Постанова

від 14.06.2023 по справі 495/1957/20

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/1507/23

Справа № 495/1957/20

Головуючий у першій інстанції Боярський О. О.

Доповідач Сегеда С. М.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.06.2023 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

головуючого Сегеди С.М.,

суддів: Громіка Р.Д.,

Драгомерецького М.М.,

за участю:

секретаря Хухрова С.В.,

представника позивача ОСОБА_1 адвоката Гули А.С.,

розглянувшив режимі відеоконференції, за допомогою програмного забезпечення ВКЗ, апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Укрфінанс Груп» на рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 25 травня 2021 року, ухваленого під головуванням судді Боярського О.О., у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Укрфінанс Груп», треті особи: Публічне акціонерне товариство «Комерційний індустріальний банк», Служба у справах дітей Білгород-Дністровської міської ради, ОСОБА_2 , про визнання недійсним договору іпотеки та договору про відступлення прав за договорами іпотеки,

встановив:

У квітні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Укрфінанс Груп» (далі - ТОВ «ФК «Укрфінанс Груп», треті особи: ПАТ «Комерційний індустріальний банк», Служба у справах дітей Білгород-Дністровської міської ради, ОСОБА_2 , в якому просив суд:

- визнати недійсним договір іпотеки від 01.08.2006 року, укладений між ОСОБА_3 та АППБ «Аваль» в забезпечення вимог за кредитним договором № 014/0076/74/60584 від 20.07.2006 року і посвідчений приватним нотаріусом Білгород-Дністровського міського нотаріального округу Ливіцькою О.В. за реєстровим номером 2812;

- визнати недійсним договір про відступлення прав за договорами іпотеки від 03.04.2017 року, укладений між ПАТ «Комерційний Індустріальний Банк» та ТОВ «Фінансова компанія «Укрфінанс Груп», посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Данич О.Ф. за реєстровим номером 1167 в частині, що стосується відступлення прав за договором іпотеки від 01.08.2006 року, укладеного між ОСОБА_3 та АППБ «Аваль» в забезпечення вимог за кредитним договором № 014/0076/74/60584 від 20.07.2006 року, і посвідчений Ливіцькою О.В., приватним нотаріусом Білгород-Дністровського міського нотаріального округу за реєстровим номером 2812.

Свої позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовував тим, що спірний договір іпотеки, укладений 01.08.2006 року між АППБ «Аваль» та ОСОБА_3 , спадкоємцем якого є позивач, не містить в собі всіх істотних умов, встановлених законом для такого виду договорів, зокрема, положення про цільове призначення переданої в іпотеку земельної ділянки. Також позивач зазначає про невідповідність вчинення правочину щодо передачі майна в іпотеку вимогам Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» в редакції, що діяла станом на день укладення спірного договору, мотивуючи тим, що право власності на предмет іпотеки було зареєстровано після виникнення самої іпотеки. В частині позовних вимог про визнання недійсним договору про відступлення прав за договорами іпотеки (в частині) Позивач посилається на його невідповідність вимогам ЗК України, згідно яких заставодержателем земельних ділянок сільськогосподарського призначення та прав на них (оренди, емфітевзису) можуть бути лише банки.

Рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 25 травня 2021 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволенні частково (т.2, а.с.204-212).

Визнано недійсним договір про відступлення прав за договорами іпотеки від 03.04.2017 року, укладений між ПАТ «Комерційний Індустріальний Банк» та ТОВ «Фінансова компанія «Укрфінанс Груп», посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Данич О.Ф. за реєстровим номером 1167 в частині, що стосується відступлення прав за договором іпотеки від 01.08.2006 року, укладеного між ОСОБА_3 та АППБ «Аваль» в забезпечення вимог за кредитним договором № 014/0076/74/60584 від 20.07.2006 року, і посвідчений Ливіцькою О.В., приватним нотаріусом Білгород-Дністровського міського нотаріального округу за реєстровим номером 2812.

Стягнуто з ТОВ «ФК «Укрфінанс Груп» на користь ОСОБА_1 суму сплаченого судового збору у розмірі 840,80 грн.

