Постанова

від 26.11.2024 по справі 946/383/23

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/1952/24

Справа № 946/383/23

Головуючий у першій інстанції Адамов А.С.

Доповідач Погорєлова С. О.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.11.2024 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Одеського апеляційного суду у складі:

головуючого судді: Погорєлової С.О.

суддів: Таварткіладзе О.М., Заїкіна А.П.

за участю секретаря: Зєйналової А.Ф.к.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги представника Державної казначейської служби України, представника ОСОБА_1 , представника Одеської обласної прокуратури у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Одеської обласної прокуратури про відшкодування шкоди, завданої внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, на рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області, постановлене під головуванням судді Адамова А.С. 20 червня 2023 року у м. Ізмаїл Одеської області, -

встановила:

У січні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області з позовом, у якому, з урахуванням клопотання від 28.02.2023 року, просила: стягнути з Державного бюджету України шляхом стягнення з відповідного рахунку казначейської служби на користь ОСОБА_1 1600000 грн. у рахунок відшкодування моральної шкоди; стягнути з відповідача витрати, пов`язані з оплатою допомоги захисника у кримінальному провадженні, у розмірі 96800 грн.; стягнути з відповідача витрати в розмірі 15000 грн. за правничу допомогу адвоката у даній справі.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначала, що за заявою ОСОБА_2 від 27.08.2013 року внесені відомості 29.08.2013 року до ЄРДР за №12013170150003422 про скоєння ОСОБА_1 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 368 КК України, що в подальшому було перекваліфіковано на ч. 3 ст. 368 КК України. Досудове розслідування по кримінальному провадженню проводилося СВ Ізмаїльського МВ ГУМВС України в Одеській області, процесуальне керівництво здійснювалося Ізмаїльською міжрайонною прокуратури Одеської області. За вироком Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 20.12.2016 року ОСОБА_1 визнано невинуватою у висунутому обвинуваченні за ч. 3 ст. 368 КК України та виправдано її у зв`язку з недоведеністю вчинення нею кримінального правопорушення. Прокурор Мерданський В.В. звернувся із апеляційною скаргою на вирок суду від 20.12.2020 року. Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 20.12.2017 року апеляційна скарга прокурора Ізмаїльської місцевої прокуратури Одеської області Мерданського В.В. залишена без задоволення, вирок Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 20.12.2020 року залишений без змін. Прокурором Мерданським В.В. була подана касаційна скарга на ухвалу апеляційного суду Одеської області від 20.12.2017 року, вирок Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 20.12.2016 року. Постановою Касаційного кримінального суду в складі Верховного Суду від 13.12.2018 року касаційна скарга прокурора задоволена частково, а саме: ухвала апеляційного суду Одеської області від 20.12.2017 року скасована; повернуто матеріали кримінального впровадження до апеляційного суду Одеської області у зв`язку з тим, що в судовій колегії брала участь суддя, яка вже брала участь в апеляційному засіданні відносно даного кримінального провадження. Ухвалою Одеського апеляційного суду від 24.01.2020 року вирок Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 20.12.2016 року щодо ОСОБА_1 - залишено без змін. Постановою ККС в складі ВС від 09.12.2020 року касаційну скаргу прокурора Мерданського В.В. на ухвалу Одеського апеляційного суду від 24.01.2020 року було залишено без задоволення. Ухвалу Одеського апеляційного суду від 24.01.2020 року щодо ОСОБА_1 - залишено без змін.

Таким чином, з 11.10.2013 року по 09.12.2020 року ОСОБА_1 перебувала під слідством та судом по незаконному обвинуваченню, а саме: 85 місяців та 28 днів, внаслідок чого була ізольована від суспільства, що є надзвичайною мірою впливу на особу та кардинальним чином впливає на її життя. Визначаючи розмір моральної шкоди, позивач виходила із засад розумності, справедливості, глибини душевних страждань та змін у її життєвому укладі. Крім цього, на досудовому розслідуванні було проведено багато інших процесуальних дій, що спричинили їй багато страждань. ОСОБА_1 зазначала про те, що перебування під слідством і судом завдало їй моральних страждань, вона втратила ділову репутацію, була позбавлена можливості реалізації своїх звичок і бажань. ОСОБА_1 вважала, що провокацію відносно неї здійснили правоохоронні органі, щоб позбавити її можливості бути обраною ректором Ізмаїльського державного гуманітарного університету, оскільки на той час був об`явлений конкурс на цю посаду, і вона була головним претендентом на посаду ректора.

