Рішення
від 20.06.2023 по справі 946/383/23
ІЗМАЇЛЬСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 946/383/23

Провадження № 2/946/1811/23

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 червня 2023 року Ізмаїльський міськрайонний суд Одеської області у складі:

головуючого - судді Адамова А.С.,

при секретарі: Тюміній О.А.,

за участю: представника позивача - ОСОБА_7., прокурора - Петрова М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Ізмаїл в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Одеської обласної прокуратури про відшкодування шкоди, завданої внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності,-

В С Т А Н О В И В:

18.01.2023 ОСОБА_1 звернулася до Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області з позовом, яким (з урахуванням клопотання від 28.02.2023 року (а.с. 62) просить: стягнути з Державного бюджету України шляхом стягнення з відповідного рахунку казначейської служби на користь ОСОБА_1 1600000 грн. у рахунок відшкодування моральної шкоди; витрати, пов`язані з оплатою допомоги захисника, в розмірі 96800 грн.; витрати в розмірі 15000 грн. за правничу допомогу по справі.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що за заявою ОСОБА_2 від 27 серпня 2013 року внесені відомості 29 серпня 2013 року до ЄРДР за №12013170150003422 про скоєння ОСОБА_1 кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.368 КК України, що в подальшому було перекваліфіковано на ч.3 ст.368 КК України. Досудове розслідування по кримінальному провадженню проводилося СВ Ізмаїльського МВ ГУМВС України в Одеській області, процесуальне керівництво здійснювалося Ізмаїльською міжрайонною прокуратури Одеської області. За вироком Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 20 грудня 2016 року ОСОБА_1 визнано невинуватою у висунутому обвинуваченні за ч. 3 ст.368 КК України та виправдано її у зв`язку з недоведеністю вчинення нею кримінального правопорушення. Прокурор Мерданський В.В. звернувся із апеляційною скаргою на вирок суду від 20 грудня 2020 року. Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 20 грудня 2017 року апеляційна скарга прокурора Ізмаїльської місцевої прокуратури Одеської області Мерданського В.В. залишена без задоволення, вирок Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 20 грудня 2020 року залишений без змін. Прокурором Мерданським В.В. була подана касаційна скарга на ухвалу апеляційного суду Одеської області від 20 грудня 2017 року, вирок Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 20 грудня 2016 року. Постановою Касаційного кримінального суду в складі Верховного Суду від 13 грудня 2018 року касаційна скарга прокурора задоволена частково, а саме: ухвала апеляційного суду Одеської області від 20 грудня 2017 року скасована; повернуто матеріали кримінального впровадження до апеляційного суду Одеської області у зв`язку з тим, що в судовій колегії брала участь суддя, яка вже брала участь в апеляційному засіданні відносно даного кримінального провадження. Ухвалою Одеського апеляційного суду від 24 січня 2020 року вирок Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 20 грудня 2016 року щодо ОСОБА_1 - залишено без змін. Постановою ККС в складі ВС від 09 грудня 2020 року касаційну скаргу прокурора Мерданського В.В. на ухвалу Одеського апеляційного суду від 24 січня 2020 року залишена без задоволення. Ухвалу Одеського апеляційного суду від 24 січня 2020 року щодо ОСОБА_1 залишено без зміни. Таким чином, з 11 жовтня 2013 року по 09 грудня 2020 року позивачка перебувала під слідством та судом по незаконному обвинуваченню, а саме: 85 місяців та 28 днів, внаслідок чого була ізольована від суспільства, що є надзвичайною мірою впливу на особу та кардинальним чином впливає на її життя. Визначаючи розмір моральної шкоди, вона виходить із засад розумності, справедливості, глибини душевних страждань та змін у її життєвому укладі. Крім цього, на досудовому розслідуванні було проведено багато інших процесуальних дій, що спричинили багато страждань їй. ОСОБА_1 зазначає про те, що перебування під слідством і судом завдало їй моральних страждань, вона втратила ділову репутацію, була позбавлена можливості реалізації своїх звичок і бажань. ОСОБА_1 вважає, що провокацію відносно неї здійснили правоохоронні органі, щоб позбавити її можливості бути обраною ректором Ізмаїльського державного гуманітарного університету, оскільки на той час був об`явлений конкурс на цю посаду, і вона була головним претендентом на посаду ректора. Для встановлення розміру моральної шкоди через представника ОСОБА_1 звернулася до ТОВ «Школа психологічного дизайну» із запитом на проведення психолого-криміналістичної експертизи. Згідно висновку від 25 грудня 2022 року №238/22, що був виконаний директором ТОВ «Школа психологічного дизайну» доктором психологічних наук, професором Макарчук Н.О. , попередня орієнтована сума грошового еквіваленту моральних страждань, спричинених ОСОБА_1 , відповідає 1600000 грн. Крім того, вважає, що їй повинні відшкодувати 96800 грн., що були витрачені нею за надання правничої допомоги.

Згідно відзиву представника Державної казначейської служби України на позовну заяву (а.с. 68-76), Казначейство позов не визнає, вважає його необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню.Вважає, що позивачем було помилково залучено Казначейство в якості відповідача по справі №946/383/23. Держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема і представляти державу в суді, зазвичай орган діями якого завдану шкоду. Відповідно до п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної і немайнової шкоди» при вирішенні спору про відшкодування моральної шкоди, заподіяної громадянинові незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, його посадовими або службовими особами, судам слід виходити з того, що зазначений орган має бути відповідачем у такій справі, якщо це передбачено відповідним законом. Якщо ж відповідним законом чи іншим нормативно-правовим актом це не передбачено або в ньому зазначено, що шкода відшкодовується державою (за рахунок держави), то поряд з відповідним державним органом суд має притягнути як відповідача орган Казначейства. Залучення або ж незалучення Казначейства чи його територіальних органів не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки відповідачем є держава, а не Казначейство чи його територіальний орган. Таку правову позицію викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.03.2020 по справі №641/8857/17. На думку Казначейства, останнє не є належним відповідачем по справі №946/383/23. Так, у постанові від 17.04.2018 по справі №523/9076/16 Верховний Суд зазначив, що згідно з вимогами до форми та змісту позовної заяви вона повинна, зокрема, містити ім`я (найменування) відповідача, а також зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом або договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини. Відповідач притягається до справи у зв`язку з позовною вимогою, яка пред`являється до нього. Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову є обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи. З матеріалів позовної заяви встановлено, що жодної вимоги до Казначейства, позивачкою не висунуто. Те, що на органи Казначейства відповідно до Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 №845 покладено повноваження щодо виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, прийнятих судами, а також іншими органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення не свідчить, що такі органи мають бути відповідачами по кожній судовій справі, де однією з вимог є стягнення коштів з Державного бюджету України. Вважає за можливе вилучити Казначейство з числа відповідачів по справі №946/383/23 та залучити належного відповідача - Ізмаїльську міжрайонну прокуратуру Одеської області (наразі - Ізмаїльська окружна прокуратура Одеської області). У позовній заяві ОСОБА_1 зазначає, що розмір моральної шкоди, яка має бути відшкодована на її користь становить 1600000 грн., натомість не наводить жодного обґрунтованого розрахунку та визначає даний розмір на власний розсуд. У тексті позовної заяви ОСОБА_1 зазначає, що перебувала під слідством та судом з 11.10.2013 - з моменту повідомлення про підозру по 09.12.2020 - до моменту винесення постанови Касаційним кримінальним судом у складі Верховного Суду про залишення ухвали Одеського апеляційного суду від 24.01.2020, якою залишено без змін виправдувальний вирок Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 24.12.2016, в силі. Однак, ухвала Одеського апеляційного суду від 24.01.2020 набрала законної сили в момент проголошення, тобто кримінальне провадження щодо ОСОБА_1 закінчилось 24.01.2020, а не 09.12.2020. Отже, строк перебування позивачки під слідством та судом становить 75 місяців та 13 днів, а не 85 місяців та 28 днів як вона зазначає. Тому, у разі якщо суд дійде висновку про доцільність відшкодування на користь позивачки моральної шкоди за час перебування під слідством та судом то такий розмір має розраховуватись наступним чином: 6 700,00 грн. * 75 місяців + (6 700,00 грн. / 30 календарних днів у місяці * 13 днів) = 505 403,29 грн. де 6 700,00 грн., це розмір мінімальної заробітної плати на 2023 рік, який встановлено Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» з 1 січня 2023 року.Також, звертає увагу суду, що позивачкою необґрунтовано завищено розмір моральної шкоди, що на її думку, підлягає відшкодуванню на її користь. Так, визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватись принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди не повинен призводити до безпідставного збагачення. Таку правову позицію висловлено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.12.2020 по справі №752/17832/14-ц. Позивачка обмежується лише загальними посиланнями, що внаслідок дій посадових осіб органів досудового розслідування та прокуратури їй було завдано моральної шкоди і не надає суду жодних доказів про її наявність. Крім того, жодних доказів на підтвердження того, що по відношенню до неї був здійсненний фізичній чи психічний вплив та в чому він виражався не надає. Щодо відшкодування на користь позивачки витрат на правову допомогу, то пунктом 1 ч.1 ст.118 КПК України встановлено, що витрати на правову допомогу у кримінальному провадженні віднесені до процесуальних витрат. Питання щодо процесуальних витрат (щодо їх розподілу, стягнення, порядку розгляду та вирішення) врегульовані главою 8 КПК України, а відтак не можуть бути предметом розгляду у порядку цивільного судочинства. Отже, питання щодо відшкодування витрат на правову допомогу понесених ОСОБА_1 мало вирішуватись під час розгляду кримінальної справи №500/4994/14-к, а не в окремому провадженні, зокрема під час розгляду справи №946/383/23.