В апеляційнійскарзі ТОВ «ФК «Укрфінанс Груп» ставить питання про скасування рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 25 травня 2021 року, в частині визнання недійсним договору про відступлення прав за договорами іпотеки від 03.04.2017 року, укладеного між ПАТ «Комерційний Індустріальний Банк» та ТОВ «ФК «Укрфінанс Груп», посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Данич О.Ф. за реєстровим номером 1167, в частині, що стосується відступлення прав за договором іпотеки від 01 серпня 2006 року, укладеного між ОСОБА_3 та АППБ «Аваль» в забезпечення вимог за кредитним договором № 014/0076/74/60584 від 20 липня 2006 року, і посвідчений приватним нотаріусом Білгород-Дністровського міського нотаріального округу Ливіцькою О.В., за реєстровим номером 2812.

Апелянт також просить ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позову до ТОВ «ФК «Укрфінанс груп», треті особи ПАТ «Комерційний індустріальний банк», служба у справах дітей Білгород-Дністровської міської ради у повному обсязі (т.2, а.с.215-220).

Судове рішення, в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , в апеляційному порядку не оскаржується.

У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_1 - ОСОБА_4 , посилаючись на законність та обґрунтованість судового рішення, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, судове рішення без змін (т.3. а.с.16-18).

Вирішуючи питання про слухання справи у відкритому судовому засіданні, колегія суддів виходить із того, що всі учасники справи належним чином повідомлені про час і місце судового засідання, в тому числі орган опіки і піклування через свого представника, який також просив розглядати справу в суді апеляцій ної інстанції бе участі його представника (т.3, а.с.54-62, 68,69).

Крім того, відповідно до ст. 10 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» у період воєнного стану не можуть бути припинені повноваження Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, а також судів, органів прокуратури України, органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, та органів, підрозділи яких здійснюють контррозвідувальну діяльність. Згідно зі ст. 12-2 вказаного Закону в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України. Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені. Згідно зі ст. 26 вказаного Закону правосуддя на території, на якій введено воєнний стан, здійснюється лише судами. На цій території діють суди, створені відповідно до Конституції України. Скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства забороняється. Явка сторони до суду апеляційної інстанції не є обов`язковою, а тому перешкоди для розгляду справи в даному випадку відсутні.

Колегія суддів також зазначає, що Верховний Суд в постанові від 01 жовтня 2020 року по справі №361/8331/18 висловився, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Враховуючи вищенаведене, а також те, що дана справа перебуває на розгляді суду апеляційної інстанції більше 1 року (т.3, а.с.4-5), колегія суддів вирішила дану справу розглядати судом апеляційної інстанції у відкритому судовому засіданні, за участю з`явившихся учасників справи, у відсутність інших учасників справи, а також за наявними у справі доказами.

При цьому колегія суддів зазначає, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» (далі Конвенція), кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).

Вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов`язком не тільки держави, а й осіб, які беруть участь у справі. Так, ЄСПЛ в рішенні від 7 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу справи між суддями від 13.03.2023 року визначено новий постійно діючий склад суду: головуючий той же суддя Сегеда С.М., судді Громік Р.Д. і Драгомерецький М.М. (т.3, а.с.49-50).

Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про необхідність задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що рішенням Апеляційного суду Одеської області від 02.10.2014 року по справі № 2-789/11 було частково задоволено позов ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , від імені та в інтересах якої діє ОСОБА_6 , ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє ОСОБА_7 , третя особа орган опіки та піклування, про стягнення заборгованості за кредитним договором з спадкоємців боржника. Стягнуто зі ОСОБА_5 та ОСОБА_1 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» заборгованість за договором про надання споживчого кредиту в розмірі 1070075,65 грн. та судові витрати в сумі 3647 грн. в межах вартості майна, одержаного у спадщину та в рівних частках (т.1, а.с.20-23).

30 березня 2017 року між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ПАТ «Комерційний Індустріальний Банк» було укладено договір відступлення права вимоги № 114/7-4419, яким передано (відступлено) право вимоги за вищенаведеним кредитним договором № 014/0076/74/60584, що підтверджується копією відповідного договору. Тією ж датою між тими самими сторонами укладено договір про відступлення прав за договорами іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Данич О.Ф. за реєстровим номером 1159, за яким відбулася передача прав іпотекодержателя за договором іпотеки від 01.08.2006 року (т.1Ґ, а.с.27-30, 31-33).