Для встановлення розміру моральної шкоди, через свого представника ОСОБА_1 звернулася до ТОВ «Школа психологічного дизайну» із запитом на проведення психолого-криміналістичної експертизи. Згідно висновку від 25.12.2022 року №238/22, що був виконаний директором ТОВ «Школа психологічного дизайну» доктором психологічних наук, професором ОСОБА_3 , попередня орієнтована сума грошового еквіваленту моральних страждань, спричинених ОСОБА_1 , відповідає 1600000 грн. Крім того, позивач вважала, що їй повинні відшкодувати 96800 грн., що були витрачені нею за надання правничої допомоги у межах кримінального провадження.

Рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 20.06.2023 року позов ОСОБА_1 було задоволено частково.

Стягнуто з Держави України за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 600000 грн.

Стягнуто з Держави України за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 18000 грн. витрат, пов`язаних з оплатою допомоги захисника в рамках кримінального провадження.

Стягнуто з Держави України за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 5460 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 просить змінити суду першої інстанції в частині стягнення витрат на правничу допомогу, стягнути на користь позивача витрати, пов`язані з оплатою допомоги захисника у кримінальному провадженні, у розмірі 96800 грн., та витрати у розмірі 15000 грн. за правничу допомогу адвоката у цивільній справі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що ОСОБА_1 просить стягнути витрати, пов`язані з оплатою допомоги захисника у кримінальній справі №500/4994/14-к, у розмірі 96800 грн., що значно менше, ніж вона повинна була сплатити. Апелянт привела тільки одну з підстав для відшкодування витрат, пов`язаних з оплатою допомоги захисника, що відповідачі могли зрозуміти, що ОСОБА_1 просить відшкодувати витрати у значно меншому розмірі, ніж було фактично витрачено. Крім того, суд першої інстанції неправильно розрахував також і стягнення витрат за правничу допомогу і у даній справі, оскільки, з урахуванням оплати участі представника в апеляційній інстанції, відшкодуванню підлягають витрати за правничу допомогу в сумі 15000 грн.

В апеляційній скарзі представник Державної казначейської служби України просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що державний орган, визначений у ч. 1 ст. 11 Закону України про порядок відшкодування шкоди - Одеська обласна прокуратура, мав здійснити заходи, передбачені у даній статті, а саме, визначити розмір шкоди, яка підлягає відшкодуванню, про що винести відповідну постанову. Таким чином, суд першої інстанції перебрав на себе повноваження із вирішення питання стосовно визначення розміру моральної шкоди. Крім того, апелянт зазначає, що позивачка обмежується лише загальними посиланнями на те, що внаслідок дій посадових осіб органів досудового розслідування та прокуратури їй було завдано моральної шкоди, не надавши суду жодних доказів про її наявність. Крім того, жодних доказів на підтвердження того, що по відношенню до неї був здійсненний фізичній чи психічний вплив та в чому він виражався, матеріали справи не містять. Щодо відшкодування на користь позивачки витрат на правову допомогу, то апелянт посилається на те, що пунктом 1 ч. 1 ст. 118 КПК України встановлено, що витрати на правову допомогу у кримінальному провадженні віднесені до процесуальних витрат. Питання щодо процесуальних витрат (щодо їх розподілу, стягнення, порядку розгляду та вирішення) врегульовані главою 8 КПК України, а відтак не можуть бути предметом розгляду у порядку цивільного судочинства. Отже, питання щодо відшкодування витрат на правову допомогу понесених ОСОБА_1 мало вирішуватись під час розгляду кримінальної справи №500/4994/14-к, а не під час розгляду справи даної цивільної справи №946/383/23.

В апеляційній скарзі представник Одеської обласної прокуратури просить змінити рішення суду першої інстанції в частині стягнення моральної шкоди, зменшивши її розмір до 426767 грн., посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що Одеська обласна прокуратура та її посадові особи досудове розслідування у кримінальному провадженні № 120131701500034 не здійснювали та протиправних дій стосовно позивача не вчиняли. Сам по собі факт здійснення процесуального керівництва у кримінальному провадженні не свідчить про протиправність дій прокурорами чи її посадових осіб. Позивачем невірно визначено склад учасників справи та не доведено протиправності дій (бездіяльності) прокуратури під час досудового розслідування, яке здійснювалося органами Національної поліції. Саме по собі формальне посилання на здійснення процесуального керівництва органами прокуратури у кримінальному провадженні та підтримання обвинувачення у суді не свідчить у даному випадку про обґрунтованість вимог позову в цій частині та визначення Одеської обласної прокуратури у якості відповідача у справі. Щодо вимоги про стягнення моральної шкоди у розмірі 60000 грн., то наявність шкоди не породжує абсолютного права на її відшкодування в тому розмірі, який заявлено позивачем, так як необхідно довести наявність всіх складових цивільно-правової відповідальності з наданням відповідних доказів щодо розміру заподіяної шкоди. Проте, заявлена до стягнення сума моральної шкоди у розмірі 60000 грн. таким вимогам не відповідає, оскільки позбавлена засад розумності, виваженості та справедливості.

