Постанова

від 28.06.2023 по справі 380/13962/22

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 червня 2023 рокуЛьвівСправа № 380/13962/22 пров. № А/857/3111/23

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

головуючого суддіШавеля Р.М.,

суддівУлицького В.З. та Довгої О.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській обл., утвореного як відокремлений підрозділ Державної податкової служби, на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 10.01.2023р. в адміністративній справі за позовом представника адвоката Цімури Яромира Володимировича, діючого на підставі ордеру на надання правничої (правової) допомоги від імені та в інтересах ОСОБА_1 , до Головного управління ДПС у Львівській обл., утвореного як відокремлений підрозділ Державної податкової служби, про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (суддя суду І інстанції: Кисильова О.Й., час та місце ухвалення рішення суду І інстанції: 10.01.2023р., м.Львів; дата складання повного тексту рішення суду І інстанції: не зазначена),-

В С Т А Н О В И В:

06.10.2022р. за допомогою системи «Електронний суд» представник адвокат Цімура Я.В., діючий на підставі ордеру на надання правничої (правової) допомоги від імені та в інтересах ОСОБА_1 , звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив:

визнати неправомірними дії відповідача Головного управління /ГУ/ ДПС у Львівській обл. щодо складення стосовно позивача вимоги про сплату боргу (недоїмки) № Ф-4341-51 від 02.03.2021р.;

визнати протиправною та скасувати винесену відповідачем ГУ ДПС у Львівській обл. вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-4341-51 від 02.03.2021р., якою визначено заборгованість зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування на суму 37788 грн. 74 коп.;

судові витрати покласти на відповідача (а.с.1-5).

Розгляд справи здійснений судом першої інстанції за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у порядку письмового провадження) (а.с.14 і на звороті).

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 10.01.2023р. заявлений позов задоволено частково; визнано протиправною та скасовано вимогу ГУ ДПС у Львівській обл. № Ф-4341-51 від 02.03.2021р. про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено; вирішено питання про розподіл судових витрат (а.с.42-44).

Згідно додаткового рішення суду від 27.01.2023р. заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення задоволено частково; стягнуто на користь позивача судові витрати на правничу допомогу в сумі 5000 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача ГУ ДПС у Львівській обл.; в задоволенні решти вимог заяви відмовлено (а.с.66-67).

Не погодившись із винесеним судовим рішенням (основним), його оскаржив відповідач ГУ ДПС у Львівській обл., який покликаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що в своїй сукупності призвело до помилкового вирішення справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду та прийняти нову постанову, якою в задоволенні заявленого позову відмовити (а.с.72-74).

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що позивач, будучи зареєстрованим фізичною особою підприємцем (24.11.2021р. до ЄДР внесено запис про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця за власним рішенням), перебуваючи на податковому обліку, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у відповідності до вимог Закону України № 2464-VI від 07.08.2010р. «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» за період 2017-2020 років.

Станом на 09.02.2021р. за позивачем обліковується заборгованість зі сплати цього внеску в розмірі 37788 грн. 74 коп., при цьому нарахування внеску здійснено позивачу як ФОПу автоматично відповідно до обраної системи оподаткування.

Відтак, апелянт правомірно на підставі даних інформаційної системи сформував та надіслав позивачу спірну вимогу про сплату боргу (недоїмки) на вказану суму. Також законодавчо передбачених підстав для звільнення позивача від сплати вказаного боргу не має.

Представником позивача - адвокатом Цімурою Я.В. скеровано до апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу, в якому останній вважає її необґрунтованою і такою, що не підлягає до задоволення. Наголошує на тому, що суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального права, дотримався вимог процесуального закону, через що ухвалив законне і справедливе судове рішення (а.с.112-113).

Розгляд справи в апеляційному порядку здійснено в порядку письмового провадження за правилами ст.311 КАС України без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.

Водночас, колегія суддів не убачає підстав для задоволення клопотання апелянта про розгляд справи в присутності сторін (зворот а.с.74), оскільки відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Апелянтом подану апеляційну скаргу, в якій детально та послідовно обґрунтовано свою правову позицію по справі.

Звідси, правових підстав для висновку про те, що справу необхідно розглядати в судовому засіданні, колегія суддів не убачає.

