Постанова

від 28.06.2023 по справі 593/319/20

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 593/319/20Головуючий у1-йінстанції Німко Н.П. Провадження № 22-ц/817/514/23 Доповідач - Хома М.В.Категорія -

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 червня 2023 року м. Тернопіль

Тернопільський апеляційний суд в складі:

головуючої - Хома М.В.

суддів - Дикун С. І., Костів О. З.,

секретар - Панькевич Т.І.

з участю представників сторін

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Тернополі цивільну справу за апеляційною скаргою комунального некомерційного підприємства Бережанський обласний дитячий гастроентерологічний санаторій на рішення Бережанського районного суду Тернопільської області від 10 березня 2023 року, повний текст якого складено 20 березня 2023 року, ухвалене суддею Німко Н.П. у цивільній справі №593/319/20 за позовом ОСОБА_1 до комунального некомерційного підприємства Бережанський обласний дитячий гастроентерологічний санаторій про визнання наказу про звільнення незаконним та поновлення на роботі,

ВСТАНОВИВ:

У березні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду із вказаним позовом, з урахуванням заяви про зміну предмета позову просила суд визнати незаконним та скасувати наказ Генерального директора (Головного лікаря), голови ліквідаційної комісії комунального некомерційного підприємства Бережанський обласний дитячий гастроентерологічний санаторій Тернопільської обласної ради (далі КНП Бережанський ОДГС) Лужної Н.М. від 19 грудня 2019 року №86-К Про звільнення працівників у зв`язку з ліквідацією підприємства (далі Наказ від 19 грудня 2019 року №86-К) в частині звільнення з роботи ОСОБА_1 з посади сестри-господині та поновити її на вказаній посаді.

Позов обґрунтовано тим, що з 14 січня 1989 року позивачка працювала в КНП Бережанський ОДГС, останньою посадою перед звільненням була сестра-господиня. Наказом від 19 грудня 2019 року №86-К 28 грудня 2019 року позивачку звільнено з роботи у зв`язку з ліквідацією підприємства на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України. Підставою для винесення спірного наказу стало рішення сесії Тернопільської обласної ради від 17 вересня 2019 року №1430 Про ліквідацію окремих закладів охорони здоров`я об`єктів спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Тернопільської області та перейменування Тернопільського обласного центру комплексної реабілітації осіб з інвалідністю, яке визнано протиправним та скасовано постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11 березня 2021 року у справі №500/320/20.

Зважаючи на те, що наказ про її звільнення прийнято на підставі рішення Тернопільської обласної ради, яке в подальшому було визнано протиправним та скасоване судом, тому ОСОБА_1 просила позов задовольнити.

Рішенням Бережанського районного суду Тернопільської області від 10 березня 2023 року позов задоволено.

Визнано незаконним та скасовано наказ Генерального директора (Головного лікаря), голови ліквідаційної комісії комунального некомерційного підприємства Бережанський обласний дитячий гастроентерологічний санаторій Тернопільської обласної ради Лужної Н.М. від 19 грудня 2019 року №86-К Про звільнення працівників у зв`язку з ліквідацією підприємства в частині звільнення з роботи ОСОБА_1 з посади сестри-господині.

Поновлено ОСОБА_1 на роботі у КНП Бережанський ОДГС на посаді сестри-господині з 28 грудня 2019 року.

Стягнуто на користь держави із КНП Бережанський ОДГСсудовий збір у розмірі 840,80 грн.

В апеляційній скарзі КНП Бережанський ОДГС просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити. Вказує, що суд безпідставно поновив строк звернення до суду із позовом про поновлення на роботі, оскільки наведені ОСОБА_1 підстави для його поновлення не є поважними.

У відзиві представник ОСОБА_1 - адвокат Молень Р.Б. просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду без змін. Вказує, що поважність причин пропуску строку звернення до суду із даним позовом підтверджується наявними у матеріалах справи доказами.

Заслухавши пояснення представника КНП Бережанський ОДГС - Гуцалюка А.Р., який підтримав доводи апеляційної скарги, ОСОБА_1 . Та її представника - адвоката Моленя Р.Б., які заперечили проти задоволення апеляційної скарги, рішення суду вважають законним та обгрунтованим, ознайомившись з матеріалами справи, доводами апеляційної скарги в її межах, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з таких підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 2 листопада 2004 року працювала на посаді сестри-господині у Комунальному некомерційному підприємстві «Бережанський обласний дитячий гастроентерологічний санаторій» Тернопільської обласної ради.

Наказом генерального директора (головного лікаря), голови ліквідаційної комісії КНП Бережанський ОДГС «Про звільнення працівників у зв`язку з ліквідацією підприємства» № 86-к від 19 грудня 2019 року ОСОБА_1 звільнена з роботи на підставі п.1 ст. 40 КЗпП України, у зв`язку з ліквідацією підприємства.

Як вбачається із додатку до цього наказу у виді Списку працівників КНП «Бережанський ОДГС» ТОР, що підлягають звільненню у зв`язку з ліквідацією підприємства, у ньому під порядковим номером 25 зазначено «сестра-господиня» ОСОБА_1 й проставлено рукописний текст в графі « дата та підпис працівника про ознайомлення з наказом та отримання його копії» - 28 грудня 2019 та особистий підпис.

Підставою для прийняття вказаного наказу про звільнення позивачки було рішення одинадцятої сесії шостого скликання Тернопільської обласної ради №1430 від 17.09.2019 Про ліквідацію окремих закладів охорони здоров`я - об`єктів спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Тернопільської області та перейменування Тернопільського обласного центру комплексної реабілітації осіб з інвалідністю з якого слідує, що юридичну особу - Комунальне некомерційне підприємство «Бережанський обласний дитячий гастроентерологічний санаторій» Тернопільської обласної ради (код ЄДРПОУ 02000406) припинено шляхом ліквідації.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11 березня 2021 року у справі № 500/320/20 скасовано рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 07 вересня 2020 року у справі №500/320/20 та ухвалено нове рішення. Визнано протиправним та скасовано рішення одинадцятої сесії шостого скликання Тернопільської обласної ради «Про ліквідацію окремих закладів охорони здоров`я об`єктів спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Тернопільської області та перейменування Тернопільського обласного центру комплексної реабілітації осіб з інвалідністю» №1430 від 17 вересня 2019 року. Це рішення суду має законну силу і є чинним, відомостей про зупинення його дії чи виконання суду не надано.

Із особової картки ОСОБА_1 вбачається, що вона звільнена із вище вказаного місця роботи 28 грудня 2019 року на підставі ч.1 ст. 40 КЗпПУ, наказ №86-к від 19 грудня 2019 року. Трудову книжку позивачка отримала в день звільнення, про що свідчить її підпис.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що звільнення позивачки було незаконним, тому наявні підстави для задоволення її позовних вимог. Щодо строку звернення в суд з даним позовом, суд прийшов до переконання, що встановлений ст.233 КЗпП України строк звернення до суду з позовом про поновлення на роботі позивачкою пропущено з поважних причин, а тому він підлягає поновленню.

Колегія суддів погоджується з висновком суду в частині визнання звільнення позивачки з роботи незаконним, однак не погоджується з висновками в частині наявності поважних причин пропуску позивачкою строку звернення в суд та наявності підстав для поновлення цього строку, з огляду на наступне.

В силу статті 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Згідно із статті 51 КЗпП України однією з гарантій забезпечення права громадян на працю, серед інших є правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Згідно з частини першої статті 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Відповідно до пунктом 4 частини першої статті 36 КЗпП України, підставою припинення трудового договору, серед інших, є його розірвання з ініціативи власника або уповноваженого ним органу.

Відповідно до пункту 1 статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Згідно із частини другої статті 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

В силу вимог статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

Згідно пункту 19 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06 листопада 1992 року №9, розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за п.1 ст.40 КЗпП України, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за два місяці про наступне вивільнення.

З урахуванням вимог трудового законодавства у справах, у яких оспорюється незаконність звільнення, саме відповідач повинен довести, що звільнення відбулося без порушення законодавства про працю.

Аналогічний висновок викладений у постанові КЦС в складі Верховного Суду від 23.01.2018 року у справі №273/212/16-ц.

За правилами частини другої статті 235 КЗпП України при ухваленні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

З матеріалів справи вбачається, що підставою для прийняття оспорюваного наказу про звільнення ОСОБА_1 було рішення одинадцятої сесії шостого скликання Тернопільської обласної ради №1430 від 17.09.2019 року, яке скасовано постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11.03.2021 року у справі №500/320/20.