Сторони про розгляд справи на 26.11.2024 рокубули сповіщені належним чином, у судове засідання з`явився представник Одеської обласної прокуратури, не з`явились Куліненко Л.Б. та Державна казначейська служба України.

Колегія суддів зазначає, що згідно зі ст. 372 ЦПК України, суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

На підставі викладеного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, освідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності ОСОБА_1 та Державної казначейської служби України, які своєчасно і належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у скаргах доводи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга представника Одеської обласної прокуратури підлягає залишенню без задоволення, апеляційні скарги представника ОСОБА_1 та представника Державної казначейської служби України підлягають частковому задоволенню, з наступних підстав.

Згідно п.п. 1-3 ч. 1 ст. 376 ЦПК України, підставами для зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи.

Як вбачається з матеріалів справи, за заявою ОСОБА_2 від 27.08.2013 року були внесені відомості 29.08.2013 року до ЄРДР за №12013170150003422 про скоєння ОСОБА_1 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 368 КК України, що в подальшому було перекваліфіковано на ч. 3 ст. 368 КК України.

11.10.2013 року, в рамках вказаного провадження, у службовому приміщенні ОСОБА_1 №204 в Ізмаїльському державному гуманітарному університеті, був проведений обшук. В цей день ОСОБА_1 було повідомлено про підозру. На майно ОСОБА_1 судом був накладений арешт, органи досудового розслідування зверталися до суду з клопотанням про застосування відносно ОСОБА_1 запобіжного заходу, відсторонення від посади, у яких судом було відмовлено.

Вироком Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 20.12.2016 року справа №500/4994/14-к ОСОБА_1 визнано невинуватою у висунутому обвинуваченні за ч. 3 ст. 368 КК України та виправдано у зв`язку з недоведеністю вчинення нею кримінального правопорушення.

Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 20.12.2017 року апеляційна скарга прокурора Ізмаїльської місцевої прокуратури Одеської області Мерданського В.В. залишена без задоволення, вирок Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 20.12.2020 року залишений без змін.

Постановою Касаційного кримінального суду в складі Верховного Суду від 13.12.2018 року касаційна скарга прокурора задоволена частково, а саме: ухвалу апеляційного суду Одеської області від 20.12.2017 року скасовано; повернуто матеріали кримінального впровадження до апеляційного суду Одеської області у зв`язку із тим, що в судовій колегії брала участь суддя, яка вже брала участь в апеляційному засіданні відносно даного кримінального провадження.

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 24.01.2020 року вирок Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 20..12.2016 року у справі №500/4994/14-к відносно ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 368 КК України було залишено без змін.

Постановою Касаційного кримінального суду в складі Верховного Суду від 09.12.2020 року касаційну скаргу прокурора Мерданського В.В. на ухвалу Одеського апеляційного суду від 24.01.2020 року було залишено без задоволення; ухвалу Одеського апеляційного суду від 24.01.2020 року щодо ОСОБА_1 залишено без зміни.

Досудове розслідування по кримінальному провадженню проводилося СВ Ізмаїльського МВ ГУМВС України в Одеській області, процесуальне керівництво здійснювалося Ізмаїльською міжрайонною прокуратурою Одеської області.

Згідно висновку від 25.12.2022 року №238/22, виконаного директором ТОВ «Школа психологічного дизайну» доктором психологічних наук, професором ОСОБА_3 , попередня орієнтована сума грошового еквіваленту моральних страждань, спричинених ОСОБА_1 , відповідає 1600000 грн. У вказаному висновку зазначено, що результатом довготривалого перебування під слідством та судом, переживання прокурорського і слідчого насильства є психічний розлад соматоформної дисфункції вегетативної нервової системи. Таким чином, враховуючи позицію ОСОБА_1 відносно суми відшкодувань її моральних страждань, обставини її морального стану, та практику відшкодувань у подібних випадках та враховуючи особливості конкретного випадку, попередня орієнтована сума грошового еквіваленту моральних страждань, спричинених ОСОБА_1 , відповідає 1600000 грн. (моральне перешкоджання здоров`ю - 516000 грн., психологічне консультування - 60000 грн., діагностика - 24000 грн., психотерапія для відновлення здоров`я - 1000000 грн.).