Згідно відзиву Одеської обласної прокуратури на позов (а.с. 86-97), відповідач позов не визнає, вважає його необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню. Зазначають, що Одеська обласна прокуратура та її посадові особи досудове розслідування у кримінальному провадженні № 120131701500034 не здійснювали та протиправних дій стосовно позивача не вчиняли. Сам по собі факт здійснення процесуального керівництва у кримінальному провадженні не свідчить про протиправність дій прокурорами чи її посадових осіб. Позивачем невірно визначено склад учасників справи та не доведено протиправності дій (бездіяльності) прокуратури під час досудового розслідування, яке здійснювалося органами Національної поліції. Саме по собі формальне посилання на здійснення процесуального керівництва органами прокуратури у кримінальному провадженні та підтримання обвинувачення у суді не свідчить у даному випадку про обґрунтованість вимог позову в цій частині та визначення Одеської обласної прокуратури у якості відповідача у справі. Щодо вимоги про стягнення моральної шкоди у розмірі 1600000грн., то наявність шкоди не породжує абсолютного права на її відшкодування в тому розмірі, який заявлено позивачем, так як необхідно довести наявність всіх складових цивільно-правової відповідальності з наданням відповідних доказів щодо розміру заподіяної шкоди. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховується стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При визначенні розміру моральної шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду суд повинен визначити ступінь страждань, заподіяних громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. При цьому, визначаючи розмір відшкодування суд має виходити із засад поміркованості, розумності, виваженості та справедливості. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш аніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її збагачення. Зокрема, Верховний Суд у постанові від 01.10.2020 у справі № 639/2981/19 ще раз наголосив, що визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами рівності, поміркованості, розумності, справедливості. Проте, заявлена до стягнення сума моральної шкоди у розмірі 1600000грн. таким вимогам не відповідає, оскільки позбавлена засад розумності, виваженості та справедливості. При цьому позивачем не доведено вказаний розмір моральної шкоди, яку вона просить стягнути з Державного бюджету України. Як вбачається зі змісту позовних вимог, позивач вважає, що їй повинні відшкодувати моральну шкоду у розмірі не менше ніж 1600000грн., посилаючись лише на висновок від 25.12.2022 № 238/22 щодо результатів психолого-криміналістичної експертизи ОСОБА_1 , виконаний ТОВ «Школа психологічного дизайну». Як зазначено у висновку, його розроблено відповідно до отриманих результатів психологічної діагностики, яка здійснювалася згідно з вимогами статті 3 Закону України «Про судову експертизу», Постанови «Про судову експертизу в кримінальних і цивільних справах». Відповідно до ч.1-3 ст.72 ЦПК України експертом може бути особа, яка володіє спеціальними знаннями, необхідними для з`ясування відповідних обставин справи. Експерт може призначатися судом або залучатися учасником справи. Експерт зобов`язаний дати обґрунтований та об`єктивний письмовий висновок на поставлені йому питання. Відповідно до ст.7 Закону України «Про судову експертизу» судово-експертну діяльність здійснюють державні спеціалізовані установи, їх територіальні філії, експертні установи комунальної форми власності, а також судові експерти, які не є працівниками зазначених установ, та інші фахівці (експерти) з відповідних галузей знань у порядку та на умовах, визначених цим Законом. Згідно з наказом Державного комітету статистики України від 23.12.2011 №396 «Про затвердження Методологічних основ та пояснень до позицій Класифікації видів економічної діяльності» клас за кодом 69.10 «Діяльність у сфері права» включає: - юридичне представництво інтересів однієї сторони, що виступає проти іншої сторони в судах або інших судових органах, як особисто членами колегії адвокатів, так і під їх керівництвом: консультаційні послуги та представництво у цивільних справах; консультаційні послуги та представництво в кримінальних справах; консультаційні послуги та представництво в трудових суперечках; - загальні консультації та складання юридичних документів: свідоцтв про реєстрацію підприємств, статутів підприємств та інших документів, пов`язаних зі створенням підприємств; патентів та авторських прав, підготовку різних юридичних документів, заповітів, доручень тощо; - діяльність державних та і приватних нотаріусів, судових виконавців, третейських суддів, експертів та арбітрів. Згідно даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ТОВ «Школа психологічного дизайну» (Код ЄДРПОУ 42413779, адреса: Україна, 081733, Київська обл., Києво-Святошинський р-н, село Ходосівка, вул. Набережна, будинок 95) у графі «Вид діяльності» основний вид діяльності: містить Код КВЕД 72.20 Дослідження й експериментальні розробки у сфері суспільних і гуманітарних наук (https ://usr. minjust. gov. ua/con lent/free-sear ch). Виходячи із виду економічної діяльності, якою ТОВ «Школа психологічного дизайну» може займатись відповідно до Єдиного державного реєстру юридичних осіб-підприємств та громадських формувань (клас економічної діяльності 72.20) його повноваження не виходять за межі консультативних та представницьких послуг, а послуги щодо проведення експертиз не визначені. Також, у висновку № 238/22 від 25.12.2022 окрім аналізу психологічного стану позивача викладено висновки та відповіді на питання, які належать до компетенції суду. Позивач зазначає, що вона перебувала під слідством та судом у період з 11.10.2013 (день вручення підозри) по 09.12.2020 (ухвалення судом касаційної інстанції судового рішення, яким залишено без задоволення касаційну скаргу прокурора), що складає 85 місяців та 28 днів.Проте, вважають, що загальний строк перебування ОСОБА_1 під слідством та судом розпочався з дня повідомлення їй про підозру, а саме - 11.10.2013, та закінчився у день набрання законної сили вироком Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 20.12.2016 - 24.01.2020, тобто день постановлення відповідної остаточної ухвали Одеським апеляційним судом. Водночас, з вказаного строку, слід виключити період з 19.12.2017 (20.12.2017 - набрання законної сили виправдувальним вироком вперше після перегляду судом апеляційної інстанції) по 12.12,2018 (13.12.2018 - скасування судом касаційної інстанції ухвали Апеляційного суду Одеської області від 20.12.2017). Отже, позивач перебувала під слідством та судом у період з 11.10.2013 по 20.12.2017 та з 13.12.2018 по 24.01.2020. Таким чином, ураховуючи викладені висновки Верховного Суду, які слід застосувати у цій справі № 946/383/23 строк перебування ОСОБА_1 під слідством та судом складає 63 місяці та 20 днів, а мінімальний розмір відшкодування, на який позивач мас право претендувати складає 63 міс. *6700 грн+4467 грн(6700:30)*20)= 422100+4467=426 767грн. Щодо вимог про стягнення витрат, пов`язаних з оплатою захисника у розмірі 96800 грн., то позивачем не доведено належними доказами наявність та детальний розрахунок витрат у розмірі 96800 грн., їх дійсність та розумність. Витрати у зв`язку із розглядом справи у розмірів 15000 грн., то відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України», від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України», від 30.03.2004 у справі «Меріт проти України» заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим. Так, правовідносини, що склалися між сторонами регулюються незначною кількістю нормативно-правових актів, існує певна судова практика, складності щодо процесу доказування, чи витребування доказів не виникало. Ураховуючи викладене, а також фактичний обсяг виконаної роботи та її незначну складність, виплата витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 15000 гривень є неспіввісними зі складністю справи, витраченого часу, обсягу наданих послуг та виконаних робіт.