Того ж дня, 30 березня 2017 року між ПАТ «Комерційний Індустріальний Банк» та ТОВ «ФК «Укрфінанс Груп» укладено договір відступлення права вимоги, внаслідок чого права за кредитним договором від 01.08.2006 року передано (відступлено) відповідачу у даній справі, що підтверджується відповідною копією договору (т.1, а.с.34-37).

03 квітня 2017 року між тими ж сторонами укладено договір про відступлення прав за договорами іпотеки, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Данич О.Ф., за реєстровим номером 1167, за яким відбулася подальша передача прав іпотекодержателя за договором іпотеки від 01.08.2006 року до відповідача ТОВ «ФК «Укрфінанс Груп» (т.1, а.с. 38-40).

На підставі зазначеного, за відповідачем ТОВ «ФК «Укрфінанс Груп» 20.03.2019 року здійснено державну реєстрацію права власності на іпотечне майно, що підтверджується копією інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єктів нерухомого майна № 161269451 від 27.03.2019 року (т.1, а.с.24-26).

Згідно з випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань основним видом економічної діяльності ТОВ «ФК «Укрфінанс Груп» є надання інших фінансових послуг (крім страхування та пенсійного забезпечення).

Ухвалюючи судоверішення,в частинізадоволення позовнихвимог ОСОБА_1 ,суд першоїінстанції виходивіз того,що відступлення прав за договором іпотеки земельної ділянки не відповідає вимогам ЗК України, згідно яких заставодержателем земельних ділянок сільськогосподарського призначення та прав на них (оренди, емфітевзису) можуть бути лише банки.

При цьому, суд виходив із того, що відповідно до наявної в матеріалах справи інформації з Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку щодо земельної ділянки з кадастровим номером 5110300000:02:025:0105, площею 0,0094 га та місцерозташуванням: АДРЕСА_1 , цільове призначення останньої визначено як А.01.06 - для колективного садівництва.

Згідно положень глави 5 розділу ІІ ЗК України, землі індивідуального та колективного садівництва відносяться до земель сільськогосподарського призначення. Аналогічним чином, подібні землі віднесені до земель сільськогосподарського призначення згідно наказу Державного комітету України із земельних ресурсів від 23.07.2010 № 548 «Про затвердження Класифікації видів цільового призначення земель».

Суд в оскаржуваному судовому рішенні зазначив, що відповідно до ст.ст.18,19,22 ЗК Україниземельні ділянки, надані громадянам для садівництва, відносяться до складу земель сільськогосподарського призначення. Відповідно до ч. 4ст. 133 ЗК України, заставодержателем земельних ділянок сільськогосподарського призначення та прав на них (оренди, емфітевзису) можуть бути лише банки. Між суб`єктами права - фізичними особами (жоден з яких не є банківською установою) було укладено договір позики і в рамках останнього, в якості забезпечення зобов`язань, укладено договір іпотеки на земельну ділянку сільськогосподарського призначення.

Суд також вказав, що в п. 15 розділуXПерехідних положень ЗК Українизазначено, що до набрання чинності законом про обіг земель сільськогосподарського призначення, але не раніше 01 січня 2018 року, не допускається: а) купівля-продаж земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної та комунальної власності, крім вилучення (викупу) їх для суспільних потреб; б) купівля-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок і зміна цільового призначення (використання) земельних ділянок, які перебувають у власності громадян та юридичних осіб для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, земельних ділянок, виділених в натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) для ведення особистого селянського господарства, а також земельних часток (паїв), крім передачі їх у спадщину, обміну земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону та вилучення (викупу) земельних ділянок для суспільних потреб, а також крім зміни цільового призначення (використання) земельних ділянок з метою їх надання інвесторам - учасникам угод про розподіл продукції для здійснення діяльності за такими угодами. Купівля-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок та земельних часток (паїв), визначених підпунктами "а" та "б" цього пункту, запроваджується за умови набрання чинності законом про обіг земель сільськогосподарського призначення, але не раніше 1 січня 2018 року, в порядку, визначеному цим Законом. Угоди (у тому числі довіреності), укладені під час дії заборони на купівлю-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок та земельних часток (паїв), визначених підпунктами "а" та "б" цього пункту, в частині їх купівлі-продажу та іншим способом відчуження, а так само в частині передачі прав на відчуження цих земельних ділянок та земельних часток (паїв) на майбутнє є недійсними з моменту їх укладення (посвідчення).