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Відповідно до ст. 56 Конституції України, кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені ст. ст. 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені ст. 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється ч. 1 ст. 1176 ЦК України, а саме: у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

Порядок відшкодування такої шкоди встановлюється законом (ч. 7 ст. 1176 ЦК України).

Таким спеціальним нормативно-правовим актом є Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (надалі - Закон N 266/94-ВР).

Статтею 1 Закону N 266/94-ВР передбачено, що відповідно до положень цього закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок: 1) незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян; 2) незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу; 3) незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених законами України «Про оперативно-розшукову діяльність», «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» та іншими актами законодавства. У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду.

Право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених Законом №266/94-ВР виникає, зокрема, у випадку постановлення виправдувального вироку суду (п. 1 ч. 1 ст. 2 цього Закону).

У справі, яка переглядається, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що позивачу завдано моральної шкоди внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, оскільки вироком Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 20.12.2016 року справа №500/4994/14-к ОСОБА_1 було визнано невинуватою у висунутому обвинуваченні за ч. 3 ст. 368 КК України та виправдано у зв`язку з недоведеністю вчинення нею кримінального правопорушення.

Статтею 4 Закону N 266/94-ВР визначено, що відшкодування шкоди у випадках, передбачених п. 1, 3, 4 і 5 ст. 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету. Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Згідно ч. 3 ст. 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Згідно ч. 3 ст. 13 Закону N 266/94-ВР, відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць на момент перебування під слідством чи судом. При цьому суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діє на час розгляду справи.

Відповідна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 02.12.2015 року у справі №6-2203цс15, від якої не відступила Велика Палата Верховного Суду й у постанові від 20.09.2018 року у справі №686/23731/15-ц (провадження №14-298цс18).

Зазначена норма Закону N 266/94-ВР не зобов`язує суд визначати розмір відшкодування моральної шкоди в межах мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом, а лише встановлює найнижчу межу розміру такого відшкодування. Тобто розмір відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом може бути визначений у сумі більшій, ніж один мінімальний розмір заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Відповідно до ст. 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» з 01.01.2023 року установлено мінімальну заробітну плату у місячному розмірі 6700,00 грн.

Розмір відшкодування слід розраховувати, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом.

Визначаючи строк перебування ОСОБА_1 під судом і слідством, суд першої інстанції правильно встановив, що загальний строк перебування позивача під слідством та судом розпочався з дня повідомлення їй про підозру, а саме - 11.10.2013 року, та закінчився у день набрання законної сили вироком Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 20.12.2016 року - 24.01.2020 року, тобто день постановлення відповідної остаточної ухвали Одеським апеляційним судом. Водночас, з вказаного строку, судом обґрунтовано виключено період з 20.12.2017 року (20.12.2017 року - набрання законної сили виправдувальним вироком вперше після перегляду судом апеляційної інстанції) по 12.12.2018 року (13.12.2018 року - скасування судом касаційної інстанції ухвали апеляційного суду Одеської області від 20.12.2017 року).

Таким, ОСОБА_1 перебувала під слідством та судом у період з 11.10.2013 року по 20.12.2017 року та з 13.12.2018 року по 24.01.2020 року та враховуючи викладені висновки Верховного Суду, строк перебування ОСОБА_1 під слідством та судом складає 63 місяці та 20 днів.

Таким чином, враховуючи розмір мінімальної заробітної плати - 6700,00 грн. станом на час ухвалення рішення судом першої інстанції та період часу перебування позивача під слідством 63 повних місяців, мінімальний розмір моральної шкоди, який розраховується відповідно до ст. 13 Закону N 266/94-ВР, становить 426767 грн.

При цьому судом першої інстанції правильно враховані усі обставини, що мали місце під час проведення досудового розслідування та судового розгляду, а також враховано, що відносно позивачки не було обрано запобіжного заходу, не було затримано її, не було відсторонено від посади.

Однак, було накладено арешт на майно ОСОБА_1 .

Також колегія суддів погоджується із висновком суду про те, що робота позивача пов`язана із викладацькою діяльністю, до якої висуваються завищені моральні вимоги, що робить більш вразливими представників цій професії до репутаційних ризиків. Отже, знаходження під слідством та судом саме для працівників сфери освіти несе підвищені репутаційні ризики.