Окрім цього, Європейський суд з прав людини визнав явно необґрунтованим і тому неприйнятним звернення у справі «Varela Assalino contre le Portugal» (пункт 28, № 64336/01) щодо гарантій публічного судового розгляду. У цій справі заявник просив розглянути його справу в судовому засіданні, однак характер спору не вимагав проведення публічного розгляду. Фактичні обставини справи вже були встановлені, а скарги стосувалися питань права. Європейський суд вказав на те, що відмову в проведенні публічного розгляду не можна вважати необґрунтованою, оскільки під час провадження у справі не виникло ніяких питань, які не можна було вирішити шляхом дослідження письмових доказів.

У випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку Європейського суду, є доцільнішим, ніж усні слухання; розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, з наступних підстав.

Як достовірно встановлено судом першої інстанції, за наявною у податкового органу інформацією позивач ОСОБА_1 здійснила 14.05.2007р. державну реєстрацію суб`єкта підприємницької діяльності-фізичної особи, номер державної реєстрації № НОМЕР_1 .

Починаючи з 18.05.2007р., позивач перебуває на податковому обліку в ГУ ДПС у Львівській обл. (Франківський район м.Львова) як фізична особа-підприємець, є платником єдиного внеску.

24.11.2021р. до ЄДР внесено запис про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця за власним рішенням.

Згідно інформаційних даних контролюючого органу позивач перебуває в стані 11-припинено, але не знята з обліку (а.с.27-28).

Станом на 28.02.2021р. ОСОБА_1 має заборгованість з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок, ЄСВ) в сумі 37788 грн. 74 коп., яка виникла в результаті автоматичного нарахування єдиного внеску ІС «Податковий блок» у розмірі мінімального страхового внеску (а.с.29-32).

Вимога про сплату боргу (недоїмки) єдиного внеску № Ф-4341-51 від 02.03.2021р. на суму 37788 грн. 74 коп. надіслана ОСОБА_1 поштою на її адресу, однак не вручена за закінченням терміну зберігання (а.с.11 і на звороті).

Окрім цього, згідно із відомостями з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, індивідуальними відомостями про застраховану особу, а також із довідкою форми ОК-5 від 14.09.2022р. позивач була працевлаштованою протягом періоду 2005-2022 років. Зокрема, з 2017 року по 2021 рік вона працювала у ТзОВ «Стиль-Д» та ПП «Мережа-сервіс Львів». У 2017 році заробітна плата ОСОБА_1 склала 39771 грн. 66 коп.; в 2018 році - 44676 грн.; в 2019 році 46548 грн. 47 коп.; у 2020 році 54381 грн. 03 коп.; в 2021 році 76079 грн. 92 коп.

Отже, за спірний період роботодавець сплачував за позивача обов`язкові відрахування із заробітної плати (в тому числі і єдиний внесок) в розмірі не менше мінімального, що підтверджується відомостями з Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (а.с.8-9).

Приймаючи рішення по справі та частково задовольняючи заявлений позов, суд першої інстанції виходив з того, що метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Таке правове врегулювання дає підстави для висновку про те, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як ФОПи, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність, не отримують доходів від такої, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

Таким чином, особа, яка зареєстрована як ФОП, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати ЄСВ не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку, якщо особа є найманим працівником, така особа є застрахованою і платником ЄСВ за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

Оскільки метою збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, то в розумінні Закону № 2464-VI позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього в період, за який винесена спірна вимога (2017-2020 роки), нараховували та сплачували роботодавці в розмірі не менше мінімального, що виключає обов`язок сплати у цей період єдиного внеску позивачем ще і як фізичною особою-підприємцем, яка має право провадити господарську діяльність, проте не отримувала дохід від неї.

Вказане свідчить про те, що позивач не є страхувальником у розумінні Закону № 2464-VI та не має обов`язку щодо сплати єдиного соціального внеску.

Водночас, у разі оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, оскарження дій щодо прийняття такого рішення є неналежним способом захисту порушеного права.

Відтак, суд відмовив в задоволенні позовних вимог про визнання протиправними дій відповідача щодо складення відносно позивача спірної вимоги про сплату боргу (недоїмки), оскільки такі дії податкового органу не призвели до порушення прав та інтересів ОСОБА_1 , які підлягають захисту в судовому порядку.

Згідно з ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до роз`яснень, які наведені в п.13.1 постанови Пленуму ВАС України № 7 від 20.05.2013р. «Про судове рішення в адміністративній справі», у разі часткового оскарження судового рішення суд апеляційної інстанції в описовій частині свого рішення повинен зазначити, в якій частині рішення суду першої інстанції не оскаржується, і при цьому не має права робити правові висновки щодо неоскарженої частини судового рішення.

Рішення суду першої інстанції в частині, що не оскаржена особою, яка подала апеляційну скаргу, не може бути скасовано або змінено апеляційним судом (п.13.2 цієї постанови).

Враховуючи, що рішення суду першої інстанції не оскаржується в частині незадоволених (відмовлених) позовних вимогах, тому в цій частині судове рішення не переглядається судом апеляційної інстанції.

Спір в оскарженій частині фактично стосується правомірності винесення відповідачем спірної вимоги про сплату боргу (недоїмки) за умови відсутності здійснення позивачем підприємницької діяльності, відсутності отриманого від неї доходу, а також за умови працевлаштування останньої.

Висновки суду першої інстанції в частині часткового задоволення позовних вимог є такими, що відповідають фактичним обставинам справи і нормам чинного законодавства, з наступних причин.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначені Законом України № 2464-VI від 07.08.2010р. «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», Інструкцією про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затв. наказом Міністерства фінансів України № 449 від 20.04.2015р., Порядком формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затв. наказом Міністерства фінансів України № 435 від 14.04.2015р. (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Так, частиною 2 ст.2 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) визначено, що виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску, платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Отже, нормами вказаного закону регламентується база оподаткування як складова частина порядку нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.7 вказаного Закону єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 ч.1 ст.4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).

У разі, якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник має право самостійно визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Згідно з ч.11 ст.8 наведеного Закону єдиний внесок для платників, зазначених у пунктах 4 та 5 частини першої статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 34,7 відсотка (з 01.01.2016р. у розмірі 22 відсотка) визначеної пунктами 2 та 3 частини першої статті 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.

Обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок (ч.ч.2, 3 ст.9 цього Закону).

Частиною 8 ст.9 вказаного Закону передбачено, що платники єдиного внеску, зазначені у п.4 ч.1 ст.4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 10 лютого наступного року, крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування, які сплачують єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

Періодом, за який платники єдиного внеску подають звітність до органу доходів і зборів (звітним періодом), є календарний місяць, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, для яких звітним періодом є календарний рік.

Аналіз наведених норм вказує на те, що в разі якщо платником внеску не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої вказаним Законом. При цьому, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Приписи абз.1 п.2 ч.1 ст.7 зазначеного Закону змінені згідно із Законом України № 1774-VIII від 06.12.2016p. «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», який зобов`язав платника єдиного внеску визначити базу нарахування ЄСВ не менше мінімальної величини, при цьому факт неотримання доходу не впливає на мінімальну величину ЄСВ, що підлягає нарахуванню та сплаті.

Відповідно до ст.2 розділу 3 Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затв. наказом Міністерства фінансів України № 435 від 14.04.2015р. (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), ФО-підприємці, у тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, формують та подають до органів доходів і зборів Звіт самі за себе один раз на рік до 10 лютого року, що настає за звітним періодом.

Звітним періодом є календарний рік.

Звіт про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску подається за формою № Д5 згідно з додатком 5 до цього Порядку із зазначенням типу форми «початкова».

За обліковою категорією (фізична особа-підприємець) Звіти за 2017-2020 роки позивачем не були подані до контролюючого органу у строки, визначені законом, не було нараховано та сплачено суми ЄСВ за вказані роки.

Згідно пп.2 п.2 p.VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затв. наказом Міністерства фінансів України № 449 від 20.04.2015р., у разі виявлення платником своєчасно не нарахованих сум єдиного внеску такі платники зобов`язані самостійно обчислити ці внески, відобразити у звітності, що подається платником до органів доходів і зборів, та сплатити їх. До такого платника застосовуються штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VII цієї Інструкції.

У разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VII цієї Інструкції.

Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена в строки, встановлені Законом, обчислена органами доходів і зборів у випадках, передбачених Законом, є недоїмкою.

Суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів.

Матеріалами справи стверджується, що вказане нарахування боргу з ЄСВ здійснено відповідачем за період 2017-2020 років у сумі мінімального розміру страхового внеску.

Мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця; (п.5 ч.1 ст.1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування»).

Відповідно до ч.5 ст.8 цього Закону єдиний внесок для платників, зазначених у ст.4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.

В 2017 році установлено мінімальну заробітну плату у місячному розмірі з 1 січня - 3200 грн. згідно Закону України № 1801-VІІ від 21.12.2016р. «Про Державний бюджет України на 2017 рік».