Суд вказав, що відповідно до ч. 6 ст. 6 Закону України «Про іпотеку» якщо будівля (споруда), що передається в іпотеку, розташована на земельній ділянці, яка належить іпотекодавцю на праві власності, така будівля (споруда) підлягає передачі в іпотеку разом із земельною ділянкою, на якій вона розташована. Якщо ця земельна ділянка належить іншій особі та була передана іпотекодавцю в оренду (користування), після звернення стягнення на будівлі (споруди) їх новий власник набуває права і обов`язки, які мав іпотекодавець за правочином, яким встановлено умови оренди цієї земельної ділянки (користування нею).

Оскільки ТОВ «ФК «Укрфінанс Груп» не має статусу банку відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність», за положеннями якого банком є юридична особа, яка на підставі банківської ліцензії має виключне право надавати банківські послуги, і відомості про яку внесені до Державного реєстру банків.

Таким чином, зважаючи на те, що вказана земельна ділянка не може бути предметом іпотеки за спірним договором (в якому іпотекодержателем виступає не банківська установа) згідно ч. 4 ст. 133 ЗК України, а також враховуючи той факт, що садовий будинок і земельна ділянка пов`язані між собою - будинок не може бути переданий в іпотеку без передачі в іпотеку земельної ділянки, на якій він розташований, і навпаки, не може бути передана в іпотеку земельна ділянка, без передачі в іпотеку розташованого на ній садового будинку - укладення договору, який передбачає заміну іпотекодержателя всупереч наведеним вище правилам закону, призводить до його суперечності з наведеною забороною, що в свою чергу згідно частин 1 та 2 ст. 215 ЦК України є правовою підставою для його недійсності.

Проте, із зазначеним колегія суддів не погоджується, виходячи з наступного.

Так, відповідно до ст.ст. 512, 514, 516 ЦК України право вимоги кредитора за кредитним договором, договором забезпечення та за всіма іншими документами щодо виконання зобов`язань Позичальника перед Кредитором, у тому числі процесуальне правонаступництво за рішенням суду та виконавчому провадженні, перейшли до Іпотекодержателя, в даному випадку - до ТОВ «ФК «Укрфінанс Груп», про що в державний реєстр речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іпотеки були внесені відповідні записи, які внесли зміни до попереднього запису про іпотеку. Про необхідність повернути борг, який виник за кредитним договором № 014/0076/74/60584 від 20.07.2006 року в межах вартості майна, отриманого у спадщину, позивач був обізнаний з моменту ухвалення апеляційним судом рішення з 02.10.2014 року, проте жодних дій щодо його добровільного виконання не вчиняв.

Крім того, згідно ст. 18 ЗУ «Про іпотеку» та ст. 16 ЗУ «Про заставу», ч.3 ст. 334 ЦК України, в редакції, чинній на момент укладення договорів купівлі-продажу та іпотеки, встановлювалося, що право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з набрання законної сили рішення суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним. Чинна на той час редакція ст. 334 ЦК України не містила норми про те, що права на нерухоме майно, яке підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону. Відтак, право власності у ОСОБА_3 - дідуся позивача ОСОБА_1 на об`єкти нерухомого майна, переданих в іпотеку, виникло з моменту нотаріального посвідчення договорів купівлі-продажу цього нерухомого майна від 01.08.2006 року (т.1, а.с.41, 42).

Що стосується посилання суду на неможливість ТОВ «ФК «Укрфінанс Груп» виступити заставодержателем земельної ділянки сільськогосподарського призначення, то слід зазначити, що за загальним правилом, закріпленим у ч.1 ст. 120 ЗК України, особа, яка набула право власності на будівлю чи споруду стає власником земельної ділянки на тих саме умовах, на яких вона належала попередньому власнику, якщо інше не передбачено у договорі відчуження нерухомості. У даному випадку, предметом іпотеки виступила саме нерухомість: садовий будинок, а земельна ділянка зазначена у іпотечному договорі на виконання приписів чинного на той час законодавства, згідно якого будівля підлягала передачі в іпотеку разом із земельною ділянкою, на якій вона розташована.