Також судом першої інстанції враховані фізичні, душевні, психологічні страждання, що були понесені ОСОБА_1 , та погіршення суспільних стосунків.

На підставі викладеного, з урахуванням ступеню негативного впливу на життя та свідомість позивача, значні порушення життєвого укладу та моральні страждання, які ОСОБА_1 понесла внаслідок неможливості тривалого відновлення своїх прав через незаконне кримінальне переслідування, обмеження у свободі пересування, негативні зміни у звичайному ритмі життя, внаслідок незаконного арешту майна позивач була позбавлена можливості користуватись ним, - суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що належний, достатній та необхідний розмір відшкодування моральної шкоди ОСОБА_1 становить 600000 грн. При цьому саме у вказаному розмірі суд вважав, що відшкодування буде пропорційне отриманій моральній шкоді та, в свою чергу, не буде завищеним і призводити до необґрунтованого збагачення.

Доводи, наведені представниками Державної казначейської служби України та Одеської обласної прокуратури в апеляційних скаргах, не спростовують зазначених висновків суду першої інстанції, оскільки суд, з урахуванням засад виваженості, розумності та справедливості, конкретних обставин справи, може збільшити мінімальний розмір відшкодування, визначений згідно із Законом N 266/94-ВР.

Щодо наданого позивачемВисновку щодо результатів психолого-криміналістичної експертизи ОСОБА_1 №238 від 25.12.2022 року ТОВ «Школа психологічного дизайну», то суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що цей висновок не є висновком судового експерту, однак може сприйматись як висновок спеціаліста та також враховуватись судом для оцінки моральної шкоди та ушкодження здоров`я позивача, як окремий письмовий доказ.

Так, відповідно до вказаного висновку, особливого ураження зазнав неврологічний статус ОСОБА_1 в період оголошення підозри та в період здійснення кримінального провадження. Основна форма порушення неврологічного статусу піддослідної була рухова дисфункція, що виявлялася в неспроможності рухатися. Надмірне нервове напруження призвело до дисбалансу симпатичної і парасимпатичної регуляторних систем, які були чітко виражені в таких психоемоційних проявах як порушеннях добових ритмів сну і бадьорості. Особливо в момент оголошення підозри у піддослідної розпочалися нерегульовані несвідомі страхи з очікування поганих наслідків та їх смертельного завершення, високою аутоагресією, яка призводила до додаткового збудження, ознобу, тремору, відчуття внутрішнього тремтіння, тахікардії, приливів крові до голови та обличчя. Поряд з цим, слабкість, запаморочення, нудота та відчуття браку повітря супроводжувалися слабкістю, пригніченістю та сльозами. Тобто, можна констатувати, наявність змішаних вегетативних криз, які призводять до підвищення артеріального тиску. Таким чином, всі вище описані факти дали підстави стверджувати, що результатом кримінального провадження ОСОБА_1 - є нанесення шкоди її психічному здоров`ю, який призвів до появи соматоформної дисфункції вегетативної нервової системи.

Відповідно до ч. 1-3 ст. 72 ЦПК України експертом може бути особа, яка володіє спеціальними знаннями, необхідними для з`ясування відповідних обставин справи. Експерт може призначатися судом або залучатися учасником справи. Експерт зобов`язаний дати обґрунтований та об`єктивний письмовий висновок на поставлені йому питання.

Відповідно до ст. 7 Закону України «Про судову експертизу» судово-експертну діяльність здійснюють державні спеціалізовані установи, їх територіальні філії, експертні установи комунальної форми власності, а також судові експерти, які не є працівниками зазначених установ, та інші фахівці (експерти) з відповідних галузей знань у порядку та на умовах, визначених цим Законом.

Колегія суддів враховує, що не заслуговують на увагу посилання представників Державної казначейської служби України та Одеської обласної прокуратури в апеляційних скаргах на те, що позивач не довела факту спричинення їй моральної шкоди, оскільки Законом N 266/94-ВР передбачено безумовне право на відшкодування моральної шкоди у розмірах і порядку, встановлених в ньому, у разі постановлення виправдувального вироку суду.

Доводи представників Державної казначейської служби України та Одеської обласної прокуратури про те, що позивач не дотрималась спеціального порядку вирішення питання про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, та передчасно звернулась із цим позовом, є безпідставними з огляду на таке.