У 2018 році установлено мінімальну заробітну плату у місячному розмірі з 1 січня 3723 грн. згідно Закону України № 2246-VIII від 07.12.2017р. «Про Державний бюджет України на 2018 рік».

В 2019 році установлено мінімальну заробітну плату у місячному розмірі з 1 січня 4173 грн. згідно Закону України № 2629-VIII від 23.11.2018р. «Про Державний бюджет України на 2019 рік».

У 2020 році установлено мінімальну заробітну плату у місячному розмірі з 1 січня 4723 грн. згідно Закону України № 294-IХ від 17.11.2019р. «Про Державний бюджет України на 2020 рік».

Звідси, розрахункова (мінімальна) сума єдиного соціального внеску за 2017 рік становила 8448 грн. (3200 грн. х 22 % = 704 грн. (мінімальний розмір ЄСВ в період з 01.01.2017р. по 31.12.2017р.) х 12 місяців).

Розрахункова (мінімальна) сума єдиного соціального внеску за 2018 рік склала 9828 грн. 72 коп. (3723 грн. х 22 % = 819 грн. 06 коп. (мінімальний розмір ЄСВ в період з 01.01.2018р. по 31.12.2018р.) х 12 місяців).

Розрахункова (мінімальна) сума єдиного соціального внеску за 2019 рік становила 11016 грн. 72 коп. (4173 грн. х 22 % = 918 грн. 06 коп. (мінімальний розмір ЄСВ в період з 01.01.2019р. по 01.01.2020р.) х 12 місяців).

В 2020 році позивачу нараховано щоквартальний ЄСВ в розмірі відповідно 2078 грн. 12 коп., 1039 грн. 05 коп., 3178 грн. 12 коп. та 2200 грн.

При цьому, загальна сума боргу (недоїмки) з ЄСВ згідно спірної вимоги склала 37788 грн. 74 коп. (станом на 28.02.2021р.).

Відповідно до вимог ч.4 ст.25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.

У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку.

Згідно з п.3 розділу VІ Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затв. наказом Міністерства фінансів України № 449 від 20.04.2015р., органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо:

дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів;

платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску;

платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.

У випадку, передбаченому абзацом другим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) приймається відповідним органом доходів і зборів протягом 10 робочих днів з дня, що настає за днем вручення платнику акта перевірки, а за наявності заперечень платника єдиного внеску до акта перевірки приймається з урахуванням висновку про результати розгляду заперечень до акта перевірки.

Орган доходів і зборів надсилає (вручає) вимогу про сплату боргу (недоїмки) платнику єдиного внеску протягом трьох робочих днів з дня її винесення.

За приписами п.4 розділу VI цієї Інструкції вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи).

Аналіз змісту вищенаведених норм свідчить про те, що вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи податкового органу платника у випадку, зокрема, якщо такий платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску. Недоїмкою є сума єдиного внеску, яка своєчасно не сплачена у строки, встановлені вказаним Законом.

Таким чином, чинним законодавством надано право податковому органу нарахувати єдиний внесок з облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів без складання акту перевірки, і у разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платниками єдиного внеску (які не виконали обов`язок щодо самостійного обчислення і сплати цих внесків в порядку і розмірах, визначених законом) - відповідач вправі був обчислювати суми єдиного внеску, не нараховані і не сплачені платником сум єдиного внеску, та зазначати це у вимозі про сплату боргу (недоїмки).

Разом з тим, питання, яке є предметом судового розгляду в цій справі, стосується порядку сплати ЄСВ фізичною особою - підприємцем, який є найманим працівником, та за якого роботодавець сплачує ЄСВ до Пенсійного фонду України.

Зокрема, згідно індивідуальних відомостей про застраховану особу із Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування за звітні періоди 2017-2020 років суми ЄСВ за позивача сплачувалися його роботодавцями ТзОВ «Стиль-Д» (код ЄДРПОУ 32014082), ПП «Липа.К» (код ЄДРПОУ 41787232), ПП «Мережа-Сервіс Львів» (код ЄДРПОУ 33617918), в розмірі не менше мінімального (а.с.8-9).

Метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Отже, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності. З огляду на викладене фізична особа - підприємець зобов`язана сплачувати єдиний внесок не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний. Інше тлумачення норм Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» спричинило б подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Отже, під час розгляду справи судом першої інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 є застрахованою особою, платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а відтак саме на страхувальника-роботодавця покладено обов`язок систематичної сплати єдиного внеску із заробітної плати позивача.

Відповідачем не надано доказів на підтвердження здійснення позивачем підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності.

У зв`язку з нарахуванням та сплатою роботодавцем за позивача, як за застраховану особу, єдиного внеску, у позивача не виникав обов`язок щодо сплати єдиного внеску як фізичною особою-підприємцем.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного та обґрунтованого висновку про те, що вимога про сплату боргу (недоїмки) № Ф-4341-51 від 02.03.2021р., якою визначено заборгованість зі сплати єдиного внеску станом на 28.02.2021р. в сумі 37788 грн. 74 коп., сформована відповідачем без дотримання вимог закону, а тому є наявними правові підстави для її скасування.

При вирішенні наведеного спору колегія суддів враховує правову позицію, висловлену Верховним Судом по аналогічній категорії справ, зокрема, в постанові Касаційного адміністративного суду від 27.11.2019р. у справі № 160/3114/19, від 04.12.2019р. у справі № 440/2149/19, від 23.01.2020р. у справі № 480/4656/18, яка в силу приписів ч.5 ст.242 КАС України та ч.6 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» є обов`язковою під час вирішення наведеного спору.

Окрім цього, згідно із п.4.1.4 пп.4.1 ст.4 ПК України податкове законодавство України ґрунтується на принципі презумпції правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків, слідує, що у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов`язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи «Серков проти України» (заява № 39766/05), «Щокін проти України» (заяви № 23759/03 та №37943/06), які відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають застосуванню судами як джерела права.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до переконливого та послідовного висновку про те, що винесена відповідачем вимога про сплату боргу (недоїмки) не відповідає критерію «пропорційності», адже у такий спосіб не дотримано справедливої рівноваги між інтересами держави та інтересами особи - позивача, а тому відповідачем протиправно винесена вимога про сплату боргу (недоїмки).

Доводи апелянта в іншій частині на правомірність прийнятого рішення не впливають та висновків суду не спростовують.

За таких умов колегія суддів вважає заявлені позовні вимоги підставними та обґрунтованими, а тому такі підлягають до задоволення, з вищевикладених мотивів.

Згідно ст.139 КАС України понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги належить покласти на апелянта ГУ ДПС у Львівській обл.

З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для його скасування колегія суддів не вбачає і вважає, що апеляційну скаргу на нього слід залишити без задоволення.

Окрім цього, судом апеляційної інстанції фактично було поновлено апелянту ГУ ДПС у Львівській обл. строк на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, однак помилково про таке процесуальне рішення не вказано в ухвалі від 01.06.2023р. про відкриття виконавчого провадження (а.с.102).

Під час вирішення цього питання колегія суддів враховує клопотання апелянта про поновлення пропущеного строку, яке обґрунтоване несвоєчасним отриманням копії судового рішення, відсутністю справи в ІС «Електронний суд», а також приймає до уваги незначний період пропуску строку (5 календарних днів) (а.с.75-76).

Відповідно до приписів ст.295 КАС України зазначені обставини дають підстави для висновку про поважність підстав пропуску строку на апеляційне оскарження.

В цілях усунення допущеного процесуального недоліку висновок апеляційного суду щодо поновлення апелянту строку на апеляційне оскарження викладається в цьому судовому рішенні.

Керуючись ст.139, ч.4 ст.229, ст.311, п.1 ч.1 ст.315, ст.316, ч.1 ст.321, ст.ст.322, 325, 329 КАС України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Визнати поважними підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження та поновити Головному управлінню ДПС у Львівській обл., утвореному як відокремлений підрозділ Державної податкової служби, строк на апеляційне оскарження рішення Львівського окружного адміністративного суду від 10.01.2023р. в адміністративній справі № 380/13962/22.

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській обл., утвореного як відокремлений підрозділ Державної податкової служби, на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 10.01.2023р. в адміністративній справі № 380/13962/22 залишити без задоволення, а вказане рішення суду без змін.

Понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на апелянта Головне управління ДПС у Львівській обл., утворене як відокремлений підрозділ Державної податкової служби.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, та може бути оскаржена у касаційному порядку у випадках, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Р. М. Шавель судді В. З. Улицький О. І. Довга Дата складання повного тексту судового рішення: 30.06.2023р.