня 2023 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів. У випадку проголошення лише вступної і резолютивної частини, цей строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Повний текст постанови складений 23 квітня 2024 року.

Головуючий

Судді: