Постанова

від 21.03.2024 по справі 593/319/20

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 березня 2024 року

м. Київ

справа № 593/319/20

провадження № 61-11817св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - комунальне некомерційне підприємство «Бережанський обласний дитячий гастроентерологічний санаторій» Тернопільської обласної ради,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Молень Ростислав Богданович, на постанову Тернопільського апеляційного суду від 28 червня 2023 року в складі колегії суддів: Хома М. В., Дикун С. І., Костів О. З.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до комунального некомерційного підприємства «Бережанський обласний дитячий гастроентерологічний санаторій» Тернопільської обласної ради (далі - КНП «БОДГС» ТОР) про визнання наказу про звільнення незаконним та поновлення на роботі.

Позовна заява мотивована тим, що з 14 січня 1989 року позивач працювала у КНП «БОДГС» ТОР на різних посадах, перед звільненням працювала на посаді сестри-господині. Наказом від 19 грудня 2019 року № 86-К позивача звільнено з роботи 28 грудня 2019 року у зв`язку з ліквідацією підприємства на підставі пункту 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України). Вважала цей наказ незаконним і таким, що порушує її трудові права, оскільки підставою звільнення працівників слугувало відповідне рішення Тернопільської обласної ради від 17 вересня 2019 року № 1430 «Про ліквідацію окремих закладів охорони здоров`я - об`єктів спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Тернопільської області та перейменування Тернопільського обласного центру комплексної реабілітації осіб з інвалідністю», яке скасовано постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11 березня 2021 року у справі № 500/320/20. З моменту набрання постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11 березня 2021 року у справі № 500/320/20 законної сили відповідач не вчинив жодних заходів для поновлення його на роботі. Відповідач не взаємодіяв із громадськістю і трудовим колективом закладу при вирішенні питання про ліквідацію медичного закладу.

ОСОБА_1 , з урахуванням уточнених позовних вимог, просила: визнати незаконним та скасувати наказ генерального директора (головного лікаря), голови ліквідаційної комісії КНП «БОДГС» ТОР Лужної Н. М. від 19 грудня 2019 року № 86-К «Про звільнення працівників у зв`язку з ліквідацією підприємства» в частині звільнення з роботи ОСОБА_1 з посади сестри-господині та поновити її на вказаній посаді.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

Рішенням Бережанського районного суду Тернопільської області від 10 березня 2023 року поновлено ОСОБА_1 строк на звернення до суду, позов задоволено.

Визнано незаконним та скасовано наказ генерального директора (головного лікаря), голови ліквідаційної комісії КНП «БОДГС» ТОР Лужної Н. М. «Про звільнення працівників у зв`язку із ліквідацією підприємства» від 19 грудня 2019 року № 86-к в частині звільнення з роботи ОСОБА_1 з посади сестри-господині.

Поновлено ОСОБА_1 на роботі у КНП «БОДГС» ТОР на посаді сестри-господині з 28 грудня 2019 року.

Стягнено на користь держави з КНП «БОДГС» ТОР судовий збір у розмірі 840,80 грн.

Рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі допущено до негайного виконання.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідач не заперечив обставини щодо незаконного звільнення позивача. Позивач була звільнена з роботи саме у зв`язку з ліквідацією КНП «БОДГС» ТОР, а після визнання судовим рішенням такої ліквідації незаконною і відновлення роботи організації вона набула право на поновлення на раніше займаній посаді. Суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для поновлення пропущеного строку звернення до суду, оскільки лише 11 березня 2021 року ухвалено судове рішення про визнання незаконним і скасування рішення Тернопільської обласної ради від 17 вересня 2019 року № 1430, що було підставою для звернення позивача.