Статтею 11 Закону N 266/94-ВР встановлено, що у разі виникнення права на відшкодування завданої шкоди відповідно до ст. 2 цього Закону орган, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, слідчий, прокурор або суд зобов`язані роз`яснити особі порядок поновлення її порушених прав чи свобод та відшкодування завданої шкоди.

Згідно зі ст. 12 Закону N 266/94-ВР розмір відшкодування шкоди, зазначеної в п. 1, 3, 4 ст. 3 цього Закону, залежно від того, який орган провадив слідчі (розшукові) дії чи розглядав справу, у місячний термін з дня звернення громадянина визначають відповідні органи, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратура і суд, про що виносять постанову (ухвалу). Якщо кримінальне провадження закрито судом при розгляді кримінальної справи в апеляційному або касаційному порядку, зазначені дії провадить суд, що розглядав справу у першій інстанції. У разі незгоди з винесеною постановою (ухвалою) про відшкодування шкоди громадянин відповідно до цивільного процесуального законодавства може оскаржити постанову до суду, а ухвалу суду - до суду вищої інстанції в апеляційному порядку.

Обов`язок роз`яснити особі порядок поновлення її порушених прав чи свобод та відшкодування завданої шкоди у разі ухвалення виправдувального вироку покладається на суд, який повинен здійснити це шляхом направлення громадянинові повідомлення одночасно з копією виправдувального вироку, який набрав законної сили. При цьому в повідомленні має бути зазначено, куди і протягом якого терміну можна звернутися за відшкодуванням шкоди і поновленням порушених прав.

Відсутність такого роз`яснення (повідомлення) не позбавляє особу права на відшкодування, встановленого законом.

Визначення розміру відшкодування шкоди, якої зазнав громадянин внаслідок незаконних дій, у разі ухвалення виправдувального вироку здійснює суд, про що постановляє відповідну ухвалу. Таким судом у справі, яка переглядається, є Ізмаїльській міськрайонний суд Одеської області.

Оскільки Закон N 266/94-ВР не містить вимог щодо процесуальної форми документа, з яким особа має звернутися до суду за захистом свого порушеного права, то таким способом захисту відповідно до ст. ст. 15, 16 ЦК України може бути, зокрема, звернення до суду з відповідною позовною заявою.

Керуючись ст. 12 Закону 266/94-ВР, саме суд, який ухвалив виправдувальний вирок, визначає розмір відшкодування шкоди, зазначеної в п. 1, 3, 4 ст. 3 цього Закону, яка підлягає стягненню на його користь, і таке судове рішення може бути оскаржене до суду вищої інстанції відповідно до цивільного процесуального законодавства.

Таким чином, звернувшись у порядку цивільного судочинства із позовом до Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області, ОСОБА_1 реалізувала своє право на відшкодування шкоди, завданої внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності.

Таким чином, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про необхідність стягнення з Держави України за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 моральної шкоди в розмірі 600000 грн.

Щодо вимог позову в частині стягнення з Держави України за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 витрат, пов`язаних з оплатою допомоги захисника в рамках кримінального провадження.

У даній справі ОСОБА_1 просила суд стягнути з відповідача витрати, пов`язані з оплатою допомоги захисника у кримінальному провадженні, у розмірі 96800 грн.

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист цивільного інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені ч. 2 ст. 16 ЦК України.

Згідно з положеннями ст. ст. 3, 4 ЦПК України захисту підлягають порушене, невизнане або оспорюване право особи чи інтерес, а також державний чи суспільний інтерес.

У ст. 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» зазначено, що у наведених у ст. 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються), зокрема, суми, сплачені громадянином у зв`язку з наданням йому юридичної допомоги.

Порядок застосування зазначеного вище Закону встановлений Положенням про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду», затвердженим наказом Міністерства юстиції, Генеральної прокуратури, Міністерства фінансів України від 04.03.1996 року № 6/5/3/41 (далі - Положення).

Абзацом 3 пункту 10 Положення передбачено, що до сум, які підлягають поверненню громадянинові на підставі п. 4 ст. 3 Закону, відносяться суми, сплачені ним адвокатському об`єднанню (адвокату) за участь адвоката у справі, написання касаційної і наглядної скарги, а також внесені ним в рахунок оплати витрат адвоката у зв`язку з поїздками у справі до касаційної та наглядної інстанції.

Однією із засад кримінального провадження є забезпечення права на захист (п. 13 ч. 1 ст. 7 КПК України).