Апеляційний суд зазначає, що підстави незаконності звільнення позивачки стороною відповідача фактично не заперечені, лише подано заяву про відмову у задоволенні позову з підстав пропуску строку звернення до суду із заявленими вимогами.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що оскільки позивачка звільнена з роботи саме у зв`язку з ліквідацією Бережанського санаторію, після визнання судовим рішенням такої ліквідації незаконною і відновлення роботи організації, вона мала право бути поновленою на раніше займаній посаді у цьому підприємстві, тобто вимоги позивача є обґрунтованими.

Разом з тим, вирішуючи заявлені позивачкою позовні вимоги, не врахував норми, передбачені статті 233 КЗпП України, якою встановлено строки звернення за вирішенням трудових спорів до суду, згідно якої у справах про звільнення працівник може звернутися до суду у місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. Порушення вказаного строку звернення до суду без поважних причин є підставою для відмови у позові.

Апеляційний суд вважає, що судом першої інстанції неправильно вирішено питання застосування строків позовної давності, виходячи з наступного.

Статтею 233 КЗпП України визначено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Статтею 47 КЗпП України передбачено обов`язок власника або уповноваженого ним органу видати працівнику в день звільнення належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України. У разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобов`язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи. В інших випадках звільнення копія наказу видається на вимогу працівника.

Згідно пункту 4 постанови Пленуму Верховного Суду від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», встановлений ст.233 КЗпП України строк звернення до суду застосовується судом незалежно від заяви сторін і пропущення такого строку є самостійною підставою для відмови в задоволенні позовних вимог. У разі пропуску передбачених строків звернення до суду за вирішенням трудового спору суд з`ясовує не лише причини пропуску зазначеного строку, а й усі обставини справи, права та обов`язки сторін. При пропуску строку без поважних причин суд наводить у рішенні мотиви, чому він вважає неможливим його поновити, та зазначає, що відмовляє в позові саме з цих підстав.

Реалізація права на судовий захист невід`ємно пов`язана зі строками, в межах яких позивач може звернутися до суду за захистом свого порушеного права. Основним нормативним актом, що регулює строки звернення до суду про вирішення спорів у порядку цивільного судочинства, є ЦК України, який установлює інститут позовної давності і містить положення щодо часових меж, упродовж яких особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого права або інтересу.

Передбачений статті 233 КЗпП України місячний строк поширюється на всі випадки звільнення, незалежно від підстав припинення трудового договору і такий строк, у разі його пропуску з поважних причин, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки. Поряд з цим, вказаною нормою трудового законодавства не визначено переліку причин для поновлення строку звернення з заявою про вирішення спору та їх поважності, оскільки така обставина визначається в кожному випадку окремо, залежно від конкретних обставин.

Безумовним є те, що поважними причинами пропуску строку, встановленого в частині першій статті 233 КЗпП України, слід визнавати ті причини, які об`єктивно перешкоджали чи створювали труднощі для своєчасного звернення особи до суду та які підтверджені належними й допустимими доказами.

Отже, підстави пропуску строку, визначеного статті 233 КЗпП України, можуть бути визнані поважними у разі, якщо вони пов`язані з непереборними та об`єктивними перешкодами, труднощами, які не залежать від волі особи та унеможливили своєчасне, тобто у встановлений законом строк, подання позову. Тільки наявність таких об`єктивних перешкод для своєчасної реалізації прав щодо оскарження рішення роботодавця щодо звільнення у строк, встановлений процесуальним законом, може бути підставою для висновку про пропуск строку на звернення особи до суду з позовом про поновлення на роботі з поважних причин.

Із списку до Наказу генерального директора (головного лікаря), голови ліквідаційної комісії КНП Бережанський ОДГС «Про звільнення працівників у зв`язку з ліквідацією підприємства» № 86-к від 19 грудня 2019 року вбачається, що ОСОБА_1 ознайомлена з даним наказом та отримала його копію 28 грудня 2019 року.

Отже, строк, передбачений ст. 233 КЗпП України для звернення до суду із даним позовом, закінчився 28 січня 2020 року.

Позовна заява ОСОБА_1 подана 16 березня 2020 року, що підтверджується відповідною відміткою на позовній заяві.