Постановою Тернопільського апеляційного суду від 28 червня 2023 року апеляційну скаргу КНП «БОДГС» ТОР задоволено, рішення Бережанського районного суду Тернопільської області від 10 березня 2023 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову у зв`язку з пропуском строку звернення до суду.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що правильними є висновки суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог. Водночас позивач не довела наявності обставин, які б об`єктивно перешкоджали їй, як звільненому працівнику, реалізувати право на оскарження рішення роботодавця про звільнення у визначений статтею 233 КЗпП України строк. Згідно з довідкою від 18 жовтня 2021 року № 140 ОСОБА_1 перебувала на амбулаторному лікуванні лише 7 днів. Суд першої інстанції безпідставно вказав про те, що позивач хворіла упродовж січня 2020 року. Докази про те, що після закінчення лікування 17 січня 2020 року існували поважні причини у зв`язку із станом її здоров`я, які перешкоджали їй у зверненні до суду, у матеріалах справи відсутні. ОСОБА_1 не пояснила, яким чином пред`явлення 27 січня 2020 року адміністративного позову іншими особами перешкодило їй своєчасно звернутись до суду за захистом її трудових прав. Крім того, на час звернення позивача до суду у цій справі (16 березня 2020 року) ще не була прийнята постанова Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11 березня 2021 року у справі № 500/320/20, якою визнано незаконним та скасовано рішення Тернопільської обласної ради «Про ліквідацію окремих закладів охорони здоров`я об`єктів спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Тернопільської області та перейменування Тернопільського обласного центру комплексної реабілітації осіб з інвалідністю» від 17 вересня 2019 року № 1430. Очікування результатів розгляду судом позову інших звільнених працівників про скасування зазначеного рішення обласної ради не може вважатися поважною причиною пропуску строку, встановленого статтею 233 КЗпП України.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Молень Р. Б., посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить суд касаційної інстанції скасувати постанову Тернопільського апеляційного суду від 28 червня 2023 року, залишити в силі рішення Бережанського районного суду Тернопільської області від 10 березня 2023 року.

Рух справи в суді касаційної інстанції

04 серпня 2023 року ОСОБА_1 через адвоката Моленя Р. Б. надіслала засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Тернопільського апеляційного суду від 28 червня 2023 року.

Верховний Суд ухвалою від 15 серпня 2023 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Молень Р. Б., на постанову Тернопільського апеляційного суду від 28 червня 2023 року, витребував справу із суду першої інстанції.

30 серпня 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі як на підставу оскарження постанови апеляційного суду ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Молень Р. Б., посилається на пункти 1, 2, 3 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

Вважає, що суд апеляційної інстанції не врахував висновки, викладені у постановах Верховного Суду України від 24 червня 2015 року у справі № 6-738цс15, від 22 березня 2017 року у справі № 6-3063цс16.

Зазначав про необхідність відступлення від висновку щодо застосування статей 233, 228 КЗпП України в частині строків звернення до суду незалежно від заяви сторін у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду України від 06 квітня 2016 року у справі № 6-409цс16, оскільки такий висновок містить обмеження (положення), що (прямо чи опосередковано) не передбачені законодавством, зокрема, нормами Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та КЗпП України, тому суперечить принципу верховенства права. Така правова позиція не сприяє забезпеченню принципу рівності як елемента принципу верховенства права, а саме передбачає таке становище роботодавця, де він отримує додаткові переваги відносно працівника, адже навіть без участі роботодавця чи здійснення ним будь-яких процесуальних дій у справі, суд має можливість на власний розсуд розпорядитися його правом уникнути відповідальності за незаконне звільнення, самовільно застосувавши строк позовної давності.

Вказував, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування статті 233 КЗпП України та частини третьої статті 267 ЦК України у їх системному взаємозв`язку у подібних правовідносинах.

Касаційна скарга мотивована тим, що представник відповідача не подав заяви про застосування строку позовної давності до ухвалення судом рішення у справі, тому суд апеляційної інстанції безпідставно відмовив у задоволенні позову у зв`язку з пропуском строку звернення до суду. Правовий висновок щодо застосування встановленого статтею 233 КЗпП України строку звернення до суду незалежно від заяви сторін суперечить принципу верховенства права, закріпленому у статті 8 Конституції України, та його складової - принципу правової визначеності, зокрема, що є об`єктивною та ґрунтовною підставою для відступлення від такого висновку.

Позиція інших учасників справи

Інший учасник справи не скористався своїми правами на подання до суду касаційної інстанції відзиву на касаційну скаргу протягом строку, встановленого в ухвалі про відкриття касаційного провадження.

Фактичні обставини, встановлені судами

Суди встановили, що ОСОБА_1 з 02 листопада 2004 року працювала на посаді сестри-господині у КНП «БОДГС» ТОР.

Наказом генерального директора (головного лікаря), голови ліквідаційної комісії КНП «БОДГС» ТОР від 19 грудня 2019 року № 86-к ОСОБА_1 звільнена з роботи на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України у зв`язку з ліквідацією підприємства.