У відповіді на відзив Одеської обласної прокуратури (а.с. 102-107) позивачка зазначила, що згідно судової практики ВС, згідно якої органом від імені Держави в позовах про відшкодування шкоди виступає саме ДКСУ. Наприклад, згідно правової позиції ВС, що висловлена в постанові від 03 травня 2022 року у справі №159/6473/20-ц, відповідно до статті 2 ЦК України учасником спірних відносин у справі про відшкодування шкоди за рахунок держави на підставі статті 1174 ЦК України є держава Україна, а тому вона має бути відповідачем. Кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як суб`єкт цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Відповідно до пункту 4 Положення про ДКС України, затвердженого указом Президента України від 13 квітня 2011 року №460/2011, центральним органом виконавчої, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних є ДКС України (Казначейство України), яка, зокрема, здійснює безспірне списанння коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду. Тому, одним з відповідачів у справі є ДКСУ. Судова практика орієнтує на те, що право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними рішеннями, діями органу, що здійснює оперативно - розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках передбачених законом, а саме: статтею 2 Закону від 01 грудня 1994 року №266/94- ВР (постанова Великої Палати Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року в справі №713/216/17, від 20 вересня 2018 року в справі №686/23731/15-ц, постанова Верховного Суду України від 24 лютого 2016 року у справі №6-2089цс15, постанова Верховного Суду України від 26 лютого 2016 року у справі №6-2089цс15, постанова Верховного Суду України від 22 червня 2017 року у справі №638/11853/15-ц). Щодо ОСОБА_1 , то передбачений статтею 2 Закону від 01 грудня 1994 року №266/94-ВР випадок настав, відтак, правові підстави для задоволення заявлених нею вимог наявні. Тому, не потрібно встановлювати неправомірність дій працівників Одеської обласної прокуратури судовим рішенням для відшкодування шкоди. В зв`язку з чим, доводи представника Одеської обласної прокуратури по цьому питанню є хибними. ОСОБА_1 вважає, що представник Одеської обласної прокуратури помиляється, оскільки прирівнює висновок фахівця (висновок експертизи) до висновку судової експертизи. Заперечення проти висновку від 25 грудня 2022 року зводяться тільки до одного - підприємство ТОВ «Школа психологічного дизайну» може займатись відповідно до Єдиного державного реєстру юридичних осіб-підприємців та громадських формувань (клас економічної діяльності 72.20), його повноваження не виходять за межі консультативних та представницьких послуг, а послуги щодо проведення експертиз не визначені. Фахівець, який проводив відповідні дослідження, доктор психологічних наук, професор Макарчук Н.О. , директор ТОВ «Школа психологічного дизайну», має відповідний досвід, право на проведення відповідних досліджень. Документи, на підтвердження цього не були надані своєчасно разом із позовною заявою, оскільки в зв`язку з воєнним станом Макарчук Н.О. вимушена була виїхати за межі України. Також, зазначає, що представник Одеської обласної прокуратури незаконно намагається виключити період з 19 грудня 2017 року по 12 грудня 2018 року, скасування ухвали апеляційного суду Одеської області від 20 грудня 2017 року зайвий раз підтверджує знаходження ОСОБА_1 під судом. Тим більш, при апеляційному розгляді скарги прокурора в апеляційному Одеської області обласної прокуратурі було відомо про те, що один із членів колії суддів приймав участь по цієї справі на досудовому розслідуванні. Однак навмисно про це мовчав. Про це було зазначено прокурором, який приймав участь у судді апеляційної інстанції тільки в день розгляду касаційної скарги в ВС. Тобто, прокурор навмисно продовжив строк знаходження ОСОБА_1 під судом, щоб це негативно вплинуло на її здоров`я та психологічний стан. Тому, зазначені доводи представника обласної прокуратури не є підставою для відмови у задоволенні позову.

У відповіді на відзив ДКСУ (а.с. 112-117) позивачка зазначила, що доводи відзиву ДКСУ щодо відшкодування шкоди за рахунок ДКСУ і незалучення його до участі у справі є необґрунтованими. Держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин (частина перша статті 167 ЦК України). Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом (стаття 170 ЦК України). Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (частина друга статті 48 ЦПК України). Державу представляють відповідні органи державної влади в межах їх компетенції через свого представника (частина четверта статті ЦПК України). Отже, у цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема представляти державу в суді (постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі №5023/10655/11 (провадження № 12-161гс18) (пункт 6.22), від 21 серпня 2019 року у справі № 761/35803/16-ц (постанова №14-316 цс 19) (пункт 33), і 8 грудня 2019 року у справі №688/2479/16-ц (провадження № 14447 цс 19) (пункт повинен зазвичай, орган, діями якого завдано шкоду. Разом із тим, залучення або ж незалучення до участі у таких категоріях спорів ДКСУ чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки відповідачем є держава, а не ДКСУ чи її територіальний орган (постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі 2/4741/16-ц (провадження №14-515цс19), від 25 березня 2020 року у справі 21/8857/17 (провадження №14-514цс19)». В зв`язку з чим, доводи ДКСУ з цього приводу є хибними. По-друге, у відзиві ДКСУ зазначає, що відповідно до п. 3 розділу II Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 06 грудня 2016 року №1774-VIII: внесення змін до деяких законодавчих актів України» (набрав чинності з 01 січня 2017 року) мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат, вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених на 01 січня календарного року, починаючи з 01 січня 2017 року (зміни внесені Законом від 15 травня 2018 року №2415-VІІ). Тож сума моральної шкоди може становити: 2684,00 грн. 75 місяців та 13 днів = 20506,46 гри, про відшкодування якої була вправі ставити питання позивачка. Однак, це помилкова думка ДКСУ, на яку неодноразово зазначав ВС, але ДКСУ продовжує на це посилатися. В постанові віл 14 квітня 2021 року по справі №520/14448/18 ВС зазначив, що «... 71. На правовідносини щодо відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, дія Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» №1774-УІІІ не поширюється. 72. Таке тлумачення указаних норм матеріального права міститься у постановах Верховного Суду від 04 червня 2018 року у справі №489/2492/17, від 13 червня 2018 року у справі №464/6865/16, від 21 червня 2018 року у справі 205/119/17, від 16 січня 2019 року у справі №334/3231/16-ц, від 17 жовтня 2019 року у справі №591/6167/14-ц, від 13 листопада 2019 року у справі №213/1972/16-ц. 73. Задовольняючи позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством та судом, суди першої та апеляційної інстанцій правильно застосували правило частини третьої статті 13 Закону та визначили розмір відшкодування моральної шкоди із розрахунку мінімальної заробітної плати у розмірі 4173 грн., встановленого законом на момент розгляду справи. 74. Такий висновок судів першої та апеляційної інстанцій відповідає правовим висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 04 червня 2018 року у справі №489/2492/17 (провадження №61-8890св18), від 13 червня 2018 року у справі № 464/6863/16 (провадження № 61-10293св18, від 21 червня 2018 року у справі № 205/119/17 (провадження № 61-24700св18), від 25 липня 2018 року у справі № 607/14493/16-ц (провадження № 61-12051св18), від 12 лютого 2020 року у справі № 295/692/17 (провадження № 61-7534св18). 75. За таких обставин, доводи касаційної скарги ГУ ДКС України в Одеській області про необхідність застосування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб як розрахункової величини для розрахунку завданої позивачу моральної шкоди є необґрунтованими». Законом передбачено, що розмір відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом повинен визначатися судом із врахуванням мінімального розміру заробітної плати. Викладене дає підстави для висновку, що у випадках, коли межі відшкодування матеріальної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати, суд при вирішенні питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати, що є чинним на час розгляду справи, при цьому визначений законом розмір відшкодування є тим мінімальним розміром, що гарантований державою, а суд, обґрунтовуючи обставини конкретної справи, вправі застосувати й більший розмір відшкодування». ДКСУ помилково посилається на те, що необхідно рахувати 75 місяців, а не 85 місяців при розрахунку моральної шкоди, оскільки ОСОБА_1 посилається на висновок психолого-криміналістичної експертизи від 25 грудня 2022 року. Тобто, розмір моральної шкоди визначений фахівцем у цієї галузі, який брав до уваги усі складові. Якщо ДКСУ не згодна з цими висновками, то повинна обґрунтувати. Посилання ДКСУ у відзиві на те, що позивачем не доведено спричинення йому моральної шкоди, не можуть бути прийняті судом, оскільки Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачено безумовне право на відшкодування моральної шкоди у розмірах і порядку, встановленому в ньому, у випадку постановлення виправдувального вироку суду. Також, ДКСУ посилається на необґрунтованість позовних вимог щодо відшкодування витрат на правову допомогу в розмірі 111800 грн. на користь ОСОБА_1 , проте ДКСУ неправильно застосовує норми матеріального права до спірних правовідносин. У даному випадку розглядається питання відшкодування витрат на професійну правничу допомогу по цивільної справі, що передбачена цивільним процесуальним законодавством; а також витрат на правову допомогу адвоката у кримінальній справі, тобто це зовсім різні порядки відшкодування витрат. Згідно пункту 4 частини 1 статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» у наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються) суми, сплачені громадянином у зв`язку з поданням йому юридичної допомоги. У даному випадку ОСОБА_1 просить повернути кошти, що витрачені на оплату приїзду адвоката до суду, знаходження у відрядженні. Для підтвердження цього ОСОБА_1 просить витребувати з архіву Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області кримінальну справу №500/4994/14-к і оглянути її у судовому засіданні, щоб можливо було доказати скільки разів адвокат приїжджав до м. Ізмаїл (з листопада 2013 року по грудень 2016 року на слідчі дії та судові засідання), скільки разів до м. Києва. (5 судових засідань в касаційної інстанції), а потім вже ДКСУ зробить висновок про розмір витрат на допомогу адвоката. По кримінальної справі ОСОБА_1 просить повернути 96800 грн., а 15000грн. - це витрати на професійну правничу допомогу по цивільної справі, що розглядається у теперішній час. Зазначені витрати повертаються зовсім по іншим нормам.