Згідно ч. 1 та 2 ст. 20 КПК України підозрюваний, обвинувачений, виправданий, засуджений має право на захист, яке полягає у наданні йому можливості надати усні або письмові пояснення з приводу підозри чи обвинувачення, право збирати і подавати докази, брати особисту участь у кримінальному провадженні, користуватися правовою допомогою захисника, а також реалізовувати інші процесуальні права, передбачені цим Кодексом. Слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд зобов`язані роз`яснити підозрюваному, обвинуваченому його права та забезпечити право на кваліфіковану правову допомогу з боку обраного ним або призначеного захисника.

Згідно з ч. 4, 5 ст. 46 КПК України, захисник користується процесуальними правами підозрюваного, обвинуваченого, захист якого він здійснює, крім процесуальних прав, реалізація яких здійснюється безпосередньо підозрюваним, обвинуваченим і не може бути доручена захиснику, з моменту надання документів, передбачених ст. 50 цього Кодексу, слідчому, прокурору, слідчому судді, суду. Захисник має право брати участь у проведенні допиту та інших процесуальних діях, що проводяться за участю підозрюваного, обвинуваченого, до першого допиту підозрюваного мати з ним зустріч без дозволу слідчого, прокурора, суду, а після першого допиту - мати такі зустрічі без обмеження в часі та кількості у робочі, вихідні, святкові, неробочі дні.

Згідно з ч. 1 ст. 47 КПК України, захисник зобов`язаний використовувати засоби захисту, передбачені цим Кодексом та іншими законами України, з метою забезпечення дотримання прав, свобод і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого та з`ясування обставин, які спростовують підозру чи обвинувачення, пом`якшують чи виключають кримінальну відповідальність підозрюваного, обвинуваченого.

Таким чином, положеннями КПК України визначено, що юридична допомога в кримінальному провадженні (кримінальній справі) включає дії адвоката як на стадії досудового розслідування, так і судового провадження.

У Рішенні Конституційного Суду України від 30.09.2009 року № 23-рп/2009 у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_8 щодо офіційного тлумачення положень ст. 59 Конституції України (справа про право на правову допомогу), зазначено, що «правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати».

Отже, правова допомога має тлумачитися більш ширше та охоплювати будь-яку діяльність, спрямовану на захист особи та реалізацію її прав.

До правової допомоги належать консультації, роз`яснення з правових питань, складання заяв, скарг та інших документів правового характеру, представництво в судах.

Згідно ст. 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, серед іншого, є:

- надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;

- складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;

- захист прав, свобод і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого.

Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.

Зі змісту наявного у матеріалах справи розрахунку витраченого адвокатом часу вбачається, що ОСОБА_1 сплачувала захиснику 400 грн. за час. До вказаного розрахунку включено витрачений час на процесуальні дії - 45 годин, а також витрачений час на проїзд - 205 годин.

Суд першої інстанції вважав, що підлягають відшкодуванню витрати на оплату часу, що був витрачений лише на участь у судових засіданнях (45 год.*400 грн.=18000 грн.), та не підлягають відшкодуванню витрати, зазначені як витрати на проїзд, з огляду на те, що суду не надано жодних доказів та обґрунтування розрахунку витрат захисника на проїзд, пов`язаних із участю у судових засіданнях.

Однак, колегія суддів не може погодитись з таким висновком суду, з наступних підстав.

Беручи на себе обов`язок щодо здійснення представництва інтересів клієнта в суді, адвокат бере на себе відповідальність не лише за якусь одну дію, зокрема, підготовку процесуального документа, виступ в суді, а бере на себе обов`язок по вчиненню комплексу дій, метою яких є забезпечення реалізації процесуальних прав та захист інтересів клієнта.

Верховний Суд у постановах від 18.04.2023 року у справі №903/378/22, від 23.03.2023 року у справі №921/434/21, від 25.04.2023 року у справі №910/21424/21, від 06.12.2023 року у справі № 905/493/22 висловлював правову позицію про те, що такі стадії як прибуття до суду чи іншої установи та очікування, є складовими правничої допомоги, які в комплексі з іншими видами правничої допомоги сприяють забезпеченню захисту прав та інтересів клієнта. З урахуванням наведеного, час, який адвокат витрачає на дорогу для участі у судовому засіданні, є складовою правничої допомоги і підлягає компенсації нарівні з іншими витратами. Зазначені висновки Верховного Суду є сталими та ґрунтуються на аналізі складових часу, необхідного для належного здійснення адвокатом представництва інтересів клієнта.