Позивач 28 грудня 2019 року ознайомилася з наказом про звільнення, що підтверджується її підписом у вказаному додатку до цього наказу (навпроти прізвища під порядковим номером 25 зазначено

«сестра-господиня» ОСОБА_1 й проставлено рукописний текст в графі «дата та підпис працівника про ознайомлення з наказом та отримання його копії» - 28 грудня 2019 року та особистий підпис).

Із особової картки ОСОБА_1 вбачається, що вона звільнена із вище вказаного місця роботи 28 грудня 2019 року на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, наказ від 19 грудня 2019 року № 86-к. Трудову книжку позивач отримала в день звільнення, про що свідчить її підпис.

Підставою для прийняття вказаного наказу про звільнення позивача було рішення одинадцятої сесії шостого скликання Тернопільської обласної ради від 17 вересня 2019 року № 1430 «Про ліквідацію окремих закладів охорони здоров`я - об`єктів спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Тернопільської області та перейменування Тернопільського обласного центру комплексної реабілітації осіб з інвалідністю», з якого слідує, що юридичну особу - КНП «БОДГС» ТОР (код ЄДР 02000406) припинено шляхом ліквідації.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11 березня 2021 року у справі № 500/320/20 скасовано рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 07 вересня 2020 року у справі № 500/320/20 та ухвалено нове рішення. Визнано протиправним та скасовано рішення одинадцятої сесії шостого скликання Тернопільської обласної ради «Про ліквідацію окремих закладів охорони здоров`я об`єктів спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Тернопільської області та перейменування Тернопільського обласного центру комплексної реабілітації осіб з інвалідністю» від 17 вересня 2019 року № 1430. Вказана постанова набрала законної сили, відомостей про зупинення її дії чи виконання не надано й судами не встановлено.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

У частинах першій та другій статті 400 ЦПК України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Верховний Суд вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

Трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини першої статті 40 КЗпП України).

Згідно з частиною другою статті 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки (частина перша статті 233 КЗпП України).

Отже, повторюючи загальне правило про те, що строк для звернення до суду за вирішенням трудового спору обчислюється з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення його права, стаття 233 КЗпП України конкретизує це правило стосовно випадків звільнення працівника і встановлює альтернативу: у такому випадку строк обчислюється з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки, залежно від того, яку з цих дій було вчинено раніше.

У постановах Верховного Суду України від 05 липня 2017 року у справі № 758/9773/15-ц, від 14 липня 2021 року у справі № 761/28934/18 вказано, що «строки звернення до суду у справах щодо трудових правовідносин врегульовано нормами КЗпП України. Зазначені строки звернення до суду застосовуються виключно щодо спорів, які за своєю юридичною природою належать до трудового права. Так, частина перша статті 233 КЗпП України підтверджує визнання тримісячного строку як загального строку для звернення за захистом суб`єктивних трудових прав працівників. Разом з тим виняток ця стаття встановлює для спорів про звільнення. Спір про звільнення - це спір за заявою про поновлення на роботі. Для звернення з позовами про поновлення на роботі встановлено місячний строк. Повторюючи загальне правило про те, що строк для звернення обчислюється з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, стаття 233 КЗпП України конкретизує це правило стосовно звільнення працівника. В цьому разі строк обчислюється з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки із записом про звільнення. Встановлені статтею 233 КЗпП України строки не перериваються і не зупиняються та застосовуються незалежно від заяви сторін. Відповідно до статті 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки. Разом з тим, якщо строк звернення до суду, установлений статтею 233 КЗпП України, пропущено без поважних причин, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог у зв`язку з пропуском зазначеного строку».

Відповідно до статті 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки.

Верховний Суд у постанові від 15 серпня 2023 року у справі № 947/16805/20 вказував, що «поважними причинами пропущення строку звернення до суду за вирішенням трудового спору визнаються лише ті обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного звернення до суду та підтверджені належними доказами щодо неможливості такого звернення».

У постанові Верховного Суду від 17 січня 2024 року у справі № 607/10843/22 зазначено, що «стаття 234 КЗпП України не передбачає переліку поважних причин для поновлення строку, оскільки їх поважність визначається в кожному окремому випадку, залежно від конкретних обставин. Вочевидь, що як поважні причини пропущення строку, встановленого в частині першій статті 233 КЗпП України, мають кваліфікуватися ті, які об`єктивно перешкоджали чи створювали труднощі для своєчасного звернення до суду та підтверджені належними доказами».

У справі, яка переглядається, судами встановлено, що ОСОБА_1 з 02 листопада 2004 року працювала на посаді сестри-господині у КНП «БОДГС» ТОР.