У письмових запереченнях від Одеської обласної прокуратури від 17.05.2023 року (а.с. 153-155) представник відповідача зазначив, що представником позивача подано до суду клопотання про долучення документів до матеріалів справи від 10.04.2023 (копія якого надійшла до обласної прокуратури 11.04.2023), а саме, розрахунку витраченого часу захисником. Зі змісту розрахунку витраченого часу вбачається, що представником позивача зазначається, що « ОСОБА_1 сплачувала захиснику 400 грн. за час, що узгоджується з вимогами діючого законодавства на той час. В зв`язку з чим, тільки за витрачений час ОСОБА_1 повинна сплатити 250 годин*400грн=100000 грн. Зокрема, до вказаного розрахунку включено витрачений час на процесуальні дії - 45 годин, а також витрачений час на проїзд - 205 годин. Наданий розрахунок не може бути прийнятий до уваги. Проїзд адвоката не може бути віднесений до жодного з видів правничої допомоги, які передбачені в стст.1, 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». А тому витрати на здійснення вказаних видів робіт (у розрахунку це 205 годин з 250) не можуть бути відшкодовані як витрати на професійну правничу допомогу.

У письмових поясненнях на заперечення Одеської обласної прокуратури від 17.05.2023 року (а.с. 140-141) представник позивача зазначив, що ОСОБА_1 привела тільки одне з підстав для відшкодування витрат, пов`язаних з оплатою допомоги захисника, щоб відповідачі могли розуміти, що ОСОБА_1 просить відшкодувати витрати в значно меншому розмірі, ніж було фактично витрачено. Тільки по витраченому часу розмір відшкодування більший, ніж просить відшкодувати ОСОБА_1 ,. Представник Одеської обласної прокуратури також не розібрався у вимогах діючого законодавства та судової практики. Участь у судовому засіданні є не формальною присутністю на ньому, а є підготовкою адвоката до цього засідання, витраченим часом на дорогу до судового засідання та у зворотному напрямку, його очікуванням та безпосередньою участю у судовому засіданні.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав позов у повному обсязі. Наголосив на обставинах, що викладені у позовній заяві та інших процесуальних заявах по справі, що подавалися суду. Зазначила, що суб`єктний склад визначено вірно. З заявами про залучення інших співідповідачів відповідачі не зверталися. Відшкодування моральної шкоди в даному випадку не ставиться в залежність від доведення вини відповідачів. Висновок фахівця є належним доказом. Вона хвилювалась і це негативно впливало на її здоров`я. Судові засідання по кримінальній справі проходили в м. Ізмаїл та м. Києві, тому необхідно було витрачати час і на проїзд. Також, зазначила, що наданий висновок є не висновком експерта, а висновком фахівця, який лікував позивача. Докази оплати проїзду знищені, тому про їх відшкодування не заявляються. Згідно постанови №910/3678/19 ВС України, акти виконаних робіт не обов`язкові.

Представник Одеської обласної прокуратури в судовому засіданні заперечував проти задоволення позову. Зазначив, що Обласна прокуратура не вчиняла протиправних дій щодо ОСОБА_1 та є неналежним відповідачем. Не надано доказів спричинення моральної шкоди у розмірі 1600000 грн. Висновок фахівця є неналежним доказом. Будь які документи медичного характеру експерту/фахівцю не надавалися. Невірно розраховано, час протягом якого ОСОБА_1 вважається під слідством. Вірним є 63 місяця та 20 днів, так як цей період рахується до набрання вироком законної сили, тобто до рішення апеляційного суду, а не Верховного суду. Час знаходження адвоката у дорозі не може бути відшкодовано, так як це не підтверджено доказами. Розмір витрат на правову допомогу є неспівмірним. Позивачем не надано актів виконаних робіт, нема доказів знаходження в дорозі.

Представник відповідача Державної казначейської служби України в судове засідання не з`явився, у відзиві висловив свою позицію з приводу позовних вимог ОСОБА_1 , просить відмовити у задоволенні позову.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, представника відповідача, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, проаналізувавши положення чинного законодавства, суд дійшов наступного.

Судом встановлено, що за заявою ОСОБА_2 від 27 серпня 2013 року внесені відомості 29 серпня 2013 року до ЄРДР за №12013170150003422 про скоєння ОСОБА_1 кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.368 КК України, що в подальшому було перекваліфіковано на ч.3 ст.368 КК України.

11 жовтня 2013 року в рамках вказаного провадження в службовому приміщенні ОСОБА_1 №204 в Ізмаїльському державному гуманітарному університету, що знаходиться за адресою: Одеська область, м.Ізмаїл, проспект Суворова, 75, був проведений обшук. В цей день ОСОБА_1 було повідомлено про підозру. На майно ОСОБА_1 судом був накладений арешт, органи досудового розслідування зверталися до суду з клопотанням про застосування відносно ОСОБА_1 запобіжного заходу, відсторонення від посади.

Ухвалою слідчого судді Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 15 жовтня 2013 року у задоволені клопотання слідчого Ізмаїльського МВ УМВС в Одеської області про обрання запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту щодо ОСОБА_1 відмовлено. Прокурором була подана апеляційна скарга на ухвалу слідчого судді Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області. Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 30 жовтня 2013 року апеляційна скарга прокурора залишена без задоволення, ухвала слідчого судді Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 15 жовтня 2013 року залишена без змін.