Колегія суддів враховує, що позивачка, заявивши клопотання про визнання поважними причин пропуску строку для звернення до суду та його поновлення, посилається на те, що у визначений законом місячний строк з дня вручення наказу про звільнення вона не мала можливості звернутися до суду із вказаними позовними вимогами, оскільки на той час такий позов був би завідомо безпідставним, так як рішення обласної ради, на виконання якого видано наказ про її звільнення, на той час було чинним і законним.

Крім того, ОСОБА_1 як на поважність причин пропуску строку посилалась на те, що в період з 10 січня 2020 року по 17 січня 2020 року хворіла, що підтверджується довідкою №140 від 18 жовтня 2021 року, виданою сімейним лікарем Бережанської амбулаторії загальної практики сімейної медицини Комунального некомерційного підприємства Центр первинної медичної (медико-санітарної) допомоги Бережанської міської ради ОСОБА_2 .

Суд першої інстанції помилково визнав такі причини поважними та такими, що свідчать про наявність обєктивних перешкод позивачці у своєчасному зверненні до суду.

При цьому колегія суддів враховує, що згідно довідки №140 від 18 жовтня 2021 року, ОСОБА_1 перебувала на амбулаторному лікуванні лише 7 днів. Суд першої інстанції безпідставно вказав про те, що позивачка хворіла упродовж січня 2020 року. Докази про те, що після закінчення лікування 17 січня 2020 року існували поважні причини у звязку із станом її здоровя, які перешкоджали їй у зверненні до суду, у матеріалах справи відсутні.

Інші названі нею причини, не повязані із станом здоровя, також не є поважними, оскільки не підтверджують обєктивну неможливість звернутись до суду у встановлений законом строк.

Твердження про те, що рішення обласної ради, на виконання якого прийнятий наказ про її звільнення, було скасовано судом лише у березні 2021 року, тому звернення до суду із позовом про поновлення її на роботі в визначений законом строк 1 місяць з дати вручення наказу про звільнення було би завідомо безпідставним, стороною відповідача не надано відомостей про розяснення позивачці її права на оскарження й тривалість строку, упродовж якого вона може реалізувати таке своє право колегія суддів оцінює критично, враховуючи наступне.

Як вбачається із змісту постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11 березня 2020 року у справі № 500/320/20, ОСОБА_1 не була учасником цієї справи. Позов у даній справі подано ОСОБА_3 та ОСОБА_4 27 січня 2020 року.

ОСОБА_1 не пояснила, яким чином предявлення 27 січня 2020 року адміністративного позову іншими особами перешкодило їй своєчасно звернутись в суд за захистом її трудових прав.

Крім цього, станом на момент звернення позивачки в суд 16.03.2020 року ще не було ухвалено судове рішення про визнання незаконним та скасування Тернопільської обласної ради «Про ліквідацію окремих закладів охорони здоров`я об`єктів спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Тернопільської області та перейменування Тернопільського обласного центру комплексної реабілітації осіб з інвалідністю» №1430 від 17 вересня 2019 року. Очікування результатів розгляду судом позову інших звільнених працівників про скасування зазначеного рішення обласної ради не може вважатися поважною причиною.

Інші наведені судом причини, які суд визнав поважними, зокрема те, що позивачка не є фахівцем у галузі права, проявляла зацікавленість у відновленні свого права на працю, не ставилася зневажливо до питання захисту своїх прав, та інші, не можуть бути самостійною підставою для поновлення строку звернення в суд.

За таких обставин, ОСОБА_1 без поважних причин пропущено встановлений ст.233 КЗпП України строк звернення до суду з позовом про поновлення на роботі, підстав для визнання строку пропущеним з поважних причин судом не встановлено.

З огляду на викладене, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню із ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову у звязку з пропуском позивачкою визначеного ст. 233 КЗпП України строку звернення в суд.

На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 141, 367, 376, 382-384 ЦПК України, суд апеляційної інстанції,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу комунального некомерційного підприємства Бережанський обласний дитячий гастроентерологічний санаторій задовольнити.

Рішення Бережанського районного суду Тернопільської області від 10 березня 2023 року скасувати.

Ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову ОСОБА_1 до комунального некомерційного підприємства Бережанський обласний дитячий гастроентерологічний санаторій про визнання наказу про звільнення незаконним та поновлення на роботі відмовити у звязку з пропуском строку звернення в суд.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 3 липня 2023 року.

Головуюча Хома М.В.

Судді Дикун С.І.

Костів О.З.