Наказом генерального директора (головного лікаря), голови ліквідаційної комісії КНП «БОДГС» ТОР від 19 грудня 2019 року № 86-к ОСОБА_1 звільнена з роботи на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України у зв`язку з ліквідацією підприємства.

Відповідно до додатку до цього наказу у виді списку працівників КНП «БОДГС» ТОР, що підлягають звільненню у зв`язку з ліквідацією підприємства, під порядковим номером 25 зазначено «сестра-господиня» ОСОБА_1 й проставлено рукописний текст в графі «дата та підпис працівника про ознайомлення з наказом та отримання його копії» - 28 грудня 2019 року та особистий підпис.

Із особової картки ОСОБА_1 вбачається, що вона звільнена із вище вказаного місця роботи 28 грудня 2019 року на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, наказ від 19 грудня 2019 року № 86-к. Трудову книжку позивач отримала в день звільнення, про що свідчить її підпис.

Підставою для прийняття вказаного наказу про звільнення працівників згідно зі списком КНП «БОДГС» ТОР було рішення 11 сесії 6 скликання Тернопільської обласної ради від 17 вересня 2019 року № 1430 «Про ліквідацію окремих закладів охорони здоров`я - об`єктів спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Тернопільської області та перейменування Тернопільського обласного центру комплексної реабілітації осіб з інвалідністю», з якого слідує, що юридичну особу - КНП «БОДГС» ТОР (код ЄДР 02000406) припинено шляхом ліквідації

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11 березня 2021 року у справі № 500/320/20 скасовано рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 07 вересня 2020 року у справі № 500/320/20 та ухвалено нове рішення. Визнано протиправним та скасовано рішення одинадцятої сесії шостого скликання Тернопільської обласної ради «Про ліквідацію окремих закладів охорони здоров`я об`єктів спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Тернопільської області та перейменування Тернопільського обласного центру комплексної реабілітації осіб з інвалідністю» від 17 вересня 2019 року № 1430. Вказана постанова набрала законної сили, відомостей про зупинення її дії чи виконання не надано й судами не встановлено.

Зазначені факти й обставини учасниками справи не заперечуються.

Таким чином, суд апеляційної інстанції, надавши належну правову оцінку поданим сторонами доказам і їх доводам, установивши фактичні обставини справи, дійшов правильного висновку про те, що звільнення позивача є незаконним. Разом із тим, останньою не доведено наявності обставин, які б об`єктивно перешкоджали їй, як звільненому працівнику, в реалізації її права на оскарження рішення роботодавця про звільнення у визначений статтею 233 КЗпП України строк для звернення до суду з відповідним позовом.

Отже, апеляційний суд правильно відмовив у задоволенні позову у зв`язку з пропуском установленого статтею 233 КЗпП України строку звернення до суду з цим позовом. Підстав для визнання строку пропущеним із поважних причин не встановлено.

При цьому правильними є висновки суду апеляційної інстанції і про відмову у стягненні середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки вказана вимога є похідною від вимоги про поновлення позивача на роботі, у задоволенні якої обґрунтовано відмовлено.

Верховний Суд погоджується з такими висновками суду апеляційної інстанції.

Надаючи оцінку доводам касаційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що відповідно до частини першої статті 9 ЦК України положення цього Кодексу застосовуються до врегулювання відносин, які виникають у сферах використання природних ресурсів та охорони довкілля, а також до трудових та сімейних відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства.

Тобто, положення ЦК України субсидіарно застосовуються для регулювання трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавствами.

Крім того, у постанові Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року у справі № 5023/2756/11 вказано, що «…позивачка звернулась до суду в порядку норм КЗпП України і строки передбачені статтею 233 КЗпП України не є строками позовної давності, що регулює ЦК України і застосовується судом незалежно від наявності заяви зацікавленої сторони…».

Отже, суд апеляційної інстанції, встановивши, що строк звернення до суду пропущений та відсутні поважні причини для його поновлення, обґрунтовано відмовив позивачу у задоволенні позовних вимог унаслідок пропуску строку звернення до суду з вимогами про визнання незаконним і скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі.

Вказані висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 22 грудня 2023 року у справі № 593/1167/21.

Доводи касаційної скарги в цій частині є необґрунтованими й відхиляються Верховним Судом.