Слідчим Ізмаїльського МВ УМВС в Одеської Області 25 листопада 2013 року подано клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді застави. Ухвалою слідчого судці Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 25 листопада 2013 року у задоволені клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді застави відмовлено.

Слідчим Ізмаїльського MB УМВС в Одеській області 28 листопада 2013 року подано клопотання про відсторонення ОСОБА_1 від посади. Ухвалою слідчого судді Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 28 листопада 2013 року у задоволені клопотання слідчого Ізмаїльського MB УМВС в Одеській області про відсторонення ОСОБА_1 від посади відмовлено.

Вироком Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 20 грудня 2016 року справа №500/4994/14-к ОСОБА_1 визнано невинуватою у висунутому обвинуваченні за ч. 3 ст.368 КК України та виправдано у зв`язку з недоведеністю вчинення нею кримінального правопорушення.

Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 20 грудня 2017 року апеляційна скарга прокурора Ізмаїльської місцевої прокуратури Одеської області Мерданського В.В. залишена без задоволення, вирок Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 20 грудня 2020 року залишений без змін.

Постановою Касаційного кримінального суду в складі Верховного Суду від 13 грудня 2018 року касаційна скарга прокурора задоволена частково, а саме: ухвала апеляційного суду Одеської області від 20 грудня 2017 року скасована; повернуто матеріали кримінального впровадження до апеляційного суду Одеської області у зв`язку з тим, що в судовій колегії брала участь суддя, яка вже брала участь в апеляційному засіданні відносно даного кримінального провадження.

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 24.01.2020 року вирок Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 20 грудня 2016 року у справі №500/4994/14-к відносно ОСОБА_1 за ч. 3 ст.368 КК України залишено без змін.

Постановою ККС в складі ВС від 09 грудня 2020 року касаційну скаргу прокурора Мерданського В.В. на ухвалу Одеського апеляційного суду від 24 січня 2020 року залишено без задоволення; ухвалу Одеського апеляційного суду від 24 січня 2020 року щодо ОСОБА_1 залишено без зміни.

Досудове розслідування по кримінальному провадженню проводилося СВ Ізмаїльського МВ ГУМВС України в Одеській області, процесуальне керівництво здійснювалося Ізмаїльською міжрайонною прокуратури Одеської області.

В судових інстанціях підтримку обвинувачення здійснювали: - в Ізмаїльському міськрайонному суді Одеської області - заступник Ізмаїльського міжрайонного прокурора Одеської області Мерданський В.В.; - в Одеському апеляційному суді - прокурор Ізмаїльської міжрайонної прокурори Одеської області Мерданський В.В., прокурори Одеської обласної прокуратури Нікітін Ю.М., Пермякова Л.Д. ; - в ККС в складі ВС - прокурори Генеральної прокуратури України Опанасюк О.В., Круценко Т.В ..

Згідно висновку від 25 грудня 2022 року №238/22, що був виконаний директором ТОВ «Школа психологічного дизайну» доктором психологічних наук, професором Макарчук Н.О. , попередня орієнтована сума грошового еквіваленту моральних страждань, спричинених ОСОБА_1 , відповідає 1600000 грн. Так, у вказаному висновку зазначено, що результатом довготривалого перебування під слідством та судом, переживання прокурорського і слідчого насильства є психічний розлад соматоформної дисфункції вегетативної нервової системи. Оскільки виявлений психічний розлад не є виліковним є потреба чіткої констатації факту, що ОСОБА_1 повинна мати психологічний терапевтичний супровід упродовж всього життя, що вимагає фінансової компенсації. Таким чином, враховуючи позицію ОСОБА_1 відносно суми відшкодувань її моральних страждань, обставини її морального стану, та практику відшкодувань у подібних випадках та враховуючи особливості конкретного випадку, попередня орієнтована сума грошового еквіваленту моральних страждань, спричинених ОСОБА_1 , відповідає - 1600000 гривень. Сума компенсації (моральне перешкоджання здоров`ю - 516 000 грн., психологічне консультування - 60000 грн., діагностика - 24000 грн., психотерапія для відновлення здоров`я - 1000000 грн.), яка заявлена є суб`єктивно справедливою для неї та обґрунтованою існуванням внутрішніх (особистісних) та зовнішніх (життєвих, соціальних) змін, може відповідати дійсному розміру відшкодування.

Статтею 56 Конституції України встановлено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець відокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

Порядок відшкодування такої шкоди визначається законом (частина сьома статті 1176 ЦК України).

Статтею 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» № 266/94 ВР від 01 грудня 1994 року передбачено, що відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок: 1) незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян; 2) незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу; 3) незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених законами України «Про оперативно-розшукову діяльність», «;Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» та іншими актами законодавства. У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду.

Право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає, зокрема, у випадках постановлення виправдувального вироку суду (пункт 1 частини першої статті 2 Закону).

Положеннями статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачено, що громадянинові відшкодовується (повертається), в тому числі й моральна шкода.

Відшкодування шкоди проводиться за рахунок коштів Державного бюджету (стаття 4 вказаного Закону).

Відповідно до частини другої статті 25 Бюджетного кодексу України, відшкодування шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади (органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування), а також їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється державою (Автономною Республікою Крим, органами місцевого самоврядування) у порядку, визначеному законом.

Відповідно до статті 2 ЦК України держава Україна є учасником цивільних відносин, а тому має бути відповідачем у справах про відшкодування шкоди за рахунок держави.

Відповідно до пункту 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого указом Президента України від 13 квітня 2011 року № 460/2011, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, є Державна казначейська служба України (Казначейство України), яке, зокрема, здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.

Статтею 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» визначено, що розмір відшкодування повинен бути не меншим одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Тобто Законом передбачено, що розмір відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом повинен визначатися судом із врахуванням мінімального розміру заробітної плати.

Викладене дає підстави для висновку, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати, суд при вирішенні питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати, що є чинним на час розгляду справи, при цьому визначений законом розмір відшкодування є тим мінімальним розміром, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, вправі застосувати й більший розмір відшкодування.

У постанові Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року в справі № 6-2203цс15 вказано, що «відповідно до частини 3 статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (в редакції, чинній на час виникнення правовідносин) відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться, виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом. Отже, межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються судом у розмірі співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеної законодавством за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування».

У постанові Великої Палати Верховного суду від 20 вересня 2018 року у справі №686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18) зроблено висновок, що «моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з`ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості.

Тобто законом передбачено, що розмір відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом повинен визначатися судом із врахуванням мінімального розміру заробітної плати.

Аналогічний висновок викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17 (провадження № 14-4цс19), Верховним Судом у постановах від 21 жовтня 2020 року у справі № 754/8730/19 (провадження № 61-9673св20), від 03 березня 2021 року у справі № 638/509/19 (провадження № 61-7643св20).

До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року.

Проте сума відшкодування моральної шкоди, заподіяної позивачу, не є його посадовим окладом, заробітною платою чи іншою виплатою, а тому підстави для застосування наведеної норми до спірних правовідносин відсутні.

На правовідносини щодо відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, дія Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 1774-VIII не поширюється.

Таке тлумачення указаних норм матеріального права міститься у постановах Верховного Суду від 04 червня 2018 року у справі № 489/2492/17, від 13 червня 2018 року у справі № 464/6865/16, від 21 червня 2018 року у справі № 205/119/17, від 16 січня 2019 року у справі № 334/3231/16-ц, від 17 жовтня 2019 року у справі № 591/6167/14-ц, від 13 листопада 2019 року у справі № 213/1972/16-ц.

Щодо визначення строку перебування під слідством та судом, розміру моральної шкоди, то суд зазначає у пунктах 1.1, 1.2 Рішення Конституційного Суду України від 27 жовтня 1999 року у справі № 1-15/99 зазначено, що кримінальна відповідальність настає з моменту набрання законної сили обвинувальним вироком суду. Притягнення до кримінальної відповідальності, як стадія кримінального переслідування, починається з моменту пред`явлення особі обвинувачення у вчиненні злочину.

Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18) розмір моральної шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, необхідно визначати виходячи з мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством і судом, починаючи з часу пред`явлення обвинувачення до набрання виправдувальним вироком законної сили або ухвалою про закриття кримінального провадження.