Крім того, слід зазначити, що вказана земельна ділянка згідно договору купівлі-продажу садового будинку посвідченого 01.08.2006 року приватним нотаріусом Білгород-Дністровського міського нотаріального округу Ливіцькою О.В., за реєстровим номером 2803, та земельна ділянка, що розташована там же площею 0,009 га, на якій розташований будинок належить іпотекодавцю на підставі договору купівлі-продажу садового будинку, посвідченого приватним нотаріусом Ливіцькою О.В. 01.08.2006 року за реєстровим номером 2809. Пунктом 1.3 договору купівлі-продажу земельної ділянки зазначено, що цільове призначення земельної ділянки: для ведення садівництва.

Колегія суддів також вважає за необхідне вказати, що в даному випадку земельна ділянка, що передана в іпотеку, не перебуває в державній або колективній власності, та не є земельною ділянкою для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, або землею для ведення особистого селянського господарства.

Слід зазначити, що оскільки Закони України не містить заборони щодо передачі в іпотеку земель, які знаходяться у приватній власності громадян з цільовим призначенням: для ведення садівництва, то слід дійти висновку про те, що і відступлення прав вимоги за договорами іпотеки зазначених земельних ділянок також не заборонено.

Підсумовуючи викладене, слід зазначити, що оскільки відповідно до ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), то визнаючи частково недійсним договору про відступлення прав за договорами іпотеки від 03.04.2017 року, укладеним між ПАТ «Комерційний Індустріальний Банк» та ТТОВ «ФК «Укрфінанс Груп», суд першої інстанції порушив норми матеріального права відносно заміни сторони у зобов`язаннях, та сам інститут правонаступництва, так як відступлення права вимоги за суттю означає договірну передачу зобов`язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.

Оскільки заміна особи в окремих зобов`язаннях через волевиявлення сторін (відступлення права вимоги) є різновидом правонаступництва то до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 514 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 24 Закону України «Про іпотеку» відступлення прав за іпотечним договором здійснюється за умови, що одночасно здійснюється відступлення права вимоги за основним зобов`язанням.

Іпотека - є одним із найбільш ефективних і дієвих способів забезпечення виконання зобов`язання, оскільки в результаті іпотеки кредитор отримує матеріальні гарантії щодо виконання зобов`язання, а можлива реальна загроза втрати нерухомого майна, яке має значну економічну вартість і характеризується стабільністю в цивільному обороті, є додатковим стимулом для виконання його боржником.

Застава/іпотекатільки тодізможе виконатисвою забезпечувальнуфункцію,коли предметомзастави/іпотекиє майно,яке відповідно до законодавства України може бути відчужене заставодавцем і на яке може бути звернене стягнення.

Таким чином, оскільки повинна існувати можливість реалізації предмету іпотеки шляхом звернення стягнення на нього, з метою задоволення за його рахунок вимог кредитора, то предметом іпотеки, може бути будь-яке нерухоме майно на яке можливо звернути стягнення (отже бути відчуженим). Тобто майно, на яке не можливо звернути кредитором стягнення в рахунок не виконаних зобов`язань, не має вільної цивільної оборотоздатності. Тобто, не можливо звернути стягнення на предмет іпотеки, яким є земля сільськогосподарського призначення, та щодо якої Законом України встановлено мораторій на відчуження.

Разом зтим,діючий ЗКУкраїни,а самепункт 15Розділу X«Перехідні положення»ЗК України не передбачає заборону будь-яким чином відчуження земельних ділянок, які знаходяться у приватній власності фізичних осіб з цільовим призначенням «для колективного садівництва».

З оглядуна викладене,слід дійтивисновку,що ізукладенням оспорюваногодоговору провідступлення правза договороміпотеки відбуласязаміна кредитодавця,який всвою чергумає правов майбутньомуотримати задоволеннявимог кредитораза грошовимизобов`язаннями,у разіневиконання боржникомобов`язку повернутиборг.Тобто переданнясаме прав іпотекодержателя, які можуть й не виникнути у майбутньому, у разі виконання Боржником (у даному випадку спадкоємцями боржника, які є правонаступниками його прав та обов`язків) грошових зобов`язань повернення боргу.

В даному випадку - обов`язок боржника у даній справі виник саме за спадщиною, його борги та правонаступництво підтверджено рішенням Апеляційного суду Одеської області від 2014 року по справі №2-789/11, в якому окрім іншого зазначено, що на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», правонаступником якого є ТОВ «ФК Укрфінанс Груп», заборгованість за договором про надання споживчого кредиту в розмірі 1070075,65 грн. та судові витрати в сумі 3647 грн. підлягають стягненню в межах вартості майна, одержаного у спадщину та в рівних частках (т.1, а.с.20-23).