У даному випадку колегія суддів враховує, що з протоколів/журналів судових засідань у кримінальному провадженні вбачається, що такі засідання проводились у містах Ізмаїл та Київ, при цьому місцезнаходження представника Куліненко Л.Б. є м. Одеса, що свідчить про те, що захисник дійсно мав витрачати значний час для проїзду у вказані міста для здійснення захисту прав позивачки.

З розрахунку витраченого часу зазначено, що на проїзд адвокатом у весняний/літній/осінній період витрачалось 3 години, взимку - 4 години, в одну сторону.

Вартість однієї години роботи адвоката сторони погодили у сумі 400 грн. за час. На проїзд представником позивачки було витрачено 205 годин, тобто, за витрачений час Куліненко Л.Б. мала сплатити 100000 грн. (250х400=100000), однак, у позові поставила питання про стягнення судових витрат в сумі 96800 грн.

На підставі викладеного, колегія суддів доходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення судових витрат у розмірі 96 800 грн., пов`язаних із оплатою допомоги захисника у кримінальному провадженні, є обґрунтованими, доведеними, та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо стягнення судових витрат у цивільній справі.

Статтею 133 ЦПК України передбачено, що витрати на професійну правничу допомогу належать до судових витрат пов`язаних з розглядом справи.

Згідно ч. 1 ст. 131 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Згідно з ч. 2 ст. 137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт.

У п.п.113-117 рішення ЄСПЛ у справі «Бєлоусов проти України» від 07.11.2013 року, ЄСПЛ дійшов висновку про те, що навіть у разі не сплати заявником адвокатського гонорару на час розгляду справи, витрати за цим гонораром є «фактично понесеними», оскільки заявник має сплатити такий гонорар згідно із договірними зобов`язаннями.

Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду у справі №922/445/19 від 03.10.2019 року, постанові від 21.01.2021 року у справі №280/2635/20, та інших.

Згідно договору про надання правової допомоги від 02 січня 2023 року №02, ОСОБА_1 сплатила за надану правничу допомогу 15000 грн. з розрахунку 1 000 грн. за кожне судове засідання, та сплата цих коштів підтверджується квитанцією до ПКО від 05.01.2023 року №62.

За збір документів, підготовку позовної заяви позивачкою було сплачено 8000 грн. (адвокатом витрачено 8 годин).

Також представником Куліненко Л.Б. було складено та подано: письмові пояснення, три клопотання у справі, відповідь на відзив на позовну заяву, що за домовленістю сторін оплачено у розмірі 1000 грн.

Враховуючи зазначене, оцінивши подані заявником докази на підтвердження понесених ним витрат на правничу допомогу, виходячи з критеріїв, визначених у ст. 137 ЦПК України, та обставин справи, колегія суддів доходить висновку, що заява ОСОБА_1 про відшкодування судових витрат у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанцій підлягає задоволенню у розмірі 15000 грн.

При зазначених обставинах, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції неправильно застосував норми процесуального права, що, відповідно, призвело до неправильного вирішення справи в частині стягнення з Держави України за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 витрат, пов`язаних з оплатою допомоги захисника в рамках кримінального провадження, та витрат на правничу допомогу у цивільній справі, у зв`язку із чим рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 20.06.2023 року підлягає зміні шляхом збільшення розміру витрат, пов`язаних із оплатою допомоги захисника в рамках кримінального провадження, з 18000 грн. до 96800 грн., та зміни в частині визначення витрат на професійну проничу допомогу шляхом збільшення розміру визначення витрат на професійну правничу допомогу з 5460 грн. до 10000 грн.

В іншій частині судове рішення підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. ст. 376, 381-384, 390 ЦПК України, колегія суддів, -

постановила:

Апеляційну скаргу представника Одеської обласної прокуратури залишити без задоволення.

Апеляційні скарги представника Державної казначейської служби України та представника Куліненко Лілії Борисівни - задовольнити частково.

Рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 20 червня 2023 року змінити в частині визначення розміру витрат, пов`язаних із оплатою допомоги захисника в рамках кримінального провадження.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) шляхом безспірного списання коштів Державною казначейською службою України з єдиного казначейського рахунку 96800 гривень.

Змінити рішення суду в частині визначення витрат на професійну правничу допомогу в цій справі.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) шляхом безспірного списання коштів Державною казначейською службою України з єдиного казначейського рахунку 10000 гривень.

В іншій частині судове рішення - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку за правилами ст. 389 ЦПК України.

Повний текст судового рішення складений 16 грудня 2024 року.

Головуючий С.О. Погорєлова

Судді А.П. Заїкін

О.М. Таварткіладзе