Згідно висновків викладених у рішеннях ВС по справі №308/12196/19 та №607/10144/18, відшкодування моральної шкоди, яку необхідно визначати, виходячи з мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством і судом, починаючи з часу повідомлення особі про підозру і до набрання законної сили виправдувальним вироком суду.

Визначаючи строк перебування ОСОБА_1 під судом і слідством, суд вважає, що його початком є 11 жовтня 2013 року (повідомлення підозри), останнім днем є день набрання законної сили виправдувальним вироком, який у цій справі набрав законної сили разом з постановленням ухвали Одеського апеляційного суду від 24.01.2020 року (за виключенням періоду, коли була постановлена первісна ухвала апеляційного суду про залишення вироку без змін до її скасування Верховним судом).

Згідно з пунктом 14 частини першої статті 3 КПК України притягнення до кримінальної відповідальності - стадія кримінального провадження, яка починається з моменту повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального правопорушення.

Відповідно до частини першої статті 43 КПК України виправданим у кримінальному провадженні є обвинувачений, виправдувальний вирок суду щодо якого набрав законної сили.

Згідно з частинами першою-четвертою статті 532 КПК України вирок або ухвала суду першої інстанції, ухвала слідчого судді, якщо інше не передбачено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, вважається, що вирок чи ухвала суду, ухвала слідчого судді не набрала законної сили. Судові рішення суду апеляційної та касаційної інстанцій набирають законної сили з моменту їх проголошення.

Враховуючи наведене, особа перебуває під слідством чи судом до набрання законної сили виправдувальним вироком або судовим рішенням, яким закрито провадження, а не до завершення його перегляду судом касаційної інстанції.

При цьому, суд зазначає, що строк розгляду справи судом касаційної інстанції не входить у період перебування особи під слідством та судом.

Оскільки вирок Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 20 грудня 2016 року, яким ОСОБА_1 виправдано у вчиненні інкримінованого їй кримінального правопорушення, ухвалою Одеського апеляційного суду від 24.01.2020 року був залишений без змін, то саме із вказаної дати (з дня набрання вироком законної сили) позивач вважається таким, що реабілітований та позбавлений будь-яких обмежень у правах, а кримінальне переслідування відносно нього - завершеним (за виключенням періоду, коли була постановлена первісна ухвала апеляційного суду про залишення вироку без змін до її скасування Верховним Судом).

Схожих за змістом висновків щодо кінцевої дати перебування особи під слідством і судом дійшов Верховний Суд у постановах від 12 лютого 2020 року у справі № 295/692/17 (провадження № 61-7534св18), від 13 серпня 2020 року у справі № 607/10144/18 (провадження № 61-1394св19).

Верховний Суду у постанові від 14.04.2021 у справі № 520/14448/18 дійшов висновку, що особа перебуває під слідством чи судом до набрання законної сили виправдувальним вироком або судовим рішенням, яким закрито провадження, а не до завершення його перегляду судом касаційної інстанції. Також, судом касаційної інстанції наголошено на помилковості висновків судів першої та апеляційної інстанції про те, шо строк розгляду справи судом касаційної інстанції входить у період перебування особи під слідством та судом.

Ураховуючи викладене, загальний строк перебування ОСОБА_1 під слідством та судом розпочався з дня повідомлення їй про підозру, а саме - 11.10.2013, та закінчився у день набрання законної сили вироком Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 20.12.2016 - 24.01.2020, тобто день постановлення відповідної остаточної ухвали Одеським апеляційним судом. Водночас, з вказаного строку, слід виключити період з 20.12.2017 (20.12.2017 - набрання законної сили виправдувальним вироком вперше після перегляду судом апеляційної інстанції) по 12.12.2018 (13.12.2018 - скасування судом касаційної інстанції ухвали апеляційного суду Одеської області від 20.12.2017).

Таким, позивач перебувала під слідством та судом у період з 11.10.2013 по 20.12.2017 та з 13.12.2018 по 24.01.2020 та враховуючи викладені висновки Верховного Суду, строк перебування ОСОБА_1 під слідством та судом складає 63 місяці та 20 днів.

Посилання відповідачами у відзивах на те, що позивачем не доведено спричинення йому моральної шкоди, не можуть бути прийняті судом, оскільки Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачено безумовне право на відшкодування моральної шкоди у розмірах і порядку, встановленому в ньому, у випадку постановлення виправдувального вироку суду.

Щодо стягнення моральної шкоди з ДКС України, то суд зазначає, що кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України).

Відповідно до статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Згідно з пунктом 1 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 квітня 2015 року № 215 (далі - Положення), Державна казначейська служба України (Казначейство) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів України і який реалізує державну політику у сферах казначейського обслуговування бюджетних коштів, бухгалтерського обліку виконання бюджетів.

Відповідно до покладених завдань Казначейство України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів або боржників на підставі рішення суду (підпункт 3 пункту 4 Положення).

Отже, відповідачем у справі є держава Україна, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади. Кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України, тому відсутня необхідність зазначення у резолютивній частині рішення таких відомостей, як орган, через який грошові кошти мають перераховуватися, або номера чи види рахунку, з якого має бути здійснено стягнення/списання, оскільки такі відомості не впливають ні на підстави, ні на обов`язковість відновлення права позивача в разі встановлення судом його порушення, та за своє суттю є регламентацією способу та порядку виконання судового рішення, що має відображатися у відповідних нормативних актах, а не резолютивній частині рішення.

Відповідний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16, провадження №12-110гс18 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2023 року у справі №308/12196/19, провадження № 61-542св22.

Суд відхиляє доводи ДКС України про непорушення прав та обов`язків позивача, не вступала із ним у будь-які правовідносини та не завдала йому жодної шкоди, тому не може нести відповідальність за шкоду, завдану позивачу іншими суб`єктами, з огляду на те, що виконання рішення суду про стягнення коштів здійснюється ДКС України не з власного рахунку, а з Державного бюджету України у межах відповідних призначень.

Держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин (частина перша статті 167 ЦК України). Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом (стаття 170 ЦК України).

Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (частина друга статті 48 ЦПК України). Державу представляють відповідні органи державної влади в межах їх компетенції через свого представника (частина четверта статті 58 ЦПК України).

Отже, у цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема і представляти державу в суді (постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11 (провадження № 12-161гс18) (пункт 6.22), від 21 серпня 2019 року у справі № 761/35803/16-ц (постанова № 14-316 цс 19) (пункт 33), від 18 грудня 2019 року у справі № 688/2479/16-ц (провадження № 14 447 цс 19) (пункт 28)), повинен зазвичай, орган, діями якого завдано шкоду.

Разом із тим, залучення або ж незалучення до участі у таких категоріях спорів Державної казначейської служби України чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки відповідачем є Держава, а не Державна казначейська служба України чи її територіальний орган (постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц (провадження №14-515цс19), від 25 березня 2020 року у справі № 641/8857/17 (провадження №14-514цс19).

Таким чином, суд зазначає, що позивач має право на відшкодування моральної шкоди, оскільки він тривалий час перебував під слідством та судом за підозрою і звинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, що встановлено виправдувальним вироком суду.

Вказане стосується й посилань Одеської обласної прокуратури на те, що нею не було спричинено шкоди позивачу. Факт здійснення прокуратурою процесуального керівництва по кримінальній справі, по якій позивачу незаконно повідомлено про підозру, не спростовано.

Порядок відшкодування такої шкоди визначається законом (частина сьома статті 1176 ЦК України). Цим законом є Закон України від 01 грудня 1994 року № 266/94-ВР «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (далі - Закон № 266/94-ВР).

Відповідно до статті 1 Закону № 266/94-ВР підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок, зокрема, незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадянина.

Згідно з частинами другою, третьою статті 13 Закону України № 266/94-ВР розмір відшкодування моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18) законодавець визначив мінімальний розмір відшкодування моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом, тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Проте визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, потрібних для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі.

Суд повинен з`ясувати усі доводи позивача, наведені ним на обґрунтування як обставин завдання, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір відшкодування моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості.

Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17 (провадження № 14-4цс19), у постановах Верховного Суду від 21 жовтня 2020 року у справі № 754/8730/19 (провадження № 61-9673св20), від 03 березня 2021 року у справі № 638/509/19 (провадження № 61-7643св20).

Відповідно до пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 1 січня 2023 року.

Щодо наданого висновку експерту, то суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1-3 ст. 72 ЦПК України експертом може бути особа, яка володіє спеціальними знаннями, необхідними для з`ясування відповідних обставин справи. Експерт може призначатися судом або залучатися учасником справи. Експерт зобов`язаний дати обґрунтований та об`єктивний письмовий висновок на поставлені йому питання.

Відповідно до ст. 7 Закону України «Про судову експертизу» судово-експертну діяльність здійснюють державні спеціалізовані установи, їх територіальні філії, експертні установи комунальної форми власності, а також судові експерти, які не є працівниками зазначених установ, та інші фахівці (експерти) з відповідних галузей знань у порядку та на умовах, визначених цим Законом.

Згідно з наказом Державного комітету статистики України від 23.12.2011 №396 «Про затвердження Методологічних основ та пояснень до позицій Класифікації видів економічної діяльності» клас за кодом 69.10 «Діяльність у сфері права» включає: - юридичне представництво інтересів однієї сторони, що виступає проти іншої сторони в судах або інших судових органах, як особисто членами колегії адвокатів, так і під їх керівництвом: консультаційні послуги та представництво у цивільних справах; консультаційні послуги та представництво в кримінальних справах; консультаційні послуги та представництво в трудових суперечках; - загальні консультації та складання юридичних документів: свідоцтв про реєстрацію підприємств, статутів підприємств та інших документів, пов`язаних зі створенням підприємств; патентів та авторських прав, підготовку різних юридичних документів, заповітів, доручень тощо; - діяльність державних та і приватних нотаріусів, судових виконавців, третейських суддів, експертів та арбітрів.

ТОВ «Школа психологічного дизайну» у графі «Вид діяльності» основний вид діяльності: містить Код КВЕД 72.20 Дослідження й експериментальні розробки у сфері суспільних і гуманітарних наук (https ://usr. minjust. gov. ua/con lent/free-sear ch).

Отже суд звертає, увагу, що висновок ТОВ «Школа психологічного дизайну» не є висновком судового експерту, а може сприйматись як висновок спеціаліста та також враховуватись судом для оцінки моральної шкоди та ушкодження здоров`я позивача як окремий письмовий доказ.

Згідно висновку щодо результатів психолого-криміналістичної експертизи ОСОБА_1 №238 від 25.12.2022 року ТОВ «Школа психологічного дизайну», на момент експертизи ОСОБА_1 перебувала у наступному стані: цукровий діабет (на момент діагностики перебував в латентній фазі). Зі слів піддослідної з`явився саме в період проведення криміналістичного провадження, у листопаді 2017 була госпіталізована з Вестибюральним кризом, та було виявлено діабет II типу. Також наявні: тремор; трясіння; загострення хронічних хвороб серця; численні гіпертонічні кризи; вегетативні кризи, гипертерзіонним церебральним кризом. Діагноз: судинна енцефалопатія І стадії. Аустено-невротичний розлад. Знаходилась на денному стаціонарі. З боку слідчих органів здійснювалося переслідування та тиск і тероризування лікарів. Так, 06.01.2014 після чергового допиту медичних працівників Піддослідній прийшлось доліковуватись вдома. В несприятливих умовах здійснювати медичні маніпуляції, для прикладу ставити капельниці.

Особливого ураження зазнав неврологічний статус Піддослідної в період оголошення підозри та в період здійснення кримінального провадження. Основна форма порушення неврологічного статусу Піддослідної була рухова дисфункція, що виявлялася в неспроможності рухатися. Піддослідна не могла піднятися, щоби здійснювати рухи із забезпечення життєво необхідних функцій (від відмови вживати їжу до неспроможності дійти до туалету). Надмірне нервове напруження призвело до дисбалансу симпатичної і парасимпатичної регуляторних систем, які були чітко виражені в таких психоемоційних проявах як порушеннях добових ритмів сну і бадьорості. Найбільш вираженим, поряд з активно прогресуючим цукровим діабетом, став кардіологічний синдром без чіткої іррадіації. Найчастіше проявляв себе в стані спокою, міг тривати упродовж цілої доби. Інтенсивність проявів та тривалість не залежала від фізичного навантаження і не змінювалася динаміка при прийомі кардіотропічних препаратів. На фоні кардіологічного синдрому виникала біль зі складно встановленою етіологією, в формі пульсації і активно циркулювала упродовж ранніх годин пробудження. Даний синдром спровокував появу супутнього захворювання Піддослідної - підвищення артеріального тиску на фоні підвищеного серцебиття до 150 уд/хв в спокої. Згодом, було встановлено діагноз «Астено- невротичний розлад». Також мали місце відчуття неповноти вдиху, прискорене, поверхневе дихання, додаткові зітхання, задишка на тлі стресових ситуацій. Варто констатувати появу в період кримінального провадження вегетативних криз, які часто проходили у формі серцево-судинних, неврологічних та легеневих захворювань. 21.12.2017 була госпіталізована до лікарні з негоспітальною пневмонією. На фоні цих криз спостерігалися підвищення тривоги без вагомих на то підстав, постійно активного внутрішнього напруження. Особливо в момент оголошення підозри у Піддослідної розпочалися нерегульовані несвідомі страхи з очікування поганих наслідків та їх смертельного завершення, високою аутоагресією, яка призводила до додаткового збудження, ознобу, тремору, відчуття внутрішнього тремтіння, тахікардії, приливів крові до голови та обличчя. Поряд з цим, слабкість, іапамарочення, нудота та відчуття браку повітря супроводжувалися слабкістю, пригніченістю та сльозами. Тобто, можна констатувати, наявність змішаних вегетативних криз, які призводять до підвищення артеріального тиску. Також, чітко вираженими на фоні вегетативних криз став постійно активний біль в спині та шиї, що призвело до виникнення м`язово-скелетного болю в шийно-комірцевій зоні, які асоціювалися (особливо при контакті з органами державної влади) з ліпотімією (переднепритомний стан). Високу частоту проявів і до нині головного болю напруги, який з`явився на фоні м`язової напруги в плечовому поясі і шиї, порушеннями мікроциркуляціїї в м`язах шиї, порушенням м`язового відтоку від голови, що і призводить до високої частоти головного болю напруги. Таким чином, всі вище описані факти дають підстави стверджувати, що результатом кримінального провадження ОСОБА_1 - є нанесення шкоди її психічному здоров`ю, який призвів до появи соматоформної дисфункції вегетативної нервової системи. Стан психіки - на момент обстеження тривало внутрішнє напруження, з`являлися панічні стани та циркулювала підвищена тривога. Піддослідна це пояснила спогадами, які до сих пір є «живими». Фізичне насильство. Було скоєно акт насильства, коли намагалися отримати підтвердження, що Піддослідна брала покладений на стіл пакунок. Почали скоювати агресивні дії по відношенню до рук і нігтів. Психологічне насильство. Скоєно акт наруги над особистістю при змінах дат підозри. Підозрюваній погрожували посадити до слідчого ізолятору. Вона була змушена прийняти їх умови про фальсифікацію документів і дати оголошення підозри. Психічний стан - плаче. Інформаційне насильство. Почалися інформаційні форми реалізації насильства. Психічний стан - плаче. Коли було скоєно акт інформаційного насильства у підозрюваної почалися гострі панічні стани з елементами параноїдальних страхів, почали спостерігатися гострі стани патогенних фантазій щодо образів, які переслідували Піддослідну . Почалися гострі сумніви, які призвели до появи фізіологічного тремору кінцівок (рук і ніг). Гострий стан психозу при якому спостерігалася втрата контакту з реальністю. Тіло постійно супроводжувалося трясінням, тремором. Психіка мала гострі прояви паніки, страху, втрата контакту з реальністю, параноїдальні страхи. Інституцій ненасильство. Здійснення насильства при відвідуванні інституцій. На момент здійснення діагностики спостерігаються поодинокі прояви: панічних атак; параноїдальних страхів.