Таким чином, слід дійти висновку про те, що іпотека є специфічним видом забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні його власника, який обмежений у правомочності самостійно розпоряджатися предметом іпотеки. Тобто іпотека обмежує такий елемент права власності, як право розпорядження нерухомим майном, яке є предметом іпотечного договору. Зазначений вид забезпечення виконання зобов`язання передбачає стимулювання боржника до належного виконання зобов`язання та запобігання негативним наслідкам, що настають у разі порушення ним свого зобов`язання. У разі порушення боржником свого зобов`язання до особи, яка передала в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання такого зобов`язання, можуть бути застосовані заходи цивільно-правової відповідальності у виді звернення стягнення на предмет іпотеки. Особливістю цього виду забезпечення виконання зобов`язання є те, що обтяження майна іпотекою відбувається незалежно від зміни власника такого майна, тому стосовно кожного наступного власника іпотечного майна виникають ризики настання відповідальності перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов`язання, зокрема звернення стягнення на предмет іпотеки.

Велика Палата Верховного Суду та Верховний Суду неодноразово звертали увагу судів на необхідність дотримання таких засад цивільного судочинства, як справедливість, добросовісність і розумність (постанова Великої Палати Верховного Суду у справі № 643/18788/15-ц, провадження № 14-93цс19; постанова Верховного Суду від 26 вересня 2019 року у справі № 359/10843/14-ц, провадження № 61-16740св18; постанова Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17, провадження № 61-22315свої 8, постанова Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 року по справі № 569/4373/16-ц, постанова Верховного Суду від 26 травня 2021 року у справі № 381/979/15-ц, провадження № 61-16117св2, постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17, провадження № 61-22315сво18.

Згідно ч.ч. 1,5,6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Колегія суддів зазначає, що заявник апеляційної скарги надав суду достатні, належні і допустимі докази існування обставин, на які він посилається як на підставу своїх заперечень проти оскаржуваного судового рішення та доводів апеляційної скарги.

За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване судове рішення, в частині задоволення позовних вимог, не відповідає зазначеним вимогам, доводи апеляційної скарги його в цій частині спростовують, оскільки рішення в цій частині ухвалено не у відповідності до вимог матеріального права, у зв`язку з чим апеляційну скаргу слід задовольнити, оскаржуване рішення суду, в частині задоволення позовних вимог, скасувати і прийняти постанову, якою в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , відмовити.

В решті рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 25 травня 2021 року слід залишити без змін.

Крім того, відповідно до вимог, передбачених ст. 141 ЦПК України, колегія суддів також вважає за необхідне стягнути з ОСОБА_1 на користьТОВ «ФКУкрфінанс Груп»судовий збірза поданняапеляційної скаргиу сумі1261грн.(т.2, а.с.223).

Керуючись ст.ст. 367, 368, п.2 ч.1 ст. 374, п.4 ч.1 ст. 376, ст.ст. 381 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,

постановив:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Укрфінанс Груп» задовольнити.

Рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 25 травня 2021 року, в частині задоволення позовних вимог, скасувати і прийняти постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання недійсним договору про відступлення прав за договорами іпотеки від 03.04.2017 року, укладеного між Публічним акціонерним товариством «Комерційний Індустріальний Банк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Укрфінанс Груп», посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Данич О.Ф. за реєстровим номером 1167, що стосується відступлення прав за договором іпотеки від 01 серпня 2006 року, укладеного між ОСОБА_3 та Акціонерним поштово-пенсійним банком «Аваль» в забезпечення вимог за кредитним договором № 014/0076/74/60584 від 20 липня 2006 року, і посвідчений Ливіцькою О. В., приватним нотаріусом Білгород-Дністровського міського нотаріального округу за реєстровим номером 2812.

В решті рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 25 травня 2021 року залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Укрфінанс Груп», код ЄДРПОУ: 40326297, судовий збір за подання апеляційної скарги у сумі 1261 грн. (одну тисячу двісті шістдесят одну гривню).

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції України протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 26.06.2023 року.

Судді Одеського апеляційного суду: С.М. Сегеда

Р.Д. Громік

М.М. Драгомерецький