Посилання заявника касаційної скарги про те, що висновки судів суперечать висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду України від 24 червня 2015 року у справі № 6-738цс15 та від 22 березня 2017 року у справі № 6-3063цс16, є безпідставними, оскільки ці висновки стосуються підстав та порядку застосування судами позовної давності (стаття 267 ЦК України), отже не є релевантними до цієї справи. Позовна давність за нормами ЦК України не застосовується на строк звернення до суду за нормами КЗпП України.

Колегія суддів не вбачає неправильного застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права при вирішенні спору. Відповідні доводи касаційної скарги зводяться до незгоди заявника з ухваленими судовими рішеннями, а тому відхиляються Верховним Судом.

Із цих підстав, твердження заявника касаційної скарги про відсутність правового висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, суд касаційної інстанції не бере до уваги, оскільки судами попередніх інстанцій правильно застосовані норми матеріального права до спірних правовідносин.

При цьому Верховний Суд у постанові від 08 вересня 2023 року у подібній справі № 593/1156/21 (те саме підприємство та наказ про звільнення, який оспорюється), уже виклав відповідний правовий висновок. Зокрема, суд касаційної інстанції погодився із висновками, що звільнення позивача було незаконним, однак вона пропустила строк для звернення до суду з відповідним позовом, встановлений статтею 233 КЗпП України, тому у позові обґрунтовано відмовлено у зв`язку з пропуском установленого статтею 233 КЗпП України строку звернення до суду.

Такі правові висновки викладено і в постановах Верховного Суду від 18 грудня 2023 року у справі № 593/1171/21, від 21 грудня 2023 року у справі № 593/1166/21.

Таким чином, доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження, вони є аналогічними доводам позовної заяви, яким уже надавалася оцінка судом апеляційної інстанції, вони не можуть бути підставами для скасування оскаржуваної постанови, по суті зводяться до переоцінки доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Колегія суддів вважає, що в силу положень частини третьої статті 89 ЦПК України суд апеляційної інстанції всебічно, повно та об`єктивно надано оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному окремому доказу, а підстави їх врахування чи відхилення є мотивованими.

Не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги, що відсутній висновок щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах (статті 233 КЗпП України та частини третьої статті 267 ЦК України у їх системному взаємозв`язку у подібних правовідносинах), з огляду на таке.

Зі змісту підстави оскарження судових рішень у справі, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України, вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню судами під час вирішення спору.

Таким чином, у разі подання касаційної скарги на підставі вказаної норми процесуального права, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.

Проте позивач не довела необхідності застосування до спірних правовідносин зазначених норм матеріального права, які визначають різні підстави та порядок застосування різних строків (строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів та наслідки спливу позовної давності), у їх системному взаємозв`язку.

Строк для звернення до суду за вирішенням трудового спору обчислюється за правилами, визначеними нормами статті 233 КЗпП України. Перевірка дотримання вимог закону щодо строків звернення до суду за вирішенням трудового спору здійснюється судом за принципом «ex officio», незалежно від того, чи заявляє відповідач про пропуск позивачем строку звернення до суду, на відміну від застосування позовної давності при вирішенні судом цивільного спору, коли застосування позовної давності судом здійснюється тільки за заявою сторони у спорі (частина третя статті 267 ЦК України) (постанови Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі № 751/1198/18, від 03 жовтня 2022 року у справі № 204/1724/20, від 26 жовтня 2022 року у справі № 757/62971/19-ц, від 16 листопада 2022 року у справі № 240/19150/20, від 09 травня 2023 року у справі № 398/1985/22.

З огляду на викладене не заслуговують на увагу і доводи касаційної скарги про необхідність відступлення від висновку щодо застосування статей 233, 228 КЗпП України в частині строків звернення до суду незалежно від заяви сторін у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду України від 06 квітня 2016 року у справі № 6-409цс16.

Судова практика щодо застосування вказаних норми права у подібних правовідносинах є сталою та сформованою.

Отже, не підтвердилися доводи касаційної скарги позивача щодо підстав оскарження постанови апеляційного суду, зокрема, про незастосування апеляційним судом висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду України; про необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду України та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваної постанови, оскільки суд апеляційної інстанції, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалили судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що згідно з частиною третьою статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваної постанови без змін.

Щодо судових витрат

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Молень Ростислав Богданович, залишити без задоволення.

Постанову Тернопільського апеляційного суду від 28 червня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. М. Ігнатенко

А. С. Олійник

І. М. Фаловська