На підставі Закону № 266/94-ВР ОСОБА_1 має право на відшкодування моральної шкоди, яку необхідно визначати, виходячи з мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством і судом, починаючи з часу повідомлення йому про підозру і до набрання законної сили виправдувальним вироком суду.

Так, мінімальна заробітна плата з 01.01.2023 року складає 6700 грн.

Визначаючи розмір відшкодування позивачеві моральної шкоди, суд виходить з того, що період за який позивачеві відшкодовується моральна шкода, необхідно розраховувати з 11.10.2013 по 20.12.2017 та з 13.12.2018 по 24.01.2020 (63 місяців та 20 днів), із розрахунку мінімальної заробітної плати у розмірі 6700 грн., встановленого законом на момент розгляду справи, тому мінімальний розмір відшкодування, на який позивач мас право претендувати складає 63 міс. *6700 грн+4467 грн.(6700:30)*20)= 422100+4467= 426767грн.

Тому розмір відшкодування морального відшкодування не може бути меншим за 426767грн., що не надає суду право визначити цей розмір у більшому розмірі.

Законодавством не встановлено чіткого розміру відшкодування моральної шкоди у цій категорії справ, а зазначено лише мінімальний розмір, з якого необхідно виходити при його визначенні.

При цьому судом враховуються усі обставини, що мали місце під час проведення досудового розслідування та судового розгляду. Враховується, що відносно позивачки не було обрано запобіжного заходу, не було затримано її, не було відсторонено від посади.

При цьому було накладено арешт на майно позивачки.

Також, суд зазначає, що робота позивача пов`язана з викладацькою діяльністю, до якої висуваються завищені моральні вимоги, що робить більш вразливими представників цій професії до репутаційних ризиків. Отже знаходження під слідством та судом саме для працівників сфери освіти несе підвищені репутаційні ризики.

Також судом враховуються фізичні, душевні, психологічні страждання, що були понесені позивачкою та ушкодження здоров`я, погіршення суспільних стосунків.

Отже з урахуванням ступеню негативного впливу на життя та свідомість позивача, значні порушення життєвого укладу та моральні страждання, які позивач поніс внаслідок неможливості тривалого відновлення своїх прав через незаконне кримінальне переслідування, обмеження у свободі пересування, змушений лікуватись, зазнав негативних змін у звичайному ритмі життя, внаслідок незаконного арешту майна був позбавлений можливості користуватись ним, суд дійшов висновку, що належний, достатній та необхідний розмір відшкодування моральної шкоди ОСОБА_1 становить 600000грн. При цьому саме у вказаному розмірі, суд вважає, відшкодування буде пропорційне отриманій моральній шкоді та в свою чергу не буде завищеним і призводити до необґрунтованого збагачення.

Що стосується вимоги позивача про стягнення з відповідачів витрат, пов`язаних з оплатою допомоги захисника в рамках кримінального провадження та витрат на професійну правничу допомогу, то суд зазначає наступне.

Згідно пункту 4 частини 1 статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно- розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» у наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються) суми, сплачені громадянином у зв`язку з поданням йому юридичної допомоги.

Право на відшкодування матеріальної шкоди виникає у випадках, встановлених статтею 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» та відповідно до статті 3 цього Закону, у якій зазначено, що відшкодуванню (поверненню) підлягають, зокрема суми, сплачені громадянином у зв`язку з поданням йому юридичної допомоги.

Враховуючи викладене, суд вважає за необхідне відшкодувати позивачу понесені витрати на залучення захисника в рамках кримінального провадження, однак в межах доведених розмірів.

Так, зі змісту розрахунку витраченого часу вбачається, що ОСОБА_1 сплачувала захиснику 400 грн. за час. До вказаного розрахунку включено витрачений час на процесуальні дії - 45 годин, а також витрачений час на проїзд - 205 годин. Суд вважає, що підлягають відшкодуванню витрати на оплату часу, що був витрачений, зокрема, на участь у судових засіданнях (45год.*400грн.=18000грн.). При цьому, не підлягають відшкодуванню витрати, зазначені як витрати на проїзд, з огляду на те, що суду не надано жодних доказів та обґрунтування розрахунку витрат захисника на проїзд, пов`язаних із участю у судових засіданнях.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу та їх відшкодування за рахунок опонента у судовому процесі, сторонам необхідно надати до суду такі докази: 1) договір про надання правничої допомоги, 2) документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку, 3) докази щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт, 4) інші документи, що підтверджують обсяг, вартість наданих послуг або витрати адвоката, необхідні для надання правничої допомоги.

Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про їх відшкодування.

Велика Палата Верховного Суду у своїй додатковій постанові від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, у постанові від 12.05.2020 у справі №№ 904/4507/18 вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування гонорару за надання правничої допомоги суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат і встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Статтею 133 ЦПК України передбачено, що витрати на професійну правничу допомогу належать до судових витрат пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 131 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Згідно з ч. 2 ст. 137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт.

У п.п.113-117 рішення ЄСПЛ у справі «Бєлоусов проти України» від 07.11.2013 року, ЄСПЛ дійшов висновку про те, що навіть у разі не сплати заявником адвокатського гонорару на час розгляду справи, витрати за цим гонораром є «фактично понесеними», оскільки заявник має сплатити такий гонорар згідно із договірними зобов`язаннями.

Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду у справі №922/445/19 від 03.10.2019 року, постанові від 21.01.2021 року у справі №280/2635/20, постанові Київського апеляційного суду від 01.03.2021 року у справі №761/1673/20.

Згідно договору про надання правової допомоги від 02 січня 2023 року №02, ОСОБА_1 повинна сплатити за надану допомогу 15000 грн. та сплата цих коштів підтверджується квитанцією до ПКО від 05 січня 2023 року №62.

З огляду на часткове задоволення позовних вимог, то й витрати, пов`язані з оплатою допомоги захисника в рамках кримінального провадження підлягають стягненню пропорційно задоволеній частині вимог, а саме в розмірі 5460 грн. (15000*36,4%).

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на часткове задоволення позовних вимог, то й витрати на правову допомогу підлягають стягненню пропорційно задоволеній частині вимог, а саме в розмірі 5460 грн.

У відповідності зі ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Статтями 15 та 16 ЦК України передбачено право особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Частина друга статті 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких згідно з пунктом 3 вказаної частини є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ст.11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є, зокрема, договори та інші правочини.

Стаття 76 ЦПК України, передбачає, що доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до вимог ст.ст. 12, 13, 78, 81 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 259, 263-265 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) до Державної казначейської служби України (адреса знаходження: 01600, м. Київ, вул. Бастіонна, буд. 6, Код ЄДРПОУ 37567646), Одеської обласної прокуратури (адреса знаходження: 65026, м. Одеса, вул. Пушкінська, буд. 3, код ЄДРПОУ 03528552) про відшкодування шкоди, завданої внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності - задовольнити частково.

Стягнути з Держави України за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 , моральну шкоду в розмірі 600000 (шістсот тисяч) грн.

Стягнути з Держави України за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 , 18000 (вісімнадцять тисяч) гривень витрат, пов`язаних з оплатою допомоги захисника в рамках кримінального провадження.

Стягнути з Держави України за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 , 5460 (п`ять тисяч чотириста шістдесят) гривень витрат на професійну правничу допомогу.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 30.06.2023р.

Суддя: А.С.Адамов


Суд	Ізмаїльський міськрайонний суд Одеської області
Дата ухвалення рішення	20.06.2023
Оприлюднено	05.07.2023
Номер документу	111935551
Судочинство	Цивільне
Категорія	Справи у спорах про недоговірні зобов’язання, з них про відшкодування шкоди, з них завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду

Адамов А. С.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

Телеграм Вайбер

Опендатабот для телефону

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

🇺🇦 Зроблено в Україні

Рішеннявід 20.06.2023 по справі 946/383/23ІЗМАЇЛЬСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Судовий реєстр по справі —946/383/23

Рішення від 20.06.2023

Рішення
від 20.06.2023 по справі 946/383/23
ІЗМАЇЛЬСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